Постанова

від 18.11.2024 по справі 306/1462/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 року

м. Київ

Справа № 306/1462/23

Провадження № 61-8996св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Новікової Інни Станіславівни на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 14 травня 2024 року в складі колегії суддів Джуги С.Д., Собослоя Г. Г., Мацунича М. В.

в справі за позовом ОСОБА_2 до Колективного багатопрофільного підприємства «Хміль» про стягнення заборгованості за договором позики та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що 03 травня 2019 року між нею та Колективним багатопрофільним підприємством «Хміль» (далі - КБП «Хміль») укладено договір про тимчасову безвідсоткову фінансову позику на суму 5 000,00 дол. США, на виконання якого нею передані грошові кошти директоруКБП «Хміль». Дія договору закінчилася 03 травня 2022 року, але грошові кошти повернуто не було.

Станом на момент подачі позову заборгованість відповідача склала 184 550,00 грн, яку просила стягнути з відповідача.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

10 липня 2023 року до суду першої інстанції надійшла спільна заява ОСОБА_2 та представника КБП «Хміль» -Зайкіна А. В. про затвердження мирової угоди від 07 липня 2023 року.

10 липня 2023 року ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області затверджено мирову угоду від 07 липня 2023 року, укладену між ОСОБА_2 з одного боку та КБП «Хміль» в особі ОСОБА_3 , з іншого, на таких умовах.

Сторони визнають, що з моменту набуття законної сили ухвали Свалявського районного суду Закарпатської області про затвердження мирової угоди до ОСОБА_2 переходить право власності на будівлю - кафе, площею 67,7 кв. м із навісом, яке належить КБП «Хміль» на підставі свідоцтва про право власності, що видане Фондом державного майна України, представництвом по Свалявському району від 25 липня 1996 року № 19 за адресою: АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку площею 0,0110 га з кадастровим номером 2124010100:01:001:0047 із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка належить КБП «Хміль» на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 грудня 2012 року.

Провадження в справі закрито.

Ухвала суду мотивована тим, що умови мирової угоди не суперечать вимогам закону, не порушують прав, свобод чи інтересів інших осіб, що є підставою для закриття провадження в справі та затвердження мирової угоди відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 як особа, яка не брала участі в справі подав апеляційну скаргу на ухвалуСвалявського районного суду Закарпатської області від 10 липня 2023 року, в якій зазначав, що ухвала порушує його права та законні інтереси як засновника КБП «Хміль», крім того порушує права та законні інтереси інших співзасновників КБП «Хміль».

14 травня 2024 року ухвалою Закарпатського апеляційного суду апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі в справі, ОСОБА_1 закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 12 травня 2023 року в справі № 306/355/23 про відмову у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини встановлено, що ОСОБА_1 пропустив строк прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , який був керівником та підписантом від імені КБП «Хміль», і спадщину після його смерті не прийняв.

Отже, оскаржуваною ухвалою суду від 10 липня 2023 року не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , оскільки він не був і не є учасником спірних правовідносин між ОСОБА_2 та КБП «Хміль» про стягнення заборгованості за договором позики, і в оскаржуваній ухвалі не міститься жодних висновків про права та обов`язки заявника в спірних правовідносинах.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22 червня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Новікова І. С. через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 14 травня 2024 року, в якій просила її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суд апеляційної інстанції не враховав висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 18 січня 2018 року в справі №2-2688/11, а саме, що затвердження судом мирової угоди, якою вирішується питання переходу права власності, передбачає необхідність з`ясування, чи можливий такий перехід від однієї особи до іншої, чи не буде порушено право інших осіб та чи відсутні інші перешкоди для визнання такої угоди.

Суд, затверджуючи мирову угоду про перехід права власності від КБП «Хміль» до ОСОБА_2 , не перевірив, чи наявні повноваження в підписанта мирової угоди з боку юридичної особи та чи не буде порушено права інших осіб. Ці обставини залишилися поза увагою і суду апеляційної інстанції.

Доводи інших учасників справи

Відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

17 липня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її із Свалявського районного суду Закарпатської області.

У серпні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками КБП «Хміль» є: ОСОБА_4 зі статутним внеском - 91,5 %, ОСОБА_5 зі статутним внеском - 2,1 %, ОСОБА_6 зі статутним внеском - 2, 1%, ОСОБА_7 зі статутним внеском - 2,1 % , ОСОБА_8 зі статутним внеском - 2, 1%.

ОСОБА_4 був керівником та підписантом від імені КБП «Хміль».

03 травня 2019 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та КБП «Хміль» (позичальник) в особі директора ОСОБА_4 , який діяв на підставі статуту, укладено договір позики (безвідсотковий), відповідно до якого позикодавець передав позичальнику безпроцентну позику в сумі 5 000,00 дол. США, а позичальник зобов`язався її повернути в строк до 03 травня 2022 року (а. с. 7).

Передача грошових коштів у розмірі 5 000,00 дол. США директору КБП «Хміль» ОСОБА_4 від ОСОБА_2 підтверджена розпискою від 03 травня 2019 року (а. с. 8).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

21 травня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до відповідача з претензією про повернення вказаних коштів, яка залишилася без задоволення.

Відповідно до витягу зі спадкового реєстру після смерті ОСОБА_4 відкрита спадкова справа.

Спадкодавець ОСОБА_4 є дядьком заявника за апеляційною скаргою - ОСОБА_1 .

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті його дядька ОСОБА_4 за правом представлення за своїм батьком ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 (справа № 306/355/23).

12 травня 2023 року рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області в справі № 306/355/23, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 18 квітня 2014 року, в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено.

Зазначеним рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 пропустив строк на прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_4 і спадщину після його смерті не прийняв.

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, про закриття апеляційного провадження.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Конституційний Суд України в Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1. пункту 3 мотивувальної частини).

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (частина третя статті 18 ЦПК України).

У частині першій статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду 18 вересня 2024 року в справі № 161/16885/21, від 29 серпня 2024 року в справі № 640/13084/15, від 22 травня 2024 року в справі № 166/552/23, від 13 квітня 2022 року в справі № 333/796/19, від 06 жовтня 2022 року в справі № 681/577/15-ц та інших.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Указаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 17 лютого 2020 року в справі № 668/17285/13-ц, а також із правовою позицією Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною в постанові від 16 січня 2020 року в справі № 925/1600/16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 921/730/13-г/3 сформульовано висновок про те, що в разі, якщо скаржник лише робить припущення, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що оскаржуваним рішенням вирішено його права, інтереси та/або обов`язки, то такі посилання з огляду на наведене вище не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги.

У постанові від 17 лютого 2020 року в справі № 668/17285/13-ц Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Апеляційний суд на виконання вимог процесуального закону відкрив апеляційне провадження в справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який не брав участі в справі. Вважав, що суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному судовому рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки заявника, тому виснував про закриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Колегія суддів зауважує, що апеляційний суд здійснює апеляційний перегляд судових рішень судів першої інстанції лише в тих випадках, коли такий перегляд ініціює особа, яка має право на апеляційне оскарження відповідно до вимог частини першої статті 352 ЦПК України.

З огляду на зазначене та з урахуванням змісту спору, вирішеного в цій справі ухвалою Свалявського районного суду Закарпатської області від 10 липня 2023 року, ОСОБА_1 не може вважатись особою, права чи законні інтереси якої вирішено цією ухвалою, оскільки він не був і не є учасником спірних правовідносин між позивачкою ОСОБА_2 та КБП «Хміль» щодо стягнення заборгованості за договором позики, і в оскаржуваній ухвалі не міститься жодних висновків про права та обов`язки заявника в спірних правовідносинах.

Також ОСОБА_1 не підтвердив і свого правового зв`язку з КБП «Хміль».

Такі обставини підтверджуються рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області суду від 12 травня 2023 року в справі № 306/355/23, яке набрало законної сили і яким встановлено, що ОСОБА_1 пропустив строк прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_4 (керівника КБП «Хміль») і спадщину після його смерті не прийняв.

Встановивши, що під час ухвалення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , відтак заявник не є особою, який має право на апеляційне оскарження цієї ухвали, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Посилання представника ОСОБА_1 в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18 січня 2018 року в справі № 2-2688/11, є безпідставним, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року в справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

У справі № 2-2688/11, на яку посилається представник заявника в касаційній скарзі, з позовом до суду звернулося Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» про стягнення з відповідачки заборгованості за договором про іпотечний кредит. Заочне рішення суду про задоволення позову банку в справі оскаржувала в апеляційному та касаційному порядку сама відповідачка, за результатами розгляду її апеляційну та касаційну скаргу було залишено без задоволення, заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Тобто обставини справи № 2-2688/11 не є подібними обставинам справи, що переглядається. У справі № 2-2688/11 не досліджувалося, чи вирішувалося питання про права, інтереси та свободи осіб, які не були залучені до участі в справі.

Верховний Суд зазначає, що рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті в разі, якщо ним не вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що звернулася з апеляційною скаргою. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року в справі № 187/385/20 (провадження № 61-4044св23).

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

За таких обставин висновки апеляційного суду в цій справі не суперечать сталій практиці Верховного Суду та не свідчать про неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Новікової Інни Станіславівни залишити без задоволення.

Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 14 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська