Постанова

від 21.11.2024 по справі 933/896/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9772/24 Справа № 933/896/23 Суддя у 1-й інстанції - Попович І. А. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року м.Кривий Ріг

Справа № 933/896/23

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - ОСОБА_1

сторони:

позивач - Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні,в порядкуспрощеного позовногопровадження,відповідно доч.2ст.247 ЦПКУкраїни безфіксації судовогозасідання задопомогою звукозаписувальноготехнічного засобу,апеляційну скаргу позивача Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області на заочне рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 21 травня 2024 року, яке ухвалено суддею Попович І.А. у смт Олександрівці Донецької області та повне судове рішення складено 28 травня 2024 року, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Приватне підприємство "Лактус", Краматорська районна військова адміністрація Донецької області, ОСОБА_3 , про конфіскацію земельної ділянки.

Позовну заяву мотивовано тим, що Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області організовує та здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності у частині додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель, припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону, а також подає позов про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом.

На сьогодні Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області вживаються заходи стосовно врегулювання деяких питань конфіскації земельних ділянок сільськогосподарського призначення та їх продажу на земельних торгах.

Під час здійснення моніторингу було встановлено, що ОСОБА_2 , який є громадянином Республіки Білорусь, відповідно до паспорту № НОМЕР_1 , виданого 22.08.2011 року Первомайським РУВД міста Мінська, має у власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ДН № 098283 від 24.03.2006 року, який видано на підставі розпорядження Олександрівської райдержадміністрації від 26.12.2005 року № 438, вбачається, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 1420385500:01:00:0314, загальною площею 6,37 га, яка знаходиться на території Михайлівської сільської ради, є ОСОБА_2 .

Право власності на вказану земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майно щодо об`єкта нерухомого майна 30.03.2018 року за № 25576316 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1523526114203).

В подальшому, ОСОБА_2 укладено з ПП «Лактус» договір оренди земельної ділянки № 8 від 29.03.2018 року на земельну ділянку з кадастровим номером 1420385500:01:000:0314, площею 6,3695 га., яка розташована на території Михайлівської сільської ради Олександрівського (нині Краматорського) району Донецької області, строком на 15 років, про що здійснено запис № 25576516 від 30.03.2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, ОСОБА_2 , будучи громадянином Республіки Білорусь, має у приватній власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1420385500:01:000:0314, загальною площею 6,3695 га, та упродовж року добровільно не здійснив її відчуження.

Посилаючись на викладене, просив суд конфіскувати на користь держави земельну ділянку сільськогосподарського призначення громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 , з кадастровим номером 142038550:01:000:0314, загальною площею 6,3695 га, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Михайлівської сільської ради Олександрівського району Донецької області (нині Олександрівської селищної ради Краматорського району Донецької області), відомості про яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 30.03.2018 за № 25576316, шляхом припинення права власності та визнання права власності за державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області. Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області витрати зі сплати судового збору у сумі 2684,00 грн.

Заочним рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 21 травня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно з інформацій Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, Державного акту на право власності на земельну ділянку та договору оренди землі, ОСОБА_2 на дату реєстрації права власності на земельну ділянку був громадянином Республіки Білорусь. Таким чином, ОСОБА_2 , будучи громадянином Республіки Білорусь, має у приватній власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1420385500:01:000:0314, загальною площею 6,3695 га., а упродовж року добровільно не здійснив її відчуження. У зв`язку із цим, наявні підстави для конфіскації у ОСОБА_2 вказаної земельної ділянки, шляхом припинення права власності на неї з одночасним визнанням права власності Держави, в особі Головного управління Держгеокадстру у Донецькій області, що не було враховано судом першої інстанції.

Суд проігнорував той факт, що в Державному акті на право власності на земельну ділянку серія ДН № 098283 від 24.03.2006 року, виданого на підставі розпорядження Олександрівської райдержадміністрації від 26.12.2005 року № 438, з кадастровим номером 1420385500:01:000:0314, загальною площею 6,37 га, яка знаходиться на території Михайлівської сільської ради, місце проживання (знаходження) ОСОБА_2 зазначено: АДРЕСА_1 , отже, ОСОБА_2 набув права власності на земельну ділянку, будучи громадянином Республіки Білорусь.

Особливості правових підстав набуття та припинення права власності на об`єкти нерухомого майна іноземцями встановлені нормами розділу V Закону України «Про міжнародне приватне право», положеннями Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.38 Закону України «Про міжнародне приватне право» право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться. Відповідно до ч.5 ст.22 Земельного кодексу України набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу, а саме: іноземцям, особам без громадянства та юридичним особам заборонено набувати частки у статутному (складеному) капіталі, акції, паї, членство у юридичних особах (крім як у статутному (складеному) капіталі банків), які є власниками земель сільськогосподарського призначення. Одночасно, за змістом ч.4 ст.81 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню. У разі невиконання вимог ч.4 ст.81 ЗК України настають наслідки, передбачені ч. ч. 2, 4 ст. 145 Земельного кодексу України, у разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

У відзивіна апеляційнускаргу,до якогододано докази надсиланнякопій відзивута доданихдо ньогодокументів іншимучасникам справи, третяособа ОСОБА_3 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з`явилися, третя особа ОСОБА_3 надала заяву про розгляд справи за її відсутності, а інші учасники справи про причини неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ДН № 098283 від 24.03.2006 року, виданого на підставі розпорядження Олександрівської райдержадміністрації від 26.12.2005 року № 438, є власником земельної ділянки з кадастровим номером 1420385500:01:000:0314, загальною площею 6,37 га, яка знаходиться на території Михайлівської сільської ради. Місце проживання (знаходження) ОСОБА_2 зазначено: АДРЕСА_1 (а.с.18).

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майно щодо об`єкта нерухомого майна від 02.12.2023 року, номер інформаційної довідки 356814659, зареєстровано за ОСОБА_2 30.03.2018 року за № 25576316 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1523526114203) право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1420385500:01:000:0314 загальною площею 6,37 га (а.с.17).

Із інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку наявні відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 1420385500:01:000:0314, загальною площею 6,3695 га, яка передана в оренду ПП «Лактус» (а.с.19).

Відповідно до довіреності від 05.09.2017 року, складеної нотаріусом Мінського міського нотаріального округу, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Республіки Білорусь, паспорт № НОМЕР_1 , виданий Первомайським РУВД м. Мінська 22 серпня 2011 року, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , уповноважив громадянку України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_3 , управляти, і розпоряджатися належною йому на праві власності земельною ділянкою площею 6,37 га сільськогосподарського призначення (державний актна право власності на земельну ділянку серія ДН № 098283), яка знаходиться на території Михайлівської сільської ради, Олександрівського району Донецької області,укладати будь-які передбачені законодавством України угоди, у тому числі договори міни, договори оренди з правом отримання орендної плати у грошовій або натуральній формі,….. а також представляти його справи в усіх судових інстанціях (а.с.49).

29 березня 2018 року між ОСОБА_2 , від імені якої на підставі довіреності діяла ОСОБА_3 , та ПП «Лактус», в особі керівника ОСОБА_4 , було укладено договір оренди земельної ділянки № 8. Об`єктом оренди за договором є земельна ділянка, загальною площею 6,3695 га, кадастровий номер1420385500:01:000:0314, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Михайлівської сільської ради Олександрівського району Донецької області. Строк дії договору 15 (п`ятнадцять) років. Зазначене підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 29.03.2018 року (а.с.20-24, 43-47).

22.03.2024 року, на виконання ухвали суду від 19.03.2024 року, надійшла інформація від Управління з питань паспортизації, реєстрації та еміграції ГУ ДМС у Донецькій області, в якій зазначено, що за наявними обліками ГУ ДМС у Донецькій області, згідно бази даних ЄІАС УМП ДМС України, відомості щодо факту документування паспортом громадянина України, паспортом громадянина України для виїзду за кордон територіальними підрозділами ГУ ДМС у Донецькій області ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні. Відомості, щодо виходу або втрати громадянства України ОСОБА_2 у ГУ ДМС України в Донецькій області, відсутні (а.с.129). Згідно ІП "Заява про видачу паспорта громадянина України" ЄІАС УМП ДМС України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований паспортом громадянина України органом 6515 (Бериславський відділ УДМС у Херсонській області). Інформують, що у ГУ ДМС у Донецькій області відсутня технічна можливість доступу до заяв про видачу паспорта громадянина України, виданих іншими територіальними органами ДМС України. Інформація, щодо документування паспортом громадянина України, знаходиться у володінні УДМС у Херсонській області (а.с.156).

09.04.2024 року, на запит суду, архівний відділ Краматорської районної державної адміністрації надав до суду копію розпорядження голови Олександрівської райдержадміністрації від 26.12.2005 року № 438 «Про погодження проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) колишнього КСП ім. Суворова та заміну сертифікатів на держані акти на право власності на землю», та архівний витяг з додатку до розпорядження голови Олександрівської райдержадміністрації від 26.12.2005 № 438.

Як вбачається з архівного витягу списку власників сертифікатів колишнього КСП ім. Суворова Михайлівської сільської ради, під № 250 № паю 11 значиться ОСОБА_2 , площа 6,37 га (а.с.139-140).

24.04.2024 року, на виконання ухвали суду, надійшла інформація від Управління ДМС України у Херсонській області про те, що відповідно до наявних обліків УДМС громадянин України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Червоний Яр, Бериславського району Херсонської області, України, документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , оформленим 25.07.1996 року Бериславським РВ УМВС України в Херсонській області, у зв`язку із загальним обміном, на підставі паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_3 , оформленим 27.05.1983 року Новокаховським РВВС Херсонської області, вперше по досягненню віку. За відомостями Реєстру територіальної громади відомчої інформаційної системи ДМС на офіційному вебсайті ДМС станом на 23.04.2024 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , значиться зареєстрованим з 25.07.1996 року за адресою: АДРЕСА_4 , на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , оформленим 25.07.1996 року Бериславським РВ УМВС України в Херсонській області. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , унікальний номер запису у реєстрі (УНЗР) не присвоювався. З питань оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, документів для постійного проживання за кордоном, виходу з громадянства України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до УДМС не звертався (а.с.179).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач отримав Державний акт на право власності на земельну ділянкубудучи громадянином України і ця обставина не спростована позивачем у судовому засіданні, що не дає суду право застосувати до визначених правовідносин вимогип. «е» ч. 1ст. 140таст. 145 Земельного кодексу України.

Цивільним та земельним законодавством України не передбачена можливість конфіскації земельної ділянки сільськогосподарського призначення, отриманої громадянином України у передбачений законодавством спосіб, після отримання ним іншого громадянства та не передбачений обов`язок громадянина України при отримані ним іншого громадянства відчужити земельну ділянку сільськогосподарського призначення.

З огляду на вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції, сталої практики ЄСПЛ, суд дійшов до висновку, що втручання у право власності відповідача, зважаючи на відсутність загальновідомого, чітко визначеного Цивільним таЗемельним Кодексом Україниобов`язкугромадянина України після отримання ним громадянства іншої країни відчужити земельну ділянку сільськогосподарського призначення, - є незаконним.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені обставини, суд констатував невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачне перебуває у громадянстві України,вийшов або позбавлений громадянства України, підстави для конфіскації спірної земельної ділянки у власність держави, в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області,- відсутні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом першої інстанції.

Норма статті 143 ЗК України передбачає підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку. Зокрема, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі, окрім іншого, конфіскації земельної ділянки.

Норма частини 5ст. 41 Конституції України передбачає, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Разом з тим попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», від 11 березня 2003 року «Новоселецький проти України», від 1 червня 2006 року «Федоренко проти України»), Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника (постанова Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-92 цс 13).

Відповідно до ч. 1, 2 ст.38, ч. 1 ст.39 Закону України «Про міжнародне приватне право» право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно, виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Правила статей13,14 Конституції України передбачають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. ст.1,19 ЗК України земля в Україні є національним багатством і перебуває під особливою охороною закону.

Землі сільськогосподарського призначення віднесено до категорії особливо цінних.

Суб`єктами права приватної власності на землю згідно зі ст. 80 ЗК України визначено громадян України та юридичних осіб. Проте з урахуванням змісту частини другої статті 81 та інших норм Земельного кодексу України суб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.

Згідно із ч. 5 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

У частині четвертій ст. 81 ЗК України вказується, що землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Згідно пункту "е" ч. 1 ст. 140 ЗК України однією з підстав примусового припинення права власності на земельну ділянку є не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки (п. "в" ч.1ст.143 ЗК України).

Відповідно до ч.2ст.145 ЗК України у разі, якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності-достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано у суді апеляційної інстанції, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Червоний Яр, Бериславського району Херсонської області, України, документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , оформленим 25.07.1996 року Бериславським РВ УМВС України в Херсонській області, у зв`язку із загальним обміном, на підставі паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_3 , оформленим 27.05.1983 року Новокаховським РВВС Херсонської області, вперше по досягненню віку. За відомостями Реєстру територіальної громади відомчої інформаційної системи ДМС на офіційному вебсайті ДМС станом на 23.04.2024 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , значиться зареєстрованим з 25.07.1996 року за адресою: АДРЕСА_4 , на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , оформленим 25.07.1996 року Бериславським РВ УМВС України в Херсонській області. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , унікальний номер запису у реєстрі (УНЗР) не присвоювався. З питань оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, документів для постійного проживання за кордоном, виходу з громадянства України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до УДМС не звертався (а.с.179).

Згідно ж статті ст. 2 Закону Про громадянство України, законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:

1) єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;

2) запобігання виникненню випадків безгромадянства;

3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;

4) визнання права громадянина України на зміну громадянства;

5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;

6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Отже, навіть якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

За такихобставин,оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_2 не перебуває у громадянстві України,вийшов або позбавлений громадянства України, відсутні підстави для конфіскації спірної земельної ділянки згідно статті 140 ЗК України, й доводи апеляційної скарги правильність таких висновків суду першої інстанції не спростовують.

При цьому, судом вірно враховано невідповідність заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, оскільки матеріали справи не містять беззаперечних доказів того, що станом на час набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення відповідач не був громадянином України та не мав права набувати право власності на таку земельну ділянку.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Вирішуючи спір,який виникміж сторонамисправи,суд першоїінстанції правильновизначився зхарактеромспірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області - залишити без задоволення.

Заочне рішенняОлександрівського районногосуду Донецькоїобласті від21травня 2024року -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21 листопада 2024 року.

Головуючий:

Судді: