Постанова

від 21.11.2024 по справі 918/721/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 918/721/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Ємця А.А., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - виробничого товариства з обмеженою відповідальністю «Кантар» - Бондар Ю.М., адвокат (ордер від 23.05.2024).

відповідача-1 - Рівненської міської ради -не з`явився,

відповідача-2 - Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради - не з`явився,

відповідача-3 - фізичної особи - підприємця Буяна Романа Анатолійовича - Пархомчук В.В., адвокат (ордер від 15.11.2024),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги виробничого товариства з обмеженою відповідальністю «Кантар»

на додаткове рішення господарського суду Рівненської області від 23.04.2024 (суддя Марач В.В.),

постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 (головуючий суддя: Олексюк Г.Є., судді: Мельник О.В., Гудак А.В.)

та додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 (головуючий суддя: Олексюк Г.Є., судді: Мельник О.В., Гудак А.В.)

у справі № 918/721/23

за позовом виробничого товариства з обмеженою відповідальністю «Кантар» (далі - ВТОВ «Кантар»)

до Рівненської міської ради (далі - Рада), Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі - Управління) та фізичної особи - підприємця Буяна Романа Анатолійовича (далі - Підприємець)

про визнання незаконним та скасування рішення Рівненської міської ради, визнання недійсним протоколу про результати електронного аукціону, визнання незаконним та скасування наказу Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ВТОВ «Кантар» звернулося до суду з позовом до відповідачів (з урахуванням заяви про зміну [уточнення] підстав позову) про:

- визнання незаконним та скасування рішення 41 сесії Ради 7 скликання від 20.10.2020 за № 8115 «Про приватизацію споруди (нежитлового приміщення), розташованої за адресою: м. Рівне, вул. В`ячеслава Чорновола, 74-Г»;

- визнання недійсним протоколу про результати електронного аукціону від 19.04.2023 № SPE001-UA-20230331-92915;

- визнання незаконним та скасування наказу Управління від 26.04.2023 № 121 про затвердження протоколу про результати електронного аукціону від 19.04.2023 № SPE001-UA-20230331-92915;

- визнання недійсним договору від 25.05.2023 купівлі-продажу об`єкта малої приватизації, який укладений між Управлінням та Підприємцем.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на: незаконність обраного способу приватизації оспорюваного майна шляхом продажу його на аукціоні, а не шляхом викупу об`єкта оренди позивачем, як орендарем, який належно виконував обов`язки за договором найму, та яким здійснено невід`ємні поліпшення, що становить 33,29% від вартості приміщення, а також виконано умови, передбачені частиною другою статті 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»; порушення принципу не дискримінації по відношенню до позивача щодо процедури приватизації спірного майна; відсутності опублікування Управлінням оголошення про аукціон на офіційному веб-сайті Ради; вчинення правочину з недодержанням у момент його вчинення вимог Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у зв`язку з чим останній підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням господарського суду Рівненської області від 24.10.2023 у справі № 918/721/23 (суддя Марач В.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 зі справи (головуючий суддя: Юрчук М.І., судді: Тимошенко О.М., Крейбух О.Г.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Підприємець 27.10.2023 звернувся до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі № 918/721/23, а саме просив суд стягнути з ВТОВ «Кантар» на користь Підприємця 35 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням господарського суду Рівненської області від 23.04.2024 у справі № 918/721/23 (суддя Марач В.В.), яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 (головуючий суддя: Олексюк Г.Є., судді: Мельник О.В., Гудак А.В.), заяву Підприємця про ухвалення додаткового рішення задоволено частково: стягнуто з ВТОВ «Кантар» на користь Підприємця 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Підприємець 23.09.2024 звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про розподіл судових витрат, а саме просив суд стягнути з ВТОВ «Кантар» на користь Підприємця 6 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (понесених під час апеляційного перегляду додаткового рішення місцевого господарського суду зі справи).

Згідно з додатковою постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 (головуючий суддя: Олексюк Г.Є., судді: Мельник О.В., Гудак А.В.) заяву Підприємця про розподіл судових витрат задоволено частково: стягнуто з ВТОВ «Кантар» на користь Підприємця 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційних скаргах ВТОВ «Кантар», з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати додаткове рішення суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції, якою додаткове рішення залишено без змін, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви Підприємця про прийняття додаткового рішення у справі. Також ВТОВ «Кантар» просить скасувати додаткову постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні клопотання Підприємця про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

В обґрунтування доводів касаційних скарг скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях: не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах (додаткових постановах) Верховного Суду у справах: № 922/3812/19, № 755/9215/15-ц, № 905/1795/18, № 922/2685/19, № 922/3436/20, № 910/7586/19, № 910/16803/19, № 905/493/22, № 918/132/20, а також в ухвалі зі справи № 921/262/19 про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи інших учасників справи, клопотання

Підприємець у відзиві на касаційну скаргу просив Суд залишити додаткове рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись, зокрема на необґрунтованість доводів касаційної скарги.

Також у відзиві Підприємець зазначив про те, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у сумі 3 000,00 грн, докази понесення яких будуть подані ним до Суду протягом 5 днів після ухвалення постанови судом касаційної інстанції (у порядку частини восьмої статті 129 ГПК України).

Згідно з ухвалою Суду від 05.11.2024 зі справи задоволено заяву ВТОВ «Кантар» про участь у судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Від Підприємця 16.11.2024 надійшло клопотання про стягнення з ВТОВ «Кантар» 3 000,00 грн витрат Підприємця на професійну правничу допомогу з доказами на підтвердження таких витрат.

Згідно з ухвалою Суду від 18.11.2024 зі справи задоволено клопотання Підприємця про участь у судовому засіданні у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Предметом касаційного перегляду у цій справі є додаткове рішення суду першої інстанції, яке залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції, та додаткова постанова суду апеляційної інстанції про розподіл судових витрат, а саме, витрат відповідача-3 на професійну правничу допомогу адвоката в судах першої та другої інстанцій.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Отже, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є принципом господарського судочинства, а статті 123, 129 ГПК України - нормами процесуального права, які регламентують види судових витрат, розподіл судових витрат та визначають оптимальний порядок застосування.

При цьому Суд зазначає, що приписи статей 126, 129 ГПК України є універсальними у правовідносинах при розподілі витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 905/1840/21).

Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Стаття 16 ГПК України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій та другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, відшкодування судових витрат на правову допомогу здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Аналогічні висновки наведені Верховним Судом в ухвалі від 01.02.2023 у справі № 921/262/19 та додатковій постанові від 16.06.2021 у справі № 918/132/20.

При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.

У додатковій постанові від 17.12.2021 у справі № 10/5026/290/2011 (925/1502/20) Верховний Суд зазначив, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

У відзиві на позовну заяву, а також у відзиві на апеляційну скаргу Підприємець навів, зокрема попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правничу допомогу як у місцевому, так і в апеляційному господарському судах (розмір якого не перевищує наведеного в остаточному розрахунку), заявив про необхідність розподілу понесених ним витрат на правничу допомогу, а також зазначив, що докази витрат на професійну правничу допомогу будуть подані в порядку частини восьмої статті 129 ГПК України.

Процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми заяви про розподіл судових витрат, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21, від 31.05.2022 у справі № 917/304/21).

У межах визначеного частиною восьмою статті 129 ГПК України п`ятиденного строку після ухвалення судового рішення кожною судовою інстанцією Підприємцем подано докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу (у кожну із судових інстанцій).

Так, зокрема до заяви про ухвалення додаткового рішення, яка подана Підприємцем до суду першої інстанції 27.10.2023, останнім додано засвідчені копії: акта приймання-передачі виконаних робіт від 26.10.2023, платіжної інструкції від 26.10.2023 на суму 35 000,00 грн, а також надано ордер від 10.08.2023 про надання правової допомоги, виданий на ім`я адвоката Павлюк І.А. та копію договору про надання правової допомоги від 10.08.2023.

До клопотання про розподіл судових витрат, з яким Підприємець звернувся до суду апеляційної інстанції 23.09.2024, ним додано: договір від 24.07.2024 про надання професійної правничої (правової) допомоги, додаткову угоду № 1 до договору, підписані акт від 24.07.2024 про надання послуг професійної правничої допомоги на суму 5 000,00 грн та акт від 18.09.2024 про надання послуг професійної правничої допомоги на суму 1 000,00 грн. Крім того, у матеріалах справи міститься ордер від 24.07.2024 про надання правової допомоги, виданий на ім`я адвоката Мазура О.Г.

