Ухвала

від 19.11.2024 по справі 915/1809/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 915/1809/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ «Енергоатом Трейдинг» Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - АТ «Енергоатом», позивач) - Слівінська Н.І. (самопредставництво),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» (далі - ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія», відповідач, скаржник) - Сурикова І.А. (адвокатка),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія»

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 (головуюча - суддя Поліщук Л.В., судді: Богатир К.В., Таран С.В.)

у справі за позовом АТ «Енергоатом»

до ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія»

про стягнення 73 223 062, 18 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. АТ «Енергоатом» звернулося до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просило стягнути з ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» кошти в розмірі 73 223 062,18 грн, з яких: 13 408 802,21 грн 3% річних та 59 814 259,97 грн інфляційних втрат.

1.1. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг від 24.09.2021 №65-150-SD-21-00427 в частині своєчасної оплати за поставлену позивачем електричну енергію.

2. Господарський суд Миколаївської області рішенням від 29.04.2024 позов задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 6 704 401,11 грн, інфляційні втрати у розмірі 59 814 259,97 грн та судовий збір у розмірі 751 520,00 грн. В решті позову відмовив.

3. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 08.10.2024 скасував рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.04.2024 у справі № 915/1809/23 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 6 704 401,11 грн; позов в цій частині задовольнив у повному обсязі, в решті рішення залишив без змін; виклав резолютивну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

4. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 у справі № 915/1809/23, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.04.2024 залишити в силі

5. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції невірно застосував норми статей 551, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

6. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 918/1809/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Ємця А.А.

7. Ухвалою Верховного Суду від 24.10.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 918/1809/23 за касаційною скаргою ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

8. У відзиві на касаційну скаргу АТ «Енергоатом» заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін як таке, що прийняте з дотриманням норм права.

9. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

10. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

11. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

12. При цьому, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

13. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

14. Предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 6 704 401,11 грн. В іншій частині судові рішення учасниками справи не оскаржуються та касаційною інстанцією не переглядаються.

15. Скаржник означив підставою касаційного оскарження пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

16. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 915/1809/23 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

17. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

18. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

19. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

20. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

21. Тому Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерії подібності правовідносин:

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;

- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

22. Щодо до того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

23. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

24. При цьому, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

25. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

26. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.

27. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції правового висновку щодо застосування норм права, а саме статей 551, 625 ЦК України та статті 233 ГК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, Верховний Суд виходить з такого.

28. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

29. Згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

30. Статтею 233 ГК України також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

31. Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

32. Висновок щодо застосування норм права, а саме статей 551, 625 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.

33. У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

33.1. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині другій статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

33.2. Отже, відповідне зменшення процентів річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме: встановлення процентів річних на рівні 40% та 96%, і їх явну невідповідність принципу справедливості.

33.3. Під час розгляду справи №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що станом на момент звернення з позовом до суду сума заборгованості за договором поставки складала 98 381,92 грн і була повністю сплачена відповідачем після відкриття провадження у справі, тоді як позивач нарахував 40 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу, 110 887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182 024,32 грн та перевищує майже у два рази суму прострочення.

34. У наведеній справі Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку (див. ухвали Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 904/3177/20, Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23, Великої Палати Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 915/534/22).

35. Колегія суддів також зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.

36. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, критеріїв розумності, справедливості та пропорційності суд може зменшити розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

37. Вирішуючи питання щодо зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду врахувала фактичні обставини справи № 902/417/18, які мали юридичне значення для такого зменшення.

38. Отже, у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок про можливість суду зменшити розмір пені, процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, але за певних умов.

39. У справі, що переглядається, суд першої інстанції вирішуючи спір, встановив порушення відповідачем строків оплати за поставлену позивачем електричну енергію за укладеним між сторонами договором купівлі продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг від 24.09.2021 №65-150-SD-21-00427 та додатковими угодами до нього, у зв`язку з чим дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем, зокрема, процентів річних у розмірі 13408802,21 грн за період за період з 05.03.2022 по 13.11.2023.

39.1. Водночас місцевий господарський суд, враховуючи компенсаторний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на всі фактичні обставини справи, повну оплату відповідачем купленої електричної енергії, те що розрахунок 3% річних охоплює період військової агресії російської федерації проти України та введення воєнного стану, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем зобов`язань по сплаті купленої електричної енергії, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, зменшив розмір заявленої до стягнення суми 3% річних 13408802,21 грн на 50% та стягнув з відповідача 3% річних у розмірі 6704401,11 грн.

39.2. У зв`язку з наведеним, позов в частині стягнення інфляційних втрат суд першої інстанції задовольнив у повному обсязі, а позовні вимоги в частині стягнення 3% річних задовольнив частково.

40. Позивач, звертаючись із апеляційною скаргою, не погодився з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення 3% річних у зв`язку із зменшенням її розміру.

41. Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові зазначив, що суд першої інстанції правильно застосувавши загальний висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 щодо права суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не звернув увагу, що відповідне зменшення відсотків річних Верховний Суд допустив з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та зокрема критеріїв розумності, справедливості та пропорційності.

41.1. Суд апеляційної інстанції зазначив таке:

«Так, у справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбачену частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, тому, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено. Отже, Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 %, і її явної невідповідності принципу справедливості та законодавству.

Водночас у даній справі №915/1809/23 позивачем заявлено до стягнення 3 % річних, тобто розмір, передбачений законодавством (частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України), отже, в даному випадку були відсутні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру 3% річних, а тому суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 551, 625 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №914/2994/22 та від 15.06.2023 у справі № 921/94/21).

За таких обставин, фактичні обставини, які мають юридичне значення для зменшення загального розміру відсотків річних у справі №902/417/18, є істотно відмінними від обставин справи, яка розглядається.

З урахуванням викладеного, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає помилковим висновок місцевого господарського суду щодо наявності підстав для зменшення розміру 3 % річних з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, оскільки, обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних відсутні, розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом».

42. Верховний Суд виходить з того, що суд апеляційної інстанції ураховує право суду на зменшення розміру 3 % річних, втім можливі підстави для його зменшення мають бути доведені та досліджені. Підстави для зменшення розміру процентів річних мають індивідуальний характер, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом його розміру, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд його зменшує.

43. Суд, ураховуючи підстави касаційного оскарження, виходить з того, що в питаннях підстав для зменшення розміру відсотків річних правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

44. Зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що суд навів аргументи і мотиви з яких він виходив, не зменшуючи розмір заявлених до стягнення 3% річних. Колегією суддів не вбачається, що сторони надали докази, а суд апеляційної інстанції їх не дослідив, не оцінив та не встановив на їх підставі обставини справи. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

45. Отже, суд апеляційної інстанції при вирішенні цього спору щодо стягнення з відповідача відсотків річних, дослідив та оцінив за правилами статті 86 ГПК України надані та зібрані у справі докази у їх сукупності і вірогідності, застосувавши статті 76-79 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, з огляду на суддівську дискрецію, враховуючи, що зменшення розміру відсотків річних є правом, а не обов`язком суду.

46. Відтак, проаналізувавши зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в тому числі через призму наявності/відсутності підстав вважати, що має місце неврахування висновку Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цієї справи зі справою, що переглядається з точки зору фактично-доказової бази та обставин справи, встановлених судами, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказане для порівняння судове рішення Великої Палати Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.

47. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

48. Колегія суддів зазначає, що посилання скаржника на викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 висновки є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі у контексті доведеності/обґрунтованості виняткових обставин як підстави для зменшення розміру процентів річних. Адже суд апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин цієї справи дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру процентів річних.

49. Водночас, Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

50. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).

51. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

52. Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції оцінив подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суд апеляційної інстанції дав оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам частини другої статті 86 ГПК України.

53. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

54. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, а саме статті 625 ЦК України, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 915/1809/23.

55. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 915/1809/2 3на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

56. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.

57. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

58. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

59. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

60. Верховний Суд у прийнятті даної ухвали керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

61. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

62. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

63. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

64. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

65. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

66. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 у справі №915/1809/23 в частині стягнення 3 % річних в розмірі 6 704 401,11 грн закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець