Ухвала

від 25.11.2024 по справі 640/5273/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про відмову у здійсненні заходів судового контролю

25 листопада 2024 року м. Київ № 640/5273/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у місті Києві у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю, зобов`язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення в межах адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства юстиції України, Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Міністерства юстиції України, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України та зобов`язати Міністерство юстиції України здійснити контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав шляхом проведення моніторингу реєстраційних дій стосовно встановлення обтяження: арешт нерухомого майна позивача та прийняти рішення щодо припинення обтяжень речових прав з реєстраційними номерами 13512 та 8905770 в Єдиному реєстрі заборон обтяжень;

- визнати протиправною бездіяльність Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Міністерства юстиції України та зобов`язати Довгинцівський відділ державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Міністерства юстиції України здійснити реєстраційні дії щодо припинення обтяжень речових прав з реєстраційними номерами 13512 та 8905770 в Єдиному реєстрі заборон обтяжень.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.07.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2022 апеляційну скаргу позивача задоволено частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.07.2022 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України та зобов`язано Міністерство юстиції України здійснити контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав шляхом проведення моніторингу реєстраційних дій стосовно встановлення обтяження: арешт нерухомого майна позивача та прийняти рішення щодо припинення обтяжень речових прав з реєстраційними номерами 13512 та 8905770 в Єдиному реєстрі заборон обтяжень. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 26.01.2023 відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2022 у справі № 640/5273/21.

На виконання рішення суду, судом було виготовлено виконавчий лист, який було отримано представником позивачем 26.10.2023.

30.04.2024 судом отримано заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, яка передана судді 29.07.2024.

Заявлене клопотання мотивовано тим, що не зважаючи на відкрите Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавче провадження №73283033, боржником Міністерством юстиції України станом на дату подання відповідної заяви позивачем добровільно не виконано рішення суду.

Таким чином, заявник із посиланням на нормативно-правове обґрунтування поданого клопотання, з метою забезпечення належного виконання судового рішення від 22.11.2022 року просить встановити судовий контроль за його виконанням шляхом зобов`язання боржника надати звіт про виконання судового рішення.

Дослідивши надану заяву, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 129 Конституції України, однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Крім того, обов`язковість судових рішень, що набрали законної сили, для їх виконання на всій території України також передбачена також нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачений ст. 382 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 КАС України).

Аналізуючи наведену норму у сукупності з наведеними вище нормами Конституції України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та, зокрема, піддаючи аналізу словосполучення "суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі", уживане в ч. 1 ст. 382 КАС України, слід дійти висновку, що в даному випадку законодавець мав на увазі не лише судове рішення суду першої інстанції, а "судове рішення" у широкому розумінні цього поняття, тобто, в тому числі, і постанову суду апеляційної або касаційної інстанції.

Відтак, під "судом, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі" мається на увазі не лише суд першої інстанції, а той суд, який ухвалив судове рішення, яке може потягнути можливість судового контролю з його виконання, тобто, зокрема, зобов`язав вчинити певні дії на користь особи - позивача, стягнути на його користь грошові кошти, тощо.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в ухвалі а Верховного Суду від 7 травня 2024 року у справі №160/5259/20 (адміністративне провадження №К/990/2574/22). Так, зокрема, до Верховного Суду надійшла заява адвоката в інтересах позивачки, подана у порядку статті 382 КАС України про зобов`язання Управління ПФУ подати звіт про виконання постанови Верховного Суду, ухваленої у справі за позовом особи стосовно неправомірності відмови у поновленні виплати пенсії та зобов`язання відповідача поновити таку виплату. Раніше Верховний Суд за наслідком перегляду судових рішень у цій справі у касаційному порядку частково задовольнив касаційну скаргу позивачки, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив постанову, якою позов задовольнив частково.

Також суд першої інстанції додатково зазначає, що інші норми КАС України, зокрема, наприклад, частини 1 ст. 379 КАС України, що розмішена, як і норма ст. 382 КАС України, у розділі IV КАС України "Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах" містить пряму вказівку на те, що питання заміни сторони виконавчого провадження вирішує суд, який розглядав справу як суд першої інстанції.

З огляду на вказане очевидним є те, що законодавцем чітко визначено та відокремлено саме два поняття суду, які вживаються в нормах розділу IV КАС України: "суд, який розглядав справу як суд першої інстанції" та "суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі". Ототожнення цих понять є неправильним.

У даній справі суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Проте, за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції частина позовних вимог була задоволена судом апеляційної інстанції.

Питання правильного моніторингу реєстраційних дій стосовно встановлення обтяження, а саме арешту нерухомого майна та прийняти рішення щодо припинення обтяжень речових прав з реєстраційними номерами 13512 та 8905770 в Єдиному реєстрі заборон обтяжень, досліджувалось судом апеляційної інстанції, ним з цього питання досліджувалися докази, яким судом апеляційної інстанції було надано відповідну оцінку.

З огляду на викладене, в даній справі суд, який ухвалив судове рішення, що може потягнути можливість встановлення судового контролю, з урахуванням доводів заяви про встановлення судового контролю, її змісту та обґрунтування, є саме суд апеляційної інстанції, який відповідно до вимог ст. 383 КАС України має повноваження безпосередньо із встановлення судового контролю у справах, у яких ухвалив судове рішення.

Водночас, враховуючи те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух; беручи до уваги те, що ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що, застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26.07.2007); суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998); приймаючи до уваги те, що Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 13.09.2023 у справі № 204/2321/22 наголосила, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання суд першої інстанції, враховуючи позицію заявника вважає за можливе здійснити розгляд даного питання по суті.

Так, 05.10.2016 набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII).

Згідно з статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Обов`язки і права виконавців, обов`язковість вимог виконавців визначені статтею 18 Закону № 1404-VIII.

Так, частина 1 статті 18 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пункт 1 частини 2 статті 18 Закону № 1404-VIII визначає, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3).

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 18 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Згідно з вимогами частини першої статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

За змістом абзацу 3 частини 3 статті 63 Закону №1404-VIII у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.

Отже, нормами Закону № 1404-VIII передбачено послідовність дій державного виконавця у процедурі примусового виконання виконавчого документа.

Враховуючи те, що завданням виконавчого провадження є, зокрема, примусове виконання рішень суду у разі невиконання їх у добровільному порядку, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що під час примусового виконання судового рішення, що набрало законної сили і є обов`язковим до виконання на всій території України, державний виконавець зобов`язаний вжити усіх заходів примусового характеру, у тому числі застосувати засоби впливу на боржника. Такі повноваження надані йому саме з метою забезпечення безумовного виконання судового рішення, а застосування заходів відповідальності за невиконання вимог державного виконавця, не звільняє боржника від виконання основного зобов`язання - виконати вимоги виконавчого документа.

Як вбачається із матеріалів справи, 10.11.2023 Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесена постанова про відкриття виконавчого провадження (ВП № 73283033).

При цьому, матеріали справи не містять відомостей про вичерпну реалізацію всіх дій та можливостей, які перебачені для застосування в процесі примусового виконання рішення суду, зокрема, прийняття рішення про застосування штрафу та звернення до компетентних органів про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.

На підставі викладеного та керуючись статтями 167, 248, 293, 294, 382 КАС України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю, зобов`язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення в межах адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Панченко Н.Д.