ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
14.11.2024Справа № 910/20100/23
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Демидова В.О., за участю секретаря судового засідання Ятковської К.К., розглянувши справу за позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9) в інтересах держави до Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36) та до Товариства з обмеженою відповідальністю «П-18» (04082, місто Київ, вул. Пріорська, будинок 18) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди та скасування рішення про державну реєстрацію,
Представники учасників справи:
від прокурора - Винник О.О.;
від представника відповідача 1 - Буханистий О.В.;
від представника відповідача 2 - Мальована В.А.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Перший заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач 1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю «П-18» (далі - відповідач 2) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди та скасування рішення про державну реєстрацію та 02.01.2024 була передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Київської міської ради від 23.06.2022 № 4839/4880 передано ТОВ «П-18» в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,1831 га (кадастровий номер 8000000000:78:055:0010) для реконструкції нежитлового будинку під житловий будинок по АДРЕСА_1 у Оболонському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно.
Відповідно до пояснювальної записки до проекту вказаного рішення Київської міської ради на земельній ділянці по АДРЕСА_1 у Оболонському районі міста Києва за ТОВ «П-18» зареєстровано право власності на нежитлову будівлю (літ А) загальною площею 2 035,8 кв.м.
На виконання вказаного рішення між Київською міською радою та ТОВ «П-18» 15.12.2022 укладено договір оренди земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстровано в реєстрі за № 581.
На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.12.2022, індексний номер 65802025, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «П-18» зареєстровано право оренди зазначеної земельної ділянки.
Прокурор вказує, що рішення Київської міської ради від 23.06.2022 прийнято, а договір оренди земельної ділянки від 15.12.2022 укладено з порушенням вимог чинного земельного законодавства, всупереч інтересам держави та територіальної громади, у зв`язку з чим рішення має бути визнано незаконним та скасовано, а договір оренди підлягає визнанню недійсним.
З огляду на вказане просить:
- визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 23.06.2022 № 4839/4880 «Про передачу ТОВ «П-18» земельної ділянки в оренду для реконструкції нежитлового будинку під житловий будинок на АДРЕСА_1 в Оболонському районі міста Києва »;
- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,1831 га по АДРЕСА_1 в Оболонському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:78:055:0010), укладений між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальності «П-18», який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М. та зареєстровано в реєстрі 15.12.2022 за №581;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.12.2022, індексний номер 65802025, та здійснену на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 0,1831 га (кадастровий номер 8000000000:78:055:0010) по АДРЕСА_1 в Оболонському районі міста Києва за ТОВ «П-18».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 22.02.2024 о 10:00 год.
02.02.2024 в системі «Електронний суд» представником відповідача 1 сформовано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення Київською міською радою цільове призначення земельної ділянки не змінювалось, а було приведено у відповідність до чинного на момент його прийняття законодавства. Витяг з містобудівного кадастру, виданий Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є належним і допустимим доказом, який підтверджує позицію щодо врахування Київською міською радою містобудівної документації при наданні спірної земельної ділянки в оренду. Оскільки при прийнятті оскаржуваного рішення реєстрація права власності на об`єкт нерухомості була дійсна та не скасована, в тому числі в судовому порядку, у Київської міської ради не було підстав сумніватися в її законності, а також не було підстав для відмови в задоволенні клопотання заінтересованої особи (ТОВ «П-18») про надання в оренду спірної земельної ділянки. Також зазначав про невиконання прокурором процедури, передбаченої частинами третьою та четвертою статті 23 закону України «Про прокуратуру», відповідно до приписів частини четвертої статті 53 Закону України «Про прокуратуру».
06.02.2024 в системі «Електронний суд» представником відповідача 2 сформовано відзив на позовну заяву, а також у вказаному відзиві було заявлено клопотання про продовження строку на подання доказів. Вказував, що оскільки на земельній ділянці розташована будівля, то застосування конкурентних процедур для передачі цієї земельної ділянки в користування не вимагається на підставі ч. 2 ст. 134 ЗК України. Крім того оскаржуване рішення Київської міської ради про передачу в оренду ТОВ «П-18» прийнято щодо уже сформованої земельної ділянки, без зміни її розміру та цільового призначення. Земельна ділянка сформована та відведена в оренду для проведення реконструкції розташованої на ній нежилої будівлі у порядку та спосіб, передбачений чинним на той час (2007 рік) законодавством.
07.02.2024 через систему «Електронний суд» від представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «П-18» надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
07.02.2024 в системі «Електронний суд» прокурором сформовано відповідь на відзив відповідача 1. Зазначав, що за відсутності у попередніх власників нерухомого майна на момент його відчуження належним чином оформлених прав користування земельною ділянкою, положення ст. 120 ЗК України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають. При цьому, обов`язок органу виконавчої влади або місцевого самоврядування передати земельну ділянку у власність або у користування набувачу об`єкта нерухомого майна виникає щодо об`єкта, який фактично розміщений на земельній ділянці. Водночас, Київміськраді було достеменно відомо, що на спірній земельній ділянці об`єкт нерухомості, а саме нежила будівля загальною площею 2 035,8 кв.м. відсутня.
Ухвалою суду від 09.02.2024 заяву представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «П-18» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою сервісу підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС (ВКЗ) - задоволено.
12.02.2024 в системі «Електронний суд» прокурором сформовано відповідь на відзив відповідача 2. Зазначав, що в даному випадку надання земельної ділянки ТОВ «П-18» для містобудівних потреб поза процедурою аукціону суперечить вимогам законодавства.
13.02.2024 в системі «Електронний суд» представником відповідача 2 сформовано клопотання про долучення доказів.
16.02.2024 в системі «Електронний суд» представником відповідача 2 сформовано заперечення на відповідь на відзив.
20.02.2024 в системі «Електронний суд» представником відповідача 1 сформовано клопотання про зупинення провадження у справі, останнє обґрунтоване тим, що держава визначила Держгеокадастр державним органом, уповноваженим здійснювати державний нагляд (контроль) за дотриманням органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, в тому числі з питань надання земель у користування, оренду, продажу прав на земельні ділянки на конкурентних засадах.
22.02.2024 представник ТОВ «П-18» подав заперечення проти клопотання Київської міської ради про зупинення провадження у цій справі.
Ухвалою суду від 22.02.2024 провадження у справі №910/20100/23 зупинено до закінчення перегляду Великої Палати Верховного Суду справи №925/1133/18.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 у справі №910/20100/23 задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 у справі №910/20100/23 скасовано.
03.10.2024 до Господарського суду міста Києва повернулись з Північного апеляційного господарського суду матеріали справи.
26.03.2024 представник відповідача 2 подала до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 08.10.2024 поновлено провадження у справі № 910/20100/23 та ухвалено провадження у справі продовжити із стадії, на якій його було зупинено. Підготовче засідання призначено на 24.10.2024 о 10:50 год.
21.10.2024 в системі «Електронний суд» представником Товариства з обмеженою відповідальністю «П-18» сформовано клопотання про зупинення провадження у справі, обґрунтовуючи останнє представник зазначає наступне.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 12.09.2024 відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі № 756/6372/24 за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «П-18», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіперіон Фінанс», ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Будкомплекс» про скасування рішень про державну реєстрацію, визнання недійсними правочинів.
Представник ТОВ «П-18» вважає, що справа № 910/20100/23 є безпосередньо пов`язаною зі справою № 756/6372/24, оскільки прокурор у справі № 756/6372/24, що розглядається в Оболонському районному суді м. Києва, заявив вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. «А» загальною площею 2035,8 кв.м по АДРЕСА_1 у місті Києві , укладеного 19.08.2021 між ТОВ «Гіперіон Фінанс» та ТОВ «П-18», що розташована на спірній земельній ділянці.
Відтак представник ТОВ «П-18» вважає, що визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу своїм наслідком матиме припинення права власності ТОВ «П-18» на нежитлову будівлю літ. «А» загальною площею 2035,8 кв.м по АДРЕСА_1 у місті Києві , з моменту його укладення, тобто з 19.08.2021. Відсутність же у ТОВ «П-18» права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці, станом на дату прийняття оскаржуваного рішення Київської міської ради від 23.06.2022 є підставою для визнання його незаконним та скасування з огляду на приписи ч. 1 ст. 134 ЗК України («земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах)»).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2024 у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи №756/6372/24, поданого представником Товариства з обмеженою відповідальністю «П-18», відмовлено. Закрито підготовче провадження у справі № 910/20100/23 та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.11.2024.
В судове засідання 14.11.2024 з`явились представники сторін, надали пояснення по справі.
В судовому засіданні 14.11.2024 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
Рішенням Київської міської ради від 23.06.2022 № 4839/4880 передано ТОВ «П-18» в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,1831 га (кадастровий номер 8000000000:78:055:0010) для реконструкції нежитлового будинку під житловий будинок по АДРЕСА_1 у Оболонському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно.
Відповідно до пояснювальної записки до проекту вказаного рішення Київської міської ради на земельній ділянці по АДРЕСА_1 у Оболонському районі міста Києва за ТОВ «П-18» зареєстровано право власності на нежитлову будівлю (літ. А) загальною площею 2 035,8 кв.м.
15.12.2022 на виконання вказаного рішення між Київською міською радою та ТОВ «П-18» укладено договір оренди земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М. та зареєстровано в реєстрі за № 581.
На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.12.2022, індексний номер 65802025, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «П-18» зареєстровано право оренди зазначеної земельної ділянки.
Позовна заява обґрунтована тим, що первинна реєстрація права власності на 3-хповерхову нежитлову будівлю загальною площею 939 кв.м. по АДРЕСА_1 здійснена на підставі свідоцтва про право власності від 19.04.1997 за Мінською районною радою народних депутатів.
04.06.1997 право власності на вказану нежитлову будівлю загальною площею 939 кв.м. на підставі договору купівлі-продажу перейшло до МПП фірма «Комета-К».
24.10.1997 МПП фірма «Комета-К» на підставі договору купівлі-продажу здійснила відчуження даного об`єкта нерухомого майна загальною площею 939 кв.м. АТЗТ «Агрокомплекс «Омега», яке згодом продало його ТОВ «Будкомплекс» за договором купівлі-продажу від 11.04.2000.
19.12.2013 зареєстровано право власності ТОВ «Будкомплекс» на нежитлову будівлю загальною площею 939 кв.м. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 247209180000).
18.02.2021 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором внесено відомості про закриття розділу щодо вказаного об`єкту нерухомого майна загальною площею 939 кв.м. у зв`язку з його поділом (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна (247209180000).
Підставою поділу стали технічний паспорт від 12.02.2021, довідка про показники об`єкта нерухомого майна від 12.02.2021 №12/02/2021-1 та висновок від 12.02.2021 №12/02/2021 про можливість поділу нерухомого майна, з яких вбачається, що об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 у місті Києві складається з нежитлових приміщень (секція 1) в літ. «А» загальною площею 1 204,6 кв.м та (секція 2) в літ. «А» загальною площею 831,2 кв.м. Загальна площа об`єкту збільшилася за рахунок влаштування приміщень в підвалі під дворовим покриттям, які раніше не були враховані до загальної площі будинку та врахування приміщень в горищному просторі.
18.02.2021 зареєстровано за ТОВ «Будкомплекс» право власності на нежитлові приміщення (секція 1) в літ. «А» загальною площею 1 204,6 кв.м та (секція 2) в літ. «А» загальною площею 831,2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2293942780000).
20.05.2021 закрито розділи щодо вказаних об`єктів нерухомого майна у зв`язку з їх об`єднанням та того ж дня за ТОВ «Будкомплекс» зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. «А» загальною площею 2035,8 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2363067580000).
20.07.2021 ТОВ «Будкомплекс» на підставі договору купівлі-продажу здійснило відчуження зазначеного об`єкта нерухомого майна загальною площею 2 035,8 кв.м. на користь ОСОБА_1 , за яким 20.07.2021 в Державному реєстрі прав зареєстровано право власності на вказану нежитлову будівлю.
23.07.2021 ОСОБА_1 за актом прийому-передачі вніс вказану нежитлову будівлю літ. «А» загальною площею 2035,8 кв.м. до статутного капіталу ТОВ «Гіперіон Фінанс».
27.07.2021 здійснено державну реєстрацію права власності на вказану нежитлову будівлю за ТОВ «Гіперіон Фінанс»
19.08.2021 ТОВ «Гіперіон Фінанс» на підставі договору купівлі-продажу відчужило нежитлову будівлю літ. «А» загальною площею 2035,8 кв.м. на користь ТОВ «П-18», і цього ж дня державним реєстратором зареєстровано право власності на вказану будівлю за ТОВ «П-18».
Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор посилався на те, що вказана нежитлова будівля по АДРЕСА_1 знаходиться у занедбаному стані та має 3 поверхи. У вказаній будівлі майже відсутній дах, а також частково відсутні перекриття між поверхами, фасадні стіни та вікна. Інформація з приводу збільшення у 2021 році площі будівлі з 939 кв.м. до 2035,8 кв.м. не відповідає дійсності, а спірна земельна ділянка площею 0,1831 га (кадастровий номер 8000000000:78:055:0010) фактично надана ТОВ «П-18» для реконструкції напівзруйнованого нежитлового будинку з неіснуючими технічними характеристиками.
Також вказує, що відповідно до пояснювальної записки №ПЗН-33873 від 07.12.2021 до проєкту оспорюваного рішення Київської міської ради, земельна ділянка площею 0,1831 га з кадастровим номером 8000000000:78:055:0010 перебувала в оренді ТОВ «Будкомплекс» на підставі рішення Київської міської ради від 24.05.2007 №719/1380 для реконструкції нежитлового будинку під житловий будинок.
22.08.2008 на виконання рішення Київської міської ради від 24.05.2007 №719/1380 з ТОВ «Будкомплекс» було укладено договір оренди земельної ділянки з терміном дії до 22.02.2013. Вказаний договір закінчився 22.02.2013 та не поновлювався.
Таким чином прокурор зазначає, що нежитлова будівля загальною площею 2035,8 кв.м., право власності на яку вперше зареєстровано за ТОВ «Будкомплекс» у зв`язку з вчиненням ряду реєстраційних дій щодо поділу та об`єднання майна, неодноразово відчужувалась фізичним та юридичним особам, якими за час володіння нерухомим майном не було оформлено жодних правовстановлюючих документів на землю. Крім того, спірну земельну ділянку надано ТОВ «П-18» для створення нового об`єкта невиробничого призначення - житлового будинку, тобто фактично для нового будівництва. Надання Київською міською радою земельної ділянки площею 0,1831 га по АДРЕСА_1 у місті Києві із зміною виду її цільового призначення із земель громадської забудови (код УКЦВЗ 1.13.2, що співвідноситься з кодом КВЦПЗ 03.10) на землі житлової забудови (код КВЦПЗ 02.03) для реконструкції нежитлового будинку під житловий будинок без розроблення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення суперечить вимогам земельного законодавства.
Вважає, що надання земельної ділянки ТОВ «П-18» для містобудівних потреб поза процедурою аукціону суперечить вимогам законодавства.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема звертатись до суду з відповідним позовом).
Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункти 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункти 8.56, 8.57).
Частини третя та четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
Визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.
У постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду, серед іншого, зазначила, що помилковим є підхід, за якого у справах за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб - питання про належного відповідача вирішується як вторинне, похідне від питання про те, якого результату прагне досягнути прокурор своїм позовом.
Коло відповідачів не може визначатися залежно від того, чи залишиться до кого звертатися з позовом, якщо орган, уповноважений захищати інтереси держави у відповідних правовідносинах, буде визначений прокурором позивачем, навіть якщо цей орган сам спричинив порушення інтересів держави.
Відповідач визначається незалежно від процесуальної позиції інших учасників справи. Відповідачем у господарському судочинстві є особа, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.
Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.12).
У пункті 7.17 постанови від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.
Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги.
У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
Як вбачається із позовних вимог, прокурор оскаржує рішення Київської міської ради від 23.06.2022 № 4839/4880 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «П-18» земельної ділянки в оренду для реконструкції нежитлового будинку під житловий будинок на АДРЕСА_1 в Оболонському районі міста Києва », а саме тому визначив Київську міську раду відповідачем.
Водночас, нормами чинного законодавства України не передбачено можливості участі у справі одного й того самого органу місцевого самоврядування у статусі позивача та відповідача одночасно.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави.
Київська міська прокуратура на адресу Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) скерувала листи від 28.07.2023 № 15/1-704ВИХ-23 та від 11.12.2023 №15/1-1035ВИХ-23, в яких повідомляла про виявлені порушення інтересів держави при прийнятті оскаржуваного рішення та укладенні договору оренди землі, а також зазначала, що за наявності підставі для судового захисту, такі заходи будуть вжиті Київською міською прокуратурою відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) на виконання доручення заступника міського голови - секретаря Київської міської ради від 12.12.2023 №08/40053 листом від 21.12.2023 №05716-17133 повідомив прокуратуру, що доручень Київської міської ради щодо вжиття заходів по скасуванню рішення від 23.06.2022 № 4839/4880 та визнання недійсним укладеного на його виконання договору оренди землі до Департаменту не надходило, зважаючи на що Департамент не планує вживати такі заходи.
Листом від 22.12.2023 №15/1-1070ВИХ-23 прокуратура повідомила Київську міську раду про намір звернутися до Господарського суду міста Києва з даним позовом в інтересах держави.
Враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18, викладений у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (провадження № 12-60гс23), суд дійшов висновку, що в даному випадку прокурор правомірно звернувся до суду із самостійними вимогами в інтересах держави у випадку оскарження дій Київської міської ради.
Предметом позову в цій справі є вимоги прокурора в інтересах держави до Київської міської ради, ТОВ «П-18» про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень із припиненням права оренди.
Водночас суд зазначає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.
За змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22, від 04.04.2023.
Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 04.10.2022 у справі № 914/2476/20, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21.
З урахуванням викладеного суд зазначає, що, розглядаючи цю справу, суд повинен з`ясувати, чи є спосіб захисту, обраний прокурором, ефективним для захисту права держави у спірних правовідносинах.
Зазначене питання щодо ефективності обраного способу захисту права відіграє важливу роль та безпосередньо впливає на результат вирішення справи, оскільки, як вже зазначалося, якщо суд дійде висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені.
Прокурор, звертаючись із позовом у цій справі, просив визнати незаконним та скасувати рішення міської ради про передачу земельної ділянки в оренду, визнати недійсним договору оренди, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень із припиненням права оренди.
При цьому, суд враховує, що позовна вимога про визнання правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про витребування / повернення майна з володіння відповідача. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22. Крім того, такий висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 09.07.2024 у справі № 926/900/22, від 19.06.2024 у справі № 740/3262/20, від 27.08.2024 у справі № 924/128/21.
Проте прокурор, звертаючись із позовом у цій справі, зокрема, заявив позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди, без пред`явлення позовних вимог про зобов`язання ТОВ «П-18» повернути Київській міській раді земельну ділянку.
З урахуванням викладеного суд зазначає, що задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави про визнання недійсним договору оренди, без пред`явлення позовних вимог про зобов`язання ТОВ «П-18» повернути Київській міській раді земельну ділянку, в цьому випадку не є ефективним способом захисту права держави.
Крім того, суд зазначає, що позовна вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, оскільки таке рішення вичерпало свою дію виконанням. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18. Крім того, такий висновок також викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21.
Позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність прийнятого рішення органу місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на яке воно спрямоване. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 та постановах Верховного Суду від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22.
Водночас інші доводи, наведені у позовній заяві, не впливають на результат вирішення цієї справи з урахуванням обраного прокурором способу захисту права держави, оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.03.2024 у справі №904/192/22, постанові Верховного Суду від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у зв`язку з відмовою у задоволенні позову.
Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 25.11.2024
Суддя Владислав ДЕМИДОВ
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 14.11.2024 |
Оприлюднено | 27.11.2024 |
Номер документу | 123271035 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) про державну власність щодо оренди |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Демидов В.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні