Рішення

від 12.11.2024 по справі 904/3256/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2024м. ДніпроСправа № 904/3256/24

За позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8, код ЄДРПОУ 21647131)

до Селянського (фермерського) господарства «Нове» (51040, Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Могилів, вул. Центральна, буд. 120, код ЄДРПОУ 31346632)

про стягнення 93 297,06 гривень

Суддя Дичко В.О.

Секретар судового засідання Жукова К.Д.

Представники:

від позивача: Сечко С.В., адвокат (довіреність № 6-01/206 від 22.12.2023)

від відповідача: Федосєєв Є.О., адвокат (ордер серії АЕ № 1318271 від 18.09.2024)

СУТЬ СПОРУ:

Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі МТСБУ) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з Селянського (фермерського) господарства «Нове» (далі СФГ «Нове») сплаченого майнового відшкодування в сумі 93 297,06 гривень.

Судові витрати зі сплати судового збору просить покласти на відповідача.

В обґрунтування позовної вимоги позивач зазначає, що 10.03.2021 о 16:05 год. у м. Дніпро по вул. Малиновського, 66 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів: автомобіля «Lexus», номерний знак НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_1 , та автомобіля «Volvo», номерний знак НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 .

Цивільно-правова відповідальність потерпілого застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № ЕР.201396245). Власник пошкодженого автомобіля «Volvo», номерний знак НОМЕР_2 , своєчасно звернувся до позивача з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду від 12.03.2021 та заявою про виплату страхового відшкодування від 12.03.2021 року.

На момент дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «Lexus», номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_1 керував транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових обов`язків голови СФГ «Нове». Указана обставина встановлена рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 20.06.2024 у справі № 206/1819/24, тому у позивача є право регресної вимоги до відповідача.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20.08.2024 о 10:00 год.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.08.2024 відкладено підготовче засідання на 03.09.2024 о 14:30 год.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2024 відкладено підготовче засідання у справі № 904/3256/24 на 19.09.2024 о 10:00 год.

18 вересня 2024 року через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Дніпропетровської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заявлено клопотання про поновлення СФГ «Нове» строку для подання відзиву.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2024 зазначене клопотання представника відповідача задоволено, прийнято відзив СФГ «Нове» (з додатками) на позовну заяву до розгляду, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання у справі № 904/3256/24 на 03.10.2024 о 14:00 год.

23 вересня 2024 року через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Дніпропетровської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

30 вересня 2024 року через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Дніпропетровської області від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив позивача.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.10.2024 закрито підготовче провадження у справі № 904/3256/24 та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 24.10.2024 о 10:30 год.

У судовому засіданні по суті 24.10.2024 заслухано вступні слова представників позивача та відповідача, оголошено перерву до 12.11.2024 о 10:30 год.

У судовому засіданні по суті 12.11.2024 представник позивача підтримав позовну заяву, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову.

Ураховуючи предмет та підстави позову в даній справі, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

У порядку ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 12.11.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши подані документи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування в даній справи є обставини, пов`язані з наявністю підстав для стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди в розмірі виплаченого позивачем потерпілій особі страхового відшкодування.

10 березня 2021 року о 16:05 год. у м. Дніпро по вул. Малиновського, 66 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів: автомобіля «Lexus», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_1 , та автомобіля «Volvo», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , яким керував водій ОСОБА_2 .

Рішенням Самарського районного суд міста Дніпропетровська від 20.06.2024 у справі №206/1819/24 (а.с. 40-46), що за даними Єдиного державного реєстру судових рішень сторонами не оскаржено та набрало законної сили 23.07.2024, установлено наступне.

Підставою для звернення позивача з позовом є дорожня-транспортна пригода, яка сталася 10.03.2021 близько 16:05 год. у м. Дніпро на вул. М. Малиновського за участю водіїв ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зміст якої відображений у протоколах про адміністративні правопорушення серії ААБ № 131287 та № 131288.

Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 20.08.2021 у справі № 199/2789/21 матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на підставі протоколів про адміністративні правопорушення серіїААБ № 131287 та №131288 об`єднані в одне провадження.

З матеріалів справи № 199/2789/21 вбачається, що внаслідок 2-х зіткнень транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді забою та пошкодження м`язово-зв`язочного апарату шийного відділу.

Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 14.05.2021 у справі № 199/2789/21 за фактом дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 10.03.2021, призначалась судова автотехнічна експертиза, за результатами якої складено висновок експерта № 2717-21 від 14.09.2021 року.

Указаним висновком експерта встановлено обопільну вину обох водіїв ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), що знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди.

Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 19.11.2021 у справі № 199/2789/21 (а.с. 3-6), що набрала законної сили 12.04.2022, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП), за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення від 31.03.2021 серії ААБ № 131287, та на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП закрито провадження у справі стосовно ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Цією самою постановою суду у справі № 199/2789/21 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП закрито провадження у справі за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення від 31.03.2021 серії ААБ № 131288, стосовно ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Оскільки відповідальність ОСОБА_1 , який керував автомобілем «Lexus» LХ 570, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , у момент дорожньо-транспортної пригоди не була застрахована відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», виплату страхового відшкодування ОСОБА_2 у сумі 91 797,06 грн здійснило МТСБУ згідно з платіжною інструкцією № 819681 від 16.05.2022 (а.с. 35).

Позивач у позовній заяві зазначає, що відшкодував також витрати на послуги аварійного комісара в сумі 1 500 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1030525 від 21.05.2021 (а.с. 36). Відповідно до рахунку № 65 від 22.04.2021 (а.с. 37), складеного судовим експертом Пилипенком О.С., за висновок експертного дослідження № 111/21А ціна становила 1 300 грн, а за виклик винуватця на огляд 200 гривень.

При зверненні з позовом до суду позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що відповідача викликали для участі під час проведення огляду транспортного засобу, яке відбувалося 30.03.2021, з метою визначення майнової шкоди.

Згідно з протоколом огляду транспортного засобу від 30.03.2021 (а.с. 19-20) огляд проводився у присутності ОСОБА_2 . Крім того, ні в протоколі огляду транспортного засобу від 30.03.2021, ні у висновку експертного дослідження автотоварознавця № 111/21А від 22.04.2021 (а.с. 13-19) не вказано про те, що ОСОБА_1 викликався на місце огляду, а також відсутня інформація щодо проведення огляду транспортного засобу без участі ОСОБА_1 , що суперечить приписам п. 5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24.11.2003 за №1074/8395 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.07.2009 № 1335/5/1159).

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 5 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідно до абз.абз. 14, 15 п. 4.12 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5, з наступними змінами та доповненнями), у вступній частині висновку експерта зазначаються:

попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України;

інформація про те, що висновок підготовлений для подання до суду або долучення до матеріалів кримінального провадження (у разі проведення експертизи на підставі письмового звернення особи, яке містить таку інформацію).

За правовим висновком, викладеним у п.п. 65-68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, висновок експертного дослідження не може бути визнаний належним та допустимим доказом з огляду на те, що у висновку не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.

Верховний Суд у п.п. 4.11-4.13 постанови від 04.11.2020 у справі № 904/684/18 наголосив, що якщо у висновку експерта відсутні відомості про попередження (обізнаність) його про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за ст. 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за ст. 385 Кримінального кодексу України, то такий висновок є недопустимим доказом.

Згідно з правовою позицію, викладеною в постанові Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 335/2566/18, при складанні висновку експертного дослідження треба дотримуватися вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, яка передбачає попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність та наявність вказівки в дослідженні, що воно подається до суду. Якщо ж таких відомостей немає, то суд може не брати вказаний висновок до уваги.

Ураховуючи вищевикладене, висновок експерта № 111/21А від 22.04.2021, яким позивач обґрунтовує завдану матеріальну шкоду, на підставі якого здійснено виплату ОСОБА_2 , не є належним та допустимим доказом, оскільки в ньому не зазначено про те, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і що висновок підготовлений для подання до суду, у зв`язку з чим розмір заподіяної матеріальної шкоди належним чином не обґрунтовано.

Як вбачається з листа Головного сервісного центру МВС України № 31/1393АЗ-15749-2024 від 24.05.2024 (а.с. 123), станом на 10.03.2021, коли сталася дорожньо-транспортна пригода, власником автомобіля «Lexus» LХ 570, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , було СФГ«Нове»; з 22.05.2024 власником цього транспортного засобу є ОСОБА_4 .

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

На підставі ч.ч. 1, 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Отже, шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

ОСОБА_1 є головою СФГ «Нове», що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (а.с. 55-56, 122).

Таким чином, цивільно-правову відповідальність за майнову шкоду, заподіяну з вини СередиО.П. під час виконання ним своїх трудових обов`язків, має нести роботодавець СФГ«Нове».

Згідно з ч.ч. 2, 7 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За правовою позицією, викладеною в п. 17 постанови Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18, п. 4.26 постанови Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, п.20 постанови Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, п.п. 22.21-22.22 постанови Верховного Суду від 27.07.2021 у справі № 910/6161/20, п.п. 44.7-44.8 постанови Верховного Суду від 27.07.2021 у справі № 910/4436/19, п.п. 51-52 постанови Верховного Суду від 03.08.2021 у справі № 904/2425/20, преюдиціальність це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Згідно з п. 61 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини від 28.11.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (заява № 28342/95) та п. 72 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдинг проти України» (заява №48553/99) одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 20.06.2024 у справі № 206/1819/24, що набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів, а рішення у справі № 904/3256/24 не може йому суперечити.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 73, ч.ч. 1, 3 ст. 74, ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст. 78 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Таким чином, обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає у правовідносинах, у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей (вірогідностей)» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким, зокрема, змінено назву ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів» та викладено її в новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Отже, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Необхідно зауважити, що Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Ураховуючи вищевикладене, відсутні підстави для задоволення позовної заяви Моторного (транспортного) страхового бюро України до Селянського (фермерського) господарства "Нове" про стягнення 93 297,06 гривень.

Щодо інших доводів сторін суд указує наступне.

Ураховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, беручи до уваги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень за застосування практики Європейського суду з прав людини», ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколів до неї, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в п. 23 рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00) зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A).

Судом досліджені всі документи, що надані сторонами, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень судом до уваги не береться, оскільки вони не спростовують наведених вище висновків.

З огляду на відмову в задоволенні позову, відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовної заяви Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8, код ЄДРПОУ 21647131) до Селянського (фермерського) господарства «Нове» (51040, Дніпропетровська область, Царичанський район, с.Могилів, вул. Центральна, буд. 120, код ЄДРПОУ 31346632) про стягнення 93 297,06 грн відмовити.

2. Витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 21.11.2024.

Суддя В.О. Дичко