Ухвала

від 09.10.2024 по справі 210/1133/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/2856/24 Справа № 210/1133/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2024 року м.Кривий Ріг

09 жовтня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі ОСОБА_4 ,

за участю

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривий Ріг матеріали кримінального провадження № 12020040230001877 за ч. 2 ст. 286 КК Українивідносно ОСОБА_7 , за апеляційними скаргами прокурора ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Дзержинського районного суду м. Кривий Ріг Дніпропетровської області від 24 червня 2024 року відносно ОСОБА_7 , -

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Дзержинського районного суду м. Кривий Ріг Дніпропетровської області від 24 червня 2024 року

ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Білібіно, Магаданської області, Росія, громадянин України, освіта вища, одружений, на утриманні дітей не має, не працює, раніше не судимий, місце проживання зареєстровано: АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Згідно до вироку суду, ОСОБА_7 , 30.11.2020 року в 08 годин 30 хвилин, в світлий час доби, керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ 21150», реєстраційний номер НОМЕР_1 рухався в Металургійному районі, м. Кривого Рогу, по мокрому асфальтному покриттю проїжджій частині дороги вул. Тарасової, з боку вул. Кобилянського, в напрямку вул. Гетьманська.

Рухаючись по зазначеній проїжджій частині автомобіль «ВАЗ 21150», під керуванням водія ОСОБА_7 , наближаючись до нерегульованого світлофором пішохідного переходу на якому перебував пішохід, розташованого по вулиці Тарасової, добре позначеному дорожнім знаком 5.35.1 Правил дорожнього руху України, та дорожньою розміткою 1.14.1 Правил дорожнього руху, для руху пішоходів.

У цей же час, попереду автомобіля «ВАЗ 21150», проїзну частину вул. Тарасової. з права на ліво по ходу руху вказаного автомобіля, по зазначеному нерегульованому пішохідному переходу, перетинала пішохід ОСОБА_9 , яка рухалась в темпі кроку не змінюючи напрямок та темп свого руху.

Водій ОСОБА_7 , наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому вже перебувала пішохід ОСОБА_9 , та мала перевагу під час переходу проїзної частини, був непередбачливим, не вибрав в даних дорожніх умовах безпечної швидкості руху, маючи технічну можливістю запобігти наїзду на пішохода, вчасно не зменшив швидкість руху та не зупинив керований їм автомобіль «ВАЗ 21150», реєстраційний номер НОМЕР_1 , щоб надати дорогу пішоходу, чим грубо порушив правила безпеки дорожнього руху, а саме п.п. 1.5, 1.7, 2.3 б), 2.3 д), 4.16 а) та 18.1 Правил дорожнього руху України, згідно яких:

-«1.5. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху ... не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

-«2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

... б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, ... і не відволікатися від керування ним у дорозі»;

… д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;

- п. 4.16. «Пішохід має право:

... а) на перевагу під час переходу проїзної частини позначеними нерегульованими пішохідними переходами, а також регульованими переходами за наявності на те відповідного сигналу регулювальника чи світлофора»;

- п.18.1. «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека»;

Внаслідок недотримання зазначених правил безпеки дорожнього руху, виконання яких було необхідною і достатньою умовою для запобігання події, по АДРЕСА_2 , водій ОСОБА_7 , допустив наїзд керованого ним автомобіля «ВАЗ 21150», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на пішохода ОСОБА_9 , яка рухалась по зазначеному нерегульованому пішохідному переходу, позначеного дорожнім знаком 5.35.1 Правил дорожнього руху України, та дорожньою розміткою 1.14.1 Правил дорожнього руху, для руху пішоходів, в темпі кроку не змінюючи напрямок та темп свого руху.

Відповідно до висновку експерта № 199 від 16.02.2021 року потерпілій ОСОБА_9 , заподіяні наступні тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма, лінійний перелом потиличної кістки ліворуч з переходом на основу черепа, контузивні вогнища базальних відділів лобної та скроневої долей правої гемісфери, субарахноїдальний крововилив, які в сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

Допущені водієм ОСОБА_7 , порушення вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України знаходились в прямому причинно-наслідковому зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної події та настанням суспільно-небезпечних наслідків.

ОСОБА_7 своїми діями вчинив кримінальне правопорушення за частиною 2 статті 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, що керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

На вказаний вирок суду прокурором ОСОБА_8 було подано апеляційну скаргу, в якій він просить вирок Дзержинського районного суду м. Кривий Ріг Дніпропетровської області від 24 червня 2024 рокускасувати в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки; в іншій частині вирок залишити без змін. Вважає, що судом І інстанції не враховано, що обвинувачений ОСОБА_7 свою вину не визнав та не розкаявся у вчиненому, потерпіла ОСОБА_9 наполягала на суворому покаранні.

В своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить вирок Дзержинського районного суду м. Кривий Ріг Дніпропетровської області від 24 червня 2024 року змінити в частині призначеного покарання, а саме на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбуття покарання з іспитовим строком на 1 рік. Вважає, що судом І інстанції не враховано, що ОСОБА_7 : раніше не судимий, активно сприяв розкриттю злочину, частково відшкодував завдані збитки потерпілій, викликав швидку допомогу потерпілій.

Потерпіла ОСОБА_9 та її представник - адвокат ОСОБА_10 повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, до Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг не з`явились, клопотань про відкладення розгляду справи або про бажання приймати участь під час апеляційного розгляду не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора ОСОБА_5 , яка підтримала доводи своєї апеляційної скарги та заперечували проти доводів апеляційної скарги захисника, думку обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , які підтримали доводи своєї апеляційної скарги та заперечували проти доводів апеляційної скарги прокурора, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто, його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На думку колегії суддів, вказані вимоги судом І інстанції виконанні в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

В судовому засіданні апеляційної інстанції прокурор ОСОБА_5 ,обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтвердили, що вони оскаржують вирок лише в частині призначеного покарання. При цьому, захисник ОСОБА_6 пояснив, що в своїй апеляційній скарзі послався на висновок експерта, як на пом`якшуючу обставину.

Оскільки фактичні обставини справи та доведеність вини ОСОБА_7 у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення ніким не оскаржується, в тому числі і обвинуваченим, колегія суддів перевіряє законність вироку тільки в межах апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого і за змістом ст. 65 КК України, таке покарання повинно бути необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

На думку колегії суддів міра покарання ОСОБА_7 призначена у відповідності з вимогами ст. 65 КК України, з урахуванням тяжкості злочину, який відноситься до тяжких злочинів, конкретних обставин справи, даних про його особу, яка провину визнав частково, не розкаявся у скоєному, одружений, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, характеризується позитивно, шкода завдана кримінальним правопорушенням відшкодована частково.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_7 визнано часткове відшкодування шкоди на стадії досудового розслідування, що обтяжують його покарання, - не встановлено.

При визначені строку покарання, суд враховує невідворотність наслідків вчиненого злочину - тяжкі тілесні ушкодження потерпілої, оцінку скоєного обвинуваченим - відсутність критики та щирого каяття.

Оскільки за вимогами ст. 65 КК України покарання повинно бути необхідним та достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів, колегія суддів вважає, що призначене судом І інстанції покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік, є саме таким.

Колегії суддів вважає, що доводи апеляційної скарги прокурора, що судом І інстанції, нібито, не враховано, що обвинувачений ОСОБА_7 свою вину не визнав та не розкаявся у вчиненому, а потерпіла ОСОБА_9 наполягала на суворому покаранні, не є слушними, оскільки були враховані судом І інстанції при призначенні покарання ОСОБА_7 .

Доводи апеляційної скарги захисника, що обвинувачений ОСОБА_7 відшкодував завдані збитки потерпілій, спростовуються показами свідка ОСОБА_11 , яка є бабусею потерпілої та постійно знаходилась в лікарні біля онуки, яка повідомила, що обвинувачений ОСОБА_7 1 раз приходив до лікарні щоб сказати, що потерпіла сама винна у ДТП, оскільки була п`яна, передав через адвоката частинами по 1000 грн. загальну суму 6000 грн. на протязі тривалого часу, що свідчить відсутність критики та щирого каяття з боку обвинуваченого.

Доводи апеляційної скарги захисника, що обвинувачений ОСОБА_7 , нібито, добровільно з`явився до слідчого чим, нібито, активно сприяв розкриттю злочину, матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги захисника, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше не судимий та викликав швидку допомогу потерпілій, не є безумовним обов`язком суду для застосування вимог ст. 75 КК України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду І інстанції, що мета покарання, зазначена в ст. 50 КК України, може бути досягнута призначенням ОСОБА_7 покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення волі, але у мінімальних межах санкції вказаної статті, оскільки, з урахуванням суспільної небезпечності обвинуваченого, саме таке покарання буде відповідати вимогам ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нею нових злочинів. При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо (постанова Верховного Суду від 01.02.2018 року у справі № 634/609/15-к).

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено таких порушень КПК або КК України, які б тяглі за собою скасування вироку або зміни міри покарання, всі доводи апеляційних скарг прокурора та захисника були предметом розгляду в суді І інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги прокурора ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Вирок Дзержинського районного суду м. Кривий Ріг Дніпропетровської області від 24 червня 2024 року відносно ОСОБА_7 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді: