Постанова

від 18.02.2025 по справі 910/3758/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 910/3758/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Мачульський Г.М., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

та представників

ОГП: Ющенко М.А.,

позивача-1: не з`явились,

позивача-2: не з`явились,

відповідача: Грилюк І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Долина мрій»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2024

та рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2024

у справі № 910/3758/24

за позовом Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі:

1) Київської обласної військової адміністрації (Київської обласної адміністрації);

2) Департамента цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Долина мрій»

про стягнення 3 244 504, 01 грн,

В С Т А Н О В И В:

Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Київської обласної військової адміністрації (Київської обласної адміністрації) та Департамента цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Долина мрій», в якому просила стягнути з відповідача 3 244 504, 01 грн, з яких 1 382 332, 51 грн пені та 1 862 171, 50 грн штрафу за неналежне виконання відповідачем зобов`язання за договором поставки №01-11 від 01.11.2022 в частині повної та своєчасної поставки товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 (суддя Карабань Я.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Компанія «Долина мрій» на користь Департаменту цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації 967 632, 76 грн пені та 1 303 520, 05 грн штрафу. Стягнуто з ТОВ «Компанія «Долина мрій» на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону 48 667, 56 грн судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 (колегія суддів у складі: Євсіков О.О. - головуючий, Корсак В.А., Алданова С.О.) рішення місцевого господарського суду змінено, виклавши його в редакції, відповідно до якої стягнуто з відповідача на користь Департаменту цивільного захисту та оборонної роботи Київської обласної державної адміністрації 691 166, 26 грн пені та 931 085,75 грн штрафу. В решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Судами обох інстанцій встановлено, що 01.11.2022 позивач-2 (покупець) уклав з ТОВ «Компанія «Долина мрій» (постачальник) договір поставки № 01-11, за умовами п. 1.1 якого на виконання п. 3.5 Переліку завдань і заходів Програми організації територіальної оборони у Київській області на 2021-2023 роки, затвердженої рішенням Київської обласної ради від 10.06.2021 № 066-04-VIII (зі змінами), постачальник зобов`язується поставити покупцю товар, зазначений в специфікації - додаток №1, а покупець - прийняти і оплатити товар.

Згідно з п. 1.2. договору найменування товару за кодом ДК 021-2015:18110000-3 формений одяг.

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання накладної або акта прийому-передачі (п. 1.3 договору).

Договір укладений на підставі п.п. 6 п. 13 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178, без застосування процедур закупівель (п. 1.4. договору).

Відповідно до п. 3.1 ціна договору становить 37 999 900,00 грн, в т.ч. ПДВ 6 333 316,67 грн.

Попередня оплата замовником проводиться у межах 30% від суми зареєстрованих бюджетних зобов`язань за договором, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1070 «Деякі питання про здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» (п. 4.3 договору).

Згідно з п. 5.1 договору термін поставки товару впродовж 30 календарних днів з дня укладення договору, але не пізніше 10.12.2022.

Датою поставки товару вважається дата його отримання замовником та оформлення видаткової накладної (акта прийому-передачі) на товар (п. 5.4 договору).

За умовами п.п. 7.1 та 7.2 договору у разі невиконання або неналежного-виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством та цим договором. У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань при закупівлі товару, постачальник несе відповідальність, що передбачена чинним законодавством України.

Договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним (п. 10.1 договору).

Відповідно до п. 10.2 договору у випадку невиконання однією зі сторін взятих на себе зобов`язань за цим договором інша сторона має право вимагати розірвання даного договору.

Договір може бути достроково розірваний замовником в односторонньому порядку відповідно до п. 6.2.3 договору (п. 10.3 договору).

Згідно з п. 10.4 договору письмове повідомлення про намір розірвати договір має бути направлене на поштову адресу іншої сторони поштою, рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення, не пізніше ніж за 20 днів до розірвання договору.

Моментом розірвання договору в односторонньому порядку є наступний день після закінчення двадцяти денного строку після отримання постачальником повідомлення про розірвання договору або день, коли покупець отримав відповідь на своє повідомлення із погодженням розірвати договір (п. 10.5 договору).

На виконання умов договору постачальник здійснив поставку товару на загальну суму 11 397 450 грн за видатковими накладними: №2763 від 19.11.2022 на суму 1 380 000 грн, №3179 від 28.12.2022 на суму 2 554 650 грн, №3202 від 30.12.2022 на суму 1 370 250 грн, №3200 від 30.12.2022 на суму 3 217 550 грн, №2916 від 30.12.2022 на суму 2 875 000 грн.

26.12.2022 Департамент направив відповідачу претензію (вих. №01.1-25/1836), в якій, зокрема, повідомив про розірвання договору та вимагав протягом 5 днів сплатити штрафні санкції.

05.01.2023 відповідач листом (вих. №1/05) надав відповідь на претензію, в якій зокрема зазначив, що не зміг виконати у повному обсязі зобов`язання щодо повної та своєчасної поставки товару через дію форс-мажорних обставин.

З моменту несвоєчасної поставки товару та направлення 26.12.2022 Департаментом зазначеної вище претензії КОВА та Департамент до суду з позовом про стягнення штрафних санкцій не звернулись.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону листом (вих. №16/849вих-24) від 13.02.2024 поінформувала Департамент та КОВА про порушення вимог законодавства та про намір звернутися до суду з відповідною позовною заявою, однак, станом на дату пред`явлення позову у справі, що розглядається, останні до суду з позовом про стягнення штрафних санкцій не звернулися.

Згідно з листом Департаменту №283/27.01/7.04.02/2024 від 14.03.2024 останній повідомив прокуратуру, що не має можливості звернутися з позовом до суду у зв`язку з відсутністю фінансування.

Листом (вих. №1725ВИХ-24) від 21.03.2024 прокуратура повідомила позивачів про пред`явлення даного позову до суду.

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки відповідач у встановлений строк свого обов`язку щодо поставки товару не виконало, допустивши прострочення виконання зобов`язання, позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 382 332, 51 грн пені та 1 862 171, 50 грн штрафу є обґрунтованими. При цьому суд відхилив посилання відповідача на форс-мажорні обставини, оскільки відповідач не надав доказів на підтвердження наявності такого причинно-наслідкового зв`язку, зокрема, не підтвердив неможливість виконувати свої зобов`язання за договором у передбачені ним строки саме внаслідок дії воєнного стану, неможливість здійснювати господарську, підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, тощо. Водночас, приймаючи до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, ціну договору, поведінку відповідача щодо виконання зобов`язання за договором, його майновий стан, враховуючи, що розмір штрафних санкцій майже в 4 рази перевищує розмір чистого прибутку відповідача від реалізації товарів за 2022 та 2023 роки, суд, керуючись принципами справедливості, балансу інтересів сторін, дійшов висновку про зменшення розміру пені та штрафу на 30%.

Змінюючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог. Водночас апеляційний господарський суд вважав цілком слушними зауваження відповідача про те, що за специфікацією покупець вимагав поставити товар, який не може бути віднесений до категорії товарів за кодом ДК 021-2015: 18110000-3 Формений одяг. Так, черевики з високими берцями: зимові, захисного кольору, шкіряні з підошвою із гуми та петлями для шнурків не є форменим одягом і належать до товарів з кодом ДК 18800000-7 - Взуття; рукавиці зимові п`ятипалі теж не є форменим одягом і належать до товарів з кодом ДК 18424400-1 - Рукавиці; білизна для холодної погоди (термобілизна) (2 од. в комплекті): сорочка; кальсони не є форменим одягом і належить до товарів з кодом ДК 18310000-5 - Спідня білизна; нарешті, костюм ВВЗ зимовий (4 од. в комплекті): куртка вітро-вологозахисна зимова. Куртка утеплена польова. Штани вітро-вологозахисні зимові скоріше належить до товарів з кодом ДК 35811300-5 - Військова уніформа, код ДК 35812200-1 - Бойові костюми або ДК 35810000-5 - Індивідуальне обмундирування. Отже, предмет договору не повною мірою відповідав вимогам ст. 266 ГК України. З урахуванням наведеного, а також факту часткової поставки товару, суд дійшов висновку, що умови договору опосередковано передбачали, що визначення остаточних ознак товару для постачання, таких як колір речей, матеріал, розміри готових виробів (з визначенням кількості штук відповідного розміру) мали додатково узгоджуватись сторонами за вільною (не встановленою договором) процедурою, що має наслідком додаткові труднощі для постачальника у виготовленні (закупівлі) більш конкретно визначених речей, крім того, що таке узгодження потребує додаткового часу. Відтак, суд вбачав обопільну вину сторін у частковому невиконанні та несвоєчасному виконання договору, а тому, з урахуванням принципів справедливості, балансу інтересів сторін, зменшив розмір пені та штрафу на 50%.

При цьому суд відхилив доводи відповідача про те, що суд в оскаржуваному рішенні не взяв до уваги зміст пп. 3.2 договору №01-11 від 01.11.2022, а тому оскаржуване рішення не узгоджується з ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що давала Товариству право зменшити об`єм закупівлі без застосування штрафних санкцій, оскільки таке право на внесення змін до договору не є обов`язком та не звільняє сторони від виконання зобов`язання за договором на вже погоджених умовах. Також відхиляючи доводи про те, що договір поставки є недійсним, а також про те, що суд першої інстанції мав зупинити провадження у справі, що розглядається, до вирішення спору у справі №910/7440/24 про визнання договору поставки недійсним, апеляційний суд дійшов висновку, що зважаючи на предмет позову у цій справі, предметом дослідження у ній є встановлення обставин і підстав для стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій за порушення зобов`язання за договором поставки. Отже, встановленню підлягають саме обставини невиконання (неналежного виконання) відповідачем зобов`язань щодо поставки відповідачем на виконання цього договору товару, які суд встановлює на підставі наявних у справі доказів, оскільки він наділений повноваженнями щодо оцінки доказів у справі та встановлення відповідних обставин/фактів, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін. При цьому, зважаючи на презумпцію правомірності правочину, визначену приписами ст. 204 ЦК України, посилання на існування спору про визнання недійним договору поставки (справа № 910/7440/24) не свідчать про неможливість розгляду даної справи.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким: відмовити у задоволенні позову повністю; визнати договір поставки недійсним; зобов`язати сторін договору здійснити двосторонню реституцію.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що:

- суд апеляційної інстанції застосував ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 20.12.2023 у справі №910/1039/23), оскільки суд не врахував фінансовий стан відповідача, підтверджений наявною в матеріалах справи фінансовою звітністю. Сплата штрафу та пені, призначених судом апеляційної інстанції, призведе до припинення діяльності відповідача, а наявних у підприємства грошових коштів, товарів та основних фондів все рівно не вистачить, щоб виконати оскаржуване рішення щодо сплати штрафу та пені;

- суд апеляційної інстанції не застосував п. 5 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про публічні закупівлі» і аналогічне за змістом положення пункту 21 постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178, якою затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, а також не застосував ст.ст. 215, 216 ЦК України, що не узгоджується з постановою Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №905/1081/23. Оскільки назва предмета закупівлі із зазначенням коду за Єдиним закупівельним словником ДК 021:2015, наведена в п.п.1.2 договору, не відповідала назві товарів, що фактично були закуплені відповідачем, суд повинен зробити висновок про нікчемність укладеного договору в силу приписів п. 5 ч. 1 ст. 43 Закону України "Про публічні закупівлі" щодо придбання товарів, що не відповідає назві предмета закупівлі;

- суд апеляційної інстанції не застосував п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України, в якому йдеться про обов`язковість письмової форми для правочинів між юридичними особами, а також ч. 1 ст. 638 ЦК України, згідно з якою, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Це не узгоджується з постановою Верховного Суду від 21.06.2022 у справі №922/1403/21, оскільки сторони договору не узгодили в письмовій формі таку істотну умову договору, як предмет: ні в тексті договору, ні в специфікації не узгоджені розмір, колір, кількість предметів певного розміру, матеріал товарів, що були предметом договору;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо правомірності застосування ч. 1 ст. 6 Конвенції у правовідносинах, в яких одночасно виконуються три умови: однією зі сторін є представник держави; рішення (ухвала) суду приймається на користь представника держави; таке рішення обґрунтовується необхідністю дотримання вимог, викладених в частині 1 статті 6 Конвенції;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» під час укладання договорів та впливу цієї норми закону на зобов`язання сторін договору;

- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази (текст договору), в результаті чого не правильно застосували ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», при відсутності правового висновку Верховного Суду щодо впливу цієї норми закону на зміст зобов`язань Постачальника в Договорі, а також не застосували п. 5 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про публічні закупівлі» і аналогічне за змістом положення пункту 21 постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178, якою затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.

Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що вказано вище.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.01.2025 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 18.02.2025 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 04.02.2025.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 31.01.2025 від Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому прокурор просить постанову апеляційного господарського суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на правильність висновків суду та помилковість доводів скаржника.

Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в межах підстав касаційного оскарження, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, відповідач посилається, зокрема, на те, що суд апеляційної інстанції не застосував п. 5 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про публічні закупівлі» і аналогічне за змістом положення пункту 21 постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178, якою затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, а також не застосував ст.ст. 215, 216 ЦК України, що не узгоджується з постановою Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №905/1081/23. Оскільки назва предмета закупівлі із зазначенням коду за Єдиним закупівельним словником ДК 021:2015, наведена в п.п. 1.2 договору, не відповідала назві товарів, що фактично були закуплені відповідачем, суд повинен зробити висновок про нікчемність укладеного договору в силу приписів п. 5 ч. 1 ст. 43 Закону України "Про публічні закупівлі" щодо придбання товарів, що не відповідає назві предмета закупівлі.

Так у справі № 905/1081/23 розглядався спір за позовом першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби, Маріупольської міської ради Донецької області, Департаменту освіти Маріупольської міської ради до комунального підприємства «Маріупольський міський ліцей Маріупольської міської ради Донецької області» та товариства з обмеженою відповідальністю «Технологічні ІТ Рішення» про застосування наслідків недійсності правочину.

Позов з посиланням на приписи п. 5 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про публічні закупівлі» був обґрунтований тим, що 07.11.2022 відповідачем-1 на веб-порталі «Prozorro» за ID: UA-2022-11-07-013937-a опубліковано оголошення про проведення відкритих торгів, щодо закупівлі - «Приладдя для навчальних закладів Код CPV за ДК 021:2015639160000-1 (Шкільні меблі)». За результатами відкритих торгів переможцем визнано відповідача-2 та укладено з ним договір від 29.11.2022 № 4. Проте укладений правочин не відповідає приписам пункту 5 частини першої статті 43 Закону України «Про публічні закупівлі» (щодо закуплених персональних комп`ютерів), у зв`язку з чим Прокурор посилається на нікчемність договору у відповідній частині, оскільки назва закупівлі із зазначенням коду за Єдиним закупівельним словником не відповідає товару, що фактично закуплений замовником (щодо персональних комп`ютерів). Так, пунктом ДК 021:20015:39160000-1 Єдиного закупівельного словника передбачено такий предмет закупівлі як - Шкільні меблі School Furniture. Проте замовником за даним кодом Єдиного закупівельного словника здійснено, зокрема, закупівлю комп`ютерного обладнання, а саме, персональних комп`ютерів форм-фактору ноутбук для педагогічного працівника - ноутбуки. Таке комп`ютерне обладнання мало бути закуплено за іншим кодом ДК. За наведених обставин, прокурор просив суд застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з відповідача-2 бюджетних коштів у сумі 724 950,00 грн та зобов`язання відповідача-1 повернути на користь відповідача-2 ноутбуки HP ProBook 455 G7 у кількості 25 одиниць.

Верховний Суд у постанові від 11.07.2024 зазначив, що: «визначення замовником предмета закупівлі із застосуванням Єдиного закупівельного словника повинно відповідати тим товарам, роботам, послугам, що закуповуються.

Суд акцентував, що потенційні учасники повинні мати правдиву та достовірну інформацію про предмет закупівлі з метою вирішення питання щодо своєї участі/неучасті у закупівлі.

Отже, визначення замовником предмета закупівлі із застосуванням Єдиного закупівельного словника не є довільним та не може визначатися на розсуд замовника (як помилково вважає відповідач-1), а повинно здійснюватися з дотриманням, зокрема, вимог Закону України «Про публічні закупівлі», Порядку № 708, Порядку № 1082, та відповідати товарам, роботам, послугам, що фактично закуповуються.

Невідповідність визначеного замовником предмета закупівлі реальним товарам, роботам, послугам, що закуповуються потенційно обмежує конкуренцію та впливає на доступ потенційних учасників до закупівлі.

Відповідно до статті 43 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю є нікчемним у разі:

1) якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону;

2) укладення договору з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону;

3) укладення договору в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону;

4) укладення договору з порушенням строків, передбачених частинами п`ятою і шостою статті 33 та частиною сьомою статті 40 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв`язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону;

5) якщо назва предмета закупівлі із зазначенням коду за Єдиним закупівельним словником не відповідає товарам, роботам чи послугам, що фактично закуплені замовником…

… Враховуючи викладене вище, місцевий господарський суд дійшов заснованого на законі висновку про нікчемність укладеного Договору в силу приписів пункту 5 частини першої статті 43 Закону України «Про публічні закупівлі» щодо придбання товарів (персональних комп`ютерів), що не відповідає назві предмета закупівлі.».

Відтак, договір про закупівлю, виходячи з положень п. 5 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про публічні закупівлі» є нікчемним, якщо назва предмета закупівлі із зазначенням коду за Єдиним закупівельним словником не відповідає товарам, роботам чи послугам, що фактично закуплені замовником. Відповідні положення також містяться у п. 21 постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178, якою затверджено «Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування».

Суд апеляційної інстанції у справі № 925/263/23 виснував, що згідно з п. п. 1.1 договору постачальник зобов`язувався поставити покупцю товар, зазначений в специфікації - Додаток №1 (далі - «Товар»). Відповідно до п.п. 1.2 договору найменування товару за кодом ДК 021-2015: 18110000-3 Формений одяг.

Згідно зі специфікацією (додаток №1 до договору від 01.11.2022) постачальник мав поставити такий товар:

1. Костюм ВВЗ зимовий (куртка вітро-волого захисна зимова, куртка утеплена польова, штани вітро-волого захисні зимові).

2. Черевики з високими берцями: зимові, захисного кольору, шкіряні з підошвою із гуми та петлями для шнурків.

3. Рукавиці зимові п`ятипалі.

4. Білизна для холодної погоди (термобілизна): сорочка, кальсони.

Інших додатків та специфікацій до договору підписано не було. Родові ознаки зазначених вище товарів, як-то колір, розмір, кількість виробів певного розміру, матеріал, дизайн тощо також не визначені.

Водночас згідно з класифікатором «Єдиний закупівельний словник ДК 021:2015», затвердженому наказом Мінекономрозвитку України від 23.12.2015 №1749, товар 18110000-3 Формений одяг є загальною категорією без індивідуально визначених ознак, які мають істотне значення і визначають властивості та якості майна, що зумовлюють можливість його використання за цільовим призначенням.

Зокрема, не визначено такі ознаки як колір речей, матеріал, розміри готових виробів та їх дизайн.

Апеляційний суд вважав слушними зауваження відповідача про те, що за специфікацією покупець вимагав поставити товар, який не може бути віднесений до категорії товарів за кодом ДК 021-2015: 18110000-3 Формений одяг. Так, черевики з високими берцями: зимові, захисного кольору, шкіряні з підошвою із гуми та петлями для шнурків не є форменим одягом і належать до товарів з кодом ДК 18800000-7 - Взуття; рукавиці зимові п`ятипалі теж не є форменим одягом і належать до товарів з кодом ДК 18424400-1 - Рукавиці; білизна для холодної погоди (термобілизна) (2 од. в комплекті): сорочка; кальсони не є форменим одягом і належить до товарів з кодом ДК 18310000-5 - Спідня білизна; нарешті, костюм ВВЗ зимовий (4 од. в комплекті): куртка вітро-вологозахисна зимова. Куртка утеплена польова. Штани вітро-вологозахисні зимові скоріше належить до товарів з кодом ДК 35811300-5 - Військова уніформа, код ДК 35812200-1 - Бойові костюми або ДК 35810000-5 - Індивідуальне обмундирування.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи прокурора, викладені у відзиві на касаційну скаргу щодо неподібності правовідносин у справах № 905/1081/23 та № 925/263/23 з підстав укладення у справі № 925/263/23 договору без застосування процедур закупівель, оскільки вказана обставина не впливає на чинність/нікчемність договору.

Водночас колегія суддів зауважує про помилковість висновків скаржника, позаяк суд апеляційної інстанції вказавши, що за специфікацією покупець вимагав поставити товар, який не може бути віднесений до категорії товарів за кодом ДК 021-2015: 18110000-3 Формений одяг, не дійшов однозначного висновку про те, що поставлений товар йому не відповідає та відноситься до товарів з іншим кодом за вказаним словником, про що свідчать висновки суду «скоріше належить до товарів з кодом», «не повною мірою відповідав вимогам ст. 266 ГК України» тощо.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд також звертає увагу на поведінку відповідача, як сторони договору, на предмет її суперечливості, оскільки останнім виконувався договір, він не звертався з будь-якими заявами чи запереченнями до відповідача протягом тривалого часу, 09.12.2022 надавав відповідачу лист за вих.№1/09 у якому повідомляв про неможливість виконання зобов`язань в зв`язку з настанням обставин непереборної сили (військовою агресією російської федерації проти України) та звернувся до суду про визнання договору недійсним, тільки після пред`явлення до нього позову до Господарського суду міста Києва про стягнення штрафних санкцій за вказаним договором, а тому не вважає, що така поведінка відповідача відповідає принципу venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці);

До того ж судами обох інстанцій не встановлено обставин наявності заперечень позивача-2 щодо прийняття відповідного товару та встановлення обставин невідповідності/відповідності визначеному у договору коду Єдиного закупівельного словника.

Відтак, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі №905/1081/23.

Також скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 20.12.2023 у справі №910/1039/23), оскільки не врахував фінансовий стан відповідача, підтверджений наявною в матеріалах справи фінансовою звітністю. Сплата штрафу та пені, призначених судом апеляційної інстанції, призведе до припинення діяльності відповідача, а наявних у підприємства грошових коштів, товарів та основних фондів все рівно не вистачить, щоб виконати оскаржуване рішення щодо сплати штрафу та пені.

Водночас колегія суддів звертає увагу на постанову Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, і в якій викладено такі висновки:

«- для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити;

- застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20);

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18). При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19);

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20);

- зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду;

- індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

У зв`язку з викладеним, враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити, Суд не вбачає підстав для відступу від аналогічної правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.02.2023 у справі № 920/437/22 щодо застосування, зокрема, положень частини третьої статті 551 ЦК України із висновком, що можливість зменшення заявленої до стягнення пені на 99% залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін».

Суд апеляційної інстанції у справі № 910/3758/24, дослідивши докази, долучені до матеріалів справи, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, дійшов висновку про зменшення розміру пені та штрафу на 50% та про стягнення з Товариства на користь Департаменту 691 166, 26 грн пені та 931 085, 75 грн штрафу.

Верховний Суд виходить з того, що:

- відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень;

- обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи;

- важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою;

- статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

- таким чином, з`ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв`язок і вірогідність;

- в даному випадку Суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний [постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17]. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи в частині висновків суду апеляційної інстанції про зменшення штрафних санкцій фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень.

Водночас, враховуючи висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, відповідно до яких з огляду на індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру, до якого суд має право її зменшити, Верховний Суд не вбачає порушень судом апеляційної норм ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України при зменшенні заявленої до стягнення неустойки та не відповідності його висновків висновкам Верховного Суду, наведеним ним в якості підстави касаційного оскарження.

Також скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції не застосував п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України, в якому йдеться про обов`язковість письмової форми для правочинів між юридичними особами, а також ч. 1 ст. 638 ЦК України, згідно з якою, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. На думку відповідача, це не узгоджується з постановою Верховного Суду від 21.06.2022 у справі №922/1403/21, оскільки сторони договору не узгодили в письмовій формі таку істотну умову договору, як предмет: ні в тексті договору, ні в специфікації не узгоджені розмір, колір, кількість предметів певного розміру, матеріал товарів, що були предметом договору.

Так у зазначеній постанові Верховного Суду вказано, що відповідно до частини восьмої статті 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Водночас у справі № 910/3758/24 судами встановлено, що згідно з п. 1.2. договору найменування товару за кодом ДК 021-2015:18110000-3 формений одяг. Крім цього, на виконання умов договору постачальник здійснив поставку товару на загальну суму 11 397 450 грн за видатковими накладними: №2763 від 19.11.2022 на суму 1 380 000 грн, №3179 від 28.12.2022 на суму 2 554 650 грн, №3202 від 30.12.2022 на суму 1 370 250 грн, №3200 від 30.12.2022 на суму 3 217 550 грн, №2916 від 30.12.2022 на суму 2 875 000 грн. Тобто відповідачем виконувався договір, він не звертався з будь-якими заявами чи запереченнями до відповідача протягом тривалого часу, 09.12.2022 надавав відповідачу лист за вих.№1/09 у якому повідомляв про неможливість виконання зобов`язань в зв`язку з настанням обставин непереборної сили (військовою агресією російської федерації проти України) та звернувся до суду про визнання договору недійсним. До того ж судами обох інстанцій не встановлено обставин наявності заперечень позивача-2 щодо прийняття відповідного товару. Відтак, доводи скаржника в цій частині спростовуються обставинами справи.

Що ж до підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, то згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Скаржник в якості обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України посилається на те, що відсутні висновки Верховного Суду щодо:

- правомірності застосування ч. 1 ст. 6 Конвенції у правовідносинах, в яких одночасно виконуються три умови: однією зі сторін є представник держави; рішення (ухвала) суду приймається на користь представника держави; таке рішення обґрунтовується необхідністю дотримання вимог, викладених в частині 1 статті 6 Конвенції;

- застосування ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» під час укладання договорів та впливу цієї норми закону на зобов`язання сторін договору;

Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судових рішень, оскільки ця процесуальна норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Водночас підстав для надання правових висновків щодо застосування вказаних скаржником норм матеріального права у подібних правовідносинах немає, оскільки суди попередніх інстанцій встановили обставини того, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку щодо поставки товару не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання.

Крім цього, скаржник посилається на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази (текст договору), в результаті чого не правильно застосували ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», при відсутності правового висновку Верховного Суду щодо впливу цієї норми закону на зміст зобов`язань постачальника в договорі, а також не застосували п. 5 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про публічні закупівлі» і аналогічне за змістом положення пункту 21 постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178, якою затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.

Водночас відповідні доводи також спростовані вище у цій постанові.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції керується висновками, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного господарського суду.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено порушень норм процесуального права в межах підстав касаційного оскарження, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, якою змінено рішення суду першої інстанції в частині стягнення неустойки та залишено в іншій частині без змін, у касаційному провадженні також не має, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржена постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржене судове рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Долина мрій» залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 у справі № 910/3758/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Мачульський Г.М.

Случ О.В.