Постанова

від 20.11.2024 по справі 200/7497/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 200/7497/19

провадження № 61-5405св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - Дніпровська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи:

касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Рибіною Іриною Володимирівною , на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року в складі судді: Цитульський В. І., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року в складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,

касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Рибіною Іриною Володимирівною , на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року в складі судді: Цитульський В. І., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року в складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У травні 2019 року Дніпровська міська рада звернулась із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації та припинення права власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2011 року за ОСОБА_4 , спадкоємцем якого є ОСОБА_2 , визнано право власності на спірне нежитлове приміщення. Проте рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року, вказане рішення від 02 грудня 2011 року було скасоване.

Разом із тим право власності на спірне приміщення було зареєстровано за ОСОБА_4 , який за двома договорами купівлі-продажу (по частині) від 18 березня 2016 року, відчужив приміщення на користь ОСОБА_1 .

Позивач вказує, що вказане приміщення розташоване на земельній ділянці комунальної власності та побудовано самовільно.

Дніпровська міська рада, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:

усунути Дніпровській міській раді перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинно побудоване нежитлове приміщення під літ. «Г-1», загальною площею 19 кв.м, реєстраційний номер 105480512104;

скасувати державну реєстрацію та припинити право власності із закриттям розділу на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , позначене літ. «Г-1», загальною площею 19 кв.м, реєстраційний номер 105480512104.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року:

позов Дніпровської міської ради задоволено;

зобов`язано ОСОБА_1 знести самочинно побудоване нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , під літ. «Г-1», загальною площею 19 кв. м.

скасовано державну реєстрацію із закриттям розділу на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , позначене літ. «Г-1», загальною площею 19 кв. м, реєстраційний номер 105480512104.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19), постанова Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 569/21350/18 (провадження № 61-22552св19));

земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 належить територіальній громаді. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2016 року у справі №2-3397/11 встановлено, що на цій земельній ділянці ОСОБА_4 самочинно збудоване нежитлове приміщення, площею 19,0 кв.м. Право власності на цю будівлю зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі рішення суду, яке в подальшому скасовано. Відповідачем у справі № 2-3397/11 був ОСОБА_5 , а право власності на приміщення відчужено на користь ОСОБА_1 . При чому договори купівлі-продажу укладені 18 березня 2016 року, вже після відкриття апеляційного провадження у вказаній справі (14 січня 2016 року). Тому не можна говорити про добросовісність набуття ОСОБА_1 права власності на приміщення;

позивач просить усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинно побудоване нежитлове приміщення, а також скасувати державну реєстрацію та припинити право власності із закриттям розділу на таке приміщення. Враховуючи, що земельна ділянка не вибувала із володіння позивача (принцип реєстраційного підтвердження володіння), вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (негаторний позов) є належним способом захисту. Позивач правильно заявив вимогу до останнього набувача самочинного будівництва;

правомірною є вимога про скасування державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення, що охоплює скасування як реєстрації права власності за ОСОБА_6 та і за ОСОБА_1 та звільняє земельну ділянку від юридичного її обтяження;

посилання відповідач на необхідність з`явлення позивачем віндикаційного позову є хибними. У справі за відповідачем не зареєстровано право власності на земельну ділянку, яка є об`єктом захисту у даній справі. Тому не можна стверджувати, що така вибула із володіння позивача;

доводи відповідача про застосування позовної давності не беруться судом до уваги, адже позовна давність не поширюється на негаторні вимоги. Окрім того рішення апеляційного суду Дніпропетровської області, яким скасовано рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська яким визнано право власності на самочинне будівництво (яке унеможливлювало задоволення позову у даній справі) набуло законної сили 18 травня 2016 року, тоді як позивач звернувся до суду 16 травня 2019 року;

помилковими є висновки відповідача про зміну позивачем і предмету і підстав позову. Згідно з заявою від 13 червня 2023 року позивач відмовився від позовних вимог про визнання недійсними договорів, а вимогу про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою спрямував до іншого відповідача (зменшив число відповідачів). При цьому підстави позову - чинення перешкод у користуванні земельною ділянкою зведенням незаконного будівництва та реєстрацію щодо нього права власності - залишилися незмінними.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

