Ухвала

від 21.11.2024 по справі 380/1579/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 листопада 2024 року

м. Київ

справа №380/1579/23

адміністративне провадження № К/990/43209/24

Верховний Суд у складі колегії судді Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., перевіривши касаційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Західного регіону на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі №380/1579/23 за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону про визнання дій протиправними, зобов`язання до вчинення дій, стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення перерахунку та виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням доплати за період із 01 січня 2016 року по 04 січня 2019 року індексації грошового забезпечення та усіх щомісячних додаткових грошових винагород;

- зобов`язати здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням доплати з індексації грошового забезпечення за січень 2016 - січень 2019 років, з урахуванням раніше проведених і виплат та із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року;

- зобов`язати здійснити нарахування та виплату компенсації втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 04 січня 2019 року, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, а також одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за весь час затримки такої виплати з 01 січня 2016 року по день їх фактичної виплати - відповідно до Закону України про «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-111 та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з і порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44;

- визнати протиправною бездіяльність щодо невидання нового грошового атестату та довідки про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення позивача (надбавок, доплат, підвищень) та премії (за 24 місяці військової служби перед (звільненням) для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 №393 (зі змінами) із зазначенням індексації грошового забезпечення за 2016 - 2019 роки;

- зобов`язати видати новий грошовий атестат та нову довідку про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення позивачу про розмір грошового забезпечення за 24 місяці перед звільненням з військової служби з урахуванням індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 04 січня 2019 року для подання її до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою скерування до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області для здійснення перерахунку та виплати пенсії з 05 січня 2019 року, направити їх до ІНФОРМАЦІЯ_1 для скерування до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області для здійснення перерахунку та виплати пенсії з 05 січня 2019 року;

- стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки та невиплату (індексації грошового забезпечення за період із 01 січня 2016 року по день фактичної виплати заборгованості грошової компенсації за невикористані додаткової відпустки як учаснику бойових дій 24 липня 2020 року та індексації грошового забезпечення - 30 грудня 2022 року, з 04 січня 2019 року по 30 грудня 2022 року (із розрахунку 520, 69 гривень в день за шість місяців) у розмірі 94765, 58 гривень із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Західного регіону щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, з урахуванням доплати за період із 01 січня 2016 року по 04 січня 2019 року індексації грошового забезпечення.

Зобов`язано Військово-медичний клінічний центр Західного регіону здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби позивачу, з урахуванням доплати з індексації грошового забезпечення за 01 січня 2016 року по 04 січня 2019 року, з урахуванням раніше проведених і виплат, та із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року.

Зобов`язано Військово-медичний клінічний центр Західного регіону здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 04 січня 2019 року, за весь час затримки такої виплати з 01 січня 2016 року по день їх фактичної виплати - відповідно до Закону України про «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-111.

Зобов`язано Військово-медичний клінічний центр Західного регіону видати ОСОБА_1 новий грошовий атестат та нову довідку про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці перед звільненням з військової служби, з урахуванням індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 04 січня 2019 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із оскаржуваними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

У цій справі суд першої інстанції дійшов висновку про можливість її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.

За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

При цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Крім того скаржником не наведено існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики.

Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.

Отже, скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи.

Відтак, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військово-медичного клінічного центру Західного регіону на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі №380/1579/23 за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону про визнання дій протиправними, зобов`язання до вчинення дій, стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. М. Соколов

Судді А. Г. Загороднюк

Л. О. Єресько