Рішення

від 07.11.2024 по справі 452/2249/24

САМБІРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 452/2249/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" листопада 2024 р. м. Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області

у складі: головуючого судді Казана І.С.,

при секретарі Кафтан О.Ю.,

із участю: представника позивача адвоката Колібанича О.Я.,

представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Дашинича І.Б.,

третьої особи ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Самборі Львівської області в порядку загального позовного провадження у режимі відеоконференції з представником позивача цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Державного кадастрового реєстратора Пікулицької Анни Дмитрівни, треті особи Рудківська державна нотаріальна контора Самбірського району Львівської області, ОСОБА_2 , - про визнання недійсним рішення та скасування права власності на земельну ділянку, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із вказанимпозовом. Свої позовні вимоги мотивує тим, що вінє власником житлового будинку та прибудинкової земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_1 ; суміжними землекористувачами є відповідачі по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які є співвласниками прибудинкової земельної ділянки по АДРЕСА_2 , яку вони успадкували після смерті свого батька ОСОБА_5 , котрий у свою чергу успадкував земельну ділянку після смерті свого батька ОСОБА_6 . У правовстановлюючому документі позивача зазначено вулицю Зелена як вулицю загального користування, а межі земельної ділянки відповідачів розташовані за цією вулицею; зазначає, що Державний акт на право власності на земельну ділянку померлому ОСОБА_6 був виданий із порушеннями, а саме за відсутності рішення органу місцевого самоврядування, а також згідно цього документу йому передану в приватну власність частину АДРЕСА_1 , по якій проходить дорога до будинку позивача; відтак за його зверненням вказаний Державний акт на право власності на землю ОСОБА_6 рішенням Луківської сільської ради Самбірського району було відмінено, оскільки було приватизовано частину проїжджої дороги; та рішенням сесії уточнено місце розташування та площі земельних ділянок відповідачів, оскільки вони заволоділи земельною ділянкою більшою, ніж їм належала. Так у 2021 році позивачу стало відомо, що згідно такого неправомірного Державного акту на право власності на землю відповідачами виготовлено технічну документацію із землеустрою про встановлення та відновлення меж спірної земельної ділянки і було виявлено, що така зміщена на проїжджу частину дороги. У результаті такого Актом узгоджувальної комісії з розгляду земельних спорів при виконавчому комітеті Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області від 20.07.2021р. було запропоновано накласти земельний сервітут на частину земельної ділянки відповідачів для права проходу, проїзду до будинку позивача, який останній оскаржив до Львівського окружного адміністративного суду; також зазначає, що у результаті розгляду цього спору, йому стало відомо, що відповідачам у 2011 році було видано свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку згідно державного акту, який рішенням сесії відмінено; а також у 2021 році розроблено технічну документацію із землеустрою та присвоєно новий кадастровий номер відмінний від того, що вказаний у свідоцтві про право на спадщину, - що є доказом того, що спірна земельна ділянка була зміщена на проїжджу частину, а також листом Рудківської міської ради повідомлено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі рішенням сесії не затверджувалася; позивач заперечує встановлення земельного сервітуту, оскільки дорога загального користування належить усім мешканцям села, просить рішенням суду визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю, який виданий ОСОБА_6 для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства в с. Чернихів Самбірського району та вилучити запис про реєстрацію права власності на земельну ділянку; визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом після його смерті ОСОБА_5 , згідно яких земельну ділянку успадкували в рівних частках по ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , скасувати державну реєстрацію їх права власності у Державному реєстрі речових прав, вилучити з державного реєстру відомості про земельний сервітут щодо земельної ділянки із кадастровим номером 4624284300:01:002:0807; стягнути із відповідачів понесені судові витрати.

Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Баїк Ю.П. подала до суду відзив, яким проти позову заперечила, вважала позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на те, що державна реєстрація земельної ділянки із кадастровим номером 4624284300:01:002:0807 у Державному земельному кадастрі здійснювалася за заявою ОСОБА_1 на підставі технічної документації із землеустрою, розробленої 17.10.2021р. ФОП ОСОБА_7 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЛВ №000346, виданого на підставі рішення сесії Луківської сільської ради Самбірського району Львівської області від 28.01.1995р., а тому підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації спірної земельної ділянки були відсутні, таку реєстрацію проведено згідно норм чинного законодавства Державним кадастровим реєстратором Відділу у Роменському районі ГУ Держгеокадастру у Сумській області, оскільки розробники документації несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість та безпеку заходів, передбачених цією документацією; крім того зазначила, що будь-яке втручання в діяльність державного кадастрового реєстратора забороняється; просила у позові відмовити.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 подали відзив на позовну заяву, вважали позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, та зазначали, що вони успадкували земельну ділянку по АДРЕСА_1 після смерті свого батька ОСОБА_6 , котрий відповідно успадкував земельну ділянку після свого батька ОСОБА_6 , якому земельна ділянка належала згідно Державного акту на право приватної власності, виданого згідно діючого на той момент законодавства, власником сусідньої земельної ділянки є позивач ОСОБА_3 . Так історично склалося, що через належну дідові земельну ділянку, яка розташована після АДРЕСА_1 позивач та його сім`я безперешкодно проходили, доїздили до свого будинковолодіння, до недавнього часу спорів не виникало та вони не чинили жодних перешкод у користуванні частиною належної їм земельної ділянки; щодо твердження позивача, що Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім`я їх діда ОСОБА_6 був скасований рішенням сесії сільської ради, зазначили, що такий міг бути скасований тільки рішенням суду, а орган місцевого самоврядування не наділений повноваженнями втручатися у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, відтак Державний акт був діючий і на основі такого вони отримали свідоцтва про право на спадщину після смерті діда; вважають себе правомірними власниками земельної ділянки, отриманої у порядку встановленому законом; крім того, як зазначають, що позивач довідався про існування оскаржуваного ними права власності ОСОБА_6 у 2010 році, і надалі у 2021 році йому стало відомо, що відповідачі успадкували це майно, відтак пройшли строки загальної позовної давності три роки звернення до суду. Враховуючи те, що позивач безперешкодно користується проходом і проїздом через земельну ділянку відповідачів, спірна земельна ділянка обтяжена сервітутом, права позивача жодним чином не порушені, просять у позові відмовити.

Третя особа ОСОБА_2 подала письмові пояснення, в яких підтримала позовні вимоги та просила такі задовольнити, з викладених підстав у позові; зазначила, що сусіди приватизувала частину дороги загального користування та представила копії державних актів із виправленням, які на її думку мають відповідати дійсності, атому такий Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_6 та всі похідні документи, видані на основі такого мають бути скасовані.

У судовому засіданні учасники судового розгляду займали позиції подібні письмовим зверненням до місцевого суду, що містять у матеріалах цивільної справи.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково, - з наступних підстав:

Таким чином судом установлено, що із копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно відомо, що ОСОБА_3 із 2009 року на підставі договору купівлі-продажу є власником будинку за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 13 Т. 1).

Також позивач із 2011 року є власником земельної ділянки за вказаною адресою, площа якої становить 0,2483 га; цільове призначення земельної ділянки будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯК №141557; опис меж від А до Б землі гр. ОСОБА_8 ; від Б до В землі загального користування сільської ради, вул. Зелена; від В до Г землі сільської ради; від Г до Д землі ОСОБА_9 ; від Д до Е землі ОСОБА_10 ; від Е до Ж землі ОСОБА_11 ; від Ж до З землі Крайник П; від З до И землі ОСОБА_12 ; від И до А землі сільської ради, що так само стверджується кадастровим планом земельної ділянки з кадастровим номером 4624284300:01:002:0604 (а. с. 14-16 Т. 1).

Із генплану-схеми, розробленої на замовлення ОСОБА_13 , вбачається, що АДРЕСА_1 простягається до будинковолодіння АДРЕСА_1 (а. с. 18 Т.1).

Разом з тим судом установлено, що ОСОБА_6 за життя на праві власності належала земельна ділянка площею 0,31 га для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства на території с. Чернихів Самбірського району Львівської області згідно Державного акту на право власності на землю серії ЛВ 000346, виданого 7 лютого 1997 року головою Луківської сільської ради Самбірського району Львівської області на підставі рішення сесії від 28 січня 1995 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №49; опис меж від А до Б ділянка ОСОБА_14 ; від Б до В ділянка ОСОБА_15 ; від В до Г ділянка ОСОБА_16 , від Г до А вулиця; від А1 до Б1 ділянка Дрібко; від Б1 до В1 дорога; від В1 до Г1 земельна ділянка Шийка; від Г1 до А1 дорога (а. с. 20 Т. 1).

Рішенням сесії Луківської сільської ради Самбірського району Львівської області №3 від 27 вересня 2010 року відмінено Державний акт серії ЛВ №000346, виданий на ім`я ОСОБА_6 у зв`язку із тим, що неправильно вказані розміри земельних ділянок та згідно розмірів, вказаних на Державному актів приватизовано проїжджу частину спільної вулиці, якою користується сусід ОСОБА_3 (а. с. 19 Т. 1).

Згідно свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих державним нотаріусом Рудківської державної нотаріальної контори 13 травня 2011 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 успадкували по частині земельної ділянки, площею 0,31 га для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства у с. Чернихів Самбірського району Львівської області після смерті батька ОСОБА_6 , яка належала спадкодавцю на підставі Державного акту про право власності на землю серії ЛВ №000346; кадастрові номери: 4624284300:01:002:0098 площею 0,11га; 4624284300:01:002:0001 площею 0,2га (а. с. 26, 27 Т. 1).

Згідно Акту узгоджувальної комісії з розгляду земельних спорів при виконавчому комітеті Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області від 20.07.2021р., комісією обстежено земельні ділянки, розглянуто технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 в натурі, розроблену ТзОВ «Західземлепроект», державний акт на право приватної власності на землю серії ЯК №141557 від 30.11.2011р., виданий ОСОБА_17 та з`ясовано, що ОСОБА_1 успадкувала право власності на частину земельної ділянки після смерті ОСОБА_5 ; вона виготовила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка не погоджена суміжним землевласником ОСОБА_3 , котрий є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 ; на розгляд узгоджувальної комісії надано план, в якому зазначено земельний сервітут, який запропоновано накласти на частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 для права проходу, проїзду; комісія вирішила погодити в існуючих межах земельну ділянку, площею 0,11га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 , при умові накладення земельного сервітуту на частину земельної ділянки; у разі незгоди власників або землекористувачів із прийнятим рішення рекомендовано вирішити спір у судовому порядку(а. с. 21 Т.1).

Оспорюючи вказаний акт узгоджувальної комісії позивач ОСОБА_17 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування рішення, однак за його заявою позов залишено без розгляду (а. с. 30 Т.1).

Така земельна ділянка обтяжена сервітутом для проходу та проїзду до земельної ділянки позивача, вказане відомо із Плану земельної ділянки складеного за результатами кадастрової зйомки за 2021 рік (а. с. 31 Т. 1) і акту узгоджувальної комісії з розгляду земельних спорів при виконавчому комітеті Рудківської міської ради від 20.07.2021 року (а. с. 30 Т.1).

Даних проукладення договору про встановлення земельного сервітуту матеріали цивільної справи не містять та під час її провадження такого питання подати суду ніхто з учасників не ініціював.

Згідно ст.41Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Вказані норми кореспондують ізстаттею 321 Цивільного кодексу. Відповідно ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ч. 1ст. 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно ч. 1ст. 316 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Заст. 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно ч. 1-3ст. 319 цього кодексувласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюютьсяКонституцією України,ЗК України,ЦК України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 98 Земельного кодексуУкраїнивизначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Відповідност. 401 ЦК Україниправо користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби іншим способом. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Право користування чужою земельною ділянкою полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів; забезпечення водопостачання, меліорації тощо ст. 404 ЦК України.

Статтею 102 ЗК Українитастаттею 406 ЦКвизначено, що дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках: а) поєднання в одній особі суб`єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки; б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут; в) рішення суду про скасування земельного сервітуту; г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут; ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років; д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.

Під час розгляду справи судом з`ясовано, що договір про встановлення земельного сервітуту відсутній і у позивача, і у двох відповідачів, а також в архіві земельного кадастру, тому дослідити підстави його встановлення, умови і навіть предмет, істотні умови договору неможливо; із плану земельної ділянки за результатами кадастрової зйомки, розробленої на замовлення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 технічної документації вбачається, що на земельній ділянці наявне обтяження, а саме проходу, проїзду, при цьому власники земельної ділянки - відповідачі по справі, як і позивач ОСОБА_3 , стверджують, що договір про встановлення сервітуту не укладали, таке рішення було прийнято узгоджувальною комісією з розгляду земельних спорів Рудківської міської ради Самбірського району.

Відповідачі також стверджують, що жодних перешкод у доступі до земельної ділянки позивача не чинять, останній має можливість вільного проходу, проїзду через частину земельної ділянки, обтяженої сервітутом. Однак позивач вважає, що такий земельний сервітут накладений неправомірно, оскільки у такий спосіб відповідачами приватизовано частину проїжджої дороги загального користування, а тому такий земельний сервітут має бути припинений та дорога загального користування має належати мешканцям села.

Ураховуючи вищенаведене суд приходить висновку, що правовідносини щодо встановлення сервітуту можуть виникати виключно між власником (володільцем) земельної ділянки та особою, яка має намір нею користуватися, підстави та вільне волевиявлення власників земельних ділянок встановлення земельного сервітуту невідомі, бо договір відповідний відсутній, в даному випадку позивач заперечує проти такого порядку доїзду, проходу до його будинковолодіння, сам договір встановлення земельного сервітуту між сторонами не укладався та на підставі рішення суду не встановлювався, а тому відмітку про реєстрацію такого земельного сервітуту слід однозначно вилучити із Державного земельного кадастру, оскільки порушено порядок його встановлення.

Частиною 1 ст. 78 Земельного кодексу Україниправо власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, - як було зазначено вище.

Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЗК Українинабуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

У частині третійстатті 152 ЗК Українипередбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно із частиною першоїстатті 153 ЗК Українивласник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно ізстаттею 182 ЦК Україниправо власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні діїє похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності. Вказаний за змістом правовий висновок неодноразово сформульований Верховним Судом, зокрема в постановах від 27.06.2018 у справі №921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі №909/472/18, від 29.04.2020 у справі №911/1455/19.

Відповідно до п. 107 Постанови КабінетуМіністрів Українивід 17жовтня 2012року №1051«Про затвердженняПорядку веденняДержавного земельногокадастру» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядкута до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування(у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної Книги на таку ділянку. Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється в тому числі за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.

Підстави скасування державної реєстрації земельної ділянки визначені у ч. 10ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр». Зокрема, до таких підстав віднесено поділ чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстроване з вини заявника, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. При цьому ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). При цьому цією частиноюст.24Закону встановлено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію.

Згідно зі ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно зі ст. 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

За змістом зазначених правових норм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється, зокрема з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками. Встановлення меж земельної ділянки надасть можливість встановити накладання межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 4624284300:01:002:0807 із відновлення меж в натурі, була проведена за заявою відповідача ОСОБА_1 на підставі технічної документації, розробленої ТзОВ «Західземлепроект»; однак Рудківською міською радою Самбірського району не приймалося рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі в АДРЕСА_1 , відтак речове право на такий об`єкт нерухомості було зареєстровано із порушенням діючих наведених вище норм законодавства, крім того узгоджувальна комісія із земельних спорів звернула увагу на включення у межі земельної ділянки проїзду загального користування, однак не зобов`язала відповідачів привести технічну документацію у відповідність до площі та конфігурації, на яку надавався дозвіл на розробку технічної документації, вилучивши із меж земельної ділянки проїзд загального користування, що в результаті призвело до реєстрації права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 із порушеннями та, у результаті - виникнення даного спору.

Із огляду на наведене, беручи до уваги те, що державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 4624284300:01:002:0807 була проведена із порушеннями, така державна реєстрація порушує законні права та інтереси позивача ОСОБА_3 , котрий позбавлений можливості вільно користуватися дорогою загального користування та проходом, проїздом до свого будинковолодіння, керуючись ч. 10 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр»слід скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,11га, кадастровий номер 4624284300:01:002:0807, для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 із скасуванням запису щодо неї у Поземельній книзі.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним Державного акту на право власності на землю та виданих на підставі такого свідоцтв про право на спадщину суду зазначає наступне:

Так,статтями 17-19 ЗК України 1990 рокувизначався певний порядок та підстави надання громадянам у користування або власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної влади в межах їх повноважень.

Таким чином особливість набуття права на земельні ділянки полягала в наявності чітко визначеної в законодавстві процедури, за якою в суб`єктів виникають повноваження щодо володіння, користування й розпорядження земельною ділянкою.

Таке набуття права на земельні ділянки передбачає обов`язкове прийняття уповноваженим органом держави (органом влади чи органом місцевого самоврядування) відповідного рішення, яке є обов`язковою юридичною підставою для подальшого укладення договору на відчуження земельної ділянки та юридичного оформлення на неї відповідних прав.

Органи, до повноважень яких були віднесені питання в галузі регулювання земельних відносин та обсяг їх компетенції, у тому числі щодо надання земельної ділянки в користування або у власність у період 1994 - 2001 років визначалисястаттями 9 - 12 ЗК України 1990 року.

Як вже зазначалося, відповідно до ст. 125 ЗК Україниправо власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державної реєстрації, а відповідно до ст. 126 ЗК України(в редакції на час приватизації земельної ділянки померлим ОСОБА_6 ) таким документом був державний акт, форма якого затверджувалася Кабінетом Міністрів України.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки визнавалися документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень або цивільно-правових угод.

Частинами першою, другою ст. 152 ЗК Українипередбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Відповідно до ч. 3 до ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом способів.

Окремо суд відзначає, що державний акт на право приватної власності на землю видавався виключно громадянам, підписувався Головою відповідної Ради народних депутатів, а також реєструвався відповідною радою за місцем розташування земельної ділянки в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю. Дані про реєстрацію права власності на земельну ділянку не вносилися до електронної бази даних, кадастрова зйомка із зазначенням координат при його видачі в переважній більшості випадків не здійснювалась. (Методичні рекомендації щодо документів, які посвідчують речові права на земельну ділянку відповідно до законодавства, схвалені колегією Державної реєстраційної служби України 28 листопада 2012 року, протокол №2).

Крім того згідно положень до ст. 22 ЗК України (у редакції 1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Позивач посилається на те, що оспорюваний держаний акт був виданий померлому ОСОБА_6 із порушеннями, а саме за відсутності рішення органу місцевого самоврядування, а також згідно даного акту йому у власність передано частину вулиці загального користування, однак таке лише посилання позивача на неправомірну приватизацію, посилаючись на опис меж у Державному акті на право власності на землю, що належить позивачу та багаторазового приєднання до справи копій свого правовстановлюючого документу із зазначенням правильних меж червоним кольором на власний розсуд, а також із врахуванням особливостей ведення документального діловодства тридцятирічної давності, що приватизація земельної ділянки померлим ОСОБА_6 відбулася у 1995 році, що є набагато раніше, ніж приватизація земельної ділянки ОСОБА_3 у 2011 році, встановлення меж котрої мало б відбуватися відповідно до земельних ділянок суміжних землекористувачів, померлий ОСОБА_6 за життя використав своє право безоплатної приватизації земельної ділянки і на сьогодні не може бути такої позбавлений, оскільки вже своє право наділене державою не реалізує, а спадкоємці ОСОБА_5 , що вже тоді помер до виникнення спірних правовідносин та відповідачі у цивільній справі в інший спосіб як спадкування спірної землі отримати її не могли і не зможуть, протягом тривалого часу ОСОБА_6 добросовісно користувався земельною ділянкою і до нього ніяких претензій не було, відтак оспорюваний державний акт на право приватної власності на землю серії ЛВ №000346 не може бути визнаний недійсним. Далі відбулось законне спадкування відповідачами у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 майна вже померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_5 , після смерті котрого ІНФОРМАЦІЯ_2 діда відповідачів ОСОБА_6 він фактично прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Водночас ст. 1219 ЦК України регламентовано, що не входятьдо складуспадщини правата обов`язки,що нерозривнопов`язані зособою спадкодавця,зокрема особисті немайнові права.

Згідно ст.328ЦК України правовласності набуваєтьсяна підставах,що незаборонені законом,зокрема ізправочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відтак суд уважає, що вимога про визнання свідоцтв про право на спадщину на спірну земельну ділянку недійсними та вимога про визнання недійсним державного акта на право власності на землю взаємопов`язані, а тому враховуючи вищенаведене, дотримуючись засад розумності та справедливості, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність у тій частині позовних вимог позивача ОСОБА_3 , оскільки ним не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами обставини, на які він посилається щодо незаконності Державного акту і відповідно свідоцтв про право на спадщину, а тому в цій частині позову суд відмовляє.

При цьому залишаючи чинним Державний акт на право власності на землю серії ЛВ №000346, виданий на ім`я ОСОБА_6 та відповідно виданих на його основі свідоцтв про право на спадщину суд вбачає можливим подальше виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки із врахуванням зауважень та зміщення меж земельної ділянки у визначений і зазначений раніше у судовому рішенні законний спосіб не порушуючи права суміжних землевласників.

Тому суд не вважає порушеним право на спадкування ОСОБА_5 , оскільки таке право на оскарження вищевказаних нормативних актів відповідача Луківської сільської ради (тепер Рудківської міської ради) за життя із 1995 року по час смерті 2003р. міг мати саме він, а за приписами Цивільного кодексу не передбачено спадкування прав спадкодавця на звернення до суду за захистом своїх прав. У зв`язку з наведеним суд прийшов до переконання, що позивач ОСОБА_3 не вправі оскаржити зазначені Державний акт на право власності на землю та видані на його підставі свідоцтва про право на спадщину, котрі фактично нівелюються як було вказано вище подальшою для спадкоємців ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на їх замовлення вірною розробкою відповідальною організацією і затвердженням органом влади технічної документації з подальшою державною реєстрацією та внесенням інформації до Державного реєстру. Прийняті технічна документація із землеустрою, розроблена 17.10.2021р. ФОП ОСОБА_7 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЛВ №000346, що так само виданий на підставі існуючого чи віртуального рішення сесії Луківської сільської ради Самбірського району Львівської області від 28.01.1995р., а потім Рішенням №3 від 27.09.2010 року відмінений у законний чи незаконний спосіб, - судом зазначені обставини не досліджувались, бо як було вказано раніше порушив спір позивач ОСОБА_3 , котрий не довів, що наділений цивільною процесуальною правосуб`єктністю, і дані спірні питання можуть бути лише питанням окремого розгляду та реагування стосовно законності дій у свій час посадових осіб.

Судом із позиції позивача з`ясовано, які реально його права порушені відповідачами, а також те, чи є метою пред`явлення позову позивачем ОСОБА_3 захист (відновлення) його прав і законних інтересів і чи можливо при обраному ним способі захисту відновити (захистити) його права. За змістом ст. 19 Конституції України способи захисту повинні кореспондуватись з повноваженнями суду, тобто суд може прийняти лише таке рішення, можливість ухвалення якого передбачена законодавством. Способи захисту прав мають бути встановлені законом або випливати із його положень чи бути передбачені договором. При цьому можливість пред`явлення конкретних позовних вимог та прохання про застосування конкретного способу захисту порушеного права в тих чи інших правовідносинах має бути передбачена законодавством, тобто юридично можливою.

Тому позов ОСОБА_3 задовольняється судом частково та на переконання суду в зв`язку з наведеним усім вище порушені земельні права відповідачами повністю стають відновленими; відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 7, 10, 12, 13, 258, 263-265, 268, 274 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Скасувати державну реєстрацію та вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності запис про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,11га із кадастровим номером 4624284300:01:002:0807, індексний номер витягу: 2879722747, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2522032446080, дата і час державної реєстрації: 27.11.2021 12:30:26, власники: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Скасувати державну реєстрацію та вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності запис про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,11га із кадастровим номером 4624284300:01:002:0807, індексний номер витягу: 287972583, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2522032446080, дата і час державної реєстрації: 27.11.2021 12:30:26, власники: ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Вилучити з державного реєстру кадастровий номер на земельну ділянку номер 4624284300:01:002:0807 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, сервітутів зареєстрованих щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ; видалити інформацію та відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 4624284300:01:002:0807 з бази Державного земельного кадастру та вилучити з реєстру земельний сервітут, який встановлений у 2021 році за рахунок АДРЕСА_1 .

У решті частини позову ОСОБА_3 відмовити, - про визнання недійсним Державного акта на право приватної власності на землю серії ЛВ №000346, виданого на ім`я ОСОБА_6 , про визнання недійсними Свідоцтв про право на спадщину за законом від 30.05.2011 року на частки, що видані ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , зареєстровані нотаріусом Рудківської державної нотаріальної контори за №1175 і №1178 відповідно.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та Рудківської міської ради Самбірського району Львівської області, з кожного по 1211,2(одній тисячі двісті одинадцять гривень 20коп)грн. у користь ОСОБА_3 понесених документально підтверджених судових витрат.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня складення 15 листопада 2024 року повного судового рішення.

Суддя