враховуючи, що земельна ділянка не вибувала із володіння позивача (принцип реєстраційного підтвердження володіння), вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (негаторний позов) є належним способом захисту. Позивач правильно заявив вимогу до останнього набувача самочинного будівництва. Також правомірною є вимога про скасування державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення, що охоплює скасування як реєстрації права власності за ОСОБА_6 та і за ОСОБА_1 та звільняє земельну ділянку від юридичного її обтяження;

із витягу з Державного земельного кадастру вбачається, що вказана земельна ділянка є сформованою, проте в Державному земельному кадастрі відсутня інформація про зареєстроване право щодо неї. З цього слідує, що земельна ділянка належить територіальній громаді. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2016 року, яке має преюдиційне значення (т.1 а.с.13-15) встановлено, що нежитлове приміщення АДРЕСА_1 є самочинно побудованим. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Враховуючи, що не має предмету власності, то в даних правовідносинах не може застосовуватись ст.388 ЦК України (щодо добросовісного набувача), бо не має чого набувати.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду.

Аргументи учасників справи

14 квітня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу, яка підписана представником Рибіною І. В. , на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року, в якій просила:

скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року;

ухвалити нове рішення яким Дніпровській міській раді відмовити повністю;

вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що:

представник ОСОБА_1 адвокат Рибіна І. В. була відсутня на засіданні 02 квітня, оскільки перебувала в іншому судовому засіданні. Тому апелянт не зміг скористатися правами, передбаченими статтею 43 ЦПК України;

заява позивача про зміну предмета позову не є заявою про зміну предмета позову, оскільки містить у собі прохання про розгляд судом нових фактів, що фактично є іншим позовом;

позивач не довів яким чином відповідачі порушили його права та інтереси;

скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення. При вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження;

ОСОБА_1 є добросовісним набувачем. Можливість витребування майна від добросовісного набувача відповідно до статті 388 ЦК України належить лише власнику такого майна. На час звернення позивача до суду з даним позовом, Дніпровська міська рада не була власником спірного майна, тому вказані вимоги задоволенню не підлягають;

суди вказали, що земельна ділянка належить територіальній громаді, проте відсутній доказ про реєстрацію земельної ділянки за територіальній громадою;

суд у рішенні не наводить докази, згідно з якими нерухоме майно є самочинним будівництвом;

будівля за адресою: АДРЕСА_1 , є речовим доказом у кримінальному провадженні. Задоволення позовних вимог призведе до знищення речового доказу.

05 вересня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала касаційну скаргу, яка підписана представником Рибіною І. В. , на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року, в якій просила:

скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року;

ухвалити нове рішення яким Дніпровській міській раді відмовити повністю;

вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що:

колегія суддів апеляційного суду у складі: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П. вдруге розглянуло апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Ця колегія суддів вже висловлювала свою правову позицію і думку щодо спірних правовідносин. Тому колегія суддів повинна була заявити самовідвід;

заява про зміну предмета позову є фактично новим позовом;

ухвалою від 11 жовтня 2023 року справу було призначено до судового розгляду в загальному позовному провадженні на 15 листопада 2023 року. 15 листопада 2023 року представник подав клопотання про вікладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в іншому процесі. Проте суд ухвалив рішення у справі;

треті особи не були повідомлені про дату та час слухання справи;

представник ОСОБА_1 адвокат Рибіна І. В. була відсутня на засіданні 02 квітня, оскільки перебувала в іншому судовому засіданні. Тому апелянт не зміг скористатися правами, передбаченими статтею 43 ЦПК України;

заява позивача про зміну предмета позову не є заявою про зміну предмета позову, оскільки містить у собі прохання про розгляд судом нових фактів, що фактично є іншим позовом;

позивач не довів яким чином відповідачі порушили його права та інтереси;

скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення. При вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження;

ОСОБА_1 є добросовісним набувачем. Можливість витребування майна від добросовісного набувача відповідно до статті 388 ЦК України належить лише власнику такого майна. На час звернення позивача до суду з даним позовом, Дніпровська міська рада не була власником спірного майна, тому вказані вимоги задоволенню не підлягають;

суди вказали, що земельна ділянка належить територіальній громаді, проте відсутній доказ про реєстрацію земельної ділянки за територіальній громадою;

суд у рішенні не наводить докази, згідно з якими нерухоме майно є самочинним будівництвом;

будівля за адресою: АДРЕСА_1 , є речовим доказом у кримінальному провадженні. Задоволення позовних вимог призведе до знищення речового доказу.

У червні 2024 року Дніпровська міська рада засобами поштового зв`язку подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила:

касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Рибіною І. В. , на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року залишити без задоволення;

рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 рокузалишити без змін.

Відзив мотивований тим, що:

реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного;

враховуючи, що спірний об`єкт нерухомого майна є об`єктом самочинного будівництва, то ефективним способом захисту порушених прав Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такого будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України;

договори купівлі-продажу укладені 18 березня 2016 року, після відкриття апеляційного провадження у вказаній справі (14 січня 2016 року). Тому ОСОБА_1 є недобросовісним набувачем майна;

право органу місцевого самоврядування, який діє в інтересах територіальної громади звільнити земельну ділянку від самочинно збудованих будівель з огляду на доведену незаконність і безпідставність набуття відповідачами права власності на ці будівлі становить пропорційне втручання у право власності ОСОБА_1 з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання;

реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, згідно з часиною другою статті 376 ЦК України права не породжує, і нічого не змінює для цілей застосування частини четвертої статті 376 ЦК України;

позовна давність не поширюється на негаторні вимоги;

міська рада не пред`являла позовних вимог

про витребування майна на підставі статей 387, 388 ЦК України. Позов пред`явлено на підставі частин першої, другої, четвертої статті 376, статті 391 ЦК України, частин першої, другої статті 212 ЗК України.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2024 року:

відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником Рибіною Іриною Володимирівною , на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року;

в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2024 року:

відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником Рибіною Іриною Володимирівною , на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року;

в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року відмовлено.

28 жовтня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2024 року справу призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 05 червня 2024 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15; від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17; від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц; від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц; від 18 січня 2023 у справі № 488/2807/17; від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц; від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17; від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17; від 11 червня 2019 року у справі № 917/375/18; від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19; від 23 січня 2018 року у справі № 918/350/16; від 27 червня 2018 року у справі № 910/18802/17; від 28 березня 2019 року у справі № 910/23066/17; від 10 вересня 2019 року у справі № 910/13267/18; від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19; від 24 вересня 2020 року у справі № 920/1059/17; від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц; від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц; від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11; від 21 грудня 2022 року у справі № 522/8412/19, від 12 квітня 2023 року у справі № 205/7567/18, від 20 липня 2022 року у справі № 203/4193/19; від 27 січня 2021 року у справі № 520/9539/13-ц; від 14 червня 2019 року у справі № 910/6642/18; від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17; від 14 квітня 2022 року у справі № 644/2204/19; від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц; від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16; від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17; від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2-787/11; від 24 жовтня 2018 року у справі № 733/249/16-к; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 12 вересня 2024 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15; від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17; від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц; від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц; від 18 січня 2023 у справі № 488/2807/17; від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц; від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17; від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17; від 11 червня 2019 року у справі № 917/375/18; від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19; від 23 січня 2018 року у справі № 918/350/16; від 27 червня 2018 року у справі № 910/18802/17; від 28 березня 2019 року у справі № 910/23066/17; від 10 вересня 2019 року у справі № 910/13267/18; від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19; від 24 вересня 2020 року у справі № 920/1059/17; від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц; від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц; від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11; від 21 грудня 2022 року у справі № 522/8412/19, від 12 квітня 2023 року у справі № 205/7567/18, від 20 липня 2022 року у справі № 203/4193/19; від 27 січня 2021 року у справі № 520/9539/13-ц; від 14 червня 2019 року у справі № 910/6642/18; від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17; від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц; від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11; від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17; від 14 квітня 2022 року у справі № 644/2204/19; від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц; від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16; від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17; від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2-787/11; від 24 жовтня 2018 року у справі № 733/249/16-к; від 21 травня 2020 року у справі № 726/874/15-ц.

Фактичні обставини

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2011 року у справі №2-3397/11 задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , Дніпровської міської ради, серед іншого визнано за позивачем право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 19 кв. м.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.01.2016 відкрито апеляційне провадження щодо оскарження вказаного рішення. Апеляційна скарга подана особами, що не брали участі у справі (мешканці сусіднього будинку).

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2016 року скасовано рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2011 року, у позові ОСОБА_4 відмовлено.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно:

26 червня 2013 року на підставі рішення Кіровського районного суду м. 'Дніпропетровська від 02 грудня 2011 року право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 (номер запису про право власності 1660258);

18 березня 2016 року на підставі двох договорів купівлі-продажу від 18 березня 2016 року (кожен на частину), право власності на вказане нежитлове приміщення зареєстровано за ОСОБА_1 (номери записів про право власності 13832256 та13832556).

Із витягу з Державного земельного кадастру вбачається, що вказана земельна ділянка є сформованою, проте в Державному земельному кадастрі відсутня інформація про зареєстроване право щодо неї.

Спірна будівля визнана речовим доказом у кримінальному провадженні №22022040000000254, як таке, що зазнало пошкодження в результаті ракетної атаки країни-агресора.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно спадкової справи після смерті ОСОБА_4 його дружина ОСОБА_7 відмовилася від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 . Остання подала заяву про прийняття спадщини.

В обох вказаних заявах вказано, що ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_4 . Цей факт сторонами не заперечується.

Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 належить територіальній громаді.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2016 року у справі № 2-3397/11 встановлено, що на цій земельній ділянці ОСОБА_4 самочинно збудоване нежитлове приміщення, площею 19,0 кв. м.

Право власності на цю будівлю зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі рішення суду, яке в подальшому скасовано.

Відповідачем у справі №2-3397/11 був ОСОБА_5 , а право власності на приміщення відчужено на користь ОСОБА_1 . При чому договори купівлі-продажу укладені 18 березня 2016 року, тобто, вже після відкриття апеляційного провадження у вказаній справі (14 січня 2016 року). Відтак не можна стверджувати про добросовісність набуття ОСОБА_1 права власності на приміщення.

Позиція Верховного Суду

Щодо оскарження рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина перша та друга статті 376 ЦК України).

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК України).

Рішення суду здатне бути джерелом для набуття цивільних прав і обов`язків тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Рішення суду, як правомірна приватно-правова конструкція, не повинно використовуватися учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню для набуття цивільних прав і обов`язків, за відсутності вказівки про це в актах цивільного законодавства. При існуванні самочинного будівництва власник земельної ділянки може вимагати не надання права на знесення самочинного будівництва на підставі судового рішення, а, зокрема, зобов`язання порушника знести самостійно самочинне будівництво або за його рахунок, чи визнання за власником земельної ділянки на якій здійснено самочинне будівництво, права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване. При існуванні самочинного будівництва метою власника земельної ділянки є захист права власності на земельну ділянку, а не набуття на підставі рішення суду права на знесення. Тому вимога про надання права на знесення не є належним способом захисту права (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 201/2289/20 (провадження № 61-1715св23

Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно (див. пункт 152 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року по справі № 201/5625/17 (провадження № 61-6193св21) зроблено висновок, що «відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил. За змістом частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих приписах, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат. З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом. Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 4 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року у справі № 727/7282/15-ц (провадження № 61-9671св21) зазначено, що:

«відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови.

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21) зазначено, що: «ОСОБА_11 вимог про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження своїм майном (знесення самочинно збудованого майна) чи про відновлення становища, яке існувало до порушення не пред`являв. Тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 необхідно було відмовити у зв`язку з тим, що визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом. Як наслідок постанову апеляційного суду в цій частині належить змінити в мотивувальній частині. Апеляційним судом обґрунтовано зазначено, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 до державних реєстраторів про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів слід відмовити, оскільки державні реєстратори не є належними відповідачами, а тому в цій частині постанову апеляційного суду слід залишити без змін».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19 (провадження № 61-204св22) вказано, що: «позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку з здійсненням на думку прокурора самочинного будівництва є неефективними способами захисту, а позовні вимоги про знесення самочинно збудованих будинків, зобов`язання привести земельну ділянку до попереднього стану є недоведеними».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 523/8263/20 (провадження № 61-8041св23) вказано, що: «рішення суду щодо демонтажу об`єкта нерухомості має бути виконуваним не лише у добровільному порядку, але й у примусовому (без участі відповідачки, але її коштом), враховуючи мету відповідного позову міської ради, формулювання такого рішення у резолютивній частині слід змінити, а саме: за рахунок відповідачки привести об`єкт за адресою: АДРЕСА_2 , до попереднього стану шляхом знесення самочинної прибудови до цієї квартири на земельній ділянці, що є власністю територіальної громади м. Одеси».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 523/8263/20 (провадження № 61-8041св23) зазначено, що:

«порушення права власності на земельну ділянку шляхом створення перешкод у користуванні та розпорядженні нею зумовлює юридичні наслідки для особи, яка здійснила самочинне будівництво, незалежно від притягнення її до інших видів юридичної відповідальності.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду загалом погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення вимоги щодо знесення самочинної прибудови до квартири та приведення останньої до попереднього стану. Оскільки така прибудова є самочинним будівництвом, на яке позивачка право власності, незважаючи на державну реєстрацію останнього, не набула (частини перша-друга статті 376 ЦК України), власник земельної ділянки має право усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні нею шляхом демонтажу самочинної прибудови за рахунок відповідачки як особи, яка допустила порушення права комунальної власності на земельну ділянку (частина друга статті 212 ЗК України, стаття 391 ЦК України).

Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що міська рада не виділяла земельну ділянку відповідачці під зведену прибудову до квартири на першому поверсі багатоквартирного будинку, і що таку прибудову відповідачка зробила за рахунок зайняття земельної ділянки, яка належить територіальній громаді міста.

З огляду на вказане міська рада має право на позов, бо захищає право власності територіальної громади міста на земельну ділянку (стаття 12, пункт «б» статті 80, частина перша та пункт «а» частини другої статті 83ЗК України). Самочинний характер будівництва є істотним порушенням будівельних норм і правил та суттєвим порушенням прав власника земельної ділянки».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року у справі № 638/4670/22 (провадження № 61-13009св23) зазначено, що: «суди дійшли помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 не є належним відповідачем у цій справі, тому що не він здійснював самочинне будівництво та не є особою, яка самовільно зайняла спірну земельну ділянку, оскільки, набувши у власність нежитлове приміщення магазину ОСОБА_1 набув усі права та обов`язки щодо придбаного майна, які мав первісний його власник - ОСОБА_2, а тому він є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої статті 81 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

звертаючись із позовом Дніпровська міська рада вказувала, що право власності на спірне приміщення було зареєстровано за ОСОБА_4 , який за двома договорами купівлі-продажу (по частині) від 18 березня 2016 року, відчужив приміщення на користь ОСОБА_1 . Міська рада стверджувала, що вказане приміщення розташоване на земельній ділянці комунальної власності та побудовано самовільно. Позивач просив усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинно побудоване нежитлове приміщення, а також скасувати державну реєстрацію та припинити право власності із закриттям розділу на таке приміщення;

позовні вимоги Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації із закриттям розділу на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , позначене літ. «Г-1», загальною площею 19 кв. м, реєстраційний номер 105480512104, не є ефективним способом захист та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом. Тому оскаржені рішення у цій частині належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог;

суди встановили, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 належить територіальній громаді. У рішенні апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2016 року у справі №2-3397/11 встановлено, що на цій земельній ділянці ОСОБА_4 самочинно збудоване нежитлове приміщення, площею 19,0 кв. м. Право власності на цю будівлю зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі рішення суду, яке в подальшому скасовано. Відповідачем у справі № 2-3397/11 був ОСОБА_5 , а право власності на приміщення відчужено на користь ОСОБА_1 . При чому договори купівлі-продажу укладені 18 березня 2016 року, вже після відкриття апеляційного провадження у вказаній справі (14 січня 2016 року);

суди врахували, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного;

суди в цілому правильно зобов`язали ОСОБА_1 знести самочинно побудоване нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , під літ. «Г-1», загальною площею 19 кв. м. Разом із тим, рішення суду щодо зобов`язання ОСОБА_1 знести самочинно побудоване нежитлове приміщення має бути виконуваним не лише у добровільному порядку, але й у примусовому (без участі відповідача, але його коштом) порядку, враховуючи мету відповідного позову, формулювання такого рішення у резолютивній частині слід зазначити: «за рахунок ОСОБА_1 привести об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , до попереднього стану шляхом знесення нежитлового приміщення № НОМЕР_1 по під літ. «Г-1», загальною площею 19 кв. м».

Щодо оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року

Слід розмежовувати матеріальну та процесуальну добру совість як за сферою застосування, так і наслідками. Матеріальна добра совість регулюється, зокрема, пунктом 6 статті 3 ЦК України, а процесуальна, зокрема, статтею 44 ЦПК України. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами (частина перша статті 44 ЦПК України). Процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті. Проявом принципу процесуальної доброї совісті є те, що особа (зокрема, позивач) навряд чи може висувати твердження несумісні з тією позицією, яка зайнята нею в судовому процесі, що вже відбувся. Принцип процесуальної доброї совісті навряд чи має толерувати непостійність учасників процесу, а навпаки покликаний забезпечити послідовну поведінку учасників спору. Адже суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Правопорядок не може допускати ситуації, за яких особа наполягає в різних судових процесах на правдивості протилежних одне одному тверджень задля просування власних інтересів (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23 (провадження № 61-4145сво24)).

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення (пункт 3 частини першої статті 358 ЦПК України).

Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки (частина перша статті 64 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

у грудні 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Рибіна І. В. подала апеляційну скаргу від 12 грудня 2023 року на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року (т. 2, а. с. 100-115);

ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року про відкриття апеляційного провадження відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Рибіна І. В., на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року (т. 2, а.с.129);

постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року залишено без змін (т. 2, а. с. 171-174);

14 грудні 2023 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу від 14 грудня 2023 року на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року (т. 2, а. с. 178-190);

ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 травня 2024 року про відкриття апеляційного провадження відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року (т. 2, а.с.205);

апеляційний суд не звернув уваги на те, що на момент вирішення питання про відкриття апеляційного провадження (01 травня 2024 року) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року вже була чинна постанова Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року залишено без змін;

апеляційний суд не звернув уваги на те, що за змістом пункту 3 частини першої статті 358 ЦПК України підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення;

поза увагою апеляційного суду залишилось те, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про наявність підстав для відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Оскільки касаційним судом встановлені підстави для скасування ухвали Дніпровського апеляційного суду від 01 травня 2024 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року, то інші підстави відкриття касаційного провадження суд касаційної інстанції не аналізує.

Висновки за результатами розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:

«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи. З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц.

У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційних скарг, розподіл судових витрат, в тому числі й понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що оскаржені рішення частково прийнята з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що:

касаційні скарги належить задовольнити частково;

рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у частині задоволених позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації із закриттям розділу на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , позначене літ. «Г-1», загальною площею 19 кв. м, реєстраційний номер 105480512104, скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги; рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року, залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року, змінити у резолютивній частині, виклавши абзац другий у такій редакції: «за рахунок ОСОБА_1 привести об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , до попереднього стану шляхом знесення нежитлового приміщення № НОМЕР_1 по під літ. «Г-1», загальною площею 19 кв. м»;

ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 01 травня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року скасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , яка підписана представником Рибіною Іриною Володимирівною , задовольнити частково.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у частині задоволених позовних вимог Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації із закриттям розділу на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , позначене літ. «Г-1», загальною площею 19 кв. м, реєстраційний номер 105480512104, скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року, залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року, змінити у резолютивній частині, виклавши абзац другий у такій редакції: «за рахунок ОСОБА_1 привести об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 , до попереднього стану шляхом знесення нежитлового приміщення № НОМЕР_1 по під літ. «Г-1», загальною площею 19 кв. м».

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 01 травня 2024 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року скасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2023 року, постанова Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2024 року у змінених частинах втрачають законну силу, а ухвала Дніпровського апеляційного суду від 01 травня 2024 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 06 серпня 2024 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко