Ухвала

від 11.03.2025 по справі 916/1507/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/1507/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І. Д. - головуючої, суддів: Баранця О. М., Губенко Н. М.,

за участю секретаря судового засідання - Гнідобор А. В.,

за участю представника прокурора - Гудименко Ю. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія"

на рішення Господарського суду Одеської області від 08.08.2024

(суддя Шаратов Ю. А.)

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2024

(головуючий Аленін О. Ю., судді: Принцевська Н. М., Таран С. В.)

у справі за позовом Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби та Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області

до відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія",

2) Комунального підприємства "Ізмаїл-Світло"

про визнання недійсними додаткових угод до договору постачання електричної енергії та повернення безпідставно сплачених коштів у сумі 2 180 172,72 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. У квітні 2023 року Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області (далі - прокурор) звернувся до суду в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби та Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (далі - Міськрада) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" (далі - Товариство, скаржник) та Комунального підприємства "Ізмаїл-Світло" (далі - Підприємство) про визнання недійсними додаткових угод від 23.12.2020 № 1, від 29.12.2020 № 2, від 22.02.2021 № 4, від 22.03.2021 № 5, від 01.09.2021 № 7, від 07.09.2021 № 8, від 09.09.2021 № 9 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.12.2020 № 22-595УП, укладеного між Підприємством і Товариством, а також про стягнення з останнього до бюджету Ізмаїльської міської територіальної громади в особі Міськради безпідставно сплачених коштів у сумі 2 180 172,72 грн.

2. На обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що ці угоди суперечать інтересами держави та статті 5, пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки внаслідок їх укладення змінені істотні умови договору шляхом збільшення ціни одиниці товару та зменшення кількості споживання електричної енергії.

3. 08.08.2024 Господарський суд Одеської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2024, про задоволення позову. Виснував про те, що шляхом укладення оспорюваних угод відбулося збільшення ціни за одиницю товару на 83 % при законодавчо визначеній можливості такого збільшення лише на 10 % від ціни, визначеної за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю. Товариство безпідставно отримало грошові кошти у заявленій сумі позову і за наслідком визнання оспорюваних угод недійсними має обов`язок повернути їх позивачеві.

4. Товариство оскаржило ці судові рішення і в касаційній скарзі просить їх скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у позові. Підставами касаційного оскарження судових рішень визначило пункти 1, 3 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

5. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і не врахували висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13.03.2024 у справі № 910/9880/23, про те, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування положень цієї статті. На переконання скаржника, суди також неправильно застосували норми частини першої статті 216, статті 217, частини першої статті 638 ЦК України, частини третьої статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України), пункти 2, 7 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", і просить сформулювати висновок Верховного Суду щодо їх застосування. До того ж Товариство стверджує про порушення судами частини першої статті 86 і статті 236 ГПК України, які неповно дослідили додаткову угоду від 23.12.2020 № 1.

6. Узагальнено доводи скаржника зводяться до такого:

- до цих правовідносин, які мають договірний характер, помилково застосовані положення статті 1212 ЦК України. У цьому контексті скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, аргументуючи неврахуванням судами висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13.03.2024 у справі № 910/9880/23, яка, на його думку, прийнята у подібних правовідносинах;

- суди не встановили підстав для визнання недійсними інших умов оспорюваних додаткових угод, які не стосуються збільшення ціни за одиницю товару. Визнання недійсними додаткових угод повністю, а не у частині збільшення ціни за одиницю товару порушує статтю 217, частину першу статті 638 ЦК України, частину третю статті 180 ГК України і висновок Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах відсутній;

- суди не застосували положення пункту 7 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", внаслідок чого безпідставно визнали недійсною додаткову угоду від 23.12.2020 № 1 до договору, адже ця норма не вимагає від сторін договору доводити факт коливання ціни на ринку електричної енергії. Зі змісту цієї додаткової угоди вбачається, що вона укладена відповідно до пункту 7 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 09.12.2020 № 2353. Прокурор не довів, що ця угода укладена з порушенням наведеної норми права, тоді як неправильне застосування судами цієї норми призвело до безпідставного стягнення з відповідача коштів у заявленому розмірі, оскільки розрахунок ціни позову мав бути здійснений з урахуванням ціни, встановленої у цій угоді. У цьому контексті скаржник наполягає на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, тоді як вважає помилковим застосування судами пункту 2 частини п`ятої цієї статті;

- прокурор заявив вимоги про стягнення з Товариства грошових коштів на користь Міськради, а не на користь Підприємства, яке є стороною правочину та сплачувало кошти Товариству. Оскільки Підприємство не є позивачем, то, на думку скаржника, відсутні підстави для застосування реституції. У цьому контексті скаржник стверджує про неправильне застосування судами положень частини першої статті 216 ЦК України і звертає увагу на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах.

7. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, стверджуючи про правильне застосування судами до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України у контексті правової підстави для повернення коштів. При цьому заперечує проти протилежної позиції Верховного Суду з цього приводу, на якій наполягає скаржник із посиланням на постанову суду касаційної інстанції від 13.03.2024 у справі № 910/9880/23, адже у цій справі позивач заявив про стягнення грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України, які сплачувалися саме на підставі судового рішення, і підстава їх отримання у цьому випадку не відпала. До того ж з обов`язком повернення грошових коштів за недійсними угодами саме на підставі статті 1212 ЦК України погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, прийнятій у подібних правовідносинах.

8. Колегія суддів установила, що 29.01.2025 Верховний Суд постановив ухвалу про передачу справи № 920/19/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступлення від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, які врахували суди попередніх інстанцій у цій справі.

9. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК суд може за заявою учасника справи, а також із власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою палатою Верховного Суду.

10. Тому колегія суддів вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24.

Керуючись пунктом 7 частини першої статті 228, пунктом 11 статті 229 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі № 916/1507/23 зупинити до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуюча І. Кондратова

Судді О. Баранець

Н. Губенко