Рішення

від 20.11.2024 по справі 336/5864/23

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 336/5864/23

Провадження № 2/172/220/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.11.2024 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді - Битяка І.Г., за участі секретаря судового засідання - Глушко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка у відсутність сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И В

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог вказує, що з відповідачкою перебуває у шлюбі зареєстрованому 19 жовтня2019 року Луганським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області, актовий запис № 628. Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після народження сина відносини з відповідачкою поступово погіршувалися. В результаті чого, між ними зникло взаємопорозуміння. Будь-які спроби в свій час примиритися не дали бажаних результатів, оскільки у них різні погляди на життя та сімейні обов`язки. Таким чином подружні відносини між ними припинилися ще в грудні 2020 року. Тоді відповідачка зібрала речі та покинула його та їх малолітнього сина. З того часу проживають окремо, спільне господарство не ведуть. Подальше спільне проживання і збереження шлюбу є неможливим та суперечить їх інтересам та інтересам сина, просить шлюб розірвати. Також вказує, що з самого народження сина, дружина не дуже приділяла уваги дитині. З серпня 2020 року у відповідачки періодично з`являлися розлади психічного здоров`я, вона постійно була схвильована, знервована та дуже емоційна, але йти до лікаря відмовлялася. Схвильовані таким станом відповідачки, він вирішив що дитині краще буде якийсь час проживання у його матері ОСОБА_3 . У грудні 2020 року у дружини ОСОБА_2 знову стався психічний зрив і вони звернулися до "Обласного клінічного закладу з надання психіатрічної допомоги" Запорізької обласної ради. Проте їх не приняли, сказавши, що з пацієнтом в такому стані повинен на прийомі бути кровний родич. У зв`язку з цим 29.12.2020 року дружина разом зі своєю матір`ю повторно звернулася до "Обласного клінічного закладу з надання психіатрічної допомоги", там дружині поставили діагноз, але йому не сказали який і назначили лікування. Приховуючи від нього свій діагноз, дружина зі своєю матір`ю на наступний день поїхала до себе додому в Луганську область лікуватися. Дитину відповідачка в останнє бачила в квітні 2021 року, коли приїздила у гості на декілька днів. У подальшому відповідачка не брала участі ні у вихованні, ні в матеріальному утриманні дитини. Таким чином, син з 2021 року весь час проживає з батьком та його матір`ю. У липні 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України вся його родина разом з сином ОСОБА_4 , евакуювалися з м. Оріхова до м. Запоріжжя. З 27 липня 2022 року син ОСОБА_4 проживає з бабусею ОСОБА_3 . Він разом із матір`ю займається лікуванням свого сина, оскільки у хлопчика наявна дизартрія, затримка психо-мовного розвитку, резидуальний генез. Важливим для лікування є стабільна, знайома, не стресова для дитини обстановка, налагодження сталих соціальних зв`язків, звичний розклад життя. Емоційне спокійне оточення дитини, яке приносить позитивні результати. Позивач сам утримує та забезпечує усім необхідним свого сина. Просить суд розірвати шлюб, визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 разом з ним, судові витрати просить покласти на нього.

Ухвалою від 17.04.2024 року провадження у справі відкрито та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 30.05.2024 року замінено третю особу службу у справах дітей Запорізької міської ради на належну - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району.

Сторона позивача та третя особа-2 про день та час розгляду справи повідомлена належним чином.

Відповідачка надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність, повне визнання позовних вимог та не заперечення проти ухвалення судом рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Представник третьої особи ОСОБА_5 надала суду заяву про розгляд справи у відсутність представника органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району. Також надали висновок органу опіки та піклування про доцільність встановлення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 .

У зв`язку з викладеним суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до такого.

Сторони перебувають у шлюбі зареєстрованому 19 жовтня2019 року Луганським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області, актовий запис № 628.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_6 , в свідоцтві про народження якого ОСОБА_1 записаний батьком, ОСОБА_2 - матір`ю.

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований по АДРЕСА_1 . Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29.07.2022 року №2303-5001933978 неповнолітній ОСОБА_6 є внутрішньо переміщеною особою та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 . Вказане підтверджується актом обстеження умов проживання позивача від 26.07.2022 року.

Починаючи з грудня 2021 року і станом на сьогодня ОСОБА_1 несе військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 в якості спеціаліста з ремонту та обслуговування с/г машин.

Відповідно до наказу служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради від 26.07.2022 року № 801, розглянувши заяву ОСОБА_3 та додані документи, вирішено тимчасово влаштувати малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в родину бабусі ОСОБА_3 , 1977 р.н., яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , до прийняття рішення про його влаштування.

З консультативного висновку спеціаліста КНП "Запорізька обласна клінічна дитяча лікарня" Запорізької обласної ради від 2023 року, виписного епікризу №1224 центру медико-соціальної реабілітації від 10.03.2023 року та довідки Оріхівської амбулаторії загальної практики сімейної медицини від 10.03.2023 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлений діагноз: дизартрія, затримка психо-мовного розвитку, резидуальний генез. Важливим для лікування хлопчика є стабільна, знайома, не стресова для дитини обстановка, налагодження сталих соціальних зв`язків, звичний розклад життя. Емоційне спокійне оточення дитини, яке приносить позитивні результати.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно зі ст. 112 Сімейного Кодексу України - суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

На даний час подружжя фактично припинило шлюбні відносини, жодна із сторін не прагне до збереження сім`ї та шлюбу, тому суд вважає, що розірвання шлюбу відповідає інтересам обох сторін, оскільки його збереження суперечило б вимогам ст. 56 СК України, якою заборонено примушування до шлюбних відносин чи їх збереження та порушувало б права сторін на особисте життя.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Щодо позовних вимог про визначення місця проживання неповнолітньої дитини суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого законом.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Статтями 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 8 Конвенції про права дитини не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Проте, поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17-ц (провадження № 61-13405св18), 30 січня 2019 року у справі № 326/371/17-ц (провадження № 61-37088св18), 27 лютого 2019 року у справі № 569/12875/16-ц (провадження № 61-41476св18), 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18-ц (провадження № 61-2018св19).

Разом з тим, відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема, у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрито з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).

Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема, шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18-ц (провадження № 61-2018св19).

Судом встановлено, що неповнолітній ОСОБА_7 , 2020 року народження фактично проживає разом з батьком ОСОБА_1 . Відповідачка як матір жодних заперечень проти проживання дитини з батьком не має.

Тобто, з викладеного вбачається, що між сторонами відсутній спір про право як на час пред`явлення позову, так і на час розгляду справи судом, відповідачка не заперечує проти проживання дитини з батьком.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимогОСОБА_10 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком.

На підставі викладеного, керуючись Конвенцією ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, ст.ст. 7, 141, 160, 161 СК України, ст. 29 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263 ЦПК України, -

У Х В А Л И В

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити частково.

2. Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 19 жовтня 2019 року Луганським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області, актовий запис № 628, які мають неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , 2020 року народження.

3. Після розірвання шлюбу відповідачці залишити прізвище «ОСОБА_9 ».

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Копію рішення суду, після набрання ним законної сили, надіслати до Васильківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Васильківський районний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.Г. Битяк