Постанова

від 25.11.2024 по справі 916/527/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 року м. ОдесаСправа № 916/527/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Діброви Г.І.,

Ярош А.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙСВЕС"

на рішення Господарського суду Одеської області

від 24 квітня 2024 року (повний текст складено 29.04.2024 року)

у справі № 916/527/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЙСІК ІНГРЕДІЄНТС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙСВЕС"

про стягнення 133877,16 грн.

суддя суду першої інстанції: Смелянець Г.Є.

дата та місце винесення рішення: 24.04.2024, м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕЙСІК ІНГРЕДІЄНТС" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙСВЕС" 133877, 16 грн. заборгованості, з яких: 94113,60 грн. основна заборгованість, 23721, 78 грн. пеня, 1882, 27 грн. штраф, 3736, 18 грн. 3 % річних, 10423,33 грн. інфляційні втрати, а також витрат по сплаті судового збору у розмірі 3028 грн. та витрат з надання правничої допомоги у розмірі 10000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №21-07/17 від 21.07.2017 в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.04.2024 у справі №916/527/24 (суддя Смелянець Г.Є.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЙСІК ІНГРЕДІЄНТС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙСВЕС" про стягнення 133877,16 грн. задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙСВЕС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЙСІК ІНГРЕДІЄНТС" 133877, 16 грн. заборгованості, з них: 94113,60 грн. - основна заборгованість, 23721, 78 грн. - пеня, 1882, 27 грн. - штраф, 3736, 18 грн. - 3 % річних, 10423,33 грн. - інфляційні витрати, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028 грн.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з урахуванням ст.79 ГПК України, вказав, що подані позивачем до суду докази в їх сукупності, а саме: виставлення рахунку позивачем відповідачу та його часткова оплата відповідачем, електронний лист відповідача із зазначенням відомостей щодо міста поставки товару та його одержувача, експрес-накладні Нової пошти та складена позивачем податкова накладна із квитанцією про її реєстрацію у ЄРПН, доводять наявність обставин поставки товару позивачем відповідачу 01.06.2022. Разом з тим, місцевий господарський суд зазначив, що після одержання листа-вимоги позивача щодо оплати заборгованості за поставлений 01.06.2022 товар, відповідач не надав позивачу жодних заперечень щодо отамання цього товару.

Крім того, судом першої інстанції враховано, що надані позивачем документи, які свідчать, що за період з 01.01.2022 по 01.06.2022 поставка товару позивачем відповідачу здійснювалася аналогічним способом, а саме шляхом виставлення позивачем відповідачу рахунку на оплату товару, складання позивачем видаткової накладної, направлення товару Новою поштою у м. Львів, тому самому одержувачу ОСОБА_2 та направлення документів у м. Одесу. Вказані поставки були оплачені відповідачем позивачу, навіть за умови відсутності підпису відповідача на видаткових накладних.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАЙСВЕС" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2024 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Так, скаржник заперечує правомірність та обґрунтованість оформлення податкової накладної, зазначивши, шо не скористався правом на податковий кредит. Апелянт вказує, що суду першої інстанції для забезпечення з`ясування об`єктивних обставин справи необхідно було або запропонувати відповідачу надати докази, які підтверджують відмову від права використання податкового кредиту або зазначити, що факт реєстрації податкової накладної без отримання достовірної інформації стосовно того, чи скористався інший контрагент своїм правом на відображення податкового кредиту, не доводить ані факт постачання товару, ані факт відсутності такого постачання та не може розглядатись як доказ підтвердження господарської операції.

Крім того, скаржник зауважує, що суд першої інстанції в тексті оскаржуваного рішення по суті підтверджує, що беззаперечних доказів, які підтверджують постачання товарів за видатковою накладною №238 від 01.06.2022 року позивачем не надано, а суд прийняв рішення на підставі припущення, що постачання товару було у даному випадку «більш вірогідним», ніж навпаки.

Поміж іншого, апелянт вказує, що якщо виходити із змісту договірних зобов`язань сторін, позивач взагалі не повинен був без письмового погодження відповідача направляти товар на користь неуповноваженої особи. За таких умов, ТОВ "БЕЙСІК ІНГРЕДІЄНТС" не було дотримано умов договору щодо порядку надсилання ТМЦ, а відтак відповідальність за неотримання відповідачем товарів повинна повністю покладатись на позивача, який не забезпечив належне виконання вимог договору №21-07/17 від 21.07.2017 шляхом направлення товарів неуповноваженій на їх отримання особі.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 20.05.2024, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.05.2024 вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙСВЕС" було відкладене до надходження витребуваних цією ж ухвалою з Господарського суду Одеської області матеріалів справи №916/527/24 до суду апеляційної інстанції.

24.05.2024 матеріали справи №916/527/24 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙСВЕС" на рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2024 у справі №916/527/24 залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛАЙСВЕС" строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 3633,60 грн., протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

10.06.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙСВЕС" до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2024 у справі №916/527/24 до якої додано докази сплати судового збору.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 продовжено Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛАЙСВЕС" процесуальний строк на усунення недоліків апеляційної скарги, встановлений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.05.2024. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛАЙСВЕС" строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання до суду апеляційної інстанції доказів сплати судового збору (із врахуванням правильних реквізитів для сплати судового збору за подання апеляційних скарг та заяв до Південно-західного апеляційного господарського суду) протягом 5-ти днів з дня вручення копії ухвали суду.

17.06.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙСВЕС" до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2024 у справі №916/527/24 до якої додано докази сплати судового збору у розмірі 3633,60грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙСВЕС" на рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2024 у справі №916/527/24. Крім того, відповідно до даної ухвали, розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

04.07.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЙСІК ІНГРЕДІЄНТС" до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким позивач не погоджується з його доводами, просить залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Разом з цим Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

З огляду на зазначене, з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням в Україні воєнного стану - постійні тривали повітряні тривоги, відключення електропостачання та інші чинники тощо; приймаючи до уваги навантаження суду, перебування членів апеляційної колегії у відпустках, принцип незмінності складу суду, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙСВЕС" розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, але, у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, 21.07.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕЙСІК ІНГРЕДІЄНТС" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАЙСВЕС" (Покупець) укладено договір поставки №21-07/17, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується поставляти та передавати у власність Покупцю Товар (фармацевтичну сировину), а Покупець зобов`язується приймати Товар та сплачувати його вартість на умовах даного договору.

Пунктом 1.2. договору визначено, що Документом, що визначає вид товару, перелік за найменуванням (асортимент) товару, одиницю вимірювання, ціну за одиницю товару, поставленого за даним Договором, є видаткова накладна Постачальника з відміткою (підписом) Покупця про отримання.

Відповідно до п. 2.2. договору Поставка Товару здійснюється зі складу Постачальника транспортом Покупця або кур`єрською службою протягом 2 (двох) робочих днів з дати підтвердження замовлення. Транспортні витрати несе Покупець.

Згідно з п. 2.4. договору датою поставки товару вважається дата видаткової накладної на партію товару.

Приймання Товару засвідчується підписанням уповноваженим представником Покупця відповідних видаткових накладних (п. 2.7. договору).

За положеннями п. 3.4. договору оплата кожної партії Товару здійснюється на умовах 100% на підставі рахунку-фактури. Розрахунки за Товари здійснюються Покупцем у формі безготівкового розрахунку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника на підставі рахунка-фактури. Момент платежу визначається датою зарахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

Відповідно до п. 7.2. договору за кожний день прострочки оплати товару Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми простроченого платежу.

Згідно з п.7.3. договору у випадку необґрунтованої відмови у виконанні цього договору однією із сторін винна Сторона зобов`язана компенсувати всі збитки іншій, а також оплатити штраф у розмірі двох відсотків від вартості товару.

Договір стає чинним з моменту його підписання Сторонами і ліс до 31.12.2019 р., але в будь- якому разі до повного виконання Сторонами зобов`язань за даним Договором (п. 9.1. договору).

Після закінчення дії цього Договору, якщо Сторони продовжують виконувані його умови. Договір вважається поновленим на невизначений термін, але кожна з Сторін мас право припинити його дію, попередивши про це іншу Сторону за 15 днів до припинення дії Договору. (п. 9.2. договору).

Надалі, додатковою угодою №2 від 17.06.2021 до договору №21-07/17 від 21.07.2017 сторони домовились змінити п. 3.4. Договору та викласти ного в наступній редакції: "Оплата кожної партії Товару здійснюється протягом 30 (тридцяти) робочих днів від дати виписки Видаткової накладної. Розрахунки за Товари здійснюються Покупцем у формі безготівкового розрахунку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника на підставі Рахунку-фактури. Момент платежу визначається датою зарахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника."

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, на виконання умов договору позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №250 від 31.05.2022 на суму 134 448 грн.

В свою чергу, відповідачем виставлений позивачем рахунок оплачений частково на суму 40334, 40 грн., що вбачається з платіжного доручення №74 від 31.05.2022, з призначенням платежу згідно рахунку №250 від 31.05.2022, у т.ч. ПДВ.

01.06.2022 з електронної адреси "ІНФОРМАЦІЯ_1" від директора ТОВ "ЛАЙСВЕС" Зинов`єва А.А. на електронну адресу позивача надійшов лист, в якому викладено прохання сказати номер декларації, у випадку відправлення товару, а також зазначено відомості, що отримувач товару ОСОБА_2, Нова пошта, Львів, Сокільники №1, та номер телефону останнього, та про отримувача документів Одесса, №19, ТОВ "ЛАЙСВЕС" Зинов`єв Андрій, НОМЕР_1.

Також до вказаного електронного повідомлення було додано примірник довіреності №19 від 01.06.2022, яка видана директору Зинов`єву А.А. на отримання цінностей від позивача за рахунком №250 від 31.05.2022.

01.06.2022 позивач відправив товар до м. Львів одержувачу ОСОБА_2., про що свідчить експрес-накладна Нова Пошта за №№59000825391279, та документи, зокрема, видаткову накладну №238 від 01.06.2022, до м. Одеси одержувачу Зинов`єву А.А., про що свідчить експрес-накладна Нова пошта за №59000825393494.

В свою чергу відповідач видаткову накладну не підписав та залишок поставленого позивачем товару не оплатив.

28.09.2023 позивач направив відповідачу лист-вимогу №1 від 25.09.2023, в якому наполегливо просив виконати свої договірні зобов`язання в частині повної сплати вартості отриманого товару, в 5-ти денний строк з моменту отримання даної вимоги, провівши розрахунок в сумі 94113,60 грн.. про що свідчить наявний у справі опис вкладення у цінний лист, накладна Укрпошти за №4302527042829_та інформація щодо перевірки статусу відстеження за №4302527042829, згідно з якою 30.09.2023 відповідачем було одержано вказаний лист -вимогу.

Також, позивачем додано до матеріалів справи наступні документи:

рахунок на оплату №24 від 12.01.2022, видаткову накладну 323 від 12.01.2022. експрес-накладні Нової пошти за №№ 59000781890479, №59000781895136 та платіжне доручення №41 від 06.04.2022;

рахунок на оплату №153 від 31.03.2022, видаткову накладну №161 від 07.04.2022, експрес-накладні Нової пошти за №5900807715197, №59000818668429, платіжні доручення №43 від 06.04.2022 та №1466 від 12.05.2022;

рахунок на оплату №222 від 12.05.2022, видаткову накладну №215 від 12.05.2022, експрес-накладні Нової пошти за №59000818669060, №59000818668429, платіжні доручення №1467 від 12.05.2022 та №73 від 31.05.2022;

податкові накладні №24 від 12.04.2022, №7 від 06.04.2022, №8 від 07.04.2022, №22 від 12.05.2022, №49 від 31.05.2022, №1 від 01.06.2022, з квитанціями про реєстрацію в ЄРПН.

Позивач зазначає, що відповідач не виконав свої договірні зобов`язання в частині повної сплати вартості отриманого товару, що стало підставою звернення до господарського суду з відповідним позовом.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За приписами ч. 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавс

У частині 3 статті 2 ГПК однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частина 1 статті 14 ГПК передбачає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

За змістом частини 1 статті 73, частин 1, 3 статті 74 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК).

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Тобто, стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №904/2357/20 зауважив, що тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи вищевикладені правовові висновки, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції відносно того, що подані позивачем до суду докази в їх сукупності, а саме: виставлення рахунку позивачем відповідачу та його часткова оплата відповідачем, електронний лист відповідача із зазначенням відомостей щодо міста поставки товару та його одержувача, експрес-накладні Нової пошти та складена позивачем податкова накладна із квитанцією про її реєстрацію у ЄРПН, доводять наявність обставин поставки товару позивачем відповідачу 01.06.2022.

Крім того, апеляційна інстанція зауважує, що відповідач отримав від позивача лист-вимогу про сплату заборгованості 30.09.2023, разом з тим, жодних заперечень щодо отримання товару на спірну суму від відповідача не надходило.

Апеляційний господарський суд також зауважує, що з матеріалів справи вбачається, що за період з 01.01.2022 по 01.06.2022 поставка товару позивачем відповідачу здійснювалася аналогічним способом, а саме шляхом виставлення позивачем відповідачу рахунку на оплату товару, складання позивачем видаткової накладної, направлення товару Новою поштою у м. Львів, тому самому одержувачу ОСОБА_2 та направлення документів у м. Одесу. Вказані поставки були оплачені відповідачем позивачу, навіть за умови відсутності підпису відповідача на видаткових накладних.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за поставлений позивачем товар в сумі 94113,60 грн законним та обгрунтованим.

За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до приписів ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За положеннями п. 7.2. договору за кожний день прострочки оплати товару Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми простроченого платежу.

Відповідно до п.7.3. договору у випадку необґрунтованої відмови у виконанні цього договору однією із сторін винна Сторона зобов`язана компенсувати всі збитки іншій, а також оплатити штраф у розмірі двох відсотків від вартості товару.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, колегія суддів вважає його арифметично правильним та обгрунтованим.

Дослідивши наявний в матеріалах справи розрахунок штрафу, який здійснений позивачем, апеляційна колегія вважає його правильним та обгрунтованим.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом (ст. 625 Цивільного кодексу України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс.

При зверненні до суду з такими вимогами саме позивач самостійно обирає як суму боргу, так і період нарахування інфляційних (прострочку боржника), оскільки це відноситься до предмету позову, і ці суми та дати можуть не співпадати з повною сумою боргу та повним періодом прострочки. Це є правом кредитора, а суд тільки перевіряє обґрунтованість наданого розрахунку та його відповідність як нормам права, так і конкретним фактичним обставинам кожної справи.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, який здійснений позивачем, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про його обгрунтованість.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 23721, 78 грн., штрафу на суму 1882, 27 грн., 3 % річних на суму 3736, 18 грн. та 10423,33 грн. - інфляційних втрат є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006р. ).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Судова колегія зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи, не приймаються до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги положення чинного законодавства і встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙСВЕС" на рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2024 у справі №916/527/24 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙСВЕС" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2024 у справі №916/527/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Діброва Г.І.

Суддя Ярош А.І.