Ухвала

від 20.11.2024 по справі 910/4020/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/4020/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А.А. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.

перевіривши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі- АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», скаржник)

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024

у справі № 910/4020/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Промислова аудиторська спілка»

до Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

про стягнення 704 800,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» 13.11.2024 через «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 у справі №910/4020/23 в частині задоволення позовних вимог на суму 410 220 грн і у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Крім того, у прохальній частині касаційної скарги просить зупинити виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення перегляду її у касаційному порядку.

Дослідивши повторно подані матеріали касаційної скарги АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» 29.10.2024 вже зверталося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 у справі №910/4020/23.

У поданій вперше касаційній скарзі АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» визначило підстави касаційного оскарження посилаючись на пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Водночас, ухвалою Верховного Суду від 11.11.2024 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі №910/4020/23 за касаційною скаргою АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 в частині задоволення позовних вимог на суму 410 220 грн на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню з тих підстав, що вказана справа малозначна, а скаржник не навів випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України щодо необхідності відкриття касаційного провадження у справі.

Приписами пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї ж особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що за приписами пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України визначено процесуальне обмеження щодо повторної подачі касаційної скарги після відмови у відкритті касаційного провадження на те саме судове рішення та є загальним для всіх суб`єктів, що також узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Між тим скаржник у касаційній скарзі поданій вдруге з посиланням на пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає що судами невірно застосовано статті 16 ЦКУ та статті 20 ГКУ, статті 204 ЦКУ щодо неналежного та неефективного способу захисту у подібних правовідносинах (визнання недійсним договору не є належним способом захисту і не впливає на застосування частини 3 статті 26 Закону України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність» без врахування правових позиції ВС від 02.11.2021 №908/1866/16, від 21.06.23 у справі №912/318/22, від 16.10.2020 у справі 910/12787/17, ВПВС у постанові від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20), інші численні позиції ВС, ВПВС щодо недійсності договорів як способу захисту у подібних правовідносинах.

Обґрунтовуючи підстави для звернення з касаційною скаргою у малозначній справі, АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» вказував на фундаментальне значення касаційної скарги для формування єдиної правозастосовчої практики у питанні чи вправі Державна Аудиторська Служба України (далі _ ДАСУ)при здійсненні перевірок встановлювати завищення вартості послуг, тим самим фактично втручаючись у договірні відносини сторін та чи є вимоги ДАСУ обов`язковими для сторін і для суду. Крім того зазначав, що зазначені фактичні обставини не можуть бути доведені/спростовані у рамках іншої судової справи, оскільки судові спори з окресленого питання із ДАСУ у скаржника відсутні. Між тим скаржник також зауважував, що дана справа має суспільний інтерес для всіх підконтрольних ДАСУ юридичних осіб та полягає у забезпеченні дотримання прав та законних інтересів таких юридичних осіб у відносинах із контрагентами на підставі висновків і вимог ДАСУ, недопущенні завдання збитків державним компаніям та недоотриманні доходу держави від зокрема дивідендів. Винятковість даної справи для скаржника полягає у невиконанні вимоги ДАСУ при наступній ревізії, завданні збитків Компанії та неможливості їх спростування не інакше, ніж у даній справі. Мотиви оскарження зводяться до необхідності розв`язання правової проблеми, щодо висновків і вимог ДАСУ у системі координат господарських правовідносин та визначення у майбутньому поведінки підконтрольних ДАСУ установ щодо встановлення завищення вартості, оскільки встановлення таких порушень ДАСУ є постійними, у кожній установі, підприємстві.

Проте, Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що ця справа є малозначною, а відтак застосування наявності / відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі поданій вперше не навів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справ, тоді як можливість реалізувати свої процесуальні права та межі їх реалізації залежить від суб`єктивної волі скаржника.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Разом з тим Суд вважає за необхідне зазначити про те, що правилами пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України касаційному суду приписано імперативно відмовляти у відкритті касаційного провадження, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї ж особи без задоволення, або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.

Оскільки конструкцією вказаної норми встановлено імперативне правило щодо наслідків повторного подання касаційної скарги тією ж самою особою на теж саме судове рішення, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї ж особи без задоволення, або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення, то відмова у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 293 ГПК України, не є реалізацією дискреції, а є виконанням судом процесуального обов`язку.

Пункт 3 частини першої статті 293 ГПК України не передбачає для суду касаційної інстанції можливості альтернативно обирати варіант дій та вирішувати про застосування чи не застосування цих положень процесуального закону на власний розсуд.

Відповідно, у випадку повторного подання касаційної скарги тією ж самою особою на те ж саме судове рішення, зокрема, якщо є ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення, суд касаційної інстанції зобов`язаний відмовити у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України.

Таку правову позицію викладено в ухвалі Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.11.2022 у справі № 903/682/21 відповідно до якої Суд дійшов висновку про необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.08.2022 у справі № 903/357/21 щодо застосування положень пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України.

Отже, наявна підстава, що виключає можливість розгляду по суті його повторної касаційної скарги на те ж саме судове рішення.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 у справі №910/4020/23 в частині задоволення позовних вимог на суму 410 220 грн на підставі пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки ухвалою Верховного Суду від 11.11.2024 вже відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї ж особи на це саме судове рішення.

Керуючись статтею 234, пунктом 3 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №910/4020/23 за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 в частині задоволення позовних вимог на суму 410 220 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова