Постанова

від 11.11.2024 по справі 916/4878/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/4878/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.;

Секретар судового засідання (за доручення головуючого судді): Соловйова Д.В.;

Представники сторін:

Від прокуратури Ейсмонт І.С.;

Від Південного офісу Держаудитслужби - не з`явився;

Від Одеської обласної ради - не з`явився;

Від Одеського геріатричного будинку-інтернату - не з`явився;

Від Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія - не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія

на рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2024

по справі №916/4878/23

за позовом Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби та Одеської обласної ради

до відповідачів:

- Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія;

- Одеського геріатричного будинку-інтернату;

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 165 469,56 грн,

(суддя першої інстанції: Д`яченко Т.Г., дата та місце ухвалення рішення: 24.06.2024, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, проспект Шевченка, 29)

Заступник керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави (далі - прокурор) в особі Південного офісу Держаудитслужби, Одеської обласної ради, Одеського геріатричного будинку-інтернату звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія (далі ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія) про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 165469,56 грн.

В обґрунтування поданого позову, прокурором було зазначено суду, що опрацюванням даних оприлюднених на веб-порталі «Prozorro - публічні закупівлі» встановлено, що Одеський геріатричний будинок-інтернат 05.01.2021 оголосив про проведення переговорної процедури із закупівлі електричної енергії за ДК 021:2015:09310000-5:Електрична енергія з очікуваною вартістю 790500,00 гривень. Запланований обсяг електричної енергії складав 310000 кВт. Учасником вказаної процедури закупівлі зареєструвалось Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія з ціновою пропозицією 790500,00 грн.

Відповідно до протоколу розкриття тендерних пропозицій уповноваженої особи від 05.01.2021, тендерна пропозиція Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» була визначена, як така, що відповідає кваліфікаційним критеріям, встановленим в тендерній документації, а підстави для відмови, встановлені ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі» були відсутні.

В подальшому, уповноваженою особою Замовника 05.01.2021 було оприлюднено повідомлення про намір укласти договір про закупівлю з Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія на закупівлю електричної енергії (ДК 021:2015:09310000-5: Електрична енергія) обсягом 310000 кВт, з ціновою пропозицією 790500,00 гривень, строком виконання до 31.12.2021.

Як зазначає прокурор, між Одеським геріатричним будинком-інтернатом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» 19.01.2021 було укладено Договір №04-5500Z-ВЦ про закупівлю електричної енергії у постачальника.

Відповідно до умов договору та додатків до нього, предметом вказаного договору є: електрична енергія, ДК 021:2015 під кодом: 09310000-5 «електрична енергія», за ціною 2,55 грн. з ПДВ за 1 кВт*год, за обсяг електричної енергії: 310000 кВт*год, загальною вартістю 790500,00 гривень. Постачання електричної енергії було визначено з 19.01.2021 по 31.12.2021.

Прокурор вказує, що в подальшому до Договору № 04-5500Z-ВЦ від 19.01.2021 було укладено низку додаткових угод, якими було зменшено обсяги постачання електричної енергії з урахуванням збільшення її ціни. Внаслідок укладання Додаткових угод до Договору за рахунок зменшення обсягів поставки вартість одиниці електричної енергії загалом збільшилась на 56,08%, у жодній додатковій угоді до Договору не вказано належного обґрунтування необхідності внесення змін до договору, самі угоди до Договору укладені з порушенням вимог ст. 5, ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», ст. 180 Господарського кодексу України, ст. 653 Цивільного кодексу України, а відповідно є недійсними.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 клопотання Суворовської окружної прокуратури міста Одеси від 28.03.2024р. вх. №ГСОО 13036/24 було задоволено; позовну заяву Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, Одеської обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 165469,56 грн. в частині представництва інтересів держави в особі Одеського геріатричного будинку-інтернату залишено без розгляду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 за клопотанням Суворовської окружної прокуратури міста Одеси від 28.03.2024 вх. № ГСОО 13065/24 було залучено Одеський геріатричний будинок-інтернат до участі у справі в якості співвідповідача.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.06.2024 у справі №916/4878/23 позовну заяву Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби, Одеської обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія», Одеського геріатричного будинку-інтернату про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 165469,56 грн. задоволено повністю; визнано недійсною Додаткову угоду №1 від 18.08.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №04-5500Z-ВЦ від 19.01.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія та Одеським геріатричним будинком-інтернатом; визнано недійсною Додаткову угоду №2 від 19.08.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 04-5500Z-ВЦ від 19.01.2021 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Одеським геріатричним будинком-інтернатом; визнано недійсною Додаткову угоду № 3 від 20.08.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 04-5500Z-ВЦ від 19.01.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Одеським геріатричним будинком-інтернатом; визнано недійсною Додаткову угоду № 4 від 15.12.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 04-5500Z-ВЦ від 19.01.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія та Одеським геріатричним будинком-інтернатом, визнано недійсною Додаткову угоду № 5 від 15.12.2021 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 04-5500Z-ВЦ від 19.01.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Одеським геріатричним будинком-інтернатом; визнано недійсною Додаткову угоду № 6 від 11.02.2022 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 04-5500Z-ВЦ від 19.01.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Одеським геріатричним будинком-інтернатом; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» в дохід місцевого бюджету (р/р № UA778999980314040544000015001, отримувач ГУК в Од.обл./Одеська область./24060300, код отримувача 37607526, код класифікації доходів бюджету 24060300/інші надходження) надмірно сплачені грошові кошти у розмірі 165469 (сто шістдесят п`ять тисяч чотириста шістдесят дев`ять) грн. 56 коп. за Договором про закупівлю електричної енергії у постачальника № 04-5500Z-ВЦ від 19.01.2021; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» на користь Одеської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору у розмірі 10736 грн. 00 коп.; стягнуто з Одеського геріатричного будинку-інтернату на користь Одеської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору у розмірі 8052 (вісім тисяч п`ятдесят дві) грн 00 коп., у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» від 26.04.2024 вх. № ГСОО 17170/24 про розстрочення виконання рішення суду відмовлено.

В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд зазначив, що матеріали справи не містять жодних доказів та документів, які б передували укладанню спірних додаткових угод з підтвердженням відповідної необхідності зміни ціни договору, не доведено жодних обставин, які б засвідчували неможливість виконання постачальником умов договору по запропонованій на процедурі закупівлі ціні, також відсутні будь-які докази, що виконання зобов`язань постачальником за ціною, що була узгоджена у договорі, є неможливим та підвищення ціни було непрогнозованим для постачальника станом на час укладення договору.

Суд зазначив, що укладаючи 19.01.2021 Договір № 04-5500Z-ВЦ про закупівлю електричної енергії у постачальника сторонами - Одеським геріатричним будинком-інтернатом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» було узгоджено ціну за електричну енергію у розмірі 2,55 грн. за 1 кВт*год та укладаючи у подальшому Додаткові угоди: № 1 від 18.08.2021, № 2 від 19.08.2021, № 3 від 20.08.2021, № 4 від 15.12.2021, № 5 від 15.12.2021 та № 6 від 11.02.2022 до Договору було підвищено ціну на електричну енергію загалом на 56,08%.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що відбулось збільшення ціни товару шляхом укладання Додаткових угод №1 від 18.08.2021, №2 від 19.08.2021, №3 від 20.08.2021, №4 від 15.12.2021, №5 від 15.12.2021 та №6 від 11.02.2022, що суперечить п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про закупівлю» та не відповідає принципам здійснення публічних закупівель, визначеним у ст. 5 цього Закону, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення вимог прокурора у даній частині та визнання недійсними Додаткових угод: №1 від 18.08.2021, №2 від 19.08.2021, №3 від 20.08.2021, № 4 від 15.12.2021, № 5 від 15.12.2021 та № 6 від 11.02.2022.

За матеріалами справи судом з`ясовано, що загальний обсяг постачання за Договором становив 306253,41 кВт/год та Одеським геріатричним будинком-інтернату було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» грошові кошти у розмірі 946415,76 грн, тоді як із врахуванням вірної вартості за електричну енергію сума становить 780946,20 грн, у зв`язку з чим сума надмірно сплачених грошових коштів становить 165469,56 грн.

16.07.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія на рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2024 по справі №916/4878/23.

ТОВ «ООЕК» вважає, що рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2024 ухвалене з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню.

Так, на переконання апелянта суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Одеської обласної ради. Задоволення судом позовних вимог прокурора та визнання додаткових угод недійсними не відновлює прав чи законних інтересів Одеської обласної ради, оскільки остання не є стороною оспорюваних додаткових угод.

Прокурором не було надано належних та допустимих доказів нездійснення з боку Одеської обласної ради своїх повноважень протягом розумного строку, недоведено розповсюдження повноважень Одеської обласної ради стосовно контролю фінансової діяльності Одеського геріатричного будинку-інтернату на правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для звернення із позовом до ТОВ «ООЕК». Наведене не дає підстав для висновку щодо бездіяльності органу в частині вжиття заходів на захист інтересів держави. Не надавши можливість Одеській обласній раді відреагувати та вжити можливих заходів протягом розумного строку та у встановленому законом порядку, прокурор в порушення приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», безпідставно звернувся до суду.

Крім того, заявник апеляційної скарги вказує, що необґрунтованим є висновок суду щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі, оскільки підставою для звернення прокурора до суду із позовом у даній справі не є результати державного фінансового контролю, а відтак залучення прокуратурою ДАСУ в якості позивача у даній справі є безпідставним та неможливим, оскільки у спірних правовідносинах Держаудитслужба не набула статусу позивача. Крім того, прокурором в інтересах ДАСУ не заявлено жодних позовних вимог.

Також апелянт зазначає, що необґрунтованими є висновки суду першої інстанції відносно того, що оспорювані додаткові угоди були укладені з порушенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки комерційною пропозицією (п.1) передбачено, що всі компоненти ціни, є такими, що не залежать від постачальника та можуть бути змінені без додаткового повідомлення клієнта. Відтак ціна за спожиту електричну енергію для клієнта визначається на підставі показників ціни закупівлі електричної енергії постачальником на ринках електричної пропозиції, грн/кВт.год з урахуванням тарифу на послуги з передачі електричної енергії, який визначається Постановами НКРЕКП та з урахуванням ціни на послуги, пов`язані із постачанням електричної енергії клієнту.

Сторони узгодили між собою порядок зміни ціни у випадку коливання цін на ринку електричної енергії, а також узгодили документи, якими такі коливання можуть підтверджуватись. Протягом строку дії Договору, сторони неодноразово змінювали умови Договору. Як вбачається з позову, прокурор вказує на те, що з моменту укладення Договору ціна збільшилась на 56,08 %. Проте, такі доводи прокурора не спростовують дійсність оспорюваних додаткових угод. Зі змісту Додаткових угод №№ 1-6 вбачається, що зміни до Договору були внесені за взаємною згодою сторін. Укладення Додаткових угод №№ 1-5 здійснювалось у відповідності до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та було обумовлене коливанням цін на ринку електроенергії.

Апелянт звертає увагу, що підвищення цін на електроенергію може здійснюватися пропорційно збільшенню ціни на ринку, так часто, як це потрібно, але не більше ніж до 10% щоразу. При цьому, сукупність таких змін (додаткових угод) може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначену сторонами на момент укладення договору про закупівлію або останньої додаткової угоди.

Крім того, заявник апеляційної скарги зазначає, що Додаткові угоди 1-6 до Договору оскаржуються прокурором лише в частині умов щодо збільшення ціни за одиницю товару. При цьому, вказані додаткові угоди містять і інші умови Договору, щодо зміни яких сторони дійшли згоди, та які не є предметом оскарження в межах даної справи. Проте, суд першої інстанції визнав недійсними додаткові угоди №№ 1-6 у повному обсязі, а не лише в частині збільшення ціни за одиницю товару, що свідчить про порушення судом ст. 217 Цивільного кодексу України. Згідно із ст. 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції щодо визнання недійсними додаткових угод №№ 1-6 в повному обсязі є таким, що прийнято з порушенням ст. 217 Цивільного кодексу України, що в свою чергу є підставою для його скасування в цій частині.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія на рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2024 по справі №916/4878/23; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/4878/23.

24.07.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/4878/23.

09.08.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві прокурор зазначає, що ним у позові обґрунтовано зазначено, що ціну за одиницю товару при укладанні додаткових угод можна збільшувати загалом не більше ніж на 10%. Якщо постачальник документально підтвердить замовнику, що ціна на товар проколивалася на ринку такого товару від ціни в договорі і до ціни на момент підписання додаткової угоди, обґрунтує для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі, наведе причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним, і доведе, що підвищення ціни є непрогнозованим, то можна говорити про наявність підстав для внесення змін до договору.

Разом з тим, прокурор звертає увагу, що жодними документами постачальника не обґрунтовано для замовника пропозицію про підвищення ціни, визначеної у договорі, тобто чому таке підвищення цін на ринку зумовило неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, не наведено будь-яких причин, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним, а також Постачальником не доведено, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції

Ухвалою суду від 05.09.2024 розгляд справи було призначено на 07.10.2024 о 14-00 год.

Розпорядженням керівника апарату суду від 03.10.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи №916/4878/23 у зв`язку з перебуванням судді Колоколова С.І. у відпустці.

У відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи від 03.10.2024 справу №916/4878/23 розподілено на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Принцевської Н.М., суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2024 прийнято справу №916/4878/23 до розгляду колегією суддів у складі: головуючого судді Принцевської Н.М., суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.

В судовому засіданні оголошено перерву в судовому засіданні по справі №916/4878/23 до: 11.11.2024 року о 12-30 год.

В судове засідання 11.11.2024 з`явився прокурор, представники інших учасників в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників учасників, які не з`явились, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, Одеський геріатричний будинок-інтернат 05.01.2021 оголосив про проведення переговорної процедури із закупівлі електричної енергії за ДК 021:2015:09310000-5:Електрична енергія з очікуваною вартістю 790500,00 грн. Запланований обсяг електричної енергії складав 310000 кВт.

Учасником вказаної процедури закупівлі зареєструвалось Товариство з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія з ціновою пропозицією 790500,00 грн.

Відповідно до протоколу розкриття тендерних пропозицій уповноваженої особи від 05.01.2021, тендерна пропозиція Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія була визначена, як така, що відповідає кваліфікаційним критеріям, встановленим в тендерній документації, а підстави для відмови, встановлені ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі» були відсутні.

Уповноваженою особою Замовника 05.01.2021 було оприлюднено повідомлення про намір укласти договір про закупівлю з Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія на закупівлю електричної енергії (ДК 021:2015:09310000-5: Електрична енергія) обсягом 310000 кВт, з ціновою пропозицією 790500,00 гривень, строком виконання до 31.12.2021.

19.01.2021 між Одеським геріатричним будинком-інтернатом, як споживачем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія», як постачальником, було укладено Договір № 04-5500Z-ВЦ про закупівлю електричної енергії у постачальника.

Відповідно до умов Договору та Додатків до нього, предметом вказаного договору є: електрична енергія, ДК 021:2015 під кодом: 09310000-5 «електрична енергія», за ціною 2,55 грн. з ПДВ за 1 кВт*год, за обсяг електричної енергії: 310000 кВт*год, загальною вартістю 790500,00 гривень. Постачання електричної енергії було визначено з 19.01.2021 по 31.12.2021.

В подальшому до Договору № 04-5500Z-ВЦ від 19.01.2021 було укладено низку додаткових угод, якими було зменшено обсяги постачання електричної енергії з урахуванням збільшення її ціни.

Відповідно до п. 2.1. Договору за цим Договором постачальник продає електричну енергію, за кодом СРV за ДК 021:2015-09310000-5 Електрична енергія, споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Кількість електричної енергії на 2021 визначено в очікуваному обсязі 310000 кВт/год, відповідно до Додатку 3 до Договору «Обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу (чем). Очікуваний обсяг постачання може бути змінений залежно від реального фінансування споживача та в інших випадках за згодою сторін, визначеному цим Договором та додатками до нього. Обсяги закупівлі можуть бути зменшені залежно від фактичного споживання електричної енергії споживачем та з урахуванням фактичного обсягу кошторисних призначень споживача.

Додатковою угодою № 1 від 18.08.2021 до Договору було підвищено ціну на електричну енергію до 2,805 грн. за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений - 296126 кВт*год, загальна вартість договору залишилась без змін. Отже, ціна на товар за даною Додатковою угодою була збільшена на 10 %, в порівнянні з ціною, яка була встановлена основним договором.

Додатковою угодою №2 від 19.08.2021 до Договору було підвищено ціну на електричну енергію до 3,086 гривень за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений - 283 514 кВт*год, загальна вартість договору залишилась без змін. Отже, ціна на товар за даною додатковою угодою була збільшена на 21,02 %, в порівнянні з ціною, яка була встановлена основним договором, та на 10,02 %, в порівнянні з ціною, яка була встановлена додатковою угодою № 1 від 18.08.2021.

Додатковою угодою № 3 від 20.08.2021 до Договору було підвищено ціну на електричну енергію до 3,2398 грн. за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений - 277 509 кВт*год, загальна вартість договору залишилась без змін. Отже, ціна на товар за даною додатковою угодою була збільшена на 27,05 %, в порівнянні з ціною, яка була встановлена основним договором, та на 4,98 %, в порівнянні з ціною, яка була встановлена додатковою угодою № від 19.08.2021.

Додатковою угодою № 4 від 15.12.2021 до Договору було підвищено ціну на електричну енергію до 3,56 грн. за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений - 272120 кВт*год, загальна вартість договору залишилась без змін. Отже, ціна на товар за даною додатковою угодою була збільшена на 39,6 %, в порівнянні з ціною, яка була встановлена основним договором, та на 9,88 %, в порівнянні з ціною, яка була встановлена додатковою угодою № 3 від 20.08.2021.

Додатковою угодою №5 від 15.12.2021 до Договору було підвищено ціну на електричну енергію до 3,919 грн. за к8т*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений - 272120 кВт*год, загальна вартість договору залишилась без змін. Отже, ціна на товар за даною додатковою угодою була збільшена на 53,69 %, в порівнянні з ціною, яка була встановлена основним договором, та на 10,08 %, в порівнянні з ціною, яка була встановлена додатковою угодою № 4 від 15.12.2021.

Крім цього, відповідно до Додаткової угоди №3/6 від 28.12.2021 до Договору ціна договору була зменшена на 1820,20 гривень та склала 788679,80 грн., а загальний обсяг постачання визначений, як 266756 кВт*год.

Крім цього, відповідно до Додаткової угоди № 2/7 від 30.12.2021 до договору, строк дії договору був продовжений до 31.03.2022 та визначений з 19.01.2021 до 31.03.2022.

Додатковою угодою № 6 від 11.02.2022 до Договору було підвищено ціну на електричну енергію до 3,98 грн. за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений - 272120 к8т*год, загальна вартість договору залишилась без змін. Отже, ціна на товар за даною додатковою угодою була збільшена на 56,08 %, в порівнянні з ціною, яка була встановлена основним договором, та на 1,56 %, в порівнянні з ціною, яка була встановлена Додатковою угодою № 5 від 15.12.2021.

Крім цього, відповідно до Додаткової угоди № 7 від 11.02.2022 до Договору ціна договору була збільшена на 157735,96 гривень та склала 946415,76 грн, строк постачання був визначений з 19.01.2021 по 03.03.2022, а загальний обсяг постачання - 306373 кВт*год, в тому числі на 2022 рік - 39617 кВт*год.

Прокурор вважає, що внаслідок укладання Додаткових угод до Договору за рахунок зменшення обсягів поставки вартість одиниці електричної енергії загалом збільшилась на 56,08%, у жодній додатковій угоді до Договору не вказано належного обґрунтування необхідності внесення змін до договору, а самі угоди до Договору укладені з порушенням вимог ст. 5, ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», ст. 180 Господарського кодексу України, ст. 653 Цивільного кодексу України, а відповідно є недійсними.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне в першу чергу надати оцінку доводам апеляційної скарги в частині відсутності підстав у прокурора на звернення до суду позовом. З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

В контексті зазначеного слід також враховувати, окрім іншого, й рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99.

Так Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Колегія суддів апеляційного господарського суду також враховує, що у постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 915/20/18 суд касаційної інстанції зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також й у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не має загальнодержавного характеру, але спрямоване на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

У постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваних додаткових угод, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.

Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, зазначав, що виконання зобов`язань за Додатковою угодою, укладеною з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призводить до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України "Про публічні закупівлі" та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими в статті 3 даного Закону.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 для підтвердження судом підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Укладення додаткових угод до договору всупереч вимогам чинного законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора (постанова Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/989/18).

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України "Про публічні закупівлі" моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи. Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.

Положеннями частини 1 статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що за порушення вимог, установлених цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону, уповноважені особи, службові (посадові) особи замовників, службові (посадові) особи та члени органу оскарження, службові (посадові) особи Уповноваженого органу, службові (посадові) особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, службові (посадові) особи органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (обслуговуючого банку), несуть відповідальність згідно із законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

За приписами пунктів 8, 10 частини 1 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2016 року № 43, визначено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з підпунктами 3, 4, 9 пункту 4 Положення про Державну аудиторську службу України, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту, перевірки закупівель, інспектування (ревізії), моніторингу закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

Так саме Держаудитслужба в даному випадку є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, у зв`язку з чим прокурором правомірно визначено Південний офіс Держаудитслужби, як позивача у даній справі.

Стосовно позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної ради, судова колегія зазначає наступне.

Судом враховано, що Одеська обласна рада виступає у якості суб`єкта владних повноважень, який приймає участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання.

Згідно зі ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 181 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (ч. 1, 5 та 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Частинами першою та четвертою статті 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 по справі №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема, шляхом укладення незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Як з`ясовано судом, прокурором на адресу Одеської обласної ради було скеровано лист №53-5117ВИХ-22, у якому було звернуто увагу на виявлені порушення Закону України «Про публічні закупівлі» та запропоновано вжити заходи реагування. (а.с. 74, т.1).

Відповідно до листа ГУ Державної казначейської служби в Одеській області від 27.07.2023 №10-13-06/7062 вбачається, що Одеський геріатричний будинок-інтернат є розпорядником бюджетних коштів, що повністю утримується за рахунок місцевого бюджету та є неприбутковою установою, отримує асигнування від головного розпорядника бюджетних коштів Департаменту соціальної політики та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації. (а.с. 105, т.1).

Відповідно до листа ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області від 19.09.2023 №10-13-06/8390 з`ясовано, що у разі повернення коштів у поточному бюджетному періоді, видатки за якими були проведені у минулих бюджетних періодах, то такі кошти в обов`язковому порядку перераховуються розпорядником бюджетних коштів до доходів відповідного бюджету, у даному випадку Одеський геріатричний будинок-інтернат отримав фінансування з обласного бюджету. Кошти, отримані з обласного бюджету Одеської області, повертаються в дохід місцевого бюджету на відповідні розрахункові реквізити. (а.с.109, т.1).

Зважаючи на викладене, виходячи із предмета і підстав позову, сформульованих прокурором, та враховуючи, що Одеська обласна рада не звернулась до суду з позовом про визнання недійсними договорів після отримання інформації від прокурора про наявні порушення, що підтверджує бездіяльність компетентного органу, суд доходить висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Одеської обласної ради.

Матеріали даної справи містять копії повідомлень Суворовської окружної прокуратури міста Одеси до Одеської обласної ради та Південного офісу Держаудитслужби від 20.09.2023 року, в яких з посиланням на ч. 4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", повідомлено про те, що найближчим часом позовні заява буде скерована до господарського суду Одеської області для розгляду по суті.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що визначені прокурором позивачі належним чином не здійснили захист інтересів територіальної громади в спірних правовідносинах, у зв`язку з чим у прокурора були обґрунтовані підстави для представництва в суді інтересів держави, у тому числі, в особі позивачів за цим позовом, з огляду на що доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Крім того, з огляду на вищевикладене, судовою колегією не приймаються до уваги доводи апелянта щодо невірного визначення порядку повернення надмірно сплачених коштів, оскільки саме в дохід держави вони мають бути перераховані.

Щодо позовних вимог по суті та висновків місцевого господарського суду в цій частині, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 638 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі".

Метою вказаного закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

У статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" зазначено, що договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі").

За частиною другою статті 189 Господарського кодексу України (далі - ГК України) ціна є істотною умовою господарського договору.

Згідно з частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами першою, другою статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України "Про публічні закупівлі", яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 по справі №922/2321/22.

Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". У цьому Законі в редакції до 19 квітня 2020 року норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: «Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі».

Отже, вказана норма Закону України "Про публічні закупівлі" в редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель» № 114-IX від 18 вересня 2019 року (далі - Закон № 114-ІХ), яким Закон України "Про публічні закупівлі" було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.

Як вбачається з пояснювальної записки до проекту Закону № 114-ІХ, метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов`язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії «ціновому демпінгу» коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.

За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" у вказану норму пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати "ціновий демпінг" з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

Описана вище можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісної конкуренції, зловживань та корупційних дій робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є очевидним порушенням принципів процедури закупівлі, встановлених преамбулою та статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, принципів добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності, відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель, недискримінації учасників, об`єктивної та неупередженої оцінки тендерних пропозицій, запобігання корупційним діям і зловживанням.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №913/308/18.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів наголошує на тому, що загальне збільшення ціни за одиницю товару не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Саме такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.

За умовами частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17).

Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів та документів, які б передували укладанню спірних додаткових угод з підтвердженням відповідної необхідності зміни ціни договору, не доведено жодних обставин, які б засвідчували неможливість виконання постачальником умов договору по запропонованій на процедурі закупівлі ціні, також відсутні будь-які докази, що виконання зобов`язань постачальником за ціною, що була узгоджена у договорі є неможливим та підвищення ціни було непрогнозованим для постачальника станом на час укладення договору.

У постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 ОП ВС зазначила, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися. Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки. Верховний Суд звертає увагу на невірне тлумачення скаржником висновків суду апеляційної інстанції. Постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Так, укладаючи 19.01.2021 Договір № 04-5500Z-ВЦ про закупівлю електричної енергії у постачальника сторонами - Одеським геріатричним будинком-інтернатом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» було узгоджено ціну за електричну енергію у розмірі 2,55 грн. за 1 кВт*год та, укладаючи у подальшому Додаткові угоди: № 1 від 18.08.2021, № 2 від 19.08.2021, № 3 від 20.08.2021, № 4 від 15.12.2021, № 5 від 15.12.2021 та № 6 від 11.02.2022 до Договору було підвищено ціну на електричну енергію загалом на 56,08%, що суперечить приписам чинного законодавства України.

Укладання Додаткових угод № 1 від 18.08.2021, № 2 від 19.08.2021, № 3 від 20.08.2021, № 4 від 15.12.2021, № 5 від 15.12.2021 та № 6 від 11.02.2022 суперечить п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про закупівлю» та не відповідає принципам здійснення публічних закупівель, визначеним у ст. 5 цього Закону.

Щодо тверджень апелянта про те, що судом першої інстанції безпідставно визнано недійсними оспорюванні додаткові угоди в повному обсязі, а не їх окремі частині, зокрема щодо збільшення ціни товару, колегія суддів зазначає наступне.

Правові наслідки недійсності окремих частин правочину встановлені статтею 217 Цивільного кодексу України, згідно з якою недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Тобто умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому.

Такий правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 12.03.2018 у справі №910/22319/16), від 11.08.2021 у справі №926/324/20 та від 18.11.2021 у справі №907/12/19.

Стаття 180 Господарського кодексу України визначає, що істотними умовами договору, без погодження яких укладення господарського договору неможливе, є предмет, ціна та строк дії договору (частина третя статті 180 Господарського кодексу України).

У даному випадку ціна товару є істотною умовою Договору та Додаткових угод до нього, а тому оспорюванні правочини можуть бути визнанні судом недійними лише в повному обсязі.

Щодо позовної вимоги про стягнення грошових коштів, а також доводів апелянта в цій частині, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає таке.

За приписами ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно із ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Недійсність спірних додаткових угод означає, що вони не породжують правових наслідків, відтак, як правильно зауважив суд першої інстанції, правовідносини сторін регулюються виключно Договором, тобто і поставка, і оплата мають здійснюватися сторонами відповідно до умов саме первісної редакції укладеного Договору.

Судом першої інстанції правомірно з`ясовано, що загальних обсяг постачання за Договором становив 306253,41 кВт/год та Одеським геріатричним будинком-інтернату було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» грошові кошти у розмірі 946415,76 грн., тоді як із врахуванням вірної вартості за електричну енергію сума становить 780946,20 грн., у зв`язку з чим сума надмірно сплачених грошових коштів становить 165469,56 грн.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції визнається правомірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав визнання грошових коштів в сумі 165469,56 грн. такими, що були безпідставно одержані Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія», підстава їх набуття відпала, а тому останній зобов`язаний їх повернути, а доводи апеляційної скарги в цій частині судовою колегією до уваги не приймаються.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Апелянтом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції в зв`язку з чим, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» на рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2024 по справі №916/4878/23 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 05.06.2024 по справі №916/275/24 залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» на рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2024 по справі №916/4878/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2024 по справі №916/4878/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 25.11.2024 у зв`язку з перебуванням судді Савицького Я.Ф. з 12.11.2024 по 15.11.2024 у відпустці, а також з 18.11.2024 по 22.11.2024 участі у підготовці для підтримання кваліфікації у НШСУ.

Головуючий суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

Я.Ф. Савицький