Постанова

від 25.11.2024 по справі 127/17186/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/17186/24

Провадження № 22-ц/801/2157/2024

Категорія: 44

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 рокуСправа № 127/17186/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача: Копаничук С. Г.,

суддів: Оніщука В. В., Рибчинського В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області,

третя особа, без самостійних вимог на стороні відповідача - начальник Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області Жебелев Ігор Іванович ,

розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 серпня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Сичука М. М.., у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області, за участі третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - начальника Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області Жебелева Ігоря Івановича , про стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

21.05.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області, за участі третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - начальника Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області Жебелева І.І. , про стягнення моральної шкоди. Зазначав, що 05 листопада 2021 року наказом Служби автомобільних доріг у Вінницькій області №135-к він був звільнений із займаної посади провідного уповноваженого з антикорупційної діяльності з 05 листопада 2021 року.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 01.08.2023 року у справі №127/33297/21 вказаний наказ визнано незаконним і скасовано, поновлено його на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, з утриманням установлених законодавством України податків та зборів.

28.08.2023 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 127/33297/21 від 09 серпня 2023 року про поновлення позивача на роботі ,у якій зазначив, що рішення суду не виконано, направлено повідомлення до органу досудового розслідування про вчинення боржником кримінального правопорушення.

01.09.2023 року відомості про вчинення кримінального правопорушення №12023020010001298, що містить ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Рішенням Вінницького міського суду від 02.02.2024 у справі № 127/34252/23, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 11.04.2024, зі Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області на його користь у відшкодування моральної шкоди за незаконне звільнення було стягнуто грошові кошти.

Рішенням Вінницького міського суду від 06.02.2024 року у справі № 127/33744/23, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 28.03.2024 року, зобов`язано Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області обчислити та сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у визначеному законом порядку, із нарахованого середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року до 31 липня 2023 року включно, що стягнуто постановою Вінницького апеляційного суду від 01 серпня 2023 року у справі № 127/33297/21 на користь ОСОБА_1 .

Ухвалою Вінницького міського суду від 22.02.2024 року у справі № 127/33297/21 (провадження 4-с/127/73/23), що 09.03.2024 року набрала законної сили, визнано неправомірною та скасовано постанову головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Пращука В.В. від 28.08.2023 року ВП № 72494470 про закінчення виконавчого провадження, зобов`язано державного виконавця відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 127/33297/21, виданого 09.08.2023 р. Вінницьким міським судом Вінницької області про поновлення його на посаді провідного уповноваженого з антикорупційної діяльності Служби відновлення та розвитку інфраструктури Вінницької області.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27.02.2024 року у справі № 127/34432/23, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 16.05.2024 року, стягнуто з Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 01.08.2023 у справі №127/33297/21 (в частині поновлення на роботі позивача), за період з 02 серпня 2023 року по день ухвалення судового рішення - 27 лютого 2024 року), з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Постановою державного виконавця від 12.04.2024 р. виконавче провадження № 72494470 про поновлення його на роботі відновлено.

Посилаючись на те, що внаслідок невиплати йому належного заробітку за період з 02.08.2023 року по 27.02.2024 року затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі він перебував у постійному стресі, що відбивалося на його здоров`ї, оскільки він не отримував доходи, які міг би реально отримувати, якби його права не були порушені відповідачем, йому були причинені душевні страждання, погіршився психоемоційний стан .Просив суд стягнути з відповідача у відшкодування моральної шкоди 30000 грн. Вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди є не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення його потреб, як потерпілої особи, відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності, тому є обґрунтованою та справедливою сатисфакцією за душевні страждання, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача щодо не виплати позивачу належних грошових сум за період затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі з 02.08.2023 року по 27.02.2024 року.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 серпня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з Служби відновлення та розвиту інфраструктури у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду від 18.09.2024 року стягнуто зі Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 4845,77 судових витрат.

В апеляційній скарзі Служба відновлення та розвиту інфраструктури у Вінницькій області просить зазначене рішення суду скасувати ,а у справі ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити . Зазначила, що суд не врахував те, що згідно закону та правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 року у справі №9225/1196/18 обов`язок доведення факту завданої моральної шкоди та її розміру, причинно- наслідкового зв`язку між порушенням та завданою шкодою покладено на позивача. ОСОБА_1 не довів з посиланням на докази факт заподіяння йому моральної шкоди та її розмір ,а також причинний зв`язок між невиплатою цих коштів та завданням моральної шкоди ,а матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження обставин ,якими він обгрунтовує свої вимоги.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи ,рішення суду в межах доводів апеляційної скарги ,колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду відповідає.

Судом встановлено, що наказом від 01 жовтня 2018 року № 92-к провідного юрисконсульта ОСОБА_1 переведено на посаду провідного уповноваженого з антикорупційної діяльності Служби автомобільних доріг у Вінницькій області з 02 жовтня 2018 року з посадовим окладом згідно штатного розпису.

01 листопада 2021 року наказом Служби автомобільних доріг у Вінницькій області № 296 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 , провідного уповноваженого з антикорупційної діяльності», останньому оголошено догану за порушення трудової дисципліни (відсутність на робочому місці більше 3-х годин).

Наказом від 05 листопада 2021 року №135-к, відповідно до п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України, положення про САД у Вінницькій області, затвердженого наказом ДААД України від 29 липня 2019 року №238, ОСОБА_1 , провідного уповноваженого з антикорупційної діяльності, звільнено з займаної посади 05 листопада 2021 року на підставі висновку за результатами перевірки стану антикорупційної діяльності САД у Вінницькій області від 28 жовтня 2021 року, листа погодження ДААД України від 04 листопада 2021 року №4977/1/16/13-4281/09-21.

Наказом №Н-112 від 31 березня 2023 року Службу автомобільних доріг у Вінницькій області перейменовано на Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 01.08.2023 року у справі №127/33297/21 визнано незаконним та скасовано наказ в.о. начальника Служби автомобільних доріг у Вінницькій області - заступника начальника з будівництва доріг Жебелева І. І. №135-к від 05.11.2021 року про звільнення ОСОБА_1 05 листопада 2021 року, поновлено його на роботі та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, з утриманням установлених законодавством України податків та зборів. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03.08.2024 року у вказаному рішення було виправлено описки, а саме: замість «Служби автомобільних доріг у Вінницькій області « вказано «Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області».

09.08.2023 року Вінницьким міським судом Вінницької області у справі був виданий виконавчий лист №127/33297/21 про поновлення ОСОБА_1 на посаді у Службі відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області. Доказів того, чи виписувався виконавчий лист в частині допущеної до виконання частини рішення про стягнення середнього заробітку за один місяць, матеріали справи не містять.

28.08.2023 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 127/33297/21 від 09 серпня 2023 року про поновлення позивача на роботі ,у якій зазначив, що рішення суду про поновлення позивача на роботі не виконано, направлено повідомлення до органу досудового розслідування про вчинення боржником кримінального правопорушення.

01.08.2023 року відомості про вчинення кримінального правопорушення №12023020010001298, що містить ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань .

Рішенням Вінницького міського суду від 02.02.2024 у справі № 127/34252/23, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 11.04.2024, зі Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області на користь позивача у відшкодування моральної шкоди за незаконне накладення дисциплінарного стягнення та звільнення було стягнуто 20 000 грн.

Рішенням Вінницького міського суду від 06.02.2024 року у справі № 127/33744/23, що набрало законної сили 28.03.2024 року, зобов`язано Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області обчислити та сплатити єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у визначеному законом порядку, із нарахованого середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року до 31 липня 2023 року включно, що стягнуто постановою Вінницького апеляційного суду від 01 серпня 2023 року у справі № 127/33297/21 на користь ОСОБА_1 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22 .02.2024 року у справі № 127/33297/21, що набрала законної сили 09.03.2024 року, визнано неправомірною та скасовано постанову головного державного виконавця Першого відділу ДВС у м. Вінниці ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) Пращука В.В. від 28.08.2023 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 , зобов`язано державного виконавця відновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа про поновлення позивача на роботі.

Постановою державного виконавця від 12.04.2024 р. вказане виконавче провадження № 72494470 про поновлення на роботі відновлено.

Рішенням Вінницького міського суду від 27.02.2024 у справі № 127/34432/23, що набрало законної сили 16.05.2024 року, стягнуто зі Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 01.08.2023 у справі №127/33297/21 (в частині поновлення на роботі позивача) за період з 02 серпня 2023 року по день ухвалення судового рішення - 27 лютого 2024 року, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

З матеріалів справи вбачається , що вказане рішення суду від 27.02.2024 року , що набрало законної сили 16.05.2024 року , про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі було виконано відповідачем 20.05.2024 року, що підтверджується платіжною інструкцією відповідача № 3113 від 20.05.2024 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги , суд виходив з того, що невиконання відповідачем певний період часу рішення суду про поновлення на робоиті і виплату на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 02.08.2023 року по 27.02.2024 року ,яке відповідачем виконано лише 20.05.2024 року ,що підтверджується платіжною інструкцією від 20.05.2024 ,дає підстави вважати ,що позивачу такими неправомірними діями було завдано моральну шкоду .Щодо розміру шкоди, то суд врахував характер порушень його прав, тривалість невиконання відповідачем рішення, тяжкість і істотність вимушених змін у житті внаслідок порушення трудових прав та зусиль на їх відновлення. І керуючись принципами розумності, справедливості та співмірності визначив моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Згідно ст.236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Рішенням Вінницького міського суду від 27.02.2024 у справі № 127/34432/23, що набрало законної сили 16.05.2024 року, стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки з 02 серпня 2023 року по 27 лютого 2024 року виконання рішення суду від 01.08.2023 в частині поновлення його на роботі ,тобто встановлено факт затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Зі змісту ст. 237-1 КЗпП України ,відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто, негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

Отже підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно зі статтею 237-1 КЗпП України, є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання ЦК України, який є основним актом цивільного законодавства України.

Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, від 12 липня 2007 року).

У даній справі судом першої інстанції встановлено факт несвоєчасного виконання відповідачем судового рішення про поновлення позивача і відповідно невиплати йому в цей період заробітної плати ,через що на його користь було стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, внаслідок чого суд дійшов обгрунтованого висновку ,що через порушення трудових прав Яворському спричинена моральна шкода ,оскільки він перебував у стресі через відсутність доходів, які міг би отримати за обставин поновлення його на роботі .

Отже аргументи апеляційної скарги про відсутність моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку із звільненням позивача є безпідставними.

Інші доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції постановлено рішення без всебічного, повного дослідження доказів наданих сторонами - не являються підставою для скасування рішення суду, оскільки згідно ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду першої інстанції, який у рішенні оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної слід залишити за відповідачем.

Крім цього, представник ОСОБА_1 - адвокат Куций Р. А. подав заяву про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 6056 грн. витрат на правничу допомогу.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачам, колегія суддів враховує наступне.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц, від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 зауважено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу представником позивача адвокатом Куцим Р. А., апеляційному суду будо надано копію угоди про надання правової допомоги від 17.05.2024, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Куцим Р. А.; акт прийому-передачі наданої правової, за яким вартість професійної правової допомоги становить - 6056 грн; квитанцію №28 від 31.10.2024 року на суму 6056 грн.

В свою чергу Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області подало заперечення на заяву позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що справа є нескладною, призначена судом у порядку письмового провадження, що не передбачає участі адвоката у її розгляді тому сума 6056 грн є необґрунтованою.

Враховуючи, суть спору (стягнення моральної шкоди), обізнаність адвоката з матеріалами справи, незначну складність цієї справи та наявність сформованої судової практики у цій категорії справи, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, колегія суддів дійшла висновку, що співмірним, розумним, виходячи з конкретних обставин справи, а також необхідним розміром таких витрат в суді апеляційної інстанції, які підлягають розподілу за результатами розгляду справи, є сума 2 000 грн.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 серпня 2024 року залишити без змін.

Стягнути зі Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 2000 грн витрат на правничу допомогу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач: С. Г. Копаничук

судді: В. В. Оніщук

В. П. Рибчинський