Постанова

від 25.11.2024 по справі 400/2384/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/2384/23

Головуючий І інстанції: Малих О.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення суду - 20.02.2024р.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптхім-Будторг» до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

15.03.2023р. ТОВ «Оптхім-Будторг» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Волинської митниці, в якому просило визнати протиправними і скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів від 01.03.2023р. №UА205030/2023/000063/2, визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА205030/2023/000144.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, у рішенні про коригування митної вартості в якості підстави для коригування митної вартості товарів вказано «розбіжності», які нібито містяться в поданих позивачем документах, а саме: рахунок-фактура від 28.02.2023р. №ОСВТ-005/2023/0077 не містить підписів та відбитків печаток отримувача товару. При цьому, яке зазначає позивач, відповідачем не було прийнято до уваги, що можлива наявність такого відбитку могла б бути підтвердженням згоди покупця (у цьому випадку позивача), з вказаними у рахунку-фактурі відомостями щодо номенклатури та цін товарів, однак вже самі дії позивача по визначенню митної вартості саме за вказаною у рахунку-фактурі ціною товарів є підтвердженням його згоди на проведення відповідної операції купівлі за визначеними цінами. Крім того, суб`єкт підприємницької діяльності в Україні може вести свою діяльність взагалі за відсутності печатки, що не позбавляє права на проведення господарських операцій.

Позивач вважає, що наявність в ЄАІС Держмитслужби більших показників вартості саме по собі не може бути підставою для їх застосування до інших імпортерів, так само як вказання на відсутність відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, без конкретизації про які саме складові йдеться, не може бути підставою для невизнання заявленої імпортером митної вартості товарів. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідачі повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Представник відповідача надав до суду першої інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року (ухвалене в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ТОВ «Оптхім-Будторг» - задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення відповідача про коригування митної вартості від 01.03.2023р. №UА205030/2023/000063/2. Визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 01.03.2023р. №UА205030/2023/000144. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці на користь ТОВ «Оптхім-Будторг» судові витрати у сумі 2694 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 18.03.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.02.2024р. та прийняти нове, яким позовні вимоги ТОВ «Оптхім-Будторг» - залишити без задоволення.

Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.03.2024р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Волинської митниці та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

01.04.2024р. матеріали даної справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Позивач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

10.11.2020р. між ТОВ «Оптхім-Будторг» та CKS IMPORT EXPORT LLC укладено контракт №ОВТ-577 на поставку товару на умовах СІР-Миколаїв. В рамках укладеного контракту продавець (CKS IMPORT EXPORT LLC) 28.02.2023р. автомобільним транспортом відправив на адресу позивача товар за рахунком-фактурою (Invoice) №ОСВТ-005/2023/0077 загальною вартістю - 23590,50 дол. США.

Митна вартість товару була визначена із застосуванням основного методу - за ціною договору (контракту).

З метою митного оформлення товару позивачем 01.03.2023р. була подана електронна митна декларація №23UA205030003052U9, до якої надані копії наступних документів: рахунок-фактура (Commercial invoice) від 28.02.2023р. №ОСВТ-005/2023/0077, міжнародна автомобільна накладна від 28.02.2023р. №1194405 (CMR); пакувальний лист.

Додатково, за вимогою відповідача, позивачем був наданий прайс-лист від 28.02.2023р.

01.03.2023р. Волинською митницею винесено рішення про коригування митної вартості товарів №UA205030/2023/000063/2, яким скориговано митну вартість наступних товарів:

- товар 1/1 «Шпаклівки полімерні» ТМ MOTO-GAMA, ROBERLO, країна виробництва EU, виробник Р.Н. MOTO-GAMA, ROBERLO S.A., загальна вага нетто 6846,50 кг. Митна вартість згідно з рахунком-фактурою 10201,30 дол. США (1,49 дол. США/кг), митна вартість за рішенням - 27180,61 дол. США (3,97 дол. США/кг);

- товар 2/1 «Суміші для підготування поверхонь» ТМ MOTO-GAMA, NOVOL, DESMODUR, країна виробництва EU, виробник Р.Н. MOTO-GAMA, NOVOL Sp. z o.o., Covestro International SA, загальна вага нетто 4134,06 кг. Митна вартість згідно з рахунком-фактурою 6159,76 дол. США (1,49 дол. США/кг), митна вартість за рішенням - 10996,60 дол. США (2,66 дол. США/кг);

- товар 6/1 «Шліфувальні матеріали» ТМ 3М, країна виробництва CA, виробник 3M Europe N.V., вага нетто 95,25 кг. Митна вартість згідно з рахунком-фактурою 171,45 дол. США (1,8 дол. США/кг), митна вартість за рішенням - 3897,63 дол. США (40,92 дол. США/кг).

Таким чином, за рішенням від 01.03.2023р. №UA205030/2023/000063/2 митну вартості товарів було збільшено на 25542,33 дол. США, що за діючим курсом НБУ склало 934047,25 грн. Відповідно збільшилися належні до оплати митні платежі на суму - 265388,04 грн.

Відповідно до рішення від 01.03.2023р. №UA205030/2023/000063/2, митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України не може бути визнана у зв`язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом, та містять наступні розбіжності: рахунок-фактура від 28.02.2023 року № ОСВТ-005/2023/0077 не містить підписів та відбитків печаток отримувача товару.

Декларанту було запропоновано надати в 10-денний термін наступні додаткові документи:

- договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

- рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

- рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

- виписку з бухгалтерської документації;

- ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

- каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини;

- інші документи, що підтверджують митну вартість імпортованого товару за бажанням декларанта.

Декларантом до митного оформлення подано заяву з повідомленням про відсутність додаткових документів.

01.03.2023р. Волинською митницею складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA205030/2023/000144, якою відмовлено позивачеві у митному оформлені (випуску) товарів.

Підставою для відмови стало неподання декларантом документів згідно з переліком і відповідно до умов, зазначених у ст.53 МК України.

Не погоджуючись із рішеннями Волинської митниці, вважаючи їх протиправними та такими, що прийняті без урахування усіх обставин справи, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності дій та спірного рішення відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Згідно з визначенням, наведеним у ч.1 ст.4 МК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), «митним контролем» є сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Як слідує зі змісту положень ст.49 МК України, митна вартість товарів - це вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з ч.ч.4,5 ст.58 МК України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Як визначено ч.3 ст.318 МК України, митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки (ст.50 МК України).

Частиною 1 ст.51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Як передбачено ст.52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та цією главою.

Так, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: 1) надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації; 2) на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі визнання органом доходів і зборів заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до ч.7 ст.55 цього Кодексу; 3) проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти; 4) оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення органу доходів і зборів щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність органу доходів і зборів щодо неприйняття протягом строків, встановлених ст.255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів; 5) приймати самостійне рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів; 6) отримувати від органу доходів і зборів інформацію щодо підстав, з яких орган доходів і зборів вважає, що взаємозв`язок продавця і покупця вплинув на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари; 7) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від органу доходів і зборів надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 8) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від органу доходів і зборів надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування.

У випадках, визначених Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, органу доходів і зборів, який проводить митне оформлення цих товарів, разом із митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості.

Декларація митної вартості подається у разі: 1) якщо до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати, зазначені у ч.10 ст.58 МК України, і якщо вони не включалися до ціни; 2) якщо з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, виділено витрати, зазначені у ч.11 ст.58 цього ж Кодексу; 3) якщо покупець та продавець пов`язані між собою.

В інших випадках декларація митної вартості подається за власним бажанням декларанта або уповноваженої ним особи.

Декларація митної вартості не подається, у тому числі у випадках, передбачених частиною п`ятою цієї статті, у разі декларування партій товарів, митна вартість яких не перевищує 5000 євро.

У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене.

Відомості, зазначені у ч.8 цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей.

Форма декларації митної вартості, а також правила її заповнення встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Заявлення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України в режимах, відмінних від режиму імпорту, здійснюється при декларуванні цих товарів шляхом з`явлення в митній декларації відомостей про числове значення їх митної вартості та про документи, що його підтверджують.

Згідно з ч.1 ст.53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу і документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Так, документами, які підтверджують митну вартість товарів, згідно з ч.2 зазначеної статті, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч.ч.5,6 ст.52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до приписів ч.1 ст.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

У відповідності до ч.3 ст.53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у ч.2 цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Також, як передбачено ч.6 вищевказаної статті, декларант або ж уповноважена ним особа за власним бажанням може подати наявні у них додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Водночас, витребуванню підлягають лише ті документи, що дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Але, при цьому, необхідно зазначити, що витребування додаткових документів можливе лише у випадку наявності саме обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за дані товари. Такі сумніви митниці вважаються обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять суттєві розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Отже, наведені вище приписи діючого митного законодавства фактично зобов`язують митний орган зазначити чіткі та конкретні обставини, які викликали у нього відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Згідно з ч.3 ст.54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст.55 цього Кодексу.

При чому, відповідно до ст.55 МК України, письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених ч.3 ст.53 Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

На вимогу декларанта консультації проводяться у письмовому вигляді.

У випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів, митний орган за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.

Протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.

У разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів митний орган розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.

Якщо митний орган протягом строку, зазначеного у ч.9 цієї статті, не надає обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів, вважається, що декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість товарів визначено правильно. У такому випадку митний орган скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості, а надана фінансова гарантія повертається (вивільняється) у порядку та строки, визначені цим Кодексом.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) па основі додавання вартості (обчислена вартість); і) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться па митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції").

За приписами ч.ч.1,2 ст.64 МК України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у ст.ст.58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GАТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися па раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Зокрема, аналізуючи наведені у спірному рішенні про коригування митної вартості товару від 01.03.2023р. №UА205030/2023/000063/2, обставини, котрі слугували підставою для його винесення, а також доводи, аргументи учасників справи, у їх сукупності, судова колегія вкотре наголошує, що встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Так, підставами для коригування митної вартості відповідачем було зазначено, що документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості товару, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості, не містять усіх даних відповідно до обраного методу визначення митної вартості та мають розбіжності та неточності. Тобто, на переконання відповідача, декларантом не була заявлена підтверджена документально митна вартість.

Проте, яке вірно зазначив суд першої інстанції, жодного належного та допустимого доказу, що надані ТОВ «Оптхім-Будторг» документи містять розбіжності не надано. У той же час, розбіжністю вважається саме відсутність однаковості в документах щодо митної вартості товару.

У цьому контексті, слід зазначити про те, що приписи МК України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості перевірки на підставі наданих декларантом документів, обґрунтувати необхідність перевірки таких спірних відомостей, а також зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Позивачем, у свою чергу, було надано усі необхідні документи, що стосуються числового значення митної вартості товару або методу її визначення, документи містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару. Ціна товару була визначена позивачем згідно з умовами контракту. В той же час обставини, якими мотивоване рішення митного органу про необхідність витребування додаткових документів є необґрунтованими, оскільки надані документи у сукупності підтверджують визначену митну вартість товару позивачем (декларантом) за першим методом визначення митної вартості.

Так, у митній декларації зазначена вартість товару окремо і його вартість співпадає з інвойсом.

Відповідно до зовнішньоекономічного контракту від 10.11.2020р. №ОВТ-577, саме на продавця покладається обов`язок забезпечення страхування на користь покупця проти ризику втрати або ж пошкодження товару під час перевезення.

Отже, продавець зобов`язаний укласти договір страхування та сплатити страхові внески.

Згідно з п.7 ч.10 ст.58 МК України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари додаються витрати на страхування цих товарів лише у тому випадку, коли ці витрати раніше не включалися до ціни.

Оплата вартості страхування товарів покладалася цілком на постачальника та була включена ним до контрактної вартості оцінюваних товарів. А тому, на переконання колегії суддів, вимога до позивача надати документ щодо страхування товару, є безпідставною.

ТОВ «Оптхім-Будторг» та його контрагент встановили у зовнішньоекономічному контракті, що ціна на товари встановлюється у доларах США на умовах СІР - м.Миколаїв ІНКОТЕРМС-2000. Загальна сума договору становить - 2000000 грн.

Відповідно до положень ст.189 ГУ України, ціна є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових, а також немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Таким чином, суб`єкти господарювання є вільними у визначенні умов договору, у тому числі визначенні ціни договору.

Судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, зважає на те, що контракт від 10.11.2020р. №ОСВТ-577 є довгостроковим (3 роки) зовнішньоекономічним контрактом купівлі-продажу, який містить базові договірні умови між сторонами, які його уклали, і жодним чином не може вплинути на числові значення складових митної вартості, оскільки не містить таких відомостей.

Що ж стосується відбитку печатки отримувача на рахунку-фактурі, то можлива наявність такого відбитку могла б бути підтвердженням згоди покупця, в цьому випадку - позивача, з вказаними у рахунку-фактурі відомостями щодо номенклатури та цін товарів. Однак, вже самі дії позивача по визначенню митної вартості саме за вказаною у рахунку-фактурі ціною товарів є підтвердженням його згоди на проведення відповідної операції купівлі за визначеними цінами.

У свою чергу, відповідачем не надано доказів на підтвердження того, яким чином зазначені розбіжності вплинули на митну вартість та правильність обраного методу її визначення.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо суті позовних вимог, колегія суддів наголошує на тому, що Єдина автоматизована інформаційна система (ЄАІС) ДФС (Держмитслужби) України закрита для вільного доступу, що позбавляє декларанта можливості перевірити наявну у ній інформацію, а також в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, та інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, а тому така інформаційна база не містить усіх об`єктивних даних стосовно імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

Так, Верховним Судом у багатьох постановах неодноразово зосереджено увагу, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише тільки на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України, не передбачено.

З приводу неподання усіх документів, суд апеляційної інстанції зазначає, що вимоги митного органу про необхідність надання декларантом додаткових документів на підтвердження вказаних відомостей є неправомірними, а коригування митної вартості, заявленої Товариством, на цій підставі - необґрунтованим, оскільки відповідно до ст.53 МК України, декларант на вимогу митниці надає всі наявні у нього документи, тому не надання додаткових не зазначаючи яких саме, не породжує підстав для коригування заявленої вартості товару.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах (постанови Верховного Суду від 27.04.2020р. у справі №140/804/19, від 11.06.2020р. у справі №815/5464/16, від 30.04.2020р. у справі №820/231/16)

Разом із тим, слід зазначити, що рішення про коригування не містить інформації про те, який саме товар використано в якості джерела інформації, які числові значення митної вартості таких товарів, відсутні обґрунтування числового значення митної вартості товару, відсутнє її коригування, не зазначені факти, які вплинули або повинні були вплинути на таке коригування, щодо обсягів, умови поставки, фактурної вартості, країни походження, методи визначення митної вартості тощо.

Як вже зазначалося вище, згідно з приписами ч.2 ст.55 МК України та наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору» від 24.05.2012р. за №598, рішення про коригування митної вартості товару повинно містити обґрунтування причин, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються. Зазначення в рішенні лише формальних посилань на неможливість перевірки задекларованої митної вартості суперечить наведеним вимогам законодавства.

Враховуючи вище викладені обставини, а також відсутність у митного органу будь-яких належних доказів на підтвердження своєї позиції, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем для митного оформлення були надані усі документи, необхідні для підтвердження заявленої митної вартості імпортованих товарів, які містили необхідні числові показники митної вартості.

Тобто, судами обох інстанцій по справі беззаперечно встановлено, що позивачем, в даному випадку, було надано відповідачу для митного оформлення імпортованих товарів усі документи, які передбачені ч.2 ст.53 МК України. При цьому, усі подані документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товарів за ціною Контракту згідно з вимогами ч.ч.4,5 ст.58 МК України.

Висновки ж відповідача про заниження позивачем митної вартості товарів та надання митному органу недостовірних даних не підтверджуються наявними матеріалами даної справи, а виявлені невідповідності у поданих позивачем документах не впливають на ціну товарів.

Аналогічна правова позиція з цих спірних питань викладена у постанові Верховного Суду від 04.09.2018р. у справі №808/9123/15.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд апеляційної інстанції вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржувані рішення не відповідають критеріям, визначеним ст.2 КАС України, а представлені позивачем докази у своїй сукупності дають підстави вважати, що дані рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів також звертає увагу на те, що за приписами ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Так, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в т.ч. гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт; 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено положеннями ч.ч.1,7 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в т.ч. чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження чи заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, кількість витраченого адвокатом часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Окрім того, варто зазначити, що у відповідності до п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява №58442/00), суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Тобто, при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерієм розумності їхнього розміру, виходячи із конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Відсутність же документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу є окремою підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16 та, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17.09.2019р. у справі №810/3806/18.

Слід звернути увагу на те, що правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні врегульовано Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 вищевказаного Закону, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом ст.ст.27,30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати та умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що адвокатський гонорар може існувати у двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення, а саме: при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

У п.3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009р. №23-рп/2009 визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів та звернень, довідок, заяв, скарг, а також здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Як встановлено судами обох інстанцій, на підтвердження понесених ТОВ «Оптхім-Будторг» витрат на правову допомогу його представником надано Договір про надання професійної правничої допомоги від 10.01.2023р., що укладений між позивачем та адвокатом - Клис А.А.

Окрім того, представником позивача була надано додаткову угоду від 05.04.2023р., детальний опис робіт (наданих послуг), акт приймання-передачі наданих послуг від 25.05.2023р. та квитанцію до прибуткового касового ордера від 25.05.2023р., які підтверджують понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн.

На переконання колегії суддів, надані документи дійсно дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх загальну вартість. Між тим, наявні у матеріалах справи документи на обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для їх відшкодування у вказаному розмірі (15000 грн.) з іншої сторони у справі, оскільки відповідний розмір має відповідати критерію розумності, пропорційності та співмірності таких витрат.

Як видно із матеріалів справи, судом першої інстанції детально проаналізовано зміст наданих представником позивача документів на підтвердження заявленого розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та цілком обґрунтовано зауважено про те, що ці надані докази свідчать про невідповідність заявленої до стягнення суми витрат передбаченим у ст.134 КАС України критеріям, з огляду на їх співмірність та необхідність.

Зокрема, при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних із правовою допомогою адвоката, судова колегія враховує, що справа даної категорії, у відповідності до предмету спору, є справою незначної складності, розгляд якої здійснювався в порядку письмового провадження (без виклику сторін) за наявними у ній матеріалами. При цьому, колегією суддів проаналізовано відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень (http://reestr.court.gov.ua), за даними якого має місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та подібними мотивами тим, що приведені і в даній позовній заяві, що значно спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову. До того ж, підготовка цієї справи в суді 1-ї інстанції не вимагала великого обсягу аналітичної й технічної роботи, та витраченого часу, що свідчить про завищення розміру правової допомоги та, як наслідок, необхідність його зменшення.

Погоджуючись із висновком суду 1-ї інстанції про стягнення з відповідачів судових витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі - 5000 грн., колегія суддів зазначає про те, що зазначена сума витрат на правничу допомогу дійсно є співмірною зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, значенням справи для сторони, та відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Висновки ж щодо можливості суду самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правничу допомогу містяться у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020р. у справі №201/14495/16-ц.

Таким чином, за результатами розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні даної справи не допустив та, відповідно, вірно вирішив питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу.

Інші аргументи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах чинного законодавства та спростовуються матеріалами справи.

До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів також керується і ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Волинської митниці - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 25.11.2024р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко