Ухвала

від 20.11.2024 по справі 914/3329/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 914/3329/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т.Є. - головуючого, Булгакової І.В., Колос І.Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Малого приватного підприємства «Мінітранс»

на рішення Господарського суду Львівської області від 04.04.2024

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.10.2024

в справі

за позовом Малого приватного підприємства «Мінітранс»

до 1) Фізичної особи-підприємця Драба Мирослава Семеновича,

2) Приватного акціонерного товариства «Концерн Хлібпром»,

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Фізичної особи-підприємця Кемзи Сергія Віталійовича,

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Українські консерви»,

про солідарне стягнення збитків у розмірі 179 022, 00 грн, завданих вчиненням недійсного (нікчемного) правочину,

ВСТАНОВИВ:

03.11.2024 Мале приватне підприємство «Мінітранс» (далі - МПП «Мінітранс») подала через систему «Електронний суд» до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Львівської області від 04.04.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.10.2024.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 914/3329/23, зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено у розмірі 2 684,00 грн.

МПП «Мінітранс» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача 1: Фізичної особи-підприємця Драба Мирослава Семеновича, відповідача 2: Приватного акціонерного товариства «Концерн Хлібпром» про солідарне стягнення збитків у розмірі 179 022, 00 грн, завданих вчиненням недійсного (нікчемного) правочину.

Рішенням Господарського міста Києва від 04.04.2024 у справі № 914/3329/23, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.10.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Предметом спору у справі є стягнення коштів в сумі 179 022, 00 грн, що є меншим, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому у розумінні ГПК України справа № 914/3329/23 є малозначною.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Обґрунтовуючи необхідність відкриття касаційного провадження, МПП «Мінітранс» зазначає, що позбавлено можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням при розгляді іншої справи; справа № 914/3329/23 має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти «б», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК).

Твердження скаржника, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи Суд вважає необґрунтованими. Зміст оскаржуваного судового рішення у цій справі не дає підстав для висновку, що скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені цим судовим рішенням, при розгляді іншої справи, оскільки наявність інших спорів не доводить неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, а свідчить лише про наявність у цих справах різних встановлених істотних обставин, підтверджених / непідтверджених належними та допустимими доказами, залежно від яких і ухвалюється судове рішення. При цьому питання обґрунтованості та доведеності заявлених позовних вимог, у тому числі щодо застосування чи незастосування преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду в іншій справі, є правом суду та вирішується ним на власний розсуд з огляду на обставини та наявні у справі докази, які є предметом судового розгляду.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Верховний Суд виходить з того, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, з урахуванням підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування.

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним їх власним тлумаченням, до переоцінки доказів, які були здійснені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи. Звідси, такі доводи та аналіз судових рішень не дають підстав для висновку про те, що справа має виняткове значення для скаржника, а відтак наявність у цьому випадку підстави допуску цієї справи до касаційного провадження, яка передбачена у підпункті "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України в межах перевірки матеріалів касаційної скарги не підтвердилась.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм законодавства можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зважаючи на предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 914/3329/23 за касаційною скаргою Малого приватного підприємства «Мінітранс» на рішення Господарського суду Львівської області від 04.04.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.10.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

І. Б. Колос