Окрема думка

від 20.11.2024 по справі 299/3686/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Крата В. І.

20 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 299/3686/15-ц

провадження № 61-707св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виноградівська взуттєва фабрика», яка підписана представником Гнатенком Олексієм Анатолійовичем, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року задовольнив частково. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним і скасування пункту 3 рішення Виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 24 лютого 2009 року № 54 та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» Виноградівською міською радою Закарпатської області 26 лютого 2009 року на підставі рішення Виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 24 лютого 2009 року № 54 змінив, виключивши посилання на відвід як підставу для скасування рішення суду першої інстанції та шляхом викладення мотивувальної частини в частині відмови в застосуванні позовної давності в редакції постанови. В іншій оскарженій частині постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року залишив без змін. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виноградівська взуттєва фабрика», яка підписана представником Гнатенком Олексієм Анатолійовичем, на додаткову постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року задовольнив частково. Додаткову постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року скасував і передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

По-перше, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22) зазначено, що:

«7.23. Однаковим в обох кодексах є правило про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина четверта статті 244 ГПК України, частина четверта статті 270 ЦПК України). Отже, законодавцем уніфіковано правила щодо прийняття додаткового судового рішення, що вимагає єдиних підходів у їх застосуванні.

7.24. Аналіз положень статті 244 ГПК України та статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України). Подібне право має сторона в господарському судочинства згідно з частиною першою статті 221 ГПК України.

7.25. Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. Однак, через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі при прийнятті додаткового рішення скасовувати чи змінити первісне рішення, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема пов`язані з необхідністю розподілу судових витрат.

7.26. Частина перша статті 244 ГПК України (частина перша статті 270 ЦПК України) містить диспозитивну норму щодо права суду з власної ініціативи, або за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення. Винятком є розподіл судових витрат, який має ініціювати сторона з дотриманням правил статей 123-130, 221 ГПК України (статей 133 - 142, 246 ЦПК України).

7.27. ЦПК України та ГПК України однаково визначають обов`язок суду для вирішення питання про судові витрати призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше 15 днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог та ухвалення за наслідком такого судового засідання додаткового рішення в порядку, передбаченому частинами другою, третьою статті 221 ГПК України. У випадку розгляду такої заяви судом цивільної юрисдикції, засідання має бути проведено не пізніше 20 днів, якщо справа не слухається в письмовому провадженні (частини друга, третя статті 246 ЦПК України). Отже, для обох юрисдикцій законодавець визначив обов`язок суду призначити заяву сторони про розподіл судових витрат в судове засідання, якщо справа розглядалася з призначенням її до розгляду по суті в судових засіданнях (не в письмовому провадженні), за наслідком проведення якого має бути прийнято відповідне процесуальне рішення (додаткова постанова, додаткова ухвала).

7.28. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 244 ГПК України, частина третя статті 270 ЦПК України). Дослідивши чи однаково процесуальні кодекси (цивільний та господарський) визначають поняття «порядку ухвалення судового рішення», Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що обидва кодекси під цим поняттям розуміють: ухвалення рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду; прийняття рішень та постанов, складення та їх підписання в нарадчій кімнаті тим складом суду, який розглянув справу; можливість вирішення питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті; оформлення окремим документом ухвал, які постановляються в нарадчій кімнаті, а інших ухвал, що постановляються без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання; особливості оформлення судових рішень (ухвал) що містять вступну та резолютивну частину, а також складення повного рішення (постанови, ухвали) у певні строки; можливість внесення виправлень в рішеннях чи ухвалах із застереженням перед підписом судді; викладення усіх судових рішень письмово у паперовій та електронній формі та вимоги їх викладення у Єдиній судово-інформаційно-телекомунікаційній системі ( стаття 259 ЦПК України, стаття 233 ГПК України). Отже, процесуальні кодекси поняття «порядок ухвалення судового рішення» визначають однаково та не включають до нього «процедуру розгляду справи по суті в загальному чи письмовому провадженні», яка виділена в окремі глави процесуальних кодексів (глава 6 ЦПК України, глава 6 ГПК України).

7.29. Велика Палата Верховного Суду висновує, що термін «ухвалення» додаткового судового рішення, а не термін «розгляд» законодавцем застосовано з метою, щоб підкреслити необхідність буквального тлумачення такого поняття відповідно до статті 259 ЦПК України (статті 233 ГПК України). Таке тлумачення є релевантним для з`ясування змісту положення другого речення частини третьої статті 270 ЦПК України (частини третьої статті 244 ГПК України), коли йдеться про усунення неповноти судового рішення, тобто відсутності у резолютивній частині рішення висновків щодо результатів розгляду справи. При цьому презюмується, що позовні вимоги та заперечення, докази, подані на їх обґрунтування, судом розглянуті згідно з вимогами статей 209 - 246 ЦПК України (статей 201 - 221 ГПК України), а розгляд справи належним чином відображений в описовій та мотивувальній частинах рішення. У протилежному випадку неповнота судового рішення може бути усунута шляхом його перегляду в апеляційному (касаційному) порядку, а не через ухвалення додаткового рішення.

7.30. Однак, у випадку задоволення заяви сторони про розподіл судових витрат, щодо яких сторона доказів не подавала, поданої на підставі статті 246 ЦПК України (статті 221 ГПК України), слід прийняти до уваги, що судом під час розгляду справи по суті питання про розподіл судових витрат не розглядалось на засадах змагальності та рівності, оскільки докази на підтвердження розміру судових витрат сторонами не були подані до закінчення судових дебатів чи внаслідок залишення позову без розгляду в підготовчому судовому засіданні.

7.31. Отже, у процедурі розгляду такої заяви суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221 ГПК України), які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання.

7.32. Отже, положення частини четвертої статті 270 ЦПК України (частини четвертої 244 ГПК України) про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221 ГПК України) чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим)».

Не можу погодитися із висновками, зробленими в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22), з таких мотивів.

1. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу (частина перша статті 270 ЦПК України).

1.1. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України

1.2. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина четверта статті 270 ЦПК України).

2. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

2.1. У науково-практичному коментарі до статті 270 ЦПК України (Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар / за загальною редакцією Василини Н. В. , Гулька Б. І. , Кота 0. 0. - Київ: ВД «Дакор», 2021. - 1028 с.) вказано:

«частина третя коментованої статті встановлює вимогу про ухвалення додаткового рішення тим складом суду, що ухвалив основне рішення, та встановлює, що таке ухвалення має здійснюватися в тому ж порядку, що й основне рішення, тобто відповідати вимогам статей 264, 265 та 268 ЦПК України з урахуванням особливостей коментованої статті.

Частина четверта коментованої статті містить правила про повідомлення (виклик) сторін та інших учасників справи до судового засідання, у якому здійснюється розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення суду та наслідки неявки учасників справи в таке судове засідання. Можемо констатувати, що ці правила видаються дещо неузгодженими між собою з наступних підстав. Формулювання правила про повідомлення (виклик) учасників справи, що міститься в першому реченні частини четвертої коментованої статті, дає підстави дійти висновку про необов`язковість такого повідомлення, адже встановлює таке правило: у разі необхідності суд може викликати сторони та інших учасників справи до відповідного судового засідання. Отже, якщо суд не вбачає необхідності у виклику (повідомленні) сторін про судове засідання, у якому здійснюватиметься розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення виклик не здійснюється. Разом з тим правило про наслідки неявки учасників цивільної справи до відповідного судового засідання, сформульовані у другому реченні частини четвертої коментованої статті, встановлює що не перешкоджає розгляду справи неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Ця норма сформульована тотожно до норм, що встановлюють наслідки неявки в судові засідання, повідомлення учасників цивільної справи про як, є обов`язковим (наприклад, частина четверта статті 440 ЦПК України, частина друга статті 457 ЦПК України). Водночас системне тлумачення обох правил, передбачених частиною четвертою коментованої статті, дає підстави для висновку, що виклик (повідомлення) учасників справи в судове засідання, у якому розглядається заява про ухвалення додаткового рішення, не є обов`язковим, а їх неявка незалежно від їх повідомлення не перешкоджає розгляду відповідної заяви».

3. Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що усталеною є практика Касаційного цивільного суду щодо застосування частини четвертої статті 270 ЦПК України. Наприклад:

(1) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2020 року у справі № 756/5330/17 (провадження № 61-40303св18) зазначено, що: «доводи касаційної скарги про неповідомлення відповідача про судове засідання від 13 квітня 2018 року суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до частини четвертої статті 270 ЦПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви»;

(2) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 755/1139/18 (провадження № 61-3584св20) вказано, що: «аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що додаткова постанова апеляційного суду підлягає обов`язковому скасуванню на підставі пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України колегія суддів не приймає, оскільки відповідно до частини четвертої статті 270 ЦПК України суд під час ухвалення додаткового рішення у разі необхідності може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання»;

(3) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2021 року у справі № 645/396/20 (провадження №61-11502св21) вказано, що: «доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції не повідомлено Харківську міську раду про дату, час та місце судового засідання, на якому розглядалося питання про ухвалення додаткового судового рішення є безпідставними, оскільки виклик сторін в судове засідання для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення є правом суду, а не обов`язком. Зазначене передбачено частиною четвертою статті 270 ЦПК України, зокрема, у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання».

3.1. Отже, практика Касаційного цивільного суду щодо застосування частини четвертої статті 270 ЦПК України та необов`язковості повідомлення судом учасників справи при вирішенні питання про ухвалення додаткового рішення є усталеною та послідовною. Вказівка у частині третій статті 270 ЦПК України про те, що «додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення» стосується саме порядку ухвалення рішення, передбаченого статями: 264 ЦПК України (питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду); 265 ЦПК України (зміст рішення суду), 268 ЦПК України (проголошення судового рішення), і не регулює питання повідомлення судом учасників справи.

4. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 244 ГПК України).

4.1. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина четверта статті 244 ГПК України).

4.2. Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у практиці Касаційного господарського суду сформувався протилежний підхід щодо застосування частини четвертої статті 244 ГПК України (яка за змістом є тотожною частині четвертій статті 270 ЦПК України). Наприклад:

(1) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2020 року у справі № 908/2614/19 зазначено, що: «за змістом ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені. Верховний Суд звертає увагу, що рішення господарського суду Запорізької області від 12.12.2019р. у справі №908/2614/19 було прийнято у відкритому судовому засіданні, проте розгляд заяви про розподіл судових витрат господарським судом першої інстанції в порушення положень ч. 3 ст. 244 ГПК України було здійснено без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи. Як правильно враховано апеляційним господарським судом, не призначивши розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат в тому ж самому порядку, що й судове рішення, суд першої інстанції порушив принцип змагальності і позбавив відповідача можливості заявити відповідне клопотання щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, обов`язок доведення неспіврозмірності яких покладено саме на нього. З огляду на викладене, апеляційним господарським судом правильно скасовано додаткове рішення з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема ст. 244 ГПК України»;

(2) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 січня 2022 року у cправі № 910/21095/20 зазначено, що: «водночас, в частині третій статті 244 ГПК України закріплено, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Згідно з частиною четвертою статті 244 ГПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Отже приписами статті 244 ГПК України унормовано, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Відповідно до частини другої статті 221 ГПК України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу (частина третя статті 221 ГПК України). Із аналізу змісту статті 244 ГПК убачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й судове рішення; додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати. З матеріалів справи вбачається, що у справі, що переглядається, постанову від 19.10.2021 Північним апеляційним господарським судом за результатом розгляду апеляційної скарги ФГ "Основа" ухвалено у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Проте, розгляд заяви ФГ "Основа" від 21.10.2021 № 1203 про ухвалення додаткового рішення судом апеляційної інстанції було здійснено в порушення приписів частини третьої статті 221, частини третьої статті 244 ГПК України із постановленням ухвали про відмову у її задоволенні від 29.10.2021 без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи. Відмовляючи у задоволенні заяви ФГ "Основа" про ухвалення додаткового рішення апеляційний суд виходив з того, що позивач ні в апеляційній скарзі, ні під час розгляду справи 19.10.2021 в суді апеляційної інстанції до закінчення судових дебатів представником апелянта не було заявлено про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу та не надано попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, заяву з доданими до неї доказами подано поза межами строку, визначеного частиною восьмою статті 129 ГПК України. Постановлення судом апеляційної інстанції ухвали про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі з порушенням положень статей 221, 244 ГПК України, позбавило учасників справи права на участь у судовому засіданні при вирішенні питання розподілу судових витрат, в тому числі можливості відповідача реалізувати своє право на подання, в силу змагальності процесу, процесуальної позиції (аргументів, заперечень) щодо заяви позивача. Аналогічні висновки щодо застосування приписів статей 221, 244 ГПК України викладено у постановах Верховного Суду від 08.05.2019 у справі №910/3984/18, від 04.07.2019 у справі № 910/10930/18, від 31.03.2021 у справі № 922/2341/20, від 30.06.2021 у справі № 905/2135/19, від 30.06.2021 у справі № 910/18652/20). Відтак, постановляючи ухвалу від 29.10.2021 про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, суд апеляційної інстанції у порушення наведених норм процесуального права розглянув заяву позивача про розподіл судових витрат без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання. Верховний Суд зазначає, що з огляду на порядок прийняття постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2021, повідомлення судом апеляційної інстанції учасників справи про час і місце судового засідання з розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення було обов`язковим. Натомість виклик учасників справи у судове засідання є правом суду, реалізація якого залежить від конкретних обставин справи. Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що під час постановлення оскаржуваної ухвали від 29.10.2021, суд апеляційної інстанції не дотримався вимог господарського процесуального законодавства, зокрема положень статей 221, 244 ГПК України, що згідно з пунктом 5 частини 1 статті 310 ГПК України є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення»;

(3) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 листопада 2021 року у справі № 908/3408/20 вказано, що: «водночас доводи касаційної скарги позивача також містять аргументи щодо порушення судом першої інстанції норм частин третьої, четвертої статті 244 ГПК України з огляду на не призначення судового засідання для ухвалення додаткового рішення у справі, з урахуванням чого суд зважає на таке. Відповідно до частини третьої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Згідно з частиною четвертою статті 244 ГПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Отже приписами статті 244 ГПК України унормовано, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Відповідно до частини другої статті 221 ГПК України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу (частина третя статті 221 ГПК України). У справі, що переглядається Господарський суд Запорізької області за результатом розгляду заявлених вимог ПрАТ "Бердянський завод підйомно-транспортного обладнання" прийняв рішення від 14.04.2021 у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Натомість заява Бердянської міської ради від 19.04.2021 № 187 про ухвалення додаткового рішення судом першої інстанції в порушення приписів частини третьої статті 221, частини третьої статті 244 ГПК України розглянута із постановленням додаткового рішення від 14.04.2021 без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання. Прийняття судом першої інстанції додаткового рішення з порушенням положень статей 221, 244 ГПК України, позбавило учасників справи права на участь у судовому засіданні при вирішенні питання розподілу судових витрат, в тому числі можливості позивача реалізувати своє право на подання, в силу змагальності процесу, процесуальної позиції (аргументів, заперечень) щодо заяви відповідача. З огляду на те, що заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення розглянуто не в тому самому порядку, що й судове рішення, оскаржуване додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 11.05.2021 у справі № 908/3408/20 є таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 910/3984/18, від 04.07.2019 у справі № 910/10930/18, від 31.03.2021 у справі № 922/2341/20, від 30.06.2021 у справі № 905/2135/19, від 30.06.2021 у справі № 910/18652/20). Допущені порушення місцевим господарським судом норм процесуального права також залишені поза увагою суду апеляційної інстанції. Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та в силу приписів пункту 5 частини першої статті 310 ГПК України є безумовною підставою для скасування судових рішень. З огляду на встановлення процесуальних порушень, які є безумовною підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, Верховний Суд не розглядає доводи скаржника щодо неналежного дослідження судами усіх обставин справи з наданням оцінки наявних у ній доказів та помилкового висновку судів про наявність правових підстав для задоволення заяви відповідача про розподіл судових витрат»;

(4) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 вересня 2021 року у справі № 873/108/20 зазначено: «разом з тим, враховуючи доводи апеляційної скарги Франківського ВДВС ЛМУЮ щодо порушення судом першої інстанції норм частини восьмої статті 165, частини п`ятої статті 176, частини першої статті 178, статті 236 ГПК України з огляду на вирішення питання про порядок розподілу судових витрат без проведення судового засідання, суд зважає на таке. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 244 ГПК України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення; у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Отже приписами статті 244 ГПК України унормовано, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Відповідно до частини другої статті 221 ГПК України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу (частина третя статті 221 ГПК України). У справі, що переглядається Північний апеляційний господарський суд за результатом розгляду скарги ТзОВ "Агрохім-Партнер" на бездіяльність державного виконавця ВДВС ЛМУЮ постановив ухвалу від 15.02.2021 у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Натомість заява ТзОВ "Агрохім-Партнер" від 01.03.2021 вих. № 01-1/03 про покладення на Франківський ВДВС ЛМУЮ судових витрат на професійну правничу допомогу Північним апеляційним господарським судом в порушення приписів частини третьої статті 244 ГПК України розглянута із постановленням додаткової ухвали від 30.03.2021, яка є об`єктом апеляційного оскарження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання. За таких умов Франківський ВДВС ЛМУЮ був позбавлена можливості заявити у суді апеляційної інстанції клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, про відсутність якого (клопотання) і було зазначено судом у додатковій ухвалі. З огляду на те, що заяву про ухвалення додаткового рішення розглянуто не в тому самому порядку, що й судове рішення, чим позбавлено Франківський ВДВС ЛМУЮ можливості заявити клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката та довести неспівмірність витрат на оплату правничої допомоги адвоката, оскаржувана додаткова ухвала від 30.03.2021 є такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права (подібні висновки щодо застосування приписів частини третьої статті 244 ГПК України викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 910/3984/18, від 04.07.2019 у справі № 910/10930/18, від 31.03.2021 у справі № 922/2341/20, від 30.06.2021 у справі № 90/2135/19, від 30.06.2021 у справі № 910/18652/20)»;

(5) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 червня 2021 року у справі № 905/2135/19 зазначено: «згідно з частинами 3, 4 статті 244 ГПК України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення; у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. У статті 196 ГПК України визначено, що розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Відповідно до частин 1-3 статті 120 ГПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Так, постанова апеляційного суду від 10.09.2020 у даній справі прийнята в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. У зв`язку з чим з огляду на імперативні приписи частини 3 статті 244 ГПК України додаткова постанова мала бути прийнята судом у такому ж порядку - в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Однак, приймаючи додаткову постанову від 29.03.2021, суд апеляційної інстанції у порушення наведених норм процесуального права розглянув заяву відповідача про розподіл судових витрат без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання. При цьому Верховний Суд зазначає, що з огляду на порядок прийняття постанови Східного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 повідомлення судом апеляційної інстанції учасників справи про час і місце судового засідання з розгляду заяви відповідача про розподіл судових витрат було обов`язковим. Натомість виклик учасників справи у судове засідання є правом суду, реалізація якого залежить від конкретних обставин справи».

5. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 45), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 40), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 62)).

5.1. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

5.2. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20). Об`єднана палата звертала увагу, що відступ від висновку про застосування тієї чи іншої норми має бути розумним і про нього має бути вказано в тексті постанови. Натомість, цілком очевидно, що зміна практики застосування норм при вирішенні певної категорії спорів не має слідувати з тексту постанови не явно, імпліцитно (див.: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22).

5.3. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

5.4. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

6. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22):

не наведено обґрунтування необхідності зміни практики Касаційного цивільного суду щодо застосування частини четвертої статті 270 ЦПК України та необов`язковості повідомлення судом учасників справи при вирішенні питання про ухвалення додаткового рішення є усталеною та послідовною;

не враховано, що вказівка у частині третій статті 270 ЦПК України про те, що «додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення» стосується саме порядку ухвалення рішення, передбаченого статями: 264 ЦПК України (питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду); 265 ЦПК України (зміст рішення суду), 268 ЦПК України (проголошення судового рішення), і не регулює питання повідомлення судом учасників справи.

6.1. За таких обставин, касаційному суду належало постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, зроблених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22).

По-друге, у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:

«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи. З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц.

У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Не можу погодитися з висновком, зробленим в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18), з таких мотивів.

І. Який вид судового рішення ухвалюється за результатами розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення?

1. Відповідно до частини першої статті 258 ЦПК України судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

1.1. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови (частина четверта статті 258 ЦПК України).

1.2. Згідно частини п`ятої статті 258 ЦПК України у випадках, передбачених цим Кодексом, судовий розгляд закінчується постановленням ухвали чи видачею судового наказу.

1.3. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено (стаття 270 ЦПК України).

1.4. Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, встановлених статтею 35 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з особливостями, зазначеними в статті 416 цього Кодексу. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції. Постанова або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом (стаття 415 ЦК України).

1.5. У постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).

1.6. Аналіз вказаних норм свідчить, що:

суд касаційної інстанції тільки за результатами розгляду касаційної скарги приймає такий вид судового рішення як постанову;

у разі, якщо судом касаційної інстанції не вирішено питання про судові витрати і розглядається заява про ухвалення додаткового рішення та вона підлягає задоволенню, то суд касаційної інстанції ухвалює додаткову постанову;

у випадку, якщо судом касаційної інстанції не вирішено питання про судові витрати і розглядається заява про ухвалення додаткового рішення та вона не підлягає задоволенню, то суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення;

тільки в постанові об`єднаної палати може міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права.

1.7. Тому Об`єднана палата, оскільки зробила висновок про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення і не здійснювала розгляд касаційної скарги, повинна була постановити ухвалу, а не постанову, без вказівки про відступ від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц.

ІІ. Чи існують підстави для відмови в розподілі судових витрат понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України?

2. Постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням:

нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення;

розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункти б та в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

2.1. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

2.2. Аналіз статей 141, 416 ЦПК України свідчить, що в цих нормах законодавцем використано різні словосполучення - «новий розподіл», «розподіл», «змінює розподіл», які характеризують відмінні правові ситуації. При цьому, словосполучення - «новий розподіл» та «змінює розподіл» використовується із прив`язкою до випадку зміни рішення або ухвалення нового рішення без передачі справи на новий розгляд. Натомість в підпункті в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України регулюється ситуація, якщо суд касаційної інстанції залишає без змін оскаржені рішення (оскаржене рішення) або скасовує судові рішення (судове рішення) та направляє справу на новий розгляд.

2.3. Вочевидь, що висновок Об`єднаної палати про те, що має бути обов`язково зміна чи скасування судових рішень (рішення) судом касаційної інстанції базується на помилковому ототожненні «нового розподілу», «зміни розподілу» судових витрат та «розподілу» судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. При цьому, таке ототожнення, як мінімум, не охоплює ту ситуацію, коли суд касаційної інстанції залишає без змін оскаржене судове рішення, а сторона, яка не подавала касаційну скаргу, понесла витрати саме в суді касаційної інстанції.

2.4. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

2.5. Висновок, який зроблений Об`єднаною палатою, суперечить як пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України, так і підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України. Тому навіть у разі, якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції або залишив оскаржене судові рішення (оскаржені судові рішення) без змін має здійснюватися розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи саме в суді касаційної інстанції.

2.6. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм, зокрема при вирішенні питання про судові витрати (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).

2.6.1. З урахуванням такої засади як розумність очевидно, що підхід запропонований Об`єднаною палатою не охоплює всіх можливих ситуацій, зокрема, в разі, якщо суд касаційної інстанції направляє справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження і суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження чи ухвалу про повернення апеляційної скарги.

ІІІ. Чи існують різні підходи в касаційних судах щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи саме в суді касаційної інстанції?

3. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 810/4749/15 касаційну скаргу Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області задоволено частково. Скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року у частині визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 квітня 2015 року: № 0001352200 у частині збільшення грошового зобов`язання із податку на прибуток на 2 571,30 грн за основним платежем; 642,82 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); та від 20 квітня 2015 року № 0001382200 у частині зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за листопад 2013 року на 2 706 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у сумі 676,50 грн та направлено справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року залишено без змін.

3.1. Додатковою постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 вересня 2018 року у справі №810/4749/15 заяву ТОВ «Тайтен Машинері Україна» задоволено частково. Ухвалено додаткову постанову у справі № 810/4749/15 за позовом ТОВ «Тайтен Машинері Україна» до Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення. Стягнуто на користь ТОВ «Тайтен Машинері Україна» за рахунок бюджетних асигнувань Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області 39 351,50 грн судових витрат на професійну правничу допомогу. Відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Тайтен Машинері Україна» щодо розподілу судових витрат в частині відшкодування суми судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу в зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в сумі 146 402 грн.

3.2. Таким чином Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду здійснив розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у ситуації, коли судом касаційної інстанції справу передано на новий розгляд.

3.3. Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 квітня 2020 року в справі № 904/8794/17 касаційну скаргу ТОВ «ВТП Трансекспо» залишити без задоволення. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2019 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2019 у справі № 904/8794/17 залишено без змін. Стягнуто з ТОВ «ВТП Трансекспо» на користь ТОВ «Капітель-Дніпро» 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Видачу наказу доручено Господарському суду Дніпропетровської області.

3.4. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 квітня 2020 року в справі № 904/8794/17 вказано, що «відповідно до частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ТОВ «ВТП Трансекспо» без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін, суд касаційної інстанції згідно із статтями 126, 129 Господарського процесуального кодексу України вважає обґрунтованим клопотання ТОВ «Капітель-Дніпро» про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з касаційним переглядом справи у сумі 15 000,00 грн».

3.5. Таким чином Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного господарського суду здійснив розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у випадку, коли судом касаційної інстанції оскаржені рішення залишено без змін.

3.6. Додатковою постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/31911/16-ц (провадження № 61-33736св18) заяву представника ОСОБА_4 - адвоката Панича О. В., про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ПАТ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_4 16 783,38 грн на відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

3.7. У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/31911/16-ц (провадження № 61-33736св18) вказано, що: «Постановою Верховного Суду від 16 січня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_4 , який діє через представника ОСОБА_5 , задоволено частково. Рішення Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 24 липня 2019 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_4 - адвоката Панича О. В., надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій він просить вирішити питання відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. […] Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи заяви, суд дійшов висновку про задоволення заяви. Частиною першою статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України). При цьому у підпункті в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України зазначено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Судом установлено, що за подання до Верховного Суду касаційної скарги на рішення Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2017 року сплачено судовий збір у розмірі 16 783,38 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 24 липня 2017 року № 1780. Постановою Верховного Суду від 16 січня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_4 , який діяв через представника ОСОБА_5 , задоволено частково. Рішення Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, проте не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Враховуючи те, що постановою Верховного Суду від 16 січня 2019 року не вирішено питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про задоволення заяви представника ОСОБА_4 - адвоката Панича О. В., та ухвалення додаткового судового рішення».

3.8. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року в справі № 761/16207/20 (провадження № 61-17210 св 21) зазначено, що: «відповідно до пункту 4 частини другої статті 395 ЦПК України відзив на касаційну скаргу має містити у разі необхідності клопотання особи, яка подає відзив на касаційну скаргу. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заявлено клопотання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, а саме про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 800 грн. Відзив надісланий учасникам справи і від Національного інституту стратегічних досліджень заперечення не надходили, а тому клопотання ОСОБА_1 про розподіл судових витрат підлягає задоволенню, оскільки згідно з частинами п`ятою та шостою статті 137 ЦПК України саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Ураховуючи викладене, клопотання ОСОБА_1 , яке порушено у відзиві на касаційну скаргу, про розподіл судових витрат підлягає задоволенню, а саме з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню витрати на правову допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 4 800 грн. Касаційні скарги Національного інституту стратегічних досліджень, ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Клопотання ОСОБА_1, викладене у відзиві на касаційну скаргу, про розподіл судових витрат задовольнити. Стягнути з Національного інституту стратегічних досліджень на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу, понесені у суді касаційної інстанції, у розмірі 4 800 (чотири тисячі вісімсот) грн.

3.9. Таким чином Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду здійснив розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у випадку, коли судом касаційної інстанції оскаржене рішення суду апеляційної інстанції скасовано і справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3.10. Також при направленні справи на новий розгляд вирішувалося питання про стягнення судових витрат, зокрема, в: додатковій постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 березня 2020 року у справі № 922/3422/18, додатковій постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року в справі № 460/2736/18.

4. Чи вирішувалося питання про розподіл судових витрат у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, чи для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження?

4.1. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 500/2632/19 справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4.1.1. Ухвала касаційного суду мотивована тим, що

системний аналіз наведених норм дає підстави для формулювання правового висновку щодо застосування статті 252 КАС України, відповідно до якого додаткове рішення у справі після його ухвалення стає невід`ємною частиною основного рішення по суті позовних вимог, отже, незалежно від результату вирішення ним передбачених частиною першою статті 252 КАС України вимог або питань, процесуальна форма його викладення та порядок його оскарження є таким, що і для основного рішення у справі. Означені у частині першій статті 252 КАС України питання не можуть вирішуватись по суті шляхом постановлення ухвали про відмову в ухваленні додаткового судового рішення. Така ухвала постановляється виключно у випадку відсутності передбачених процесуальною нормою підстав для ухвалення додаткового судового рішення (наприклад, питання чи вимога, щодо якої подано заяву про ухвалення додаткового судового рішення, фактично вирішено судом в основному рішенні). Отже, у випадку, коли суд визнає, що ним не було вирішено питання про судові витрати в основному судовому рішенні і розглядає питання наявності/відсутності підстав для стягнення судових витрат з тієї чи іншої сторони, суд має ухвалити судове рішення у формі «додаткового рішення» або «додаткової постанови» з урахуванням форми ухваленого основного судового рішення. Водночас, серед касаційних судів у складі Верховного Суду існують різні підходи у розумінні того, яке саме рішення за формою має бути ухвалене судом касаційної інстанції у разі, якщо заява про ухвалення додаткового судового рішення не підлягає вирішенню судом касаційної інстанції;

відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. З аналізу приписів статей 139, 356 КАС України у їх системному зв`язку слідує, що законодавець передбачив два різновиди розподілу судових витрат, що здійснюється судом касаційної інстанції: 1) щодо судових витрат, понесених стороною в судах під час розгляду справи судами попередніх інстанцій - у разі скасування або зміни рішень судів попередніх інстанцій суд здійснюється новий розподіл або зміна попереднього розподілу; 2) щодо судових витрат, понесених стороною виключно під час розгляду справи в суді касаційної інстанції. При цьому слід враховувати, що однією із основних засад адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення (пункт 10 частини третьої статті 2 КАС України). Аналогічні норми містяться у ЦПК України та ГПК України. У зв`язку з цим постають питання, (1) який суд має здійснювати розподіл судових витрат, понесених в суді касаційної інстанції, у разі задоволення касаційної скарги та ухвалення Верховним Судом постанови про направлення справи на новий розгляд або для продовження розгляду; (2) чи можна вважати таку постанову суду касаційної інстанції рішенням, ухваленим на користь особи у розумінні положень пункту 10 частини третьої статті 2 КАС України. Аналіз практики вирішення касаційними судами усіх юрисдикцій у складі Верховного Суду відповідних заяв про ухвалення додаткового судового рішення у ситуації попереднього направлення справи на новий розгляд або для продовження розгляду свідчить про те, що на сьогодні відсутній єдиний підхід до тлумачення вищенаведених норм права в контексті визначення моменту та суду, який має законодавчо визначені підстави для розподілу судових витрат, понесених стороною під час розгляду справи в суді касаційної інстанції;

