Постанова

від 13.11.2024 по справі 916/1507/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/1507/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Принцевської Н.М., Таран С.В.

секретар судового засідання Герасименко Ю.С.

За участю представників учасників справи:

Прокурор Кривельова Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія»

на рішення Господарського суду Одеської області від 08.08.2024 (складено та підписано 19.08.2024, суддя Шаратов Ю.А.)

у справі №916/1507/23

за позовом Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі:

1) Південного офісу Держаудитслужби

2) Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія»

2) Комунального підприємства «Ізмаїл-Світло»

про визнання додаткових угод до договору постачання електричної енергії недійсними та повернення безпідставно сплачених коштів в розмірі 2 180 172,72 грн

ВСТАНОВИВ

Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби та Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Комунального підприємства «Ізмаїл-Світло» в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив суд:

1) визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 23.12.2020 до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 22-595УП від 22.12.2020 укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Комунальним підприємством «Ізмаїл-Світло»;

2) визнати недійсною Додаткову угоду № 2 від 29.12.2020 до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 22-595УП від 22.12.2020 укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Комунальним підприємством «Ізмаїл-Світло»;

3) визнати недійсною Додаткову угоду № 4 від 22.02.2021 до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 22-595УП від 22.12.2020 укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Комунальним підприємством «Ізмаїл-Світло»;

4) визнати недійсною Додаткову угоду № 5 від 22.03.2021 до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 22-595УП від 22.12.2020 укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Комунальним підприємством «Ізмаїл-Світло»;

5) визнати недійсною Додаткову угоду № 7 від 01.09.2021 до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 22-595УП від 22.12.2020 укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Комунальним підприємством «Ізмаїл-Світло»;

6) визнати недійсною Додаткову угоду № 8 від 07.09.2021 до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 22-595УП від 22.12.2020 укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Комунальним підприємством «Ізмаїл-Світло»;

7) визнати недійсною Додаткову угоду № 9 від 09.09.2021 до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 22-595УП від 22.12.2020 укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» та Комунальним підприємством «Ізмаїл-Світло»;

8) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» до бюджету Ізмаїльської міської територіальної громади в особі Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 2 180 172,72 грн.

Підставою позову прокурор визначив обставину ініціювання та укладання сторонами спірних додаткових угод до договору з порушенням інтересів держави та ст. 5, п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі, оскільки внаслідок цього були протиправно змінені істотні умови договору в частині збільшення ціни одиниці товару та зменшення кількості споживання електричної енергії.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.08.2024 по цій справі позов задоволено, визнано недійсними додаткові угоди до договору про постачання електричної енергії споживачу укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія та Комунальним підприємством Ізмаїл-Світло, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія до бюджету Ізмаїльської міської територіальної громади в особі Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області безпідставно надмірно сплачені бюджетні кошти в сумі 2 180 172,72 грн, розстрочено виконання рішення в частині стягнення суми боргу строком на 6 місяців, а саме до 08.02.2025, тощо.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що у порушення вимог Закону України Про закупівлю сторонами під час укладення оспорюваних додаткових угоди було перевищено граничне допустиме значення збільшення ціни за одиницю товару, зокрема при законодавчо визначеному збільшенні на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю, сторонами внаслідок укладення спірних додаткових угод така ціна була збільшена на 83%.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області відмовити у повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з невідповідністю висновків, встановленим обставинам справи з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема вимог Закону України «Про публічні закупки» та норм процесуального права, з огляду на таке.

Так за твердженням апелянта місцевим господарським судом не було враховано наступне:

- суд першої інстанції повністю проігнорував доводи відповідача щодо відсутності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Ізмаїльської міської ради;

- не взято місцевим господарським судом до уваги доводи ТОВ «ООЕК» щодо відсутності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі ДАСУ;

- необґрунтованим є висновок суду першої інстанції відносно того, що Додаткова угода № 1 до Договору була укладена із порушенням вимог ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки укладаючи таку додаткову угоду сторонами було збільшено ціну за одиницю товару до 10%, що повністю відповідає вимогам закону;

- на думку апелянта, попри однозначно встановлену можливість декілька разів підвищувати ціну за одиницю товару, Законом України «Про публічні закупівлі» не обмежується підсумковий, кінцевий відсоток підвищення ціни. Тобто сторони в договорі про закупівлю можуть щоразу збільшувати ціну за одиницю товару до 10%. Збільшення відбувається під час коливання ціни на товар (електроенергія) пропорційно збільшенню ціни на ринку. При цьому, сукупність таких змін (додаткових угод) може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначену сторонами на момент укладення договору про закупівлю;

- внаслідок неправильного тлумачення змісту ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку щодо наявності підстав для визнання недійсними додаткових угод №№ 2, 4, 5, 7, 8, 9 до Договору;

- неправильне тлумачення судом першої інстанції закону свідчить про те, що сама норма матеріального права, а саме п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», не відповідає критеріям якості закону;

- у спірних правовідносинах суд повинен трактувати зміст ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» на користь відповідача, який є невладним суб`єктом;

- у спірних правовідносинах держава не лише не забезпечила якість норми закону, але і протягом тривалого періоду надавала роз`яснення (через Міністерство) відносно можливості неодноразового збільшення ціни за одиницю товару, сума яких може перевищувати 10%, а тому оспорювання прокурором (який також діє в інтересах держави) укладених додаткових угод саме з підстав сумарного перевищення 10%-го порогу, свідчить про свавілля з боку держави по відношенню до відповідача, що в свою чергу призвело до порушення його прав та втручання у його право власності на кошти, отриманні на виконання договору;

- задоволення позову призвело до непропорційного втручання у право відповідача на мирне володіння своїм майном у вигляді грошових коштів (отриманих на виконання оспорюваних додаткових угод);

- додаткові угоди до договору оскаржуються прокурором лише в частині умов щодо збільшення ціни за одиницю товару. При цьому, вказані додаткові угоди містять і інші умови Договору, щодо зміни яких сторони дійшли згоди, та які не є предметом оскарження в межах даної справи. Проте, суд першої інстанції визнав недійсними додаткові угоди у повному обсязі, а не лише в частині збільшення ціни за одиницю товару, що свідчить про порушення судом ст. 217 ЦК України;

- судом першої інстанції не взято до уваги приписи ст. 216 ЦК України та не враховано того, що прокурором було пред`явлено вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів на користь Ізмаїльської міської ради, а не на користь КП «Ізмаїл-Світло», яке є стороною недійсного правочину та яким вказані кошти були сплачені на користь ТОВ «ООЕК». Зважаючи на те, що КП «Ізмаїл Світло» у даній справі не є позивачем, на думку апелянта, підстави для застосування реституції відсутні;

- судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення ст. 1212 ЦК України, оскільки договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом даних положень.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 відкрито апеляційне провадження у цій справи та призначено справу до розгляду на 13.11.2024.

До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому прокурор просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Щодо тверджень апелянта з приводу того, що у прокурора відсутні правові підстави для звернення до суду в інтересах держави в особі Ізмаїльської міської ради, прокурор зазначає, що у даному спорі уповноваженим суб`єктом владних повноважень є, зокрема, Ізмаїльська міська рада Ізмаїльського району Одеської області, що повністю доведено прокуратурою під час розгляду справи.

Посилаючись на приписи чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прокурор зазначає, що у даному випадку, кошти, сплачені КП «Ізмаїл-Світло» за договором у попередньому періоді, які підлягають стягненню і поверненню на рахунок підприємства у поточному періоді, надалі підлягають поверненню до загального фонду місцевого бюджету Ізмаїльської міської територіальної громади. У зв`язку із вказаним, прокурор вважає, що Ізмаїльська міська рада, як орган місцевого самоврядування, який представляє відповідну територіальну громаду, обґрунтовано визнана позивачем у справі.

Наголошує прокурор й на тому, що не дивлячись на наявність повноважень, наділених законодавцем з метою захисту інтересів держави, обізнаність про виявлені порушення законодавства та безпідставне витрачання бюджетних коштів, Ізмаїльська міська рада не вживала заходів для усунення порушень законодавства та інтересів держави щодо повернення надміру сплачених коштів до бюджету територіальної громади.

Щодо тверджень апелянта з приводу того, що у прокурора відсутні правові підстави для звернення до суду в інтересах держави в особі ДАСУ, прокурор зазначає, що не дивлячись на наявність повноважень щодо захисту інтересів держави, а також, враховуючи, що прокуратура повідомила про виявлені порушення, Південним офісом Держаудитслужби як органом, уповноваженим на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, дій, спрямованих на здійснення відповідного захисту інтересів держави, протягом тривалого часу не вчинено, з часу укладення оспорюваних угод не було вжито належних заходів до усунення виявлених порушень та звернення з позовом до суду, інші заходи для повернення надміру сплачених коштів з бюджету також не вживалися. Враховуючи викладене, у прокурора були всі правові підстави для звернення у цій справі до суду в інтересах ДАСУ.

На переконання прокурора, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку щодо визнання оспорюваних додаткових угод недійними, оскільки вони укладені сторонами з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема в частині перевищення гранично визначеного збільшення ціни товару.

Прокурор також наголошує на тому, що жодними документами постачальника не обґрунтовано для замовника пропозицію про підвищення ціни, визначеної у договорі, тобто чому таке підвищення цін на ринку зумовило неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, не наведено будь-яких причин, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним, а також постачальником не доведено, що підвищення ціни є непрогнозованим.

Також, на думку прокурора, у даній справі відсутнє непропорційне втручання у право мирного володіння майном, тим більше з урахуванням набуття такого майна внаслідок недобросовісності поведінки відповідача.

Щодо тверджень апелянта про незастосування судом першої інстанції ст. 217 ЦК України прокурор зазначає, що ціна за одиницю товару є істотною умовою договору та додаткових угод до нього, а отже вказані додаткові угоди можуть бути визнані недійсними лише у повному обсязі.

Під час судового засідання від 13.11.2024 прокурор надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апелянта, просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Інші представники учасників справи у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

З огляду на таке, а також враховуючи не визнання судом явки учасників справи до суду обов`язковою, судом апеляційної інстанції вирішено розглянути справу за їх відсутності.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, на сайті публічних закупівель Prozorro було опубліковано оголошення КП Ізмаїл-Світло про проведення відкритих торгів UA-2020-10-12-002943-с з предметом закупівлі ДК 021:2015-09310000-5 Електрична енергія (постачання), обсяг 4 300 000 кВт·год, з очікуваною вартістю 11 180 000,00,00 грн, строк поставки від 01.01.2021 до 31.12.2021. Кінцевий строк подання тендерних пропозицій 12.11.2020 (т. 1 а.с. 33-35).

КП Ізмаїл-Світло, як замовником торгів зроблено Повідомлення UA-2020-10-12-002943-с про намір укласти договір про закупівлю з переможцем процедури закупівлі ТОВ ООЕК щодо предмету закупівлі - ДК 021:2015-09310000-5 Електрична енергія (постачання), обсяг 4 300 000 кВт·год, за ціною тендерної пропозиції 7 290 000,00 грн. з ПДВ , джерело фінансування місцевий бюджет (т. 1 а.с. 47-48).

22.12.2020 між КП Ізмаїл-Світло (Замовник) та ТОВ ООЕК (Постачальник) укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу № 22-595УП (далі Договір від 22.12.2020) (т. 1 а.с. 49-57).

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Договору від 22.12.2020 Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Найменування: постачання електричної енергії згідно ДК 021:2015 код 09310000-5 Електрична енергія.

Ціна цього договору становить 6 075 000,00 грн без ПДВ, крім того ПДВ 1 215 000,00 грн. Загальний обсяг закупівлі електричної енергії - 4 300 000 кВт·год (пункти 5.1, 5.2 Договору від 22.12.2020).

Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції Постачальника. Для одного об`єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни електричної енергії (пункт 5.4 Договору від 22.12.2020).

У пункті 13.1 Договору від 22.12.2020 зазначено, що він набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2021, а в частині виконання зобов`язань щодо поставки та оплати товару до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Згідно з пунктом 13.3 Договору від 22.12.2020 зміни в цей договір можуть бути внесені з обов`язковим врахуванням положень Закону України Про публічні закупівлі за взаємною згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до цього договору. Змін та доповнення оформлені у вигляді додаткових угод до цього договору є його невід`ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони укладені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін.

Відповідно до підпункту 2 пункту 13.7 Договору від 22.12.2020 істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

У пункті 1 Додатку 2 Комерційна пропозиція до Договору від 22.12.2020 визначено, що ціна на електричну енергію на дату проведення аукціону становить 1,4127907 грн за 1 кВт·год без ПДВ.

23.12.2020 між ТОВ ООЕК і КП Ізмаїл-Світло укладено Додаткову угоду № 1 до Договору від 22.12.2020 (т. 1 а.с. 67-71).

Згідно з пунктом 1 Додаткової угоди від 23.12.2020 № 1, керуючись п. 7 ч. 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі (в редакції Закону від 01.12.2019 № 300-ІХ), згідно пункту 13.7 Розділу 13 Строк дії Договору та інші умови Договору та умов Додатку № 2 до Договору Комерційна пропозиція № ПВЦ індивідуальна комерційна пропозиція, у зв`язку зі зміною ціни на електричну енергію, що підтверджується інформацією з веб-сайту ДП Оператор ринку (www.oree.com.ua) та зміною тарифу на послуги з передачі електричної енергії та встановлення на рівні 293,93 грн./МВт·год (без урахування ПДВ) відповідно до постанови НКРЕКП від 09.12.2020 № 2353 Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 10 грудня 2019 року № 2668 яка є складовою ціни, сторони домовились змінити ціну за електричну енергію за кВт·год. Ціна за 1 кВт·год становить 1,840028124 грн., в т.ч. ПДВ 20 % - 0,306671354 грн.

Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 Додаткової угоди від 23.12.2020 № 1 внесено зміни в пункт 5.2 Договору від 22.12.2020, викладено його в наступній редакції: 5.2. Загальний обсяг закупівлі електричної енергії: 3 961 895 кВт·год.

У пункті 4 Додаткової угоди від 23.12.2020 №1 вказано, що вона є невід`ємною частиною Договору на постачання електричної енергії № 22-595УП від 22.12.2020.

29.12.2020 між ТОВ ООЕК і КП Ізмаїл-Світло укладено Додаткову угоду № 2 до Договору від 22.12.2020 (т. 1 а.с. 72-76).

Згідно з пунктом 1 Додаткової угоди від 29.12.2020 № 2, керуючись п. 7 ч. 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі (в редакції Закону від 01.12.2019 № 300-ІХ), згідно пункту 13.7 Розділу 13 Строк дії Договору та інші умови Договору та умов Додатку № 2 до Договору Комерційна пропозиція № ПВЦ індивідуальна комерційна пропозиція, сторони домовились змінити ціну на електричну енергію. За 1 кВт·год не більше ніж на 10 відсотків у зв`язку з коливанням ціни такого товару на ринку та без збільшення загальної вартості договору, що підтверджується інформацією з веб-сайту ДП Оператор ринку (www.oree.com.ua), у зв`язку з чим, ціна за 1 кВт·год становить 1,98778238235 грн., в т.ч. ПДВ 20 % - 0,33129706372 грн.

Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 Додаткової угоди від 29.12.2020 № 2 внесено зміни в пункт 5.2 Договору від 22.12.2020, викладено його в наступній редакції: 5.2. Загальний обсяг закупівлі електричної енергії: 3 667 403 кВт·год.

У пункті 4 Додаткової угоди від 29.12.2020 № 2 вказано, що вона є невід`ємною частиною Договору на постачання електричної енергії № 22-595УП від 22.12.2020.

22.02.2021 між ТОВ ООЕК і КП Ізмаїл-Світло укладено Додаткову угоду № 4 до Договору від 22.12.2020 (т. 1 а.с. 77-85).

Згідно з пунктом 1 Додаткової угоди від 22.02.2021 № 4, керуючись п. 7 ч. 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі (в редакції Закону від 01.12.2019 № 300-ІХ), згідно пункту 13.7 Розділу 13 Строк дії Договору та інші умови Договору та умов Додатку № 2 до Договору Комерційна пропозиція № ПВЦ індивідуальна комерційна пропозиція, сторони домовились змінити ціну на електричну енергію. За 1 кВт·год не більше ніж на 10 відсотків у зв`язку з коливанням ціни такого товару на ринку та без збільшення загальної вартості договору, що підтверджується інформацією з веб-сайту ДП Оператор ринку (www.oree.com.ua), у зв`язку з чим, ціна за 1 кВт·год становить 2,18656062058 грн., в т.ч. ПДВ 20 % - 0,36442677 грн.

Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 Додаткової угоди від 22.02.2021 № 2 внесено зміни в пункт 5.2 Договору від 22.12.2020, викладено його в наступній редакції: 5.2. Загальний обсяг закупівлі електричної енергії: 3 334 003 кВт·год.

У пункті 4 Додаткової угоди від 22.02.2021 № 4 вказано, що вона є невід`ємною частиною Договору на постачання електричної енергії № 22-595УП від 22.12.2020.

22.03.2021 між ТОВ ООЕК і КП Ізмаїл-Світло укладено Додаткову угоду № 5 до Договору від 22.12.2020 (т. 1 а.с. 82-85).

Згідно з пунктом 1 Додаткової угоди від 22.03.2021 № 5, керуючись п. 7 ч. 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі (в редакції Закону від 01.12.2019 № 300-ІХ), згідно пункту 13.7 Розділу 13 Строк дії Договору та інші умови Договору та умов Додатку № 2 до Договору Комерційна пропозиція № ПВЦ індивідуальна комерційна пропозиція, сторони домовились змінити ціну на електричну енергію. За 1 кВт·год не більше ніж на 10 відсотків у зв`язку з коливанням ціни такого товару на ринку та без збільшення загальної вартості договору, що підтверджується інформацією з веб-сайту ДП Оператор ринку (www.oree.com.ua), у зв`язку з чим, ціна за 1 кВт·год становить 2,40521668264 грн., в т.ч. ПДВ 20 % - 0,4008694471 грн.

Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 Додаткової угоди від 22.03.2021 № 5 внесено зміни в пункт 5.2 Договору від 22.12.2020, викладено його в наступній редакції: 5.2. Загальний обсяг закупівлі електричної енергії: 3 030 911 кВт·год.

У пункті 4 Додаткової угоди від 22.03.2021 № 5 вказано, що вона є невід`ємною частиною Договору на постачання електричної енергії № 22-595УП від 22.12.2020.

01.09.2021 між ТОВ ООЕК і КП Ізмаїл-Світло укладено Додаткову угоду № 7 до Договору від 22.12.2020 (т. 1 а.с. 86-90).

Згідно з пунктом 1 Додаткової угоди від 01.09.2021 № 7, керуючись п. 7 ч. 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі (в редакції Закону від 01.12.2019 № 300-ІХ), згідно пункту 13.7 Розділу 13 Строк дії Договору та інші умови Договору та умов Додатку № 2 до Договору Комерційна пропозиція № ПВЦ індивідуальна комерційна пропозиція, сторони домовились змінити ціну на електричну енергію. За 1 кВт·год не більше ніж на 10 відсотків у зв`язку з коливанням ціни такого товару на ринку та без збільшення загальної вартості договору, що підтверджується інформацією з веб-сайту ДП Оператор ринку (www.oree.com.ua), у зв`язку з чим, ціна за 1 кВт·год становить 2,645742123002 грн., в т.ч. ПДВ 20 % - 0,440957020500333 грн.

Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 Додаткової угоди від 01.09.2021 № 7 внесено зміни в пункт 5.2 Договору від 22.12.2020, викладено його в наступній редакції: 5.2. Загальний обсяг закупівлі електричної енергії: 3 016 210 кВт·год.

У пункті 4 Додаткової угоди від 01.09.2021 № 7 вказано, що вона є невід`ємною частиною Договору на постачання електричної енергії № 22-595УП від 22.12.2020.

07.09.2021 між ТОВ ООЕК і КП Ізмаїл-Світло укладено Додаткову угоду № 8 до Договору від 22.12.2020 (т. 1 а.с. 92-96).

Згідно з пунктом 1 Додаткової угоди від 07.09.2021 № 8, керуючись п. 7 ч. 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі (в редакції Закону від 01.12.2019 № 300-ІХ), згідно пункту 13.7 Розділу 13 Строк дії Договору та інші умови Договору та умов Додатку № 2 до Договору Комерційна пропозиція № ПВЦ індивідуальна комерційна пропозиція, сторони домовились змінити ціну на електричну енергію. За 1 кВт·год не більше ніж на 10 відсотків у зв`язку з коливанням ціни такого товару на ринку та без збільшення загальної вартості договору, що підтверджується інформацією з веб-сайту ДП Оператор ринку (www.oree.com.ua), у зв`язку з чим, ціна за 1 кВт·год становить 2,910316335302 грн., в т.ч. ПДВ 20 % - 0,485052700550333 грн.

Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 Додаткової угоди від 07.09.2021 № 8 внесено зміни в пункт 5.2 Договору від 22.12.2020, викладено його в наступній редакції: 5.2. Загальний обсяг закупівлі електричної енергії: 2 912 981 кВт·год.

У пункті 4 Додаткової угоди від 07.09.2021 № 8 вказано, що вона є невід`ємною частиною Договору на постачання електричної енергії № 22-595УП від 22.12.2020.

09.09.2021 між ТОВ ООЕК і КП Ізмаїл-Світло укладено Додаткову угоду № 9 до Договору від 22.12.2020 (т. 1 а.с. 98-102).

Згідно з пунктом 1 Додаткової угоди від 09.09.2021 № 9, керуючись п. 7 ч. 5 статті 41 Закону України Про публічні закупівлі (в редакції Закону від 01.12.2019 № 300-ІХ), згідно пункту 13.7 Розділу 13 Строк дії Договору та інші умови Договору та умов Додатку № 2 до Договору Комерційна пропозиція № ПВЦ індивідуальна комерційна пропозиція, сторони домовились змінити ціну на електричну енергію. За 1 кВт·год не більше ніж на 10 відсотків у зв`язку з коливанням ціни такого товару на ринку та без збільшення загальної вартості договору, що підтверджується інформацією з веб-сайту ДП Оператор ринку (www.oree.com.ua), у зв`язку з чим, ціна за 1 кВт·год становить 3,114038478773 грн., в т.ч. ПДВ 20 % - 0,519006413128833 грн.

Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 Додаткової угоди від 09.09.2021 № 9 внесено зміни в пункт 5.2 Договору від 22.12.2020, викладено його в наступній редакції: 5.2. Загальний обсяг закупівлі електричної енергії: 2 845 448 кВт·год.

У пункті 4 Додаткової угоди від 09.09.2021 № 9 вказано, що вона є невід`ємною частиною Договору на постачання електричної енергії № 22-595УП від 22.12.2020.

У Звіті про виконання договору про закупівлю UA-2020-10-12-002943-с сформованому 18.01.2022 вказано про здійснення закупівлі електричної енергії ДК 021:2015-09310000-5 Електрична енергія (постачання) в обсязі 3 028 665 кВт·год на суму 7 246 380,69 грн. Вказану суму було сплачено постачальнику - ТОВ ООЕК. (т. 1 а.с. 106-108).

Звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції прокурор зазначив, що сторонами під час проведення закупівлі електричної енергії порушено вимоги чинного законодавства, принципи ефективного та прозорого здійснення закупівлі, що спричинило безпідставне витрачання коштів, нераціональне та неефективне їх використання. На переконання прокурора, внаслідок укладення оспорюваних додаткових угод була збільшена ціна на електричну енергію, що призвело до закупівлі останньої у менших обсягах, ніж передбачалось за договором, що є порушенням бюджетного законодавства, принципів добросовісної конкуренції, об`єктивної та неупередженої оцінки тендерних пропозицій та принципу запобігання корупційним діям і зловживанням при проведенні публічних закупівель.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі".

Метою вказаного закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

У статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" зазначено, що договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі").

Згідно з частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За частиною другою статті 189 Господарського кодексу України (далі - ГК України) ціна є істотною умовою господарського договору.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами першою, другою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України "Про публічні закупівлі", яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 по справі №922/2321/22.

Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". У цьому Законі в редакції до 19 квітня 2020 року норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Отже, вказана норма Закону України "Про публічні закупівлі" в редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України Про внесення змін до Закону України Про публічні закупівлі та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель № 114-IX від 18 вересня 2019 року (далі - Закон № 114-ІХ), яким Закон України "Про публічні закупівлі" було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.

Як убачається з пояснювальної записки до проєкту Закону № 114-ІХ, метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов`язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії ціновому демпінгу коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.

За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом № 114-ІХ у вказану норму пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати ціновий демпінг з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

Так судова колегія зазначає, що предметом укладеного між сторонами договору є закупівля електричної енергії у постачальника загальним обсягом 4 300 000 кВт*год за ціною 1,69534884 грн з ПДВ за 1 кВт*год, загальною вартістю 7 290 000,00 грн з ПДВ.

Такий правочин укладеного за наслідкам розгляду тендерних пропозицій, переможцем яких визначено ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія з остаточною ціновою пропозицією 7 290 000,00 грн з ПДВ.

Відповідно, з огляду на наведені законодавчі приписи при укладанні додаткових угод, сторони договору мали враховувати, що загальна вартість договору не може перевищувати 7 290 000,00 грн з ПДВ, а вартість за одиницю Товару (1 кВт*год) не може перевищувати 1,86488372 грн з ПДВ, відповідно до розрахунку: 1,69534884 грн х 110% = 1,86488372 грн.

Втім, як свідчать наявні матеріли справи сторонами під час укладення оспорюваних додаткових угод не дотримано законодавчо визначених обмежень щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

Зокрема, Додатковою угодою від 23.12.2020 № 1 встановлено ціну за 1 кВт·год у розмірі 1,840028124 грн, в т.ч. ПДВ 20 % - 0,306671354 грн.

З аналізу Додаткової угоди № 1 від 23.12.2020 до Договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.12.2020 № 22-595УП вбачається, що ціну збільшено з 1,69534884 грн 1 кВт·год до 1,840028124 грн 1 кВт·год, що арифметично дійсно є збільшенням ціни менше ніж на 10%.

Однак, Додатковою угодою № 1 від 23.12.2020 зменшено тариф на послуги з передачі електричної енергії та встановлено на рівні 0,29393 грн. 1 кВт·год, а також збільшено ціну за одиницю товару до 1,53335677 грн. 1 кВт·год без ПДВ (1,840028124 грн. 1 кВт·год з ПДВ 20%).

Тобто, з огляду на формулу встановлення визначення ціни електричної енергії визначену у Комерційної пропозиції, яка є додатком № 2 до Договору у редакції від 22.12.2020, укладаючи Додаткову угоду № 1 від 23.12.2020 сторони вже перевищили ліміт у 10 % та фактично збільшили ціну більше ніж на 13 %. А неперевищення ліміту у 10 % було досягнуто за рахунок зменшення тарифу на послуги постачальника за 1 кВт·год електричної енергії.

А відтак, збільшення ціни товару Додатковою угодою від 23.12.2021 № 1 суперечить пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України Про публічні закупівлі.

Додатковою угодою від 29.12.2020 № 2 збільшено ціну (тариф) на одиницю товару до 1,98778238235 грн з ПДВ, тобто на 17,24% у порівнянні з первинною ціною на момент укладення Договору від 22.12.2020 (1,69534884).

Додатковою угодою від 22.02.2021 № 4 збільшено ціну (тариф) на одиницю товару до 2,18656062058 грн з ПДВ, тобто на 28,97 % у порівнянні з первинною ціною на момент укладення Договору від 22.12.2020 (1,69534884).

Додатковою угодою від 22.03.2021 № 5 збільшено ціну (тариф) на одиницю товару до 2,40521668264 грн з ПДВ, тобто на 41,87 % у порівнянні з первинною ціною на момент укладення Договору від 22.12.2020 (1,69534884).

Додатковою угодою від 01.09.2021 № 7 збільшено ціну (тариф) на одиницю товару до 2,645742123002 грн з ПДВ, тобто на 56,05 % у порівнянні з первинною ціною на момент укладення Договору від 22.12.2020 (1,69534884).

Додатковою угодою від 07.09.2021 № 8 збільшено ціну (тариф) на одиницю товару до 2,910316335302 грн з ПДВ, тобто на 77,66 % у порівнянні з первинною ціною на момент укладення Договору від 22.12.2020 (1,69534884).

Додатковою угодою від 09.09.2021 № 9 збільшено ціну (тариф) на одиницю товару до 3,114038478773 грн з ПДВ, тобто на 83,68 % у порівнянні з первинною ціною на момент укладення Договору від 22.12.2020 (1,69534884).

Отже, у даному випадку оспорювані Додаткові угоди укладені з перевищенням максимального ліміту щодо зміни ціни у розмірі 10 відсотків, встановленого нормами пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме за результатами укладення оспорюваних угод ціну за одиницю товару загалом збільшено на 83 %.

Водночас, як вже було вказано вище Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 дійшла висновку, що відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ураховуючи викладене, судова колегія вважає, що додаткові угоди від 23.12.2020 №1, від 29.12.2020 №2, від 22.02.2021 №4, від 22.03.2021 №5, від 01.09.2021 №7, від 07.09.2021 №8, від 09.09.2021 №9 до Договору від 22.12.2020 про постачання електричної енергії споживачу, суперечать наведеним вище нормам ЦК України та Закону України "Про публічні закупівлі", тому підлягають визнанню недійсними.

Щодо позовної вимоги про стягнення безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.06.2021 року у справі № 904/5726/19 в процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia (суд знає закони), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що активна роль суду проявляється, зокрема, в самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на норму права, що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду, на переконання Великої Палати Верховного Суду, носить імперативний характер.

Зважаючи на наведену правову позицію, колегія суддів наділена повноваженнями самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин, зокрема, шляхом вирішення питання застосування до спірних правовідносин відповідних норм права.

Так, згідно з приписами ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Недійсність спірних додаткових угод не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані договором, тобто зобов`язання є договірними (подібні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №927/550/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19).

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Враховуючи наведене, а також те, що додаткові угоди від 23.12.2020 №1, від 29.12.2020 №2, від 22.02.2021 №4, від 22.03.2021 №5, від 01.09.2021 №7, від 07.09.2021 №8, від 09.09.2021 №9 до Договору від 22.12.2020 про постачання електричної енергії споживачу є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між сторонами щодо ціни електричної енергії, поставленої за Договором, відповідно зобов`язання сторін регулюються умовами Комерційної пропозиції (яке є Додатком № 2 до Договору), підписаною сторонами при укладенні зазначеного Договору, згідно з якою (у відповідності до наведеної формули) ціна за одиницю електричної енергії складає 1,6727528376 грн з ПДВ за 1 кВт/год.

Наявні матеріали справи свідчать про те, що за Договором ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія поставлено КП Ізмаїл-Світло 3 028 665 кВт*год електричної енергії, за цінами погодженими у Додаткових угодах №№ 1, 2, 4, 5, 7, 8, 9, які визнані судом недійсними.

Отже, вартість поставленої ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія електричної енергії становить 5 066 207,97 грн (3 028 665 кВт·год х 1,6727528376 грн = 5 066 207,97), втім КП Ізмаїл-Світло здійснено оплату за Договором від 22.12.2020 на загальну суму 7 246 380,69 грн. Вказані обставини підтверджуються Звітом про виконання договору про закупівлю UA-2020-10-12-002943-с від 18.01.2022.

Таким чином, грошові кошти в сумі 2 180 172,72 грн є такими, що були безпідставно одержані ТОВ Одеська обласна енергопостачальна компанія, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути Раді, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог та можливості їх задоволення.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта про те, що у прокурора відсутні правові підстави для звернення до суду в інтересах держави в особі Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, з огляду на таке.

Пунктом 3 статті 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави». У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійснені програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності - державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 року у справі №806/1000/17 «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація поняття «інтереси держави» особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. «Державний інтерес» у спірних правовідносинах полягає, перш за все, у законності використання органами державної влади бюджетних коштів для придбання товарів, робіт і послуг та іншої допомоги з метою забезпечення нагальних потреб в умовах воєнного стану, зокрема, забезпечення ефективного, своєчасного виконання правочинів, укладених з метою належного функціонування держави.

За приписами ч.1 ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.3 ст. 140 Конституції України, ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно з ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності.

У ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» наведено визначення поняття права комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Згідно з ч.1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч.3, 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування», матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад і саме відповідні ради здійснюють права суб`єкта. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Відповідно до ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцеві самоврядування.

Так, колегія суддів зазначає, що другим відповідачем та стороною за оспорюваними додатковим угодами у даному випадку є КП «Ізмаїл-Світло», яке у відповідності до Статуту є комунальним підприємством, засновником якого є Ізмаїльська міська рада Ізмаїльського району Одеської області, яка є вищим органом управління. Відносини КП «Ізмаїл-Світло» та Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області у відповідності до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» будуються на засадах підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 у подібних за змістовним критерієм (зокрема суб`єктним складом та у правовідносинах, де Рада не була безпосередньо стороною договору) міститься, наступний висновок: використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - територіальної громади. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 вказала, що оскільки засновником комунального підприємства (закладу) та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, яка фінансує і контролює діяльність свого комунального підприємства (закладу), а також зобов`язана контролювати виконання міського (обласного) бюджету за договорами про закупівлю товарів, то орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням бюджетних коштів, тому є належним позивачем у справах про стягнення бюджетних коштів, а тому є належним позивачем у даній справі.

Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21.

Отже, оскільки засновником КП «Ізмаїл-Світло» є Ізмаїльська міська рада Ізмаїльського району Одеської області, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання комунальним підприємтвом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, колегія суддів дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, Ізмаїльською окружною прокуратурою Одеської області було направлено Раді запит №59-5012вих-22 від 26.10.2022 щодо вжитих заходів за порушеннями виявленими під час укладення оскаржуваних додаткових угод (збільшення ціни товару та зменшення обсягів поставки) та їх усунення, зокрема щодо стягнення у судовому порядку надмірно сплачених грошових коштів.

У відповідь на даний запит Рада повідомила у листі від 07.11.2022 №13/02-10-3634, що не вбачає порушень, на які посилається прокурор під час укладення оспорюваних додаткових угод.

Відтак, маючи відповідні правомочності для звернення до суду з цим позовом, уповноважений орган надані йому повноваження на захист порушеного права не використовує.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №912/2385/18 від 26.05.2020).

Відтак, окружною прокуратурою правомірно кваліфіковано вищевказане як бездіяльність відповідного органу та, як наслідок, встановлено достатні та обґрунтовані підстави для реалізації представницьких повноважень.

Щодо посилання апелянта на відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі ДАСУ, судова колегія зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» уповноважений орган - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері публічних закупівель.

Уповноважений орган здійснює регулювання та реалізує державну політику у сфері закупівель у межах повноважень, визначених цим Законом. Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснюють контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України (частини перша, третя статті 7 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Пунктами 8, 10, 11, 12 частини 1 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» передбачено право Держаудитслужби порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; одержувати від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, інших юридичних осіб та їх посадових осіб, фізичних осіб - підприємців інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань; проводити на підприємствах, в установах та організаціях зустрічні звірки з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку підприємства, установи та організації, що контролюється.

Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення), визначено що реалізуючи державний фінансовий контроль через здійснення моніторингу закупівель, Державна аудиторська служба України, яка є центральними органами виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, має право звертатися до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Згідно з підпунктами 3, 4, 9 пункту 4 цього Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення).

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №826/9672/17).

З урахуванням наведеного Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель (аналогічний висновок у подібних правовідносинах щодо визначення позивачем у справі офісу Держаудитслужби викладено у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі 911/1497/18, від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18).

Як вбачається з матеріалів справи, Ізмаїльською окружною прокуратурою направлявся запит №59-3551вих-22 від 12.08.2022 на адресу Південного офісу Держаудитслужби з метою отримання інформації щодо вжиття органами Держаудитслужби заходів з проведення моніторингу закупівлі UA-2020-10-12-002943-с, усунення виявлених порушень у судовому порядку, а також щодо надміру сплаченої суми за Договором.

Відповідно до відповіді Південного офісу Держаудитслужби №151531-17/2196-2022 від 17.08.2022 повідомлено, що заходи щодо проведення моніторингу процедури закупівлі UA-2020-10-12-002943-с та усунення виявлених порушень у судовому порядку офісом не вживалися.

Ізмаїльською окружною прокуратурою направлявся запит №59-4616вих-22 від 07.10.2022 на адресу Південного офісу Держаудитслужби з метою отримання інформації щодо включення до плану перевірок проведення Державного фінансового контролю у КП «Ізмаїл-Світло», а також про вжиття органами Держаудителужби України заходів щодо проведення перевірки додаткових угод, якими неодноразово збільшено ціну за одиницю товару, до договору, укладеного за закупівлею UA-2020-10-12-002943-с, та усунення виявлених порушень у судовому порядку.

Відповідно до відповіді Південного офісу Держаудитолужби №151531-17/3212-2022 від 31.10.2022 повідомлено, що Планом проведення заходів державного фінансового контролю Південного офісу Держаудителужби на IV квартал 2022 року проведення заходів державного фінансового контролю у КП «Ізмаїл-Світло» не передбачено. Інформацію про заходи щодо проведення моніторингу процедури закупівлі UA-2020-10-12-002943-0 та усунення виявлених порушень у судовому порядку офісом у своїй відповіді не надано.

Отже, прокурором було повідомлено позивача-1 про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

Однак, зі змісту листа позивача-1 вбачається, що останній не вжив жодних належних та ефективних заходів для усунення порушень, про які було повідомлено прокурором.

Судова колегія наголошує на тому, що Держаудитслужба може не лише ініціювати звернення до суду про визнання недійсними додаткових угод і саме іншими органами, але повинна самостійно порушувати ці питання в судовому порядку (у разі відповідної бездіяльності таких органів).

Отже, орган Держаудитслужби може і має бути позивачем за відповідним позовом про визнання недійсним договору.

Аналогічні висновки неодноразово висловлювались Верховним Судом, зокрема об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 та від 18.06.2021 у справі №927/491/19, а також в низці інших судових справ.

Відтак, у даному випадку зверненню прокурора з даним позовом передувало відповідне листування з Держаудитслужбою, з якого вбачається, що компетентний орган не збирався здійснювати захист порушених інтересів у належний спосіб, що свідчить про бездіяльність позивача-1.

Оскільки позивач-1 відповідного позову про визнання недійсними спірних додаткових угод та застосування наслідків недійсності цих правочинів не збирався подавати, тобто фактично самоусунувся від виконання покладених на нього обов`язків, така бездіяльність свідчить про вияв негативної поведінки уповноваженого суб`єкта щодо захисту інтересів держави та необхідності належного захисту цих інтересів.

Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі №905/1529/20.

Щодо твердження скаржника про непропорційне втручання у право відповідача на мирне володіння своїм майном у вигляді грошових коштів (отриманих на виконання оспорюваних додаткових угод), колегія суддів зазначає таке.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте, згідно з положенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) наведені положення чинного законодавства ніяк не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до практики ЄСПЛ втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм (рішення у справі «Беєлер проти Італії»).

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23.11.2000 у справі «The former king of Greece and others v. Greece» (Колишній король Греції та інші проти Греції).

Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України»).

Оскільки відповідачем допущено порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі», втручання у право власності відповідача на грошові кошти відповідає вимогам національного законодавства та спрямоване на відновлення права територіальної громади. А отже, є пропорційним меті втручання.

Вищевказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30.05.2024 у справі №916/3015/23 під час розгляду спору щодо аналогічних правовідносин.

Не заслуговують на увагу й твердження апелянта про те, що суд першої інстанції визнав недійсними додаткові угоди у повному обсязі, у той час як прокурором останній оскаржувались лише в частині збільшення ціни за одиницю товару, що свідчить про порушення судом ст. 217 ЦК України, з огляду на таке.

Відповідно до висновків наведених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.08.2021 у справі № 926/324/20 при застосуванні положень статей 215, 217 ЦК України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16).

Так, договір №22-595ЦП від 22.12.2020 по постачання електричної енергії споживачу за своїм змістом є договором купівлі-продажу.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет і ціну.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії (двосторонній договір).

Згідно з ч. 3 ст. 66 Закону України «Про ринок електричної енергії» відповідний двосторонній договір має встановлювати: 1) предмет договору; 2) ціну електричної енергії, визначену у грошових одиницях; 3) обсяг електричної енергії та графіки погодинного обсягу купівлі-продажу електричної енергії; 4) строки та порядок постачання електричної енергії; 5) порядок повідомлення про договірні обсяги купівлі-продажу електричної енергії за укладеним двостороннім договором; 6) порядок та форму розрахунків; 7) строки та порядок оформлення актів приймання-передачі обсягів купівліпродажу електричної енергії; 8) права, обов`язки та відповідальність сторін; 9) строк дії договору.

Таким чином, вбачається, що ціна за одиницю товару є істотною умовою Договору №22-595ЦП від 22.12.2020 по постачання електричної енергії споживачу та додаткових угод, укладених до такого Договору, а отже вказані додаткові угоди можуть бути визнані недійсними лише у повному обсязі.

Не заслуговують на увагу й твердження апелянта про те, що укладаючи спірні додаткові угоди до договору сторони керувалися виключно об`єктивними обставинами, що впливають на зміну ціни за одиницю товару, та вимогами чинного законодавства, оскільки як вже було вказано вище та узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 24.01.2024 року у справі №922/2321/22, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України Про публічні закупівлі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

Однак, у даному випадку сторонами у порушення наведених законодавчих приписів, шляхом укладення додаткових угод, перевищено гранично визначений процент збільшення ціни за одиницю товару від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Судова колегія також наголошує на тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).

До того ж, згідно з статтею 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

З огляду на таке, колегія суддів наголошує, що відповідач не був позбавлений можливості ініціювати розірвання укладеного між сторонами договору, у тому разі якщо вважав, що змінились істотні обставин, якими сторони керувались, умови стали невигідними для відповідача тощо.

Однак, як свідчать наявні матеріли справи, своїм правом передбаченим чинним законодавством України відповідач не скористався.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 08.08.2024 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 08.08.2024 по справі №916/1507/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 25.11.2024 у зв`язку з участю судді Аленіна О.Ю. у підготовці для підтримання кваліфікації у НШСУ з 18.11.2024 по 22.11.2024.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Принцевська Н.М.

Суддя Таран С.В.