Ухвала

від 21.11.2024 по справі 621/3467/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 621/3467/23 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження апел.суду №11-кп/818/2384/24 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря - ОСОБА_5 ,

захисника - ОСОБА_6 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Харкова матеріали за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 31 жовтня 2024 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12023221260000318 від 17.07.2023 за частиною 4 статті 152 КК України, -

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Зміївськогорайонного судуХарківської областівід 31жовтня 2024року задоволеноклопотання прокурората продовженообвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний західу виглядітримання підвартою до29.12.2024включно,в задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт обвинуваченому ОСОБА_7 - відмовлено. Визначено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді застави в розмірі 454 200 (чотириста п`ятдесят чотири тисячі двісті) грн 00 коп., що становить 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених станом на 01 січня поточного року, у разі внесення якої на обвинуваченого ОСОБА_7 покладаються наступні обов`язки: прибувати до слідчого відділу поліції №2 Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області із встановленою ним періодичністю, та за першою вимогою - до прокурора, слідчого судді, суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та засобів зв`язку.

Не погодившись з вказаною ухвалою, захисник обвинуваченого подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати, обрати щодо обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за місцем реєстрації. В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник зазначає, що підставою для застосування такого запобіжного заходу стала тяжкість інкримінованого ОСОБА_7 злочину, суд автоматично продовжив йому запобіжний захід. Захисник вважає, що зазначені у клопотанні прокурора ризики, не доведені. ОСОБА_7 визнає вину у вчиненому, брав участь у всіх слідчих діях, але оспорює виключно кваліфікацію його дій. Щодо обвинуваченого протокол, в порядку статті 208 КПК України не складався, він добровільно та самостійно з`явився до суду для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу. Події, що інкриміновані ОСОБА_7 сталися за місяць до повідомлення йому про підозру, однак він не переховувався від суду і слідства, на свідків та потерпілу не впливав, раніше не був судимий, інші кримінальні провадження щодо нього відсутні, має постійне місце реєстрації, вину у вчиненому визнає частково, до затримання працював офіційно, наразі також працює в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор».

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення захисника, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, дослідивши матеріали провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів не встановила підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Перевіряючи обгрунтованість ухвали суду про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, апеляційний суд виходить з наступного.

Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.

Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими статтею 177 цього Кодексу.

Згідно із статтею 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд, відповідно до статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен враховувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховуватися від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що судом першої інстанції встановлені ризики, передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, які продовжують існувати, враховано стадію судового провадження та обставини інкримінованого злочину, у зв`язку із чим, суд першої інстанції не встановив достатніх підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 іншого більш м`якого запобіжного заходу. Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав вважати такі висновки суду першої інстанції необгрунтованими, враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 152 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.

Серйозність покарання, яке може загрожувати особі, у випадку визнання її винуватою у вчиненні злочинів, є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Як зазначено у клопотанні прокурора про продовження строку тримання під вартою, у кримінальному провадженні четверо свідків є неповнолітніми, обвинувачений ОСОБА_7 за місцем фактичного проживання є сусідом потерпілої, що свідчить про наявність ризику можливого впливу на малолітню потерпілу та її законного представника, свідків. Обвинувачений, як зазначає прокурор, проживає один. Суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що судовий розгляд кримінального провадження триває, свідки не допитані, докази у справі не досліджені. Крім того, з огляду на психологічні особливості малолітніх та неповнолітніх дітей, які є учасниками кримінального провадження, ризик здійснення на них впливу, у випадку застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, підвищений. Наведені обставини у сукупності із пред`явленим обвинуваченням вказують на неможливість застосування інших більш м`яких заходів, які не зможуть гарантувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Стороною захисту не наведено даних, які б свідчили про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв`язків за місцем мешкання, а ті обставини, що ОСОБА_7 раніше не був судимий та був офіційно працевлаштований до затримання, не переховувався до моменту застосування до нього запобіжного заходу, не є достатніми підставами для висновку про можливість запобігання наявним ризикам шляхом застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Посилання захисника на процесуальну поведінку ОСОБА_7 до застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, який брав участь у слідчих діях та самостійно з`явився до суду, заслуговують на увагу, проте не спростовують обгрунтованості висновків суду першої інстанції щодо наявних ризиків.

Доводи сторони захисту про те, що обвинувачений не погоджується із кваліфікацією інкримінованого йому діяння не впливають на необхідність застосування до нього саме виняткового за своєю суворістю запобіжного заходу, оскільки саме суд першої інстанції має оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину, перевіряти наявність складу кримінального правопорушення за результатами судового провадження, оцінивши всі докази як окремо, так і в їх сукупності. Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом апеляційної інстанції не встановлено, у зв`язку з чим колегія суддів вважає недостатнім застосування більш м`якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам. Крім того, судом першої інстанції визначено розмір застави, як альтернативний запобіжний захід, розмір якого узгоджується з положеннями пункту 3 частини 5 статті 182 КПК України. У зв`язку із наведеним, порушень кримінального процесуального закону, які б стали підставою для скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наведені в апеляційній скарзі захисника доводи, колегія суддів не вбачає достатніми для скасування ухвали суду першої інстанції.

Керуючись статтями 177, 178, 404, 405, пунктом 1 частини 1 статті 407, 418, 419, 422-1 КПК України, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу Зміївського районного суду Харківської області від 31 жовтня 2024 року залишити без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до статті 424 КПК України.

Головуючий:

Судді: