Рішення

від 21.11.2024 по справі 990/228/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

РІШЕННЯ

Іменем України

21 листопада 2024 року

м. Київ

справа №990/228/23

адміністративне провадження № П/990/228/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Білоуса О.В.

суддів: Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л., Шишова О.О., Яковенка М.М.,

секретар судового засідання - Носенко Л.О.,

за участю: представника відповідача - Пантюхової Л.Р.,

представника Служби безпеки України - Кір`ян Г.О.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Служба безпеки України та Рада національної безпеки і оборони України, про визнання протиправним і скасування Указу в частині,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 21 вересня 2023 року звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив визнати протиправним і скасувати Указ Президента України від 18 березня 2023 року №163/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 березня 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ №163/2023, в частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо нього (пункт 293 додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 березня 2023 року).

Позовна заява обґрунтована тим, що оскаржуваний Указ Президента України №163/2023 та рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 березня 2023 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», в частині, що стосується позивача, не містить підстав застосування санкцій, передбачених статтею 3 Закону України «Про санкції».

Також позивач зазначає, що оскаржуваний Указ Президента України №163/2023 та рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 березня 2023 року прийняті з порушенням положень Конституції України, законів України та міжнародних нормативно-правових актів.

За вказаних обставин позивач вважає, що Указом Президента України №163/2023 та рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 18 березня 2023 року порушено та обмежено особисті конституційні права і свободи, зокрема, право на володіння, користування та розпорядження належним йому майном.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що Радою національної безпеки і оборони України було розглянуто та підтримано відповідні пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів, зокрема до позивача, про що прийнято відповідне рішення Ради національної безпеки і оборони України.

У подальшому, після надходження в установленому порядку на ім`я Глави держави відповідних матеріалів (Рішення з додатками, проекту Указу та пояснювальної записки до нього), Президент України в межах реалізації приписів законодавства видав Указ №163/2023, яким увів в дію Рішення.

Відповідач у відзиві також наголошує, що чинне законодавство не містить положень, які б встановлювали обов`язок вказувати підстави для застосування санкцій у відповідному рішенні Ради національної безпеки і оборони України або указі про введення такого рішення в дію.

Згідно із наказом Голови Верховного Суду від 07 вересня 2023 року №177 уведено в експлуатацію комплексну систему захисту інформації в автоматизованій системі класу « 1» для фіксування судового засідання технічними засобами в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, де циркулює інформація зі ступенем обмеження доступу «Для службового користування», в адміністративній будівлі на вул. Князів Острозьких, 8, корпус 5, приміщення №131 (зал судових засідань №7).

Від представника позивача ОСОБА_1 - Ільницького М.П. надійшла заява про розгляд справи в цілому без участі позивача та його представника.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Представник третьої особи Служби безпеки України у судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити.

Представник РНБО України у судове засідання не з`явився без поважних причин. Явка його у судове засідання обов`язковою не визнавалася, а тому колегія суддів вважає можливим розглядати справу у його відсутності.

Суд, заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи Служби безпеки України, з`ясувавши обставини, на які посилаються учасники справи, обґрунтовуючи свою позицію, дослідивши надані ними докази на підтвердження заявлених вимог та заперечень, матеріали судової справи і матеріали для службового користування, встановив таке.

Судом встановлено, що рішенням Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО України) від 18 березня 2023 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» вирішено підтримати внесені Службою безпеки України (далі - СБ України) пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

Вказаним рішенням застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до фізичних осіб згідно з додатком 1.

Рішення РНБО України від 18 березня 2023 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» введене в дію Указом Президента України від 18 березня 2023 року №163/2023.

Відповідно до пункту 293 додатку 1 до рішення РНБО України від 18 березня 2023 року до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Російської Федерації, застосовано строком на п`ять років такі обмежувальні заходи (відповідно до Закону України «Про санкції»): 1) обмеження торговельних операцій (повне припинення); 2) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення); 3) запобігання виведенню капіталів за межі України; 4) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; 5) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; 6) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; 7) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності; 8) припинення культурних обмінів, наукового співробітництва, освітніх та спортивних контактів, розважальних програм з іноземними державами та іноземними юридичними особами; 9) відмова в наданні та скасування віз резидентам іноземних держав, застосування інших заборон в`їзду на територію України; 10) анулювання офіційних візитів, засідань, переговорів з питань укладення договорів чи угод; 11) позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення; 12) заборона на набуття у власність земельних ділянок; 13) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим Законом (зупинення операцій за рахунками фізичної особи; заборона укладення договорів та вчинення правочинів).

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою цієї статті визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 106 Конституції України Президент забезпечує серед іншого, національну безпеку Держави, відповідно до частини третьої цієї статті на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Положеннями статті 107 Конституції України визначено, що РНБО України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові. РНБО України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою РНБО України є Президент. Рішення РНБО України вводяться в дію указами Президента.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» рішення РНБО України приймаються не менш як двома третинами голосів її членів. Рішення РНБО України, введені в дію указами Президента, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади.

Відповідно до частини першої і другої статті 1 Закону України «Про санкції» з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про санкції» визначено, що підставами для застосування санкцій є: дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

Відтак, колегія суддів зазначає, що реалізація суверенного права України на захист здійснюється за наявності умов, встановлених частиною другою статті 1 та підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про санкції».

Згідно із частиною першою статті 5 Закону України «Про санкції» пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд РНБО України Верховною Радою України, Президентом, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.

Статтею 4 Закону України «Про санкції» визначені види санкцій.

Види санкцій застосовані цим Указом та їх кількість визначається безпосередньо органом застосування, який, відповідно до частини четвертої преамбули Закону України «Про санкції», задля невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, використовує всі передбачені законом заходи з метою захисту цих інтересів, в тому числі щодо недопущення завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку, а також щодо запобігання порушенню прав, свобод та законних інтересів громадян України. У зв`язку з цим, доводи позивача стосовно того, що накладені санкції не відповідають принципу правової визначеності є неприйнятними.

Згідно із частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями частини першої статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту . Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Таким чином, у контексті спірних правовідносин Суд повинен з`ясувати або спростувати наявність факту або обставин, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів Позивача з боку Відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або наявність інших утисків прав та свобод Позивача.

Судом встановлено, що обмежувальні заходи щодо ОСОБА_1 були застосовані за пропозиціями СБ України, викладеними у листі від 28.02.2023 року №4/251дск (а.с. 2-7 т.ДСК).

Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.

Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.

Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.

Наслідком розгляду пропозицій СБ України стало застосування до позивача обмежувальних заходів (санкцій) рішенням РНБО України від 18 березня 2023 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (пункту 293 додатку 1 до рішення РНБО України від 18 березня 2023 року), яке введено в дію Указом Президента від 18 березня 2023 року №163/2023.

Відтак, Президент України, видавши оскаржуваний Указ, реалізував владні управлінські функції в межах власних конституційних повноважень. Указ є способом реалізації цих функцій.

Суд зазначає, що відповідальність за повноту і достовірність відомостей викладених у пропозиціях СБ України в листі від 28.02.2023 року №4/251дск, несе їх ініціатор, а також інші уповноважені органи, які подали ініціатору інформацію.

РНБО України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України, визначає достатність підстав для застосування санкцій та необхідність їх застосування, з метою невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам та безпеці України, несе відповідальність за їхню об`єктивність, відповідність меті та ефективності, а також дотримання іншим принципам застосування санкцій відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про санкції».

Доводи позивача більшою мірою зведені до незабезпечення стосовно нього ефективного державного управління, при цьому саме до відповідача скеровані претензії безпідставного застосування санкцій, без врахування прийняття цього рішення на підставі інформації наданої ініціатором (СБ України) та обговореної на засіданні координаційного (колегіального) органу (РНБО України), що мало наслідком прийняття відповідного рішення.

Колегія суддів зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у гарантуванні дотримання прав та інтересів фізичних та юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Разом з тим, оскаржуваний Указ є способом реалізації Президентом України конституційних повноважень в сфері національної безпеки, які відповідно до Закону України «Про санкції» скеровані на реалізацію суверенного права України на захист її національних інтересів і національної безпеки, недопущення, в тому числі, експропріації власності держави, завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку.

Оскаржуваний Указ Президента України прийнято у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, належних та допустимих доказів, які б спростовували такі висновки, позивачем у ході розгляду справи не надано.

Щодо доводів позивача про порушення оскаржуваним Указом принципу пропорційності, що призводить до необґрунтованого, безпідставного та надмірного обмеження основоположного права позивача на мирне володіння своїм майном та протиправності введення санкцій, то колегія суддів звертає увагу, що згідно із частиною першою статті 5 Закону України «Про санкції» пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд РНБО України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.

Частиною третьою вказаної статті визначено, що рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається РНБО України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Рішення про внесення змін до санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону за власною ініціативою або на підставі пропозицій органів державної влади, зазначених у частині першій цієї статті (частина шоста статті 5 Закону України «Про санкції»).

Рішення про скасування санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, у разі якщо застосування санкцій привело до досягнення мети їх застосування (частина сьома статті 5 Закону України «Про санкції»).

За такого правового регулювання, суб`єктами, які наділені повноваженнями ініціювання питань щодо скасування та внесення змін до санкцій є Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Служба безпеки України.

Як встановлено судом, санкції щодо позивача застосовані рішенням РНБО України на підставі пропозицій СБ України, а тому саме ці суб`єкти владних повноважень наділені повноваженнями ініціювати та вирішувати питання щодо їх скасування чи зміни.

Із поданої позовної заяви та додатків до неї не вбачається, що ОСОБА_1 звертався до СБ України та РНБО України про зміну або скасування введених щодо нього санкцій, а також не оскаржував їх дії або бездіяльність до суду.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивачу та його представнику надавалось достатнього часу для ознайомлення з усіма матеріалами справи, зокрема, і тими, що мають гриф для «Для службового користування», однак вони своїм правом не скористались, з матеріалами справи не ознайомились та не подали до суду будь-яких належних та допустимих доказів на спростування інформації, поданої до суду відповідачем та третьої особою - СБ України.

Враховуючи викладене та з огляду на встановлені в цій справі обставини, правове регулювання спірних правовідносин, оцінивши належність, допустимість, достовірність зібраних у справі доказів як кожного окремо, так і їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, зваживши всі аргументи та доводи учасників справи, Верховний Суд дійшов висновку про те, що Указ Президента України від 18 березня 2023 року №163/2023 прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством України, він відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Щодо протиправності, на думку позивача, введених щодо нього санкцій, то такі, як вже зазначалося, застосовані рішенням РНБО України на підставі пропозицій СБ України, а тому якщо РНБО України на підставі частини шостої статті 5 Закону України «Про санкції» прийме рішення про внесення змін до санкцій або їх скасування за власною ініціативою або на підставі пропозицій органів державної влади, зазначених у частині першій цієї статті, зокрема СБ України, то таке рішення РНБО України може бути введено в дію указом Президента України в межах його повноважень, передбачених статтею 106 Конституції України.

Таким чином колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що підстави для визнання спірного Указу протиправним та його скасування відсутні, а тому заявлений позивачем позов задоволенню не підлягає.

За правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем витрати у виді сплаченого судового збору за звернення з цим позовом до суду відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 241-243, 246, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Служба безпеки України та Рада національної безпеки і оборони України, про визнання протиправним і скасування Указу в частині - відмовити.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 21 листопада 2024 року.

Головуючий суддя О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх

О.О.Шишов

М.М.Яковенко