Рішення

від 13.11.2024 по справі 922/1931/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2024м. ХарківСправа № 922/1931/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Катречко Д.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Технологічна група "Екіпаж", 61046, м. Харків, вул. Єнакіївська, буд. 4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Балкантех", 61166, м. Харків, просп. Науки, 36, кв. 514 простягнення 1 252 020,00 грн.за участю представників сторін:

позивача: Корольчук Ю.Ю., Орешкін Д.А. (директор ТОВ Технологічна група "Екіпаж");

відповідача: Кіншов Д.С., Переверзєва В.В. (директор ТОВ "Балкантех").

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Технологічна група "Екіпаж" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Балкантех" про стягнення суми заборгованості у розмірі 1 252 020,00 грн.

Також до стягнення заявлені судові витрати.

Ухвалою суду від 07.06.2024 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Технологічна група "Екіпаж" (вх. № 1931/24) залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю Технологічна група "Екіпаж" строк на усунення недоліків позовної заяви - три дні з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

10.06.2024 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 15086/24) про усунення недоліків, у якій позивач, просить суд, стягнути із відповідача суму заборгованості у розмірі 1 252 020,00 грн., та судові витрати.

Ухвалою суду від 17.06.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 17 липня 2024 року о 12:00 год.

02.07.2024 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 17029/24).

17.07.2024 року від відповідача через канцелярію суду надійшли документи для долучення до матеріалів справи (вх. № 18143/24).

Ухвалою суду від 17.07.2024 року яку занесено до протоколу судового засідання, судом у підготовчому засіданні оголошено перерву до 14.082024 року.

14.08.2024 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду (вх. № 20459/24).

Ухвалою суду від 14.08.2024 року, яку судом занесено до протоколу судового засідання, судом частково задоволено клопотання відповідача про витребування оригіналів доказів, та витребувано у позивача для огляду у судовому засіданні наступні оригінали документів, а саме: - видаткові накладні № 424 від 29.06.2021 року на суму 369 600, 00 грн., № 392 від 16.06.2021 року на суму 92 400, 00 грн., № 447 від 05.07.2024 року на суму 346 500,00 грн., № 477 від 12.07.2021 року на суму 212 520,00 грн., № 444 від 02.07.2021 року на суму 231 000,00 грн.; - товарно - транспортна накладна № 17/6 від 29.06.2021 року; - довіреності № 264 від 02.07.2024 року, № 202 від 02.07.2021 року, № 263 від 02.07.2021 року, № 262 від 02.07.2021 року; - акт звірки взаєморозрахунків станови на 05.01.2021 року, копія якого долучена до матеріалів справи а.с. 27.

В частині клопотання відповідача про витребування оригіналів доказів, а саме оригіналу договору про надання правової допомоги від 12.04.2021 року - відмовити.

Ухвалою суду від 14.08.2024 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом у підготовчому засіданні оголошено перерву до 21 серпня 2024 року о(б) 11:20 год.

21.08.2024 року від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 21005/24).

Ухвалою суду від 21.08.2024 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом частково задоволено клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 21.08.2024 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом у підготовчому засіданні оголошено перерву до 04 вересня 2024 року о(б) 11:20 год.

Ухвалою суду від 26.08.2024 року виправлено описку в ухвалі - повідомленні від 21.08.2024 року у справі № 922/1931/24, а саме вважати вірною дату наступного судового засідання: "04" вересня 2024 р. о(б) 13:20 год.".

04.09.2024 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 22156 від 04.09.2024 року).

Ухвалою суду від 26.08.2024 року виправлено описку в ухвалі - повідомленні від 21.08.2024 року у справі № 922/1931/24, а саме вважати вірною дату наступного судового засідання: "04" вересня 2024 р. о(б) 13:20 год.".

10.09.2024 року від відповідача через канцелярію суду надійшли заперечення (вх. № 22714/24).

11.09.2024 року від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про призначення експертизи (вх. № 22802/24).

Ухвалою суду від 11.09.2024 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Технологічна група "Екіпаж" (вх. № 22156 від 04.09.2024 року) задоволено. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Технологічна група "Екіпаж" (вх. № 20459 від 14.08.2024 року) залишено без розгляду. Клопотання (вх. № 22802/24 від 11.09.2024 року) повернуто без розгляду. Документи які були подані через електронний суд, не повертаються.

Ухвалою суду від 11.09.2024 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом у підготовчому засіданні оголошено перерву до 12.09.2024 року о(б) 12:30 год.

11.09.2024 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Балкантех" (вх. № 22890 від 11.09.2024 року) через канцелярію суду надійшло клопотання про призначення у справі № 922/1931/24 судової експертизи.

Ухвалою суду від 12.09.2024 року у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Балкантех" (вх. № 22890 від 11.09.2024 року) про призначення у справі № 922/1931/24 судової експертизи відмовлено.

Ухвалою суду від 12.09.2024 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом продовжено строк розгляду справи у підготовчому засіданні на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закрито підготовче провадження у справі, та призначено справу до судового розгляду по суті на 16 жовтня 2024 року о(б) 10:40 год.

09.10.2024 року від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про долучення доказів у справі (вх. № 25405/24).

09.10.2024 року від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про долучення документів (вх. № 25462/24).

09.10.2024 року від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про долучення документів (вх. № 25464/24).

15.10.2024 року від відповідача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 26002/24).

16.10.2024 року від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про долучення документів (вх. № 26102/24).

Ухвалою суду від 16.10.2024 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом відкладено вирішення клопотань до наступного судового засідання, у зв`язку із чим, судом оголошено перерву до 24 жовтня 2024 року о(б) 14:30 год.

24.10.2024 року від відповідача через канцелярію суду надійшли письмові пояснення (вх. № 26908/24).

Ухвалою суду від 24.10.2024 року відмовлено у клопотанні відповідача (вх. № 25462) про повернення на стадію підготовчого засідання. Відмовлено у задоволенні заяви (вх. № 26002 від 15.10.2024 року) про повернення на стадію підготовчого засідання відповідача. Заяву (вх. № 25464 від 09.10.2024 року) задоволено. Поновлено відповідачу пропущений процесуальний строк для подання доказів. Долучити до матеріалів справи №922/1931/24 засвідчену копію заяви свідка. Заяву позивача (вх. №. 25405 від 09.10.2024 року) - задоволено. Поновлено позивачу пропущений процесуальний строк для подання доказів. Долучити до матеріалів справи №922/1931/24 та подальший розгляд справи вести з їх урахуванням.

Ухвалою суду від 24.10.2024 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом здійснено виклик свідка у судове засідання яке відбудеться 30 жовтня 2024 року о(б) 09:30 год. для надання пояснень ОСОБА_1 . Явку ОСОБА_1 у судове засідання визнано обов`язковою.

Внаслідок ворожого обстрілу 28 жовтня 2024 року було пошкоджено будівлю Держпрому та приміщення в яких знаходиться Господарський суд Харківської області. У зв`язку з вказаними подіями, судове засідання призначене на 30.10.2024 о(б) 09:30 по вказаній справі не відбулось.

Ухвалою суду від 04.11.2024 року знято з розгляду справу № 922/1931/24. Призначено розгляд справи по суті на "13" листопада 2024 р. о(б) 09:30 год. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є обов`язковою.

13.11.2024 року від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи (вх. № 28590/24).

У судовому засіданні 13.11.2024 року позивачем заявлено усне клопотання про надавання пояснень на російській мові.

Судом поставлено на обговорення усне клопотання позивача.

Присутні у судовому засіданні з розгляду справи по суті представник позивача та директор не заперечували.

Присутні у судовому засіданні з розгляду справи по суті представник відповідача та директор не заперечували.

Ухвалою суду від 13.11.2024 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом задоволено усне клопотання директора Товариства з обмеженою відповідальністю Технологічна група "Екіпаж".

Ухвалою суду від 13.11.2024 року, яку занесено до протоколу судового засідання, судом з розгляду справи по суті оголошено перерву до 13 листопада 2024 року о(б) 14:30 год.

Присутні у судовому засіданні з розгляду справи по суті представник позивача та директор надали усні пояснення щодо позовних вимог, та просили суд. позов задовольнити.

Присутні у судовому засіданні з розгляду справи по суті представник відповідача та директор проти задоволення позову заперечували з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, та наданих до суду документів, та просили суд, відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення та заперечення присутніх у судовому засіданні уповноважених представників сторін, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Технологічна група "Екіпаж" (позивач, постачальник) відвантажив у м. Харкові Товариству з обмеженою відповідальністю "Балкантех" (відповідач, покупець) товар, за який покупець зобов`язаний був сплатити визначену грошову суму, що підтверджують, видаткові накладні та податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, рахунків, довіреності на отримання товару, а саме:

- від 29.06.2021 року № 424 на суму 369 600,00 грн., рахунок № 470 від 29.06.2021 року, податкова накладна № 68 від 29.06.2021 року, довіреність № 263 від 02.07.2021 року;

- від 16.06.2021 року № 392 на суму 92 400,00 грн., рахунок № 435 від 16.06.2021 року, податкова накладна № 40 від 16.06.2021 року, довіреність на отримання товару № 202 від 02.07.2021 року;

- від 05.07.2021 року № 447 на суму 346 500,00 грн., рахунок № 497 від 05.07.2021року, податкова накладна № 17 від 05.07.2021 року;

- від 12.07.2021 року № 477 на суму 212 520,00 грн., рахунок № 519 від 12.07.2021 року, податкова накладна № 44 від 12.07.2021 року;

- від 02.07.2021 року № 444 на суму 231 000.00 грн., рахунок № 489 від 02.07.2021 року, податкова накладна № 11 від 02.07.2021 року.

Також, позивач зазначає, що отримання покупцем товару підтверджується товарно транспортними накладними, довіреностями на отримання товару та актом звірки взаєморозрахунків підписаного обома сторонами та скріпленого печатками сторін.

За твердженнями позивача, згідно акту звірки взаєморозрахунків станом на 05.01.2024 року загальна суму заборгованості складає суму у розмірі 1 252 020,00 грн.

Проте, відповідачем не здійснено розрахунку за поставлений та отриманий від позивача товар, у зв`язку зі чим, за розрахунком позивача, у відповідача наявна заборгованість у загальному розмірі 1 252 020,00 грн.

Позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу від 18.04.2024 року про сплату суми боргу, у останній, вимагав, протягом 7 днів з дні отримання вимоги сплати суму боргу у загальному розмірі 1 252 020,00 грн.

Також, позивачем на адресу відповідача було повторно направлено вимогу від 19.04.2024 року про сплату суми боргу, у останній, вимагав, протягом 7 днів з дні отримання вимоги сплати суму боргу у загальному розмірі 1 252 020,00 грн.

Проте, вищевказані вимоги позивача, відповідачем були залишені без задоволення, що стало причиною звернення позивача із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із статтею 173 Господарського кодексу України та статтею 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з вимогами частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 175 господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Згідно із приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України цивільні та господарські зобов`язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, та про що вказує позивач, останнім було здійснено відповідачу поставку на загальну суму 1 252 020,00 грн., що як зазначає позивач, підтверджується видатковими накладними, податковими накладними зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних, рахунками та довіреностями на отримання товару, а саме:

- від 29.06.2021 року № 424 на суму 369 600,00 грн., рахунок № 470 від 29.06.2021 року, податкова накладна № 68 від 29.06.2021 року, довіреність № 263 від 02.07.2021 року;

- від 16.06.2021 року № 392 на суму 92 400,00 грн., рахунок № 435 від 16.06.2021 року, податкова накладна № 40 від 16.06.2021 року, довіреність на отримання товару № 202 від 02.07.2021 року;

- від 05.07.2021 року № 447 на суму 346 500,00 грн., рахунок № 497 від 05.07.2021року, податкова накладна № 17 від 05.07.2021 року;

- від 12.07.2021 року № 477 на суму 212 520,00 грн., рахунок № 519 від 12.07.2021 року, податкова накладна № 44 від 12.07.2021 року;

- від 02.07.2021 року № 444 на суму 231 000.00 грн., рахунок № 489 від 02.07.2021 року, податкова накладна № 11 від 02.07.2021 року.

Таким чином, згідно розрахунку позивача, сума заборгованості за поставлений товар складає загальну суму 1 252 020,00 грн. яка станом на момент звернення позивача із відповідним позовом до суду не було сплачена відповідачем.

При цьому, відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 17029/24 від 02.07.2024 року) заперечує проти позовних вимог, та зокрема зазначає, що вказані видаткові накладні не відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, оскільки не містять підпису покупця, з огляду на що, ці видаткові накладні не можуть бути беззаперечним доказом факту поставки товару.

Також, як зазначає відповідач, позивачем на підтвердження заявленого факту долучено копію товарно - транспортної № 17/6 від 29.06.2021 року, згідно якої автомобільним перевізником та вантажоодержувачем вказано ТОВ «БАЛКАНТЕХ», проте така копія також не містить підпису керівника або уповноваженої особи та печатки відповідача, а зазначений на цій ТТН підпис від вантажоодержувача «Булига А.Ф.» поставлено невідомою особою, яка не є ані працівником відповідача, ані його уповноваженою особою. До того ж, у власності (користуванні) відповідача не було й вказаного автомобілю Мерседес НОМЕР_1 , а в графі пункт розвантаження відсутня точна адреса такого постачання, що унеможливлює встановити пункт розвантаження та його належність відповідачу. Також звертає увагу, що в якості товаро-супровідних документів у вказаній ТТН № 17/6 від 29.06.2021 року зазначена лише видаткова накладна № 424 від 29.06.2021 року, у той час як у позовній заяві позивач зазначає про постачання товарів і за видатковими накладними № 392 від 16.06.2021 року на суму 92 400,00 грн.; № 447 від 05.07.2021 року на суму 346 500,00 грн.; № 477 від 12.07.2021 року на суму 212 520,00 грн.; № 444 від 02.07.2021 року на суму 231 000,00 грн.

Вищевказане, на думку відповідача свідчить про те, що факт постачання товарів за вказаними видатковими накладними безумовно є непідтверджений долученим позивачем товаро-транспортним документом.

Позивачем також в обґрунтування заявлених фактів постачання долучено копії довіреностей № 264 від 02.07.2024 року, № 202 від 02.07.2021 року, № 263 від 02.07.2021 року, № 262 від 02.07.2021 року, ознайомившись з якими, відповідач вважає за необхідне зазначити, що на вказаних копіях виявлено підпис невідомої особи в графі «одержано», вчиненої за директора ТОВ «БАЛКАНТЕХ» О.А. Слісаренка. Відповідач категорично заперечує факт підписання цих документів керівником О.А. Слісаренком, зазначає про підроблення його підпису. На факт підробки долучених позивачем довіреностей свідчать також й ознаки комп`ютерного монтажу шляхом накладення зображення за допомогою технічних засобів печатки ТОВ «БАЛКАНТЕХ», яка навіть і без спеціального експертного дослідження має вигляд нереальної, збільшеної за розміром, а отже підробленої. До того ж сумніви в реальності факту постачання товарів викликають і визначення дати нібито приймання таких товарів 02.07.2021 року у співставленні з датою самого постачання згідно наданої позивачем ТТН № 17/6 від 29.06.2021 року.

Щодо долучених позивачем податкових накладних, відповідач зокрема зазначив, що факт постачання позивачем відповідачу товару не підтверджується первинними документами внаслідок наявності у них дефектів, які не можуть вважаться неістотними, оскільки перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції зі сторони покупця (надані позивачем за цей період видаткові накладні, підписані та скріплені печаткою лише зі сторони продавця, ТТН не підписана відповідачем ані як вантажоотримувачем, ані як автоперевізником, довіреності на отримання ТМЦ мають ознаки підробки, відповідачем не підписувались, товари за ними не приймались).

Також, відповідач із посиланням на постанову Верховного Суду України від 18 квітня 2019 року у справі №910/493/18 заперечує і проти підписання його уповноваженою особою Акту звірки взаємних розрахунків станом на 05.01.2024 року, та зазначає, що дійсно, з 23.05.2023 року керівником ТОВ «БАЛКАНТЕХ» призначено В.В. Переверзєву. Такі відомості містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є загальнодоступними.

При цьому, за твердженнями відповідача, підпис, який вчинений на вказаному документі здійснений не керівником відповідача В.В. Переверзєвою, а іншою невідомою особою, тому, просить суд, у задоволенні позовної заяви про стягнення заборгованості за поставлений товар, судових витрат відмовити.

Також, відповідачем було надано до суду заяву свідка від 16.09.2024 року, а саме директора ОСОБА_1 у якій зокрема зазначено, що керівником ОСОБА_1 не вчинявся підпис від її імені на акті звірки взаєморозрахунків станом на 05.01.2024 року, оригінал якого був наданий позивачем в межах розгляду справи. З наданих позивачем актом звірки розрахунків станом на 05.01.2024 року.

Крім того, відповідачем було зазначено, що як повідомлено керівником відповідача, печатка підприємства вибувала з відання відповідача. Так, наприкінці грудня 2023 року, одним з працівників підприємства під час виїзду до контрагента для укладення чергового договору, така печатка була загублена.

Вищевказане на думку відповідача, свідчить про недоведеність позивачем позовних вимог.

Позивачем у своїх поясненнях які були надані до матеріалів справи, та у наданому клопотанні від 04.09.2024 року вх. № 25405 щодо оригіналів документів зокрема було зазначено, що причини через які позивач немає підписаних та засвідчених печаткою покупця видаткових накладних № 424 від 29.06.2021 року, № 392 від 16.06.2021 року, № 447 від 05.07.2021 року, № 477 від 12.07.2021 року, № 444 від 02.07.2021 року є втрата значної частини первинних документів облікових, фінансових та інших документів внаслідок обстрілів, авіаційних бомбардувань і ракетних ударів, завданих рф по територіх, де позивач здійснює господарську діяльність, а саме внаслідок обстрілів будівлі ТОВ "ХРМЗ" які орендує позивач, були значно пошкоджені і підлягають тривалому відновленню приміщення будівлі. Також, позивач зазначає, що саме в приміщенні цієї будівлі знаходилась бухгалтерія позивача, архів та інші офісні приміщення, де зберігались документи щодо господарської діяльності, у т.ч. і із відповідачем.

Суд, дослідивши наявні у матеріалах справи документи, оглянувши надані позивачем на виконання вимог ухвали суду оригінали документів, із урахуванням заперечень відповідача, заяви свідка відповідача, та пояснень позивача, зазначає наступне.

Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

При цьому, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.

Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Судом враховується, що принцип змагальності сторін у господарському судочинстві передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Суд зауважує, що питання належності та допустимості доказів вирішується судом під час вирішення спору по суті та прийняття рішення у справі.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

З наявних у матеріалах справи документі вбачається, що позивачем було поставлено товар на загальну суму 1 252 020,00 грн.

Вищевказана сума за твердженнями позивача підтверджується наступними документами:

- від 29.06.2021 року № 424 на суму 369 600,00 грн., рахунок № 470 від 29.06.2021 року, податкова накладна № 68 від 29.06.2021 року, довіреність № 263 від 02.07.2021 року;

- від 16.06.2021 року № 392 на суму 92 400,00 грн., рахунок № 435 від 16.06.2021 року, податкова накладна № 40 від 16.06.2021 року, довіреність на отримання товару № 202 від 02.07.2021 року;

- від 05.07.2021 року № 447 на суму 346 500,00 грн., рахунок № 497 від 05.07.2021року, податкова накладна № 17 від 05.07.2021 року;

- від 12.07.2021 року № 477 на суму 212 520,00 грн., рахунок № 519 від 12.07.2021 року, податкова накладна № 44 від 12.07.2021 року;

- від 02.07.2021 року № 444 на суму 231 000.00 грн., рахунок № 489 від 02.07.2021 року, податкова накладна № 11 від 02.07.2021 року.

При цьому, відповідач у наданих до суду запереченнях на клопотання (заяву) заперечення на клопотання позивача (вх № 22156 від 04.09.2024 року) просить суд, не брати до уваги надані позивачем копії доказів: довіреності № 264 від 02.07.2024 року, № 202 від 02.07.2021 року, № 263 від 02.07.2021 року, № 262 від 02.07.2021 року, оскільки позивачем не було надано до суду оригіналів відповідних доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, та наявні у матеріалах справи надані позивачем оригінали доказів, враховує заперечення відповідача щодо довіреностей на отримання товару, та зазначає наступне.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

У частині третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Крім того, суд приймає до уваги, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).

Також, аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

При цьому, реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Саме дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

17.10.2019 року набув чинності Закон України від 20.09.2019 року № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

З аналізу вищевикладеного слідує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 року №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до частини 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано відсутність заборгованості за поставлений позивачем товар на загальну суму 1 252 020,00 грн.

Крім того, суд приймає до уваги, що самі лише посилання відповідача на не підписання акту звірки взаєморозрахунків, за наявності відбитка штемпеля не спростовують наявну у відповідача заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 1 252 020,00 грн.

При цьому, судом було досліджено у судовому засіданні надані позивачем на вимогу суду оригінали документів.

У зв`язку зі чим, за висновком суду, не було встановленого на підставі наявних у матеріалах справи документів інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а надані позивачем докази у підтвердження позовних вимог мають перевагу як більш вагомих доказів, тобто існування стверджуваної останнім обставини із урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (наданий відповідачем).

Суд зазначає, що його обов`язком при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З огляду на викладене суд зазначає, що учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у позовній заяві, не спростовують вказаного висновку.

При цьому, суд приймає до уваги, що відповідачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження викладених як у відзиві на позовну заяву, так і у заяві свідка обставин, а надані директором відповідача ОСОБА_1 пояснення у судовому засіданні 13.11.2024 року не спростовують наявності заборгованості перед позивачем. Крім того, суд враховує, що на момент виникнення спірних правовідносин, у відповідача був інший директор, тому усні пояснення директора відповідача у судовому засіданні 13.11.2024 року містять суперечливі відомості.

Суд не приймає посилання директора відповідача на те, що печатка була загублена, оскільки останнім не надано до суду жодного доказу у підтвердження викладених посилань.

Враховуючи вищевикладене, суд, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, враховуючи викладені обставини справи і наведені норми законодавства, що врегульовують спірні правовідносини сторін, суд надає перевагу доводам позивача, наведеним позовній заяві, заявах по суті справи та усних пояснень, оскільки надані ним докази в сукупності на підтвердження позовних вимог визнаються судом більш вірогідними, ніж докази надані відповідачем на підтвердження наведених ним заперечень проти позовних вимог.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України також унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "РуїсТоріха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статтею 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018 року, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, які залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог..

У зв`язку із чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості із відповідача у розмірі 1 252 020,00 грн. є обґрунтованими та підлягаю до задоволення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача у розмірі 18 780,30 грн.

Керуючись статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76 - 79, 86, 129, 236 - 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Балкантех" (61166, м. Харків, просп. Науки, 36, кв. 514, ЄДРПОУ 38279165) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Технологічна група "Екіпаж" (61046, м. Харків, вул. Єнакіївська, буд. 4, ЄДРПОУ 21191464) суму заборгованості у розмірі 1 252 020,00 грн. та 18 780,30 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Інформація у справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

реквізити сторін:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Технологічна група "Екіпаж" (61046, м. Харків, вул. Єнакіївська, буд. 4, ЄДРПОУ 21191464);

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Балкантех" (61166, м. Харків, просп. Науки, 36, кв. 514, ЄДРПОУ 38279165).

Повне рішення складено "25" листопада 2024 р.

Суддя О.О. Ємельянова