Ухвала

від 20.11.2024 по справі 910/10989/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/10989/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 (головуючий - Мальченко А. О., судді: Козир Т.П., Агрикової О.В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 (суддя Бондарчук В. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріо Фін»

до: 1. ОСОБА_2 , 2. ОСОБА_3 , 3. ОСОБА_1 ,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1. Приватного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс», 2. Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк»,

про визнання права іпотекодержателя, вчинення запису у реєстрі та закриття розділу

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріо Фін» (далі - ТОВ «Ріо Фін», позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач-1), ОСОБА_3 (далі - відповідач-2) та ОСОБА_1 (далі - відповідач-3), в якому просило:

- визнати права іпотекодержателя за договором іпотеки від 27.06.2008, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ» (далі - ПАТ «АКБ «Київ») та Відкритим акціонерним товариством «Автомобільна компанія «Укртранс» (правонаступник - Приватне акціонерне товариство «Автомобільна компанія «Укртранс», далі - ПрАТ "АК "Укртранс") стосовно іпотечного майна - квартири АДРЕСА_1, про що зробити відповідний запис у Державному реєстрі прав;

- закрити розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об`єкту нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 .

Позов мотивований тим, що позивач набув прав кредитора за кредитним договором №45/07 від 14.06.2007 та прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 27.06.2008 №1980, укладеним у забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором. Проте предмет іпотеки - квартира 76 була штучно поділена на два окремих об`єкта та незаконно відчужена іпотекодавцем - ПрАТ «АК «Укртранс» без згоди іпотекодержателя. У зв`язку з чим іпотека спірної квартири не припинилась, а до набувача іпотечного майна перешли права іпотекодавця.

Господарський суд м. Києва рішенням від 29.01.2024 позов задовольнив частково. Визнав за позивачем права іпотекодержателя за договором іпотеки від 27.06.2008, що укладений між ПАТ "АКБ "Київ" та ПраТ «АК «Укртранс» стосовно іпотечного майна: квартири 76 , про що зробити запис у Державному реєстрі прав. У задоволенні позову в іншій частині відмовив.

Суд першої інстанції встановив, що позивач набув прав вимоги до ПрАТ «АК «Укртранс» за договором №45/07 про надання кредиту від 14.06.2007 та прав іпотекодержателя квартири 76 за іпотечним договором від 27.06.2008, яка була незаконно відчужена ПрАТ «АК «Укртранс» без згоди іпотекодержателя. З огляду на те, що іпотека не була припинена, проте запис про іпотеку квартири 76 у Державному реєстрі іпотек відсутній, позовні вимоги про визнання права іпотекодержателя щодо вказаного нерухомого майна та вчинення відповідного запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позовна вимога щодо закриття розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не підлягає задоволенню, оскільки наказом Міністерства юстиції України №1813/5 від 06.06.2017 рішення державних реєстраторів про поділ предмета іпотеки на квартири №76а, №76б та закриття по ним розділів вже були скасовані, а сам наказ є підставою для закриття розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 15.05.2024 рішення суду першої інстанції скасував в частині відмови в позові, у цій частині ухвалив нове рішення про задоволення позову. Закрив розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 .

Апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду щодо суті спору та в частині задоволення позову.

Щодо другої позовної вимоги, то незважаючи на скасування Міністерством юстиції України рішення про поділ об`єкту нерухомості та скасування об`єкту нерухомого майна за реєстраційним №972544680000 (квартира №76А ), 09.09.2017 у реєстрі з`являється новий запис про державну реєстрацію права власності (з відкриття розділу) на квартиру №76а за відповідачами 2 та 3 (реєстраційний №1347410680000) . Тобто після скасування незаконного запису ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без правових підстав здійснили реєстрацію нового розділу та право власності на квартиру №76а (реєстраційний номер 1347410680000).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що наказ Міністерства юстиції України №1813/5 від 06.06.2017 є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на квартиру №76а , оскільки відкриття розділу щодо об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер 1347410680000): квартира №76 а було здійснено після прийнятті зазначеного наказу.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач-3 звернулася з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

За доводами скаржниці суди обох інстанцій не врахували висновки Верховного Суду в постановах від 17.042.018 у справі № 523/9076/16-ц, від 31.05.2023 у справі № 707/2462/17, від 11.10.2023 у справі № 756/10624/21 (в частині пред`явлення позову до неналежного відповідача), постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18 (спосіб усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі), внаслідок чого не надали оцінки тій обставині, що власником спірного іпотечного майна є ПрАТ «АК «Укртранс», яке має бути співвідповідачем у цьому спорі, а сам спір у такому випадку підлягає вирішенню в межах справи про банкрутство останнього. Натомість скаржниця ніколи не набувала права власності на іпотечне майно - квартиру 76 та, відповідно, не порушувала прав позивача, як іпотекодержателя.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

При цьому, на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилала скаржниця у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

Так, скаржниця посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду у справах № 523/9076/16-ц (розглядався спір про визнання незаконними дій засновників про внесення змін до статуту товариства, відміну редакції статуту та стягнення коштів), № 707/2462/17 (розглядався спір про усунення перешкод у користуванні майном), № 756/10624/21 (розглядався спір про захист честі, гідності та ділової репутації), які стосуються процесуального наслідку у вигляді відмови в задоволенні позову, пред`явленого до неналежного відповідача. При цьому скаржниця не зазначає конкретну норму (норми) права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку, на її думку, порушили або неправильно застосували господарські суди попередніх інстанцій. Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до цитування скаржником фрагменту тексту мотивувальної частини постанови суду касаційної інстанції та власних міркувань скаржника щодо належного складу відповідачів у даному спорі.

У цьому контексті Верховний Суд звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові у справі №154/3029/14-ц відповідно до яких правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.

При цьому колегія суддів зазначає, що зроблені Верховним Судом у наведених вище справах висновки щодо необхідності відмови в задоволенні позову, пред`явленого до неналежного відповідача, стосуються всіх без винятку судових справ та мають застосовуватись з урахуванням конкретних обставин справи та свідчать про наявність у цих справах різних істотних фактичних обставин, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення.

За встановленими у справі, що переглядається, обставинами, позов ТОВ «Ріо Фін» спрямований на захист його прав іпотекодержателя, які порушені внаслідок незаконного відчуження іпотечного майна та користь третіх осіб без згоди іпотекодержателя. У силу частин 1 та 2 статті 23 Закону України «Про іпотеку» особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. У зв`язку з чим у справі за позовом іпотекодержателя про визнання права іпотеки належними відповідачами є власники предмета іпотеки, які набули статусу іпотекодавців предмета іпотеки.

За вказаних обставин спірні правовідносини, які були предметом розгляду у наведених скаржником справах, очевидно не є подібними за характером урегульованих нормами права прав і обов`язків учасників таких відносин, а також за нормативно-правовим регулюванням правовідносин, що виникли між їх учасниками, ураховуючи контекст даної справи.

Щодо справи № 916/2828/18, то скаржниця лише формально посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у постанові в наведеній справі, проте надалі в тексті касаційної скарги не обґрунтовує, які саме висновки суду касаційної інстанції не були враховані судами, не зазначає конкретну норму (норми) права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку, на думку скаржника, порушили або неправильно застосували господарські суди попередніх інстанцій у цьому контексті.

Верховний Суд наголошує, що положення ГПК України покладають обов`язок з визначення та доведення того, якого висновку Верховного Суду не було враховано при прийнятті оскаржуваного рішення, саме на скаржника, що, з урахуванням положень статті 290 ГПК України, зобов`язує останнього, а не суд, у скарзі повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку вказане би призводило до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність та диспозитивність.

Таким чином визначений скаржницею виключний випадок для касаційного перегляду судових рішень не підтвердився.

Отже, після відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у наведених скаржником постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними.

За вказаних обставин касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» не підлягають.

Керуючись статтями 234, 287, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 у справі № 910/10989/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.