Постанова

від 14.11.2024 по справі 204/1376/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8341/24 Справа № 204/1376/23 Суддя у 1-й інстанції - Чудопалова С. В. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Максюти Ж.І.

суддів - Космачевської Т.В., Халаджи О.В.

за участю секретаря - Ніколиної А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Органу опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2024 року по цивільній справі за позовом Органу опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Комунальний заклад соціального захисту «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Обійми» Дніпровської міської ради про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И Л А:

Орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення з них аліментів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 був усиновлений відповідачами на підставі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30.09.2010. Хлопчик проживав з батьками за адресою: АДРЕСА_1 .

27.08.2019 відповідачі звернулись до управління-служби у справах дітей виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради із заявою щодо тимчасового влаштування дитини до відповідного закладу, однак їм було відмовлено, у зв`язку з відсутністю на те підстав. Після чого родину було направлено до центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді для надання соціальних послуг.02.12.2019 до управління-служби у справах дітей Чечелівської районної у місті Дніпрі ради надійшла інформація, що мати дитини 01.12.2019 вчинила фізичне насильство відносно хлопчика. З дитиною та батьками були проведені бесіди, як спеціалістами управління-служби так і працівниками поліції. Батьки заперечували факт насильства, просили дитину сказати правду.

Враховуючи ситуацію, яка склалася в родині, небажання дитини повертатися в сім`ю, за клопотанням управління-служби у справах дітей виконкому Чечелівської районної у місті Дніпрі ради ОСОБА_1. на підставі його заяви від 02.12.2019 влаштовано до комунального закладу соціального захисту центру соціально-психологічної реабілітації дітей Дніпровської міської ради. З 02.12.2019 до теперішнього часу дитина перебуває в КЗСЗ «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Обійми» Дніпровської міської ради» на повному державному забезпеченні та навчається у 10 класі КЗО «СЗШ № 44» ДМР. Батьки дитини понад три роки не проживають з хлопчиком, не утримують не займаються його вихованням, розвитком, не вживають заходів щодо отримання дитиною повної загальної середньої освіти, не контролюють його стан здоров`я, відмовляються його забирати. Жодних заходів на налагодження контактів з дитиною батьки не виявляли, з адміністрацією закладу на зв`язок не виходили.

Представник позивача вважає, що відібрання дитини без позбавлення батьків батьківських прав відповідатиме найкращому забезпеченню його інтересів, а також є обґрунтованим, достатнім та виправданим, з огляду на ситуацію, яка склалася на сьогоднішній день, заходом впливу на батьків. У зв`язку з чим представник позивача звернулася до суду із відповідними позовними вимогами.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2024 року у задоволенні позовних вимог Органу опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Комунальний заклад соціального захисту «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Обійми» Дніпровської міської ради про відібрання дитини, без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів відмовити у повному обсязі - відмовлено.

В апеляційній скарзі представник Органу опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської радипосилаючись на те, що рішення суду ухвалене з не повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає те, що судом залишено поза увагою факти ухилення батьків від виконання своїх обов`язків по вихованню та утриманню дитини. Крім того, відповідачі не довели суду можливість виконання батьківських обов`язків незалежно від їх волі, це лише відсторонення і небажання, а тому представник апелянта вважає за доцільне відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських права та стягнення аліментів на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1.

Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Так, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Судом встановлено, що 31.05.2008 відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебувають в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується відповідними відмітками у паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 та паспорті громадянина України серії НОМЕР_2 , а також під час розгляду справи визнавалось учасниками справи (а.с.15-20).

Рішенням виконавчого комітету Кіровської районної у місті Дніпропетровську ради № 491 від 13.11.2009 було вирішено встановити опіку та призначити ОСОБА_3 опікуном над малолітньою дитиною - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та визначено місце проживання малолітнього хлопчика за місцем проживання опікуна за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.22-24).

Відповідно до ч. 1 ст. 207 СК України, усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30.09.2010 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 усиновили малолітнього ОСОБА_6 (а.с.22-24).

03.12.2010 Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції було повторно видано свідоцтво про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_3 , актовий запис № 756, в якому його батьками було зазначено: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_3 (а.с. 21).

Відповідачі, крім ОСОБА_1 мають ще двох малолітніх дітей: сина - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньку- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.72-83).

Відповідачі разом з дітьми: ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , проживали за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб№ 4944, виданою 02.08.2022 відділом обліку проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (а.с.25).

ОСОБА_1 навчався в Комунальному закладі освіти «Середня загальноосвітня школа № 31» Дніпровської міської ради. Після того, як останній приніс до школи травматичний пістолет, давав його іншим учням, погрожував однокласнику, а також вкрав у батьків гроші, останні перевели його до іншої школи - СШ № 120.

Всі вищевказані обставини були встановлені рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22.07.2020 по справі № 204/586/20, яке набрало законної сили 19.01.2021, а тому вказані обставини не підлягають доказуванню під час розгляду даної справи на підставі ч. 4 ст. 82 ЦПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З інформації, наданої за вих. № 148 від 05.12.2019 Комунальним закладом освіти «Навчально-виховний комплекс № 120 «Школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад (дитячий садок)» Дніпровської міської ради (а.с. 13), вбачається, що ОСОБА_1 , з 16.04.2019 навчався в КЗО «НВК №120» ДМР, показав себе зовні вихованою дитиною, мав середній рівень навчальних досягнень, заняття відвідував, був повністю забезпечений необхідним шкільним приладдям та особистими речами, схильний говорити неправду, красти, зводити наклепи, у вільний час спілкувався на вулиці з сумнівними друзями. На батьків ОСОБА_1 не скаржився, останні приділяли хлопцеві увагу, цікавились його справами, завжди миттєво реагували на дзвінки класного керівника, проте вже не мали на хлопця впливу (а.с.40).

27.08.2019 відповідачі звертались до Управління-служби у справах дітей Чечелівської районної у м. Дніпрі ради з заявою, в якій повідомили, що 27.05.2019 усиновлена ними дитина - ОСОБА_1 пішов з дому і почав проживати у батьків чоловіка, додому повертатись не хоче, не хоче, щоб вони його виховували, що унеможливлює виконання ними своїх батьківських обов`язків, як батьки вони вжили всіх заходів щодо виховання дитини, але жодних позитивних результатів це не дало. У зв`язку з викладеним відповідно до п. 31 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, просили тимчасово влаштувати ОСОБА_1 , який залишився без батьківського піклування, до відповідного закладу в межах своєї компетенції (а.с. 11-14).

Однак, 06.09.2019 комісією з питань захисту прав дитини при виконкомі Чечелівської районної у місті ради вирішено: відмовити у тимчасовому влаштуванні дитини ОСОБА_1 , до відповідного закладу у зв`язку з відсутністю підстав; направили батьків хлопчика до центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Чечелівської районної у місті Дніпрі ради для надання соціальних послуг родині; роз`яснити, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства з питання зняття батьківських прав необхідно батькам звертатися до суду. Вказана обставина також була встановлена рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22.07.2020 по справі № 204/586/20, а тому не підлягає доказуванню під час розгляду даної справи (а.с.28-32).

Як вбачається із матеріалів справи, 07.09.2019 ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 185 КК України, а саме близько 18:43 год. вчинив крадіжку на суму 307,50 грн., однак не досяг віку з якого настає кримінальна відповідальність, у зв`язку з чим відносно ОСОБА_3 було складено протокол про адміністративне правопорушення за невиконання обов`язків щодо виховання сина - ОСОБА_1 .

Постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09.10.2019 року по справі № 204/6643/19 ОСОБА_3 визнано винною у скоєнні вказаного адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, та звільнено її від адміністративної відповідальності на підставі ст. 22 КупАП у зв`язку із малозначністю правопорушення, обмежившись усним зауваженням (а.с. 41 на зворотному аркуші).

02.12.2019 ОСОБА_1 звертався до Управління-служби у справах дітей із заявою, в якій повідомив, що не хоче повертатись додому, йому не подобається в цій сім`ї, в них є насильство, а тому він бажає, щоб його забрали до Центру реабілітації (а.с.38-42).

У частині 1 статті 235 СК України закріплено, що орган опіки та піклування здійснює нагляд за дотриманням прав дітей, які усиновлені і проживають в Україні.

У зв`язку з цим, Управління-служба у справах дітей Чечелівської районної у місті Дніпрі ради звернулось до Управління-служби у справах дітей департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради з клопотанням про влаштування ОСОБА_4 до Центру для отримання комплексної психологічної, медичної, соціальної, педагогічної та інших видів допомоги, у зв`язку з ситуацією, яка склалась в родині та небажанням дитини повертатись в сім`ю. У вказаному клопотанні також зазначено, що 02.12.2019 до управління-служби надійшла інформація про те, що мати хлопчика 01.12.2019 вчинила фізичне насильство (вдарила ногою в живіт), батьки факт насильства заперечували, просили дитину сказати правду (а.с.38-42).

З 02.12.2019 дитина ОСОБА_1 , перебуває в Комунальному закладі соціального захисту «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Обійми» Дніпровської міської ради (попередня назва - Комунальний заклад соціального захисту Центр соціально-психологічної реабілітації дітей Дніпровської міської ради, найменування змінено на Комунальний заклад соціального захисту «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Обійми» Дніпровської міської ради з 01.01.2021 згідно з рішенням Дніпровської міської ради VII скликання від 22.07.2020 року «Про перейменування Комунального закладу соціального захисту центру соціально-психологічної реабілітації дітей Дніпровської міської ради», на підтвердження чого надано довідку № 01-13/72 від 12.04.2021 (а.с. 26, 40 на зворотному аркуші).

Як вбачається із психолого-педагогічної характеристики, виданої психологом центру соціальної і психологічної реабілітації дітей м. Дніпро від 02.06.2020, вихованець ОСОБА_1 має схильність до опосередкованої агресії, може пліткувати, таємно скаржитись на інших, не достатньо щирий, перестав мати довіру до себе. Здатен на непередбачувані ризикові асоціальні вчинки, декілька разів намагався самовільно залишити заклад та підбурював на втечу інших дітей (а.с.74).

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22.07.2020 (по справі № 204/586/20) відмовлено у задоволенні позовної заяви відповідачів до органу опіки та піклування виконавчого комітету Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Соборний районний у місті Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), виконавчий комітет Новопавлівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області про скасування усиновлення та поновлення первинного актового запису про народження (а.с. 27-33).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19.01.2021р. рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22.07.2020 було залишено без змін (а.с. 33-37).

Постановою Верховного Суду від 27.10.2021 рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22.07.2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19.01.2021 року - залишено без змін (а.с. 40).

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12.07.2022р. у задоволенні позову органу опіки та піклування - Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, який діяв в інтересах дитини ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та стягнення з них аліментів було відмовлено (а.с.38-43).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01.11.2022 апеляційну скаргу органу опіки та піклування - Центральної адміністрації Дніпровської міської ради в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 було залишено без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12.07.2022 залишено без змін (а.с.32-49).

Згідно наказу №153/1, виданого начальником управління-служби у справах дітей від 07.11.2022 ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні-службі у справах дітей Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, як такий, що опинився у складних життєвих обставинах з підстав «виховання у сім`ї, у якій батьки ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дитини» (а.с. 49-50).

Відповідно до листа директора центру комунального закладу соціального захисту «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Обійми» Дніпровської міської ради» №01-20/13 від 25.01.2023 вбачається, що на першому етапі перебування в закладі в співбесіді з практичним психологом центру ОСОБА_10 , ОСОБА_1 виказував бажання повернутися до сім`ї, признавав, що оговорив батьків, про що дуже шкодує (а.с.53).

Головою Центральної адміністрації Дніпровської міської ради Клюєвим А. прийнято розпорядження «Про затвердження висновку щодо доцільності відібрання неповнолітнього ОСОБА_1 від батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та підписано відповідний висновок №24-р від 03.02.2023 (а.с.10-14). Згідно ухвали Перечинського районного суду Закарпатської області від 01.06.2023 клопотання прокурора Великоберезнянського відділу Ужгородської окружної прокуратури про застосування відносно ОСОБА_1 примусових заходів виховного характеру у кримінальному провадженні № 120230710700001023 від 24.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст 297 КК України було задоволено та до неповнолітнього ОСОБА_1 застосовано примусові заходи виховного характеру у вигляді застереження, обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього, що полягає у забороні перебувати за межами постійного місця проживання без супроводу дорослих в період часу з 21:00 год вечора до 06:00 год ранку, а також заборонено вивідувати розважальні заклади строком на один рік. Вказана ухвала суду набрала законної сили 09.06.2023 (а.с.124-125).

Відповідно довідки №01-20/19, виданої завідувачем відділення термінового влаштування дітей КЗ СЗ «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Обійми» Дніпровської міської ради» від 22.02.2024 вбачається, що ОСОБА_1 заволодівши чужими грошима, самовільно вночі, відкривши вікно спальної кімнати виделкою, покинув заклад. Після виявлення факту втечі дитини, була викликана поліція та написана заява про розшук неповнолітнього. Поліцією ведуться розшукові заходи. Крім того зазначено, що станом на 22.02.2024 місцезнаходження ОСОБА_1 невідомо (а.с.150).

Частиною третьою статті 51 Конституції України встановлено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 11 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За змістом частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В силу пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Як передбачено статтею 170 СК України, суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Статтею 171 СК України визначено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Україною 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (пункт 1 статті 9 Конвенції про права дитини).

Із положень статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частини четвертої статті 10 ЦПК України слідує, що суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Мамчур проти України» («Mamchur v. Ukraine», заява №10383/09, рішення від 16 липня 2015 року, пункт 100) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Також у рішенні від 7 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» («Hunt v. Ukraine», заява №31111/04, пункти 57-58) Європейський суд з прав людини вказав на те, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до сина.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що проживання дитини разом із батьками в сім`ї відповідає найкращим її інтересам, оскільки дитина має право на особисте піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Розлучення дитини з батьками може бути обумовлене лише виключними обставинами, в тому числі неправомірною поведінкою батьків, яка призводить до грубого порушення економічних, соціальних і культурних прав дитини, створює загрози для безпечних умов її проживання та розвитку, перешкоджає належному матеріальному забезпеченню дитини.

Відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав є одним із заходів сімейно-правової відповідальності, яка спрямована на захист прав та інтересів дитини, настає при винній поведінці батьків на підставах і у порядку, передбачених законом, та породжує настання невигідних для батьків наслідків, у тому числі втрату права на виховання дитини.

Одними з підстав відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав є ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, а також існування небезпеки для життя та здоров`я дитини на час перебування дитини у батьків або одного з них.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійний характер.

Водночас небезпека для життя дитини (створення реальної можливості загибелі) та небезпека для здоров`я (вплив чинників середовища життєдіяльності, що створює загрозу здоров`ю) мають існувати внаслідок умисного невиконання батьком та/або матір`ю дитини своїх батьківських обов`язків.

Відібрання дитини провадиться в судовому порядку.

Якщо дитина (з урахуванням віку та зрілості) здатна сформулювати власні погляди, то вона повинна бути заслуханою в ході судового розгляду з усіх питань, що стосуються її особисто, у тому числі щодо вирішення між батьками, іншими особами спору про позбавлення батьківських прав (див. статтю 12 Конвенції про права дитини).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Обґрунтовуючи позов, Орган опіки та піклування послався на те, що відповідачі ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків.

Судом першої інстанції встановлено, що до 02.12.2019, тобто до моменту поміщення ОСОБА_1 до Комунального закладу соціального захисту «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Обійми» Дніпровської міської ради, відповідачі виконували свої батьківські обов`язки щодо дитини, а саме: піклувались про розвиток дитини, спілкувались з дитиною, проводили з дитиною бесіди щодо загальновизнаних норм поведінки та спілкування з оточуючими, забезпечували необхідне харчування дитини, медичний догляд та лікування, його навчання, забезпечували одягом та необхідними особистими речами, за викликами вчителів одразу ж з`являлись до школи, разом з дитиною відвідували психологів та психіатрів, також хлопчик відвідував заняття з волейболу та малювання. Вказані обставини визнавались представником позивача під час розгляду справи, а також були підтверджені самим неповнолітнім ОСОБА_1 , думку якого судом було вислухано 20.11.2023.

Сам неповнолітній ОСОБА_1 під час розгляду справи визнав, що він насправді обмовив своїх батьків та казав неправду, коли повідомляв про те, що батьки застосовували до нього психологічне та фізичне насильство, а також неналежним чином виконували свої батьківські обов`язки щодо його виховання, і вказані обставини не відповідають дійсності.

Після 02.12.2019 відповідачі були позбавлені можливості належним чином виконувати свої батьківські обов`язки, у зв`язку зтим, що їх малолітній син проживав окремо від них та спілкуватися з ними не бажав.

Як вбачається з листа директора центру комунального закладу соціального захисту «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Обійми» Дніпровської міської ради» №01-20/90 від 10.08.2022 ОСОБА_1 постійно спілкувався в телефонному режимі з мамою ОСОБА_3 , остання надавала йому поради щодо подальшого навчання, поведінки, цікавилася його планами на майбутнє. В центрі ОСОБА_1 також відвідувала його бабуся ОСОБА_13 , яка привозила йому речі, солодощі, тощо. Також зазначено, що під час бесіди з хлопчиком було з`ясовано, що він дуже шкодує про свою поведінку та має бажання повернутися до сім`ї (а.с.52).

Наразі, як вбачається із матеріалів справи, неповнолітній ОСОБА_1 21.11.2023 втік із закладу та на час розгляду справи перебуває у розшуку, місце знаходження останнього невідоме.

Таким чином, відповідачі не мають можливості належним чином виконувати свої батьківські обов`язки не з власної волі та не через свою винну поведінку, а у зв`язку з таким бажанням дитини - неповнолітнього ОСОБА_1 , який сам звернувся до управління-служби у справах дітей з заявою, в якій повідомив, що бажає проживати окремо від батьків.

Судом встановлено та визнавалося сторонами, що між відповідачами та дитиною склалися насправді складні стосунки, які на теперішній час стають перешкодою для належного спілкування батьків та сина.

При цьому, під час розгляду справи не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що небажання неповнолітнього проживати разом з відповідачами обумовлено саме неналежним виконанням відповідачами своїх батьківських обов`язків.

Проте думка неповнолітнього ОСОБА_1 змінилася, останній в судовому засіданні повідомив, що на теперішній час має бажання проживати з батьками та намір налагодити з ними стосунки.

Вказані обставини виключають можливість задоволення позову Органу опіки та піклування про відібрання дітей у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без позбавлення їх батьківських прав.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Доводи поставника апелянта про те, що вказане рішення їм необхідно для оформлення неповнолітньому ОСОБА_1 паспорту громадянина України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, як пояснили опікуни дитини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції, вони не заперечують звернутись до центра надання адміністративних послугз заявою про видачу паспорту дитині ОСОБА_1 , при умові сприяння в цьому питанні саме працівників КЗСП «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Обійми» ДМР

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про відібрання дитини, яке відповідає вимогам закону.

Підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Органу опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: