Рішення

від 20.11.2024 по справі 990/41/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

РІШЕННЯ

Іменем України

20 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 990/41/24

адміністративне провадження № П/990/41/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Васильєвої І. А., Гімона М. М., Хохуляка В. В., Яковенка М. М.,

за участі секретаря судового засідання Кліменко Д. І. та учасників справи:

представника позивача адвоката Білоусова В. І.,

представника відповідача Мовіле О. С. ,

представник третьої особи (Служби безпеки України) Кір`ян Г. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 990/41/24 за позовом ОСОБА_2 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Ради національної безпеки і оборони України, Служби безпеки України про визнання протиправним і нечинним указу в частині, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

1. 15 лютого 2024 року до Верховного Суду як до суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; далі - позивачка) до Президента України Зеленського Володимира Олександровича ( АДРЕСА_2 ; далі - відповідач), у якій позивачка просила:

- визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 23 грудня 2023 року № 851/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 грудня 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в частині введення в дію пункту 14 Додатку 1 щодо ОСОБА_2 ;

- зобов`язати відповідача виключити пункт 14 Додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 грудня 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» щодо ОСОБА_2 .

ІІ. Обставини справи.

2. Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 23 грудня 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» вирішено підтримати внесені Службою безпеки України пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

Указаним рішенням застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до фізичних осіб згідно з додатком 1.

Пунктом 14 додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 грудня 2023 року до ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки Латвійської Республіки, персональний ідентифікаційний номер Латвійської Республіки - НОМЕР_3, паспорт громадянина Латвійської Республіки - НОМЕР_2 , застосовано обмежувальні заходи строком на десять років у вигляді:

1) блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними;

2) обмеження торговельних операцій (повне припинення);

3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення);

4) запобігання виведенню капіталів за межі України;

5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань;

6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами;

7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах;

8) заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб - резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом;

9) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України (повна заборона);

10) припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони;

11) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності;

12) заборона на набуття у власність земельних ділянок.

3. Указом Президента України від 23 грудня 2023 року № 851/2023 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 грудня 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

4. Уважаючи такий Указ відповідача в частині введення в дію пункту 14 додатку 1 до вказаного рішення про застосування до ОСОБА_2 персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) протиправним, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

ІІІ. Стислий виклад доводів позивача, заперечень відповідача та пояснень третіх осіб.

5. Позов обґрунтовано тим, що застосування до позивачки обмежувальних заходів (санкцій) є протиправним, оскільки позивачка не здійснювала жодних дій, які б створювали загрозу національним інтересам чи безпеці України, або сприяли терористичній діяльності.

При цьому, ані відповідач, ані Рада національної безпеки і оборони України, ані Служба безпеки України не зазначили фактичних підстав для застосування санкцій, як і жодних мотивів, які могли призвести до ухвалення оскаржуваного рішення.

Інформація, яка міститься в матеріалах кримінального провадження, жодним чином не підтверджує вчинення позивачкою терористичних дій або дій, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод; рішення та регламенти Ради Європейського Союзу.

Таким чином, на думку позивачки, оскаржуваний Указ Президента України є необґрунтованим, не відповідає вимогам правомірності рішення суб`єкта владних повноважень та вимогам законності, позбавляє позивачкою права на ефективний судовий захист та принципу пропорційності, а також прийнятий з порушенням вимог частини другої статті 3 Закону України «Про санкції».

6. Позиція відповідача ґрунтується на тому, що оскаржуваний Указ прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України і законами України.

Застосування санкцій до позивачки ґрунтується на принципах пропорційності, відповідності меті та ефективності, а також здійснено у зв`язку з наявністю достатніх підстав, визначених статтею 3 Закону України «Про санкції». При ухваленні оскаржуваного Указу було дотримано необхідний баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тобто пропорційно.

7. Третя особа Служба безпеки України підтримала позицію відповідача та просила відмовити у задоволенні позову.

Санкції, за своєю суттю, не є видом юридичної відповідальності або покарання за конкретне правопорушення. Вони застосовуються як спеціальні обмежувальні заходи, метою яких є негайне реагування на потенційні або реальні загрози національним інтересам і безпеці України.

Відповідно до статей 1 і 3 Закону України "Про санкції", підставою для застосування санкцій є наявність дій або обставин, що створюють потенційну або реальну загрозу національній безпеці, незалежно від того, чи є ці дії кримінальним правопорушенням.

Поняття потенційної або реальної загроза є оціночним і знаходиться в межах дискреційних повноважень державних органів. Для застосування санкцій достатньо наявності обґрунтованих підстав уважати, що певна особа або дії створюють таку загрозу.

При цьому, на думку третьої особи, механізм санкцій не передбачає доведення злочинів або порушень, а спрямований на запобігання загрозам. Тому, твердження позивачки, що за відсутності доведеного факту правопорушення санкції не можуть бути застосовані, є помилковим.

8. Третя особа Рада національної безпеки і оборони України не подавала до суду пояснення щодо суті позовних вимог. Про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце розгляду справи зазначений учасник повідомлений належним чином.

ІV. Процесуальні дії у справі.

9. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 лютого 2024 року для розгляду цієї справи визначено суддю-доповідача Дашутіна І. В., а також склад колегії суддів: Васильєву І. А., Гімона М. М., ОСОБА_5., Хохуляка В. В.

10. Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2024 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з наявністю недоліків позовної заяви. У встановлений судом строк, який було продовжено згідно з ухвалою Верховного суду від 12 березня 2024 року, недоліки позовної заяви усунуто.

11. Верховний Суд ухвалою від 25 березня 2024 року відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п`яти суддів у судовому засіданні.

Цією ухвалою залучено до участі у справі Раду національної безпеки і оборони України (вул. Петра Болбочана, 8, м. Київ, 01601) і Службу безпеки України (вул. Володимирська, 33, м. Київ, 01001, ідентифікаційний номер 00034074) як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

12. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 липня 2024 року, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_5 у відставку, зазначену суддю замінено на суддю Яковенка М. М.

V. Правове регулювання спірних правовідносин та позиція Верховного Суду.

13. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою цієї статті визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

14. За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

15. Згідно зі статтею 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Повноваження Президента України визначені у статті 106 Конституції України, з пункту 31 частини першої якої вбачається, що Президент України здійснює інші повноваження, визначені Основним Законом України.

Згідно з пунктом 28 частини першої статті 106 Конституції України Президент України створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

Конституційно-правовий статус інституту Президента України базується на правилах та нормах, які регулюють положення глави держави у механізмах державного управління. Порядок діяльності Президента України, його повноваження, взаємодія з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування нормативно встановлені.

Відповідно до частини третьої статті 106 Основного Закону України Президент України на основі та на виконання як Конституції, так і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

16. Зі свого боку, компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) визначаються Конституцією України та законом.

Відповідно до статті 107 Конституції України Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України.

Згідно із частинами першою, третьою, четвертою статті 10 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України" рішення Ради національної безпеки і оборони України приймаються не менш як двома третинами голосів її членів. Прийняті рішення вводяться в дію указами Президента України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України, введені в дію указами Президента України, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади.

17. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про санкції» від 14 серпня 2014 року № 1644-VII (далі - Закон № 1644-VII) з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (частина друга статті 1 Закону № 1644-VII).

Відповідно до статті 2 Закону № 1644-VII правову основу застосування санкцій становлять Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, рішення Ради національної безпеки і оборони України, відповідні принципи та норми міжнародного права.

18. За частиною першою статті 3 Закону № 1644-VII підставами для застосування санкцій є:

1) дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод;

2) резолюції Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки Організації Об`єднаних Націй;

3) рішення та регламенти Ради Європейського Союзу;

4) факти порушень Загальної декларації прав людини, Статуту Організації Об`єднаних Націй.

Застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об`єктивності, відповідності меті та ефективності (частина друга статті 3 Закону № 1644-VII).

Підставою для застосування санкцій також є вчинення іноземною державою, іноземною юридичною особою, юридичною особою, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземцем, особою без громадянства, а також суб`єктами, які здійснюють терористичну діяльність, дій, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, стосовно іншої іноземної держави, громадян чи юридичних осіб останньої (частина третя цієї статті).

19. Відповідно до пунктів 1, 4, 5, 14 та 15 частини першої статті 4 Закону № 1644-VII видами санкцій згідно із цим Законом є, зокрема: блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; заборона здійснення Національним банком України реєстрації учасника міжнародної платіжної системи, платіжною організацією якої є резидент іноземної держави.

20. Згідно із частиною першою статті 5 Закону № 1644-VII пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.

Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання (частина третя статті 5 Закону № 1644-VII).

21. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року у справі № 9901/348/21 сформулювала такі висновки.

Закон № 1644-VII є регулятивним нормативним актом, який встановлює (запроваджує) ряд обмежень на демократичну участь у випадку загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також задля протидії терористичній діяльності.

Цей Закон, як можна побачити зі змісту наведених вище його приписів, дозволяє обмежувати певні права та свободи (право власності, право на підприємницьку діяльність тощо), не змінюючи при цьому провідних (ключових) цінностей, що становлять основу Конституції України.

За цим актом держава має легітимну можливість відступати від певних гарантованих конституційних прав, але водночас для того, щоб запобігти загрозам державного свавілля чи авторитаризму, повинна застосовувати обмежувальні заходи (санкції) винятково, тимчасово, використовувати їх як крайній і як необхідний (невипадковий) захід. Повинна застосовувати їх співмірно з тими загрозами національним інтересам, національній безпеці чи для протидії терористичній діяльності, яким держава намагається запобігти з їхньою поміччю.

Оскільки обмежувальні заходи є чутливими для осіб, до яких вони можуть бути застосовані, та мають відповідати певним стандартам обмеження основних прав, одним з яких є забезпечення балансу між потребами національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності держави, з одного боку, та демократії і прав людини, з другого, у цьому Законі визначені види обмежувальних заходів (санкцій), підстави їхнього застосування, окреслено коло осіб, до яких вони застосовуються, а також за яких умов. Встановлені органи державної влади, які вносять пропозиції про застосування санкцій, інституція, яка приймає рішення про їхнє застосування, та порядок, за яким втілюються ці заходи.

Позаяк главою держави і гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод людини і громадянина є Президент України, беручи до уваги, що використання санкцій в особливий спосіб перебуває на межі втручання в права особи, гарантовані Конституцією України, Закон № 1644-VII передбачає, що рішення щодо застосування певного виду санкцій приймається РНБО та вводиться в дію указом Президента України, на якого власне й покладається відповідальність гарантувати як національні інтереси, національну безпеку, суверенітет і територіальну цілісність України, так і принципи правової держави, права і свободи людини і громадянина.

У цьому сенсі Закон № 1644-VII досить чітко і передбачувано визначав підстави, умови, мету застосування санкцій.

Відтак, Президент України, видавши оскаржуваний Указ, реалізував владні управлінські функції в межах власних конституційних повноважень.

22. Суд вважає необґрунтованими доводи позивача про відсутність законних підстав для застосування санкцій, оскільки підпунктом першим частини першої статті 3 Закону № 1644-VII чітко зазначено, що підставою для застосування санкцій є дії суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

Тобто, в такому випадку, достатньо встановлення компетентними і повноважними органами держави не лише реальної загрози в діях певного суб`єкта, а й прихованої, яка за певних умов може стати реальною.

23. Як вже зазначалось, РНБО є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України, визначає достатність підстав для застосування санкцій та необхідність їх застосування, з метою невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам та безпеці України, несе відповідальність за їхню об`єктивність, відповідність меті та ефективності, а також дотримання іншим принципам застосування санкцій відповідно до частини другої статті 3 Закону № 1644-VII.

24. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 9901/405/19 зазначає, що наявність реальної чи потенційної загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, про які йдеться у статті 3 Закону № 1644-VII, безумовно є оціночним поняттям, а достатність підстав вважати існування такої реальної чи потенційної загрози передбачає певну межу дискреції.

Уводячи в дію рішення РНБО про такі санкції, Президент як гарант Конституції України, якому народом України надано представницький мандат та якому Конституцією України надано повноваження вводити в дію рішення РНБО, має самостійно оцінити наявність та достатність підстав для введення такої санкції.

Судовий контроль за таким рішенням є обмеженим, оскільки суд, з одного боку, не може за Президента повторно оцінити наявність та достатність підстав для введення таких санкцій в межах його дискреції (що означало б порушення принципу розподілу влади), але, з іншого боку, суд може перевірити дотримання меж такої дискреції та процедури введення санкцій.

Дотримуючись положень конституційного принципу «розподілу влади», який не передбачає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, Суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у гарантуванні дотримання прав та інтересів фізичних та юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Разом з тим, оскаржуваний Указ є способом реалізації Президентом України конституційних повноважень в сфері національної безпеки, які відповідно до Закону № 1644-VII скеровані на реалізацію суверенного права України на захист її національних інтересів і національної безпеки, недопущення, в тому числі, експропріації власності держави, завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку.

25. Вирішуючи питання пропорційності застосованих заходів, слід зазначити, що прийняте відносно позивача рішення безумовно є втручанням держави у його право мирного володіння майном, однак, у такому випадку необхідно проаналізувати співвідношення державного суверенітету і права власності, тобто співвідношення публічних інтересів держави України і приватних інтересів конкретного власника та встановити пропорційність втручання в такому випадку в право власності. Це може і має бути предметом судового контролю.

Відповідно до частини першої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

До спірних правовідносин є застосовною стаття 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Положеннями частини сьомої статті 41 Конституції України визначено, що використання власності не може завдавати шкоди, зокрема, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Втручання держави у право позивача на мирне володіння своїм майном ґрунтується на вимогах, зокрема, Закону № 1644-VIІ.

Оспорюваний Указ Президента України містить спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), метою застосування яких є невідкладне та ефективне реагування на наявні потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України. Такі санкції за своєю правовою природою є адміністративними (економічними) запобіжними заходами, які мають превентивний характер.

26. Служба безпеки України ініціювала перед РНБО питання про застосування до позивачки обмежувальних санкцій у відповідності до вимог Закону № 1644-VII у зв`язку з встановленими фактами протиправної діяльності на шкоду інтересам держави, про що зазначено у листі від 07 грудня 2023 року № 4/1666дск.

27. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.

28. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.

29. Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.

30. Ураховуючи встановлені компетентними органами дії позивачки та їх оцінку для національних інтересів, колегія суддів уважає пропорційними застосовані обмежувальні заходи.

При цьому, процедура введення таких санкцій позивачки не оспорюється, а ознак порушення меж дискреції Президента України при вирішенні питання достатності підстав і доказів для введення таких санкцій не встановлено.

31. Таким чином, за встановлених в цій справі обставин і правового регулювання спірних відносин Верховний Суд уважає, що відповідач прийняв оскаржуваний Указ від 23 грудня 2023 року № 851/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 грудня 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), а саме пункту 14 додатку 1 до Рішення щодо ОСОБА_2 на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Президент України реалізував свої конституційні повноваження у порядку та на підставі законодавства України, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тобто пропорційно, а отже, підстави для задоволення позову відсутні.

32. За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання позову у цій справі відшкодуванню не підлягають.

Пункти 27-29 мотивувальної частини цього судового рішення містять службову інформацію.

Керуючись статтями 241-243, 246, 266 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Ради національної безпеки і оборони України, Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 23 грудня 2023 року № 851/2023 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 грудня 2023 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" в частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо ОСОБА_2 (пункт 14 Додатку 1 до Рішення) та зобов`язання вчинити дії.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 21 листопада 2024 року.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді І. А. Васильєва

М. М. Гімон

В. В. Хохуляк

М. М. Яковенко