Ухвала

від 20.11.2024 по справі 1-7/11

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінальної справи №09510027 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2021 року стосовно,

ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Петрівка Братського району Миколаївської області, є українцем, громадянином України, здобув середню спеціальну освіту, є одруженим, має сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працює директором Приватного Підприємства " ОСОБА_8 ", мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого

-обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 350 КК України,

Учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_9

обвинувачений ОСОБА_6

захисник ОСОБА_5

встановив:

Короткий зміст вимог апеляційної скарги захисника.

В апеляційнійскарзі захисник просить скасувати вирок суду першої інстанції. Ухвалити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_6 Дослідити технічний запис допиту свідків та судово-технічних експертиз.

Короткий зміст вироку.

Оскарженим вироком суду першої інстанції, ОСОБА_6 визнано винуватиму вчиненнікримінального правопорушення,передбаченого ч.2ст.350КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.

На підставі ч.5 ст.74, ст.49 КК України звільнено ОСОБА_6 від цього покарання в зв`язку із закінченням строків давності. Цивільний позов прокурора задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь Миколаївської МіськоїРади 590/п`ятсотдев`яносто/грн.24 /двадцятьчотири/копійки на відшкодування вартості лікування потерпілої від злочину. Цивільний позов ОСОБА_10 - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 25.000/двадцятьп`ятьтисяч/грн. на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти вимог ОСОБА_10 відмовлено.

Узагальнені доводи апеляційної скарги.

В апеляції захисник вважає, що суд безпідставно дійшов висновку, що всі свідки не могли бачити удару по причині вкрай малого простору та з обмеженою оглядовістю території. В якості доказу немає технічного плану кафе та інших процесуальних документів, які б свідчили про малий розмір та малу оглядовість ( огляд місця події ,слідчий експеримент.) Фактично доказів, що події відбувалися в «предбаннику» немає. Зауважує, що суд у своєму вироку здійснив тільки припущення відносно нанесення тілесного ушкодження потерпілій в «предбаннику». Стверджує, що відповідно до ст. 62 Конституції України, ніхто не повинен доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Також вважає безпідставним і взяття до уваги показів свідків, які були допитані на досудовому слідстві. Пояснює, що при повторному розгляді в суді ніхто, крім потерпілої, не підтвердив обставину нанесення удару ОСОБА_6 . Свідки, які були присутні на місці події, щодо обставин та хронології проведення виконавчих дій надали покази аналогічні показам обвинуваченого.

Звертає увагу, що відповідно до ст.92 КПК України, передбачених ст.91 КПК України, обов`язок доказування покладений на прокурора. Свідки, заявлені стороною обвинувачення, а саме: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 так і не були допитані при повторному судовому розгляді, що на думку сторони захисту, свідчить про неповноту судового розгляду, але на судових засіданнях при розгляді справи в суді першої інстанції ніхто не підтверджував обставин, які були викладені потерпілою при допиті, а також не вказували, що дії відбувалися в «предбаннику» кафе.

Крім того, вважав, що матеріали виконавчого провадження заяви про відвід державного виконавця, подання, акти державного виконавця, а також документи, що складені слідчо-оперативною групою не можуть бути доказами у справі у зв`язку з тим, що це не процесуальні документи тому не мають юридичної сили. В матеріалах справи є висновок судово-медичної експертизи №196 від 29.01.2010 року, згідно з якою, у потерпілої зафіксовані тілесні ушкодження у вигляді черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку. Також проведена повторна комісійна судово-медична експертиза №44 від 14.09.2012 року, де вказано, що у медичних документах наданих на експертизу немає описання ознак, які дають можливість об`єктивно встановити діагноз «забій скулової області», у зв`язку з чим вважати цей діагноз, як встановлений факт є неможливим. Вказує, що в даних експертизах є протиріччя, які не усунуті судом. Ствержує, що суд безпідставно не взяв до уваги проведену комісійну експертизу, яка проведена належним чином у відповідності з законом України «Про судову експертизу та ст. 101,102 КПК України. Самі експертизи не підтверджують факт нанесення тілесного ушкодження обвинуваченим ОСОБА_26 .

На думку захисника, є не вірним твердження суду, що нанесення ОСОБА_6 удару узгоджується з його ставленням до потерпілої (прояв презирства та відсутність поваги), оскільки в своїх показах обвинувачений не говорив, що він потерпілу зневажає.

Обставини встановлені судом першої інстанції.

Судом встановленота визнанодоведеним,що 27жовтня 2009року старшийдержавний виконавецьЦентрального відділуДержавної виконавчоїслужби Миколаївськогоміського управлінняюстиції ОСОБА_27 ,діючи напідставі ЗаконуУкраїни №606-XIV від 21 квітня 2009 року "Про виконавче провадження", на виконання наказу Господарського суду Миколаївської області № 11/195 від 31 серпня 2009 року, в супроводі понятих, співробітників міліції та представника стягувача прибула до торгівельного павільйону за адресою: АДРЕСА_2 , для здійснення виконавчих дій з примусового виконання судового рішення про повернення приватним підприємством "Максіко" Багатопрофільному кооперативу "Ю-Сервіс" вказаного торгівельного павільйону з літнім майданчиком /надалі - павільйону/.27жовтня 2009року приблизноо 19-00годині допавільйону зметою перешкодитивиконанню вказаногорішення вобраний ОСОБА_27 спосіб прибув ОСОБА_6 ,який натой часбув директоромприватного підприємства" ОСОБА_8 ".Спочатку допавільйону ОСОБА_6 не пропускалипрацівники охоронноїслужби,але тойпотрапив у"передбанник"павільйону слідомза працівникамиміліції,яких працівникиохоронної фірмипропустили всередину.Коли працівникиміліції пройшли"передбанник"та зайшлидо залупавільйону,у "передбанник"вийшла ОСОБА_10 ,яка опиниласьобличчям дообличчя з ОСОБА_6 ,коли тойрухався нанеї. ОСОБА_27 зауважила наадресу ОСОБА_6 з приводунедоцільності тавідсутності правайого перебуванняу павільйоні.Тоді ОСОБА_6 ,який,достеменнознавпро те,що ОСОБА_27 є старшим державним виконавцем та в неї на виконанні знаходиться наказ Господарського суду Миколаївської області № 11/195 від 31 серпня 2009 року, знаходячись в приміщенні "передбаннику" торгівельного павільйону, діючи навмисно, з метою перешкодити їй, як державному виконавцю, виконати вказаний наказ, наніс їй рукою удар в область обличчя. Після цього ОСОБА_6 намагався рухатись далі, але був зупинений працівниками охоронної фірми.

Внаслідок дій ОСОБА_6 ОСОБА_27 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, забою виличної області зправа, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоров`я та незначну втрату працездатності.

Дії ОСОБА_6 судом кваліфіковані за ч. 2 ст. 350 КК України, як умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження службовій особі, у зв`язку з її службовою діяльністю.

Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого його захисника, які підтримали доводи апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляції, суд апеляційної інстанції дійшов наступного.

Згідно вимогст. 370 КПК Українисудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в повній мірі дотримався зазначених вимог закону.

Висновок суду, щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 , у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено за обставин наведених у вироку, підтверджений зібраними у справі доказами, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку і обґрунтовано дійшов до висновку про його винність у вчинені вказаного кримінального правопорушення.

Всі обставини справи були детально розглянуті та досліджені судом першої інстанції, що підтверджується наведеними та належно оціненими у вироку доказами про вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.

Кваліфікація судом першої інстанції дій обвинуваченого ОСОБА_6 за ч.2. ст.350 КК України, є вірною.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушень, які наведені в апеляційній скарзі та які перешкодили суду всебічно розглянути матеріали кримінального провадження щодо обвинуваченого.

В судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_6 у пред`явленомуобвинуваченні своювину невизнав,заперечив вчиненняним будь-якихпротиправних дійвідносно потерпілої.Аналогічну версіювиклав ізахисник вапеляційній скарзі.Проте, такі доводи обвинуваченого та його захисника, апеляційний суд не приймає, оскільки вони спростовуються дослідженими та оціненими доказами, які надані стороною обвинувачення, а саме показами свідків, потерпілої та письмовими доказами, яким суд надав оцінку в їх сукупності, оскільки вони узгоджуються між особою та поза розумним сумнівом доводять винуватість ОСОБА_6 у інкримінованому йому діянні.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_27 , зазначила, що в 2009 році вона працювала на посаді старшого державного виконавця Центрального відділу Державної Виконавчої Служби Миколаївського міського управління юстиції. В її провадженні, окрім інших, перебувало виконавче провадження про виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 31 серпня 2009 року про зобов`язання Приватного підприємства " ОСОБА_8 " повернути Багатопрофільному кооперативу "Ю-Сервіс" торгівельний павільйон з літнім майданчиком площею 72,5 м.кв., розташований в АДРЕСА_2 . В межах цього виконавчого провадження з метою виконання наказу господарського суду 27 жовтня 2009 року вона прибула у приміщення павільйону. Разом із нею, окрім інших осіб, до цього приміщення прибули працівники міліції ОСОБА_28 та ОСОБА_29 та представник стягувача ОСОБА_30 . На момент прибуття до вказаного приміщення в йому знаходилась ОСОБА_31 , яка заявила, що в дійсності є власником цього приміщення та від передачі приміщення Багатопрофільному кооперативу "Ю-Сервіс" відмовилась; залишати приміщення та прибирати свої речі з приміщення також відмовилась. Тоді вона склала відповідний акт про передачу приміщення стягувачу та розпочала дії щодо перепису майна ОСОБА_32 , яке перебувало в приміщенні, з метою його збереження. Тим часом ОСОБА_33 стало зле, та їй викликали бригаду "Швидкої медичної допомоги". З огляду на таке, вона стояла біля ОСОБА_32 , яка знаходилась на столі ліворуч від входу в зал, з цього міста "передбанника" не було видно. Під час вчинення цих дій вона почула шум на вулиці та вийшла у "передбанник" торгівельного павільйону із тим, щоб дізнатись, що відбувається на вулиці. При цьому потерпіла уточнила, що цей "передбанник" являє собою невеличке приміщення розміром приблизно 1 м. х 1 м., через яке здійснюється прохід з вулиці безпосередньо до зали павільйону. Потерпіла також зазначила, що це приміщене відмежовано від зали дверми, власно зал знаходиться "як би за кутком". Далі потерпіла вказувала, що, коли вийшла до "передбанника" та стояла біля дверей у залу, побачила, що на неї "як танк" іде ОСОБА_6 , який, як вона знала, на той час був директором ПП " ОСОБА_8 ". При цьому позаду нього йшли ще люди, але бачити їх вона не мала змоги через незначний розмір приміщення та його конструкцію, які не дозволяли бачити те, що відбувалось позаду підсудного. Бачила вона лише те, що у якийсь момент безпосередньо позаду нього йшов ОСОБА_34 . При цьому підсудний йшов один, інші особи були позаду нього, в цей момент руки в нього були вільними. Коли ОСОБА_6 вже наблизився до неї, вона побачила його руку, після чого він кулаком наніс їй удар в обличчя. Від удару вона впала або - на косяк дверей, або її хтось підхопив. При цьому ОСОБА_6 кричав, що її дії є незаконними та вона має залишити приміщення. Далі, ОСОБА_6 увірвався до павільйону, там позсував з місця усі столи, після чого продовжив заперечувати проти виконання судового рішення. В цей час вона вийшла на вулицю, заспокоїлась протягом 2 хвилин, після чого повернулась до приміщення павільйону для продовження виконавчих дій. Про цю подію вона склала відповідні документи; до того ж, присутні працівники міліції викликали слідчо-оперативну групу для документування цього випадку. Та, з огляду на цю обставину й наступні дії ОСОБА_6 , закінчити виконавчі дії у той день не видалось за можливе. В зв`язку із таким нею був складений акт про відкладення виконавчих дій. Наступного дня вона прийшла на роботу, але їй стало зле та вона, отримавши дозвіл від керівництва, звернулась до лікарні, де їй був виставлений діагноз "струс головного мозку".

Посилання апелянта на неповноту судового розгляду у зв`язку із тим, що свідки, заявлені стороною обвинувачення, а саме: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 так і не були допитані, суд апеляційної інстанції вважає хибним.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження вищезазначені свідки у судові засідання під час повторного судового розгляду не з`являлись. Судом вживались заходи для забезпечення явки інших свідків у судове засідання, зокрема, судом неодноразово виносились постанови про їх примусовий привід, але вжитими заходами забезпечити їх прибуття у судове засідання протягом періоду здійснення повторного судового розгляду не видалось за можливе. За такого, суд першої інстанції своєю постановою цілком вірно визнав явку цих свідків у судове засідання неможливою та на підставі статті 306 КПК України 1960 року за згодоюусіх сторінпо справі постановив про оголошення показів, що були надані цими свідками під час досудового розслідування та першого розгляду кримінальної справи судом.

Твердження апелянта про те, що суд у своєму рішенні здійснив тільки припущення відносно нанесення тілесного ушкодження потерпілій, апеляційний судвважає необґрунтованимта помилковим. Факт, що за наслідками здійснення виконавчих дій 27 жовтня 2009 року в потерпілої ОСОБА_27 утворились певні тілесні ушкодження, які зафіксовані в медичних документах, підтверджується висновком судово-медичного експерта № 196 від 29 січня 2010 року, у якому, окрім іншого, зазначається, що виявлені в неї тілесні ушкодження утворились від удару. Отже, той факт, що ОСОБА_6 під час виконання судового рішення наніс державному виконавцю ОСОБА_27 удар кулаком в область обличчя, є підтвердженим у порядку, передбаченому законодавством, а саме: показами потерпілої, свідків ОСОБА_35 , ОСОБА_36 та ОСОБА_37 , а також - ОСОБА_28 , ОСОБА_21 , ОСОБА_24 та ОСОБА_23 , які в цілому узгоджуються поміж собою.

Таким чином,показання потерпілоїта свідківповністю узгоджуютьсяміж собою,а також з висновком експерта № 196 від 29 січня 2010 року, відповідно до якого у потерпілої ОСОБА_27 виявлені тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми із струсом головного мозку, забою виличної області зліва. Усі покази свідків, на які посилався обвинувачений, були проаналізовані судом першої інстанції, частина з них є недостовірними, а решта - не тільки не спростовує факт нанесення ОСОБА_6 . удару ОСОБА_27 , але здебільшого - узгоджується із цим фактом.

Обвинувачений посуті вказував,що вдійсності намісці виконаннясудового рішенняпід часйого виконанняніяких тілеснихушкоджень ОСОБА_27 заподіяно небуло,а фактнанесення їйтілесних ушкодженьбув "вигаданий"з метоюпосилення позиційдержавних виконавцівпід часвиконавчого провадження,а також-помсти йомуособисто заперешкоджання рейдерськомузахопленню павільйону.Проте,посиланняпро "вигаданість"фактунанесення ОСОБА_27 тілесних ушкоджень є надуманими та спростовуються сукупністю наведених та проаналізованих доказів.

Таким чином, на підставі досліджених в судовому засіданні суду першої інстанції доказів, суд вірно прийшов до висновку, що пред`явлене ОСОБА_6 обвинувачення доведене в повному обсязі, з чим погоджується й колегія суддів.

Незгода обвинуваченого ОСОБА_6 з пред`явленим обвинуваченням, яке визнано судом доведеним не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для відхилення доказів сторони обвинувачення, а є лише способом захисту і намаганням спростувати ці докази, які об`єктивно вказують на вчинення останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.350 КК України, з метою уникнення відповідальності за вчинене.

Частина 2 ст.17КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого йому пред`явлено обвинувачення.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідженні всі докази, надані сторонами провадження, яким судом надана оцінка з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, а тому оскаржений вирок відповідає вимогам ст.374КПК України.

Зважаючи на викладене, рішення суду є законним і обґрунтованим, оскільки постановлене згідно норм матеріального права з ретельним дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України та ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та об`єктивно оціненими судом, в порядку та в межах, передбачених на даній стадії кримінального провадження, натомість доводи та твердження апелянта, про які йдеться в поданій апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними, в зв`язку з чим приходить до остаточного висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 407, 418, 419, 424, 532 КПК України апеляційний суд, -

постановити:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.

Вирок Центрального районногосуду м.Миколаєва від27вересня 2021року стосовно ОСОБА_6 , - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий

Судді