Ухвала

від 18.11.2024 по справі 922/440/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

"18" листопада 2024 р.м. ХарківСправа № 922/440/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохоров С.А.

при секретарі судового засідання Кончаренко В.Ю.

та за участю:

ТОВ "Лозівські машини РR" (ініціюючий кредитор) - не з`явився

ПрАТ "Харківський верстатобудівний завод" (боржника) - не з`явився

розпорядника майна - Касаткін Д.М. в режимі відеоконференції

ТОВ "Лозівський ковальсько-механічний завод" - не з`явився

розглянувши заяву ТОВ "Лозівський ковальсько-механічний завод" вх. №14276 від 03.06.2024 з грошовими вимогами до боржника у справі

за заявоюТовариство з обмеженою відповідальністю "Лозівські машини РR" про визнання банкрутом Приватне акціонерне товариство "Харківський верстатобудівний завод"

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лозівські машини РR" звернулося до Господарського суду Харківської області із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Харківський верстатобудівний завод".

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 14.02.2024 здійснено автоматичний розподіл зазначеної заяви між суддями, присвоєно їй єдиний унікальний номер судової справи 922/440/24 та визначено її до розгляду судді Прохорову С.А.

Ухвалою суду від 29.04.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство Приватне акціонерне товариство "Харківський верстатобудівний завод", код ЄДРПОУ 00223243. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Введено процедуру розпорядження майном боржника.

Призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Касаткіна Дениса Миколайовича (свідоцтво про право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майном, керуючого санацією, ліквідатора № 1802 від 22.06.2017 року).

29.04.2024 здійснено офіційне оприлюднення на офіційному веб-сайті Судової влади України (Вищого господарського суду України) про відкриття справи про банкрутство боржника - Приватного акціонерного товариства Харківський верстатобудівний завод (код ЄДРПОУ 00223243).

Попереднє засідання у справі було призначено на "24" червня 2024 р.

На адресу господарського суду після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про визнання банкрутом надійшла заява ТОВ "Лозівський ковальсько-механічний завод" (вх. № 14276 від "03" червня 2024 р.) з грошовими вимогами до боржника Приватне акціонерне товариство "Харківський верстатобудівний завод" в розмірі 46 891 452,98 грн та 6 056,00 грн судового збору.

Заява направлена засобами поштового зв`язку 29.05.2024.

Згідно з абз. абз. 1, 3 ч. 1 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Ухвалою суду від 03.06.2024 заяву ТОВ "Лозівський ковальсько-механічний завод" було прийнято до розгляду в попередньому засіданні, призначеному на 24.06.2024.

Боржником та розпорядником майна станом на 24.06.2024 не було подано повідомлень про розгляд заявлених грошових вимог.

Ухвалою суду від 24.06.2024 було продовжено строки проведення попереднього засідання суду у справі №922/440/24, продовжено строк розгляду кредиторських вимог, заявлених до боржника та надання до суду повідомлень про їх розгляд до 12.08.2024. Попереднє засідання у справі відкладено на "19" серпня 2024 р.

Частиною другою статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. За результатами розгляду вимог окремого кредитора господарський суд постановляє ухвалу про їх визнання чи відхилення (повністю або частково), що не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання.

Розпорядником майна грошові вимоги ТОВ "Лозівський ковальсько-механічний завод" визнано грошові вимоги частково (повідомлення 02-32/74-10 від 18.10.2024).

25.10.2024 ТОВ "Лозівський ковальсько-механічний завод" надано уточнений розрахунок грошових вимог до боржника (додаткові пояснення вх. №26972) згідно якого кредитор просить суд визнати грошові вимоги до боржника в розмірі 17 350 966,20 грн заборгованості за договором №131/424 з урахуванням 3% річних, та інфляційних втрат та вимоги в розмірі 6 056,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Розпорядником майна подано уточнене повідомлення про розгляд грошових вимог ТОВ "Лозівський ковальсько-механічний завод" (№02-32/100-10 від 25.10.2024) в якому він частково визнає вимоги кредитора на суму 17 350 966,20 грн заборгованості за договором №131/424 з урахуванням 3% річних, та інфляційних втрат та вимоги в розмірі 6 056,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Боржником грошові вимоги ТОВ "Лозівський ковальсько-механічний завод" не були визнані, пояснень щодо спірних правовідносин боржником не надано. Представник боржника в судовому засіданні повідомив про неможливість надання відзиву у зв`язку з відсутністю у нього первинної документації з яких він міг встановити отримання продукції від кредитора.

Представник ТОВ "Лозівський ковальсько-механічний завод" який був присутній в засіданнях раніше, підтримував вимоги заяви в повному обсязі.

Заяву ТОВ "Лозівський ковальсько-механічний завод" розглянуто по суті в попередньому засіданні 15.11.2024 з виходом суду в нарадчу кімнату до 18.11.2024.

Представник боржника, який був присутній в попередньому засіданні 15.11.2024 проти вимог не заперечував, 18.11.2024 після виходу суду з нарадчої кімнати на оголошення судового рішення представник боржника не з`явився.

Розглянувши заяву ТОВ "Лозівський ковальсько-механічний завод" з грошовими вимогами до боржника, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Так кредитор, в обґрунтування своїх вимог вказує на те, що 08 квітня 2016 року між TOB «ЛКМЗ» (Постачальник) та АТ «ХАРВЕРСТ» (Покупець) було укладено Договір № 131/424 від 08 квітня 2016 року.

Відповідно до п. 1.1., п. 1.2., вказаного Договору, Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупцю Товар, номенклатура, якість та ціна якого визначається згідно Специфікацій, які є невід`ємною частиною цього Договору. Покупець зобов`язується прийняти та оплатити Товар, зазначений у Специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно з п. 3.2. вказаного Договору, сума Договору визначається як загальна сума вартості Товару, зазначена у всіх Додатках до Договору, підписаних Сторонами протягом дії Договору.

Відповідно до п. 5.5. зазначеного Договору, право власності на Товар переходить від Постачальника Покупцеві з моменту отримання Товару та підписання товаро-супроводжуючих документів (довіреності та видаткових накладних).

Як передбачено п. 6.1. вищевказаного Договору, Розрахунки за цим Договором провадяться безготівковою формою шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника, наведеного у розділі 12 цього Договору, згідно умов тау терміни зазначені у Специфікаціях (Додатках) до Договору.

На виконання вказаного Договору, кредитор вказує, що ТОВ «ЛКМЗ» поставило АТ «ХАРВЕРСТ» товар на загальну суму 7 661 227,88 грн.

На підтвердження факту постачання товару ТОВ «ЛКМЗ» надав до заяви копії видаткових накладних.

Як зазначає кредитор, АТ «ХАРВЕРСТ» лише частково оплатило поставлений товар, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість.

30 червня 2023 року між Боржником та Кредитором було укладено Угоду про припинення грошових зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

До взаємозаліку сума заборгованості АТ «ХАРВЕРСТ» перед ТОВ «ЛКМЗ» складала 30 332 324,60 грн.

За результатами взаємозаліку, заборгованість, що залишилася у АТ «ХАРВЕРСТ» перед ТОВ «ЛКМЗ» за вищезазначеним Договором складала 6 606 475,22 гри.

Станом на 28.04.2024, заборгованість, що залишилася у АТ «ХАРВЕРСТ» перед ТОВ «ЛКМЗ» за вказаним Договором складає 6 183 838,41 грн.

У зв`язку з тим, що Боржник не сплатив своєчасно вартість отриманого товару, Кредитором було нараховано на суму заборгованості за Договором 3% річних та інфляційні.

На думку кредитора, подані ним копії видаткових накладних та договір про припинення грошових зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог є належним доказом наявності грошових вимог кредитора до боржника під час розгляду вимог конкурсних кредиторів в межах справи про банкрутство.

Суд враховує усталені правові висновки Верховного Суду стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов`язків суду на цій стадії провадження за якими:

- заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);

- обов`язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);

- під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);

- у попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18);

- завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів на підставі поданих заявниками доказів існування та обґрунтованості цих вимог (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16).

