Ухвала

від 18.11.2024 по справі 947/22722/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/1166/24

Справа № 947/22722/23 1-кс/947/7102/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

представника власника майна ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 , в інтересах власника майна ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Київського райсуду м. Одеси 28.05.2024 про арешт майна у к/п №12023160000000021 від 10.01.2023 за підозрою ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 209 КК України, за підозрою ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 362 КК України та за фактом ч. 2 ст. 332, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 364 КК України

установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.

Зазначеною ухвалою слідчого судді в межах к/п № 12023160000000021 від 10.01.2023 було задоволено клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 та було накладено арешт на транспортний засіб марки AUDI Q8, держ. знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , 2019 р.в., білого кольору та на транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ S 400 CDI, держ. Знак НОМЕР_3 , кузов НОМЕР_4 , 2021 р.в., чорного кольору шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування вказаними транспортними засобами власником та іншими особами.

Обґрунтовуючи прийняте рішення слідчий суддя вказував на те, що метою накладення арешту є необхідність запобіганню його відчуження та забезпечення можливої спеціальної конфіскації та конфіскації майна як виду покарання.

Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.

Не погодившись із ухвалою слідчого судді представник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що вона є незаконною та необґрунтованою з таких підстав:

- прокурор у клопотанні про арешт майна лише зазначив, що транспортними засобами фактично користується ОСОБА_9 , вони оформлені на його доньку ОСОБА_8 та у неї на момент придбання вказаних транспортних засобів були відсутні легальні джерела доходу. Водночас, у клопотанні прокурора не аргументовано, яким чином зазначені транспортні засоби відносяться до вказаного кримінального провадження та не підтверджено жодним чином, що вони придбані саме за кошти ОСОБА_9

- транспортні засоби не відповідають жодному критерію із перелічених у ст. 98 КПК України, формальне посилання на зазначену норму не може розцінюватися як відповідне обґрунтування такого ступеня втручання у права та свободи осіб;

- відповідно до п.3) ч.4 ст. 96-2 КК України спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача, якою є ОСОБА_8 , яка також не є підозрюваною у зазначеному кримінальному провадження

- ОСОБА_8 має постійний дохід, є засновником ПП «Бугенвіл» та ТОВ «Фінансова компанія Новатех» (статутний капітал 5 млн. грн.);

- у межах сказаного кримінального провадження арешт накладено також на нерухоме майно ОСОБА_9 , що є порушенням її прав, зокрема права власності;

За таких обставин, представник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді від 28.05.2024 та постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору у задоволенні клопотання.

У судовому засіданні апеляційного суду представник власника майна підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, натомість прокурор заперечував проти її задоволення.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.

Частина 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Положення зазначеної вище норми КПК України узгоджуються зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно дост.2КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

Водночас, приписами ч. 2 ст. 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна, як доказ в кримінальному провадженні,3) наявність обґрунтованоїпідозри увчиненні особоюкримінального правопорушенняабо суспільнонебезпечного діяння ...; 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна; 4) розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Як вбачається зі змісту клопотання прокурора, відділом розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління ГУНП в Одеській обл. здійснюється досудове розслідування к/п № 12023160000000021 від 10.01.2023 за підозрою ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 209 КК України, за підозрою ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 362 та за фактом ч. 2 ст. 332, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 364 КК України.

Органом досудового розслідування встановлено, що у листопаді 2010 ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обрано депутатом Одеської міської ради VI скликання. Рішенням Одеської міської ради від 06.12.2010 № 13-VI «Об утверждении состава постоянных комиссий Одесского городского совета VI созыва» ОСОБА_9 обрано головою постійної комісії з комунальної власності.

Після обрання головою постійної комісії з комунальної власності Одеської міської ради, ОСОБА_9 , в період з квітня 2011, перебуваючи в невстановленому місці, при невстановлених обставинах, керуючись прагненням до наживи, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, прийняв рішення про протиправне заволодіння нерухомим майном територіальної громади міста Одеси в особливо великих розмірах, шляхом обману, підроблення та використання офіційних правовстановлюючих документів, з подальшою легалізацією цього майна задля незаконного збагачення та протиправного отримання матеріальних благ внаслідок вчинення умисних корисливих кримінальних правопорушень.

Для реалізації свого злочинного умислу ОСОБА_9 , володіючи, в силу специфіки своєї діяльності та кола спілкування, інформацією про наявне в м. Одесі нерухоме майно у вигляді горищ та підвалів, що належить територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради, розробив злочиннийплан, етапи реалізації якого полягали у залученні співучасників, розподілі між ними ролей та функцій, завчасному створенні підконтрольних йому підприємств та організацій, визначенні предметів злочинних посягань, забезпеченні попередньої оренди та викупу приміщень комунальної власності, розташованих за тими ж адресами для створення у оточуючих законності подальшого набуття прав власності на бажані приміщення, виготовленні від імені атестованих інженерів з інвентаризації нерухомого майна підроблених висновків, довідок, технічних паспортів на такі приміщення,їх використанні шляхом подання державним реєстраторам для незаконної реєстрації прав власності на об`єкти злочинного посягання за підконтрольними юридичними особами, а також подальшої легалізації незаконно здобутого майна шляхом зміни геометричних форм, перепланування, ремонтів та вчинення правочинів з ним, розподілі протиправного доходу між всіма співучасниками.

Так, задля виконання злочинного плану, учасниками організованої групи у 2011 було створено Громадську організацію «Добрі Справи» (код ЄДРПОУ № 37679915) засновником та директором якої призначено учасника організованої групи ОСОБА_11 , необізнаних про злочинні наміри тестя ОСОБА_9 ОСОБА_14 та дружину ОСОБА_9 ОСОБА_15 , а далі у 2017 прийнято засновником та керівником ПП «32» (код ЄДРПОУ № НОМЕР_5 ) ОСОБА_12 , яку залучено до складу групи учасником.

В результаті злочинної діяльності організованої групи, створеної ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , за участю ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , та інших невстановлених слідством осіб, з використанням підконтрольних співучасникам ГО «Добрі справи» та ПП «32», привласнила шляхом обману, з використанням підроблених правовстановлюючих документів нерухоме комунальне майно горище за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 462, 8 кв. м., горище за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 370,7 кв. м. та приміщення підвалу за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 290,4 кв. м., спричинивши збитки територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на загальну суму 10 100 106 грн., частину якого легалізували шляхом вчинення правочинів з продажу добросовісним набувачам квартир АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 на загальну суму 10 753 260 грн.

Органом досудового розслідування встановлено, що транспортними засобами марки AUDI Q8, держ. знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , 2019 р.в., білого кольору та MERCEDES-BENZ S 400 CDI, держ. знак НОМЕР_3 , кузов НОМЕР_4 , 2021 р.в., які номінально зареєстровані на ОСОБА_8 користується підозрюваний ОСОБА_9 ..

Підставою для накладення арешту на зазначене майно прокурор визначив можливість конфіскації майна.

На підставі аналізу матеріалів, які надані апеляційному суду, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для накладення арешту на майно з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченомуп. 1ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст. 98цього Кодексу.

Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбаченіст.131КПК України які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.

Арешт майна допускається з метою, зокрема, конфіскації майна як виду покарання (п. 3) ч. 2 ст.170КПКУкраїни).

Як вбачається із матеріалів, які надані апеляційному суду, 20.05.2024 ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 209 КК України.

У випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті (конфіскації майна як вид покарання), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст.170КПКУкраїни).

Згідно з ч. 2 ст.59КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цьогоКодексу.

Відтак, закон про кримінальну відповідальність передбачає можливість конфіскації майна у випадку засудження особи за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених зокрема ч. 3 ст.209 та ч. 4 ст. 368 КК України.

Апеляційний суд також приймає до уваги ту обставину, що відповідно до наданих прокурором доказів, на ОСОБА_9 було накладено стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП за перевищення встановлених обмежень руху під час керування т/з MERCEDES-BENZ S 400 CDI, держ. знак НОМЕР_3 .

Також, колегія суддів враховує надані прокурором відомості з приводу того, 23.05.2024 ОСОБА_8 на автомобілі MERCEDES-BENZ S 400 CDI, держ. знак НОМЕР_3 перетнула державний кордон України, та повернулася 04.07.2024 перетнувши державний кордон пішки. Відтак, апеляційний суд зауважує, що зазначена обставина безумовно свідчить про існування ризику приховування транспортного засобу.

Водночас, прокурором додатково була надана виписка із банківського рахунку ОСОБА_8 , з якого вбачається, що напередодні купівлі транспортного засобу AUDI Q8, держ. знак НОМЕР_1 на рахунок ОСОБА_8 були перераховані кошти її матір`ю ОСОБА_16 .

Відтак, з огляду на фактичні обставини кримінальних правопорушень, за фактом імовірного вчинення яких ОСОБА_9 проводиться досудове розслідування, апеляційний суд приходить до висновку про те, що на даній стадії досудового розслідування застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження є обґрунтованим.

Апеляційний суд вважає слушними доводи представника власника майна з приводу того, що слідчий суддя фактично вийшов за межі клопотання прокурора, констатувавши необхідність накладення арешту на майно з метою спеціальної конфіскації.

Разом з тим, у мотивувальній частині зазначеної ухвали також міститься висновок про те, що прокурор належним чином обґрунтував подане клопотання.

У цьому контексті апеляційний суд також враховує правову позицію, яка викладена у постанові ККС у складі ВС від 15.06.2021 (справа № 204/6541/16-к, провадження № 51-2179 км19), відповідно до якої сторона, яка стверджує про процесуальні порушення, має не лише довести наявність таких порушень, а й обґрунтувати, що ці порушення позначилися або могли позначитися на результаті судового розгляду, у тому числі на допустимості доказів, використаних у судовому розгляді.

Відтак, апеляційний суд на підставі аналізу наданих матеріалів приходить до висновку про те, що викладені прокурором аргументи відносно можливої конфіскації майна є достатньою підставою ля задоволення його клопотання.

Додатково колегія суддів зауважує, що на даному етапі кримінального провадження до завдань суду не належить оцінювати, наскільки повно органом досудового розслідування зібрано докази, що стосуються зазначеного кримінального провадження. Його завдання полягає в тому, щоб дослідити ті обставини, про які органу досудового розслідування відомо на даний час та які дають достатньо обґрунтовані підстави для втручання в права та інтереси відповідних осіб. Надані суду матеріали свідчать, що потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на цій стадії не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що їх сукупність, відповідно до вимогст. 170 КПК України, є достатньою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Що стосується доводів представника ОСОБА_8 з приводу того, що у межах вказаного кримінального провадження арешт накладено також на нерухоме майно ОСОБА_9 , що є порушенням її прав, зокрема права власності, колегія суддів зауважує, що предметом апеляційного перегляду є ухвала слідчого судді про накладення арешту на транспортні засоби.

Відтак, з огляду на встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вилучене майно, забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності із завданнями кримінального провадження. На даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна з метою збереження речових доказів, а будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, колегією суддів під час апеляційного розгляду не встановлено.

Апеляційний суд також враховує, що обраний слідчим суддею захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, обумовлений метою проведення досудового розслідування, а його межі у часі окреслені строками, які регламентуються нормами ст. 219 КПК України.

Приписами п. 1) ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.

Отже, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_7 та скасування законної та обґрунтованої ухвали слідчого судді відсутні.

Керуючись ст.ст. 24, 170-173, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 , в інтересах ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 28.05.2024 про накладення арешту на майно, яке належить ОСОБА_8 , перелік якого міститься у мотивувальній частині ухвали у к/п №12023160000000021 від 10.01.2023 за підозрою ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 209 КК України, за підозрою ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 362 КК України та за фактом ч. 2 ст. 332, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 364 КК України - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4