Рішення

від 22.11.2024 по справі 580/1746/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2024 року м. Київ № 580/1746/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Черкаського окружного адміністративного суду

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державна судова адміністрація України

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Черкаського окружного адміністративного суду, в якому просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність Черкаського окружного адміністративного суду щодо відмови у видачі наказу про скасування наказу Черкаського окружного адміністративного суду від 20 березня 2013 року № 31-0 «Про відрахування зі штату суду ОСОБА_1 » щодо відрахування ОСОБА_1 з 21 березня 2013 року зі штату названого суду, у зв`язку із звільненням з посади та закінченням строку, на який її призначено;

2) зобов`язати Черкаський окружний адміністративний суд завершити процедуру поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Черкаського окружного адміністративного суду шляхом видачі наказу про зарахування похідних вимог щодо зарахування стажу роботи на посаді судді Черкаського окружного адміністративного суду час у зв`язку з незаконним усуненням позивача від професійної діяльності судді (фактично часом вимушеного прогулу) з дня незаконного звільнення з 21 березня 2013 року по день видання наказу про її зарахування на посаду судді Черкаського окружного адміністративного суду (зарахування до штату суду) 17 червня 2015 року;

3) зобов`язати Черкаський окружний адміністративний суд вжити заходів для внесення змін і доповнень при формуванні суддівського досьє судді Черкаського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 ;

4) зобов`язати Черкаський окружний адміністративний суд внести зміни до трудової книжки судді Черкаського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 ;

5) зобов`язати Черкаський окружний адміністративний суд видати наказ, яким нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду (заробітну плату) за весь час незаконного усунення її від професійної діяльності (фактично час вимушеного прогулу). тобто з 21 березня 2013 року по 17 червня 2015 року, тобто по день зарахування до штату Черкаського окружного адміністративного суду, з урахуванням належних доплат, надбавок та допомогу на оздоровлення за період вимушеного прогулу;

6) визнати протиправним та скасувати наказ Черкаського окружного адміністративного суду «Про відрахування зі штату суду ОСОБА_1 » від 20.03.2013 № 31-0 про відрахування ОСОБА_1 з 21 березня 2013 року зі штату Черкаського окружного адміністративного суду у зв`язку із звільненням з посади судді на підставі неіснуючого і скасованого Указу Президента України № 132/2013 від 13 березня 2013 року «Про звільнення суддів», як такий що вичерпав свою дію, оскільки скасований Указом Президента України № 582/2014 від 07.07.2014, про що внести запис до трудової книжки;

7) зобов`язати відповідача внести зміни до наказу Черкаського окружного адміністративного суду від 17 червня 2015 року № 112-0 «Про зарахування ОСОБА_2 та внесення змін до облікових документів» шляхом доповнення його змісту:

«... про зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді Черкаського окружного адміністративного суду час у зв`язку з незаконним усуненням її від професійної діяльності судді (фактично час вимушеного прогулу) з дня незаконного звільнення з 21 березня 2013 року по 17 червня 2015 року, тобто по день видання наказу про зарахування ОСОБА_1 на посаду судді (зарахування до штату суду) Черкаського окружного адміністративного суду, про що внести зміни до трудової книжки»;

8) звернутися до Державної судової адміністрації України, яка здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх місцевих та апеляційних судів, з проханням провести нарахування і виплату ОСОБА_1 належної заробітної плати за час вимушеного прогулу з 21 березня 2013 року (наказ № 31-0 від 20.03.2013) по день винесення наказу про зарахування до штату суду 17 червня 2015 року (наказ №112-0 від 17.06.2015), з урахуванням доплат та надбавок, встановлених чинним законодавством, в тому числі доплат за вислугу років та науковий ступінь, матеріальної допомоги за 2015 рік, з урахуванням постанови Вищого адміністративного суду України від 06.06.2013 у справі № П/300/35/13, Указу Президента України №582/2014 від 07.07.2014, рішення Ради суддів України № 51 від 04.06.2015, наказу Державної судової адміністрації № 79 від 05.06.2015, якими поновлена дія Указу № 676/2007 від 01.08.2007 «Про призначення суддів», у зв`язку з поновленням мені правового статусу судці Черкаського окружного адміністративного суду;

9) зобов`язати Черкаський окружний адміністративний суд внести зміни до наказів суду про встановлення доплати за вислугу років наказ № 11-0 від 03.01.2012, наказ № 220-0 від 27.12.2018, наказ № 11-0 від 03.01.2021, в розумінні ч. 5 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;

10) зобов`язати Державну судову адміністрацію України та Черкаський окружний адміністративний суд видати позивачу посвідчення судді на підставі ст. 51 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 01.04.2022 адміністративний позов ОСОБА_1 до Черкаського окружного адміністративного суду, треті особи: Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії передано до Шостого апеляційного адміністративного суду для визначення суду до підсудності якого належить справа.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2022 визначено територіальну підсудність адміністративної справи № 580/1746/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Черкаського окружного адміністративного суду, треті особи: Державна судова адміністрація України, Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії Київському окружному адміністративному суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2022 адміністративну справу № 580/1746/22 передано головуючій судді Пановій Г.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.05.2022 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху.

У строк визначений судом позивачка подала до суду пояснення та зміну позовних вимог на виконання вимог ухвали суду від 23.05.2022.

Позивачка змінила позовні вимоги та просить суд: зобов`язати Черкаський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату (суддівську винагороду) за весь час незаконного усунення від професійної діяльності судді (фактично час вимушеного прогулу), тобто з 21.03.2013 по 17.06.2015, тобто по день наказу Черкаського окружного адміністративного суду від 17.06.2015 №112-0 про зарахування позивача до штату суду, з урахуванням належних доплат та надбавок.

В обґрунтування позову зазначено, що постановою Вищого адміністративного суду України від 06.06.2013 у справі № П/800/35/13 скасовано рішення Вищої ради юстиції від 18.12.2012 №1216/0/15-к в частині внесення подання до Президента України про звільнення позивача з посади судді. Указом Президента України від 07.07.2014 № 582/2014 скасовано положення Указу Президента України від 13.03.2013 № 132/2013 «Про звільнення судді» у частині звільнення з посади судді Черкаського ОАС ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку, на який її призначено. Наказом Голови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.06.2015 № 112-0 «Про зарахування ОСОБА_1 та внесення змін до облікових документів» позивача зараховано з 17.06.2015 на посаду судді Черкаського ОАС. Разом з тим, позивачка наголошує, що за час до поновлення на посаді відповідачем не сплачено середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України, чим порушено її право на належну суддівську винагороду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.05.2022 відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Державну судову адміністрацію України. Вказана ухвала надіслана на електроні адреси сторін у справі.

Від Черкаського окружного адміністративного суду надійшов відзив, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив та вказав, що за загальним правилом вимушеним прогулом вважається час, протягом якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. Виконання трудових функцій судді (як працівника) нерозривно пов`язано з набуттям та припиненням особливого статусу, який в свою чергу є підставою, що надає право на виконання таких функцій, а тому поняття вимушеного прогулу не може бути застосовано до професійних суддів. Дія указу Президента України від 13.03.2013 № 12/2013 «Про звільнення суддів» закінчилась із виданням Указу Президента України від 07.07.2014 № 582/2014. При цьому, Указ про звільнення оскаржувався і перевірявся в судовому порядку, у задоволенні вимоги про його скасування було відмовлено, а тому твердження про незаконність цього Указу є безпідставним. Тому, саме з 07.07.2014 позивачу процедурно надано одну із складових статусу судді, що є передумовою для здійснення правосуддя, а в період з 13.03.2013 по 06.07.2014 відповідні повноваження були відсутні. Формою оплати професійної діяльності суддів є виплата суддівської винагороди, що проводиться за виконання професійних обов`язків особою, що має відповідний статус. Оскільки в період з дати звільнення до дати зарахування до штату Черкаського окружного адміністративного суду такий статус у позивача був відсутній і права виконання професійних обов`язків позивач не мала, тому відсутні підстави для будь-яких нарахувань та виплат за цей час.

Окрім того у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що заявлені позивачем у цьому позові вимоги вже були предметом розгляду у справі № 826/14440/15.

У встановлений в ухвалі про відкриття провадження строк позивачка надала відповідь на відзив, в якій з твердженнями відповідача не погодилась та наголосила, що подання та рішення Вищої ради юстиції від 18.12.2012 про звільнення з посади було скасоване в судовому порядку постановою Вищого адміністративного суду України від 06.06.2013 в адміністративній справі № П/800/35/13. У подальшому на підставі згаданого судового рішення скасовано Указ Президента України від 13.03.2013 №132/2013 про звільнення з посади, Указом Президента України від 07.07.2014 № 582/2014, що стало підставою для поновлення дії Указу Президента України про призначення на посаду судді від 01.08.2007 № 676/2007, з поновленням правового статусу позивачки в якості судді, шляхом «відкриття додаткової штатної одиниці посади судді» у Черкаському окружному адміністративному суді на підставі рішення Ради суддів України від 04.06.2015 № 51, наказу Державної судової адміністрації від 05.06.2015 № 79. Позивач зазначає, що Указ № 132/2013 від 13.03.2013 про звільнення з посади як акт одноразового застосування, на який постійно посилається відповідач у своїх поясненнях, вичерпав свою дію, оскільки був скасований 07.07.2014 Указом № 582/2014 на підставі судового рішення від 06.06.2013, яке стало відправною точкою при поновленні позивача на посаді. Позивач переконана, що Указ № 582/2014 від 07.07.2014 вирішує кадрове питання поновлення позивача на посаді і тому такий акт має ненормативний характер, що відповідно до Конституції України надає главі держави, в межах повноважень, скасувати власний Указ № 132/2013 від 13.03.2013, вказавши при цьому підстави такого скасування. Разом з тим, позивач відмічає, що наказ Черкаського окружного адміністративного суду «Про відрахування зі штату суду ОСОБА_1 » від 20.03.2013 № 31-0 відповідач вважає законним, а тому відмовився скасовувати в адміністративному порядку, посилаючись на неіснуючий, скасований Указ Президента України № 132/2013 від 13.03.2013 щодо звільнення. Позивач наголосила, що Черкаський окружний адміністративний суд не уповноважений призначати на посади чи звільняти з посад суддів, оскільки п.4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зобов`язує голову місцевого суду видати наказ про зарахування до штату суду, на підставі акту про призначення суддів, тобто Указу Президента України, тобто здійснити похідну функцію (формальну, реєстраційну) від основного підзаконного нормативного акту суб`єкта призначення.

Пояснення Державної судової адміністрації України до суду не надходили.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.

Указом Президента України від 01.08.2007 № 676/2007 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Черкаського ОАС строком на п`ять років, а наказом Голови Черкаського окружного адміністративного суду від 11.09.2007 № 6-о її зараховано на посаду судді Черкаського окружного адміністративного суду.

Указом Президента України від 13.03.2013 № 132/2013 «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 звільнено з посади судді Черкаського окружного адміністративного суду у зв`язку із закінченням строку, на який її призначено.

На виконання вказаного акта Головою Черкаського окружного адміністративного суду видано наказ від 20.03.2013 № 31-о «Про відрахування зі штату суду ОСОБА_1 », яким позивача з 21.03.2013 звільнено з посади судді та виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 06.06.2013 у справі № П/800/35/13 скасовано рішення Вищої ради юстиції від 18.12.2012 № 1216/0/15-к в частині внесення подання до Президента України про звільнення позивача з посади судді.

Указом Президента України від 07.07.2014 № 582/2014 «Питання ОСОБА_3 » скасовано положення Указу Президента України від 13.03.2013 № 132/2013 «Про звільнення судді» у частині звільнення з посади судді Черкаського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку, на який її призначено.

Наказом Голови Черкаського окружного адміністративного суду від 17.06.2015 № 112-0 «Про зарахування ОСОБА_1 та внесення змін до облікових документів» позивачку зараховано з 17.06.2015 на посаду судді Черкаського окружного адміністративного суду з посадовим окладом відповідно до штатного розпису, взявши до уваги, що суддя не здійснює правосуддя з 01.08.2012.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом до Черкаського окружного адміністративного суду, Голови Черкаського окружного адміністративного суду ОСОБА_4 , Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила:

визнати протиправним та скасувати наказ голови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20 березня 2013 року № 31-0 про відрахування ОСОБА_1 зі штату ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнати протиправним та скасувати частину 1 наказу Голови ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про зарахування ОСОБА_1 та внесення змін в облікові документи» від 17.06.2015 № 112-0 щодо формулювання його змісту, а саме:

«Зарахувати ОСОБА_1 з 17.06.2015 на посаду судді Черкаського ОАС з посадовим окладом відповідно до штатного розпису, взявши до уваги, що суддя ОСОБА_1 не здійснює правосуддя з 01 серпня 2012 року»;

внести зміни у формулювання змісту частини 1 наказу Голови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.06.2015 № 112-0 та викласти її в такій редакції:

«Поновити ОСОБА_1 на попередній роботі на посаді судді Черкаського ОАС з 13 березня 2013 року, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису, з врахуванням виплат передбачених законом та з відрахуванням зборів і обов`язкових платежів і сум виплачених при звільненні, за період з 13 березня 2013 року по 17 червня 2015 року» на підставі Указу Президента України від 07 липня 2015 року № 582/2014, рішення Ради суддів України від 04 червня 2015 року № 51 та наказу Державної судової адміністрації України від 05 червня 2015 року №79;

визнати неправомірною відмову голови ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо поновлення позивачу правового статусу судді шляхом поновлення на роботі на посаді судді Черкаського ОАС з 13 березня 2013 року та виплати позивачу середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 13 березня 2013 року по час поновлення на роботі на посаді судді 17 червня 2015 року, з відповідними відрахуваннями зборів та обов`язкових платежів, і сум виплачених при звільненні;

визнати недійсним запис у трудовій книжці № 37 від 17 червня 2015 року, а саме: «Зарахувати на посаду судді Черкаського ОАС» та зобов`язати голову Черкаського ОАС внести запис до трудової книжки наступного змісту: «Поновити на попередній роботі на посаді судді Черкаського ОАС з 13 березня 2013 року»;

визнати протиправною бездіяльність Голови Черкаського ОАС, ДСА України, ТУ ДСА України в Черкаській області про відмову у нарахуванні та виплаті позивачеві середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 13 березня 2013 року по час зарахування до штату названого суду 17 червня 2015 року;

зобов`язати ДСА України, ТУ ДСА України в Черкаській області виділити асигнування для фінансування суддівської винагороди та інших доплат для нарахування та виплати позивачеві середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, за період з 13 березня 2013 року по 17 червня 2015 року, на суму 610 000 грн, а ІНФОРМАЦІЯ_2 провести нарахування та виплату на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу, з врахуванням інших виплат передбачених законом, на загальну суму 610 000 грн., як незаконно звільнену, з відрахуванням зборів і обов`язкових платежів та сум виплачених при звільненні, за період з 13 березня 2013 року по 17 червня 2015 року;

зобов`язати ТУ ДСА України в Черкаській області нарахувати та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 березня 2013 року по 17 червня 2015 року, на суму 610 000 грн., з відрахуванням зборів і обов`язкових платежів та сум виплачених при звільненні позивача, за період з 13 березня 2013 року по 17 червня 2015 року;

стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 13 березня 2013 року по 17 червня 2015 року, як незаконно звільнену, на загальну суму 610 000 грн, з розрахунку суми 16 800 грн. за місяць, з відрахуванням зборів і обов`язкових платежів та сум виплачених при її звільненні;

стягнути з Черкаського ОАС середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць та в цій частині постанову суду допустити до негайного виконання;

стягнути з Черкаського ОАС моральну шкоду у сумі 10 000 грн. завдану незаконним звільненням з посади судді, що призвело до моральних та фізичних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, яке вимагало додаткових зусиль для організації свого життя, що підірвало ділову репутацію серед колег, друзів, громадськості;

відшкодувати з Черкаського ОАС на користь позивача кошти сплати судового збору. Разом з тим, у відповідь на заяву позивача про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу Черкаський окружний адміністративний суд у листі від 22.02.2022 № 05-55/3707/22 повідомив, що Указ Президента України «Питання Т. Новікової-Кириченко» від 07.07.2014 № 582/2014 не містить приписів про поновлення позивача на посаді судді Черкаського окружного адміністративного суду як незаконно звільнену, не поширює свою дію на минулий період, тобто не має зворотної дії в часі, що прямо передбачено частиною 1 статті 58 Конституції України. Скасування Президентом України свого попереднього Указу не створює наслідків у вигляді поновлення судді на роботі з дати її звільнення та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2016 у справі № 826/14440/15, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2016, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.04.2018 у справі № 826/14440/15 касаційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

Разом з тим, у відповідь на заяву позивача про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу від 28.01.2022 Черкаський окружний адміністративний суд у листі від 22.02.2022 № 05-55/3707/22 повідомив, що Указ Президента України «Питання Т. Новікової-Кириченко» від 07.07.2014 № 582/2014 не містить приписів про поновлення позивача на посаді судді Черкаського окружного адміністративного суду як незаконно звільнену, не поширює свою дію на минулий період, тобто не має зворотної дії в часі, що прямо передбачено частиною 1 статті 58 Конституції України. Скасування Президентом України свого попереднього Указу не створює наслідків у вигляді поновлення судді на роботі з дати її звільнення та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За загальним правилом вимушеним прогулом вважається час, протягом якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. Виконання трудових функцій судді (як працівника) нерозривно пов`язано із набуттям і припиненням особливого статусу, який в свою чергу є підставою, що надає право на виконання таких функцій, а тому поняття вимушеного прогулу не може бути застосовано до професійних суддів.

Дія Указу Президента України від 13.03.2013 № 132/2013 «Про звільнення суддів» закінчилася із виданням Указу Президента України від 07.07.2014 № 582/2014. Крім того, Указ про звільнення оскаржувався і перевірявся в судовому порядку, у задоволенні вимоги про його скасування було відмовлено, а тому твердження про незаконність цього указу є безпідставними.

Відповідач зазначив, що саме з 07.07.2014 процедурно надано одну із складових статусу судді, що є передумовою для здійснення правосуддя, а в період з 13.03.2013 по 06.07.2014 відповідні повноваження були відсутні.

Формою оплати професійної діяльності суддів є виплата суддівської винагороди, що проводиться за виконання професійних обов`язків особою, що має відповідний статус. Оскільки в період з дати звільнення до дати зарахування до штату Черкаського окружного адміністративного суду такий статус у позивача був відсутній і права виконання професійних обов`язків позивач не мала, то підстави для будь-яких нарахувань та виплат за цей час відсутні.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у нарахуванні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач звернулась з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Статтею 126 Конституції України (тут і далі - у редакції, яка діяла на час прийняття рішення про звільнення судді) встановлювалося, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі закінчення строку, на який його обрано чи призначено.

Пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України передбачалося, що в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

Спеціальним законом, що визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, на час виникнення спірних правовідносин є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI).

За змістом статті 101 Закону № 2453-VI, чинного на час виникнення спірних правовідносин, Вища рада юстиції вносить подання Президентові України про звільнення судді з посади в разі закінчення строку, на який його призначено, якщо:

1) суддя за повідомленням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України своєчасно не подав без поважних причин заяву про обрання його на посаду судді безстроково;

2) щодо судді Вищою кваліфікаційною комісією суддів України прийнято рішення про відмову у рекомендуванні його для обрання на посаду судді безстроково.

Вища рада юстиції вносить подання про звільнення судді з посади у зв`язку з закінченням строку призначення із зазначенням дати, з якої суддя має бути звільнений.

Суддя звільняється з посади Президентом України.

Так, судом встановлено, що Указом Президента України від 13.03.2013 № 132/2013 «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 звільнено з посади судді Черкаського окружного адміністративного суду у зв`язку із закінченням строку, на який її призначено.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 06.06.2013 у справі № П/800/35/13 скасовано рішення Вищої ради юстиції від 18.12.2012 № 1216/0/15-к в частині внесення подання до Президента України про звільнення позивача з посади судді.

Указом Президента України від 07.07.2014 № 582/2014 «Питання ОСОБА_3 » на виконання зазначеного рішення суду скасовано положення Указу Президента України від 13.03.2013 № 132/2013 «Про звільнення судді» у частині звільнення з посади судді Черкаського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку, на який її призначено.

У рішенні Ради суддів України від 04.06.2015 № 51 вказано, що Указом Президента України від 07.07.2014 № 582/2014 поновлено дію Указу Президента України від 01.08.2007 № 676/2007 «Про призначення суддів», яким призначено позивача на посаду судді, а відтак виникла необхідність у збільшенні кількості суддів в Черкаському окружному адміністративному суді.

Так, наказом Голови Черкаського окружного адміністративного суду від 17.06.2015 № 112-0 позивача зараховано з 17.06.2015 на посаду судді Черкаського окружного адміністративного суду з посадовим окладом відповідно до штатного розпису.

За приписом ч. 2 ст. 24 Закону № 2453-VI голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 2453-VI голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади відповідний наказ.

Згідно з ст. 143 Закону № 2453-VI держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів відповідно до Конституції України.

Статтею 145 Закону № 2453-VI передбачено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

У свою чергу, відповідно до ст. 133 Закону № 2453-VI суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Аналогічні норми передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII), що був чинний на час звернення позивача з заявою про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Слід наголосити, що суддя має особливий (спеціальний) правовий статус, який характеризується наявністю певних вимог, обмежень щодо зайняття цієї посади та гарантій його діяльності.

Професійні судді виконують конституційну функцію - здійснення правосуддя, чим обумовлений їх спеціальний правовий статус. При його визначенні законодавець повноважний установлювати спеціальні вимоги для зайняття таких посад (абзац четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень частини четвертої статті 26, частини третьої статті 31, частини другої статті 39 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа про стаж для зайняття посади судді в апеляційних, вищих спеціалізованих судах та Верховному Суді України) від 5 квітня 2011 року № 3-рп/2011).

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону № 108/95-ВР за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

У статті 12 Закону № 108/95-ВР закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

У Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі №1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону № 108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону № 108/95-ВР, та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону №108/95-ВР.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Такий період невиконання трудової функції можна порівняти з простоєм.

При цьому під простоєм розуміється зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина перша статті 34 КЗпП України).

Тобто простій можливий як з вини роботодавця, так і за відсутності його вини. Законодавство у будь-якому випадку простою гарантує працівникам отримання частини заробітної плати.

У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Відповідно до частини першої статті 129 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон №2453-VI) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» 422/96-ВР та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (чинна на час звільнення позивачки).

Згідно з частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (чинна у період вимушеного прогулу позивачки).

При цьому спеціальним Законом про судоустрій не врегульовано питання виплати суддівської винагороди (середнього заробітку) за час вимушеного прогулу.

Таким чином, за загальним правилом, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, застосуванню підлягають положення загального законодавства, зокрема норми трудового законодавства.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 200/13312/18-а та від 03.06.2020 у справі № 200/9642/19-а.

Суд зазначає, що у цьому випадку у позивачки, яку незаконно звільнено з посади судді виникає право на отримання суддівської винагороди (середнього заробітку за час вимушеного прогулу), що є підставою для застосування до цих правовідносин частини другої статті 235 КЗпП України.

На переконання суду, це відповідатиме засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприятиме дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених суддів, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу та стимулює роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Такий висновок відображено у постанові Верховного Суду від 13.05.2022 у справі № 160/170/20.

З обставин справи вбачається, що відповідні виплати Черкаським окружним адміністративним судом за період з 21.03.2013 по 16.06.2015 з часу зарахування позивачки на посаду судді не здійснено, адже відповідачем таких доказів суду не надано.

Суд відмічає, що за змістом частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 14.01.2014 по справі № 21-395а13, сформулював правову позицію, згідно якої суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за встановленими законодавством правилами.

Верховний Суд підтримує цю позицію, зокрема, у постановах від 14.03.2018 у справі № 822/1832/16, від 24.10.2018 у справі № 820/5932/16, від 19.06.2019 року у справі № 2-а-1648/00(2-а/215/15/16), від 01.08.2019 року у справі № 820/1446/17, та звертає увагу, що при визначенні розміру такого заробітку суд повинен навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи, що заявлені позовні вимоги стосуються нарахування виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд зобов`язаний визначити відповідний розмір такого заробітку за встановленими законодавством правилами.

Таке правозастосування наведено у постанові Верховного Суду від 03.06.2021 у справі № 200/9642/19-а.

Відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у разі винесення рiшення про виплату працiвниковi середнього заробiтку за час вимушеного прогулу середня заробiтна плата працiвниковi нараховується з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробiтної плати, затвердженого постановою Кабiнету Мiнiстрiв України від 08 лютого 1995 року № 100 (далi - Порядок № 100).

Згiдно з абзацом 3 пунктом 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробiтної плати для оплати вимушеного прогулу провадиться виходячи з виплат за останнi два календарних мiсяцi роботи, що передують мiсяцю незаконного звiльнення.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Поряку № 100).

Нарахування виплат, що обчислюються iз середньої заробiтної плати за останнi два мiсяцi роботи, провадяться множенням середньоденного заробiтку на число робочих днiв, якi мають бути оплаченi за середнiм заробiтком. Середньоденна заробiтна плата визначається дiленням заробiтної плати за фактично вiдпрацьованi впродовж двох мiсяцiв робочi днi на число вiдпрацьованих робочих днiв (пункт 8 Порядку № 100).

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ «Виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати» Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної робот та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Відповідно до абзацу 4 пункту 2 Порядку № 100 якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до матеріалів справи період вимушеного прогулу позивачки тривав з 21.03.2013 по 16.06.2015, а не по 17.06.2015 як зазначає позивачка у позовних вимогах, оскільки згідно з наказом Черкаського окружного адміністративного суду від 17.06.2015 № 112-0 "Про зарахування ОСОБА_1 та внесення змін до облікових документів" позивачку з 17.06.2015 року було зараховано на посаду судді з посадовим окладом відповідно до штатного розпису.

Отже, оскільки період вимушеного прогулу позивачки тривав з 21.03.2013 по 16.06.2015, кількість робочих днів у період вимушеного прогулу позивачки складає 576 днів.

З довідки Черкаського окружного адміністративного суду від 28.07.2022 № 04-50/6892/22, відносно даних якої позивачка не висловлювала заперечень, вбачається що середньоденна заробітна плата позивачки, розрахована виходячи з суддівської винагороди за січень та лютий 2013 року, складає 811,27 грн. (суми вказані без виключення сум відрахувань на податки та збори).

Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 467291,52 грн (576 робочих днів х 811,27 грн).

При цьому суд відхиляє доводи відповідача відносно посилання на те, що заявлені позивачем у цьому позові вимоги вже були предметом розгляду у справі № 826/14440/15, оскільки у вказаних справах різні предмети і підстави позову та учасники судового процесу.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачка у поясненнях щодо зміни позовних вимог від 11.06.2022 наводить доводи щодо урахування також індексу інфляції заробітної плати та індексу інфляції гривні по відношенню до долара. Відносно вказаного суд зазначає про таке.

По-перше, позивачкою у прохальній частині позовної заяви позовні вимоги сформульовані без зазначення вимог щодо врахування індексу інфляції заробітної плати та індексу інфляції гривні по відношенню до долара.

По-друге, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, визначає Закон України № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення».

Частиною 1 ст.2 цього Закону встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок №1078), індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Пунктом 3 Порядку № 1078 визначено, що до об`єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.04.2020 року по справі № 450/1925/17 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що така виплата, як середній заробіток за час вимушеного прогулу не є оплатою праці за виконану роботу, а є разовою та розрахована із середньої заробітної плати, а тому ця виплата не підлягає індексації.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 20.12.2019 по справі № 804/3000/18 дійшов аналогічного висновку, та зазначив, що така виплата, як середній заробіток за час вимушеного прогулу (що виплачується за рішенням суду та не є оплатою праці за виконану роботу), є разовою та розрахована із середньої заробітної плати, а тому ця виплата не підлягає індексації. Разом з тим, середній заробіток за час вимушеного прогулу, нарахований та стягнутий за рішенням суду, не є заробітною платою у розумінні як Закону України «Про оплату праці» так і Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а тому не підлягає компенсації.

Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права висловлена в постановах Верховного Суду від 23.12.2020 № 805/3641/17-а та від 11.02.2021 року по № 1540/3742/18 та відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Таким чином, підстави для здійснення індексації сум середнього заробітку та індексу інфляції гривні по відношенню до долара за час вимушеного прогулу відсутні.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Виходячи з меж сформульованих та заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково (з урахуванням періоду вимушеного прогулу з 21.03.2013 по 16.06.2015) шляхом зобов`язання Черкаського окружного адміністративного суду нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату (суддівську винагороду) за час вимушеного прогулу з 21.03.2013 по 16.06.2015 в сумі 467291,52 грн.

Як вбачається зі змісту позовних вимог позивачка просить суд звернути рішення до негайного виконання.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Отже, негайно виконуються рішення про присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць, тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної суми.

Водночас, предметом спору за позовом у цій справі є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середньомісячну заробітну плату (суддівську винагороду) за час вимушеного прогулу, а не її стягнення, що вказує на відсутність підстав для негайного виконання рішення суду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачкою не сплачено судовий збір, оскільки вона звільнена від сплати судового збору за подання даного позову до суду, відтак судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Зобов`язати Черкаський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату (суддівську винагороду) за час вимушеного прогулу з 21.03.2013 по 16.06.2015 в сумі 467291,52 (чотириста шістдесят сім тисяч двісті дев`яносто одна) грн 52 коп.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.