Наведені правові висновки не втратили своєї актуальності з введенням в дію з 21.10.2019 КУзПБ та втратою чинності Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки КУзПБ (статті 45-47) містить подібне в цій частині правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами із вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом.

В ході розгляду даної заяви судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом та надано достатньо часу для подання до суду доказів в підтвердження своїх вимог.

Судом неодноразово було звернуто увагу кредитора на необхідність подання всіх доказів в підтвердження його вимог.

Щодо сутності підвищеного стандарту доказування кредиторських вимог у справах про банкрутство.

Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 28.01.2021 у справі №910/4510/20).

Таким чином для запобігання необґрунтованих вимог до боржника та порушень цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов`язаних із виникненням заборгованості боржника-банкрута, пред`являються підвищені вимоги.

Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому:

- перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку;

- при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості;

- під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (ч. 1 ст. 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку.

Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19).

Розглядаючи кредиторські вимоги суд в силу приписів статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (див. висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 29.03.2021 у справі №913/479/18).

Системний аналіз цих приписів засвідчує, що законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст. 78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України).

Правовий висновок про обґрунтованість відмови суду у визнанні грошових вимог до боржника внаслідок неподання заявником належних і достатніх документальних доказів відповідного зобов`язання при поданні заяви про визнання таких вимог сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.04.2019 у справі №910/21939/15, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19. Така судова практика є сталою, адже сформована як при застосуванні ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", так і - статті 45 КУзПБ.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, предметом спору в даній справі є наявність заборгованості у боржника перед кредитором за поставлений товар, а тому доведенню в даному випадку підлягає саме факт поставки товару та, відповідно, факт отримання цього товару боржником.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 1 даного Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфін України 24.05.1995, № 88 : 2.1. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. (ст. 9 названого Закону).

Основними первинними документами, що підтверджують здійснення поставки є видаткова накладна та товарно - транспортна накладна.

Видаткова накладна є документом, що фіксує факт отримання та передачі товарів.

Товарно - транспортна накладна є документом, що підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів, а також здійснення господарської операції з поставки товарів.

У той же час у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують факт передачі кредитором товару боржнику та його прийняття останнім.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частин першої та другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Так, дослідивши накладні, на які кредитор посилається як на доказ отримання товару боржником, суд встановив, що вони в графі "одержав" містять підпис посилання на отримання товару за довіреностями.

При цьому самих довіреностей, виданих боржником на ім`я осіб, які начеб то отримували товар, та в яких зазначався б обсяг повноважень таких осіб, кредитором до суду надано не було.

Більш того, частині накладних, які надані кредитором стосуються зовсім іншого договору (131/424сх від 08.04.2016) а не договору на виконання якого, як вказує кредитор, здійснювалася поставка товару (131/424 від 08.04.2016).

Будь яких пояснень з цього приводу кредитором також надано не було.

Такі обставини ставлять під сумнів факт того, що боржник у справі отримав товар та в якому обсязі за договором №131/424.

В свою чергу самим договором №131/424 сторонами встановлено, що право власності на товар переходить до покупця з моменту отримання товару та підписання товаро-супроводжуючих документів (довіреності та видаткових накладних.

Разом з цим cуд звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичнi обставини здійснення постачання товару. Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства.

У зв`язку з цим необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів. Отже судам у розгляді справ у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, iншi обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та якi давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15 вiд 29.11.2019 у справі № 914/2267/18 вiд 29.01.2020 у справі № 916/922/19 вiд 25.06.2020 у справі No 924/233/18.

Однак, кредитором не було надано будь яких інших доказів, які б в своїй сукупності могли б підтвердити поставку товару, а саме, товарно-транспортних накладних з яких би вбачався рух товару, доказів того, що кредитор виробив цю продукцію або отримав її від інших осіб для перепродажу, тощо.

Зокрема, кредитором не надано документи бухгалтерської та/або податкової звітності, які б підтверджували відображення господарських операцій за доданими до позову первинними бухгалтерськими документами. Не надано й доказів сплати коштів боржником за отриманий товар за договором №131/424, як не надано і банківських виписок щодо руху коштів по своїх рахунках, з яких суду можливо було б встановити наявність відповідних оплат від боржника за іншими накладними, тоді як в судовому засіданні та в своїй заяві кредитор зазначає про часткове погашення заборгованості боржником.

В свою чергу, суд приймає до уваги той факт, що боржником не були визнані вимоги кредитора, а як зазначив розпорядник майна в судовому засіданні, вимоги ТОВ "ЛКМЗ" були розглянуті ним за тими документами на які посилався кредитор без дослідження первинної бухгалтерської документації ні кредитора ні боржника.

Також суд звертає увагу, що за приписами частин третьої, восьмої статті 19 ГК України, обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.

З урахуванням наведеного Верховний Суд зазначає, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Суд зазначає, що таких податкових накладних до матеріалів справи кредитором також надано не було, як не було надано й товарно-транспортних накладних, виписок з рахунків кредитора про здійснення оплат боржником.

Отже, кредитор не подав до суду допустимих доказів щодо вчинення боржником юридично значимих дій з оподаткування та не звертався до суду з клопотанням про витребування відповідних доказів (зокрема, матеріалів податкової звітності відповідача; статті 74, 81 ГПК України).

Таким чином, дослідивши усі обставини та наявні у справі докази, суд визнав недоведеним кредитором належними і допустимими доказами сам факт поставки товару боржнику за тими накладними, які були подані ним до суду та, як наслідок, виникнення у останнього заборгованості перед кредитором.

При цьому, судом було оцінено наданий кредитором, в підтвердження своїх вимог, акт звірки взаєморозрахунків, який не є первинним документом, що підтверджує факт поставки товару боржнику, часткове виконання боржником своїх зобов`язань за договором, а відтак не доводять і наявності обов`язку у останнього перед кредитором.

Суд зазначає, що акт звірки взаєморозрахунків не вважається документом, що підтверджує здійснення господарської операції між сторонами чи наявність зобов`язання за господарським договором, оскільки він не відповідає вимогам, що ставляться до первинних документів.

Акт звіряння взаємних розрахунків доводить лише обставини про звіряння сторонами розрахунків між собою за певний період часу чи на конкретну дату. Правильність (достовірність) показників дебіторської чи кредиторської заборгованості цим актом не підтверджується. Тому він не є доказом про визнання боржником своїх грошових зобов`язань перед кредитором.

Більш того, доданий акт звірки містить накладні, які не стосуються договору №131/424.

Щодо накладних боржника про повернення товару, які також були подані кредитором до своєї заяви, суд зазначає, що вони не містять будь-якої інформації про видаткові накладні за якими був поставлений товар, що повертається, а тому також не підтверджують факт отримання товару боржником саме за тими накладними які додані кредитором до заяви.

Щодо договору від 30 червня 2023 року між Боржником та Кредитором було укладено Угоду про припинення грошових зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог суд зазначає наступне.

Правила припинення зобов`язання визначені нормами глави 50 "Припинення зобов`язання" розділу І книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК.

Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина 1 статті 598 ЦК), зокрема зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги (стаття 601 ЦК).

Аналогічні положення закріплені також у статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК), згідно з частиною третьою якої господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

При застосуванні наведених норм слід виходити з того, що зустрічність вимог передбачає одночасну участь сторін у двох зобов`язаннях, де кредитор за одним зобов`язанням є боржником в іншому. Тобто, сторони одночасно беруть участь у двох зобов`язаннях, при цьому кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, і навпаки. Що ж до однорідності вимог, то вона визначається їхньою правовою природою та матеріальним змістом (вираженням) і не залежить від підстав, що зумовили виникнення зобов`язань.

Це означає, що вимоги вважаються однорідними, якщо зобов`язання сторін стосовно одна до одної мають бути виконані однаково, тоді як підстави виникнення зобов`язань можуть бути різними.

Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов?язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 ГК України, статтею 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №910/21652/17, від 11.09.2018 у справі №910/21648/17, від 11.10.2018 у справі №910/23246/17, від 15.08.2019 у справі №910/21683/17, від 11.09.2019 у справі №910/21566/17, від 25.09.2019 у справі №910/21645/17, від 01.10.2019 у справі №910/12968/17, від 05.11.2019 у справі №914/2326/18.

Вирішуючи питання щодо безспірності заборгованості суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено стороною, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час зарахування зустрічних однорідних вимог. При цьому сам факт звернення кредитора до суду не є підставою для визнання заборгованості спірною, позаяк спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не за суб?єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї.

Наявність спору в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за кредитним договором не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника.

Так, в договорі про взаємозалік сторони встановили, що до взаємозаліку сума заборгованості АТ «ХАРВЕРСТ» перед ТОВ «ЛКМЗ» складала 30 332 324,60 грн (п. 2.2.). За результатами взаємозаліку, заборгованість, що залишилася у АТ «ХАРВЕРСТ» перед ТОВ «ЛКМЗ» за вищезазначеним Договором складала 6 606 475,22 грн (п. 5.2).

Однак суд зазначає, що умови договору від 30.06.2023 не містять будь-якої інформації про те який саме товар наявна ця заборгованість, та за якими саме накладними та в який період здійснювалась поставка цього товару.

Окрім того, в самій заяві з грошовими вимогами до боржника кредитор вказує про те, що ним було поставлено боржнику товар на суму 7 661 227,88 грн, а при підписанні договору про взаємозалік сторони встановили, що до взаємозаліку сума заборгованості АТ «ХАРВЕРСТ» перед ТОВ «ЛКМЗ» складала 30 332 324,60 грн, що додатково ставить під сумнів обставини про які зазначає кредитор в обгрунтування своїх вимог та сам договір про взаємозалік.

В свою чергу суд також приймає до уваги той факт, що договірні відносини виникли між сторонами ще у 2016 році, а оскільки, у відповідності до приписів абз.4 ч.1 ст. 602 ЦКУ, не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності, при встановленні наявності підстав у сторін для зарахування зустрічних вимог, є необхідним визначення судом за якою саме заборгованістю проведено взаємозалік т за якими накладними був поставлений неоплачений товар.

Також, суд зазначає, що договір про припинення зобов`язань підписано сторонами 30.06.2023, тоді як в обґрунтування наявності заборгованості у боржника, кредитор подав до суду в тому числі й накладні, які були створені ним вже після цієї дати.

Таким чином, судом не приймається поданий договір про припинення грошових зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог як належний та допустимий доказ, що підтверджує наявність заборгованості у боржника перед кредитором, оскільки при дослідженні первинної документації та фактичних обставин справи, судом було встановлено відсутність належних доказів отримання боржником товару за тими накладними, які були подані кредитором до матеріалів справи.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що кредитором не підтверджено в установленому порядку обставини, на які він посилається в своїй заяві та факту отримання боржником товару, суд дійшов висновку про відхилення грошових вимог в розмірі 6 606 475,22 грн заборгованості за договором поставки №134/424 від 08.04.2016.

Також суд відхиляє вимоги кредитора з нарахованих на суму заборгованості 3% річних та інфляційних оскільки вони є похідними від вимог заявлених з основної заборгованості, які були визнані судом недоведеними та відхилені.

Враховуючи викладене, суд відхиляє грошові вимоги ТОВ "ЛКМЗ" до АТ "Харвест" в повному обсязі.

Керуючись ст. 2, 45, 47 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 73-79, 86, 232-234 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський ковальсько-механічний завод" (вх. № 14276 від "03" червня 2024 р.) відмовити.

Відхилити грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський ковальсько-механічний завод" до Приватного акціонерного товариства "Харківський верстатобудівний завод" повністю.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття - 18.11.2024.

Ухвала не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання.

Повний текст ухвали підписано - 25.11.2024.

Суддя Прохоров С.А.