Постанова

від 21.11.2024 по справі 215/4660/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9459/24 Справа № 215/4660/22 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року м.Кривий Ріг

справа №215/4660/22

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Дніпропетровська обласна прокуратура

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 серпня 2024 року, яке ухвалено суддею Демиденко Ю.Ю. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 07 серпня 2024 року,

УСТАНОВИВ:

В серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури про скасування арешту з майна, третя особа: Шоста Криворізька державна нотаріальна контора.

В обґрунтування позову позивач посилалась на те, що її батькам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також її рідному брату ОСОБА_4 , на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 .

Постановою слідчого СВ Тернівського РВ Криворізького міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області від 14 жовтня 2011 року накладено арешт на усе майно ОСОБА_4 в рамках кримінального провадження за ст.ст.307 ч.2, 263 ч.2 КК України.

Вироком Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2012 року ОСОБА_4 засуджено за ст.ст.307 ч.2, 263 ч.2 КК України до 5 років 9 місяців позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер рідний брат позивача ОСОБА_4 .

Після їх смерті відкрилась спадщина на належне їм майно.

При оформлені своїх спадкових прав позивач дізналась, що на усе належне ОСОБА_4 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 , майно накладено арешт.

Водночас, зазначений арешт було накладено на всю квартиру АДРЕСА_1 , а не лише на належну ОСОБА_4 частку.

Наявність вказано арешту перешкоджає позивачу в реалізації її спадкових прав.

Крім того, позивач вказує, що на час звернення до суду з даним позовом, сплинув строк давності виконання покарання призначеного ОСОБА_4 вироком Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2012 року.

На підставі викладеного, позивач ОСОБА_1 просить суд скасувати арешт квартири АДРЕСА_1 , накладений постановою слідчого СВ Тернівського РВ КМУ УМВС України в Дніпропетровській області Поддубною В.В. від 14 жовтня 2011 року, реєстраційний номер обтяження № 1856268 від 17 листопад 2011 року в Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 серпня 2024 року позов задоволено, скасувано арешт нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_2 , накладений постановою слідчого СВ Тернівського РВ КМУ УМВС України в Дніпропетровській області Поддубною В.В., реєстраційний номер обтяження № 1856268 від 17 листопада 2011 року в Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

В апеляційній скарзі відповідач Дніпропетровська обласна прокуратура, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що зняття арешту з майна може бути пред`явлений божником, а також особою, яка володіє майном на підставі закону чи договору або іншій законній підставі, що належить боржнику, але позивачем не надано доказів які б свідчили, що вона є власником чи користувачем спірної квартири.

Окрім того, позивачем не залучено в якості співвідповідача Тернівський відділ державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), оскільки державним виконавцем вказаного відділу виконавчої служби здійснювалось виконавче провадження щодо конфіскації майна.

Апелянт вважає, що Дніпропетровська обласна прокуратура не є належним відповідачем по справі.

Також зазначає, позивачем не надано доказів її звернення до органів поліції та державної виконавчої служби про зняття арешту зі спірної квартири.

Також зауважує, що після відбування покарання за вироком Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2012 року, ОСОБА_4 було засуджено вироком Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2017 року за ст.15 ч.3, ст.185 ч.2 КК України до 1 року позбавлення волі та звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік, а тому перебіг строку давності виконання покарання призначеного ОСОБА_4 вироком Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2012 року перервався.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника Дніпропетровської обласної прокуратури Сергієнко Л.Г., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, позивача ОСОБА_1 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.

Судом першої інстанції встановлено та із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також рідної сестрою ОСОБА_4 (а.с.9-10).

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 (а.с.12).

Постановою слідчого СВ Тернівського РВ Криворізького міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області від 14 жовтня 2011 року накладено арешт на усе майно ОСОБА_4 в рамках кримінального провадження за ст.ст.307 ч.2, 263 ч.2 КК України.

Вироком Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2012 року ОСОБА_4 засуджено за ст.ст.307 ч.2, 263 ч.2 КК України до 5 років 9 місяців позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна (а.с.14-17).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер рідний брат позивача ОСОБА_4 .

Після їх смерті відкрилась спадщина на належне їм майно.

Позивач ОСОБА_1 зверталась з заявами про прийняття спадщини після батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22 грудня 2020 року та свідоцтво про право на спадщину за законом від 22 грудня 2020 року (а.с.98, 100).

Звертаючись до суду з позовом про скасування арешту з майна, позивач посилалась на те, що наявність вказано арешту перешкоджає позивачу в реалізації її спадкових прав та на те, що на час звернення до суду з даним позовом, сплинув строк давності виконання покарання призначеного ОСОБА_4 вироком Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2012 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно ОСОБА_4 , зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт підлягав скасуванню органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно із статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Після закриття кримінальної справи (в тому числі у зв`язку із скасуванням постанови про її порушення, винесеної за процедурою КПК України 1960 року) відповідне втручання у право власності фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Такі правомірні очікування ґрунтуються на закріпленому у статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції головному обов`язку держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність, утверджувати й забезпечувати права і свободи та надавати людині ефективний засіб їх юридичного захисту.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Позивачка просить скасувати арешт, накладений у межах кримінального провадження за правилами КПК України 1960 року. При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Отже, у визначенні порядку звільнення майна з-під арешту потрібно керуватися правилами КПК України 1960 року, а також положеннями чинного цивільного процесуального законодавства.

Спір щодо про звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України 1960 року та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19). Залежно від суб`єктного складу учасників такого спору його потрібно розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1270 ЦК України встановлений строк для прийняття спадщини у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Як передбачено статтею 1296 Кодексу спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до п. 4.18. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, якщо на спадкове майно накладено арешт судовим чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.

ОСОБА_1 , яка звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спащини після смерті батька ОСОБА_2 та брата ОСОБА_4 позбавлена права на отримання свідоцтва про право на спадщину на часнину квартири, що належала її батькові ОСОБА_2 та братові ОСОБА_4 .

Позивачка обґрунтовувала порушення свого права тим, що у встановленому законом порядку вона, як спадкоємець за законом, не може оформити спадщину на спадкове майно, оскільки квартира АДРЕСА_1 перебуває під арештом. Відповідно її право на спадкування майна порушене.

Доводи апелянта про необхідність залучення виконавчої служби в якості співвідповідача є необґрунтованими, оскільки арешт на квартиру АДРЕСА_1 був накладений постановою слідчого в межах кримінального провадження, а не державним виконавцем в межах виконавчого провадження.

При цьому саме Дніпропетровська обласна прокуратура, як орган контролю, є належним відповідачем у даній справі.

Посилання апелянта на те, що після відбування покарання за вироком Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2012 року, ОСОБА_4 було засуджено вироком Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2017 року за ст.15 ч.3, ст.185 ч.2 КК України до 1 року позбавлення волі та звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік, а тому перебіг строку давності виконання покарання призначеного ОСОБА_4 вироком Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2012 року перервався є безпідставними, оскільки притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності вироком Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2017 року за ст.15 ч.3, ст.185 ч.2 КК України не перериває строку давності виконання покарання призначеного ОСОБА_4 вироком Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 травня 2012 року.

Слід зазначити, що як видно з листа Тернівського відділу державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 19 жовтня 2021 року, виконавче провадження АСВП № 33784035 з примусового виконання виконавчого листа Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області № 1/441/774/2012 від 24 травня 2012 про конфіскацію майна засудженого позивача ОСОБА_4 закрите 08 серпня 2012 року на підставі п.2 ч.1 ст.47 закону України «Про виконавче провадження» (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними) та більше виконавчий документ до виконавчої служби не надходив (а.с.22).

За загальним правилом перебіг строку давності виконання покарання починається з дня набрання обвинувальним вироком законної сили. Правила звільнення від відбування покарання в зв`язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, встановлені ст. 80 КК України, стосуються як основного так і додаткового покарань. Відповідно до ч. 2 ст. 80 КК України строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним вироком суду.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 80 КК України, особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано впродовж десяти років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Оскільки, вироком Тернівського районного суд м. Кривого Рогу від 24 травня 2012 року ОСОБА_4 засуджено, в тому числі за вчинення тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України до покарання у виді 5 років 9 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, який набрав чинності 22 червня 2012 року, на час подання позивачем до суду даного позову, строк давності щодо виконання додаткового покарання за даним вироком у виді конфіскації майна, згідно п. 4 ч. 1 ст. 80 КК України, який становить 10 років, закінчився.

Посилання апелянтав апеляційнійскарзі нате,що позовпро зняттяарешту змайна можебути пред`явленийбожником,а такожособою,яка володіємайном напідставі законучи договоруабо іншійзаконній підставі,що належитьборжнику,але позивачемне наданодоказів якіб свідчили,що вонає власникомчи користувачемспірної квартириколегією суддівне приймаютьсдо уваги,оскільки вданому випадкувласник часткиквартири,а самезасуджений ОСОБА_4 ,помер. Тому позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець померлого, на законних підставах володіє спірним майном і наділена правом звернення до суду з позовом про зняття арешту з цього майна.

Також колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що питання про скасування арешту з майна, накладеного постановою слідчого відповідно до положеньКПК України 1960 року, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, згідно якої юрисдикційна підсудність справ щодо зняття арешту з майна, накладеного в рамках кримінального провадження залишається не змінною - спір має розглядатися у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку, проте якщо арешт на майно було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі на підставі положеньКПК України 1960 року, а неКПК України 2012 року, то спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першоїстатті 19 ЦПК Україниможуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури - залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 серпня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 листопада 2024 року.

Головуючий:

Судді: