Постанова

від 20.11.2024 по справі 332/3921/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 20.11.2024 Справа № 332/3921/23

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 332/3921/23 Пр. № 22-ц/807/2003/24Головуючий у 1-й інстанції: Ретинська Ю.І. Повний текст складено: 19.08.2024 року. Суддя-доповідач: Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Трофимової Д.А.,

за участі секретаря Камалової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 вособі представника ОСОБА_2 нарішення Заводськогорайонного судум.Запоріжжя від13серпня 2024року усправі запозовом ОСОБА_1 до УСТАНОВИ«ІНСПЕКЦІЯ ЗБЛАГОУСТРОЮ МІСТАЗАПОРІЖЖЯ» ЗАПОРІЗЬКОЇМІСЬКОЇ РАДИ,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог напредмет спору:ЗАПОРІЗЬКА МІСЬКАРАДА провизнання протиправнимі скасуваннянаказу прозвільнення,поновлення нароботі,стягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом (т.с.1 а.с.1-6), який у подальшому уточнив (т.с.1 а.с.36-41) та в якому просив: - визнати протиправнимта скасуватинаказ від 05.04.2023 № 20 к/тр в частині виключення зі штатного розпису посади заступника начальника установи «Інспекція з благоустрою міста Запоріжжя» ЗМР; - визнати протиправним та скасувати наказ від 12.06.2023 № 48 к/тр та зобов`язати відповідач поновити ОСОБА_1 на посаді; стягнути з установи «Інспекція з благоустрою міста Запоріжжя» ЗМР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.07.2023 по день винесення рішення у даній справі; - стягнути з установи «Інспекція з благоустрою міста Запоріжжя» ЗМР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.07.2023 по день винесення рішення у даній справі (за час затримки видачі трудової книжки); - стягнути з установи «Інспекція з благоустрою міста Запоріжжя» ЗМР на користь ОСОБА_1 500000,00 моральної шкоди; - стягнути з відповідача на користь позивача всі судові витрати по справі.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що з травня 2021 по березень 2022 ОСОБА_1 працював на посаді начальника Інспекції з благоустрою Запорізької міської ради. Рішенням Запорізької міської ради № 41 від 24.11.2021 Інспекцію з благоустрою Запорізької міської ради реорганізовано в установу «Інспекція з благоустрою міста Запоріжжя» ЗМР. З 11.03.2022 його призначено на посаду заступника начальника установи «Інспекція з благоустрою міста Запоріжжя» ЗМР. 12.06.2023 директором Установи «Інспекція з благоустрою міста Запоріжжя» ЗМР прийнято наказ № 48 к/тр, яким звільнено ОСОБА_1 із займаної посади у зв`язку зі змінами в штатному розписі. В період з 09.06.2023по 30.06.2023 позивач перебував на лікарняному, тому в оскаржуваному наказі визначено день звільнення - перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, яким є 30.06.2023. Вважає наказ про звільнення незаконним, та таким, що підлягає скасуванню, з наступних підстав: 1) відповідачем не запропоновано позивачу всі наявні вакантні посади в установі; 2) відповідачем не враховано переважене право позивача на залишення на роботі та на обіймання посади начальника відділу контролю за станом благоустрою міста. Щодо протиправності наказу про затвердження штатного розпису» 20к/тр від 05.04.2023 зазначено, що наявність посади заступника начальника установи «Інспекція з благоустрою міста Запоріжжя «Запорізької міської ради прямо передбачена пунктами 6.1.1, 6.1.2 Статуту відповідача. Згаданий наказ не містить обґрунтування необхідності внесення змін до штатного розпису та не відображає те, в чому саме такі зміни полягають. Тому визначені в статуті посади є обов`язковими для забезпечення нормальної діяльності установи і не можуть виключатись зі штатного розпису до внесення відповідних змін в установчі документи. Позивач вважає, що посада, яку обіймав позивач була умисно виключена зі штатного розпису, всупереч вимогам статуту. І фактично перейменована, оскільки обсяг повноважень та функціональних обов`язків було передано новоствореній посаді начальнику відділу контролю за станом благоустрою міста. Також, наказ про звільнення не містить підстави звільнення позивача. Крім того, позивач є членом профспілкового виборного органу, проте згода на його звільнення Відповідачем не запитувалась. Профспілкою не проводилися засідання з розгляду цього питання, Позивач не подавав жодних заяв про розгляд такого подання за його відсутності. При звільненні позивачу не було надано трудову книжку, трудова книжка не була повернута і по день подачі позову, тому з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки. Також, позивач просить стягнути моральну шкоду в сумі 500000,00 грн., посилаючись на те, що факт звільнення впливає не лише на його емоційний стан, а й на його ділову репутацію. Незаконне звільнення призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків та погіршення життєвих умов. Позивач був позбавлений заробітної плати, яка була для нього та його родини єдиним джерелом доходів.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції ОСОБА_3 (т.с.1 а.с.31). Ухвалою суду першої інстанції від 19 липня 2023 року провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду першої інстанції 13 лютого 2024 року (т.с.1 а.с.196) залучено до участі у цій справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ЗАПОРІЗЬКУ МІСЬКУ РАДУ.

Ухвалою суду першої інстанції від 01 травня 2024 року (т.с.2 а.с.47) у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_4 про закриттяпровадження (якемотивовано тим,що зпозовних вимогвбачається публічно-правовийспір;так,Установа «Інспекціяз благоустроюміста Запоріжжя»ЗМР фінансуєтьсяза рахунокмісцевого бюджету,власником єЗапорізька міськарада,до повноваженьпозивача входилоздійснення контролюза дотриманнямзаконодавства усфері благоустрою,складання актівперевірок тапротоколів проадміністративні правопорушення) у цій справі на підставі п. 1 ст. 255 ЦПК України відмовлено. Оскільки, суди, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. В свою чергу ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема на спори, які виникли з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Публічно-правовий спір, відповідно о п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, є спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Враховуючи викладене, суд першої інстанції вважав, що клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі не підлягає задоволенню, оскільки позивач не є посадовою особою місцевого самоврядування та не є державним службовцем, тому цей спір не пов`язаний із звільненням з публічної служби. Щодо видачі оскаржуваного наказу № 20 к/тр від 05.04.2023, то начальник Установи в таких правовідносинах не діє як посадова особа суб`єкта владних повноважень.

Рішенням Заводськогорайонного судум.Запоріжжя від13серпня 2024року (т.с.2 а.с.75-79) у задоволенні позовних вимог позивача у цій справі відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_1 в особіпредставника ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (т.с.2 а.с.83-98) просив рішення суду першої інстанції у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В автоматизованому порядку 12.09.2024 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Бєлку В.Ю.та ПодліяновуГ.С.(т.с.2а.с.102).Ухвалою апеляційногосуду від13.09.2024року (т.с.2а.с.103)витребувано усуду першоїінстанції справу,яка надійшладо апеляційногосуду 17.09.2024року (т.с.2а.с.106). Ухвалою апеляційного суду скаргу апелянта залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків (т.с.2 а.с.107), які було усунуто 27.09.2024 (т.с.2 а.с.110-113). В автоматизованому порядку 02.10.2024 року суддею Трофимовою Д.А. у цій справі замінено суддю ОСОБА_5 у зв`язку із звільненням останнього у відставку, рішення ВРП від 24.09.2024 року (т.с.2 а.с.115-116). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою у цій справі відкрито 02.10.2024 року (т.с.2 а.с.117), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (т.с.2 а.с.118).

Відповідач ЗАПОРІЗЬКА МІСЬКА РАДА (т.с.2 а.с.129-149) та третя особа (т.с.2 а.с.159-174) подали апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу сторони позивача у цій справі.

