Постанова

від 28.10.2024 по справі 910/1737/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" жовтня 2024 р. Справа№ 910/1737/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Алданової С.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандартоіл Київ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024

у справі № 910/1737/24 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Приватного підприємства "Транзит-Сервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандартоіл Київ"

про стягнення 362 499,51 грн

В С Т А Н О В И В

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року Приватне підприємство "Транзит-Сервіс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандартоіл Київ" про стягнення 362 499,51 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, отримавши послуги з перевезення вантажів, не сплатив заборгованість за договором про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні №13/11-2023 від 13.11.2023. У зв`язку із порушення зобов`язання позивач просив суд стягнути з відповідача основну суму боргу в розмірі 338 176,68 грн, 3% річних в розмірі 1 664,99 грн, інфляційні втрати в розмірі 2 367,24 грн., пеню в розмірі 20 290,60 грн.

Доводи та заперечення відповідача

Відповідач, у відзиві від 29.03.2024 з позовом не погодився, посилаючись на те, що позивач не вірно порахував строки нарахування пені та 3% річних. Просив суд відмовити у стягнення пені та 3% річних.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Стандартоіл Київ" на користь приватного підприємства "Транзит-Сервіс" основний борг у розмірі 338 176 грн 68 коп., інфляційні втрати у розмірі 2367 грн. 24 коп., 3% річних у розмірі 1553 грн 81 коп., пеню у розмірі 15 593 грн. 64 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9620 грн 68 коп. та судовий збір у розмірі 5365 грн 37 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відповідач порушив умови укладеного між сторонами договору щодо своєчасної оплати вартості наданої послуги, що є підставою для стягнення суми основного боргу повному обсязі - 338 176, 68 грн. Встановивши період прострочення відповідача з 12.12.2023 по 05.02.2024, з посиланням на ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», суд першої інстанції перерахував розмір пені, а також розмір інфляційних втрат та 3% річних та стягнув витрати на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеної частини позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі (з урахуванням уточнення вимог, що подані 01.07.2024).

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення прийнято з порушенням вимог матеріального та процесуального права.

А саме апелянт посилається на те, що заявлена позивачем сума боргу не підтверджена відповідними первинними документами, складеними згідно до вимог Конвенції про договір міжнародного автомобільного сполучення вантажів та Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність», оскільки у вантажних накладних, наданих позивачем, відсутні обов`язкові реквізити, а отже достеменно не відомо хто виконав перевезення вантажу і чи цей вантаж було перевезено в рамках укладеного між сторонами договору.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, апелянт зазначає, що:

- суд, при стягнення витрат на професійну правничу допомогу не врахував, що предмет спору не є складним, не потребує вивчення великого обсягу матеріалів, обсяг і складність процесуальних документів не є значними;

- суд не встановив, що позовну заяву складав саме адвокат, а не інша особа, оскільки позовна заява та всі копії документів підписані директором позивача, а не адвокатом;

- видатковий касовий ордер адвоката не містить печатки адвоката;

- в матеріалах справи відсутній ордер та свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю;

- заявник не надав документів на обґрунтування ринкової вартості послуг адвоката;

- до позовної заяви не подано попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат.

Короткий зміст заперечень позивача

Позивач, у своєму відзиві на апеляційну скаргу проти неї заперечив посилаючись на те, що надання послуг з перевезення підтверджено належними допустимими доказами, а саме заявками до договору про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, актами здачі - прийняття робіт (надання послуг)відповідь відповідача на претензію. Також повивач зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув витрати на професійну правничу допомогу, оскільки вони доведені, та є співмірним зі складністю та об`ємом виконаної адвокатом роботи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2024 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/1737/24 та невідкладно надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи № 910/1737/24. Копію ухвали надіслано до Господарського суду першої інстанції.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 апеляційну скаргу відповідача залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 260 ГПК України у зв`язку з відсутністю належних доказів надсилання копії апеляційної скарги позивачу, а також запропоновано апелянту уточнити вимоги апеляційної скарги. Роз`яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази.

01.07.2024, до суду засобами поштового зв`язку від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано докази надсилання копії апеляційної скарги з додатками позивачу, а також додано апеляційну скаргу з уточненою прохальною частиною а саме: «Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Транзит-Сервіс" в повному обсязі».

Північний апеляційний господарський суд визнав подані матеріали достатніми для відкриття апеляційного провадження. Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали до суду не надійшло.

Суддя-доповідач доповів колегії суддів про закінчення проведення підготовчих дій та про необхідність призначення справи до розгляду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 постановлено: Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандартоіл Київ" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/1737/24. Закінчити проведення підготовчих дій. Повідомити учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 02.09.2024 о 15:00 год. Засідання відбудеться у приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1-А, зал судових засідань №9 (другий поверх). Роз`яснити учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 26.08.2024. Звернути увагу, що згідно вимог ст. 263 ГПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. До відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Встановити учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 26.08.2024. Явка учасників справи не визнана обов`язковою.

Представник позивача в судове засідання 02.09.2024 не з`явився. Про час, дату та місце судового засідання повідомлялись належним чином в порядку ст. 120, 242 ГПК України, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. Натомість, 21.08.2024 подав клопотання про розгляд справи без його участі.

В судовому засіданні 02.09.2024 представник відповідача підтримав свої клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та про відкладення судового засідання на іншу дату.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 постановлено: Задовольнити клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандартоіл Київ" про відкладення розгляду справи. Повідомити учасників справи про відкладення розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандартоіл Київ" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/1737/24 на 02.10.2024 о 14 год. 40 хв., яке відбудеться у приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1-А, зал судових засідань №9 (другий поверх). Довести до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою.

01.10.2024 до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із тим, що напередодні судового засідання, а саме 30.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стандартоіл Київ" та адвокатом Лисохмарою Н.І. було укладено Договір про надання правничої допомоги (копія договору про надання правничої допомоги від 30.09.2024 додається), а також у зв`язку із виникненням у представника відповідача тимчасової непрацездатності, про що до заяви надано відповідні докази (консультативний висновок лікаря-терапевта від 30.09.2024).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 задоволено клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду апеляційної скарги. Розгляд справи відкладено на 28.10.2024 о 16 год. 20 хв.

У судове засідання 28.10.2024 представники сторін не з`явилися. Позивач подав клопотання про розгляд справи у його відсутність, яке задоволено Колегією.

Представник відповідача - адвокат Лисохмара Наталія Іванівна у судове засідання не з`явився. Про розгляд справи був повідомлений завчасно - 02.10.2021 під розписку.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

13.11.2023 між приватним підприємством "Транзит-Сервіс" (перевізник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Стандартоіл Київ" (замовник) укладено Договір №13/11-2023 про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні (далі - Договір), яким передбачено, що перевізник зобов`язується доставити ввірений йому замовником вантаж до пункту призначення та видати його вантажоодержувачу, уповноваженому замовником на отримання вантажу, а замовник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу плату, встановлену в заявці, яка є невід`ємною частиною даного Договору.

Перевізник має право залучити до виконання своїх обов`язків третіх осіб. Залучення третіх осіб не звільняє перевізника від виконання своїх обов`язків перед замовником для виконання умов даного Договору й перевізник залишається відповідальним перед замовником за якість та строки наданих послуг (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору ціни на послуги є договірними, та зазначаються сторонами в заявках і в рахунках-фактурах перевізника.

Згідно з п. 4.1 Договору розрахунки за цим Договором здійснюються в українській гривні у безготівковій формі протягом 5 календарних днів з дати розвантаження автомобіля, та надання перевізником замовнику пакету документів, визначеного у п. 4.2 даного Договору. Днем здійснення платежу вважається день списання грошових сум з поточного рахунку замовника.

Пунктом 4.2 Договору встановлено, що за фактом виконання перевезення сторони складають та підписують акт наданих послуг. Перевізник після надання послуг згідно конкретної заявки, надсилає замовнику: копії товарно-транспортних накладних (CMR), Акт наданих послуг, рахунок-фактуру, заявку на перевезення.

Відповідно до Заявки №1 до Договору вартість транспортних послуг становить 165 359,24 грн.

22.11.2023 позивачем виставлено рахунок-фактуру №762 на суму 165 359,24 грн..

30.11.2023 сторонами підписано Акт №762 здачі-приймання робіт (надання послуг), яким зафіксовано проведення робіт по рахунку №762 від 22.11.2023 на загальну суму 165 359,24 грн.

Відповідно до Заявки №2 до Договору вартість транспортних послуг становить 164 924,24 грн.

22.11.2023 позивачем виставлено рахунок-фактуру №763 на суму 164 924,24 грн.

29.11.2023 сторонами підписано Акт №763 здачі-приймання робіт (надання послуг), яким зафіксовано проведення робіт по рахунку №763 від 22.11.2023 на загальну суму 164 924,24 грн.

16.01.2024 позивачем виставлено відповідачу претензію щодо виконання зобов`язань за Договором №13/11-2023 від 13.11.2023 на суму 330 283,48 грн. та сплати пені у розмірі 28 997,74 грн.

19.01.2024 відповідачем складено відповідь на претензію, якою відповідач просить відтермінувати строк оплати за надані послуги і не застосовувати оперативно-господарські санкції.

24.01.2024 позивачем надано відповідь на лист відповідача від 19.01.2024, яка містить повідомлення про необхідність погасити заборгованість за отримані транспортні послуги протягом трьох календарних днів.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що в разі не здійснення замовником оплати за послуги, надані перевізником у відповідності до умов договору, в строки, передбачені договором, вартість неоплаченої послуги перевізника збільшується на 200 Євро по курсу НБУ на дату виставлення рахунку.

Станом на дату виставлення рахунків (22.11.2023) офіційний курс Євро, встановлений НБУ, становив 39,466 грн.

У відзиві на позов відповідачем не заперечується обставина наявності основної заборгованості за Договором №13/11-2023 від 13.11.2023 у розмірі 338 176,68 грн.

Відповідач не подав суду доказів оплати заборгованості у розмірі 338 176,68 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні регулюється комплексом національних та міжнародних нормативно-правових актів.

У ст. 909 ЦК України закріплено загальне визначення договору перевезення вантажу: за даним договором одна сторона (перевізник) зобовґязується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобовґязується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Договір перевезення вантажу є двостороннім (кожна зі сторін набуває за договором прав і обовґязків), реальним (вважається укладеним з моменту передачі вантажу транспортній організації) та відплатним (за перевезення вантажу його відправник або одержувач зобовґязаний сплатити перевізнику обумовлену договором провізну плату).

Суб`єктний склад договору перевезення характеризується тим, що окрім сторін, якими є перевізник і відправник вантажу, в договірних відносинах, зазвичай, бере участь ще й одержувач вантажу.

Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956 р.), до якої Україна приєдналася з застереженням (Закон N 57-V ( 57-16 ) від 01.08.2006) передбачено, що Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції (Стаття 4 Конвенції).

Вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.

Якщо вантаж, який підлягає перевезенню, необхідно завантажити на декілька транспортних засобів, або якщо він є різнорідним чи поділений на різні партії, відправник або перевізник має право вимагати складання окремої вантажної накладної на кожний транспортний засіб, що використовується, або на вантаж кожного роду чи на кожну партію вантажу (стаття 5 Конвенції).

Статтею 6 Конвенції регламентовано наступне.

1. Вантажна накладна містить такі дані:

a) дата і місце складання вантажної накладної;

b) ім`я та адреса відправника;

c) ім`я та адреса перевізника;

d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і

передбачене місце його доставки;

e) ім`я та адреса одержувача;

f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його

упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх

загальновизнане позначення;

g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і

нумерація місць;

h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру

кількість вантажу;

i) платежі, пов`язані з перевезенням (провізна плата,

додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що

стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу);

j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших

формальностей;

к) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від

будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції.

2. У випадку потреби, вантажна накладна повинна також містити

наступні дані:

a) заява про те, що перевантаження забороняється;

b) платежі, які відправник зобов`язується сплатити;

c) сума платежу, що підлягає сплаті при доставці;

d) декларована вартість вантажу і сума додаткової цінності

його для відправника;

e) інструкції відправника перевізнику відносно страхування

вантажу;

f) погоджений термін, протягом якого повинно бути виконано

перевезення;

g) перелік документів, переданих перевізнику.

3. Сторони можуть внести у вантажну накладну будь-яку іншу

інформацію, яку вони вважають корисною.

Щодо стягнення суми основного боргу

За результатами апеляційного перегляду справи колегія відхиляє як безпідставні доводи відповідача про те, що заявлена позивачем сума боргу не підтверджена відповідними первинними документами.

Ці доводи апелянта спростовуються доказами, залученими до матеріалів справи, а саме:

-договором №13/11-2023 від 13.11.2023 про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні;

-заявками про надання послуг з організації перевезення № 1 та № 2 від 13.11.2023, з датами завантаження 21.11.2023;

-рахунками-фактури від 22.11.2023;

-вантажними накладними СМR (ЦМР), з відповідними відмітками щодо митного контролю (а.с.24, 28)

- актом №762 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.11.2023, яким зафіксовано проведення робіт по рахунку №762 від 22.11.2023 на загальну суму 165 359,24 грн;

- актом №763 здачі-приймання робіт (надання послуг) підписаним 29.11.2023, яким зафіксовано проведення робіт по рахунку №763 від 22.11.2023 на загальну суму 164 924,24 грн;

- відповідю на претензію відповідача від 19.01.2024, якою він просив відтермінувати строк оплати за надані послуги і не застосовувати оперативно-господарські санкції.

Перелічені докази є належними та допустимими, а їх сукупність підтверджує факт надання позивачем відповідачу послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні.

Вантажні накладні СМR (ЦМР) містять необхідні дані для ідентифікації перевезення, передбачені Статтею 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, а також иістять відповідні відмітки щодо митного контролю (а.с.24, 28).

Отже, зазначені докази належним чино підтверджують факт надання позивачем відповідачу послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні. Ці докази відповідачем не спростовані.

Надаючи правову обставинам справи та діям відповідача, Колегія дійшла висновку про наявність в його діях ознак суперечливої поведінки.

Так, у відповіді на претензію від 19.01.2024 відповідач не заперечував що послуги з організації перевезення надані саме позивачем. Також він визнавав свій обов`язок оплатити ці послуги в розмірі 330283,48 грн. Затримку з розрахунком відповідач пояснював тим, що товар нерозмитнений, тому він не може здійснити його продаж з метою отримання обігових коштів для оплати за надані послуги перевезення. (а.с.37)

У відзиві на позов відповідачем також не заперечувався факт наявності у нього основної заборгованості за Договором №13/11-2023 від 13.11.2023 у розмірі 338 176,68 грн за укладеним договором.

У подальшому, на відміну від своїх попередніх заяв, відповідач заперечив наявність боргу посилаючись на те, що сума боргу не підтверджена відповідними первинними документами. Такі заперечення вперше викладені в апеляційній скарзі в червні 2024, тобто через значний час після виконання позивачем перевезень за договором №13/11-2023 від 13.11.2023, та підписання відповідачем (без зауважень) актів приймання-здачі робіт (послуг).

Враховуючи викладене, Колегія суддів дійшла висновку про застосування до відповідача доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливоі? поведінки), базується ще на римськіи? максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своі?и? попередніи? поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесніи? діловіи? практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаноі? палати Касаціи?ного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).

В сенсі наведеного необхідно зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).

Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

По суті згаданий принцип римського права venire contra factum proprium є вираженням equitable estoppel - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18).

Європейським судом з прав людини у своїй практиці також було неодноразово застосовано принцип "естопель", тобто принцип, який означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі ("Хохліч проти України", заява № 41707/98).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Згідно ст. 13 ЦК України, визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконанні обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Дії відповідача у справі що переглядається зазначеним нормам не відповідають, а тому його заперчення відхиляються Колегією.

Враховуючи викладене, Колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано задовольнив позов в частині основного боргу на загальну суму 338 176,68 грн.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних

Частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, ураховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, зміст яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляції та отримані компенсації за неналежне виконання зобов`язань (пост. ВП ВС від 19.06.2019 №703/2718/16)

Позивачем заявлено вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 1 664,99 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2 367,24 грн. за період з 08.12.2023 по 05.02.2024.

Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що з урахуванням вимог п. 4.1 та 4.2 Договору, датою початку нарахування заборгованості є 12.12.2023, отже позовна вимога щодо стягнення інфляційних втрат за період з 12.12.2023 по 05.02.2024 підлягає задоволенню у розмірі 2 367,24 грн, а вимога щодо стягнення 3% річних у розмірі 1 553,81 грн.

Апелянтом зазначені обставини не спростовані.

Щодо стягнення пені

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно із ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 920 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до п. 5.4 Договору у випадку несвоєчасної оплати наданих послуг замовник сплачує перевізнику пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі 0.1% за кожну добу затримки оплати.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно з розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем заявлено вимоги щодо стягнення пені у розмірі 20 290,60 грн.

Суд першої інстанції цілком обґрунтовано застосував при розрахунку пені вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», правильно встановив період, за який підлягає стягненню пеня - з 12.12.2023 по 05.02.2024, та правильно здійснив відповідний перерахунок її розміру, який склав 15 593,64 грн.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу

Частина перша статті 123 ГПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

За приписами частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

Відповідно до матеріалів справи У позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано такі докази:

-договір №1 г/с від 15.01.2024 про надання правової (правничої) допомоги;

-розрахунок суми гонорару за Договором №1 г/с від 15.01.2024 з описом робіт на загальну суму 9 750,00 грн.;

-видатковий касовий ордер №14 від 05.02.2024 на суму 9 750,00 грн.;

-квитанцію №2 від 05.02.2024 на суму 9 750,00 грн.

Перелік робіт, зазначених в Акті виконаних робіт від 05.02.2024 за Договором №1 г/с на загальну суму 9 750,00 грн, складається з аналізу документів, які стосуються спірного перевезення, подання претензії та позовної заяви. Цей перелік відповідає пункту 2 договору про надання правової (правничої) допомоги, яким визначено об`єм повноважень та перелік робіт. Сума гонорару за надану професійну правничу допомогу визначена сторонами у розмірі 9 750,00 грн.

Суд першої інстанції, при розрахунку суми правничої допомоги правильно застосував положення п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, та враховуючи, що позов підлягає задоволенню частково, стягнув витрати на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеної частини позовних вимог у розмірі 9 620 грн.

Цей розмір гонорару адвоката є співмірним із:

- складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

- часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

- ціною позову та значенням справи для позивача.

Доводи апеляційної скарги не спростовують таких висновків, адже розмір витрат не є великим у порівнянні із сумою позову. З цих підстав колегія також відхиляє посилання відповідача на те, що позивач не надав документів на обґрунтування ринкової вартості послуг адвоката.

Разом з тим Колегія відхиляє доводи апелянта про наявність у нього сумніві, що позовну заяву складав саме адвокат, а не інша особа.

Ці доводи відповідач обґрунтував тим, що позовна заява та всі додані до неї копії документів підписані директором.

Підписання позовної заяви та завірення копій документів директором позивача жодним чином не спростовує сам факт надання адвокатом професійної правничої допомоги, про ще, зокрема, окрім договору, позивач та адвокат підписали відповідний Акт виконання робіт за Договором про надання правової (привичної) допомоги № 1 від 15.01.2024.

Щодо посилання апелянта на відсутність ордеру адвоката позивача на надання правової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не подав суду першої інстанції ордер адвоката.

Надіючи правову оцінку цим обставинам колегія зазначає таке.

Згідно з приписами частини другої статті 162 ГПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Згідно з частиною п`ятою статті 165 ГПК України до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява підписана безпосередньо директором ПП» Транзит-Сервіс» - Змарко О.В. а не його представником або адвокатом на підставі ордеру. Отже ці обставини не були підставою для неприйняття позову для розгляду.

Приписами частини четвертої статті 60 ГПК України унормовано, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

За приписами статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

Ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору.

Відповідно до частини 4 статті 60 ГПК України, повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів:

1) довіреністю;

2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".

Як вже зазначено у постанові, позивач не подав суду ордер адвоката. Водночас, разом із позовом він подав суду Договір №1 г/с від 15.01.2024 про надання правової (правничої) допомоги, укладений між позивачем та адвокатом - Самойленко Михайлом Олександровичем.

Цим договором передбачено, що адвокат приймає на себе обов`язки за представництво та захист інтересів позивача в органах судової влади щодо стягнення заборгованості за Договором про надання послуг перевезення № 13/11-2023 від 13.11.2023 а також інших питань, пов`язаних із стягненням коштів за цим договором. Пунктом 2 цього договору сторони визначили об`єм повноважень адвоката у суді, зазначивши, що він користується процесуальними правами, встановленими законом, без обмежень, та визначено перелік робіт, які підлягають виконанню під час досудової підготовки та розгляду судової справи. (а.с. 41)

Отже цей договір надає адвокату повноваження представництва позивача та зобов`язує його надати відповідно професійну правничу допомогу, оскільки договір про надання професійної правничої допомоги, так само як і довіреність, визначає повноваження адвоката, межі наданих представникові прав і перелік дій, які він може вчиняти для виконання доручення.

Договір про надання правової допомоги є основним документом, який регулює права та обов`язки замовника та адвоката при наданні професійної привичної допомоги та повинен бути врахований судом при вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду справи.

Враховуючи викладене, керуючись вище переліченими нормами права, колегія дійшла висновку, що неподання позивачем ордеру адвоката в суді першої інстанції, за наявності договору про надання професійної правничої допомоги, яким визначено повний об`єм повноважень та зобов`язань адвоката, не є підставою для відмови у розподілі витрат на професійну правничу допомогу, та не суперечить змісту частини 4 статті 60 ГПК України.

Щодо свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зобов`язаний встановити, чи має особа, яка надає цю допомогу статус адвоката й отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до матеріалів справи, реквізити свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1380 від 22.11.2013 виданого адвокату Самойленко Михайлу Олександровичу містяться в договорі № 1 г/с від 15.01.2024 про надання правової (правничої) допомоги, акті виконаних робіт від 05.02.2024, розрахунку суми гонорару та квитанції.

Дійсність свідоцтва перевірена у Єдиному реєстрі адвокатів України, який почав функціонувати з 16 січня 2013 року на підставі Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 22 серпня 2022 року № 74 (із змінами).

Колегія зауважує, що позивач, на підтвердження права на заняття адвокатською діяльністю його адвоката, повинен був подати копію свідоцтва разом із позовом.

Водночас у справі що розглядається, враховуючі сукупність документів, які подав позивач на підтвердження обставин надання ним професійної правничої допомоги, з посиланням за свідоцтво, можливість перевірити статус адвоката у Єдиному реєстрі адвокатів України, а також встановлення судом факту, що така правнича допомога дійсно була надана, Колегія вважає, що зазначений недолік не є достатньою підставою для відмови у розподілі судових витрат на професійну правничу допомогу.

В контексті цього колегія враховує, шо справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог господарського судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

В аспекті Колегія враховує практику Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016).

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Щодо інших доводів апелянта

Доводи апелянта про відсутність відбитка печатки адвоката на видатковому касовому ордері № 14 від 05.02.2024 не заслуговують на увагу, позаяк касовий ордер видається замовником послуг, тому печатка виконавця послуг (адвоката) не є необхідною.

В контексті цього колегія звертає увагу апелянта на те, що навіть відсутність розрахунку між замовником правничої допомоги та адвокатом за договором про надання професійної правничої допомоги не є підставою для відмови у стягнені цих витрат з відповідача на користь позивача у разі задоволення позовних вимог відповідно до положень ст. п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст.124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивач у позові зазначив попередній розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі обумовленої договором суми гонорару - 9 750, 00 грн. (а.с.9) Також разом із позовом надані докази понесення цих витрат, про ще зазначено у цій постанові.

Отже доводи відповідача про те, що до позовної заяви не подано попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат спростовуються матеріалами справи.

Суд першої інстанції надав належну правову оцінку обставинам справи та в достатній мірі навів у своєму рішенні свої висновки по всім основним доводам сторін.

В контексті цього, щодо змісту судового рішення Колегія зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Європейський суд з прав людини також зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Судові витрати

Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 у справі № 910/1737/24 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 20.11.2024

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

С.О. Алданова