Ухвала

від 25.11.2024 по справі 336/7217/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

ЄУН: 336/7217/24

Провадження №: 1-кп/336/1157/2024

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2024 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,прокурора ОСОБА_3 , обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,її законного представника ОСОБА_6 (в режимі відео конференції),захисників ОСОБА_7 (в режимі відео конференції), ОСОБА_8 ,розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, -

встановив:

В провадженні Шевченківського районного суду м.Запоріжжя перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,по яку продовжується судовий розгляд .

Прокурором заявлено клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 на 60 днів.

В обґрунтування клопотання прокурор вказав,що при обранні відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою,судом були враховані як наявність обґрунтованої підозри у вчиненні злочину,так і ризики,що обвинувачений,перебуваючи на волі,отримає можливість продовжити злочинну діяльність, існує ризик переховування від суду,незаконно впливу на потерпілу .На час судового розгляду кримінального провадження вказані ризики не відпали,тримання обвинуваченого під вартою є необхідним,жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти вказаним ризикам та не може бути застосований до обвинуваченого,який не обтяжений міцними соціальними зв`язками,які могли б утримати його від вчинення вказаних вище дій.

Також прокурором заявлено клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді домашнього арешту відносно обвинуваченої ОСОБА_5 .

В обґрунтування клопотання прокурор вказав,що при обранні відносно обвинуваченої ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту ,судом були враховані як наявність обґрунтованої підозри у вчиненні злочину,так і ризики,що обвинувачена,перебуваючи на волі,отримає можливість продовжити злочинну діяльність, існує ризик переховування від суду,незаконно впливу на потерпілу . На час судового розгляду кримінального провадження вказані ризики не відпали,жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти вказаним ризикам та не може бути застосований до обвинуваченої,яка переслідується в інших кримінальних провадженнях ,мешкає в іншому місті,де контроль за її процесуальною поведінкою ускладнений.

Потерпіла ОСОБА_9 клопотання прокурора підтримала.

При обговоренні клопотання прокурора щодо запобіжного заходу обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_7 віднесли вирішення цього питання на розсуд суду.

Обвинувачена ОСОБА_5 ,законний представник обвинуваченої ОСОБА_6 , захисник ОСОБА_8 віднесли вирішення цього питання на розсуд суду.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження щодо запобіжного заходу,перевіривши обґрунтованість клопотання прокурора наданими суду матеріалами ,суд дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора з таких підстав.

Як передбачено ст.181 ч.1,2 КПК України,домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Метою запобіжного заходу у виді тримання під вартою є запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється особа, знищити чи спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

За змістом ст. 178 КПК України,при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі, у разі визнання її винуватою, вік та стан здоров`я обвинуваченого, міцність соціальних зв`язків, наявність постійного місця роботи, наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, репутацію обвинуваченого, наявність у нього судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів у випадках їхнього попереднього застосування.

Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу та відповідно до ч.3 ст.197 КПК України про його продовження, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:1)наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Із змісту наведених норм випливає, що завданням застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка піддана кримінальному переслідуванню, а при обранні того чи іншого запобіжного заходу, достатнього і необхідного у кожному конкретному випадку, крім тяжкості звинувачення, необхідно враховувати сукупність перелічених в законі обставин.

Відповідно до положень ст.ст.132 КПК України,заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду. Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

Відповідно до ст.197,199 КПК України,за клопотанням прокурора строк тримання особи під вартою може бути продовжений за наявності обставин,які свідчать про те,що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики,які виправдовують тримання особи під вартою,строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Геращенко проти України» від 07.11.2013 р.Суд зазначив,що пункт 4 статті 5 Конвенції забезпечує заарештованим чи затриманим особам право на перегляд матеріально-правових та процесуальних умов,які з точки зору Конвенції є суттєвими для забезпечення «законності» позбавлення свободи.Це означає,що компетентний суд має перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства,а й обгрунтованість підозри,яка стала підставою для затримання,а також мети,з якою застосовувалися затримання та подальше тримання під вартою(також Рішення у справі «Буткевичюс проти Литви»).

У Рішенні «Тимошенко проти України»(2013 рік) Європейський суд з прав людини зазначив:»Щоб позбавлення свободи вважалося несвавільним у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції,самого факту,що цей захід застосовується згідно з національним законодавством,що відповідає визначеним стандартам,ще недостатньо-він також повинен бути необхідним за даних обставин(також рішення у справах «Нештяк проти Словаччини»,від 27.02.2007 р.,»Хайредінова проти України» від 14.10.2010 р.)

Для відмови у досудовому звільненні особи принципи конвенційного прецедентного права передбачають чотири основні підстави:ризик неявки обвинуваченого на судовий розгляд(рішення у справі «Штегмюллер проти Австрії»1969 р.),ризик перешкоджання з боку обвинуваченого у випадку його звільнення,процесові здійснення правосуддя(рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» 1968 р.),вчинення ним подальшого правопорушення(«Мацнеттер проти Австрії» 1969 р.)або спричинення ним порушень громадського порядку(«Летельєр проти Франції» 1991 р.)

Обґрунтованість підозри відносно обвинувачених підтверджується відомостями з Реєстру матеріалів досудового розслідування про результати проведення слідчих та процесуальних дій.

Крім того, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу («Мюррей проти Сполученого Королівства» («Murrey v. the United Kingdom»)). Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин справи («Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» («Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom»)).

З матеріалів провадження вбачається,що відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 наразі розглядається обвинувачення у вчиненні інших тяжких злочинів під час дії воєнного стану,що значно підвищує ступінь суспільної небезпеки їх поведінки та переконує суд в у тому, що ризик втечі та продовження злочинної діяльності є очевидним та таким, що може справдитися із великим ступенем вірогідності.

Відносно ОСОБА_4 в іншому кримінальному провадженні раніше обирався запобіжний захід з визначенням розміру застави,після внесення якої обвинувачений продовжив вчинення протиправних дій,за які переслідується в інших кримінальних провадженнях.

Тяжкість обвинувачення ,хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою,проте у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки,що його неможливо відвернути,не взявши особу під варту.

У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 р.ЄСПЛ зазначив,що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінювані ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.

Суд враховує положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини,а також практику Європейського суду з прав людини,згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Водночас,Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював і те,що суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Аналізуючи дані про особу обвинувачених, суд переконаний,що жодна із встановлених обставин не спростовує висновки суду про можливе продовження обвинуваченими злочинної діяльності та ризик їх втечі,незаконно впливу на потерпілу,місце проживання якої їм відомо.

Обвинувачені не мають постійного місця проживання в м.Запоріжжі, офіційного працевлаштування,тобто тих міцних соціальних зв`язків,які можливо розглядати як дієві запобіжниками,які стримали б обвинувачених від вчинення тих дій,які суд розцінює як встановлені ризики.

Посилання обвинуваченої ОСОБА_5 на наявність спільної з ОСОБА_4 дитини,яку вона наразі виховує самостійно,не впливає на висновки суду,оскільки вона як особа,раніше засуджена за вчинення корисливих злочинів,знову вчинила протиправні дії ,за які наразі перебуває під кримінальним переслідуванням,у період іспитового строку,що вказує на стійку антисоціальну орієнтацію,небажання критично оцінити свої дії та змінити спосіб життя,тому зменшення тривалості часу перебування під домашнім арештом сприятиме тим ризикам,запобігти яким є метою запобіжних заходів.

Зважаючи на суспільний інтерес,який,з урахуванням презумпції невинуватості,виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи мету застосування запобіжних заходів, доведеність всіх обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, розцінюючи зазначені ризики як реальні та такі, що виправдовують обмеження свободи фізичної особи, суд з урахуванням викладеного продовжує відносно обвинуваченого ОСОБА_4 строк тримання під вартою на 60 днів,до 23.01.2025 р.включно,оскільки саме цей запобіжний захід є найбільш дієвим та доцільним заходом забезпечення кримінального провадження щодо вказаної особи,а також продовжує на 60 днів запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту відносно ОСОБА_5 ,не вбачаючи підстав для зменшення часу його тривалості

Розмір застави відносно обвинуваченого ОСОБА_4 визначений ухвалою слідчого судді від 16.05.2024 р.,підстав для його зміни суд не вбачає.

З урахуванням викладеного,доводи захисника ОСОБА_7 про можливість забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 у разі обрання до нього менш суворого запобіжного заходу суд знаходить неспроможними,документального підтвердження неможливості перебування обвинуваченого в умовах попереднього ув`язнення за станом здоров`я суду не надано.

Керуючись ст.331 ч.3,392 КПК України, суд -

постановив:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_4 у виді тримання під вартою - задовольнити.

Продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 строком на 60 днів до 23 січня 2025 року включно.

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу щодо обвинуваченої ОСОБА_5 у виді домашнього арешту - задовольнити.

Продовжити запобіжний захід у виді домашнього арешту на строк 60 днів до 23 січня 2025 року включно щодо обвинуваченої ОСОБА_5 ,заборонивши їй цілодобово залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 .

Покласти на обвинувачену ОСОБА_5 такі обов`язки:

-прибувати до суду за викликом у встановлений термін

-не відлучатись з населеного пункту,в якому вона зареєстрована,без дозволу суду

-повідомляти суд про зміну місця проживання

-утриматись від спілкування з потерпілою ОСОБА_9 .

Копію ухвали направити начальнику Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор» для виконання в частині запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 .

Копію ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передати для виконання органу Національної поліції за місцем проживання обвинуваченої ОСОБА_5 .

Ухвала підлягає негайному виконанню,в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її винесення до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя,обвинуваченим,який тримається під вартою-в той же строк з дня вручення копії ухвали.

Головуючий суддя ОСОБА_1