ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 листопада 2024 року Справа № 903/282/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Василишин А.Р.
секретар судового засідання Новак С.Я.
за участю представників сторін:
прокурор: Немкович І.І.
позивача: не з`явився
відповідача: не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЗКОВА ОСЕЛЯ» на рішення Господарського суду Волинської області від 25.07.24 р. у справі №903/282/24, ухвалене суддею Шум М.С., повний текст рішення складено 29.07.24 р.
за позовом Заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЗКОВА ОСЕЛЯ»
про стягнення 1 981 542,30 грн.
Заступник керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю КАЗКОВА ОСЕЛЯ про стягнення 1 981 542,30 грн. коштів пайової участі до місцевого бюджету.
Рішення Господарського суду Волинської області від 25.07.24 р. позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Казкова оселя на користь Луцької міської ради грошові кошти по оплаті пайової участі в розмірі 1 981 542 грн. 30 коп. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Казкова оселя на користь Волинської обласної прокуратури 29 723 грн. 13 коп. судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю КАЗКОВА ОСЕЛЯ звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження. Скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 25.07.2024 у справі №903/282/24 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Оскільки апеляційна скарга надійшла без матеріалів справи, суд апеляційної інстанції витребував їх у Господарського суду Волинської області.
10.09.2024 матеріали справи №903/282/24 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю КАЗКОВА ОСЕЛЯ на рішення Господарського суду Волинської області від 25.07.24 р. у справі №903/282/24 - залишено без руху. Запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю КАЗКОВА ОСЕЛЯ протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху подати належні докази доплати судового збору в розмірі 44584,71 грн.; подати відомості про наявність чи відсутність зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у Товариства з обмеженою відповідальністю КАЗКОВА ОСЕЛЯ, у випадку відсутності здійснити його реєстрацію, на виконання вимог ст.6 ГПК України та подати докази направлення копії апеляційної скарги із доданими до неї документами Заступнику керівника Луцької окружної прокуратури та Луцькій міській раді.
27.09.2024 р. представник Товариства з обмеженою відповідальністю КАЗКОВА ОСЕЛЯ подав до апеляційного господарського суду заяву про усунення недоліків.
Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю КАЗКОВА ОСЕЛЯ на рішення Господарського суду Волинської області від 25.07.24 р. у справі №903/282/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 07.11.2024 р. об 11:30 год.
25.10.2024 р. від прокуратури через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому прокурор просить подану відповідачем апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 25.07.2024 у справі №903/282/24 без змін.
У судовому засіданні прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та законним.
Позивач та відповідач у судове засіданні не прибули хоча про розгляд апеляційної скарги були повідомлені належним чином.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
1.Зміст рішення суду першої інстанції.
Суд першої інстанції, оцінюючи подані прокурором докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про те, що заявлена вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 1 981 542 грн. 30 коп.
2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи
В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю КАЗКОВА ОСЕЛЯ зазначає, у зв`язку з тим, що з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону № 3038-VI, яка передбачала обов`язкове укладення договору про пайову участь та зобов`язання сплати внески пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, то сплата пайових внесків з посиланням на власне трактування норм права суперечить принципу правової визначеності.
Упродовж 2020 року діяли перехідні положення, а з 01.01.2021 повністю скасовано обов`язок замовника будівництва щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
У законі не було імперативно визначено обов`язок укладати договір пайової участі та сплачувати пайовий внесок для тих забудовників, об`єкти нерухомості яких перебувають на стадії будівництва. Закріплено лише обов`язок протягом 2020 року перераховувати пайову участь згідно з новими ставками і даний обов`язок поширюється лише на 2020 рік.
Закон України від 20.09.2019 №132-ІХ: з 01.01.2021 повністю скасовував обов`язок замовника будівництва щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, тобто сплату пайових внесків та укладення договору про пайову участь; закріпив перехідні положення, якими було визначено обов`язок щодо сплати пайової участі до прийняття такого об`єкту в експлуатацію для об`єктів, будівництво яких розпочате саме у 2020 році; закріплював положення, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання; також містив застереження щодо об`єктів нерухомості, які здавалися в експлуатацію саме у 2020 році.
При прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції здійснено посилання на судову практику, яка не є релевантною у даному випадку, тобто судові справи мають у своїй основі інші обставини.
Відповідач вважає, що у нього відсутній обов`язок сплачувати пайові внески на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20 вересня 2019 року №132-IX, якими статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виключено.
Заперечуючи доводи апеляційної скарги прокурор у відзиві вказує на те, що Верховний Суд, розглядаючи подібні спори (постанови від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22, від 23.05.2024 у справі №915/149/23 та інші) строк виконання будівельних робіт (зокрема їх початок та завершення) відраховує саме від моменту отримання замовником дозволу на виконання будівельних робіт.
Зазначає, що на час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку ним відповідного будівництва частина 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Натомість, на момент прийняття в експлуатацію об`єкта відповідача статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі - Закон №132-ІХ).
Також, прокурор звертає увагу, що розглядаючи аналогічні судові спори, Касаційний господарський суд дійшов висновків (постанови у подібних правовідносинах від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22, від 04.04.2024 у справі №923/1306/21, від 23.05.2024 у справі №915/149/23 та від 15.08.2024 у справі №914/2145/23), що під час внесення змін до норм Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (а саме шляхом виключення статті 40 цього Закону на підставі Закону №132-ІХ) законодавець чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Як приклад, предметом касаційного перегляду у справі №914/2145/23 (означена вище постанова Верховного суду від 15.08.2024) виступали питання стягнення із відповідача коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту у зв`язку із будівництвом житлового комплексу у 2019 році (перша черга) та у 2020 році (друга черга) та введенням в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у 2021 році, враховуючи зміни до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», внесені Законом №132-ІХ.
Також, прокурор зазначає, що в абз.2 п.2 розд.II Закону №132-ІХ законодавець чітко визначив розмір та порядок пайової участі замовників будівництва у разі, якщо будівництво об`єктів було розпочато до внесення законодавчих змін (до 01.01.2020), якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, але обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі не перестав існувати після 01.01.2020 (крім того, обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року роках, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 16.10.2023 у справі №140/5484/21 стосовно об`єкта будівництва, який також зводився у м. Луцьку).
За доводами прокурора саме відповідач був зобов`язаний у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 і до введення його в експлуатацію у травні 2023 року сплатити пайовий внесок.
У зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку щодо сплати пайової участі, право позивача - Луцької міської ради на отримання цих коштів є порушеним і у неї виникає право вимагати стягнення цих коштів, обов`язок сплати яких виникає через пряму вказівку закону. У такому разі замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути такі кошти на підставі ст.1212 ЦК України.
3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 12.10.2018 №ІУ113182851639, Товариством з обмеженою відповідальністю КАЗКОВА ОСЕЛЯ (даліВідповідач) здійснено будівництво об`єкта: Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом на вул. В`ячеслава Чорновола в м.Луцьку, 1 черга, 1 п.к., сек.1. Код об`єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДКБС:1122.1 Будинки багатоквартирні масової забудови.
Згідно акту готовності вказаного об`єкта до експлуатації від 05.05.2023 р. №АС01:2657-0950-0740-5811 будівництво здійснювалося у період з жовтня 2018 року до квітня 2023 року.
Згідно з п. 12 акта готовності об`єкта до експлуатації, пайова участь Відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі пункт 13 розділу І Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні від 20.09.2019 №132-IX).
Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано Відповідачу сертифікат від 15.05.2023 №ІУ123230505314, яким засвідчено відповідність вказаного закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.
Прокурор у позовній заяві стверджував, що на час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку відповідного будівництва частина 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, був зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію. При цьому, обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року. У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту були порушені, отже, відповідач зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VI).
За статтею 1 вказаного Закону замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 вказаного Закону.
Відповідно до частини другої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (частини п`ята та дев`ята статті 40 Закону № 3038-VI, чинної на момент виникнення спірних правовідносин).
5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
За приписами ч.3 ст.23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно зі ст.53 Господарського процесуального кодексу України у передбачених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення по суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.
Згідно із ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
На території Луцької міської територіальної громади таким органом, зокрема, є Луцька міська рада.
Відповідно до частини 1 статті 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (аналогічні норми містяться у ч. 3 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).
Згідно зі статтею 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.
Місцеві бюджети є складовою бюджетної системи України (ч. 1 ст. 5 Бюджетного кодексу України).
Крім того, положення законодавства у сфері бюджетних правовідносин (п. 4-1 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України) відносять кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів.
Бюджетом розвитку, згідно норм статті 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази.
Таким чином, оскільки кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту належать до джерел формування бюджету розвитку місцевого бюджету, їх стягнення безумовно становить інтерес територіальної громади та держави, який пов`язаний із накопиченням бюджетних коштів, необхідних для забезпечення належного функціонування інституцій місцевого самоврядування.
Крім того, порушення у діях відповідача призводить до існування такого становища, за якого одні суб`єкти господарювання сплачують пайові внески, а інші ухиляються від перерахування коштів до бюджету та, як наслідок, не несуть жодної відповідальності, чим у своє чергу порушуються принцип рівності суб`єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність на території міста Луцька.
Відтак, зважаючи на обставини, що свідчать про закінчення відповідачем будівництва об`єкту у квітні 2023 із отриманням сертифікату від 15.05.2023 №ІУ123230505314 (згідно з актом готовності об`єкта від травня того ж року) та водночас відсутність укладеного ТзОВ КАЗКОВА ОСЕЛЯ із Позивачем до 01.01.2020 відповідного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту (будівництво розпочато у жовтні 2018 року), до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Закону №132-ІХ, якими встановлювався розмір та порядок пайової участі замовників будівництва протягом 2020 року (до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 07.09.2023 у справі за №916/2709/22).
Прокуратура, відповідно до вимог ст. 23 Закону України Про прокуратуру, ґрунтовно поінформувала Луцьку міську раду про існування означених порушень інтересів держави (листи від 30.01.2024 №15-178вих-24 та від 12.02.2024 №15-178вих-24).
Позивачем не вжито заходів до усунення порушень указаних інтересів держави, зокрема, не пред`явлено до суду позову про стягнення із Відповідача грошових коштів (пайової участі) до місцевого бюджету.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18, сам факт незвернення до суду обраного прокурором позивача з відповідним позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Унаслідок нездійснення Позивачем належних заходів інтереси держави залишаються незахищеними. З огляду на зазначене, прокурор не тільки має право, але й зобов`язаний відреагувати на їх порушення шляхом пред`явлення позову.
Таким чином, прокурор обґрунтовує підстави для представництва інтересів держави в особі позивача шляхом пред`явлення цього позову, а саме: наявним порушенням інтересів держави і необхідністю їх комплексного захисту; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у цих спірних правовідносинах, будучи поінформованими про існування порушення, не здійснює захисту інтересів держави.
Наведеним підтверджується висновок , що прокурором дотримано вимоги абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру.
На виконання зазначених норм окружною прокуратурою повідомлено позивача, зокрема, про прийняте рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду цього позову листом від 11.03.2024 № 53- 2183вих-24.
Колегією суддів встановлено, що між позивачем та відповідачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а відповідні грошові кошти до бюджету Луцької міської ради, в тому числі на виконання вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-ІХ, не сплачувалися.
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону. Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18 (провадження № 12-81гс19), від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц (провадження № 14-261цс18), від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20 (провадження № 12-34гс21).
За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Разом з тим 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX (далі - Закон № 132-IX), якими статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.
Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
За змістом Закону №132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 № 3038-VI визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
Наведені вище правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі № 643/21744/19, також зауважила, що:
- з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону № 3038-VI, яка передбачала обов`язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об`єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов`язати укласти договір або визнати договір укладеним.
- у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 909/1143/19, від 30.09.2020 у справі № 904/4442/19, від 04.02.2021 у справі № 904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону № 3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва укласти вказаний договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2021 у справі №922/267/20 та від 23.03.2021 у справі № 904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону № 3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин.
- відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов`язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена;
- зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає;
- у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
- у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Нормами статті 40 Закону № 3038-VI було визначено обов`язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об`єкта в експлуатацію, а також обов`язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).
При цьому, частиною дев`ятою статті 40 Закону № 3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.
Відповідно до Закону № 132-IX статтю 40 Закону № 3038-VI було виключено з 1 січня 2020 року.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону №3038-VI обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) (абзац другий пункт 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;
- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.
Суд зазначає, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
(1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
(2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:
- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Отже, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.
При цьому, обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року (подібні правові висновки Верховним Судом викладено у постанові від 16.10.2023 у справі №140/5484/21 щодо об`єкта будівництва, розташованого на території міста Луцька).
Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності") обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.
Водночас, у вказаній постанові Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21 та від 04.04.2024 у справі № 923/1306/21.
Так, у даних правовідносинах у цій справі застосуванню підлягає положення абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, яким передбачено обов`язок замовника будівництва сплатити пайову участь до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію, будівництво якого розпочато у 2020 році, що узгоджується із висновками Верховного Суду, зокрема, у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, а тому суд відхиляє протилежні доводи скаржника.
Судами встановлено, що між позивачем та відповідачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а відповідні грошові кошти до бюджету Луцької міської ради, в тому числі на виконання вимог Закону № 132-IX, не сплачувалися (натомість, як вже вище зазначалося, у якості підстави для звільнення від сплати пайової участі відповідач вказав норми пункту 13 розділу І Закону № 132-IX).
У наведених вище правових нормах Закону № 132-IX диференціює методи розрахунку величини пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів. Так, критерієм диференціації є, зокрема, розмежування нежитлових будівель і споруд та житлових будинків.
Таким чином, саме фактор будівництва будинку з метою створення житла, що має місце й у даному конкретному випадку, є визначальною кваліфікуючою ознакою при визначенні порядку розрахунку величини пайової участі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Згідно даних сертифіката від 15.05.2023 №ІУ 123230505314, загальна площа однокімнатних квартир становить 1746,6 квадратних метрів, загальна площа двокімнатних квартир становить 1867,8 квадратних метрів, загальна площа трикімнатних квартир становить 1473 квадратних метрів. Відтак загальна площа квартир об`єкта будівництва становить 5087,4 квадратних метрів.
На дату прийняття об`єкта в експлуатацію (згідно із сертифікатом №ІУ123230505314, виданим 15.05.2023) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 09.03.2023 № 139.
Зокрема, вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Волинської області становила 19475 гривень.
Відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
З врахуванням викладеного, норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, судом першої інстанції вірно встановлено, що розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає стягненню із відповідача до бюджету на користь позивача складає 1 981 542,30 грн. Вказаний розрахунок колегія суддів визнає обґрунтованим.
У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у відповідності до якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Посилання скаржника на неврахування судом першої інстанції висновків щодо принципу правової визначеності та доступного і розумно передбачуваного судового тлумачення положень закону колегія суддів відхиляє, оскільки такі принципи є загальнозастосовними, а висновки суду відповідають сталій судовій практиці, наведеній вище.
Відтак, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення по справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено.
У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Отже, судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.
6.Висновки за результатами апеляційного розгляду.
Таким чином, у апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю Казкова оселя не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.
Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.
Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЗКОВА ОСЕЛЯ» на рішення Господарського суду Волинської області від 25.07.24 р. у справі №903/282/24 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Волинської області - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №903/282/24 повернути Господарському суду Волинської області.
Повний текст постанови складений "22" листопада 2024 р.
Головуючий суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Василишин А.Р.
Суд | Північно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 07.11.2024 |
Оприлюднено | 27.11.2024 |
Номер документу | 123270092 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань повернення безпідставно набутого майна (коштів) |
Господарське
Північно-західний апеляційний господарський суд
Філіпова Т.Л.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні