Ухвала

від 25.11.2024 по справі 462/6356/24

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

462/6356/24

2/465/3652/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2024 м. Львів

Суддя Франківського районного суду м. Львова Кушнір Б.Б., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Президента України ОСОБА_4 , до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, Держави Україна в особі в особі Залізничного районного суду м. Львова про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями судді, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Залізничного районного суду м. Львова із позовною заявою, згідно якої просить: визнати дії судді Залізничного районного суду м. Львова Мруць І.С. протиправними, антиконституційними, порушення присяги судді; стягнути грошові кошти в розмірі 130000 гривень за рахунок коштів Державного бюджету України в якості морального відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої суддею Залізничного районного суду м. Львова Мруць І.С. під час невиконання нею посадових обов`язків судді; зобов`язати Державну Казначейську службу України відшкодувати збитки державного бюджету за рахунок судді Залізничного районного суду м. Львова Мруць Ірини Степанівни.

Свої вимоги мотивує тим, що моральна шкода йому завдана суддею Залізничного районного суду м.Львова Мруць І.С. в результаті прийняття процесуальних документів та вчинення процесуальних дій під час розгляду цивільної справи №184/657/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення коштів.

Розпорядженням голови Залізничного районного суду м. Львова Юрія Бориславського від 15.11.2024 №6/4/2024, цивільну справу №462/6356/24 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України, Держави Україна в особі Залізничного районного суду м. Львова, треті особи: Президент України ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями на розгляд Франківському районному суду м. Львова.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2024, головуючим суддею у справі визначено Кушнір Б.Б.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі, судом було встановлено наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з ст.124 Конституції України, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до пункту 57 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.

Відповідно до пункту 55 висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються. Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.

Окрім того, консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Зазначений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах: від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, на спірні правовідносини, заявлені до суду (судді), не поширюється юрисдикція судів по розгляду заявлених позивачем вимог в порядку цивільного судочинства, оскільки суд як орган, що здійснює правосуддя не може бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у цивільній справі.

Такий висновок відповідає положенням статей56,126,129 Конституції України, а також роз`ясненням, викладеним у пункті 10постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади»та упостанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів».

Зазначене також відповідає вимогам статей6,41Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 10 січня 2018 року у справі №454/1642/16-ц та від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс17.

За змістом пункту 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод, кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06, п.33).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після визначення складу суду для розгляду справи, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між особою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви (заяви клопотання, справи про адміністративне правопорушення) та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

Вказані висновки відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постановах від 3 квітня 2018 року у справі № 820/5586/16, від 13 березня 2018 року у справі № 800/554/17, від 22 березня 2018 року у справі №П/9901/135/18, від 24 квітня 2018 року у справі № 800/404/17, від 13 червня 2018 року у справі №454/143/17-ц.

Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бутилише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 711/2652/17). Якщо на підставі рішення суду за таким позовом держава мала виплатити стороні відшкодування через помилку, допущену у здійсненні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи, має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання позову (пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів, постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 636/5534/15).

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (пункт 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, пункт 33 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц). Суд не наділений повноваженнями представляти державу у суді за позовом про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК Українисуддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК Україниу редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати.

Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 08 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30).

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті186 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19), від 22 березня 2023 року в справі № 686/10652/21 (провадження № 61-2766св22).

За таких обставин, суддя приходить до висновку про відмову у відкритті провадження у даній цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача - Держави Україна в особі Залізничного районного суду м. Львова, та в частині позовних вимог про визнання дій судді Залізничного районного суду м. Львова Мруць І.С. протиправними, антиконституційними, порушенням присяги судді.

Керуючись статтями2,4,5,19,186,260,353,354 Цивільного процесуального кодексу України, суддя -

п о с т а н о в и в:

Відмовити у відкритті провадження в даній цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача - Держави Україна в особі Залізничного районного суду м. Львова, та в частині позовних вимог про визнання дій судді Залізничного районного суду м. Львова Мруць І.С. протиправними, антиконституційними, порушенням присяги судді.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другійстатті 358 ЦПК України.

Суддя Кушнір Б.Б.