У дане судове засідання належним чином повідомлений апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи, у тому числі через свого представника (т.с.2 а.с. 127), що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, позивач ОСОБА_1 не з`явився, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістив, клопотання про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавав.,

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

При вищевикладенихобставинах,на підставіст.ст.371-372ЦПК Україниапеляційний судухвалив розглядатидану справуу даномусудовому засіданніза відсутностіпозивача ОСОБА_1 заприсутності представника останнього адвокатаСідєльнікової О.Л. (т.с.2 а.с.99), представника відповідача УСТАНОВИ «ІНСПЕКЦІЯ З БЛАГОУСТРОЮ МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ» ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ Хижняк В.В. (т.с.1 а.с.188-189) та представника третьої особи ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ Букіна С.М. (т.с.2 а.с.150).

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши у даному судовому засіданні доповідь судді доповідача, пояснення всіх учасників цієї справи, які з`явились, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 в особіпредставника ОСОБА_2 у цій справі підлягає залишенню беззадоволення з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судовими рішеннями є: … рішення,постанови… (ст. 258 ч. 1 п.2,3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вищезазначеного позову позивача у цій справі,керувався ст.ст. 76-80, 259, 263-265, 354 ЦПК України та виходив із необґрунтованості позовних вимог позивача у цій справі.

Апеляційний судпогоджуєтьсяізтаким висновкомсудупершоїінстанції,вважаєйогоправильним,арішення суду першої інстанції таким, що ухвалене із додержанням вимог закону, є правильним та законним.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.

Так, суд першої інстанції при вирішенні цієї справи правильно виходив із такого.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. ст. 81, 83ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.51КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Конституція України гарантує право кожного громадянина на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі роду трудової діяльності та захист від незаконного звільнення.

Судом першої інстанції правильно було встановлено, що наказом № 18 к/тр від 10.03.2022року ОСОБА_1 було прийнято на посаду заступника начальника УСТАНОВИ «ІНСПЕКЦІЯ З БЛАГОУСТРОЮ МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ» ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ, що підтверджується особовою карткою працівника (т.с.1 а.с.19-20).

Згідно із штатним розписом на 2023рік УСТАНОВИ «ІНСПЕКЦІЯ З БЛАГОУСТРОЮ МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ» ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ, який введений в дію з 18.01.2023 року, було передбачено41штатну одиницюта 3відділи (т.с.2 а.с.61).

Рішенням секретаря міського голови № 1 від 17.03.2023 року був затверджений Статут УСТАНОВИ «ІНСПЕКЦІЯ З БЛАГОУСТРОЮ МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ» ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (т.с.1 а.с.120-131).

Наказом № 18 к/тр від 04.04.2023 року було затверджено і введено в дію з 05.04.2023року штатний розпис УСТАНОВИ «ІНСПЕКЦІЯ З БЛАГОУСТРОЮ МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ» ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ. Також буловизнано таким,що втративчинність з05.04.2023року штатнийрозпис УСТАНОВИ«ІНСПЕКЦІЯ ЗБЛАГОУСТРОЮ МІСТАЗАПОРІЖЖЯ» ЗАПОРІЗЬКОЇМІСЬКОЇ РАДИна 2023рік,який булозатверджено 18.01.2023року (т.с.1 а.с.145-146).

Згідно із штатним розписом на 2023рік УСТАНОВИ «ІНСПЕКЦІЯ З БЛАГОУСТРОЮ МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ» ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ, який було затверджено 04 квітня 2023 року та введений в дію з 05.04.2023 року, так само було передбачено 41 штатну одиницю, але булопередбачено 4відділи,в томучислі Відділоперативного контролюу сферіблагоустрою тапаркування (т.с.1 а.с.145).

Наказом № 20к/тр від 05.04.2023 року було затверджено штатний розпис на 2023рік УСТАНОВИ «ІНСПЕКЦІЯ З БЛАГОУСТРОЮ МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ» ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ, який вводився у дію з 12 червня 2023 року, за яким передбачено 30 штатних посад, та 3 відділи (т.с.1 а.с.140-141).

Звертаючись із зазначеним позовом, позивач просить визнати протиправним та скасувати наказ від 05.04.2023 року № 20к/тр в частині виключення зіштатного розписузаступника начальникаУСТАНОВИ «ІНСПЕКЦІЯЗ БЛАГОУСТРОЮМІСТА ЗАПОРІЖЖЯ»ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇРАДИ, обґрунтовуючи вимоги тим, що наявність посади заступника начальника Установи прямо передбачена пунктами 6.1.1, 6.1.2 статуту відповідача, а підприємство має діяти на підставі статуту. Крім того, оспорюваний наказ не містить обґрунтування необхідності внесення змін до штатного розпису та не відображає в чому саме такі зміни полягають.

Проте, суд першої інстанції у цій справі правильно не погодився з такими твердженнями позивача, виходячи з такого.

Згідно з приписами ч. 2. ст. 57 ГК України, в установчих документах повинні бути зазначені найменування суб`єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 57 ГК України статут суб`єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб`єкта господарювання, а також інші відомості, пов`язані з особливостями організаційної форми суб`єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Таким чином, статут підприємства - встановлений засновником (власником майна) обсяг правил, що регулюють її правовий стан, відносини, пов`язані з внутрішнім управлінням, стосунки з іншими організаціями чи громадянами.

На підставі ст. 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Форма штатного розпису затверджена наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2002 року № 57, в якому зазначається назви структурного підрозділу, назви посади та код кількість штатних посад, посадовий оклад (тарифна ставка), надбавки й доплати, фонд заробітної плати на місяць.

Таким чином, згідно з нормами чинного законодавства, статут підприємства - встановлений засновником (власником майна) обсяг правил, що регулюють її правовий стан, відносини, пов`язані з внутрішнім управлінням, стосунки з іншими організаціями чи громадянами, та не затверджує посади підприємства, та єдиним документом, що закріплює структурний та чисельний склад працівників і місячний фонд заробітної плати є штатний розпис підприємства.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що, зважаючи нате,що підприємство самостійновизначає своюорганізаційну структуру,встановлює чисельністьпрацівників іштатний розпис, в даному випадку виключення зіштатного розписупосади заступниканачальника установи«Інспекція зблагоустрою містаЗапоріжжя» Запорізькоїміської ради з урахуванням виключення виконання функції інспекції з паркування відповідало вимогам наведених вище норм чинного законодавства.

Наказом № 21к/тр від 05.04.2023 року на підставі наказу від 05.04.2023 року № 20 та затвердженого нового штатного розпису, який вступить в дію з 12.06.2023 року, було визначено підготувати письмові попередження про наступне вивільнення з пропозиціями на всі вакантні посади в УСТАНОВІ «ІНСПЕКЦІЯ З БЛАГОУСТРОЮ МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ» ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ в тому числі ОСОБА_6 заступнику начальника установи (т.с.1 а.с.149).

06.04.2023 року була заповнена звітність Інформація прозаплановане масовевивільнення працівниківу зв`язкуіз змінамив організаціївиробництва і праці, де у графі «Кількість працівників, яких передбачається вивільнити» стоїть 9. Дата наказу про попередження про заплановане вивільнення працівників - 05.04.2023 року, а датою запланованого вивільнення працівників зазначено 12.06.2023 року (т.с.1 а.с.137).

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що 06.04.2023 року ОСОБА_1 було попереджено прозаплановане вивільнення,про щоміститься особистийпідпис позивача. Згідно з додатком було повідомлено про 20 вакантних посад. Крім того, у попередженні було роз`яснено, що у разі прийняття пропозиції про переведення на одну із вакантних посад, позивач мав звернутися із відповідною заявою, а у разі відмови від перелічених вакантних посад трудові відносини припиняються після спливу двомісячного терміну (т.с.1 а.с.138-139).

Наказом начальника УСТАНОВИ «ІНСПЕКЦІЯ З БЛАГОУСТРОЮ МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ» ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ Вадима Хижняка № 48к/тр від 12.06.2023 року було звільнено ОСОБА_7 у перший робочий день, наступний за днем закінчення його тимчасової непрацездатності, з посади заступника начальника УСТАНОВИ «ІНСПЕКЦІЯ З БЛАГОУСТРОЮ МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ» ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ згідно з п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку зі змінами в штатному розписі. Також вирішено питання про виплату грошової компенсації (т.с.1 а.с.62).

На підставіп.1ч.1ст.40КЗпП Українитрудовий договір,укладений наневизначений строк,а такожстроковий трудовийдоговір дозакінчення строкуйого чинностіможуть бутирозірвані роботодавцемлише,в томучислі, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Так, ОСОБА_1 було звільнено згідно з п. 1 ст. 40 Кодексів закону про працю України у зв`язку зі змінами у штатному розписі.

Частиною 4 статті 40 КЗпП України встановлено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктами 5 і 13 частини першої цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці (крім звільнення за пунктом 13 частини першої цієї статті). Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Положення статей 42, 42-1 і 49-2 цього Кодексу не поширюються на звільнення за пунктом 13 частини першої цієї статті.

У зв`язку із перебуванням на лікарняному з 09.06.2023 року по 30.06.2023 року днем звільнення ОСОБА_1 вважається 03.07.2023 року (т.с.1 а.с.15).

Сторонами даний факт не спростований (ст. 82 ч. 1 ЦПК України), хоча позивачем на підтвердження або спростування даного факту копія трудової книжки для долучення до матеріалів цієї справи суду першої інстанції надана не була.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що ОСОБА_1 було попереджено про заплановане вивільнення 06.04.2023 року, про що міститься особистий підпис позивача, датою звільнення є 03.07.2023 року, тому строк, визначений ст. 49-2 КЗпП України, було дотримано.

Підставою для скасування наказу від 12.06.2023 року № 20к/тр позивач у цій справі у тому числі зазначав той факт, що йому не було запропоновано усіх вакантних посад, а саме посади начальника відділу контролю за станом благоустрою міста та не врахування переважного права на залишення на роботі.

З цими доводами суд першої інстанції також правильно не погодився, виходячи з такого.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що наказом № 19 к/тр від 05.04.2023 року було призначено ОСОБА_8 з 05.04.2023 року на посаду начальника відділу контролю за станом благоустрою міста УСТАНОВИ «ІНСПЕКЦІЯ З БЛАГОУСТРОЮ МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ» ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (т.с.1 а.с.144)

05.04.2023 року на адресу секретаря міської ради Анатолія Куртєва заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів ОСОБА_9 був направлений для затвердження проект штатного розпису, обґрунтовуючи таку позицію тим, що рішенням Запорізької міської ради від 17.03.2023 року № 52 «Про затвердження Статуту УСТАНОВИ «ІНСПЕКЦІЯ З БЛАГОУСТРОЮ МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ» ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ» було виключено виконання функції інспекції з паркування (т.с.1 а.с.142-143)

І лише після цього, наказом № 20 к/тр від 05.04.2023 року було затверджено штатний розпис на 2023 рік УСТАНОВИ «ІНСПЕКЦІЯ З БЛАГОУСТРОЮ МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ» ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ, який вводився у дію з 12 червня 2023 року, за яким передбачено 30 штатних посад, та 3 відділи (т.с.1 а.с.140-141).

В подальшому, 06.04.2023 року була заповнена звітність Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, де у графі «Кількість працівників, яких передбачається вивільнити» стоїть 9, в тому числі і заступник начальника. Дата наказу про попередження про заплановане вивільнення працівників - 05.04.2023 року, а датою запланованого вивільнення працівників зазначено 12.06.2023 року (т.с.1 а.с.137)

06.04.2023 року ОСОБА_1 було попереджено про заплановане вивільнення, про що міститься особистий підпис позивача. Згідно іздодатком булоповідомлено про20вакантних посад (т.с.1 а.с.138-139).

Тобто намомент попередженняпозивача промайбутнє вивільненняпосада начальникавідділу контролюза станомблагоустрою міста УСТАНОВИ «ІНСПЕКЦІЯ З БЛАГОУСТРОЮ МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ» ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ не була вакантною, на цю посаду прийняли ОСОБА_8 з 05.04.2023 року.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 29.01.2020 року у справі ЄУН №761/41149/16-ц, (ст. 263 ч. 4 ЦПК України) роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції правильно вважав, що відповідачем здійснено всі належні дії задля можливості забезпечення права позивача на залишення на роботі, натомість позивач відмовився від запропонованих йому наявних посад.

З наведених підстав суд першої інстанції також правильно вважав недоречним посилання позивача на те, що роботодавцем не було враховане його переважне право на залишення на роботі.

Ст. 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праціі кваліфікації перевагав залишенніна роботінадається,зокрема:сімейним -при наявностідвох ібільше утриманців;особам,в сім`їякої немаєінших працівниківз самостійнимзаробітком;працівникам зтривалим безперервнимстажем роботина даномупідприємстві,в установі,організації;працівникам,які навчаютьсяу вищихі середніхспеціальних учбовихзакладах безвідриву відвиробництва; учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Прореабілітацію жертврепресій комуністичногототалітарного режиму1917-1991років",із числатих,яких булопіддано репресіяму формі(формах)позбавлення волі(ув`язнення)або обмеження волічи примусовогобезпідставного поміщенняздорової людинидо психіатричногозакладу зарішенням позасудовогоабо іншогорепресивного органу; авторамвинаходів,корисних моделей,промислових зразківі раціоналізаторськихпропозицій; працівникам,які дісталина цьомупідприємстві,в установі,організації трудовекаліцтво абопрофесійне захворювання; особам зчисла депортованихз України,протягом п`ятироків зчасу поверненняна постійнемісце проживаннядо України; працівникамз числаколишніх військовослужбовцівстрокової служби,військової службиза призовомпід часмобілізації,на особливийперіод,військової службиза призовомосіб ізчисла резервістівв особливийперіод,військової службиза призовомосіб офіцерськогоскладу таосіб,які проходилиальтернативну (невійськову)службу,-протягом двохроків здня звільненняїх зіслужби; працівникам,яким залишилосяменше трьохроків донастання пенсійноговіку,при досягненніякого особамає правона отриманняпенсійних виплат; працівникам,які єчленами пожежно-рятувальнихпідрозділів длязабезпечення добровільноїпожежної охоронине меншероку. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Дана норма застосовується лише у випадках, коли на одну посаду претендує декілька осіб. В даному випадку судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивач не бажав зайняти жодної вакантної посади.

На момент, коли була вільна посада начальника відділу контролю за станом благоустрою міста УСТАНОВИ «ІНСПЕКЦІЯ З БЛАГОУСТРОЮ МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ» ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ та під часпризначення нацю посаду ОСОБА_10 , ОСОБА_1 займав посадузаступника начальника УСТАНОВИ «ІНСПЕКЦІЯ З БЛАГОУСТРОЮ МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ» ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ, тому підстав для застосування ст. 42 КЗпАП України у роботодавця не було.

Більш того, судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивачем не надано доказів того, що він має переважне право у порівнянні із особою, яка зайняла посаду начальника відділу контролю за станом благоустрою міста УСТАНОВИ «ІНСПЕКЦІЯ З БЛАГОУСТРОЮ МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ» ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ Сергієм Подсікерою, наказ пропризначення якогона данийчас є чинним.

Щодо доводів позивача про те, що Установа не звернулася до профспілкового комітету, суд першої інстанції правильно зазначав таке.

У відповідності до положень ст. 43 КзпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

За положеннями ст. 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому, строк дії воєнного стану було неодноразово продовжено, та діє на теперішній час.

Згідно з п. 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України від 15 березня 2022 року №2136- IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу Законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Згідно з п. 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: « Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

З огляду на вищевикладене, положення Закону№ 2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Зважаючи на те, що позивач єчленом профспілкової організації і не входить до його виборного органу, судом першої інстанції було правильно встановлено, що згода профспілки на його звільнення на період дії воєнного стану не потребується, відповідно жодних порушень прав позивача не відбулося.

Дослідивши всі докази у справі, встановивши обставини справи, суд першої інстанції правильно вважав, що наказ від 12.06.2023 року № 48к/тр було винесено із дотриманням норм чинного законодавства, підстав для його скасування та для поновлення ОСОБА_1 на посаді, суд першої інстанції правильно не вбачав.

У зв`язку із тим, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про стягнення моральної шкоди є похідними від вимог про поновлення на посаді, то суд першої інстанції дійшов правильно висновку, що в цій частині позов позивача у цій справі також не підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про сплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (у зв`язку з невидачею трудової книжки), суд першої інстанції правильно зазначав таке.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України: власник або уповноважений ним орган зобов`язаний провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку в день звільнення.

Згідно п. 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України від 29.07.1997 № 58, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Як встановлено судом першої інстанції, днем звільнення позивача є 03.07.2023 року.

Згідно з витягом з Книги обліку трудових книжок та вкладишів до них ОСОБА_1 отримав трудову книжку 03.07.2023 року (т.с.1 а.с.134).

Дійсно, в судовому засіданні у суді першої інстанції було переглянуто відео файл з бодікамери, з якого вбачається, що 04.07.2023 року ОСОБА_1 разом із співробітниками поліції звернувся до роботодавця із вимогою про повернення трудової книжки, на що йому було повідомлено, що трудова книжка знаходиться в кабінеті у начальника Установи, який, в свою чергу, знаходиться на нараді, доступу до кабінету у співробітників не було. Разом з тим, ОСОБА_1 не дочекавшись завершення наради, покинув приміщення Установи.

У судовому засіданні у суді першої інстанції представником позивача не було надано відповіді на те, коли фактично була видана трудова книжка і чому, ОСОБА_1 поставив свій підпис і дату в журналі видачі трудових книжок саме 03.07.2023року без жодних зауважень.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не був на робочому місці в день звільнення, у власника або уповноваженого ним органу виник лише обов`язок надіслати поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання тру дової книжки.

Інші строки та порядок видачі трудової книжки ні Кодексом законів про працю України, ані Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників не передбачені.

З урахуванням наведеного, а також зважаючи, що позивачем не надано підтвердження іншої дати, коли саме йому було видано на руки трудову книжку, суд першої інстанції правильно вважав позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітну у зв`язку з невидачею трудової книжки у цій справі також такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційноїскарги ОСОБА_1 в особіпредставника ОСОБА_2 єтакими,щофактичнодублюють доводи його позову у цій справі у суді першої інстанції, яким судпершої інстанціївже надавналежну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.

Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію позивача, яку він та його представник вважають такою, що є єдино правильною та єдино можливою.

Суд першоїінстанції навиконання вимогст.12ч.5ЦПК Українисприяв повномута всебічномуз`ясуванню обставинцієї справи.

Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто вмежахзаявленихпозивачем позовнихвимогтана підставідоказівсторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування позивача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Позивач та його представник не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги позивача. Так,суд апеляційноїінстанції досліджуєдокази,що стосуютьсяфактів,на якіучасник справипосилаються вапеляційній скарзіта (або)відзиві нанеї (ст.367ч.2ЦПК України). Всилу вимогст.367ч.3ЦПК Українидокази,які небули поданідо судупершої інстанції,приймаються судомлише увиняткових випадках,якщо учасниксправи надавдокази неможливостіїх поданнядо судупершої інстанціїз причин,що об`єктивноне залежаливід нього.Проте,докази,передбачені ст.367ч.ч.2,3ЦПК України,у ційсправі відсутніта зокремастороною позивача апеляційному суду не надані.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті. Суд першої інстанції у тому числі правильно вважав, що у цій справі відсутні правові підстави, передбачені ст. 255 ч. 1 п. 1 ЦПК України, для закриття провадження у цій справі.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 в особіпредставника ОСОБА_2 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Встановлено, що рішенням, що оскаржується, суд першої інстанції не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою учасників цієї справи в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Також, в силу вимог ст. 141 ч. 1 ЦПК України в разі відмови позивачу у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13 серпня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова судуапеляційної інстанціїнабирає законноїсили здня їїприйняття,проте,може бутиоскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови апеляційним судом складений 26.11.2024 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Кочеткова І.В.Трофимова Д.А.