Постанова

від 06.11.2024 по справі 707/2/21

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 листопада 2024 року м. Кропивницький

справа № 707/2/21

провадження № 22-ц/4809/1305/24

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Мурашка С.І.,Чельник О.І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

позивач Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Черкаське лісове господарство», яке є правонаступником Державного підприємства «Черкаське лісове господарство»,

відповідач ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Черкаська обласна військова адміністрація, державний реєстратор виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області Дудіна-Богданова Катерина Олександрівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 23 червня 2021 року.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

У грудні 2020 року Державне підприємство «Черкаське лісове господарство» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило:

скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 від 26 липня 2016 року № 30628850 на об`єкт незавершеного будівництва (дачний будинок (незавершене будівництво) 5 % готовності, А-1, дачний будинок (незавершене будівництво) 5 % готовності, Б-1) на АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 7124986000:01:002:0036, яку здійснено на підставі рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області Дудіної-Богданової К. О., та припинити право власності ОСОБА_1 відповідно до запису про право власності, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26 липня 2016 року за № 15575646;

зобов`язати ОСОБА_1 за власний рахунок привести земельну ділянку, кадастровий номер 7124986000:01:002:0036, у попередній стан, що існував до проведення будівництва.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що ДП «Черкаське лісове господарство» є постійним землекористувачем земель лісогосподарського призначення в адміністративних межах Черкаського та Городищенського районів Черкаської області.

У 2014 році під час проведення моніторингу земель, які перебувають у його постійному користуванні, встановлено, що в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району були сформовані земельні ділянки, кадастрові номери 7124986000:01:002:0017, 7124986000:01:002:0022, які надалі були об`єднані в одну земельну ділянку, кадастровий номер 7124986000:01:002:0036.

Судовими рішеннями у справах №№ 707/2193/15-ц, 707/2190/15-ц, 707/897/17 встановлено, що земельні ділянки, кадастрові номери 7124986000:01:002:0017, 7124986000:01:002:0022, надані у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як землі рекреаційного призначення для дачного будівництва, однак до часу їх незаконної передачі вони відносились до земель лісогосподарського призначення та перебували у постійному користуванні ДП «Черкаське лісове господарство».

Під час передання вказаних вище земельних ділянок відбулась протиправна зміна їх цільового призначення, проєкти землеустрою, на підставі яких вони сформовані та безоплатно передані у власність, не були належним чином розроблені і не містили усіх висновків щодо їх погодження. Постійний землекористувач не надавав згоди на вилучення цих земельних ділянок, а Черкаська районна державна адміністрація (далі Черкаська РДА) не мала права ними розпоряджатися.

Заочним рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 03 червня 2019 року у справі № 707/897/17 позов заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ДП «Черкаське лісове господарство», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Черкаська РДА, державний реєстратор Виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради Дудіна-Богданова К. О., про витребування земельної ділянки задоволено.

На виконання вказаних судових рішень до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень було внесено відомості про скасування за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 7124986000:01:002:0036, площею 0,1838 га.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за ОСОБА_1 зареєстровано об`єкт незавершеного будівництва (дачний будинок (незавершене будівництво 5 % готовності, А-1, дачний будинок (незавершене будівництво) 5 % готовності, Б-1), на АДРЕСА_1 , що розміщений на земельній ділянці, кадастровий номер 7124986000:01:002:0036.

24 січня 2020 року ДП «Черкаське лісове господарство» направило відповідачу вимогу про необхідність приведення земельної ділянки, кадастровий номер 7124986000:01:002:0036, у попередній стан, придатний для ведення лісового господарства, та вчинити юридично значущі дії щодо скасування державної реєстрації та запису державного реєстратора щодо належного відповідачу об`єкта незавершеного будівництва, проте в досудовому порядку це питання не вирішено.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 23 червня 2021 року позовні вимоги задоволено повністю.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт незавершеного будівництва (дачний будинок (незавершене будівництво) 5% готовності, А-1, дачний будинок (незавершене будівництво) 5% готовності, Б-1) по АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 7124986000:01:002:0036, яку здійснено на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області Дудіної-Богданової К. О. від 26 липня 2016 року № 30628850; припинено право власності ОСОБА_1 відповідно до запису про право власності, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 26 липня 2016 року 09:41:33 за № 15575646.

Зобов`язано ОСОБА_1 за власний рахунок привести у попередній стан, що існував до проведення будівництва, земельну ділянку з кадастровим номером 7124986000:01:002:0036, розташовану по АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги суд встановив, що відповідач, як власник об`єкта незавершеного будівництва, порушив «суспільний інтерес», зокрема, щодо використання земельної ділянки для ведення лісового господарства лісогосподарських потреб. Факт порушення вимог закону при передачі у приватну власність земельної ділянки (її складових) встановлений судовими рішеннями, які набрали законної сили до моменту реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірний об`єкт, у зв`язку із чим суд першої інстанції вважав, що будівництво на спірній земельній ділянці здійснювалось відповідачем з порушенням визначеного законом порядку та без дотримання вимог цільового призначення земельної ділянки, а отже відповідач мав об`єктивну можливість передбачити настання наслідків, визначених статтями 375, 376 Цивільного кодексу України.

Також суд першої інстанції вважав, що покладення на відповідача обов`язку привести земельну ділянку у попередній стан, що існував до початку будівництва, відповідає засадам справедливості й розумності регулювання спірних правовідносин, оскільки передбачає дотримання належного балансу між законними правами та інтересами позивача та відповідача, а також суспільного інтересу щодо дотримання цільового використання земель лісогосподарського призначення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Прядка Віталій Михайлович, подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування мотивів оскарження зазначає, що суд першої інстанції безпідставно вважав встановленим право позивача на постійне користування земельною ділянкою, вилученою у відповідача, оскільки рішенням Черкаського районного суду від 03 червня 2019 року у справі № 707/897/17 не встановлено обставини, що ДП «Черкаське лісове господарство» має статус постійного користувача земельних ділянок для ведення лісового господарства, які знаходяться, зокрема, в межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, оскільки вказаним рішенням земельну ділянку витребувано у ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів.

Звертає увагу, що рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 03.06.2019 у справі № 707/897/17 витребувано у ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку площею 0,1838 га, кадастровий номер 7124986000:01:002:0036, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області за межами населеного пункту та скасовано рішення про державну реєстрацію права власності від 31.05.2016 №14770321 на земельну ділянку площею 0,1838 га. Однак, у рішенні не встановлені обставини, що ДП «Черкаське лісове господарство» має статус постійного користувача земельних ділянок для ведення лісового господарства, які знаходяться, зокрема, в межах Свидівоцької сільської ради, оскільки вказаним рішенням земельну ділянку витребувано у ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Крім того, до письмових пояснень, наданих у суді першої інстанції, стороною відповідача долучено копію розпорядження Черкаської обласної державної адміністрації № 81 від 12 лютого 2020 року «Про надання Державному підприємству «Черкаське лісове господарство» в постійне користування земельних ділянок для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг», з якого вбачається, що ДП «Черкаське лісове господарство» набуло статусу постійного користувача земельних ділянок для ведення лісового господарства, які знаходяться, зокрема, в межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, лише 12 лютого 2020 року.

Відповідач ОСОБА_1 набув право на землю за договорами купівлі-продажу, які містили положення, згідно з якими дані земельні ділянки на момент укладення договорів не перебували під заставою, забороною (арештом), а тому в розумінні ст. 388 ЦК України є добросовісним набувачем земельної ділянки.

Рішення про державну реєстрацію права власності від 31 травня 2016 року № 14770321 на земельну ділянку ОСОБА_1 було скасоване лише рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 03 червня 2019 року, а реєстрація за ОСОБА_1 права власності на об`єкт незавершеного будівництва, розташованого на цій земельній ділянці, відбулась до прийняття вказаного рішення суду, а саме 26 липня 2016 року.

Вважає, що право власності ОСОБА_1 на об`єкт незавершеного будівництва набуто правомірно, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Стверджує, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про доведеність обставин щодо самочинного будівництва ОСОБА_1 , всупереч тому, що матеріалами справи підтверджено, що відповідачем було розпочато будівництво на підставі дозвільних документів, оскільки рішення про державну реєстрацію права власності на об`єкт незавершеного будівництва державним реєстратором прийнято саме на підставі таких дозвільних документів та до прийняття судом рішення про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, на якій розмішений даний об`єкт незавершеного будівництва.

На думку апелянта, виходячи із аналізу ч. 2 ст. 212 ЗК України, оскаржуване рішення в частині зобов`язання ОСОБА_1 за власний рахунок привести у попередній стан, що існував до проведення будівництва, земельну ділянку із кадастровим номером 7124986000:01:002:0036, є таким, що прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Судові рішення, ухвалені в даній справі за результатами перегляду справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 06 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Прядкою В. М., задоволено частково. Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 23 червня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у позові.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що правом вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою наділені лише власники, землекористувачі та особи, які мають інші речові права на земельну ділянку, в межах якої розміщено об`єкт незавершеного будівництва іншої особи, тому до таких правовідносин необхідно застосовувати статтю 391 ЦК України.

Позивач для поновлення своїх порушених прав має право після скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на незавершене будівництво пред`явити позов про звільнення земельної ділянки особою, яка перешкоджає в користуванні або (та) розпорядженні нею.

Інтерес позивача (ДП «Черкаське лісове господарство») є похідним від інтересу власника (Черкаської ОВА), тому не підлягає судовому захисту, оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право власника. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого.

Повноваженнями щодо залучення до участі у справі належного позивача апеляційний суд не наділений, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розгляд справи в суді першої інстанції відбувся за неналежного суб`єктного складу учасників справи, що згідно зі сталою судовою практикою є самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 18 липня 2023 року відмовлено представнику ОСОБА_1 адвокату Прядкі В. М. в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 4000,00 грн.

Постановою Верховного Суду від 05 червня 2024 року постанову Черкаського апеляційного суду від 06 червня 2023 року таухвалу Черкаського апеляційного суду від 18 липня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції помилково відмовив у позові ДП «Черкаське лісове господарство» з підстав нездійснення ним процесуального представництва Черкаської ОВА, справу по суті не переглянув.

Верховний Суд зауважив, що суду апеляційної інстанції необхідно звернути увагу на клопотання ДП «Черкаське лісове господарство» про залучення правонаступника, яке не було вирішено судом.

Крім того, вказав, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що прокурор, діючи в інтересах Черкаської ОВА, не порушував питання залучення її як позивача.

Оскільки така правомочність, як володіння та користування земельною ділянкою передана постійному користувачеві, а власник земельної ділянки позову про усунення перешкод не подавав, то Черкаська ОВА як розпорядник земельної ділянки лісогосподарського призначення, кадастровий номер 7124986000:01:002:0036, прав якого стосуються рішення у справі, може залучатися судом апеляційної інстанції як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Процесуальні дії, вчинені апеляційним судом при новому розгляді справи.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 11 липня 2024 року залучено до участі у справі №707/2/21 за позовом Державного підприємства «Черкаське лісове господарство» до ОСОБА_1 про скасування реєстрації права власності та приведення земельної ділянки до попереднього стану - правонаступника позивача Державного підприємства «Черкаське лісове господарство» - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Черкаське лісове господарство» та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Черкаську обласну військову адміністрацію та державного реєстратора виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області Дудіну-Богданову Катерину Олександрівну.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу ДП «Черкаське лісове господарство» зазначилоає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, у зв`язку із чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи єінші фактичнідані,які маютьзначення длявирішення справи,та доказина їхпідтвердження; якіправовідносини сторінвипливають ізвстановлених обставин; якаправова нормапідлягає застосуваннюдо цихправовідносин; числід позовзадовольнити абов позовівідмовити; якрозподілити міжсторонами судовівитрати; чиє підставидопустити негайневиконання судовогорішення; чиє підставидля скасуваннязаходів забезпеченняпозову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника відповідача адвоката Прядки В. М., представника позивача ОСОБА_4 , які брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, представника третьої особи у справі ОСОБА_5 , вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2016 року у справі № 707/2193/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 14 липня 2016 року, задоволено позов заступника прокурора Черкаської області до Черкаської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , реєстраційної служби Черкаського районного управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ДП «Черкаське лісове господарство». Визнано недійсним розпорядження Черкаської РДА від 11 вересня 2014 року № 242 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок у власність» з усіма його додатками в частині, що стосується ОСОБА_2 , та скасовано рішення про державну реєстрацію за нею права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7124986000:01:002:0022.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 08 червня 2016 року у справі № 707/2190/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 27 жовтня 2016 року, задоволено позов заступника прокурора Черкаської області до Черкаської РДА, ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , реєстраційної служби Черкаського районного управління юстиції, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ДП «Черкаське лісове господарство», Управління Держгеокадастру у Черкаському районі, Приватне підприємство «Гарант». Визнано недійсним розпорядження Черкаської РДА від 11 вересня 2014 року № 242 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельних ділянок у власність» з усіма його додатками в частині, що стосується ОСОБА_3 , та скасовано рішення про державну реєстрацію за ним права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7124986000:01:002:0017.

Згідно з договорами купівлі-продажу від 08 квітня 2016 року та від 09 квітня 2016 року, що зареєстровані за № 1-1340, 1621, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здійснили продаж земельних ділянок, кадастрові номери 7124986000:01:002:0022, 7124986000:01:002:0017, ОСОБА_1 .

Земельні ділянки, кадастрові номери: 7124986000:01:002:0022, 7124986000:01:002:0017, об`єднані в одну з присвоєнням нового кадастрового номера 7124986000:01:002:0036.

Рішенням державного реєстратора Виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області Дудіної-Богданової К. О. від 31 травня 2016 року № 14770321 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку.

Рішенням державного реєстратора Виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області Дудіної-Богданової К .О. від 26 липня 2016 року № 30628850 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об`єкт незавершеного будівництва, що розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 7124986000:01:002:0036.

Заочним рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 03 червня 2019 року у справі № 707/897/17, яке набрало законної сили 04 липня 2019 року, позов заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ДП «Черкаське лісове господарство», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Черкаська РДА, державний реєстратор Виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради Дудіна-Богданова К. О., про витребування земельної ділянки задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,1838 га, кадастровий номер 7124986000:01:002:0036, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради за межами населеного пункту. Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності від 31 травня 2016 року № 14770321 на земельну ділянку загальною площею 0,1838 га, кадастровий номер 7124986000:01:002:0036, загальною вартістю 904 296,00 грн, за ОСОБА_1 , винесене державним реєстратором Виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області Дудіною-Богдановою К. О. (том 1 а.с. 9-11).

Відповідно до інформаційної довідки від 23 жовтня 2020 року № 229410815 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за ОСОБА_1 на земельній ділянці, кадастровий номер 7124986000:01:002:0036, зареєстровано об`єкт незавершеного будівництва (дачний будинок (незавершене будівництво) 5 % готовності, А-1, дачний будинок (незавершене будівництво) 5 % готовності, Б-1) на АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 936776671249 від 26 липня 2016 року (том 1 а.с. 26-27).

24 січня 2020 року ДП «Черкаське лісове господарство» направило на адресу ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень закону про виконання у строк до 27 лютого 2020 року таких дій: привести у відповідність з рішенням суду земельну ділянку, кадастровий номер 7124986000:01:002:0036, на АДРЕСА_1 у попередній стан, придатний для ведення лісового господарства; вчинити юридично значущі дії щодо скасування державної реєстрації та запису державного реєстратора за належним відповідачу об`єктом незавершеного будівництва на АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 14).

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина четверта статті 41 Конституції України; близькі за змістом приписи викладені у частині першій статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).

В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі (частина четверта статті 1 ЛК України).

За змістом частини другої статті 3 ЗК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу.

Самостійною категорією земель за основним цільовим призначенням є землі лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (частина перша статті 5 ЛК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин треба визначати згідно з нормами земельного та лісового законодавства про використання й охорони лісового фонду (див. постанови Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14 та Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 40)).

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів (пункт «а» частини другої статті 55 ЗК України).

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).

Згідно з частинами другою, третьою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту, зокрема права користування земельною ділянкою у судовому порядку, є наявність підтвердженого належними доказами права користування особи на цю земельну ділянку, а також підтверджений належним доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 910/1016/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/1279/17, від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 761/9951/15-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 924/1220/17, від 30 липня 2019 року у справі № 926/3881/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 369/6485/16-ц, від 24 лютого 2020 року у справі № 458/1046/15-ц, на які посилається заявник.

Спірні правовідносини стосуються захисту права позивача на користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка належить державі (судові рішення у справах №№ 707/2193/15-ц, 707/2190/15-ц, 707/897/17), з огляду на зареєстроване права ОСОБА_1 на об`єкт незавершеного будівництва (дачний будинок (незавершене будівництво) 5 % готовності, А-1, дачний будинок (незавершене будівництво) 5 % готовності, Б-1), споруджений на цій земельній ділянці.

Судами встановлено, що ДП «Черкаське лісове господарство» є постійним користувачем земельної ділянки, кадастровий номер 7124986000:01:002:0036.

Право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина перша статті 92 ЗК України).

Титульний володілець, зокрема постійний користувач земельних ділянок, може вимагати надання судового захисту у спосіб, який закон надає власнику такого майна.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 720/1657/16, провадження № 61-39694св18.

Титульний володілець особа, яка хоч і не є власником, але володіє майном на підставі, передбаченій законом або договором.

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 450/2410/18, провадження № 61-19036св20, суд касаційної інстанції вказав, що позивач не є власником земельних ділянок, наданих йому для господарських потреб, а є правомірним володільцем та користувачем таких ділянок, тому як титульний володілець спірних земельних ділянок може вимагати захисту його права на рівні з власником, та застосовувати аналогічні тим способам захисту, які закон надав власнику такого майна.

Отже, закон не ставить у залежність захист права постійного користувача земельної ділянки, спрямований на усунення перешкод у її користуванні, від звернення власника цієї земельної ділянки за захистом його права, тому суд має розглянути самостійні вимоги постійного землекористувача щодо відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення його права на користування нею за цільовим призначенням.

Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Вирішуючи питання про витребування земельної ділянки, суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності, насамперед, володільця цього майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 52), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40),).

Відповідно до частин 1 і 2 ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Згідно з ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

За статтями 125 і 126 Земельного Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У відповідності з ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до ст. 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Зі змісту п. З ч. 2 ст. 16 ЦК України випливає, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57 - 59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Аналогічний висновок викладений в постановах Великої палати Верховного суду від 20 березня 2019 року по справі №761/20612/15-ц та від 03.04.2019 р. по справі №761/9951/15-ц, які суд враховує при ухваленні рішення.

За змістом ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною і здійснюється відповідним органом в порядку, встановленому законом.

Підстави і порядок проведення державної реєстрації права власності осіб на нерухоме майно врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також Порядком надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно затвердженими постановою КМУ № 703 від 22.06.2011.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ст. 26 Закону записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

За результатами розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор приймає рішення щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав.

Факт порушення вимог закону при передачі у приватну власність земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:01:002:0022 був встановлений у рішенні Черкаського районного суду Черкаської області від 25.04.2016 у справі № 707/2193/15-ц, а аналогічний факт порушення при передачі земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:01:002:0017 встановлений у рішенні Черкаського районного суду від 08.06.2016 у справі № 707/2190/15-ц. Вказані рішення набрали законної сили.

Крім того, рішенням Черкаського районного суду від 03.06.2019 у справі 707/897/17 задоволено позов про витребування земельної ділянки номер 7124986000:01:002:0036 із незаконного володіння відповідача.

Таким чином, в цій справі позивачеві не потрібно доводити своє право постійного користування спірною земельною ділянкою.

Чи переслідує втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою легітимну мету, що випливає зі змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції?

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, знаходиться на території зони зелених насаджень та належить до ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення.

Закон обмежив передання земельних ділянок лісогосподарського призначення у приватну власність. Громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів (частина друга статті 56 ЗК України; частина перша статті 12 ЛК України); громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі (частина друга статті 12 ЛК України); ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб (частина третя статті 12 ЛК України).

Згідно з частиною другою статті 14 ЛК України громадяни та юридичні особи, які мають у приватній власності ліси, зобов`язані: 1) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування відповідно до цього кодексу; 2) забезпечувати охорону, захист, відтворення і підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей та покращання родючості ґрунтів, виконувати інші заходи відповідно до вимог лісового законодавства; 3) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; 4) вести лісове господарство та використовувати лісові ресурси способами, які не завдають шкоди навколишньому природному середовищу, забезпечують збереження корисних властивостей лісів і створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; 5) вести первинний облік лісів, надавати в установленому законодавством порядку статистичну звітність та інформацію про стан лісів і використання лісових ресурсів; 6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

Виконання землевласниками зазначених обов`язків є необхідною умовою використання земельної ділянки лісогосподарського призначення, зокрема, з тією метою, щоби не зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому й конкретному об`єкту лісового фонду зокрема. Крім того, особливий правовий режим спірної земельної ділянки зумовлений її приналежністю до земель зелених насаджень загального користування та належністю до ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення, що встановили суди попередніх інстанцій.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 107), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 124), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 190)).

