Постанова

від 20.11.2024 по справі 911/1528/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 911/1528/15 (911/1017/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М.,

за участі секретаря: Купрейчук С.П.,

за участі представників судового засідання відповідно протоколу судового засідання від 20.11.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Національного банку України

на рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024

у справі № 911/1528/15 (911/1017/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріорітет Україна" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Татіщева Олександра Євгеновича

до 1. приватного виконавця Білан Світлани Володимирівни,

2. Державного підприємства "Сетам",

3. Приватного підприємства "Промбудсервіс 2005",

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідлей",

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні позивача - Національний банк України,

про визнання недійсним електронного аукціону (торгів), визнання недійсним та скасування протоколу, визнання недійсним та скасування акту,

у межах справи №911/1528/15

за заявою боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріорітет Україна"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

1. В провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа № 911/1528/15 за заявою боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріорітет Україна" про банкрутство.

2. Постановою Господарського суду Київської області від 06.05.2015 боржника визнано банкрутом та застосовано до нього ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора боржника.

3. У квітні 2023 року ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріорітет Україна" арбітражний керуючий Татіщев Олександр Євгенович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області із позовом до приватного виконавця Білан Світлани Володимирівни, Державного підприємства "Сетам", Приватного підприємства "Промбудсервіс 2005", Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідлей", в якому просив:

-визнати недійсним електронний аукціон (торги), проведений державним підприємством "Сетам" 05.10.2022 з реалізації лоту № 510330, об`єкту нежитлової будівлі майнового комплексу (літ. А, В, Г), загальною площею 3469,3 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Нова, буд. 1;

-визнати недійсним та скасувати протокол № 577260 проведення електронного аукціону (торгів) від 05.10.2022;

-визнати недійсним та скасувати акт про проведення електронного аукціону (торгів).

4. Як на підставу позовних вимог позивач послався на те, що на спірному аукціоні, проведеного в межах виконавчого провадження, було реалізоване майно, яке не належало на праві власності боржнику виконавчого провадження, а було у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріорітет Україна", який є боржником у справі 911/1528/15, позаяк у вказаній справі про банкрутство був визнаний недійсним аукціон з продажу майна боржника згідно з ухвалою Господарського суду Київської області від 15.04.2019, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2019 та постановою Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 911/1528/15.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

5. Рішенням Господарського суду Київської області від 01.02.2024 у справі №911/1528/15 (911/1017/23), яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024, відмовлено у задоволенні позову, з огляду на обрання позивачем неефективного способу захисту права, у цьому випадку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. До Верховного Суду від Національного банку України надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просить Суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 у справі №911/1528/15 (911/1017/23) та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву повністю.

7. На виконання вимог пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України скаржник посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України та зазначає, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами не було застосовано правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

-у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №367/6231/16-ц, від 27.04.2021 у справі №504/2824/17 та від 05.06.2018 у справі № 543/730/14-ц (щодо застосування абз. 1 ч. 1 ст. 203, абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України);

- у постанові Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №128/1106/20, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №438/610/14-ц, у постанові Верховного Суду України від 29.11.2017 у справі №668/5633/14-ц (щодо застосування абз. 1 ч. 1 ст. 50, п. 3 ч. 1 ст. 51, абз. 1 ч. 4 ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження");

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №910/2592/19.

Також скаржник зазначає, що судами при винесенні оскаржуваних судових рішень порушено норми процесуального та матеріального права, зокрема:

- порушено вимоги статті 236 ГПК України, щодо законності та обґрунтованості рішення, і щодо врахування висновків Верховного Суду про застосування норми права у подібних правовідносинах;

- порушено вимоги статті 269 ГПК України, щодо обов`язку суд апеляційної інстанції дослідити докази, які стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі;

- порушено вимоги ч. 1 ст. 650 ЦК України щодо особливості укладення договорів на аукціонах (публічних торгах), конкурсах та відповідність їх відповідними актами законодавства;

- порушено вимоги ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу;

- порушено вимоги ч. 1 ст. 203 ЦК України, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- порушено вимоги ч. 3 ст. 51 Закону України "Про виконавче провадження" згідно якої для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо: 1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; 3) наявна письмова згода заставодержателя.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

8. ТОВ «Рідлей» подано відзив на касаційну скаргу з проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

9. Ліквідатором ТОВ «Пріорітет Україна» подано відзив, у якому останній погоджується із доводами касаційної скарги та просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити позовні вимоги.

Провадження у Верховному Суді

10. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №911/1528/15 (911/1017/23) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М., що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 27.09.2024.

11. Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Національного банку України на рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 у справі №911/1528/15 (911/1017/23) та призначено до розгляду касаційну скаргу Національного банку України у справі №911/1528/15 (911/1017/23) на 20 листопада 2024 року о 12:20 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

12. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке.

13. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

14. Судами встановлено такі обставини справи:

-12.07.2018 Товарною біржею "Київська Універсальна" (організатор аукціону) проведено аукціон (статус - другий повторний) з продажу майна банкрута - ТОВ "Пріорітет Україна" у вигляді цілісного майнового комплексу, на якому реалізовано майно банкрута за ціною 827985,73 грн.

-Предмет продажу - майновий комплекс (літ. А, В, Г) загальною площею 3469,30 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Нова, буд. 1 (головний виробничий корпус - літ. "А", трансформаторна підстанція - літ. "В", склад для зберігання кисню - літ. "Г".

-Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.04.2019 у справі № 911/1528/15 за заявою Національного Банку України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріорітет Україна", арбітражного керуючого Карпунова Іллі Олексійовича, Товарної біржі "Київська Універсальна", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватного підприємства "Промбудсервіс 2005" про визнання результатів аукціону недійсними, задоволено заяву Національного Банку України та визнано недійсними результати проведеного Товарною біржею "Київська Універсальна" аукціону від 12.07.2018 з продажу майна ТОВ "Пріорітет Україна", визнано недійсним договір купівлі-продажу майна, укладений 16.07.2018 між ТОВ "Пріорітет Україна" в особі ліквідатора Карпунова І.О. (продавець) та ПП "Промбудсервіс 2005" (покупець).

-Вказана ухвала суду залишена без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2019 та Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 911/1528/15.

-Тобто, у зв`язку з визнанням аукціону недійсним боржник (позивач у даній справі) залишився власником майнового комплексу, проте майно вибуло з його фактичного володіння на підставі недійсного правочину купівлі-продажу, укладеного за результатами аукціону, та не було повернуто переможцем (ПП "Промбудсервіс 2005") незаконного аукціону на підставі рішення суду (ухвала Господарського суду Київської області від 15.04.2019 у справі № 911/1528/15).

-Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.03.2023, право власності на майновий комплекс (літ. А, В, Г) загальною площею 3469,30 кв. м, що розташований за адресою: м, Київ, вул. Нова, буд. 1, зареєстровано не за ПП "Промбудсервіс 2005", а за ТОВ "Рідлей" (код ЄДРПОУ 41113057).

-22.07.2021 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у справі №910/10538/21, яким частково задовольнив позов ТОВ "Мостобудівельний загін № 112", стягнув з ПП "Промбудсервіс 2005" заборгованість у загальній сумі 2 777 052,13 грн. Рішення суду не оскаржувалось сторонами та набрало законної сили.

-В подальшому, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Білан Світлана Володимирівна відкрила виконавче провадження № 66831316 з примусового виконання рішення Господарського суду від 22.07.2021 у справі № 910/10538/21 (Стягувач: ТОВ "Мостобудівельний загін № 112", Боржник: ПП "Промбудсервіс 2005").

-В межах вказаного виконавчого провадження приватний виконавець замовив аукціон з продажу нерухомого майна - майновий комплекс (літ. А, В, Г) загальною площею 3469,30 кв. м, що розташований за адресою: м, Київ, вул. Нова, буд. 1.

-05.10.2022 Державне підприємство "СЕТАМ" як організатор провело електронні торги з реалізації нерухомого майна, переможцем аукціону (торгів) визначено ТОВ "Рідлей" (покупець). Ціна продажу нерухомого майна склала - 9 248 696,00 грн.

-Позивач доводить, що нерухоме майно, яке було реалізовано на прилюдних торгах (аукціоні) у межах виконавчого провадження № 66831316, є власністю ТОВ "Пріоритет Україна", спірний електронний аукціон був проведений всупереч Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом МЮУ №2831/5 від 29.09.2016, Закону України "Про іпотеку" та Закону України "Про виконавче провадження". Порушення полягають у тому, що нерухоме майно не належало на праві власності ПП "Промбудсервіс 2005" як боржнику у виконавчому провадженні та на момент реалізації перебувало в іпотеці Національного банку України, були чинні обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, відтак аукціон підлягає визнанню недійсним, а також правовстановлюючі документи, оформлені за результатами торгів.

-Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що майно банкрута (ТОВ "Пріорітет Україна") було реалізовано незаконно, вибуло з його володіння на підставі правочину купівлі-продажу, який визнано в судовому порядку недійсним. --Після набрання рішенням суду законної сили не було повернуто у володіння банкрута переможцем (покупцем) аукціону, а було реалізоване у виконавчому провадженні в рахунок погашення заборгованості ПП "Промбудсервіс 2005" перед ТОВ "Мостобудівельний загін № 112". Право власності на майно зареєстроване за третьою особою - ТОВ "Рідлей" та перебуває у його фактичному володінні, яке зареєстроване на підставі результатів аукціону, проведеного 05.10.2022 у виконавчому провадженні. Отже, у виконавчому провадженні відбулось погашення заборгованості ПП "Промбудсервіс 2005" за рахунок майна, яке не належало боржнику виконавчого провадження, а належить банкруту (ТОВ "Пріорітет Україна") на праві власності. Таким чином, в разі визнання недійсним аукціону, який є правочином з продажу майна, переможець аукціону (покупець) буде зобов`язаний повернути куплене майно на користь ПП "Промбудсервіс 2005", який не є власником цього майна. В той же час, дійсний власник майна (банкрут та позивач) не є учасником правовідносин у виконавчому провадженні, в том числі і щодо організації та проведення аукціону, що відбувся 05.10.2022 та є спірним у даному позовному провадженні.

15. Суди попередніх інстанцій встановивши обставини справи щодо незаконного вибуття майна із володіння позивача (боржника у справі про банкрутство) на підставі недійсного правочину (визнаного недійсним в судовому порядку), обставин наступного продажу цього майна на користь останнього набувача (ТОВ "Рідлей") на підставі оспорюваного аукціону, дійшли висновку про неефективність обраного способу захисту права власності шляхом визнання недійсним результатів аукціону (правочину), за результатами якого майно не вибувало із власності боржника як дійсного власника такого майна.

16. У цьому випадку, на переконання судів попередніх інстанцій, ефективним способом захисту прав є саме витребування майна у кінцевого його набувача, оскільки, рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно

17. Суд касаційної інстанції погоджується із висновками попередніх судових інстанцій, з огляду на таке.

18. Предметом позову у цій справі є вимога позивача про визнання недійсним електронного аукціону (торги), за результатами якого було реалізоване у виконавчому провадженні в рахунок погашення заборгованості ПП "Промбудсервіс 2005" перед ТОВ "Мостобудівельний загін № 112" за рахунок майна, яке не належало боржнику виконавчого провадження, а належить банкруту ТОВ "Пріорітет Україна" на праві власності.

19. Статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

20. Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

21. Частинами першою та другою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

22. На підставі частини четвертої статті 236 ГПК України колегія суддів враховує правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункту 154), згідно з якою якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

23. Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, у якій об`єднана палата також зазначила, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

24. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14).

25. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, визнання правочину недійсним (статті 16 ЦК України).

26. Водночас визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України. Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5-5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

27. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29), від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц (пункт 62), від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 22)).

28. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-1 Згс22, пункт 127).

29. Отже, заявлена у справі, що переглядається, вимога позивача про визнання недійсним результатів торгів в результаті яких видбувся перехід права між відповідачами не відновить його право власності на спірний об`єкт нерухомого майна, а обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неналежним та неефективним, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

30. Що ж до належного способу захисту прав позивача, які він вважає порушеними, то колегія суддів звертається до правового висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 22.09.2021 у справі № 495/2521/16-ц (провадження № 61-6910св20), згідно з яким права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача із застосуванням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. Реституція не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі, оскільки в такому випадку позов має бути пред`явлено в порядку статті 388 ЦК України.

31. Верховний Суд неодноразово зазначав, що при обранні способу захисту права слід враховувати, що реституція, передбачена статтею 216 ЦК України, застосовується тільки між сторонами договору, який визнано судом недійсним чи нікчемним. Тому, вимога реституції не може пред`являтись особі, яка не була стороною такого договору, наприклад, у випадку коли майно було перепродано покупцем один чи декілька разів цій третій особі.

32. Предмет віндикаційного позову - є вимога про повернення майна з чужого незаконного володіння. Тобто, умовою віндикації є відсутність договірних відносин між сторонами спору (першим власником та останнім).

33. Вочевидь, якщо спір стосується правочину, укладеного самим власником, то його відносини з контрагентом мають договірний (зобов`язальний) характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних (зобов`язальних) відносинах один з одним, власник майна може використовувати тільки речово-правові способи захисту (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 521/20396/18).

34. Верховний Суд акцентує, що у спірних правовідносинах позивач просить суд визнати недійсними електронні торги і оформленого за результатами їх проведення протоколу, учасником яких він не є, при цьому останнім набувачем спірного майна є ТОВ "Рідлей" та спірне майно перебуває у його фактичному володінні, договірні відносини з ТОВ "Рідлей" у позивача також відсутні, тому повернення позивачу спірного нерухомого майна має здійснюватися із застосуванням норм статей 387, 388 ЦК України, оскільки умовою віндикації є відсутність договірних відносин між сторонами спору.

35. Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі № 916/585/18, та на який посилається скаржник у касаційній скарзі, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

36. Власник із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, свідоцтв, державних актів тощо, що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, із тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив.

37. Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94,147), від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 71, 76), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункти 55-57), від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункти 120-121, 123-124), від 16.09.2021 у справі № 910/2861 /18 (пункти 101,103), від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19 (пункти 9.32-9.33, 9.38), від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункти 86-87), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153-154, 167-168), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункти 39,42-44, 50), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 (пункт 9.47).

38. Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98,121,123), від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 114-116,142-144), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13- ц (пункт 67), від 12.02.2020 у справі № П/811/1640/17 (пункт 42), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц ,від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 37), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 94)).

39. Отже, якщо позивач вважає, що право власності на спірне нерухоме майно має бути зареєстроване за ним, а не за ТОВ "Рідлей", то єдиному належному способу захисту прав позивача відповідає позовна вимога про витребування цього нерухомого майна з володіння ТОВ "Рідлей" (особи, за якою зареєстроване право власності). Всі інші позовні вимоги є неналежними.

40. В свою чергу задоволення позовної вимоги заявленої у цьому спорі не призведе до повернення позивачу спірного нерухомого майна та відповідно до захисту прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріорітет Україна", тоді як у разі звернення позивача з віндикаційним позовом в порядку статей 387, 388 ЦК України судове рішення про задоволення позову буде підставою для державної реєстрації його прав на майно.

41. Таким чином суди попередніх судових інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на обрання позивачем неефективного способу захисту. Разом з тим, оскільки у цьому випадку вимога про реституцію не може бути пред`явлена Товариство з обмеженою відповідальністю "Пріорітет Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідлей", з яким у позивача відсутні договірні відносини, а вимога про віндикацію позивачем не заявлена, колегія суддів також приходить до висновку про обрання останнім неналежного способу захисту.

42. Зважаючи на те, що обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові незалежно від інших, установлених судом обставин, колегія суддів не надає оцінку іншим доводам касаційної скарги Національного банку України.

43. За таких обставин, наведені заявником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цих підстав.

44. Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних рішеннях, скаржник мав навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цього рішення, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішенням або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішенні, не свідчить про його незаконність.

45. Разом із тим посилання скаржника на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

46. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування оскаржуваних судових рішень є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

47. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

48. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

49. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

50. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

51. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, з урахуванням наведеного у цій постанові, у10 зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного рішення та постанови.

Розподіл судових витрат

52. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 01.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 у справі № 911/1528/15 (911/1017/23) залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.І. Картере

К.М. Огороднік