Ухвала

від 21.11.2024 по справі 380/808/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 листопада 2024 року

м. Київ

справа №380/808/22

адміністративне провадження № К/990/41443/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року

у справі №380/808/22

за адміністративним позовом ОСОБА_1

до військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у 2014 та 2015 роках з урахуванням винагороди передбаченої постановою КМУ від 22 вересня 2010 року №889;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2014 та 2015 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22 вересня 2010 року №889 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 постанови КМУ від 15 січня 2004 року №44;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2014 та 2015 роках з урахуванням винагороди передбаченої постановою КМУ від 22 вересня 2010 року №889;

- зобов`язати військову частину № НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2014 та 2015 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22 вересня 2010 року №889 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 постанови КМУ від 15 січня 2004 року №44;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 винагороди за безперервну тривалість військової служби у 2014 році в сумі 746,25 грн;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 винагороду за 20 років безперервної служби в розмірі 1,5 (посадового окладу і окладу за військовим званням з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22 вересня 2010 року №889 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 постанови КМУ від 15 січня 2004 року №44;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2014 та 2015 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2014 та 2015 роках та винагороди за 20 років безперервної служби по день її фактичної виплати відповідно до постанови КМУ від 21 лютого 2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 постанови КМУ від 15 січня 2004 року №44.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року, адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, скаржник звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2024 року визнано неповажними, зазначені Військовою частиною НОМЕР_1 , підстави для поновлення пропущеного процесуального строку. Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року у справі №380/808/22 залишено без руху. Надано скаржнику десятиденний строк для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів, надання до суду документ про сплату судового збору у розмірі встановленому законом, а також доказів надсилання копії касаційної скарги іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 КАС України.

До Верховного Суду надійшло клопотання від скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження.

Так, заявник посилається на те, що первинна касаційна скарга була подана в строк визначений КАС України. Проте, ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2024 року касаційну скаргу було залишено без руху, яку в подальшому було повернуто у зв`язку з невиконанням вимогу ухвали про залишення без руху. Скаржник посилається на введення в Україні воєнного стану та на залучення відповідача до здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України. Також вказує, що заявник є бюджетною організацією та в зв`язку із тимчасовою відсутністю коштів не могла сплатити судовий збір.

Оцінивши наведені скаржником обставини та обґрунтування причин пропуску строку, вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів зазначає наступне.

За змістом частин першої, другої статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Частина третя статті 329 КАС України зазначає, що строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень 05 серпня 2024 року Восьмим апеляційним адміністративним судом розглянуто справу та ухвалено постанову. Повний текст судового рішення складено того ж дня, тому останній день строку на касаційне оскарження припадав на 04 вересня 2024 року, а скаргу подано вдруге 29 жовтня 2024 року.

Як встановлено судом з відомостей КП «ДСС», 29 серпня 2024 року не погоджуючись із рішеннями суду апеляційної інстанції, Військовою частиною НОМЕР_1 подано касаційну скаргу до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2024 року вказану касаційну скаргу залишено без руху з наданням скаржнику строку для усунення недоліків, шляхом надання документа про сплату судового збору в установленому законом розмірі, а також доказів надсилання її копії іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 КАС України.

На виконання цієї ухвали та в межах встановленого у ній строку, скаржник направив до суду заяву, в якій скаржник просив продовжити строк для усунення недоліків на 30 календарних днів, вказуючи, що відповідач вживає всіх заходів для сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2024 року клопотання Військової частини НОМЕР_1 про продовження строку для усунення недоліків в частині сплати судового збору задоволено частково. Продовжено Військовій частині НОМЕР_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги в частині надання документу про сплату судового збору в повному обсязі.

На виконання цієї ухвали, скаржник повторно направив до суду заяву про продовження строк для усунення недоліків.

Верховний Суд ухвалою 10 жовтня 2024 року повернув касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року у справі №380/808/22 у зв`язку з невиконанням вимог ухвали від 10 вересня 2024 року про залишення касаційної скарги без руху.

Як встановлено судом з відомостей КП «ДСС», копію ухвали Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року було надіслано до електронного кабінету скаржника в підсистемі «Електронний суд» того ж дня. Документ доставлено до електронного кабінету 10 жовтня 2024 року о 20:15.

З цією касаційною скаргою позивач звернувся лише 29 жовтня 2024 року.

Верховний Суд звертає увагу скаржника, що, вирішуючи питання поновлення строку касаційного оскарження, суд оцінює дотримання строків звернення до суду на час подачі первісної касаційної скарги, а також з врахуванням усього проміжку часу до постановлення відповідної ухвали про поновлення або відмову у поновленні таких строків.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.

Верховний Суд в постанові від 24 липня 2023 року у справі № 200/3692/21, зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків апеляційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду апеляційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані національними судами та ЄСПЛ підходи до поновлення процесуальних строків, правові позиції Верховного Суду з цього приводу, вважав, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:

- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;

- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;

- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;

- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;

- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.

Висновок Верховного Суду у справі № 200/3692/21 є актуальним і щодо вирішення питання поновлення строків на касаційне оскарження.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.

При вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Слід зазначити, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.

Верховний Суд не ставлячи під сумнів важливість дій вчинених відповідачем проте, звертає увагу, що частиною першою, другою статті 44 КАС України встановлено, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством, для належного виконання процесуальних обов`язків.

Зазначений підхід щодо застосування положень статті 44 КАС України відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 18 січня 2023 року у справі №160/6211/21, від 14 лютого 2023 року у справі №240/462/22 та від 20 квітня 2023 року у справі №440/7433/21.

Згідно з усталеною практикою, викладеною в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (п. 109 рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії ) (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") (Application no. 11681/85).

Суд зауважує, що поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Усталеною є і практика Верховного Суду, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Так, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», з 05год 30хв 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який у подальшому був продовжений відповідними Указами Президента України з затвердженням відповідними Законами України, який триває й до сьогодні.

За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною та підтверджений відповідними доказами.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 12 травня 2015 року №389-VIII "Про воєнний стан" в умовах воєнного стану Президент України та Верховна Рада України діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією та законами України. Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

Окрім того, Суд, надаючи оцінку доводам скаржника, вважає за необхідне зауважити, що Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 та всі подальші, стосується лише введення воєнного стану в Україні, будь-яких змін щодо строків розгляду справ, інших процесуальних строків вказаний Указ не містить, зміни в частині процесуальних строків до КАС України не вносились.

Органи державної влади продовжують здійснювати свої повноваження після введення воєнного стану.

Отже, лише факт введення воєнного стану на території України не може слугувати достатньою підставою для визнання поважними причин пропуску процесуального строку для органу державної влади за відсутності відповідних обґрунтувань та доказів того, як саме введення воєнного стану, вплинуло на роботу цього державного органу.

Проте, скаржником не надано належного доказу, який би підтверджував наведені скаржником доводи щодо поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження.

Суд звертає увагу, що установа чи організація, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, а обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо не можуть бути підставою для реалізації суб`єктом владних повноважень права на касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо не можуть бути підставою для реалізації суб`єктом владних повноважень права на касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для продовження зазначеного строку.

Так, статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Тобто, особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Це стосується і заявників, які діють як суб`єкти владних повноважень й, до того ж, є бюджетними установами, фінансування яких здійснюється з Державного бюджету України, в тому числі щодо видатків на сплату судового збору, а тому кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі такої установи своєчасно і у повному обсязі.

Відтак, органи влади, що діють як суб`єкти владних повноважень від імені Держави та є учасниками процесу, мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не повинні допускати затримки та невиправданого зволікання при виконанні своїх процесуальних обов`язків.

При цьому, колегія суддів зауважує, що у постанові від 15 червня 2019 року у справі № 804/1274/18 Верховний Суд дійшов висновку, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Процесуальний строк звернення до суду передбачає забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду або апеляційного оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку. Втім, при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне рішення суду.

Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 19 червня 2020 року (справа № 280/4682/19), від 18 червня 2020 року (справа № 400/524/19), від 17 червня 2020 року (справа № 280/4951/19), від 15 травня 2020 року (справа № 820/1212/17) тощо.

Усталеною є судова практика Верховного Суду щодо питання оцінки поважності причин пропуску строку через неможливість сплати суб`єктом владних повноважень судового збору з огляду на відсутність у нього коштів для здійснення таких видатків. Верховний Суд неодноразово наголошував, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 січня 2021 року у справі №640/10030/19, невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не є поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження, адже не є такою, що не залежить від волі особи, яка її подає, і не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень.

Таких же висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 06 серпня 2021 року у справі № 640/5229/19, від 27 травня 2021 року у справі № 540/493/19, від 10 червня 2021 року у справі №320/2061/20.

Крім того, Суд звертає увагу скаржника, що чинне законодавство України не передбачає зупинення процесуального строку у разі звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою та повернення такої касаційної скарги.

Так скаржником звертаючись з повторною касаційною скаргою допустив значний проміжок часу з моменту отримання ухвали Суду про повернення касаційної скарги та потворного звернення.

При цьому, Суд наголошує, що належним підтвердженням наміру реалізувати своє право на касаційне оскарження, є направлення повторної касаційної скарги скаржником у найкоротший строк.

Разом з тим, значний проміжок часу з моменту отримання ухвали Суду про повернення касаційної скарги та повторним поданням касаційної скарги, вказує на відсутність процесуальної зацікавленості скаржника у касаційному перегляді судових рішень у даній справі.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.

Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981№ R (81): «В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).

Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України» від 06.10.2015 Європейський суд з прав людини наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним о основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є обмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Вказані відповідачем причини пропуску строку оскарження не виправдовують втручання у принцип res judicata, що також виключає підстави для визнання причин пропуску строку касаційного оскарження поважними та відкриття касаційного провадження.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що скаржником не вказано поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, не надано доказів щодо вжиття заходів для вчасного подання касаційної скарги у найкоротші строки після її повернення, не обґрунтовано зволікання з поданням цієї касаційної скарги.

Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведене в клопотанні скаржника не може бути підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.

Пунктом 1 частини четвертої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.

Враховуючи, що Судом встановлено наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, у зв`язку з пропуском скаржником строку на касаційне оскарження, то заявлене клопотання про продовження строку для усунення недоліків в частині сплати судового збору не вирішується.

Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ :

1. Відмовити в задоволені клопотання Військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на касаційне оскарження відмовити.

2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року у справі №380/808/22.

3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

СуддіА.В. Жук Н.М. Мартинюк Ж.М. Мельник-Томенко