різною є судова практика касаційних судів у складі Верховного Суду при вирішенні питань щодо: можливості здійснення при ухваленні судового рішення судом касаційної інстанції розподілу судових витрат, понесених стороною під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, у випадку направлення справи на новий розгляд або для продовження розгляду; процесуальної форми судового рішення, яке має бути ухвалене судом касаційної інстанції у випадку, якщо відсутні законодавчі підстави для вирішення цього питання цим судом.

4.2. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 500/2632/19 (провадження № 11-436апп21) в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат відмовлено, справу за позовом ОСОБА_1 до Галицької митниці Держмитслужби про скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмов повернуто до Тернопільського окружного адміністративного суду.

4.2.1. Ухвала Великої Палати мотивована тим, що:

у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції скасував постанову суду апеляційної інстанції від 26 травня 2020 року та направив справу на новий апеляційний розгляд, за наслідками якого Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 серпня 2021 року залишив у силі рішення суду першої інстанції від 3 лютого 2020 року про задоволення позовних вимог ОСОБА_1. При цьому відповідач оскаржував рішення апеляційного суду від 10 серпня 2021 року, проте ухвалою суду касаційної інстанції від 5 жовтня 2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження в цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 333 КАС. Після набрання постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2021 року законної сили позивач звернувся до суду касаційної інстанції з вимогою про здійснення розподілу судового збору, сплаченого ним за подання касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції від 26 травня 2020 року;

Велика Палата Верховного Суду вважає, що судові витрати, пов`язані з розглядом відповідної касаційної скарги, підлягають розподілу за результатами нового розгляду спору та ухвалення остаточного рішення, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. При цьому слід зазначити, у справі, що розглядається остаточне судове рішення ухвалив суд апеляційної інстанції, а тому, ураховуючи аналіз зазначеного вище законодавства, до цього суду і повинен звернутися ОСОБА_1 із заявою про ухвалення додаткового судового рішення щодо вирішення питання розподілу судових витрат, які він поніс у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції. На підставі наведеного Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення заяви ОСОБА_1;

проаналізувавши зазначені судові рішення, ухвалені касаційними судами різних юрисдикцій, зокрема, щодо вирішення питання розподілу судових витрат (ухвалення додаткових судових рішень), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом з тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Аналогічні висновки висловлені, зокрема, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 30 березня 2021 року (справа № 911/2390/18), постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2020 року (справа № 530/1731/16-ц). Отже, Велика Палата Верховного Суду не вбачає передумов для використання її повноважень для вирішення в цій справі наведених вище судом питань, пов`язаних з розподілом судових витрат на різних стадіях розгляду справ, ухваленням додаткових судових рішень з огляду на те, що КАС надає достатні та чіткі механізми для суду, який розглядає справу в касаційному порядку, задля узгодження існуючої судової практики чи заповнення її прогалин.

4.2.2. Аналіз висновків, зроблених в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 500/2632/19 (провадження № 11-436апп21), свідчить, що в ухвалі містяться тільки фрагментарно відповіді на питання, поставлені в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Тобто фактично виключна правова проблема залишилася невирішеною.

5. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

5.1. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

5.2. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

5.3. Очевидно, що різні підходи до вирішення питання про розподіл судових витрат у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, чи для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження або залишено без змін рішення суду першої/апеляційної інстанції не може розглядатися в контексті динамічного розвитку судової практики і забезпечити розумну передбачуваність судових рішень. Тому необхідно формування єдиної правозастосовчої практики щодо розподілу судових витрат у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої/апеляційної інстанції чи для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження (зокрема, в частині судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в касаційному порядку) або залишено без змін рішення суду першої/апеляційної інстанції для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень.

5.4. Тому колегії суддів необхідно було постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки існує виключна правова проблема і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики та для відступу від висновків, зроблених в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) та в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 500/2632/19 (провадження № 11-436апп21).

Суддя В. І. Крат