За наведених обставин суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про те, що заявником дотримано вимоги, встановлені у частині восьмій статті 129 ГПК України, та вважали за можливе здійснити перевірку наданих заявником доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу як у місцевому, так і в апеляційному господарських судах, та надати їм оцінку.

Зазначеним спростовуються доводи скаржника про те, що заявником не було зроблено заяву до кожної із судових інстанцій в порядку частини восьмої статті 129 ГПК України.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Верховний Суд, застосовуючи частину шосту статті 126 ГПК України, неодноразово зазначав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15; від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Скаржник у касаційних скаргах посилається на те, що заявлені Підприємцем витрати на правничу допомогу є необґрунтованими, нерозумними, завищеними щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Водночас скаржник не враховує того, що заявлена Підприємцем до суду першої інстанції сума витрат на оплату послуг адвоката склала 35 000,00 грн, а до суду апеляційної інстанції - 6 000,00 грн. Водночас як місцевим, так і апеляційним господарським судами заяви Підприємця задоволено частково, а саме в розмірі 25 000,00 грн (витрати Підприємця на оплату послуг адвоката у суді першої інстанції) та 4 000,00 грн (витрати Підприємця на оплату послуг адвоката у суді апеляційної інстанції), тобто судами з урахуванням, у тому числі, заперечень ВТОВ «Кантар», було частково відмовлено Підприємцю у відшкодуванні понесених ним витрат на правову допомогу з урахуванням, зокрема критеріїв реальності адвокатських витрат (їх дійсності та необхідності), та розумності їхнього розміру.

Суд також зазначає, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та має на меті усунути неповноту судового рішення. Особа, яка понесла судові витрати під час апеляційного чи касаційного перегляду додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, має право на відшкодування таких витрат, що відповідатиме принципу господарського судочинства, передбаченому у пункті 12 частини третьої статті 2 ГПК України. Під час вирішення цього питання суд має керуватися критеріями, визначеними у частині п`ятій статті 126 та частині п`ятій статті 129 ГПК України.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 зі справи № 910/14524/22.

Зазначеним спростовується довід скаржника про те, що судом апеляційної інстанції вже було розглянуто заяву Підприємця про розподіл судових витрат (під час апеляційного перегляду судового рішення місцевого господарського суду, ухваленого по суті спору). Скаржник не враховує того, що розподіл судових витрат під час апеляційного перегляду судового рішення по суті спору не впливає на необхідність розподілу витрат, понесених особою під час апеляційного перегляду додаткового судового рішення про розподіл судових витрат (за умови подання заяви у межах визначеного строку, а також належних і допустимих доказів на підтвердження таких витрат).

Також не заслуговує на увагу довід скаржника про те, що до суду апеляційної інстанції Підприємець звернувся після ухвалення постанови з клопотанням про розподіл судових витрат, а не в порядку статті 244 ГПК України із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі.

Так, Верховний Суд, вирішуючи питання про витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема, на професійну правничу допомогу та своєчасне подання доказів понесення додаткових витрат на професійну правничу допомогу, послідовно і логічно зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах:

- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, керуючись положеннями статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20 додаткової постанови Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19);

- у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 910/9024/21, від 11.01.2024 у справі № 924/423/23). З огляду на викладене, відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат. Вказане узгоджується з позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 910/3055/20, від 14.12.2021 у справі № 922/676/21, від 18.01.2022 у справі № 910/2679/21, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20, від 13.06.2023 у справі № 923/515/21, від 08.02.2024 у справі № 295/3068/20);

- застосування відповідних положень статті 124 ГПК України вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин кожної справи (Постанова ВС від 08.02.2024 у справі № 295/3068/20, Постанова ВС від 18.01.2024 у справі № 927/885/17);

- додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України). Подібне право має сторона в господарському судочинства згідно з частиною першою статті 221 ГПК України (пункт 7.24 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21);

- щодо заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та/чи подання доказів, то процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (пункт 3.6 постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21, пункт 20 постанови від 31.05.2022 у справі № 917/304/21);

- правила подання до закінчення судових дебатів у справі доказів на підтвердження понесених сторонами судових витрат встановлюються у випадку, коли справа слухається у відкритому судовому засіданні. В іншому випадку, коли справа призначається до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін для вирішення судом питання розподілу судових витрат у справі достатнім буде зазначити про ці докази у прохальній частині позовної заяви або ж надати їх протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови попередження про це до прийняття рішення по суті (постанова Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 620/2936/20);

- потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов`язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 161/5317/18).

Таким чином, довід скаржник про те, що Підприємець повинен був звернутися до суду саме і виключно із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі в порядку статті 244 ГПК України, є його власним довільним тлумаченням приписів статей 129, 221 та 244 ГПК України.

Верховний Суд при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень не виявив у діях судів попередніх інстанцій порушень приписів статей 126, 129, 221, 244 ГПК України, неправильного застосування норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконних рішень, а додатково перевіряти докази з огляду приписи статті 300 ГПК України Верховний Суд не має права. Порушень судами попередніх інстанцій приписів статей 86 та 210 ГПК України Судом також не встановлено, а доводи скаржника фактично зводяться до заперечень наданої судами оцінки доказам, тобто процесуальних дій судів під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Аргументи скаржника щодо неправильної оцінки судами доказів щодо обставин надання послуг професійної правничої допомоги, процесуальних дій, зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Сама лише незгода скаржника з наданою судами оцінкою обставин справи та відповідних доказів не вказує на те, що така оцінка була проведена з порушенням норм права.

Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування оскаржуваних судових рішень є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати скаржнику, що він був почутий.

Отже, доводи касаційних скарг не знайшли свого підтвердження.

Судом не встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм права, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а, отже, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

З урахуванням наведеного, доводи касаційних скарг відхиляються Судом.

Верховний Суд бере до уваги доводи, викладені у відзиві Підприємця на касаційну скаргу на додаткове рішення та постанову в тій частині, в якій вони узгоджуються з міркуваннями Верховного Суду, викладеними у цій постанові.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваних судових актів - без змін, як таких, що ухвалені з додержанням норм права.

Судові витрати

Оскільки судовий збір з касаційних скарг на додаткове судове рішення не сплачується, відповідно розподілу не підлягає.

Що ж до клопотання Підприємця про стягнення з ВТОВ «Кантар» на користь Підприємця 3000,00 грн витрат останнього на професійну правничу допомогу, то Суд зазначає таке.

До заяви Підприємця додано: договір, укладений 04.11.2024 Підприємцем з адвокатським об`єднанням «Лінія права» про надання правової допомоги у справі № 918/721/23 за касаційною скаргою ВТОВ «Кантар» на додаткове рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції; акт від 04.11.2024 про надання послуги: підготовка відзиву на касаційну скаргу у справі № 918/721/23 вартістю 3000,00 грн, рахунок від 04.11.2024 на суму 3 000,00 грн, ордер від 15.11.2024, виданий на ім`я адвоката Пархомчук В.В. адвокатським об`єднанням «Лінія права».

Суд зазначає, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Така позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.05.2024 у справах № 227/2301/21, № 206/4841/20, Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2019 у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 29.10.2020 у справі № 686/5064/20, від 19.01.2022 у справі № 910/789/21.

Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи.

Відзив Підприємця на касаційну скаргу ВТОВ «Кантар» міститься у матеріалах справи.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат за надання правової допомоги, з урахуванням критеріїв їх співмірності зі складністю справи та виконаними адвокатським об`єднанням роботами (наданими послугами), реальності, розумності розміру таких витрат, колегія суддів вважає, що надані послуги з підготовки відзиву Підприємця на касаційну скаргу ВТОВ «Кантар» у цій справі є дійсними, підтвердженими наявними в матеріалах справи належними доказами та є необхідними у цій справі, їх розмір у заявленій сумі 3000,00 грн не виходить за розумні межі визначення гонорару, а тому підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги виробничого товариства з обмеженою відповідальністю «Кантар» залишити без задоволення, а додаткове рішення господарського суду Рівненської області від 23.04.2024, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 та додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 у справі № 918/721/23 - без змін.

2. Клопотання фізичної особи - підприємця Буяна Романа Анатолійовича про розподіл судових витрат задовольнити.

3. Стягнути з виробничого товариства з обмеженою відповідальністю «Кантар» на користь фізичної особи - підприємця Буяна Романа Анатолійовича 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

4. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Рівненської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова