ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3710/22м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №6
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Колоколова С.І.,
Таран С.В.,
секретар судового засідання Полінецька В.С.,
за участю представників учасників судового процесу:
від позивача (прокуратури): Капустін М.В., за посвідченням;
від ОМР: Явченко Д.В., у порядку самопредставництва;
від ТОВ «АВТОСТАЙЛ»: Кочмар В.В., за довіреністю;
від АТ «СЕНС БАНК»: Дем`янець Я.В, за довіреністю; Гвоздецький А.М., за ордером;
від ТОВ ФРАНЦУЗЬКИЙ БУЛЬВАР ЕЛІТ: не з`явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АВТОСТАЙЛ
на рішення Господарського суду Одеської області
від 26 липня 2023 року (повний текст складено 07.08.2023)
у справі №916/3710/22
за позовом: Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави
до відповідачів:
1. Одеської міської ради
2. Товариства з обмеженою відповідальністю АВТОСТАЙЛ
3. Акціонерного товариства СЕНС БАНК
4. Товариства з обмеженою відповідальністю ФРАНЦУЗЬКИЙ БУЛЬВАР ЕЛІТ
про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, іпотечного договору, визнання недійсним державного акту, скасування рішення нотаріуса, скасування державної реєстрації,-
суддя суду першої інстанції: Невінгловська Ю.М.,
місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29 Господарський суд Одеської області
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
В судовому засіданні 11.11.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
В С Т А Н О В И В:
В грудні 2022 Заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі прокурор, позивач) звернувся в інтересах держави до Господарського суду Одеської області з позовом до: Одеської міської ради (далі також відповідач-1, ОМР), Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) Автостайл (далі також відповідач-2), Акціонерного товариства (АТ) Сенс Банк (далі також відповідач-3, Банк) та Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) ФРАНЦУЗЬКИЙ БУЛЬВАР ЕЛІТ (далі також відповідач-4), в якому просив суд:
- визнати незаконним та скасувати п. 24 Переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2005-2006 роках, що є додатком до рішення Одеської міської ради від 29.09.2005 № 4422-IV Про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у формі аукціону в 2005-2006 роках в частині включення земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, площею 1,0 га;
- визнати незаконним та скасувати п. 24 Переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2005-2006 роках, що є додатком до рішення Одеської міської ради від 09.11.2005 № 4842-IV Про продаж земельних ділянок, розташованих в м. Одеса, на земельному аукціоні в частині, що стосується земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря), площею 0,5291 га;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки під забудову на аукціоні від 27.04.2006, укладений між Одеською міською радою та ТОВ ФРАНЦУЗЬКИЙ БУЛЬВАР ЕЛІТ (код ЄДРПОУ 33933008), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д.Г. та зареєстрованим у реєстрі за № 1497;
- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 915253, реєстраційний номер 020650500037, виданий 18.09.2006 ТОВ ФРАНЦУЗЬКИЙ БУЛЬВАР ЕЛІТ (код ЄДРПОУ 33933008) на земельну ділянку площею 0,5291 га з кадастровим номером 5110136900:35:02:0009;
- визнати недійсним іпотечний договір від 23.05.2007, укладений між ТОВ ФРАНЦУЗЬКИЙ БУЛЬВАР ЕЛІТ (код ЄДРПОУ 33933008) та ВАТ Акціонерно-комерційний банк Укрсоцбанк (код ЄДРПОУ 00039019), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н.В. за №2819;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 20.12.2017, у кладений між ПАТ Укрсоцбанк (код ЄДРПОУ 00039019) та ТОВ АВТОСТАЙЛ (код ЄДРПОУ 40049445), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саваріною О.Є. та зареєстрованим у реєстрі за № 3295 зі змінами, внесеними додатковою угодою від 31.01.2018, посвідченою Саваріною О.Є. та зареєстрованим у реєстрі за № 302;
- скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Саваріної від 20.12.2017 за № 38858959 щодо реєстрації права приватної власності ТОВ АВТОСТАЙЛ на земельну ділянку із кадастровим номером 5110136900:35:002:0009 площею 0,5291 га (рнонм 687374451101);
- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за №24058072 від 20.12.2017 з одночасним припиненням права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:35:002:0009 (реєстраційний номер 687374451101) за ТОВ АВТОСТАЙЛ (код ЄДРПОУ 40049445);
- зобов`язати ТОВ АВТОСТАЙЛ (код ЄДРПОУ 40049445) усунути перешкоди у користуванні майном шляхом повернення у власність держави в особі територіальної громади міста Одеси земельної ділянки площею 0,5291 га з кадастровим номером 5110136900:35:002:0009 вартістю 30444960 грн., що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, (район пляжу монастиря).
Також, позивач просив стягнути з відповідачів на користь Одеської обласної прокуратури сплачений судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог прокурор послався, зокрема, на те, що Одеською міською радою порушено вимоги законодавства при передачі у власність для забудови земельної ділянки, що являє собою частину рекреаційної території, яка знаходиться у нормативно визначених межах прибережної захисної смуги Чорного моря. Разом з цим, законодавством не передбачено можливість передачі у приватну власність юридичних та фізичних осіб таких земельних ділянок, оскільки останні мають режим обмеженої господарської діяльності, яка не передбачає можливість будівництва об`єктів офісного та житлового, а також іншого будівництва, окрім будівництва об`єктів санаторного призначення. Відтак, відбулось незаконне відчуження вищевказаних земельних ділянок третім особам, внаслідок укладення ряду правочинів.
При цьому, прокурор зазначає, що відсутність проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території відповідного населеного пункту межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість передачі у приватну власність ділянки, що підпадає під нормативно визначену двокілометрову зону від урізу води.
Разом із позовом до суду першої інстанції прокурором було подано заяву про забезпечення позову шляхом:
- накладення арешту на земельну ділянку площею 0,5291 га, з кадастровим номером 5110136900:35:002:0009, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря) (реєстраційний номер 687374451101),
- заборони ТОВ АВТОСТАЙЛ,а також іншим фізичним та юридичним особам, на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати будь - які дії щодо поділу, об`єднання, передачі в оренду, тощо земельної ділянки площею 0,5291 га, з кадастровим номером 5110136900:35:002:0009, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря) (реєстраційний номер 687374451101);
- заборони ТОВ АВТОСТАЙЛ та іншим фізичним та юридичним особам на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці площею 0,5291 га, з кадастровим номером 5110136900:35:002:0009, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря) (реєстраційний номер 687374451101).
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2023 у справі №916/3710/22, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 04.05.2023 у даній справі, скасовано ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.01.2023 у справі №916/3710/22 про відмову у задоволенні заяви (вх.№2-1273/22) про забезпечення позову у даній справі та вжити відповідні заходи забезпечення позову, а саме:
- накладено арешт на земельну ділянку площею 0,5291 га, з кадастровим номером 5110136900:35:002:0009, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря) (реєстраційний номер 687374451101),
- заборонено ТОВ АВТОСТАЙЛ, а також іншим фізичним та юридичним особам, на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати будь - які дії щодо поділу, об`єднання, передачі в оренду, тощо земельної ділянки площею 0,5291 га, з кадастровим номером 5110136900:35:002:0009, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря) (реєстраційний номер 687374451101).
- заборонено ТОВ АВТОСТАЙЛ та іншим фізичним та юридичним особам на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці площею 0,5291 га, з кадастровим номером 5110136900:35:002:0009, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря) (реєстраційний номер 687374451101).
Крім того, 20.03.2023 року до Господарського суду Одеської області від ТОВ АВТОСТАЙЛ надійшла заява про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності (вх. №8804/23).
Аналогічна заява про застосування строків позовної давності (вх. № 7011/23) надійшла до суду першої інстанції 23.05.20223 від Одеської міської ради.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.07.2023 у справі №916/3710/22 (суддя Ю.М. Невінгловська) позовні вимоги Заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено у повному обсязі.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами даної справи підтверджується те, що спірна земельна ділянка розташована в межах 2 кілометрів від урізу води. Відтак, з огляду на положення чинного законодавства, і Одеська міська рада, і ТОВ Французький бульвар-Еліт знали чи повинні були знати про неможливість передання та отримання у власність спірної земельної ділянки для будівництва курортно-рекреаційного комплексу. Також суд дійшов висновку, що враховуючи факт знаходження спірної земельної ділянки у прибережній захисній смузі Чорного моря, є аргументи відповідачів про те, що прокурор не довів факту віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду є неприйнятними.
З огляду на вказане, суд першої інстанції визнав доведеними прокурором твердження про порушення Одеською міською радою вимог законодавства під час прийняття оскаржуваних рішень, з огляду на що позовні вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування спірних пунктів Переліку земельних ділянок до рішень Одеської міської ради, зазначених у прохальній частині позову, суд прийняв як обґрунтовані.
Щодо вимог прокурора про визнання недійсними спірних договорів купівлі-продажу та Державних актів про право власності на земельні ділянки, а також, іпотечного договору від 23.05.2007, суд першої інстанції також дійшов висновку про наявність підстав для їх задоволення, оскільки такі вимоги є похідними від результату визнання судом оспорюваних рішень Одеської міської ради незаконними та їх скасування.
Крім того, місцевий господарський суд вказав, що вимоги щодо скасування рішення державного реєстратора та скасування державної реєстрації треба розглядати як вимоги, похідні від вимог про визнання протиправним договору купівлі-продажу від 20.12.2017, укладеного між ПАТ Укрсоцбанк та ТОВ АВТОСТАЙЛ, а тому вони підлягають задоволенню, оскільки задоволенню підлягають основні вимоги позивача.
Стосовно вимог прокурора про зобов`язання ТОВ АВТОСТАЙЛ повернути спірну земельну ділянку у власність держави в особі територіальної громади міста Одеси, то суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявлена вимога має розглядатись як негаторний позов, який спрямований на усунення перешкод в реалізації власником своїх прав, зокрема щодо користування такою земельною ділянкою. За таких обставин, місцевий господарський суд, встановивши належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду комунальної власності, задовольнив відповідні позовні вимоги прокурора та вказав про безпідставність твердження ТОВ АВТОСТАЙЛ про те, що прокурором обрано невірний спосіб захисту інтересів держави за позовом у даній справі.
З приводу заяви відповідачів про застосування у даній справі строків позовної давності, суд першої інстанції, з посиланням на постанову Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц вказав, що оскільки прокурором заявлено по суті негаторний позов, до таких правовідносин строки позовної давності не застосовуються з огляду на те, що негаторний позов може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю АВТОСТАЙЛ області звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 26.07.2023 у справі №916/3710/22 та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову прокуратури відмовити у повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ТОВ АВТОСТАЙЛ зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки винесено з порушенням норм матеріального і процесуального права, а також, суперечить положенням постанов Великої Палати Верховного Суду.
Так, узагальнені доводи апеляційної скарги полягають, зокрема, у наступному:
- судом першої інстанції безпідставно було залишено поза увагою доводи ТОВ АВТОСТАЙЛ про те, що на спірній земельній ділянці розташований об`єкт незавершеного будівництва, що належить ТОВ АВТОСТАЙЛ, право власності на якій було підтверджено постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2021 у справі №916/585/18 (№916/1051/20);
- судом не враховано, що прокурор не обґрунтував своє право на позов та не зазначив, які саме права або інтереси держави порушені та чому, оскільки враховуючи положення ст.ст. 3, 15, 16, 203 Цивільного кодексу України, незрозуміло, яким чином договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва від 20.12.2017 та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 20.12.2017, укладені між ПАТ Укрсоцбанк (станом на сьогодні АТ СЕНС БАНК) та ТОВ „АВТОСТАЙЛ станом на час пред`явлення позову можуть порушувати права та законні інтереси позивача, який не будучи стороною оспорюваних договорів заявив про їх неправомірність;
- прокурором не визначено, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторін, та яким нормам законодавства не відповідають оспорювані договори, та які права та інтереси позивача при цьому порушені, що змусило його звернутись до суду за їх захистом;
- господарський суд дійшов хибного висновку стосовно віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду. Апелянт зауважує, що відповідно до норм ч. 4 ст. 88 Водного кодексу України і ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України, у редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, розмір та межі прибережної захисної смуги в межах населених пунктів встановлюються на підставі проектів землеустрою, з урахуванням конкретних умов, що склалися, та містобудівної документації. За твердженням скаржника, на момент розробки, погодження та затвердження проекту землеустрою ОМР спірної земельної ділянки 2005, законодавство України не містило обмежень або заборон на продаж спірної земельної ділянки рекреаційного призначення або встановлення на ній прибережної захисної смуги, що свідчить про недоведеність прокурором передачі спірної земельної ділянки у приватну власність з порушенням законодавства;
- вимоги прокурора щодо скасування оспорюваних пунктів рішень ОМР є неналежним способом захисту, оскільки вказані рішення органу місцевого самоврядування вже вичерпали свою дію. Аналогічної позиції апелянт дотримується відносно вимог позивача про скасування державної реєстрації права власності ТОВ «АВТОСТАЙЛ» на спірну земельну ділянку та зазначає, що обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові.
Детальніше доводи ТОВ «АВТОСТАЙЛ» викладені в апеляційній скарзі.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю АВТОСТАЙЛ на рішення Господарського суду Одеської області від 26.07.2023 у справі №916/3710/22 та призначено її розгляд на 17.10.2023 о 14:30 год.
13.09.2023 від прокуратури до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач не погоджується з доводами останньої, вважає її безпідставної і необґрунтованої, у зв`язку з чим, просить апеляційний господарський суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Одеської області залишити без змін.
Позиція прокурора, викладена у відзиві на апеляційну скаргу є аналогічною доводам позивача, наведеним останнім у позовній заяві.
02.10.2023 до суду апеляційної інстанції від Одеської міської ради надійшли письмові пояснення, в яких, виклавши свою позицію відповідач-1 підтримав апеляційну скаргу ТОВ «АВТОСТАЙЛ» та просив суд задовольнити її вимоги.
Зокрема, у письмових поясненнях Одеська міська рада наголошує, що виходячи з того, що предметом доказування у даній справі є приналежність спірної земельної ділянки до земель водного фонду, а саме: прибережної захисної смуги, судом першої інстанції взагалі проігноровано те, що прокурором не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обставин знаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, оскільки доведення цієї обставини можливо лише за допомогою відповідної містобудівний документації у цій сфері, а остання не підтверджує доводів прокуратури. Відповідач-1 наголошує на тому, що висновок місцевого господарського суду ґрунтується на загальної нормі Водного кодексу України щодо 2-кілометрової прибережної смуги, а не на конкретних обставинах справи та особливостях містобудівної документації м. Одеса, з якої можна достовірно встановити неможливість безальтернативного застосування відповідної норми закону.
Ухвалою суду від 23.11.2023 було задоволено заяву представника Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» адвоката Дем`янець Яни Вікторівни про надання їй можливості брати участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів через систему відеоконференцзв`язку EasyCon. Вирішено здійснювати розгляд даної справи в режимі відеоконференції.
Аналогічне клопотання представника АТ «СЕНС БАНК» - адвоката Гвоздецького А.М. було задоволено ухвалою суду апеляційної інстанції від 30.01.2024.
Розгляд апеляційної скарги ТОВ «АВТОСТАЙЛ» неодноразово відкладався, про що були винесені ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.10.2023, 29.11.2023 та 28.10.24.
Крім того, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 було зупинено апеляційне провадження у справі №916/3710/22 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №925/1133/18, в якій Велика Палата Верховного Суду розглядала питання про наявність/відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли один орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, визначено прокурором як одного з відповідачів, а інший компетентний (контролюючий) орган прокурор не зазначив як позивача.
25.10.2024 від АТ «СЕНС БАНК» до суду надійшли додаткові пояснення, в яких наводячи власні аргументи щодо суті спору, Банк не погоджується з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції та вважає, що прокуратурою не доведено факту розташування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги моря, а обраний спосіб захисту не відповідає чинному законодавству, судовій практиці та не є ефективним. Банк наполягає на тому, що позовні вимоги прокурора є надмірним втручанням у мирне володіння ТОВ «АВТОСТАЙЛ» спірною земельною ділянкою, що є порушенням ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також можуть призвести до значних збитків інших (попередніх) її власників. Більш того, з огляду на факт набуття ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на спірну земельну ділянку за рішенням суду, яке не скасовано, відсутній законодавчо встановлений механізм відшкодування збитків АТ «СЕНС БАНК», у разі пред`явлення до нього вимог з боку ТОВ «АВТОСТАЙЛ». Зазначаючи, що станом на момент розгляду даної справи спірна земельна ділянка не знаходиться в межах захисної прибережної смуги моря, а отже, не порушується інтерес Держави, Банк переконаний ц тому, що результатом задоволення позовних вимог прокуратури буде не захист таких інтересів, а навпаки, завдання значних збитків державній установі, а саме Міністерству фінансів України, яке є 100% власником АТ «СЕНС БАНК», у зв`язку з чим, відповідач-3 підтримує апеляційну скаргу ТОВ «АВТОСТАЙЛ», просить задовольнити вимоги останньої, скасувати рішення місцевого господарського суду та відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора.
11.11.2024 у судовому засіданні представник «АВТОСТАЙЛ» наполягав на задоволенні апеляційних вимог; представники ОМР та АТ «СЕНС БАНК» підтримали доводи апеляційної скарги та також просили суд задовольнити останню.
Прокурор підтримав свої заперечення проти апеляційної скарги та просив суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник ТОВ «ФРАНЦУЗЬКИЙ БУЛЬВАР ЕЛІТ» у зазначене судове засідання не з`явився; про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином; про причини неявки у судове засідання суду не повідомив. Нез`явлення представника відповідача-4 у судове засідання, у розумінні норми ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає розгляду справи.
У судовому засіданні 11.11.2024, яке проводилось в режимі відеоконференції, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
З огляду на матеріали справи вбачається, що Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 14.09.2005 № 530 Про внесення пропозицій щодо визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2005-2006 роках запропоновано Одеській міській раді визначити та затвердити перелік земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів; доручено Одеському міському управлінню земельних ресурсів замовити виготовлення технічної документації, необхідної для складання технічного паспорта земельних ділянок, які виставляються на земельні торги та надано згоду на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів.
Рішенням Одеської міської ради від 29.09.2005 №4422-ІV Про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2005-2006 роках визначено та затверджено перелік земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів (додається).
Додатком до вказаного рішення Одеської міської ради за №4422-IV від 29.09.2005 визначено Перелік земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів, відповідно до п. 24 якого, визначено земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря), орієнтовною площею 1,0 га., площа забудови до 4000 кв.м., функціональне призначення території: курортно-оздоровча зона, характеристика об`єкта забудови: Курортно-рекреаційний комплекс.
Рішенням Одеської міської ради від 09.11.2005 №4842-IV «Про продаж земельних ділянок, що знаходяться у м. Одеса на земельному аукціоні», зокрема, затверджено технічні паспорти земельних ділянок, розташованих у м. Одеса і призначених для продажу на земельних торгах у формі аукціону; вирішено провести земельні торги у формі аукціону в 2005-2006 роках; вирішено продати земельні ділянки переможцям аукціону за результатами земельних торгів.
Додатком до рішення Одеської міської ради за №4842-IV від 09.11.2005 визначено відомості про стартові ціни земельних ділянок, розташованих у м. Одеса, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у формі аукціону у 2005-2006 роках, відповідно до якого, зокрема, у п. 24 визначена земельна ділянка, яка знаходяться за адресою: Дача Ковалевського (район пляжу монастиря) площею 0,5291 га., цільове використання курортно - рекреаційний комплекс, 2-3 поверхи.
На виконання зазначеного рішення Одеської міської ради від 09.11.2005 № 4842-IV геодезистом ТОВ Південний інститут ґрунтів і ґрунтоведення в присутності представника Одеського міського управління земельних ресурсів складено Акт від 10.10.2005 щодо визначення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, що підлягає продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів, загальною площею 0,5291 га, за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря). Зі вказаного акту вбачається, що спірна земельна ділянка площею 0,5291 га відноситься до земель 1.17 Рекреаційного призначення із земель оздоровчого призначення. /т. 1 а.с. 55/.
В матеріалах справи наявний проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,5291 га, що підлягає продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів, за адресою: м. Одеса, Дача Ковалевського (район пляжу монастиря), розроблений ТОВ «Південний інститут ґрунтів і ґрунтоведення» (2005 рік), з якого вбачається, що останній містить наступну документацію (т. 1 а.с. 104-222):
- вихідна земельно-кадастрова інформація: форма власності на землю комунальна; кадастровий номер земельної ділянки - 5110136900:35:002:0009; площа 0,5291 га; категорія земель згідно УКЦВЗ - 1.17 - рекреаційного призначення; правові обмеження: заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки та будівництво об`єктів без узгодження у встановленому порядку проектної документації і розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; умови: розпочати і завершити освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків; умови виконання природоохоронних вимог в оздоровчих зонах та прибережній смузі Чорного моря; Обмеження діють на всю площу земельної ділянки; сервітути право прокладання та експлуатації дренажних трубопроводів, право проходу та проїзду через земельну ділянку; строк дії обмежень: на період надання земельної ділянки;
- висновок Санітарно-епідеміологічної станції м. Одеси від 18.10.2005 №1566-3316, відповідно до якого проект землеустрою був погоджений та вказано, зокрема, що земельна ділянка знаходиться у курортно-оздоровчій зоні, межує з землями загального користування (пляж, проїзд), землями Одеської міської ради, землями ТОВ Южне;
- висновок Державного управління екології та природних ресурсів в Одеській області від 25.10.2005 №5846/03-06-12, яким погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,5291 га за адресою: м. Одеса, Дача Ковалевського (район пляжу монастиря), за умови: заборони зміни цільового призначення земельної ділянки; збереження існуючих зелених насаджень у повному обсязі; дотримання вимог ст. 62 ЗК України, дотримання вимог ст. 90 ВК України, дотримання вимог п.10.17 ДБН 360-92**, збереження існуючого ландшафту; проведення благоустрою та озеленення прилеглої території; зазначена територія залишається територією загального користування.
У вказаному висновку також зазначено, що розташування земельної ділянки у відношенні до навколишньої території відстань до урізу води Чорного моря становить більше 100 м;
- висновок Управління архітектури та містобудування від 20.10.2005 №57п/5438, яким наданий на розгляд проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка підлягає продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів, за адресою: м. Одеса, м. Одеса, Дача Ковалевського, для проектування та будівництва об`єктів рекреаційно-курортного призначення, управлінням архітектури та містобудування, погоджений, за умови погодження з управлінням інженерного захисту території міста і розвитку узбережжя; у вказаному висновку зазначено, зокрема, що земельна ділянка має обмеження - заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки та будівництво об`єктів без погодженої у встановленому порядку проектної документації і розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, умови розпочати та завершити освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків, умови суворого додержання природоохоронних вимог в оздоровчих зонах та прибережній смузі Чорного моря. Обмеження діють на всю площу земельної ділянки;
- висновок Одеського міського управління земельних ресурсів №417-В від 20.10.2005, згідно з яким проект відведення земельної ділянки погоджено управлінням, за умов: визначення правового статусу земель за вказаною адресою (наданих до введення в дію Земельного кодексу Української PCP); підготовки земельної ділянки для продажу на земельних торгах, відповідно до вимог п.п. 2, 3, 4 ст. 136 Земельного кодексу України; визначення цільового використання земельної ділянки відповідно до вимог ст.ст. 5, 6, 12 Закону України „Про основи містобудування та за аналізом найбільш ефективного використання земель;
- висновок Управління охорони об`єктів культурної спадщини №4984 від 20.10.2005, яким погоджено проект відведення земельної ділянки для продажу на земельних торгах (форма проведення земельних торгів - аукціон) для будівництва, обслуговування та експлуатації курортно-рекреаційного 2-3 поверхового комплексу площею 0,5291 га за адресою: Дача Ковалевського (район пляжу монастиря), Київський район, м. Одеса. Також зазначено інформацію про те, що зазначена земельна ділянка розташована в історичному ареалі м. Одеса, межі та режими використання якого в даний час розробляються Державним науково-дослідним інститутом теорії та історії архітектури і містобудування (м. Київ) на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002р. № 318 "Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць". Згідно з вимогами п. 8 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України розробка проектної документації на будівництво у межах історичних ареалів повинна здійснюватися на підставі історико-містобудівного обґрунтування, погодженого державним органом охорони культурної спадщини. Зазначена документація повинна бути виконана спеціалізованою ліцензованою організацією у порядку, затвердженому наказом Державної служби охорони культурної спадщини від 22.03.2004р. №7. Відповідно до п. 4 цього порядку граничні параметри об`єкту будівництва мають бути визначені історико-містобудівним обґрунтування. Враховуючи, що здійснення будівництва проектується в охоронні зоні пам`яток по пров. Маячному, 6 - Комплекс споруд Святоуспенського монастиря XIX - XX ст., прийняті під охорону держави як пам`ятки архітектури і містобудування місцевого значення рішенням Одеського облвиконкому від 22.05.1990 р. № 160, у складі проектної документації на будівництво необхідно виконати експертний висновок щодо впливу нового будівництва на технічний стан прилеглої пам`ятки;
- висновок Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя №1145 від 09.11.2005, яким проект відведення земельної ділянки загальною площею 0,5291 га погоджено за умов: сервітут: проведення дренажних робіт; обмеження: схоронність усіх надземних чи підземних елементів дренажних споруд, установлення для них охоронних зон при проведенні благоустрою та будівництві; планування ґрунту на глибину не більш як 0,3 м;
- висновок державної землевпорядної експертизи Державного комітету України по земельних ресурсах №1857-05 від 01.11.2005 року, в якому в п.3 вказано: відповідно до висновку управління архітектури та містобудування від) 20.10.2005 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погодити з управлінням інженерного захисту територій міста і розвитку узбережжя; в проектних матеріалах указати, що земельна ділянка розташована в межах охоронної зони пам`яток архітектури; в п.4 вказано: поданий на державну землевпорядну експертизу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що підлягає продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря) оцінюється позитивно при умові врахування зауважень, вказаних в п.3 висновку.
Крім того, вищевказаний проект землеустрою містить графічні зображення земельної ділянки із зазначенням меж землекористувань, з яких здійснюється вилучення земель, експлікацію земельних угідь, план меж зон обмежень і сервітутів земельної ділянки, викопіювання з індексного кадастрового плану, схему економіко планувальної зони, до якої входить земельна ділянка, відомість вирахування площ угідь в розрізі землекористувачів, експлікація грунтів, каталог координат поворотних точок.
У матеріалах справи також наявний Технічний паспорт Одеського міського управління земельних ресурсів земельної ділянки, яка виставляється на земельні торги (форма проведення земельних торгів - аукціон) площею 0,5291 га, кадастровий номер земельної ділянки - 5110136900:35:002:0009 для будівництва курортно-рекреаційного комплексу (2-3 поверхи) за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря), затверджений 03.11.2005, відповідно до якого категорія земель - землі рекреаційного призначення; установлено цільове призначення земельної ділянки - для будівництва курортно-рекреаційного комплексу (2-3 поверхи) та можливість зміни цільового призначення і дозволеного функціонального використання земельної ділянки - зміна цільового призначення земельної ділянки не можлива без розробки проекту землеустрою.
Як свідчать матеріали справи, 27.04.2006 року між територіальною громадою міста Одеса від імені якої діє Одеська міська рада (продавець) та ТОВ ФРАНЦУЗЬКИЙ БУЛЬВАР-ЕЛІТ (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки під забудову на аукціоні, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д.Г., зареєстрований в реєстрі за № 1497, за умовами п. 1.1 якого продавець продав, а покупець купив на аукціоні майно комунальної власності у вигляді земельної ділянки під забудову площею 0,5291 га, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря) (Об`єкт купівлі-продажу); цільове призначення - для будівництва курортно-рекреаційного комплексу, 2-3 поверхи; обмеження: заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки та будівництво об`єктів без погодженої у встановленому порядку проектної документації і розробки проекту землеустрою щодо ведення земельної ділянки; умови розпочати і завершити освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків; умови виконання природоохоронних вимог в оздоровчих зонах та прибережній смузі Чорного моря; земельні сервітути.
Згідно Акту визначення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки від 10.10.2005 з додатком (кадастровий план земельної ділянки) загальна площа 0,5291 га, в тому числі по угіддях: відведених бід будівництво (будівництво не розпочато) 0,5291 га. Суміжні землекористувачі: від А до Б землі загального користування (проїзд), від Б до В землі Васса, від В до Г - землі загального користування (пляж), від Г до до Д землі ТОВ Южне, від Д до А - землі Одеської міської ради.
Опис земельної ділянки наводиться у Технічному паспорті земельної ділянки, яка виставляється на земельні торги, який затверджений Одеським міським управлінням земельних ресурсів Держкомзему України 03.11.2005, відповідно до якого кадастровий номер земельної ділянки - 5110136900:35:002:0009, категорія земель землі рекреаційного призначення, цільове призначення для будівництва курортно-рекреаційного комплексу (2-3 поверхи).
Право власності на земельну ділянку виникає після одержання Державного акта на право власності на земельну ділянку в порядку, встановленому відповідно до чинного законодавства України (п. 3.2 Договору).
Вказаний Договір від 27.04.2006 зареєстровано у Державному реєстрі правочинів, що підтверджується відповідним Витягом від 27.04.2006 № 2333947 /т. 1 а.с. 62/.
18.03.2006 ТОВ ФРАНЦУЗЬКИЙ БУЛЬВАР-ЕЛІТ отримав Державний акт серії ЯГ № 915253, реєстровий номер 020650500037 на право власності на земельну ділянку площею 0,5291 га з кадастровим номером 5110136900:35:002:0009, за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря). Цільове призначення (використання) земельної ділянки для будівництва курортно-рекреаційного комплексу (2-3 поверхи). /т. 1 а.с. 64-65/.
Як встановлено судом першої інстанції, в подальшому право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:35:002:0009 було визнано за ПАТ „Укрсоцбанк" у судовому порядку.
Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 15.09.2014 у справі №916/2909/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.08.2016, були задоволені позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРАНЦУЗЬКИЙ БУЛЬВАР-ЕЛІТ". Звернуто стягнення в рахунок часткового погашення (у сумі 18 135 400,00 грн.) заборгованості ТОВ "ФРАНЦУЗЬКИЙ БУЛЬВАР-ЕЛІТ" перед ПАТ „Укрсоцбанк" за договором кредиту №660/007-516 від 17.05.2007, загальний розмір якої становить 166 744 612,04 грн., що еквівалентно 14 038 620,38 доларів США на належний ТОВ "ФРАНЦУЗЬКИЙ БУЛЬВАР-ЕЛІТ" предмет іпотеки за іпотечним договором від 23.05.2007, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н.В. та зареєстрованим у реєстрі за №89 а саме: земельну ділянку, загальною площею 0,5291 га, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу Свято - Успенького чоловічого монастиря), кадастровий номер земельної ділянки 5110136900:35:002:0009, цільове призначення: для будівництва курортно - рекреаційного комплексу (2- 3 поверхи), що належить ТОВ "ФРАНЦУЗЬКИЙ БУЛЬВАР-ЕЛІТ" на праві приватної власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку №915253, виданого Одеським міським управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради 18.09.2006, зареєстрованого 18.09.2006 в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за №020650500037 майнові права на нерухомість, будівництво якої незавершене та що стане власністю Іпотекодавця в майбутньому, а саме: курортно - рекреаційний комплекс сімейного типу, що будується за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район Свято - Успенського чоловічого монастиря). Визнано право власності ПАТ „Укрсоцбанк" на земельну ділянку, загальною площею 0,5291 га, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу Свято - Успенького чоловічого монастиря), кадастровий номер земельної ділянки 5110136900:35:002:0009, цільове призначення: для будівництва курортно - рекреаційного комплексу (2- 3 поверхи).
При цьому, під час розгляду справи №916/2909/14 були встановлені на ступні обставини:
- 17.05.2017 між ТОВ "ФРАНЦУЗЬКИЙ БУЛЬВАР-ЕЛІТ" (позичальник) та АКБ соціального розвитку Укрсоцбанк, правонаступником якого є АТ Альфа-Банк (кредитор, банк), було укладено кредитний договір № 660/007-516, за умовами якого позичальнику надано кредит на рефінансування його витрат на придбання земельної ділянки площею 0,5291 га та фінансування витрат по будівництву курортно-рекреаційного комплексу сімейного типу, благоустрою прилеглої території за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (р-н пляжу Свято-Успенського чоловічого монастиря);
- 23.05.2007 в забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між Банком (іпотекодержатель) та ТОВ "ФРАНЦУЗЬКИЙ БУЛЬВАР-ЕЛІТ" (іпотекодавець) був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н.В. та зареєстрований у реєстрі за №2819;
- до іпотечного договору вносились зміни відповідними договорами: №1 від 14.02.2007, №2 від 31.03.2008, №3 від 31.07.2008, №4 від 31.03.2011.
За умовами іпотечного договору від 23.05.2007 №2819, зокрема, іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю земельну ділянку, загальною площею 0,5291 га, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу Свято-Успенського чоловічого монастиря), кадастровий номер земельної ділянки 5110136900:35:002:0009; майнові права на нерухомість, будівництво якої незавершене та що стане власністю іпотекодавця в майбутньому, а саме: курортно-рекреаційний комплекс сімейного типу, що будується за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район Свято-Успенського чоловічого монастиря). Майнові права випливають з рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №887 від 26.12.2006 Про надання дозволу ТОВ "ФРАНЦУЗЬКИЙ БУЛЬВАР-ЕЛІТ" на проектування та будівництво курортно-рекреаційного комплексу сімейного типу за адресою м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район Свято-Успенського чоловічого монастиря); договору на право забудови, укладеного між іпотекодавцем та Виконавчим комітетом Одеської міської ради 26.12.2006, дозволу на виконання будівельних робіт 387/07 від 31.08.2007.
Судова колегія зазначає, що вказані обставини є преюдиціальними, а тому не підлягають повторному встановленню в силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:35:002:0009 за ПАТ Укрсоцбанк в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено Єрміловим А.Г., державним реєстратором Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису про право власності: 10533163, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 687374451101.
В подальшому, 20.12.2017 між ПАТ Укрсоцбанк (продавець) та ТОВ АВТОСТАЙЛ (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до п. 1.1. якого продавець передає у власність покупця, а покупець приймає у власність належну продавцю на праві власності земельну ділянку площею 0, 5291 га, яка розташована за адресою: Одеська обл., м. Одеса, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 687374451101, та сплачує за неї погоджену грошову суму /т. 1 а.с. 73-77/.
Цільове призначення земельної ділянки - Е.07.01 Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення (п. 1.2 договору).
Відповідно до п. 1.4. даного договору відчужувана земельна ділянка належить ПАТ Укрсоцбанк на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2014, справа №916/2909/14, рішення набрало законної сили 18.08.2016.
Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саваріною О.С. та зареєстровано в реєстрі за № 3295.
20.12.2017 зазначена у даному договорі земельна ділянка була передана продавцем покупцю за відповідним актом приймання передачі /т. 1 а.с. 78/.
Також, 20.12.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Саваріної О.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: №38858959 від 20.12.2017, внесено запис № 24058072, згідно з яким зареєстровано право власності ТОВ АВТОСТАЙЛ на земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:35:002:0009 площею 0,5291 га, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря), (рнонм687374451101). Підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 3295, виданий 20.12.2017, видавник: Саваріна О.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, додаткова угода до договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саваріною О.С. 20.12.2017 за реєстровим № 3295, серія та номер: №302, виданий 31.01.2018, видавник: Саваріна О.С., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.
31.01.2018 між ПАТ Укрсоцбанк (продавець) та ТОВ АВТОСТАЙЛ (покупець) було укладено додаткову угоду до даного договору купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якої сторони виклали абз. 1 п. 2.1 договору у наступній редакції: 2.1 За домовленістю сторін зазначена в п. 1.1 цього договору земельна ділянка продається за ціною 1092000,00 дол. США за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на дату проведення розрахунків без ПДВ. Вказана додаткова угода посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саваріною О.С. та зареєстрована в реєстрі за №302.
У матеріалах справи також містяться:
- лист від 12.10.2021 №01-19/813 Департаменту земельних ресурсів, який адресований заступнику керівника Одеської обласної прокуратури у якості відповіді на запит останнього від 23.09.2021 за №15/1/1-2044вих-21 стосовно надання інформації та документів щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:35:002:0009, відповідно до якого прокурором не було наведено правових підстав для витребування відповідних документів;
- повідомлення прокуратури від 03.02.2022 №15/1/1-189вих-22 в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», якім прокурор повідомив Одеську міську раду про те, зокрема, що рішення останньої, які стосуються передачі у власність спірної земельної ділянки є такими, що суперечать вимогам земельного, містобудівного та водного законодавства та просив Одеську міську раду повідомить прокурора про вжиті заходи реагування, спрямовані на усунення порушень відносно розпорядження земельною ділянкою, з метою вирішення прокурором питання про пред`явлення позову;
- лист від 17.03.2022 №01-19/225 Департаменту земельних ресурсів, який адресований заступнику керівника Одеської обласної прокуратури у якості відповіді на запит останнього від 03.02.2022 за №15/1/1-189вих-22 стосовно надання інформації та документів щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:35:002:0009, в якому Департамент повідомив прокурора про те, що означені прокурором рішення Одеської міської ради були прийняті відповідно до вимог чинного на той час законодавства;
- повідомлення від 27.04.2022 №15/1/1-432вих-22, 18.07.2022 року №15/1/1-908вих-22 та від 19.12.2022 №15/1/1-1921вих-22 прокурор, в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив Одеську міську раду про підготовлення позовної заяви в інтересах держави до Одеської міської ради, ТОВ АВТОСТАЙЛ», АТ «Альфабанк» ТОВ "ФРАНЦУЗЬКИЙ БУЛЬВАР-ЕЛІТ" про усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою площею 0,5291 га, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу Монастиря), шляхом визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, іпотечного договору, Державного акту на право власності на земельну ділянку та її повернення територіальній громаді міста Одеси.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Перш, ніж здійснювати оцінку правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги по суті позовних вимог, судова колегія перевіряє підставність представництва прокурором інтересів держави, наявність порушеного права та спосіб захисту, обраний прокурором.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Як вбачається з матеріалів справи, прокурор у даній справі №916/3707/22 звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.
Абзацом 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до абзаців 1- 3 частини 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Згідно із частиною 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).
У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.18).
Частини 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Тобто, визначений ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі №633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, пункт 8.12).
У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі №633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч. 7 ст. 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.20).
Отже, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.
У даній справі прокурор звернувся в інтересах держави в особі територіальної громади міста Одеси з позовом про визнання незаконними рішень міської ради, недійсними укладених договорів купівлі-продажу, правовстановлюючих документів, бо вважає, що, оскільки спірні земельні ділянки знаходяться у межах населеного пункту та у нормативно-визначених межах прибережної захисної смуги, а отже, мають спеціальний статус та обмежений режим використання, вибули з власності територіальної громади без її волі, та з порушенням вимог чинного законодавства, проте остання не наділена повноваженнями щодо самостійного звернення з позовом до суду за захистом порушених прав.
Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 вказала про те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
Узагальнюючи наведені у вказаній постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
З огляду на вказане, судова колегія зазначає, що у даному випадку прокурор фактично звернувся за захистом інтересів територіальної громади м. Одеса. При цьому, з огляду на предмет та підставу заявлених позовних вимог, а саме, визнання незаконними пунктів переліку до рішень міської ради, недійсними укладених договорів купівлі-продажу, скасуванням Державних актів тощо, з урахуванням того, що, на думку прокурора, уповноважений орган на захист інтересів держави в спірних правовідносинах - Рада не тільки не захистила інтереси територіальної громади, а й порушила їх, то прокурор мав право звернутися до суду з позовом як самостійний позивач.
Наведений висновок щодо наявності у прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави як самостійного позивача узгоджуються з викладеною вище останньою актуальною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень частин 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частин 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, зазначеною в постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі.
Разом з цим, судова колегія звертає увагу на те, що оскільки у даному спірному випадку прокурор, формуючи позовні вимоги, застосував правову аргументацію, яка регулює такий вид позову, як негаторний, з чим погодився і суд першої інстанції, то апеляційному господарському суду необхідно, з урахуванням норм права та правових висновків Верховного Суду, дослідити питання, які стосуються обставин доведеності позивачем наявного порушеного права держави у спірних правовідносинах, чи підлягає право захисту і який необхідний та ефективний спосіб захисту у такому випадку має застосовуватися і чи є спосіб захисту, викладений прокурором у позовній заяві, належним та таким, що призведе до відновлення порушених прав держави.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В контексті зазначеної норми, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.
Статтею 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.
Наведені норми закону визначають об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Отже, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
Разом з тим, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, провадження №12-158гс18).
Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини 2 та пункту "б" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору даної справи прокурор визначив визнання пунктів Переліку земельних ділянок, призначених для відчуження їх суб`єктам підприємницької діяльності в порядку земельних торгів відповідних рішень Одеської міської ради незаконними, визнання недійсними договорів купівлі продажу спірних земельних ділянок, Державних актів про право приватної власності на ці земельні ділянки, належні ТОВ «АВТОСТАЙЛ», а також зобов`язання останнього усунути перешкоди в користуванні майном шляхом їх повернення у власність держави в особі територіальної громади міста Одеси.
При цьому, формулюючи позовні вимоги, прокурор, який звернувся до місцевого господарського суду з відповідним позовом самостійно в інтересах держави, підставою позовних вимог визначив той факт, що спірні земельні ділянки належать до прибережних захисних смуг вздовж моря, з огляду на що та на вимоги п. б) ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України, на його думку, є землями водного фонду.
Отже, на переконання прокурора, приймаючи до уваги той факт, що п. г) ч. 3 ст. 83 Земельного кодексу України визначено заборону на передачу у приватну власність земель водного фонду, оскаржувані ним пункти переліків до рішень Ради, оспорювані договори купівлі-продажу, Державні акти на право приватної власності слід визнати незаконними та недійсними, скасувати їх та зобов`язати володільця, як такого, що незаконно набув ці ділянки у власність, усунути перешкоди у їх користуванні шляхом повернення спірних земельних ділянок у власність держави.
Суд першої інстанції, розглянувши даний позов по суті, визначив, що прокурор звернувся до суду з негаторним позовом, але при цьому задовольнив всі позовні вимоги взагалі без дослідження можливості це зробити за нормами чинного законодавства, не дослідивши питання ефективності обраного прокурором способу захисту, враховуючи викладені ним самостійно предмет та підставу заявлених вимог. Така позиція суду є неправомірною, оскільки ці питання слід вирішувати суду до переходу до розгляду позовних вимог по суті, бо обрання позивачем неналежного способу захисту є окремою, самостійною підставою для відмови у позові.
Так, обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, п. 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (провадження № 12-52гс20, п. 54), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (провадження № 14-125цс20, п. 76), від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, п. 127), від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 (провадження №12-61гс21, п. 148), постанова Верховного Суду від 15.03.2024 у справі №904/192/22).
Тому, суд апеляційної інстанції, насамперед досліджує це питання, бо інакше неможливо переглядати в апеляційному порядку справу по суті заявлених прокурором вимог і надавати оцінку доказам у справі.
Вирішуючи питання про відповідність обраного прокурором способу захисту у даному випадку, судова колегія наголошує на такому.
У пунктах 32, 37-39, 43, 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц викладено такі висновки щодо застосування норм статей 387, 391 Цивільного кодексу України:
"32. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (ст. 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
37. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
38. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
39. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
43. Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
89. Особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння)".
Водночас колегія суддів зауважує, що з огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду частково відступила від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Крім того, в пунктах 61-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц викладено такі правові висновки:
"61. Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження №12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження №12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70).
62. З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).
63. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
64. Тому, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.
65. З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.
66. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні".
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала про те, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (такі висновки наведено в постановах Великої Палати Верховного Суду 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (п.п. 95- 98), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (п.п. 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (п. 80), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (п. 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (п.п. 63, 74), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (п. 146), від 13.07.2022 у справі №199/8324/19).
Отже, належним відповідачем за позовом про витребування земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України) (аналогічний висновок викладено в пункті 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74).
Не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації (схожий правовий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 74), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 8.1), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункт 11.10)).
Натомість, за змістом статті 391 Цивільного кодексу України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння, яке (право) належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (схожі за змістом висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункти 88, 97, 100), від 15.11.2023 у справі № 918/119/21).
Так, відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Тобто, зайняття майна (в тому числі земельної ділянки) не є заволодінням ним. Саме в таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України або частина 2 статті 152 Земельного кодексу України (якщо майном є земельна ділянка), відповідно до яких власник, зберігаючи володіння своїм майном, може заявити негаторний позов, тобто вимагати усунути перешкоди в користуванні та розпоряджанні відповідним об`єктом, зокрема, шляхом його повернення (схожі висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 70), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 99), від 15.11.2023 у справі № 918/119/21).
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
У постановах від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, в яких наразі викладено останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду в питанні чіткого розмежування таких способів захисту прав власника нерухомого майна, як віндикаційний та негаторний позови, зазначено таке.
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема, землями, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна. Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна (п.п. 11.5, 11.6 постанови від 20.06.2023 у справі №633/408/18 та п.п. 194, 195 постанови від 03.04.2024 у справі №917/1212/21, відповідно).
Між тим, у постанові від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21, п.п. 51, 52) було викладено: « 51. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (провадження №14-452цс18, п. 70); від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (провадження №14-473цс18, п. 80); від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19, п. 96); від 15.09.2020 у справі №372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, п. 45) та інших.
Тому, протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.
Однак, перед тим як оцінювати докази та вирішувати спір по суті, суд першої інстанції повинен був з`ясувати, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).
Підсумовуючи викладене, прокурор, як самостійний позивач у даній справі, повинен був визначитися самостійно зі способом обраного ним захисту, довести наявність порушеного права держави, обрати конкретні предмет та підстави позову, бо суд не може за своєю ініціативою без ініціативи позивача, змінювати викладений ним предмет позову та обраний ним саме таким чином спосіб захисту. Так, у даній справі, якщо прокурор посилається на законодавчу обмеженість цивільного обороту спірних земельних ділянок, то останній повинен був звернутися тільки з негаторною позовною вимогою про усунення перешкод у їх користуванні державою шляхом їх витребування у незаконного володільця, бо все інше повинно бути таким, що не підлягає оспорюванню в силу прямих вказівок закону. В той же час, якщо прокурор просить скасувати, визнати незаконними, недійсними рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність майна, в тому числі, земельних ділянок, договорів купівлі-продажу, Державних актів про право власності, то це відноситься до категорії оспорюваних односторонніх та двосторонніх правочинів, і факт їх неправомірності повинен бути обов`язково встановлений судом, оскільки існує спір про речове право.
Тобто, якщо питання неправомірності правочинів презюмується законом, то такі правочини є нікчемними, і слід заявляти негаторні вимоги тільки про застосування наслідків таких нікчемних правочинів, зокрема, також шляхом усунення перешкод у користуванні майном, яке було передане за цими правочинами, причому питання наявності саме у позивача права власності на майно не потребує викладення такого в резолютивній частині рішення суду. До того ж, у разі задоволення позовної вимоги про витребування такого майна з чужого незаконного володіння, суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові та ще й тим шляхом, який зазначено прокурором у даній справі. Подібний висновок зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18) , від 03.04.2024 року у справі №917/1212/21 (провадження 312-24гс23). Причому, до таких вимог не застосовується строк позовної давності, бо порушення таке є триваючим та повинно бути усунутим в силу закону.
У випадку ж, коли існує спір про речове право і потребує вирішення судом вимоги про недійсність оспорюваних правочинів із обов`язковим застосуванням наслідків, передбачених ст. 216 Цивільного кодексу України, такі вимоги повинні бути заявлені саме у віндикаційному позові, до якого застосовується інститут позовної давності і тільки таким рішенням суду може бути зроблений висновок про невідповіднсть спірних правочинів нормам закону (як у даній справі), бо питання віднесення спірних земельних ділянок до законодавчо обмежених в даному випадку потребує встановлення цього в судовому порядку при розгляді справи по суті, оскільки оспорюється і не є таким, що презюмується.
До того ж, предметом розгляду даної справи повинно бути саме першочергове визначення, чи правильно спірні земельні ділянки за законодавством, що діяло на момент прийняття та укладення оспорюваних правочинів та актів індивідуального характеру, віднесені до певної категорії земель, оскільки звернення прокурора з даним позовом відбулось у грудні 2022 року, а оспорюються рішення, правочини та акти, виготовлені та укладені протягом 2005-2007 років.
Крім того, прокурором при зверненні до суду з даним позовом застосована така правова конструкція своїх позовних вимог, яка свідчить, що ним одночасно заявлено в одному позові як віндикаційні, так і негаторні вимоги. Зокрема, одночасно прокурор просить і скасувати та визнати незаконними пункти переліку до рішень ради, визнати недійсними договори купівлі-продажу, без застосування реституції взагалі (з чим погодився суд першої інстанції), визнати недійсними Державні акти на право власності, і усунути перешкоди в користуванні спірними земельними ділянками власнику державі в особі територіальної громади, причому шляхом повернення їх до права власності держави, що взагалі є взаємовиключним, бо, як вже зазначалося вище, при зверненні з негаторними вимогами презюмується факт того, що майно не вибувало з власності позивача, а його треба витребувати у незаконного володільця.
Крім того, суд першої інстанції, задовольняючи всі без винятку вимоги прокурора у даній справі, також не звернув увагу на норми чинного законодавства та сталу судову практику щодо вирішення таких вимог.
Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 15.10.2019 у справі №911/3749/17, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 01.02.2020 у справі №922/614/19, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).
Вимога ж про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи.
Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 року у справі № 912/2797/21, від 28.09.2022 року у справі № 483/448/20, від 12.09.2023 року у справі № 910/8413/21).
Отже, у даній справі, прокурор звертаючись з позовними вимогами, в тому числі, про визнання незаконним та скасування п. 24 Переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2005-2006 роках, що є додатком до рішення Одеської міської ради від 29.09.2005 року №4422-ІV «Про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у формі аукціону в 2005-2006 роках» в частині включення земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, площею 1,0 га; визнання незаконним та скасування п. 24 Переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2005-2006 роках, що є додатком до рішення Одеської міської ради від 09.11.2005 року №4842-IV «Про продаж земельних ділянок, розташованих в м. Одеса, на земельному аукціоні» в частині, яка стосується земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря), площею 0,5291 га обрав спосіб захисту, який не є ефективним, оскільки такий спосіб захисту не відновить порушених його прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні таких позовних вимог.
З огляду на наведене, рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсними і скасування спірних пунктів Переліку земельних ділянок, як додатку до рішень Ради необхідно скасувати та ухвалити власне рішення про відмову у задоволенні таких позовних вимог прокурора з огляду на неправильно обраний ним спосіб захисту.
Задовольняючи позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсними вказаних вище за текстом постанови договорів купівлі продажу, іпотеки та Державного акту про право приватної власності на земельну ділянку, місцевий господарський суд виходив з того, що такі позовні вимоги є похідними від вимог про визнання незаконними рішень, а тому нібито наявні підстави для їх задоволення, незважаючи на те, що в даному випадку мова йде про купівлю-продаж майна і задоволення таких вимог неможливе без застосування двосторонньої реституції, причому питання щодо недійсності оспорюваних правочинів в даному випадку не є похідним, а потребує дослідження та оцінки судом.
Судова колегія наголошує, що у даному разі, враховуючи той факт, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.04.2006 №1497, є неналежним способом захисту прав позивача, підставою для визнання недійсним цього договору такі рішення бути не можуть.
Також колегія суддів зауважує, що, як зазначено Верховним Судом у постанові Великої Палати від 12.09.2023 року у справі №910/8413/21, підставою набуття права власності є, зокрема, відповідний правочин (ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України), а не свідоцтво про право власності чи інші документи, які свідчать про державну реєстрацію права приватної власності на цей об`єкт.
Така реєстрація, як і видання на підтвердження права власності певного документа, не є тими діями, що за законом зумовлюють виникнення права власності.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (подібна правова позиція викладена у постановах від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц, від 20.07.2022 у справі №923/196/20.
Отже, у даному разі оспорюваний прокурором у справі Державний акт серії ЯГ №915253 від 18.09.2006 на право власності на спірну земельну ділянку не потребують визнання його недійсним, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині також підлягає скасуванню.
Водночас, щодо визнання недійсним іпотечного договору від 23.05.2007 та подальше укладеного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.12.2017, суд першої інстанції не дослідив, що останній був предметом розгляду судової справи і саме на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2014 у справі №916/2909/14 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ТОВ ФРАНЦУЗЬКИЙ БУЛЬВАР ЕЛІТ про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності, Банк набув право власності на спірну земельну ділянку. При цьому, аналізуючи зміст вказаного судового рішення та враховуючи роз`яснення постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», відповідно до яких якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов`язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п`ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (п. 2.3 Постанови), апеляційна колегія зазначає, що останнім договір іпотеки недійсним не визнано.
Рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2014 у справі №916/2909/14 набрало законної сили та станом на даний час є чинним.
У відповідності до ч. 1 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність. Згідно висновку, викладеного, зокрема, в п. 24 постанови Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №910/5902/18, п. 51 постанови Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №922/3497/18, п. 28 постанови Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №909/1090/16: «… набуття права власності за судовим рішенням є одним із способів правомірного отримання особою статусу власника». У постанові Верховного Суду від 09.03.2023 у справі №910/15443/14 (910/13561/21) викладено наступну позицію « 70. Колегія суддів Верховного Суду звертається до постанови Верховного Суду від 21.10.2020 у справі №910/2939/19, у якій розглядалося питання легітимізації права власності шляхом визнання права власності на спірне нерухоме майно шляхом прийняття судового рішення (п. 40, 41) та визначено, що у такий спосіб шляхом постановлення судового рішення про визнання права власності на нерухомість відбувається визнання державою такого права.». У постанові від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду сформована стала правова позиція, згідно з якою, якщо є нескасоване рішення суду, на підставі якого особа набула право власності на майно, то відсутні правові підстави для його витребування відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України у добросовісного набувача, оскільки за таких обставин добросовісний набувач придбав це майно в особи, яка мала право його відчужувати. Позбавлення відповідача власності, набутої за договором, укладеним з особою, якою майно набуто на підставі судового рішення, є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та втручанням держави у право власника на мирне володіння його майном (постанови від 27.11.2019 у справі №495/9786/16 (провадження №61-27034св18), від 17.03.2020 у справі №495/9473/16-ц (провадження №61-32849цс18), від 06.04.2020 у справі №495/9474/16-ц (провадження №61-35287св18), від 08.04.2020 у справі №495/9449/16-ц (провадження №61-13976св19).
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено вирішено і не має переглядатися до безмежності»).
Крім того, як зазначено в постанові Верховного Суду від 04.10.2024 №607/6215/23:«Правопорядок не може допускати ситуації, коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень (постанова Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №442/3663/20 (провадження №61-6501св21))».
Таким чином, оскільки ТОВ «АВТОСТАЙЛ» набуло право власності на спірну земельну ділянку на підставі, що не заборонена законом, а саме, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 20.12.2017, правомірність набуття права власності на яку у попереднього власника ПАТ «Укрсоцбанк», була підтверджена чинним та нескасованим судовим рішенням, то суд першої інстанції дійшов необґрунтованого та неправомірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним зазначених договору іпотеки та договору купівлі-продажу, оскільки порушив принцип юридичної визначеності та створив неприпустиму ситуацію коли нівелюється законна сила судового рішення і створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень.
Водночас, функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Задовольняючи позовні вимоги про скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Саваріної від 20.12.2017 за № 38858959 щодо реєстрації права приватної власності ТОВ АВТОСТАЙЛ на земельну ділянку із кадастровим номером 5110136900:35:002:0009 площею 0,5291 га (рнонм 687374451101) та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за №24058072 від 20.12.2017 з одночасним припиненням права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:35:002:0009 (реєстраційний номер 687374451101) за ТОВ АВТОСТАЙЛ, суд першої інстанції взагалі не врахував, що відповідна вимога заявлена без застосування будь-якої реституції, що суперечить як приписам чинного законодавства України, так і висновкам Верховного Суду у подібних правовідносинах, оскільки реституція при розгляді вимог про визнання недійснними правочинів повинна була бути застосована судом в обов`язковому порядку.
Так, у пункті 10.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, яка є останньою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладено такі висновки: "Якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості".
Більш того, суд першої інстанції не взяв до уваги відсутність механізму застосування реституції при набутті стороною права власності на майно за судовим рішенням.
Таким чином, і в цій частині рішення суду першої інстанції є таким, що підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Разом з цим, також помилковим є задоволення позовних вимог прокурора в частині зобов`язання ТОВ «АВТОСТАЙЛ» усунути перешкоди в користуванні спірним майном шляхом його повернення у власність територіальній громаді.
Як вже зазначалося вище, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.
Підставою негаторного позову є належне позивачу право користування і розпорядження майном, а також обставини, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.
Умовами подання негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).
Враховуючи той факт, що право власності, як абсолютне право, має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення, встановлення обставин порушення прав дійсного власника майна належить до предмета доказування у справах за такими позовами. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 року у справі №909/392/1, від 27.05.2020 року у справі № 910/1310/19.
В такому випадку належним способом захисту порушеного права, який є ефективним та відповідає вимогам закону, буде віндикаційний позов,
У даній праві і прокурор, і суд першої інстанції послалися на заявлення прокурором негаторного позову з огляду на порушення норм Земельного та Водного кодексів України в частині розташування спірних земельних ділянок в певній відстані від урізу Чорного моря, тобто в прибережній смузі, але з цього приводу між сторонами існує спір і це не можна вважати встановленим фактом без дослідження судом в повному обсязі всіх обставин справи з підтвердженням цього належними, достовірними та вірогідними доказами.
Так, зміст права власності у суб`єктивному значенні складається з трьох правомочностей власника: права володіння; права користування; права розпорядження. Отже, саме по собі володіння може бути законним, таким, що ґрунтується на законі, і незаконним, проте «право володіння» завжди є тільки законним, оскільки, як кожне право, завжди ґрунтується на якійсь правовій підставі. Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов`язана з використанням його властивостей. Тобто, право володіння - це юридична можливість фактичного впливу на річ.
Так, право володіння чужим майном - це речове право особи, яка фактично тримає у себе майно, що належить на праві власності іншій особі.
Тобто, якщо порушено правомочність володіння, то застосовується віндикаційний позов, а якщо створюються перешкоди в користуванні - негаторний.
У п. 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 нагадала, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.
Судова колегія ще раз наголошує, що з огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду частково відступила від зазначених висновків шляхом такого уточнения: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном;
- відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається з огляду на принцип реєстраційного підтвердження володіння;
- особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння».
Аналогічна позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.
Разом з тим, Великою Палатою Верховного Суду постійно звертається увага на неможливість одночасного пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого невласника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння). Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення ( витребування) його з чужого незаконного володіння.
Так, в даному випадку прокурор, звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод шляхом зобов`язання повернення нерухомого майна у власність держави, визначає територіальну громаду власником спірних земельних ділянок, яка не є фактичним володільцем такого майна, тобто, таким чином викладена позовна вимога є одночасним пред`явленням віндикаційного та негаторного позову, а кінцевою метою такого способу захисту не є усунення перешкод в користуванні майном, що взагалі не відповідає нормам чинного законодавства та виключає розгляд таких вимог по суті судом з наданням оцінки доказам, що є наявними у справі, до того ж на стадії її апеляційного перегляду.
Враховуючи все вищевикладене, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.
Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.
Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.
Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України.
При цьому, власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем. незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та у постанові Верховного Суду від 09.03.2023 у справі №910/15443/21.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов`язусться з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігасться право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав с вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 16.10.2019 у справі 633/1738/16-ц).
З урахуванням постанови Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 925/1288/20, належним способом захисту порушеного права власника спірного майна у такому випадку має бути витребування належного йому майна від відповідача, який є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача, без оспорювання рішень, договорів та інших правочинів щодо спірних земельних ділянок і документів, що посвідчують відповідне право.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц. від 01.10.2019 у справі №910/3907/18. Відтак, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.
Аналогічні положення містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, а також у постанові Великої Палати Верховного суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про задоволення негаторних позовних вимог прокурора з огляду на те, що у даному випадку прокурором, як вже зазначалося вище за текстом постанови, одночасно заявлені віндикаційні та негаторні вимоги, в зв`язку з чим суд апеляційної інстанції не досліджує обставини справи та не надає оцінку наявним в ній доказам.
Судова колегія звертає увагу на те, що в даному випадку суд не може самостійно, застосувавши принцип "jura novit curia", змінити правову конструкцію позову, оскільки у даному випадку йде мова не про зміну правової кваліфікації правовідносин сторін, що зобов`язаний, у випадку такої необхідності, зробити суд, а взагалі про можливість розгляду судом справи по суті заявлених позовних вимог, причому при її перегляді в суді апеляційної інстанції, а не на стадії підготовчого провадження в суді першої інстанції.
Колегія суддів враховує, що у постанові від 02.11.2022 у справі №685/1008/20 Верховний Суд зазначив про те, що принцип "jura novit curia", з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини "Гусєв проти України" від 14.01.2021 (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж унаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу.
Отже, застосування принципу jura novit curia не є безмежним, оскільки, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. За таких умов слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.05.2024 у справі № 369/2869/22, від 11.07.2024 у справі №916/2946/21(916/5207/23).
Щодо апеляційних вимог ТОВ «АВТОСТАЙЛ», які стосуються переоцінки доказової бази, то судова колегія не приймає їх до уваги, оскільки це може бути предметом апеляційного перегляду справи тільки при її розгляді по суті.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148)), що, в свою чергу, виключає як необхідність надання апеляційним судом оцінки будь-яким іншим аргументам сторін. Схожі висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148), від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 (пункт 8.18)).
Підсумовуючи викладене та приймаючи до уваги вищевикладені висновки суду касаційної інстанції, апеляційна колегія вважає, що доводи апеляційної скарги скаржника частково знайшли своє відображення, у зв`язку із чим оскаржуване рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора, в зв`язку з обранням позивачем неналежного, неефективного способу захисту цивільного права у поєднанні з помилково сформульованими прокурором позовними вимогами, що не може бути самостійно усунуто судом апеляційної інстанції, оскільки такий позов не покликаний на відновлення належним чином порушеного права держави у випадку наявності необхідності такого захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю АВТОСТАЙЛ на рішення Господарського суду Одеської області від 26.07.2023 року у справі №916/1395/19 підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до ч. 9, 10 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України в зв`язку з ухваленням рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, яке набирає законної сили в день прийняття постанови, скасовуються заходи забезпечення позову, вжиті місцевим господарським судом у даній справі.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 145, 269, 270, 275, 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АВТОСТАЙЛ задовольнити.
Рішення Господарського суду Одеської області від 26.07.2023 у справі №916/3710/22 скасувати.
У задоволенні позовних вимог Заступника керівника Одеської обласної прокуратури - відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті постановою Південно-західного апеляційного господарського суду 02.03.2023 року.
Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АВТОСТАЙЛ 33 493,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Одеської області на виконання даної постанови видати відповідний наказ із зазначенням повних реквізитів сторін.
Матеріали справи №916/3710/22 повернути до Господарського суду Одеської області.
Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.
Повний текст постанови складений та підписаний 25.11.2024, у зв`язку із перебуванням головуючого судді Савицького Я.Ф. з 12.11.2024 по 15.11.2024 у відпустці та з 18.11.2024 по 22.11.2024 прийманням участі у підготовці НШСУ для підтримання кваліфікації.
Головуючий суддяСавицький Я.Ф.
СуддяКолоколов С.І.
СуддяТаран С.В.
Суд | Південно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 11.11.2024 |
Оприлюднено | 27.11.2024 |
Номер документу | 123268332 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин |
Господарське
Південно-західний апеляційний господарський суд
Савицький Я.Ф.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні