Постанова

від 13.11.2024 по справі 179/1845/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9853/24 Справа № 179/1845/23 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

за участюсекретаря судовогозасідання Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ямкового Віктора Феофановича на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2024року та додаткове рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2024 року уцивільній справіза позовом Приватного підприємства «Приорільське» («Пролетар-Агро») до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про стягнення збитків (упущеної вигоди),

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2023 року ПП Приорільське звернулося до суду з позовною заявою, уточненою у червні 2024 року, пред`явленою до ОСОБА_1 , визначивши третьою особою ОСОБА_2 , на предмет стягнення з відповідача суми упущеної вигоди в розмірі 228 953,04 грн, обґрунтовуючи це тим, що позивач є суб`єктом господарювання, займається вирощуванням сільськогосподарських культур. Для здійснення господарської діяльності орендує земельні ділянки у фізичних осіб - власників земельних паїв.

25 липня 2012 року між ПП «Приорільське» (до перейменування - ПП «Пролетар-Агро») та відповідачем, як власником земельних ділянок, були укладені два договори оренди належних їй на праві власності земельних ділянок:

- договір (без номера) оренди земельної ділянки площею 7,080 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1222386800:01:008:0017;

- договір (без номера), земельної ділянки площею 7,080 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1222386800:01:008:0019.

Відповідно до п. 2.3.1 договорів оренди за погодженням сторін строк їх дії було визначено на 10 років, починаючи з дати реєстрації в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі в Магдалинівському районному відділі ДП «Центр державного земельного кадастру». Так як вказані договору були зареєстровані в землевпорядній організації 25 липня 2012 року, з урахуванням вказаного пункту договору строк їх дії закінчувався 25 липня 2022 року.

У зв`язку з воєнними діями та введенням на території України режиму воєнного стану 24 березня 2022 року Верховною радою України були внесені зміни до Земельного Кодексу України, зокрема, розділ X«Перехідні положення»Земельного КодексуУкраїни був доповнений п. 27, згідно якого під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей:

1) вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель", щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення:

а) державної, комунальної власності, невитребуваних, нерозподілених земельних ділянок, а також земельних ділянок, що залишилися у колективній власності і були передані в оренду органами місцевого самоврядування;

б) приватної власності.

Таким чином, на законодавчому рівні строк дії вищеназваних договорів оренди було автоматично продовжено на один рік, тобто, в даному випадку до 25 липня 2023 року без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Однак, в період дії договорів оренди земельних ділянок відповідач без будь-якого офіційного попередження уклала та зареєструвала договори оренди належних їй двох земельних ділянок з іншою особою ОСОБА_2 . Навесні 2023 року було виявлено, що ці земельні ділянки були засіяні насінням кукурудзи.

Позивач вважає, що відповідач своїми діями порушила права та майнові інтереси ПП «Приорільське», як належного орендаря земельних ділянок, а самовільне вилучення відповідачем своїх земельних ділянок із користування підприємства - орендаря, передача їх в оренду іншій особі в період дії договорів оренди створили у 2023 році ПП «Приорільське» перешкоди у їх використанні за цільовим призначенням, згідно умов договорів оренди.

З вини відповідача ПП «Приорільське» в 2023 році позбавлено можливості користуватися земельними ділянками, вирощувати на них сільськогосподарську продукцію та отримувати дохід, що призвело до завдання ПП «Приорільське» збитків з боку відповідача у вигляді упущеної вигоди на суму 228 953,04 грн, розрахунок якої складається з: 7 0800 га + 7,0800 га (загальна площа земельних ділянок) х 4,37 тони (середня урожайність на момент подачі позову) х 3 700 грн. (середня реалізаційна ціна) = 228 953,04 грн.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2024 року позовні вимоги ПП «Приорільське» («Пролетар-Агро») до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про стягнення збитків (упущеної вигоди)задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПП «Приорільське»:

- збитки у вигляді упущеної вигоди у сумі 354122,08 грн;

- судовий збір у сумі 5311,83 грн /а.с.4-6 Том ІІ/.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, договори оренди землі між позивачем та ОСОБА_1 автоматично вважалися поновленими на один рік, тобто, укладені 25 липня 2012 року строком на 10 років, договори оренди землі діяли до 25 липня 2023 року, тоді як відповідач протиправно та з порушенням як умов договорів, так і положень ст. 6,16,17,19 ЗУ Про оренду землі та ст. 792 ЦК України, уклала 30 січня 2023 року, в період дії попередніх договорів оренди, договори оренди тих же земельних ділянок з іншою особою ОСОБА_2 , чим порушила права орендаря ПП Приорільське, який не міг в цей період користуватись землею та отримувати дохід. Такими протиправними діями позивачеві з боку відповідача, як власника земельних ділянок, завдані збитки, які, у відповідності до ст. 22 ЦК України, є упущеною вигодою для позивача на суму 228 953,04 грн. Суд вважав доведеним безпосередній зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та заподіянням збитків, з чого вирішив стягнути з відповідача на користь позивача збитки у вигляді упущеної вигоди у сумі 354 122,08 грн та судовий збір у розмірі 5 311,83 грн.

Ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2024 року виправлено арифметичну помилку в рішенні Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2024 року та зазначено, що в резолютивній частині рішення від 12 серпня 2024 рову вказати суму стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди 228 9853,04 грн (а.с.16 Том ІІ).

Того ж дня Магдалинівським районним судом Дніпропетровської області ухвалено додаткове рішення, яким у відповідності ст.137,141 ЦПК України стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПП Приорільське витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000 грн (а.с.14,15 Том ІІ).

Не погоджуючись з вказаними рішеннями, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Ямкового В.Ф. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та відмову у стягненні витрат на правничу допомогу, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у позивача було відсутнє бажання продовжувати договори оренди у 2023 році, адже письмового наміру на продовження договорів оренди земельних ділянок до відповідача з боку позивача не надходило. Також зазначила, що позивач не використовував земельні ділянки після закінчення дії договорів оренди, тобто, після 25 липня 2022 року. Апелянт наголошує, що суд першої інстанції невірно застосував п.27 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, в редакції від 24 березня 2022 року, оскільки цей пункт стосується поновлення договорів оренди на 1 рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договорів оренди до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, строк яких закінчився після введення воєнного стану до набрання чинності ЗУ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель, який почав діяти 19 листопада 2022 року. Відповідач уклала договори оренди з ОСОБА_2 30 січня 2023 року, земельні ділянки того часу не оброблялись позивачем, а у Державному реєстрі речових прав були відсутні записи про право оренди позивача на спірні земельні ділянки. Таким чином, апелянт вважає, що позивач не довів свого порушеного права та завдання йому збитків з боку відповідача, як власника спірних земельних ділянок.

Також вважає, що позивачем не доведено і суму витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000 грн, яка стягнута судом додатковим рішенням, адже ані у первісному позові, ані в уточненому, позивачем не заявлялось про попередній розмір судових витрат, які позивач поніс чи очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Також не надано доказів, що адвокат Пономаренко О.Л. взагалі надавав послуги позивачеві, оскільки всі процесуальні документи безпосередньо складені позивачем, а докази сплати позивачем на користь адвоката коштів в матеріалах справи відсутня.

12 листопада 2024 року ПП Приорільське, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законними та обґрунтованими, просило залишити їх без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, обґрунтовуючи це тим, що твердження апелянта про відсутність підстав для стягнення шкоди є надуманими, адже договори оренди землі, укладені позивачем з відповідачем підпадали під дію п.27 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, в редакції від 24 березня 2022 року, та строк договорів автоматично продовжувався на 1 рік, тобто, до 25 липня 2023 року. Апелянт не спростувала наявність між позивачем та відповідачем орендних відносин, законодавче продовження дії договорів оренди, вилучення відповідачем орендованих позивачем земельних ділянок із користування орендаря, що є протиправною поведінкою власника землі та що призвело до негативних наслідків, завдання збитків позивачеві.

ОСОБА_2 своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 липня 2012 року між ПП «Приорільське» (до перейменування - ПП «Пролетар-Агро») та відповідачем як власником земельних ділянок були укладені два договори оренди належних їй на праві власності земельних ділянок:

- договір (без номера) оренди земельної ділянки площею 7,080 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1222386800:01:008:0017;

- договір (без номера), земельної ділянки площею 7,080 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1222386800:01:008:0019.

Відповідно до п. 2.3.1 договорів оренди за погодженням сторін строк їх дії було визначено на 10 років, починаючи з дати реєстрації в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі в Магдалинівському районному відділі ДП «Центр державного земельного кадастру». Так як вказані договору були зареєстровані в землевпорядній організації 25 липня 2012 року, з урахуванням вказаного пункту договору строк їх дії закінчувався 25 липня 2022 року.

30 січня 2023 року ОСОБА_1 уклала та зареєструвала право оренди належних їй двох земельних ділянок з ОСОБА_2 (а. с. 70-71).

Актом обстеження земельних ділянок 1222386800:01:008:0017 та 1222386800:01:008:0019, який складеного комісією Приорільського старостинського округу № 2 Личківської ТГ встановлено, що станом на 04 травня 2023 року здійснено сільськогосподарський обробіток, зокрема, закультивовано та засіяно насінням кукурудзи (а. с. 14).

Задовольняючи позовні вимоги ПП Приорільське, суд першої інстанції виходив з того, що строк дії договору оренди, укладених між ОСОБА_1 та ПП Приорільске 25 липня 2012 року, який за умовами договорів оренди закінчувався 25 липня 2022 року, однак, на підстав п.27 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, в редакції від 24 березня 2022 року, такий строк автоматично продовжився на 1 рік. Тобто, суд першої інстанції вважав встановленим, що строк дії договорів оренди закінчився 25 липня 2023 року, а, уклавши 30 січня 2023 року договори оренди тих же земельних ділянок з іншою особою, відповідач порушила майнові права та інтереси позивача, як орендаря, що призвело до завдання збитків у розмірі 228 953,04 грн.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів категорично не погоджується та вважає такий висновок безпідставним та таким, що ухвалений з порушенням вимог матеріального та процесуального права з наступних підстав.

Так, колегією суддів встановлено, що п.2.3.1 договорів оренди земельних ділянок, укладених 25 липня 2012 року між ПП Агрофірма Пролетар Агро та ОСОБА_1 , передбачено, що договори укладені строком на 10 років, починаючи з дня їх державної реєстрації.

Того ж дня зазначені договори були зареєстровані, тобто, початок дії договорі оренди є 25 липня 2012 року, а закінчення строку дії договорів є 25 липня 2022 року.

Суд першої інстанції, застосовуючи п.27 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, в редакції від 24 березня 2022 року, не застосував до спірних правовідносин закон, чинний на момент закінчення строку дії договорів оренди, тобто, станом на25 липня 2022 року.

У цей період діяв пункт 27 розділу X«Перехідні положення»ЗК України у редакції Закону України від 24 березня 2022 року № 2145-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», який передбачав:

-під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: 1) вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану.

Отже, законом прямо визначено юридичний факт, з яким закон пов`язує поновлення дії договорів оренди саме без волевиявлення сторін, а тому висновки суду першої інстанції про те, що така автоматична пролонгація запроваджена законодавцем на весь період 1 року пролонгації, не відповідає змісту наведених положень закону.

Така автоматична пролонгація договорів оренди земельних ділянок діяла до19 листопада 2022 року, тобто до моменту, коли набрав чинності Закон України № 2698-IX«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель».

Узагальнюючи викладене, колегія суддів доходить висновку про те, що з дня набрання чинності Законом України № 2698-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель», тобто, з 19 листопада 2022 року, автоматична пролонгація договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, укладених з фізичними особами, скасована.

Отже, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ПП Приорільське, дійшов помилкового висновку про наявність підстав порушеного права позивача з боку відповідача, оскільки укладені між сторонами договори оренди строком до 25 липня 2022 року на підставі положень пункту 27 Розділу X«Перехідні положення»ЗК України пролонговано до 25 липня 2023 року, тоді як 19 листопада 2022 року взяв початок дії Закон України № 2698-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель», а тому належить вважати, що саме з 19 листопада 2022 року закінчилась пролонгація дії договорів оренди на підставі п.27, укладених між позивачем та відповідачем у 2012 році, що судом першої інстанції не враховано та є неправильним застосуванням норм матеріального права.

Таких висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 29 березня 2023 року у справі №563/376/22.

Разом з цим колегія суддів наголошує, що, укладаючи 30 січня 2023 року договори оренди земельних ділянок з ОСОБА_2 , відповідач, як власник земельних ділянок, в силу ст. 317, 319 ЦК України, правомірно розпорядилась своїм майном та порушення прав позивача, як попереднього орендаря цих земельних ділянок, не відбулось, враховуючи закінчення дії договорів оренди від 2012 року саме з 19 листопада 2022 року.

Такі доводи апелянта колегія суддів повністю приймає до уваги та погоджується з твердженнями апелянта про відсутність порушення прав позивача відповідачем, як власником земельних ділянок, як і погоджується з тим, що матеріали справи не містять доказів зайняття спірних земельних ділянок позивачем станом на 25 липня 2022 року, який, до того ж, не виявляв бажання та не повідомляв письмово відповідача про намір продовження цих договорів оренди у 2023 році, як це передбачено п.2.3.3 договорів оренди від 25 липня 2012 року.

Разом з цим належить зазначити, що позивачем не доведено, в силу ст. 79-81 ЦПК України, завдання йому власником земельних ділянок збитків, які він оцінив у 228 953,04 грн.

Колегія суддів встановила, що відповідач не чинила перешкод орендареві ПП Приорільське у користуванні земельними ділянками щонайменш до 25 липня 2022 року, як і не чинила таких перешкод до закінчення пролонгації дії договорів, тобто, до 19 листопада 2022 року, а зворотнього позивачем не доведено ані в суді першої інстанції, ані при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Разом зцим колегіясуддів наголошує,що,хоча позивачемі обранийналежний спосібзахисту свогоправа увідповідності дост.15,16ЦК України,що узгоджуєтьсяз висновкамиВеликої ПалатиВерховного Суду,викладених упостанові від29листопада 2023року усправі №513/879/19,однак,доводи позивачащодо завданнязбитків відповідачемв розумінніст.22ЦК Україниколегіясуддів прийняти не може.

Так, упущена вигода є категорією визначення та розрахунок якої потребує урахування, зокрема, звичайних умов обороту, справедливості, розумності, компенсаційності відшкодування, які є оціночними поняттями, очевидно, що доведення таких обставин передбачає існування ряду міркувань (умовиводів), ймовірностей, а отже має здійснюватися із застосуванням стандарту переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Таким стандартом є стандарт вірогідності доказів, який з розумною впевненістю дозволяє стверджувати, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся (мав місце), аніж не був. Зокрема, з розумною впевненістю стверджувати доведеність позивачем наявності заподіяних йому збитків, правильність розрахунку збитків у вигляді упущеної вигоди, розміру упущеної вигоди, яка підлягає стягненню з боржника на користь кредитора тощо.

За цих умов збитки у вигляді упущеної вигоди підлягають відшкодуванню у разі: 1) коли заявлений кредитором не отриманий дохід (майнова вигода) був у межах припущення сторін на момент виникнення зобов`язань; 2) втрата доходу є ймовірним результатом порушення зобов`язання іншим контрагентом (боржником); 3) дохід не є абстрактним і може бути доведеним із розумним рівнем впевненості.

Відповідно до частини першої статті 22ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно із пунктом 4 частини першої статті 611ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно із частиною першою статті 623ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Частиною другою статті 22ЦК України визначено,що збиткамиє:1)втрати,яких особазазнала узв`язкузі знищеннямабо пошкодженнямречі,а такожвитрати,які особазробила абомусить зробитидля відновленнясвого порушеногоправа (реальнізбитки);2)доходи,які особамогла бреально одержатиза звичайнихобставин,якби їїправо небуло порушене(упущенавигода).

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Збитки якправова категоріявключають всебе йупущену (втрачену)вигоду (lucrumcessans),яка відрізняєтьсявід реальнихзбитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.

Окрім того,при визначеннінеодержаних доходів(упущеноївигоди)враховуються заходи,вжиті кредитором щодо їх одержання (частина четверта статті 623 ЦК України).

Отже для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 04 липня 2011 року у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі № 908/2261/17, від 31 липня 2019 року у справі № 910/15865/14.

У цивільномуправі протиправною вважається поведінка,яка порушуєімперативні нормиправа абосанкціоновані закономумови договору,внаслідок чогопорушуються праваіншої особи(такаповедінка особиможе виявлятисяу прийняттінею неправомірногорішення абоу неправомірнійповедінці (діяхабо бездіяльності)).Під збитками розуміється матеріальнашкода,що виражаєтьсяу зменшеннімайна потерпілогов результатіпорушення належногойому майновогоправа,та (або)применшенні немайновогоблага тощо.Причинний зв`язок між протиправноюповедінкою тазаподіяними збиткамивиражається втому,що протиправнідії заподіювачає причиною,а збиткиє наслідкомтакої протиправноїповедінки.Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Тож призверненні зпозовом провідшкодування заподіянихзбитків увигляді упущеноївигоди,позивач повинендовести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків.

Натомість,боржник зісвого бокумає доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов`язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання (стаття 614 ЦК України).

За змістом пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України, до складу збитків у вигляді упущеної вигоди входять:1) неотриманні стороною доходи, які вона могла б реально отримати за звичайних обставин якби її право не було порушено; 2) доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною; 3) неодержаний прибуток, на який сторона, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Отже згідно наведених норм упущеною вигодою є неодержаний (не отриманий) дохід, який кредитор міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Відповідно до статті 22ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому зверненняз вимогоюпро відшкодуваннязбитків увигляді упущеноївигоди покладаєна кредитора(позивача)обов`язоктакож довести,окрім наведеного,реальну можливістьотримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 910/12204/17, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18.

Тобто, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача, про що дійшов висновку у своїй постанові Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення, оскільки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані за звичайних обставин (мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер).

Окрім того, позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2019 року у справі № 908/2486/18, від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/3669/19, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18).

Ураховуючи наведене, пред`явлення позову про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, визначених статтею 22 ЦК України,покладає накредитора (позивача),обов`язокдовести:1)протиправність (неправомірність)поведінки заподіювачазбитків (боржника),2)наявність збитків,їх розмір,в числірахунку реальнуможливість отриманняним такихзбитків,3)причинний зв`язокміж протиправноюповедінкою тазбитками,а також4)вжитті нимзаходи дляотримання заявленихзбитків,тоді яквідповідач -має довести відсутність своєї вини у заподіянні заявлених до стягнення з нього збитків.

Колегія суддів наголошує, що саме таке визначення доведення збитків, тобто, упущеної вигоди наведено у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі №922/3928/20.

У справі, яка переглядається, встановлено відсутність протиправної поведінки власника земельних ділянок ОСОБА_1 по відношенню до орендаря ПП Приорільське, як і встановлено закінчення дії договорі оренди з 19 листопада 2022 року та укладання нею нових договорів з іншими орендарем лише 30 січня 2023 року.

Також колегією суддів не встановлено, що позивач здійснював свою господарську діяльність у весь зазначений спірний період та очікував на отримання прибутку у певному розмірі та за певних обставин, що свідчить про відсутність усіх підстав для застосування положень ст. 22 ЦК України до спірних правовідносин, наведених вище.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм процесуального та матеріального права.

Колегія суддів приймає апеляційні доводи апелянта, які є обґрунтованими та вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням як процесуального, так і матеріального права, що є наслідком його скасування на підставі ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового рішення у даній справі.

Також колегія суддів переглядає і питання розподілу судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України.

Так, позивачем сплачений судовий збір за подання позову у розмірі 5311,83 грн (а.с.1 том І), а з урахуванням відмови у задоволенні позовних вимог, належить віднести на рахунок позивача сплачений ним судовий збір у зазначеному розмірі.

Разом з цим, за подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судового збору у розмірі 7967,74 грн (а.с.43 Том ІІ) та з урахуванням того, що вимоги апеляційної скарги задоволені та відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача, належить стягнути з ПП Приорільське на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги 7967,74 грн.

Розглядаючи вимоги апеляційної скарги щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000 грн, що ухвалено додатковим рішенням від 22 серпня 2024 року у цій справі, колегія суддів доходить висновку, що у задоволенні заяви про стягнення судових витрат, поданої у відповідності до ч.8 ст. 141 ЦПК України, належить відмовити, а додаткове рішення від 22 серпня 2024 року скасувати, враховуючи скасування рішення суду першої інстанції від 12 серпня 2024 року та також відсутність чітко визначених адвокатом проведених робіт із витраченим часом на кожну з таких робіт, як це передбачено ст. 133-137 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката ЯмковогоВіктора Феофановича задовольнити.

Рішення Магдалинівського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від12серпня 2024рокута додатковерішення Магдалинівськогорайонного судуДніпропетровської областівід 22серпня 2024року скасувати з ухваленням нового рішення.

У задоволенніпозову Приватного підприємства«Приорільське» («Пролетар-Агро»)до ОСОБА_1 ,третя особа ОСОБА_2 про стягненнязбитків (упущеноївигоди) відмовити в повному обсязі.

Стягнути з Приватного підприємства «Приорільське» («Пролетар-Агро») на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 7 967,74 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

Т.П. Красвітна