Контроль за використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення згідно з їх цільовим призначенням є важливим, враховуючи, зокрема, обмеженість кількості земель цієї категорії, їхнє значення для держави, а також суспільну зацікавленість у попередженні незаконних рубок, пошкоджень, ослаблення, іншого шкідливого впливу на лісовий фонд, у попередженні вичерпання, виснаження лісових ресурсів, у захисті від знищення їх тваринного і рослинного світу. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів відповідної територіальної громади, що виражається у підвищеній увазі до збереження безпечного довкілля, у непогіршенні екологічної ситуації.

Приписи законодавства дозволяли та дозволяють громадянам отримати у приватну власність замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів, але тільки у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств (частина перша статті 12 ЛК України; частина друга статті 56 ЗК України).

Заволодіння приватними особами земельними ділянками лісогосподарського призначення всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

У справі, рішення в якій переглядаються, суспільний інтерес спрямований на приведення спірної земельної ділянки у попередній стан задля задоволення соціальної потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності держави на цю ділянку, а саме: у збереженні лісового фонду; у недопущенні передання земель лісогосподарського призначення у приватну власність усупереч чинному законодавству; у недопущенні маніпуляцій із цільовим призначенням таких земель шляхом їхнього виділення для будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Відповідач на момент придбання спірної земельної ділянки був обізнаний з її фактичним місцезнаходженням, природними властивостями, та в силу об`єктивних, видимих природних властивостей спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, тобто не може бути призначеною для будівництва й обслуговування житлового будинку (див. близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 90), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 108), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 55, 179)).

Беручи до уваги, що відповідачем, як власником об`єкта незавершеного будівництва, порушено «суспільний інтерес» саме в частині неможливості використання позивачем земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:01:002:0036, площею 0,1838 га для ведення лісового господарства - лісогосподарських потреб, суд першої інстанції вірно встановив наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі щодо неправомірності задоволення позовних вимог є безпідставними, оскільки спростовуються викладеним вище.

Щодо незгоди апелянта з судовим рішенням в частині зобов`язання відповідача за власний рахунок привести у попередній стан земельну ділянку під номером 7124986000:01:002:0036, розташовану по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1838 га шляхом знесення нежитлової будівлі, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до положень ч.3, 4 ст.375 ЦК право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 376 ЦК особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частиною 4 ст. 376 ЦК передбачено, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На момент здійснення відповідачем реєстрації об`єкта незавершеного будівництва на спірній земельній ділянці (26.07.2016) вже були ухвалені судові рішення у справі №707/2193/15-ц від 25.04.2016 та у справі у справі №707/2190/15-ц від 08.06.2016, якими встановлено неправомірність вибуття земельних ділянок з державної власності у приватну та скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки.

Крім того, рішення суду від 25.04.2016 у справі №707/2193/15-ц набрало законної сили 14.07.2016.

Також, як вірно встановив суд першої інстанції, всупереч ст. 81 ЦПК відповідачем не надано суду доказів отримання ним дозвільних документів на здійснення будівництва на спірній земельній ділянці.

Таким чином, очевидним є той факт, що будівництво на спірній земельній ділянці здійснювалось відповідачем з порушенням визначеного законом порядку та без дотримання вимог цільового призначення земельної ділянки, а отже відповідач мав об`єктивну можливість передбачити настання наслідків, визначених ст.ст. 375, 376 ЦК.

За викладених обставин, покладення на відповідача обов`язку привести земельну ділянку у попередній стан, що існував до початку будівництва, відповідає засадам справедливості й розумності регулювання спірних правовідносин, оскільки передбачає дотримання належного балансу між законними правами та інтересами позивача та відповідача, а також суспільного інтересу щодо дотримання цільового використання земель лісогосподарського призначення державної власності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.

З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,в інтересахякого адвокатПрядка ВіталійМихайлович, залишити без задоволення.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 23 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді С. І. Мурашко

О. І. Чельник