Постанова

від 13.06.2022 по справі 367/4001/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 367/4001/15-ц Головуючий у 1-й інст. - Шестопалова Я.В.

Апеляційне провадження 22-ц/824/5830/2022 Доповідач - Рубан С.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Рубан С.М.

суддів Заришняк Г.М., Кулікова С.В.

при секретарі Загородній С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області - Кравченко Руслана Андрійовича на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 02 грудня 2021 року у справі за позовом керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області, в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Ірпінської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСББ «Матросова 15Д» про визнання недійсними рішення міської ради та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В :

У червні 2015 року прокурор м. Ірпеня Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, державного підприємства «Київське лісове господарство» з позовом до Ірпінської міської ради Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення міської ради та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Посилався на те, що до складу земель, наданих у користування ДП «Київське лісове господарство», входить земельна ділянка площею 0,1 га по АДРЕСА_1 .

Рішенням Ірпінської міської ради від 6 вересня 2012 року ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у власність та передано її у приватну власність.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку.

Спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду.

Рішення Ірпінської міської ради та державний акт на право власності на вказану земельну ділянку є незаконними, тому підлягають визнанню недійсними, оскільки ДП «Київське лісове господарство» не надавало погодження про можливість вилучення та зміни цільового призначення спірної земельної ділянки.

Крім того, посилається на те, що у порушення вимог ст. 9 ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації», проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 державну експертизу не проходив.

Відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності власником вказаної земельної ділянки є ОСОБА_2 .

Обгунтовуючи вимоги позову просив визнати недійсним рішення Ірпінської міської ради від 6 вересня 2012 року № 2538-ІІ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та витребувати на користь Київської обласної державної адміністрації та ДП «Київське лісове господарство» із незаконного володіння ОСОБА_2 спірну земельну ділянку.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22 грудня 2015 року в задоволенні позовних вимог керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області - відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 29 серпня 2016 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 грудня 2015 року - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2018 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області - задоволено частково, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 29 серпня 2016 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У листопаді 2018 року представником Ірпінської міської ради Київської області подано клопотання про залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

01 грудня 2021 року представником Ірпінської міської ради Київської області - Черкас А.В. подано доповнення до клопотання про залишення позову без розгляду, в якому просить розглянути клопотання про залишення позову без розгляду та задовольнити дане клопотання.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 02 грудня 2021 року позов керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області, в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Київське лісове господарство» - залишено без розгляду.

Не погоджуючись з ухвалою суду, 27 січня 2022 року керівник Бучанської окружної прокуратури Київської області - Кравченко Руслан Андрійович подав апеляційну скаргу, в якій, посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального і процесуального права та просить ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 02 грудня 2021 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Посилається на те, що до Ірпінського суду Київської області, виконувач обов`язків прокурора міста Ірпеня звернувся з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації Державного підприємства «Київського лісового господарства» до Ірпінської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним рішення міської ради та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння у червні 2015 року, а провадження у справі за даним позовом відкрито ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 08.07.2015 року.

Крім того, посилається на те, що є помилковим та таким, що не відповідає дійсності обставинам справи твердження суду «Що на момент звернення прокурора м. Ірпінь до суду із даним позовом, діяло законодавство, яке не надавало повноважень прокурору м. Ірпінь представляти інтереси держави в суді, такою прокуратурою була - Києво - Святошинська місцева прокуратура Київської області».

Посилається на те, що Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-УП набрав чинності 15.07.2015 року. Норми ст. 12 та Додатка до цього Закону щодо переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур набрали чинності з 15.12.2015 року.

Отже, до утворення місцевої прокуратури (Києво-Святошинської), а саме до 15 грудня 2015 року повноваження останньої здійснювала прокуратура міста Ірпеня, отже і позовна заява була підписана виконувачем обов`язків прокурора міста Ірпеня Рамазановим I.E.

Посилається на те, що під час вирішення питання про відкриття провадження у даній справі будь-яких зауважень щодо необхідності додаткового обґрунтування підстав для представництва чи інших документів, відсутність яких перешкоджає розгляду даної справи, під час вирішення питання про відкриття провадження у справі судом не вказано.

Крім того, посилається на те, що протягом семи років з моменту відкриття провадження у справі за вищевказаним позовом у липні 2015 року до грудня 2021 року, дана справа розглядалася неодноразово судами усіх інстанцій (у тому числі Верховним Судом), при цьому питання наявності у прокурора права на звернення до суду з позовом під сумнів не ставилась, та не виникала необхідність додаткового обґрунтування підстав для представництва інтересів держави у суді.

Від представника Ірпінської міської ради - Черкас Анастасії Вальтерівни надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просив задовольнити.

Інші часники справи в судове засідання не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що після відкриття провадження у справі з`ясувалось, що подання даного позову є передчасним, оскільки звернення прокурора до суду з позовом відбулось без попереднього повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, тобто без дотримання порядку встановленого ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», в редакції на час звернення прокуратури з даним позовом, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 даної норми Закону визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Частиною 2 ст. 45 ЦПК України, в редакції на час звернення прокуратури з позовом, визначено, що з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Для представництва інтересів громадянина в суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, а також письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення ним представництва. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що у червні 2015 року прокурор м. Ірпеня Київської області звернувся до суду інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, державного підприємства «Київське лісове господарство» з позовом до Ірпінської міської ради Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення міської ради та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 22 грудня 2015 року в задоволенні позовних вимог керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області - відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 29 серпня 2016 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 грудня 2015 року - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2018 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області - задоволено частково, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 29 серпня 2016 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи вказані судові рішення, Верховним Судом було зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин у справі.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 02 грудня 2021 року позовну заяву керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області, в інтересах держави в особі: Київської обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Ірпінської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСББ «Матросова 15Д» про визнання недійсними рішення міської ради та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння - залишено без розгляду.

У постанові від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувальне порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурору про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункти 37- 40 постанови).

Великою Палатою Верховного Суду у вказаній постанові також зазначено, що як бездіяльність може кваліфікуватись невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави.

Тобто, наявність підстав для представництва пов`язана не з бездіяльністю уповноваженого суб`єкта після одержання повідомлення від прокурора про намір вжити заходи представницького характеру, а з суб`єктивною поведінкою вказаного суб`єкта протягом всього часу, з якого йому було відомо, чи з об`єктивних причин мало бути відомо, про порушення інтересів держави.

З матеріалів справи вбачається, що до Ірпінського суду Київської області, виконувач обов`язків прокурора міста Ірпеня звернувся з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації Державного підприємства «Київського лісового господарства» до Ірпінської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним рішення міської ради та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння у червні 2015 року, а провадження у справі за даним позовом відкрито ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 08.07.2015 року (а.с.122, т.1)

Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-УП набрав чинності 15.07.2015 року. Норми ст. 12 та Додатка до цього Закону щодо переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур набрали чинності з 15.12.2015 року.

Отже, до утворення місцевої прокуратури (Києво-Святошинської), а саме до 15 грудня 2015 року повноваження останньої здійснювала прокуратура міста Ірпеня, отже і позовна заява була підписана виконувачем обов`язків прокурора міста Ірпеня Рамазановим I.E.

Апеляційним судом встановлено, що прокурор звернувся з вказаним позовом саме на захист інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації та ДП «Київське лісове господарство» оскільки оспорювана земельна ділянка неправомірно вилучена з лісового фонду та відносно якої здійснено зміну цільового призначення всупереч встановленої законодавством процедури, що і є прямим порушенням інтересів держави.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, судом першої інстанції не було враховано, що прокурором у позовній заяві було обґрунтовано, в чому полягає порушення прав та інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені підстави для звернення до суду з даним позовом, а також зазначено суб`єктів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Також, колегія суддів зазначає, що ні при апеляційному розгляді справи, ні в касаційній інстанції при перегляді судового рішення Ірпінського міського суду Київської області від 22 грудня 2015 року у даній справі не було виявлено відсутність підстав у прокурора для звернення до суду з даним позовом.

Підставою для скасування рішення районного суду та постанови апеляційного суду судом касаційної інстанції було зазначено, що судами був застосований формальний підхід до вирішення справи та ухвалення судового рішення за відсутності встановлених судом фактичних обставин справи, що суперечить фундаментальним принципам цивільного судочинства та не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на прийняття законних та справедливих рішень, а також захист прав та інтересів учасників судового розгляду.

Крім того, на час звернення Прокуратури з вказаним позовом ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» діяла в іншій редакції, в зв`язку з чим застосування судом першої інстанції ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» в чинній на даний час редакції є помилковим.

Принцип безперешкодного доступу до правосуддя визнається міжнародним співтовариством як фундаментальний згідно з Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (п. 1 ст. 6) та Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (п. 1 ст. 14 ): кожен у випадку спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд справи в розумний строк незалежним, неупередженим і компетентним судом, створеним на підставі закону, при дотриманні принципу рівності всіх перед судом.

Гарантуючи державний, у тому числі судовий, захист прав і свобод людини і громадянина, Конституція України одночасно закріплює право кожного захищати свої права і свободи всіма способами, не забороненими законом (ст. 55). Способи захисту цивільних прав зазначені у ст. 16 ЦК України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду підлягає скасуванню як постановлена передчасно, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу керівника Бучанської окружної прокуратури Київської області - Кравченко Руслана Андрійовича - задовольнити.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 02 грудня 2021 року - скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 червня 2022 року.

Головуючий

Судді