Рішення

від 19.11.2024 по справі 363/1283/24

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

19.11.2024 Справа № 363/1283/24

РІШЕННЯ

Іменем України

19 листопада 2024 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі:

Головуючого судді - Рукас О.В.;

за участю секретаря судових засідань - Охоти Г.С.,

представника позивача - адвоката Ярош Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ), третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Боярської міської ради (адреса місцезнаходження: Київська область, Фастівський район, м. Боярка, вул. Грушевського, буд. 39; код ЄДРПОУ: 04054636) про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

До Вишгородського районного суду Київської області надійшла вищезазначена позовна заява.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_3 з 09.02.2018 року та 13.06.2023 року рішенням Вишгородського районного суду Київської області шлюб між ними було розірвано. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають спільного малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з 2021 року проживає разом з ОСОБА_1 і знаходиться на його повному утриманні.

17.03.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 разом з ОСОБА_1 .

У свою чергу, ОСОБА_3 взагалі не спілкується з дитиною, не цікавиться його життям, здоров`ям, навчанням, не приділяє увагу сину, не телефонує йому, не бере участі у матеріальному утриманні дитини, не проявляє інтерес до подальшого життя сина, жодним чином без поважних причин не виконує свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини. Необхідні умови для проживання, розвитку, навчання, лікування і відпочинку дитини створюються виключно ОСОБА_1 без участі ОСОБА_3 . При цьому ОСОБА_3 жодним чином не була позбавлена інформації стосовно місця перебування ОСОБА_1 та сина, ніколи не зазнавала перешкод у спілкуванні з дитиною.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_3 самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, свідомо нехтує їх виконанням.

З урахуванням вищевикладеного, ОСОБА_1 просив позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею по справі визначено суддю Рукас О.В.

Ухвалою суду від 02.04.2024 року провадження у справі відкрито у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, встановлено строк для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав, зокрема, шляхом подачі заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 13.05.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у порядку загального позовного провадження.

У судове засідання від 19.11.2024 року позивач ОСОБА_1 не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце його проведення. Розгляд справи здійснювався за участі представника позивача - адвоката Ярош Л.В., яка позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити, вважала за можливе завершити судовий розгляд за відсутності інших учасників справи.

У судове засідання від 19.11.2024 року відповідач ОСОБА_3 не з`явилася, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце його проведення. Про причини неявки у судове засідання ОСОБА_3 не повідомила. Під час судового розгляду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 138), в якому ОСОБА_3 підтвердила обставини та факти, викладені у позовній заяві, визнала факт свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків по відношенню до свого сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтвердила факт відсутності у неї будь-якого інтересу до свого сина та факт відсутності будь-яких перешкод у спілкуванні з ним. У зв`язку з цим у відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги визнала у повному обсязі, не заперечувала проти їх задоволення та позбавлення її батьківських прав щодо свого сина ОСОБА_4 . На додаток до цього відповідач надала суду документи, відповідно до яких її прізвищем на даний час є « ОСОБА_2 », а не « ОСОБА_2 ».

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служби у справах дітей Боярської міської ради Київської області у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце його проведення. Під час судового розгляду від третьої особи надійшло клопотання (а.с. 158) про проведення судового розгляду за відсутності представника Служби у справах дітей Боярської міської ради Київської області на підставі наявних матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 та третя особа без самостійних вимог Служба у справах дітей Боярської міської ради Київської області, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду, у судове засідання не з`явилися, зважаючи на відсутність клопотань про відкладення судового розгляду та відсутність заперечень проти проведення судового розгляду за відсутності цих учасників справи, суд вважає за можливе проводити судовий розгляд справи за відсутності відповідача ОСОБА_2 та третьої особи Служби у справах дітей Боярської міської ради Київської області.

Заслухавши учасників судового провадження, дослідивши матеріали позовної заяви, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Як роз`яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

При вирішенні такої категорії спорів судом враховується, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, який застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суд зважає на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, а тому застосовувати цей захід необхідно як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Будучи присутнім в судовому засіданні, під час судового розгляду позивач ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог надав пояснення наступного змісту.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача та відповідача народилася спільна дитина - син ОСОБА_4 . На момент народження дитини позивач і відповідач спільно проживали, були однією сім`єю, вели спільне господарство. У 2018 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували між собою шлюб. Відповідач постійно зловживала алкогольними напоями, жодні заходи щодо лікування її залежності не давали позитивного результату. При цьому відповідач заперечувала факт наявності у неї алкогольної залежності, внаслідок чого між сторонами постійно виникали сварки та скандали, які негативно впливали на психологічний та емоційний стан дитини.

Коли сину ОСОБА_4 було 3 місяці від народження, то відповідач з незрозумілих причин зібрала всі свої речі, взяла таксі та поїхала з дому у невідомому напрямку. Однак в цей же день вночі повернулася додому. У 2021 році ОСОБА_2 остаточно поїхала з дому, забравши всі свої речі та покинувши малолітнього сина ОСОБА_4 разом з ОСОБА_1 . Відповідач жодним чином не пояснила своєї поведінки та не попрощалася з дитиною, яка на той момент перебувала у садочку.

Коли сину було 4 роки, приблизно у лютому 2022 році, відповідач працевлаштувалася у дитячий садочок нянею. Під час виконання трудових обов`язків ОСОБА_2 почала вживати алкогольні напої, після чого зникла з дитячого садочку разом з сином, на дзвінки не реагувала, місце перебування дитини не повідомляла. Після звернення ОСОБА_1 до поліції вдалося встановити місце перебування відповідача та дитини. ОСОБА_1 забрав сина додому, а ОСОБА_2 відмовилася повертатися додому, після чого зникла на 4 тижні. З дитячого садочку відповідача було звільнено на підставі істотного дисциплінарного проступку.

З 2021 року ОСОБА_2 лише два рази приїжджала додому до ОСОБА_1 , де проживає також їх малолітній син. ОСОБА_1 відмовлявся надавати відповідачу дитину, оскільки кожного разу ОСОБА_2 приїжджала у стані алкогольного сп`яніння. У подальшому відповідач два рази брала сина на один день для спілкування та спільного проведення часу. Малолітній ОСОБА_4 розповідав ОСОБА_1 про те, що відповідач купувала йому конструктор, він його складав, а відповідач сиділа дивилися телевізор. Кожного разу за результатами проведення часу дитини з відповідачем ОСОБА_4 телефонував ОСОБА_1 та просив забрати його додому. 17.03.2024 року між позивачем та відповідачем було укладено нотаріально посвідчений договір, яким місце проживання сина визначено разом з ОСОБА_1 .

Після цього відповідач жодного разу не приїжджала до дитини, не телефонувала сину, не цікавилася його життям, здоров`ям, навчанням, не брала жодної участі у житті, вихованні та утриманні сина. При цьому відповідач не була позбавлена інформації щодо місця проживання, номеру мобільного телефону як позивача та і сина, а ОСОБА_1 ніколи не створював перешкод у спілкуванні відповідача з дитиною. Навпроти ОСОБА_1 до останнього вмовляв відповідача проявляти інтерес по відношенню до сина, цікавитися його життям, навчанням, брати участь в утриманні, однак ОСОБА_2 завжди ігнорувала прохання позивача, зазнала про байдужість до свого сина. Відповідач ігнорує телефонні дзвінки позивача та сина, завжди скидає слухавку. ОСОБА_2 не вітає сина зі святами, жодним чином не з`являється в житті дитини.

Утриманням та вихованням малолітнього ОСОБА_4 займається виключно ОСОБА_1 та його мати - ОСОБА_9 . Позивач піклується про життя, здоров`я сина, займається його вихованням та цікавиться процесом навчання, влаштував та водить дитину до гуртків, які присвячені заняттям спортом та вивченню іноземних мов. ОСОБА_1 постійно водить сина до школи та забирає після закінчення уроків. Мати позивача - ОСОБА_9 допомагає у вихованні та утриманні дитини, коли ОСОБА_1 їздить у відрядження по роботі.

ОСОБА_1 відомо, що відповідач ОСОБА_2 продовжує зловживати алкогольними напоями, вийшла заміж за іншого чоловіка, веде аморальний спосіб життя, є факти притягнення відповідача до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 296 КК України, проявляє байдужість щодо свого сина та не бажає з ним спілкуватися, займатися його вихованням та утриманням.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у своїх показаннях зазначила, що особисто знає позивача ОСОБА_1 з дитинства, оскільки товаришує з його матір`ю - ОСОБА_9 . ОСОБА_10 також зазначила, що особисто знає ОСОБА_2 близько 7-10 років.

У своїх показаннях ОСОБА_10 підтвердила, що ОСОБА_3 дійсно зловживала алкогольними напоями, у тому числі на робочому місці у дитячому садочку, за що у подальшому її було звільнено. Протягом останніх 3 років ОСОБА_10 особисто спостерігає, що вихованням, доглядом та утриманням малолітнього ОСОБА_4 займається виключно позивач ОСОБА_1 та його батьки. ОСОБА_1 водить дитину до школи, на гуртки, утримує сина, забезпечує його всім необхідним. Дитина завжди доглянута, забезпечена всіма необхідними речами, ходить в чистому та новому одязі. ОСОБА_1 завжди приводить ОСОБА_4 на дні народження дітей ОСОБА_10 .

Діти ОСОБА_10 навчаються в одній школі з ОСОБА_4 . ОСОБА_10 відомо, що ОСОБА_3 жодного разу не приводила сина до школи, не брала участь на батьківських зборах, не забирала сина зі школи, жодним іншим чином не цікавилася процесом навчання сина. ОСОБА_10 також особисто підтвердила, що протягом останніх років не бачила ОСОБА_3 за місцем проживання ОСОБА_4 . ОСОБА_10 відомо, що ОСОБА_3 не приїжджає на сімейні свята, не вітає сина з днем народження, не дарує жодних подарунків, не надає допомоги в утриманні та вихованні дитини. При спілкуванні з ОСОБА_4 ОСОБА_11 жодного разу не чула від нього щось про його матір - ОСОБА_3 .

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у своїх показаннях зазначила, що особисто знайома з позивачем ОСОБА_1 та його батьками, оскільки проживає по сусідству з ними.

У своїх показаннях ОСОБА_12 підтвердила, що ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_4 проживає по сусідству у АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_3 у цьому будинку та селі не з`являлася вже близько 3-х років поспіль. ОСОБА_12 зазначила, що жодного разу не бачила ОСОБА_3 разом з сином, у тому числі не бачила, щоб вона приїжджала на сімейні свята, дні народження, була на випускному сина з дитячого садочку. ОСОБА_12 підтвердила, що утриманням, вихованням та доглядом ОСОБА_4 займається ОСОБА_1 , якому також допомагають його батьки. ОСОБА_12 особисто спілкувалася з ОСОБА_4 , який жодного разу у розмові нічого не казав про свою матір ОСОБА_3 .

ОСОБА_12 підтвердила, що ОСОБА_3 самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, оскільки ані ОСОБА_1 , ані його батьки ніколи не були проти її спілкування з сином, не створювали жодних перешкод у цьому. Однак ОСОБА_3 не бажає спілкуватися зі своїм сином, проявляє байдужість по відношенню до нього. ОСОБА_12 також підтвердила, що їй відомо про зловживання ОСОБА_3 алкогольними напоями.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у своїх показаннях зазначила, що особисто знайома з позивачем ОСОБА_1 , оскільки є хрещеною матір`ю по відношенню до ОСОБА_4 . Крім того, ОСОБА_13 зазначила, що особисто знайома з відповідачкою ОСОБА_3 близько 12 років.

У своїх показаннях ОСОБА_13 зазначила, що ОСОБА_3 була дитиною-сиротою, про неї піклувалася лише бабуся. ОСОБА_3 завжди втікала з дому, поверталася тільки після звернення в поліцію. З 2015 року ОСОБА_3 вела аморальний спосіб життя, зловживала алкогольними напоями, продовжувала тікати з дому. Коли ОСОБА_3 познайомилася з ОСОБА_1 , то її спосіб життя змінився, вона стала більш відповідальною. Однак після народження сина ОСОБА_4 , ОСОБА_3 повернулася до аморального способу життя, зловживання алкогольними напоями.

ОСОБА_13 підтвердила, що ОСОБА_3 дійсно працювала у дитячому садочку, де під час виконання трудових обов`язків вживала алкогольні напої, після чого забрала сина ОСОБА_4 і зникла у невідомому напрямку. Лише завдяки зверненню в поліцію вдалося тоді встановити місце перебування ОСОБА_3 та дитини. ОСОБА_3 відмовилася повертатися додому та зникла десь на півроку. ОСОБА_13 зазначила, що на той момент у ОСОБА_3 на банківському рахунку були грошові кошти у розмірі 40 000 грн. 00 коп., які їй дали батьки ОСОБА_1 . Коли вказані гроші закінчилися, то ОСОБА_3 повернулася додому, благала її пробачити, прийняти назад.

ОСОБА_13 підтвердила, що ОСОБА_3 жодним чином не цікавиться життям, здоров`ям, навчанням та вихованням сина, не бере жодної участі у його життєствердженні, утриманні та догляді, є байдужною по відношенню до дитини, не телефонує сину, не дарує йому подарунків. ОСОБА_13 зазначила, що особисто спілкувалася з ОСОБА_4 , який у розмові казав, що мати не телефонує йому, не цікавиться його життям та не дарує йому подарунки. Вихованням, утриманням та доглядом сина займається виключно ОСОБА_1 та його батьки.

ОСОБА_13 у своїх показаннях зазначила, що їй відомо про те, що ОСОБА_3 на даний момент часу продовжує вести аморальний спосіб життя, зловживає алкогольними напоями.

Таким чином, допитані у судовому засіданні свідки у своїх показаннях підтвердили, що відповідач ОСОБА_2 веде аморальний спосіб життя, зловживає алкогольними напоями, притягувалася до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення проти громадського порядку. З 2021 року ОСОБА_2 свідомо самоусунулася від виконання батьківських обов`язків щодо свого сина, не бере участі у його вихованні, утриманні, догляді та подальшому влаштуванні у житті, жодним чином не проявляє інтерес щодо своєї дитини, не приїжджає до нього у гості, не вітає з днем народження, не з`являється за місцем його навчання, не телефонує. При цьому будь-які перешкоди у виконанні ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків немає. Вихованням, утриманням та доглядом дитини займається позивач ОСОБА_1 та його батьки.

В судовому засіданні були досліджені письмові докази по справі.

З свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 29.12.2016 року (а.с. 18) судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_4 , про що Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області складено відповідний актовий запис № 484. Батьками ОСОБА_4 зазначаються ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

З свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 09.02.2018 року (а.с. 55) судом встановлено, що 09.02.2018 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , було зареєстровано шлюб, про що Виконавчим комітетом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області складено відповідний актовий запис № 45. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - « ОСОБА_2 ».

З рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13.06.2023 року у справі № 363/2097/23 (а.с. 54,56), яке набрало законної сили 14.07.2023 року, вбачається, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 залишила своє шлюбне прізвище.

З свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 від 02.08.2023 року судом встановлено, що 02.08.2023 року між ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , було зареєстровано шлюб, про що Вишгородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) складено відповідний актовий запис № 229. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - « ОСОБА_2 ».

З свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_6 від 18.06.2024 року судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_16 та ОСОБА_2 було розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 повернула собі дошлюбне прізвище - « ОСОБА_2 ».

З наданої відповідачем копії її паспорту вбачається, що на даний момент часу документи на її ім`я оформлені на шлюбне прізвище « ОСОБА_2 », у зв`язку з тим, що вона не встигла ще їх переоформити.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З нотаріально посвідченого договору про визначення місця проживання дитини та участі у її вихованні від 17.03.2023 року НСЕ 811731, що зареєстрований в реєстрі під № 147 (а.с. 22-23), судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 погодили, що місцем проживання їх сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є місце проживання батька, тобто ОСОБА_1 . Положеннями вказаного договору жодним чином не обмежується участь ОСОБА_3 у вихованні, утриманні, спілкуванні з дитиною та не скасовує обов`язків ОСОБА_3 щодо виховання та утримання сина.

З акту обстеження умов проживання від 28.02.2024 року, складеного Службою у справах дітей Боярської міської ради (а.с. 19), вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою створено належні умови для проживання, навчання, виховання дитини. Факт проживання ОСОБА_3 за цією адресою не зафіксовано.

З характеристики ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , учня 1-Б класу Тарасівського академічного ліцею від 23.02.2024 (а.с. 15), вбачається, що ОСОБА_4 навчається в ліцеї з 1 вересня 2023 року. За час навчання ОСОБА_4 зарекомендував себе позитивно. З характеристики слідує, що тато та бабуся учня приділяють належну увагу вихованню і навчанню дитини, ОСОБА_4 забезпечений усіма необхідним для навчання, завжди вчасно приходить до школи, не пропускає уроків без поважних причин. Факт участі ОСОБА_3 у процесі навчання дитини не зафіксовано.

З листа КНП «Центр первинної медико санітарної допомоги Боярської міської ради» № 125 від 12.03.2024 року (а.с. 30), декларації № 0001-61ТЗ-М010 вбачається, що здоров`ям ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , займається виключно ОСОБА_1 .

З наданих суду документів (а.с. 31, 89) вбачається, що ОСОБА_1 офіційно працевлаштований в ТОВ «НЕО-ТРАНС» з 29.08.2023 року, за місцем роботи характеризується позитивно, має стабільний дохід для забезпечення сина всім необхідним.

З вироку Шевченківського районного суду міста Києва від 31.10.2016 року у справі № 761/33175/15-к (а.с. 131-132) судом встановлено, що ОСОБА_3 притягувалася до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 296 КК України, була засуджена до покарання у виді 1 року позбавлення волі з застосуванням ст. 75 КК України.

Як слідує з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.11.2017 року ОСОБА_3 було звільнено від призначеного покарання у зв`язку зі спливом іспитового строку.

З відзиву ОСОБА_3 на позовну заяву (а.с. 138) слідує, що ОСОБА_3 дійсно свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не має жодного інтересу до процесу його виховання, утримання та догляду, не цікавиться його життям, оскільки намагається влаштувати особисте життя.

Рішенням Виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області № 9/63 від 14.03.2024 року (а.с. 49-51) затверджено висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав по відношенню до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З висновку вбачається, що ОСОБА_3 неодноразово у 2022 році притягувалася до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП, ч. 1 ст. 178 КУпАП, ч. 1 ст. 175-1 КУпАП. ОСОБА_4 проживає разом з батьком - ОСОБА_1 , який займається його вихованням, утриманням, доглядом. ОСОБА_1 офіційно працевлаштований, має стабільний дохід, забезпечує дитину всіма необхідними речами. ОСОБА_4 вихований, спокійний, охайний, одягнений у нові та чисті речі, за місцем його проживання створено всі належні умови для навчання і відпочинку. У свою чергу, ОСОБА_3 жодної участі у житті сина не приймає. У зв`язку з цим органом опіки та піклування прийнято рішення про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо сина.

У зв`язку з цим суд також звертає увагу, що одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

На підставі вищевикладеного, враховуючи показання допитаних у судовому засіданні свідків, враховуючи досліджені матеріали позовної заяви та письмові докази по справі, судом встановлено, що ОСОБА_3 , яка є рідною матір`ю дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 2021 року і по сьогоднішній день, тобто протягом тривалого часу, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідним харчуванням та медичним доглядом, не бере жодної участі у вихованні та утриманні дитини; взагалі не спілкується з дитиною та не бере участі в її житті; дитина проживає з батьком ОСОБА_1 , який проявляє до неї почуття любові, доглядає, виховує, утримує, піклується про здоров`я, готує до самостійного життя, проводить з нею відпочинок та дозвілля, опікується розвитком дитини, самовизначенням її у житті. З початком повномасштабного вторгнення російської федерації, що створило щоденну загрозу для життя і здоров`я кожної особи на території України, особливо такої вразливої категорії населення як діти, ОСОБА_3 жодного разу не поцікавилися життям та здоров`ям малолітнього ОСОБА_4 , не телефонувала, не приїжджала, не переймалися його життям взагалі. При цьому судом встановлено, що жодних перешкод для ОСОБА_3 у спілкуванні з дитиною не створювалося. ОСОБА_3 , тривалий час зловживає алкогольними напоями, веде аморальний спосіб життя, притягувалася неодноразово до адміністративної, а також до кримінальної відповідальності за вчинення правопорушень проти громадського порядку та безпеки. ОСОБА_3 , не зважаючи на обізнаність щодо порушення питання про позбавлення її батьківських прав, надала суду свої пояснення, в яких підтвердила байдужість до свого сина та не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_3 , попри наявність вільної можливості у спілкуванні з дитиною та виконанні по відношенню до неї батьківських обов`язків, починаючи з 2021 року, фактично самоусунулася від виховання та утримання сина ОСОБА_4 .

У Постанові КЦС ВС від 21.07.2021 року у справі № 202/7712/18 зроблено висновок, що з урахуванням принципу забезпечення якнайкращих інтересів дитини суд може застосувати до батька дитини крайній захід впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав у разі не підтримання ним стосунків з дитиною протягом тривалого часу, відсутність у батька інтересу до її життя, самоусунення від виконання своїх батьківських обов`язків.

У Постанові КЦС ВС від 26.01.2022 року у справі № 203/3505/19 зроблено висновок, що відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставою для позбавлення батьків/одного з батьків батьківських прав.

У Постанові КЦС ВС від 08.12.2021 року у справі № 311/563/20 зроблено висновок, що позбавлення батьківських прав батька чи матері, які, починаючи з моменту народження дитини, фактично самоусунулися (ухилилися) від її виховання, не піклувалися про її фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя тощо, відповідає найкращим інтересам дитини.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про доведеність факту ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме факт свідомої винної поведінки у виді самоусунення від виконання своїх батьківських обов`язків. Зважаючи на обставини, встановлені судом в судовому засіданні, суд вважає, що позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав є заходом, що в даному випадку буде відповідати найкращим інтересам дитини.

У зв`язку з цим позовні вимоги щодо позбавлення батьківських прав підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З позовної заяви вбачається, що при поданні позову позивачем понесено судові витрати, які складаються з витрат зі сплати судового збору (1211 грн. 20 коп.).

У зв`язку з задоволенням позовних вимог понесені судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 259, 263-265, 319 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Боярської міської ради про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ; зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ; зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ; зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено та проголошено 25.11.2024 року о 12 год. 30 хв.

Позивач:

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ; зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач:

ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ; зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору:

Служба у справах дітей та сім`ї Боярської міської ради (адреса місцезнаходження: Київська область, Фастівський район, м. Боярка, вул. Грушевського, буд. 39; код ЄДРПОУ: 04054636).

Суддя О.В. Рукас