Постанова
від 20.11.2024 по справі 299/3686/15-ц
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 299/3686/15-ц

провадження № 61-707св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Виноградівська міська рада Закарпатської області, товариство з обмеженою відповідальністю «Виноградівська взуттєва фабрика»,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , комунальне підприємство «Виноградівське районне бюро технічної інвентаризації», Берегівська районна державна адміністрація Закарпатської області, Міністерство економіки України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виноградівська взуттєва фабрика», яка підписана представником Гнатенком Олексієм Анатолійовичем, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року в складі колегії суддів: Кондора Р. Ю. Кожух О. А., Мацунича М. В.,

та касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виноградівська взуттєва фабрика», яка підписана представником Гнатенком Олексієм Анатолійовичем, на додаткову постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року в складі колегії суддів: Мацунича М. В., Фазикош Г. В., Куштана Б. П.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Виноградівської міської ради Закарпатської області, ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , КП «Виноградівське районне бюро технічної інвентаризації», Берегівська районна державна адміністрація Закарпатської області, Міністерство економіки України, про визнання рішення міської ради недійсним та його скасування, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та його державної реєстрації.

Позов мотивований тим, що відповідно до виписки з протоколу від 16 січня 1997 року № 49 спільного засідання профкому та адміністрації Виноградівської взуттєвої фабрики позивачу і громадянам - третім особам були виділені квартири в будинку Виноградівської взуттєвої фабрики на АДРЕСА_1 , до яких вони вселилися на підставі отриманих ордерів.

07 липня 1998 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 і ОСОБА_5 , з одного боку, та Виноградівська взуттєва фабрика, з іншого боку, уклали договір про сумісну діяльність, за умовами якого, зокрема:

сторони зобов`язалися організувати будівництво 4-квартирного будинку на базі належного фабриці недобудованого будинку шляхом об`єднання спільних зусиль та фінансових ресурсів; вкладом Виноградівської взуттєвої фабрики у спільну діяльність є об`єкт незавершеного будівництва, оцінений у 70 900 грн, а вкладом фізичних осіб - учасників договору є їх праця, грошові кошти та будматеріали, вартість вкладу фізичних осіб визначатиметься за розцінками на будівельно-монтажні роботи, що діятимуть на момент введення об`єкта в експлуатацію;

ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 і ОСОБА_5 як мешканці зобов`язалися добудувати 4-квартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 , що належав підприємству, після чого мали право на приватизацію квартир (пункт 1.2.);

сторони наділені переважним правом перед третіми особами на викуп (у тому числі приватизацію) майнової частки фабрики після здачі будинку до експлуатації (пункт 2.2.);

право фізичних осіб - учасників договору на викуп частки підприємства, передбачене у пункт 2.2. договору, реалізується наступним чином: ОСОБА_2 має право на викуп квартири АДРЕСА_2 корисною площею 75,96 м2; ОСОБА_6 має право на викуп квартири АДРЕСА_3 корисною площею 61,56 м2; ОСОБА_5 має право на викуп квартири АДРЕСА_4 корисною площею 75,96 м2; ОСОБА_1 має право на викуп квартири АДРЕСА_5 корисною площею 61,56 м2; сторони зобов`язалися, серед іншого, не допускати дій, які суперечать цілям і задачам сумісної діяльності, сприяти одні одним у здійсненні ними сумісної діяльності.

Учасники договору - фізичні особи у повному обсязі виконали взяті на себе зобов`язання, зокрема здійснили будівництво, витративши кошти на ремонт приміщень, оплату будівельних робіт та матеріалів, що підтверджується розрахунковими та іншими документами, після чого виготовили технічні паспорти на квартири. Натомість взуттєва фабрика надала лише 4-квартирний нежитловий будинок в аварійному стані.

Розпорядженням голови Виноградівської райдержадміністрації від 26 грудня 2008 року № 489 затверджено акт державної приймальної комісії від 22 грудня 2008 року про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом 4-квартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Цим розпорядженням зобов`язано забудовника передати, а Виноградівську міську раду Закарпатської області прийняти на баланс будинок із метою подальшої приватизації квартир мешканцями. При цьому розпорядженням не вказувалося на необхідність визнання права власності на будинок за Виноградівською взуттєвою фабрикою.

Виноградівська міська рада Закарпатської області 24 лютого 2009 року прийняла рішення № 54, пунктом 3 якого визнала за ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» право власності 4-квартирний будинок на АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення Виноградівська міська рада видала свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Право власності ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» на вказаний житловий будинок зареєстровано у Виноградівському БТІ.

Позивач зазначав, що ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» набуло право власності на нерухоме майно зловживаючи своїми цивільними правами. ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» звернулася до Виноградівської міської ради з приводу оформлення права власності на будинок не надавши договір про сумісну діяльність, в результаті чого було прийняте рішення про оформлення права власності на спірний будинок за ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика». Акти приймання-передавання щодо будинку між сторонами договору про сумісну діяльність не складалися. Виноградівська взуттєва фабрика не виконала своїх обов`язків за договором про сумісну діяльність і порушила права позивача як співвласника майна.

Згідно з листом Міністерства промислової політики України від 16 серпня 2010 року № 24/6-2-252: ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» створене відповідно до наказу Державного комітету України з легкої і текстильної промисловості від 25 липня 1994 року № 164 шляхом корпоратизації Виноградівської взуттєвої фабрики згідно з Указом Президента України від 15 червня 1993 року № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств» та відповідно до Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 1993 року № 508; відповідно до Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Виноградівської взуттєвої фабрики, складеного комісією з корпоратизації, затвердженого Державним комітетом України з легкої і текстильної промисловості від 25 липня 1994 року, із вартості цілісного майнового комплексу було виключено вартість державного житлового фонду на суму 297 727 тис. крб, що відповідає вартості незавершеного будівництвом 4-квартирного житлового будинку. Вказаний житловий будинок зареєстрований в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності.

Згідно відповіді Мініпромполітики України на лист Виноградівської міської ради Закарпатської області від 24 листопада 2010 року, для передачі незавершеного будівництвом будинку у власність територіальної громади Міністерству необхідно надати рішення Виноградівської міської ради Закарпатської області про прийняття житлового будинку у власність територіальної громади міста.

13 січня 2011 року Виноградівською міською радою прийнято рішення № 70 «Про надання згоди на прийняття незавершеного будівництвом 4-квартирного житлового будинку у власність територіальної громади м. Виноградів».

04 березня 2011 року Мінпромполітики України видано наказ № 58 «Про передачу у комунальну власність житлового будинку», у якому вказано, що директор ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» Колпо Альфонсо повинен передати у комунальну власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який в процесі корпоратизації не увійшов до статутного фонду товариства і знаходиться на його балансі.

Виноградівська міська рада надіслала на адресу ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» лист від 18 березня 2011 року № 02-24/560 з приводу надання документів, необхідних для прийняття-передачі будинку у комунальну власність. Посадові особи ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» не виконали вимог наказу Мінпромполітики України від 04 березня 2011 року № 58, листом від 18 квітня 2011 року Товариство повідомило міську раду, що виконати наказ неможливо, позаяк незавершеного будівництвом 4-квартирного будинку не існує, а є житловий будинок, який здано в експлуатацію і право власності на нього зареєстровано за Товариством.

ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика», яке є правонаступником ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика», не може документально підтвердити свої витрати на звершення будівництва вказаного 4-квартирного житлового будинку Водночас ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» не відмовляється від права власності на будинок, не передає будинок на баланс Виноградівської міської ради, відповідно, рада не може реалізувати надані їй повноваження з оформлення права власності.

ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» незаконно набула право власності на спірний будинок і незаконно ним володіє. Проігнорувавши наявний між сторонами договір про сумісну діяльність, не надавши його у процедурі оформлення права власності на нерухоме майно, діючи одноосібно, без згоди інших учасників договору про сумісну діяльність, фабрика набула право власності на майно з порушенням вимог статті 41 Конституції України, статей 430, 432 ЦК Української РСР (1963 року), статей 17, 18 Закону України «Про власність», статей 316, 318, 321, 328, 1134 ЦК України 2003 року та інших норм законодавства. Не було враховано, зокрема, що сумісна, спільна діяльність спрямована на досягнення певної мети і в цьому випадку такою метою була добудова 4-квартирного будинку з подальшим набуттям фізичними особами права власності на відповідні квартири. Ця сумісна, спільна діяльність передбачала своїм наслідком виникнення спільної часткової власності на будинок відповідно до часток сторін договору, де розмір часток визначається залежно від ступеня трудової та іншої участі в досягненні результату договору. Вказівка в договорі на право викупу частки в майні підприємства не змінює правової природи договору про сумісну, а в подальшому відповідно до правил, установлених пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2003 року), про спільну діяльність.

Порушення в такий спосіб цивільних прав позивача тягне і порушення його права на приватизацію квартири, необхідність викупу якої за наведених вище обставин є незаконною. Позивач багато років працював на Виноградівській взуттєвій фабриці, за свої кошти добудовував квартиру, однак зараз не є її власником. Виноградівська міська рада позбавлена можливості продовжити приватизаційну процедуру щодо квартири позивача. Права позивача, як сторони договору про сумісну діяльність, та інші майнові права, що з цього випливають, підлягають захисту. Судовим порядком неодноразово вирішувалося питання про законність і чинність пункту 3 рішення Виноградівського міськвиконкому від 24 лютого 2009 року № 54, що його Виноградівська міська рада скасовувала, однак, за результатом судових розглядів цей пункт рішення органу місцевого самоврядування наразі залишився чинним;

Зважаючи на судові провадження, що тривали, у позивача не було потреби до ухвалення Львівським апеляційним адміністративним судом 28 січня 2015 року постанови у справі № 876/7403/14, якою фактично було відновлено дію скасованого раніше пункту 3 рішення Виноградівського міськвиконкому від 24 лютого 2009 року № 54, для звернення до суду по захист, оскільки до цього моменту його право було захищене. Цю постанову апеляційного адміністративного суду позивач отримав 02 лютого 2015 року і саме з цього дня належить відраховувати перебіг позовної давності.

ОСОБА_7 просив:

визнати недійсним і скасувати пункт 3 рішення Виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 24 лютого 2009 року № 54 «Про визнання права власності на будівлі»;

скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 26 лютого 2009 року;

скасувати державну реєстрацію права власності ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» на 4-квартирний житловий будинок на АДРЕСА_1 ;

вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст судового рішення суду інстанції

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 24 травня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

відповідно до листа Управління Держгеокадастру від 02 червня 2016 року зазначено, що земельна ділянка, на якій розташовано 4-х квартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 не відносить до землі наданої у постійне користування ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» згідно Державного акту на право постійного користування серії І-ЗК №001366. На вказаній земельній ділянці знаходиться Фабрика;

судом встановлено, що спірний 4-х квартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 знаходиться на іншій земельній ділянці, яка належить Фабриці на підставі рішення виконавчого комітету Виноградівської міської Ради народних депутатів Закарпатської області №380 від 01 грудня 1988 року, згідно пункту 1 якого вирішено виділити ділянку по вул. Локоти Виноградівській взуттєвій фабриці під будівництво п`яти 4-х квартирних житлових будинків. Таким чином, ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» володіє спірним 4-х квартирним житловим будинком по АДРЕСА_1 на законних підставах і цей будинок об`єктом державної власності не є. Отже, такі обставини виключають можливість посилання на положення Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»;

у Протоколі спільного засідання профкому і адміністрації підприємства № 49 від 16 січня 1997 року, при розгляді питання щодо розподілу квартир спірного будинку вказано, що через брак коштів у підприємства, розпочате будівництво 4-х квартирного будинку для працівників не може бути завершений, а тому існує необхідність розподілу цих квартир за для завершення будівництва самими особами. В Протоколі чітко вказано, що основа будинку збудована, необхідно лише здійснити оздоблювальні роботи. Також наявні Акти прийому - передачі виконаних робіт від липня 1993 року, вересень 1993 року, жовтень 1994 року, грудень 1995 року, серпень 1996 року, вересень 1996 року, наданих МП «Спектр ЛТД», що надані Підприємству в результаті виконання будівництва спірного будинку. У цих актах містяться відомості щодо робіт, які проводилися на замовлення Підприємства. Це є доказом того, що, на момент укладення Договору, позивачем було надана будівля 4-х квартирного житлового будинку для внутрішньої добудови кожної з квартир та спростовує його твердження про те, що будинок був побудований ним та іншими фізичними особами (а.с.78-85 т.2). При прийнятті даного будинку в експлуатацію, згідно Акту державної приймальної комісії про прийняття а експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 22 грудня 2008 року, вартість основних фондів, прийнятих в експлуатацію була оцінена у сумі 1 221 840 грн, що є вартістю будівельно-монтажних робіт (а.с.88-92 т.2);

позивач вважав умову пільгового викупу такої квартири незаконною, називаючи себе «потенційними отримувачами та забудовниками даного майна» (ст. 5, абз.7 та ст. 6, абз. 1 тексту позовної заяви). Поряд з цим, згідно пункту 2.2 Договору про спільну діяльність сторони договору наділені переважним правом перед третіми особами на викуп (в т.ч. приватизацію) майнової частки Підприємства після здачі будинку в експлуатацію. Положення договору були узгоджені та підписані сторонами. У договорі не передбачений інший порядок набуття права власності на квартиру позивачем. Договір про спільну діяльність передбачає участь контрагентів своєю працею та коштами у добудові будинку. При виконанні усіх його умов у сторін з`являється правова підстава набуття права власності - право на викуп. Стаття 17 Закону України «Про власність» не може застосовуватися до даних правовідносин, оскільки Договором обумовлено право позивача на викуп квартири у спірному будинку в результаті участі у його добудові. З Договору не вбачається виникнення права спільної власності в результаті таких робіт, а визначено за кожною особою право викупу конкретної житлової площі.

як встановлено в судовому засіданні належними й допустимими доказами, спірний будинок не був створений внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності. Однак, позивач не довів суду умови виправданості втручання у право власності: втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах, як наслідок правове позбавлення відповідача ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» права власності на спірний об`єкт, яке б переслідувало легітимну мету. Враховуючи встановлені обставини, позов не підлягає до задоволення з підстави недоведеності заявлених вимог.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 28 травня 2019 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення;

рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 24 травня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

суд першої інстанції правильно встановив, що позивачем не подано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б підтверджували, що зазначений будинок 07 липня 1997 року перебував у аварійному стані, що саме він є забудовником будинку. Подані позивачем фінансові документи датовані 2007-2015 роках (а. с. 79-110, 111-113 т.1) не підтверджують будівництво будинку, а стосуються проведення в квартирі оздоблювальних робіт. Окрім того, матеріалами справи встановолено, що будинок був введений в експлуатацію 22 грудня 2008 року, а тому надані позивачем фінансові документи після даної дати взагалі не можуть підтверджувати факту участі позивача у будівництві будинку після введення його експлуатацію. Обґрунтовуючи заявлений позов, позивач посилається також на те, що він позбавлений права приватизувати квартиру і повинен викуповувати квартиру, що вважає незаконним. Судом правильно зазначено, що згідно пункту 2.2 Договору про спільну діяльність сторони договору наділені переважним правом перед третіми особами на викуп (в т. ч. приватизацію) майнової частки Підприємства після здачі будинку в експлуатацію. Положення договору були узгоджені та підписані сторонами. У договорі не передбачений інший порядок набуття права власності на квартиру позивачем. Договір про спільну діяльність передбачає участь контрагентів своєю працею та коштами у добудові будинку. При виконанні усіх його умов у сторін з`являється правова підстава набуття права власності - право на викуп;

спірний 4-х квартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 знаходиться на іншій земельній ділянці, яка належить фабриці на підставі рішення виконавчого комітету Виноградівської міської Ради народних депутатів Закарпатської області № 380 від 01 грудня 1988 року, згідно пункту 1 якого вирішено виділити ділянку по вул. Локоти Виноградівській взуттєвій фабриці під будівництво п`яти 4-х квартирних житлових будинків;

ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» володіє спірним 4-х квартирним житловим будинком по АДРЕСА_1 на законних підставах і цей будинок об`єктом державної власності не є;

рішенням суду встановлено правомірність набуття та володіння ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» спірним 4-х квартирним житловим будинком по АДРЕСА_1 , а також, що воно не є об`єктом державної власності;

не заслуговують на увагу доводи апелянта, що справжнім забудовником спірного будинку є позивач, та про неправильність встановлення судом, що спірний будинок не є об`єктом державної власності;

суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для його скасування чи зміни немає.

Короткий зміст судового рішення суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 27 травня 2020 року:

касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Нечаєва В. В. задоволено частково;

рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 24 травня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 28 травня 2019 року скасовано;

справу передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:

суди вимог закону не врахували, не дослідили належним чином договір про сумісну діяльність від 07 липня 1998 року та не надали належної правової оцінки і не спростували доводів позивача про те, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність, його предметом є дольова участь осіб у будівництві об`єкта нерухомості, у зв`язку з чим завершений будівництвом житловий будинок є спільною власністю сторін правочину пропорційно їх обсягу інвестування в цей об`єкт, що свідчить про їх право на приватизацію квартири після введення житлового будинку до експлуатації. При цьому суди не звернули уваги на положення пункту 3.2 договору про сумісну діяльність від 07 липня 1998 року на момент його укладення частки сторін в сумісній діяльності умовно визначаються наступним чином: частка підприємства становить 100 %; частка ОСОБА_2 - 0 %; частка ОСОБА_6 - 0 %; частка ОСОБА_5 - 0 %; частка ОСОБА_1 - 0 %. Вартість оцінки вкладів сторін не є фіксованою величиною і підлягає переоцінці у відповідності до фактичного внеску сторін в сумісну діяльність. Остаточна вартість (величина) часток сторін визначається на момент закінчення будівництва. Визначення остаточної величини часток сторін є обов`язковим і проводиться шляхом визначення в грошовій формі сукупного вкладу кожної сторони. Вартість будматеріалів при визначенні остаточної величини часток визначається за цінами, що діють на момент введення об`єкта в експлуатацію. Вартість прикладеної фізичними особами - учасниками договору праці визначається за розцінками на будівельно-монтажні роботи, що діють на момент введення об`єкта в експлуатацію. На момент введення об`єкта до експлуатації сторонами не дотримані вказані вимоги договору. Матеріали справи не містять відомостей про визначення остаточної величини часток сторін, що є обов`язковим, не визначено у грошовій формі сукупного вкладу кожної сторони, з урахуванням того, що вклад підприємства у вигляді об`єкта незавершеного будівництва було оцінено в сумі 70 900 грн (а. с. 16, т. 1);

відмовляючи у задоволенні позову та посилаючись на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 29 березня 2017 року, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 08 серпня 2017 року у справі № 299/2240/16-ц, суди не перевірили доводи позивача про те, що ним понесені витрати для завершення будівництва спірного житлового будинку (а. с. 82-110, т. 2);

згідно зі відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 жовтня 2019 року у справі № 299/2240/16-ц (провадження № 61-33124св18) касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Нечаєва В. В. - задоволено частково. Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 29 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 08 серпня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції;

з урахуванням наведених обставин, суди не надали належної оцінки доводам позивача та дійшли передчасного висновку про відмову у позові.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанцій

Ухвалою Виноградівського районного суду Закарпатської області від 22 червня 2021 року:

в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

02 червня 2021 року постановлено ухвалу суду про повернення позивачу письмового пояснення від 27 квітня 2021 року. Ухвала суду набрала законної сили 02 червня 2021 року. Ухвалу суду від 02 червня 2021 року постановлено з тих мотивів, що документом, у якому позивач у письмовій формі викладає свої пояснення щодо предмета спору, є позовна заява, відтак письмове пояснення позивача, у якому наведено обставини, що стосуються предмета спору, не підлягає врахуванню судом як документ, що має значення для встановлення обставин у справі;

обставина, на яку позивач посилається у заяві про відвід, щодо порушення постановленою судом ухвалою його процесуального права надавати пояснення, є незгодою з процесуальним рішенням судді, що не виступає підставою для відводу. Аргументи позивача з приводу сумніву в неупередженості судді, викликаному мотивами, з яких постановлено ухвалу суду, є безпідставними з огляду на наступне. У частині першій статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. З врахуванням того, що письмове пояснення позивача щодо предмета спору не відноситься до заяв по суті справи, то висновок суду про те, що цей документ, подання якого не передбачено законом, не матиме юридичного значення у справі, не свідчить про упередженість судді. У зв`язку з відсутністю підстав для відводу судді заява не підлягає задоволенню.

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 17 листопада 2021 року:

позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем Виноградівською міською радою, врегульовані нормами ЦК України, та на підставі аналізу встановлених обставин і оцінки доказів відсутні підстави для висновку про порушення відповідачем прав позивача;

предметом позову є визнання недійсним та скасування пункту 3 рішення Виконавчого комітету Виноградівської міської ради від 24 лютого 2009 року № 54 «Про визнання права власності на будівлі», скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого на підставі вказаного рішення, та державної реєстрації права власності на майно;

позивач не надав допустимі докази - копію (витяг) оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування та копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а також документ (копію документа) щодо державної реєстрації права власності на майно;

у зв`язку з відсутністю згаданих доказів обставини в частині прийняття оспорюваного рішення відповідачем Виноградівською міською радою, підстав його прийняття, видачі відповідачу ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» свідоцтва про право власності на нерухоме майно та державної реєстрації права власності відповідача на нерухоме майно не доведено, тому позов не підлягає задоволенню.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково;

рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 17 листопада 2021 року скасовано, та прийнято нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог;

визнано недійсним і скасовано пункт 3 рішення Виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 24 лютого 2009 року № 54 «Про визнання права власності на будівлі»;

скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» Виноградівською міською радою Закарпатської області 26 лютого 2009 року на підставі рішення Виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 24 лютого 2009 року № 54 на 4-квартирний житловий будинок за адресою (на момент видачі свідоцтва): АДРЕСА_1 ;

у вимозі позову ОСОБА_1 до Виноградівської міської ради Закарпатської області та ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» про скасування державної реєстрації права власності ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» на 4-квартирний житловий будинок на АДРЕСА_1 відмовлено;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

у справі містяться копії заяв ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 і ОСОБА_5 від 07 липня 1998 року на ім`я голови правління ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» про те, що вони зобов`язуються добудувати виділені їм квартири протягом трьох років за власний рахунок. Утім, ці односторонні заяви не посилаються на договір від 07 липня 1998 року про сумісну діяльність, не є його частиною, зміни до договору, який саме і є юридично зобов`язуючим документом у правовідносинах, що виникли, щодо строку його дії не вносилися у передбачений законом спосіб, тож відповідно до пункту 5.1. договору строк його дії і строк виконання зобов`язань за ним був установлений до моменту повного завершення будівництва будинку (введення його в експлуатацію). У спорі, що має місце, застосовуються правила договору. Таким чином, спірні правовідносини між ОСОБА_1 та ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» виникли з обов`язкового для них договору від 07 липня 1998 року про сумісну діяльність, доказів припинення дії якого встановленим порядком до введення будинку в експлуатацію, як і доказів відмови від договору фізичних осіб - учасників, немає і до якого з 01 січня 2004 року застосовуються положення ЦК України (2003 року) про спільну діяльність та інші норми цього Кодексу;

врегулювання відносин між сторонами договором від 07 липня 1998 року про сумісну діяльність підлягає врахуванню й усіма іншими фізичними та юридичними особами, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування при вирішенні будь-яких питань, якими зачіпаються цивільні (майнові) права та законні цивільні інтереси сторін (учасників) цього договору, в тому числі, під час оформлення, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, створене в результаті виконання вказаного договору;

будівництво житлового будинку, що було предметом договору від 07 липня 1998 року про сумісну діяльність, було закінчене лише в кінці 2008 року. Розпорядженнями голови Виноградівської райдержадміністрації: від 08 лютого 2007 року № 30 була створена державна комісія з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, які не є державною власністю; від 26 грудня 2008 року № 489 був затверджений акт державної приймальної комісії, до складу якої входили серед інших і заст. директора взуттєвої фабрики ОСОБА_5 та міський голова ОСОБА_9 , від 22 грудня 2008 року про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом 4-квартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 з такими параметрами: початок робіт - липень 1990 року, закінчення робіт - жовтень 2008 року; загальна площа - 339,4 м2; житлова площа - 140 м2, загальний будівельний об`єм - 1868,3 м3, кількість поверхів - 2, кількість квартир - 4, з них двокімнатних - 2 загальною площею 160,7 м2, житловою площею - 60,4 м2, трикімнатних - 2 загальною площею 178,7 м2, житловою площею - 79,6 м2;

вартість основних фондів - 1221,84 тис. грн, в тому числі, вартість будівельно-монтажних робіт - 1221,84 тис. грн (пункт 1.2.); забудовнику (заступнику директора взуттєвої фабрики ОСОБА_5 ) передати, а Виноградівській міській раді (міському голові ОСОБА_9 ) взяти на баланс 4-квартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 з метою подальшої приватизації квартир громадянами з урахуванням умов договору від 07 липня 1998 року про сумісну діяльність; видавши розпорядження від 26 грудня 2008 року № 489 і затвердивши акт державної приймальної комісії від 22 грудня 2008 року про прийняття житлового будинку в експлуатацію голова Виноградівської райдержадміністрації реалізував повноваження, передбачені, зокрема, статтею 13 частиною першою пунктом 5, статтею частиною першою пунктом 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пунктами 11-13, 27, 29 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою КМ України від 22 вересня 2004 року № 1243, датою введення в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію цього об`єкта органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив комісію;

всупереч чинному договору від 07 липня 1998 року про сумісну діяльність, вищевказаному розпорядженню та закону ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» 19 лютого 2009 року (практично одразу після введення житлового будинку в експлуатацію) не передавши будинок на баланс Виноградівській міській раді звернулася до Виконавчого комітету цієї ради задля оформлення за підприємством одноосібно права власності на 4-квартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 і пунктом 3 рішення від 24 лютого 2009 року № 54 «Про визнання права власності на будівлі» Виконком Виноградівської міської ради Закарпатської області визнав право власності на 4-квартирний житловий будинок у АДРЕСА_1 за ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика», а пунктом 8 поклав на Виноградівське районне бюро технічної інвентаризації обов`язок провести необхідну реєстрацію;

як зазначено в рішенні від 24 лютого 2009 року № 54, Виконком Виноградівської міської ради керувався статями 30, 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Мін`юсту України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (реєстрація в Мін`юсті України від 18 лютого 2002 року за № 157/6445) (Тимчасове положення № 7/5) і розпорядженням голови Виноградівської РДА від 26 грудня 2008 року № 489;

окрім явної невідповідності рішення розпорядженню голови Виноградівської РДА апеляційний суд зауважив також, що ані статі 30, 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ані норми Тимчасового положення № 7/5 не передбачають процедури «визнання» органом місцевого самоврядування права власності на новозбудовані будівлі;

норми Тимчасового положення № 7/5, встановлюють, що державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації (БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць (пункт 1.3.); оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані … об`єкти нерухомого майна …, які є правовстановлюючими документами (пункт 6 підпункт 6.1. «а», пункт 6 додатку 1);

йдеться про прийняття в експлуатацію новозбудованого об`єкта нерухомості, реєстрацію уповноваженим органом цього об`єкта та реєстрацію прав на нього, проте, жодним чином не про «визнання» права, що не належить до повноважень і функцій органів місцевого самоврядування. Крім того, на момент прийняття Виконкомом Виноградівської міськради від 24 лютого 2009 року № 54 житловий будинок у АДРЕСА_1 вже був прийнятий в експлуатацію внаслідок затвердження розпорядженням голови Виноградівської РДА від 26 грудня 2008 року № 489 акта державної приймальної комісії від 22 грудня 2008 року, тож прийняття його в експлуатацію органом місцевого самоврядування не потребувалося, від органу місцевого самоврядування потребувалася лише видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно з метою подальшого вчинення уповноваженим органом відповідних реєстраційних дій. Тож виконавчий орган місцевого самоврядування в цих відносинах діяв не на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України);

на підставі рішення Виноградівська міська рада Закарпатської області видала 26 лютого 2009 року Свідоцтво про право власності на нерухоме майно (бланк ЯЯЯ № 028817) ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» на 4-квартирний житловий будинок у АДРЕСА_1 у цілому (частка 1/1) з такими параметрами: загальна площа - 388,8 м2; житлова площа - 140 м2, рік побудови - 1998. Поза наведеними вище обставинами, за яких це свідоцтво на одноосібне право власності було видане ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика», воно не відповідає дійсності щодо істотних фактів: роком побудови будинку, закінченого будівництвом і офіційно введеного в експлуатацію у 2008 році, із очевидністю безпідставно вказаний 1998 рік, у якому тільки був укладений договір про сумісну діяльність; загальна площа будинку вказана більшою за загальну площу, введену в експлуатацію;

відповідачі не подавали і в справі відсутні докази про те, що ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» виконала умови договору від 07 липня 1998 року про сумісну діяльність і вимоги закону: щодо визначення розміру і вартості часток сторін (учасників) договору у новоствореному нерухомому майні на момент введення об`єкта в експлуатацію; щодо повідомлення фізичних осіб - учасників договору про хід виконання підприємством взятих на себе зобов`язань у спосіб, відповідно до якого підприємство звернулося по оформлення одноосібного його права власності на житловий будинок, збудований на виконання умов цього договору; щодо забезпечення фізичним особам - учасникам договору можливості брати участь при вирішенні питань ведення спільної діяльності, недопущення дій, які суперечать меті та задачам сумісної діяльності, сприяння учасникам договору у здійсненні ними умов сумісної діяльності, врахування їхніх майнових прав, обумовлених договором; що підприємство як сторона договору від 07 липня 1998 року про сумісну діяльність повідомило Виноградівську міськраду та її Виконком про наявність чинного договору і про наявність відповідних майнових прав фізичних осіб - учасників договору щодо житлового будинку по АДРЕСА_1 ; слід визнати, що діючи з метою встановлення свого одноосібного права власності на 4-квартирний житловий будинок АДРЕСА_1 ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» істотно порушила цивільні права та законні цивільні інтереси фізичних осіб - учасників договору від 07 липня 1998 року про сумісну діяльність, згоди яких на такі дії не мала, недопустимо зловжила своїми цивільними правами та правами забудовника, недобросовісно використавши їх на шкоду законним правам та інтересам інших учасників договору, внаслідок чого виконавчий орган місцевого самоврядування прийняв рішення про «визнання» права власності на будинок одноосібно за підприємством, а представницький орган місцевого самоврядування видав відповідне свідоцтво про право власності; забудовником, який маючи на меті наступне оформлення прав на будинок зобов`язаний був ініціювати перед цим процедуру визначення розміру і вартості часток учасників договору у новоствореному нерухомому майні, довести її результат до уповноважених органів виконавчої влади та/або місцевого самоврядування, це не було зроблено. Так само і Виноградівська міська рада та її Виконком будучи достеменно обізнаними з фактом зведення будинку на умовах договору від 07 липня 1998 року про сумісну діяльність, що в усякому разі означає наявність часток у нерухомому майні й інших, окрім взуттєвої фабрики, осіб, пославшись на розпорядження голови Виноградівської РДА від 26 грудня 2008 року № 489, яке прямо та правильно вказувало на необхідність врахування умов цього договору, діяли всупереч цьому договору, розпорядженню і, зрештою, всупереч закону і законним правам та інтересам фізичних осіб - учасників договору;

наведене вже само по собі є достатнім для висновку про незаконність оспорених рішення виконавчого органу місцевого самоврядування, свідоцтва про право власності, виданого представницьким органом місцевого самоврядування, що мали наслідком оформлення права власності на нерухоме майно одноосібно (в цілому) за ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» з повним ігноруванням законних прав та інтересів фізичних осіб - учасників договору. Саме ці підстави, доводи і мотиви були покладені ОСОБА_1 в основу позову, знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи та не спростовані в належний процесуальний спосіб відповідачами;

актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу Виноградівської взуттєвої фабрики, складеним комісією з корпоратизації, затвердженим Головою Державного комітету України з легкої і текстильної промисловості 25 липня 1994 року, зафіксовано та підтверджено листом ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» на адресу Мінпромполітики України від 07 серпня 1998 року № 101, листом Мінпромполітики України від 16 серпня 2010 року № 24/6-2-202 на адресу ОСОБА_1 , що з вартості цілісного майнового комплексу фабрики був виключений державний житловий фонд вартістю 297 727 тис. крб, що становить вартість незавершеного будівництва чотириквартирного житлового будинку, будівництво якого не закінчене через відсутність коштів, це будівництво не увійшло до статутного фонду ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» та зареєстроване у Єдиному реєстрі об`єктів державної власності;

04 березня 2011 року Мінпромполітики України видало наказ № 58 «Про передачу у комунальну власність житлового будинку», яким наказало директору ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» Колпо Альфонсо передати у комунальну власність територіальної громади м. Виноградова об`єкт незавершеного будівництва - 4-квартирний житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який у процесі корпоратизації не увійшов до статутного фонду товариства і знаходиться на його балансі;

з позиції Міністерства (на час розгляду справи апеляційним судом - Міністерства економіки України), яка заявлялася суду, органам прокуратури, іншим ініціаторам звернень (пояснення та листи від 02 вересня 2016 року № 3241-12/28154-07, від 25 жовтня 2016 року № 2432-03/873, від 06 липня 2017 року № 3242-09/22999-05) та з інших обставин і матеріалів справи випливає, що попри видання Мінпромполітики України наказу від 04 березня 2011 року № 58 і прийняття 13 січня 2011 року Виноградівською міською радою рішення № 70 «Про надання згоди на прийняття незавершеного будівництвом 4-квартирного житлового будинку у власність територіальної громади м. Виноградів» наказ виконаний не був, будинок, який уже був введений в експлуатацію і одноосібне право власності на який вже було зареєстроване за підприємством, не був переданий у комунальну власність територіальної громади м. Виноградова;

світлини з фіксацією ступеня будівельної готовності будинку і його технічного стану, які виключали придатність будинку для проживання;

фактичні обставини щодо технічного стану будинку як недобудованого і непридатного для проживання, ступеня готовності певних елементів будівлі, щодо реального виконання фізичними особами - учасниками договору про сумісну діяльність власними силами і коштом ряду будівельних і монтажних робіт задля добудови будинку та підключення його до інженерних мереж, від утеплення даху до влаштування водовідведення, які за видами та обсягом явно виходять за рамки ремонтів і облаштування власних квартир, підтверджувалися в суді першої інстанції поясненнями позивача ОСОБА_1 та допитаних у якості свідків третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_10 , свідка ОСОБА_11 , а також частково поясненнями допитаного як свідка третьої особи ОСОБА_5 . Ці обставини не були спростовані стороною відповідача ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика»;

реалізуючи свої процесуальні права позивач ОСОБА_1 надав «Висновок експерта судової будівельно-технічної експертизи по цивільній справі № 299/3686/15 за зверненням ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 » від 19 квітня 2023 року № 620/05-23, виконаної судовим експертом Колчаром В. Д. у порядку статті 106 ЦПК України (а.с. 109-250 т. 8, а.с. 1-225 т. 9, а.с. 1-141 т. 10), де безпосередньо висновок експерта знаходиться на а.с. 110-119 т. 8, а інші матеріали є додатками до висновку з детальними графічними матеріалами, фотоматеріалами, планами, схемами, кошторисами вартості будівництва, розрахунками по будинку та квартирах тощо;

на вирішення експерта були поставлені такі питання: 1) чи було завершене будівництво багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 на момент введення його в експлуатацію, а саме, станом на 26.12.2008, і яким є розмір вкладу та частка кожного учасника договору про спільну діяльність, укладеного 07 липня 1998 року між ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» з одного боку та ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 і ОСОБА_1 - з іншого боку, за станом на момент введення вказаного багатоквартирного будинку в експлуатацію - 26 грудня 2008 року?; 2) чи є завершеними будівельні роботи на багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_1 станом на час проведення експертизи та яким є розмір вкладу та частка кожного учасника договору про спільну діяльність, укладеного 07 липня 1998 року між ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» з одного боку та ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 і ОСОБА_1 - з іншого боку, за станом на час проведення експертизи?;

дослідженням судового експерта встановлено та відповідним чином у висновку відображено: 1) на момент введення житлового будинку в експлуатацію будівництво цього будинку завершене не було, на час проведення експертизи будівельні роботи по будинку в основному завершені; 2) загалом будинок та прибудинкова територія є упорядкованими, зовнішні стіни будинку утеплено за допомогою пінополістирольних плит товщиною 0,05 м і покрито декоративною штукатуркою типу «короїд»; 3) система водопостачання для кожної з квартир є фактично індивідуальною: перед будинком улаштовано колодязь, в якому розташовується відгалуження від централізованого водопроводу міської мережі водопостачання, від якого прокладено три окремі нитки трубопроводу: у квартиру АДРЕСА_6 ; у квартири АДРЕСА_7 ; 4) систему газопостачання прокладено таким чином, що від стояка вуличного газопроводу повітряним шляхом прокладено вуличний трубопровід, з якого зроблені врізки для кожної з квартир; 5) система електропостачання влаштована таким чином, що від вуличної опори лінії електропередач повітряним шляхом прокладено чотири кабелі окремо для кожної з квартир; 6) теплопостачання кожної з квартир є автономним: у квартирах АДРЕСА_3 , АДРЕСА_8 установлені індивідуальні газові котли, теплопостачання квартири АДРЕСА_2 здійснюється за допомогою електричних радіаторів; 7) система каналізації влаштована в кожній із квартир, при цьому: стічні води з квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_7 направляються в спільний розташований у дворі каналізаційний колодязь, у подальшому стічні води відкачуються спеціальним асенізаційним транспортом; стічні води з квартири АДРЕСА_4 направляються в окрему розташовану в дворі металеву ємність, звідки в подальшому перекачуються у вуличну каналізаційну мережу; 8) частка кожного з учасників договору визначалася у вигляді відсотка шляхом відношення вартості робіт, що припадає на кожного з учасників, до загальної вартості робіт, що виконані на об`єкті; 9) роботи, що були виконані ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика», відносяться до загальнобудівельних робіт і пов`язані із зведенням основних несучих та огороджувальних конструкцій - фундаментів, стін, перегородок, перекриття, даху та покрівлі; 10) інші учасники договору виконували роботи з інженерного забезпечення будівлі (улаштування зовнішніх і внутрішніх мереж водо-, газо-, електро-, теплопостачання та каналізації), облаштування приміщень загального користування та допоміжних приміщень будинку, оздоблення загальних конструкцій будинку, зокрема, утеплення фасаду, а також оздоблювальні роботи в кожній із квартир; 11) деякі будівельні роботи, необхідні для здачі будинку в експлуатацію та забезпечення процесу життєдіяльності помешкань, окремими учасникам договору виконувалися сумісно без участі інших учасників, зокрема, це стосується системи каналізування стічних вод квартир АДРЕСА_7 , які мають один спільний каналізаційний колодязь; 12) вартість будівельних робіт у цінах за станом на час проведення експертизи, що є фактично виконаними на об`єкті, є такою: виконані учасником ОСОБА_2 (квартира АДРЕСА_2 , розрахунок № 1) - 989 978,18 грн; виконані учасником ОСОБА_6 (квартира АДРЕСА_3 , розрахунок № 2) - 422970,48 грн; виконані учасником ОСОБА_5 (квартира АДРЕСА_4 , розрахунок № 3) - 946 785,02 грн; виконані учасником ОСОБА_1 (квартира АДРЕСА_5 , розрахунок № 4) - 839 312,88 грн; виконані учасниками ОСОБА_6 і ОСОБА_1 (влаштування спільної системи каналізації квартир АДРЕСА_7 , розрахунок № 5) - 36 726 грн; виконані учасниками ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 і ОСОБА_1 у приміщеннях загального користування та інших будівельних елементах і конструкціях будинку (відмостка, фасад тощо) (розрахунок № 6) - 1 281 291,20 грн; виконані учасником ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» (розрахунок № 7) - 1 799 266,28 грн; разом - 6 316 330,04 грн; 13) беручи до уваги фактичний стан будинку і його елементів на час проведення експертизи, ступінь їх фізичного зносу, дані про час виконання окремих робіт по будинку тощо станом на 26 грудня 2008 року стан будівельної готовності житлового будинку не відрізнявся значним чином від стану, який має цей об`єкт на час проведення огляду, відмінність полягає лише у виконанні окремих будівельних робіт по квартирах АДРЕСА_9 , при цьому, станом на 26 грудня 2008 року по цих квартирах були виконані роботи вартістю: квартира АДРЕСА_2 (розрахунок № 8) - 865 911,41 грн; квартира АДРЕСА_3 (розрахунок № 9) - 399 933,11 грн; для визначення повного розміру вкладів цих учасників договору та їхніх часток у будівництві житлового будинку, до вартості робіт, зазначених у розрахунках № 8 і № 9, слід додати їхню частку у вартості робіт, що були виконані спільно з ОСОБА_5 і ОСОБА_1 (розрахунок № 6), а ОСОБА_6 слід додати також його частку у вартості робіт, що були виконані спільно з ОСОБА_1 (розрахунок № 5); сукупний коефіцієнт переводу цін із червня 2023 року в ціни станом на 26 грудня 2008 року (01 січня 2009 року) становить 5,69%; 14) за такими розрахунками, зважаючи на розподіл окремих робіт, які виконувалися не всіма учасниками договору, тільки між відповідними учасниками саме таких робіт у рівних частках, вартість будівельних робіт, розміри вкладів і частки по учасниках договору становитимуть: станом на 26 грудня 2008 року у цінах за станом на день введення будинку в експлуатацію (26 грудня 2008 року): ОСОБА_2 - 208 447,01 грн (19%); ОСОБА_6 - 129 810,00 грн (12%); ОСОБА_5 - 222 690,30 грн (21%); ОСОБА_1 - 207 029,64 грн (19%); ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» - 316 215,51 грн (29%); разом - 1 084 222,46 грн (100%); 15) станом на 26 грудня 2008 року у цінах за станом на час проведення експертизи (червень 2023 року): ОСОБА_2 - 1186 234,21 грн (21%); ОСОБА_6 - 738 618,91 грн (12%); ОСОБА_5 - 1 267 107,82 грн (20%); ОСОБА_1 - 1 177 998,68 грн (19%); ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» - 1 799 266,28 грн (28%); разом - 6 169 225,90 грн (100%); 16) станом на час проведення експертизи у вигляді, який має будинок на цей час, у цінах за станом на час проведення експертизи (червень 2023 року): ОСОБА_2 - 1 310 300,98 грн; ОСОБА_6 - 761 656,28 грн; ОСОБА_5 - 1 267 107,82 грн; ОСОБА_1 - 1 177 998,68 грн; ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» - 1 799 266,28 грн; разом - 6 316 330,04 грн; за таких обставин слід поза будь-яким обґрунтованим сумнівом констатувати, що на момент введення житлового будинку АДРЕСА_1 в експлуатацію та реєстрації ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» свого одноосібного права власності на нього (26 грудня 2008 року, 26 лютого 2009 року) в усякому разі це майно не було створене одноосібно зазначеним підприємством, яке хоча й виступало забудовником, проте, не будучи в змозі самостійно добудувати будинок уклало 07 липня 1998 року з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 і ОСОБА_1 договір про сумісну діяльність саме задля завершення будівництва, встановивши строк дії договору до моменту введення будинку в експлуатацію;

на час введення будинку в експлуатацію будівництво загалом було завершене і у справі немає доказів про те, що це було зроблено виключно силами і коштами підприємства, натомість є ряд доказів щодо виконання своїх обов`язків фізичними особами - учасниками договору про сумісну діяльність, що відповідають обставинам справи, встановленим апеляційним судом за сукупністю та взаємозв`язком наявних на час апеляційного розгляду доказів і матеріалів справи. Ці обставини, докази і матеріали вказують на фактичне виконання сторонами договору у відповідних межах своїх зобов`язань із добудови будинку;

зареєструвавши за собою одноосібне право власності на будинок підприємство поза своєю часткою в ньому безпідставно, всупереч закону та договору набуло право власності на майно, створене іншими особами, що не належало товариство, чим істотно порушило цивільні права та законні цивільні інтереси, зокрема, позивача ОСОБА_1 , позбавивши його як права на своє майно (вклад майном, грошима і працею в будівництво, частку в спільній власності), так і створивши юридичні та матеріальні перешкоди, поклавши на нього додатковий майновий тягар при набутті права власності на конкретну частку в нерухомому майні та квартиру, де у відповідній процедурі повинен враховуватися уже здійснений ним майновий вклад на виконання умов договору. Такі дії підприємства суперечать правилам добросовісності та недопустимості заподіяння шкоди іншим особам у цивільних відносинах;

позивач з наведених у позові підстав обґрунтовано поставив питання про усунення порушення його цивільних прав, а саме, про скасування як незаконних пункту 3 рішення Виконкому Виноградівської міськради від 24 лютого 2009 року № 54 «Про визнання права власності на будівлі» та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 26 лютого 2009 року Виноградівською міськрадою, в тому числі, як документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також про скасування державної реєстрації права власності, як зазначено в заяві, ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика», на нерухоме майно. Поряд із іншими такі вимоги є прямо передбаченим законом на відповідний час способом захисту цивільних прав, їх задоволення усуває правові підстави для одноосібного володіння відповідачем спірним нерухомим майном. Задоволення цих вимог поновлює права позивача та уможливлює здійснення процедур, спрямованих на забезпечення майнових прав та інтересів позивача з урахуванням умов договору про сумісну діяльність від 07 липня 1998 року, уможливлює відповідне оформлення речових прав;

суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що Виконавчий комітет Виноградівської міської ради є виконавчим органом місцевого самоврядування - Виноградівської міської ради, яка є представницьким органом місцевого самоврядування, і на час пред`явлення ще у 2015 році позову не був зареєстрований як юридична особа. На копії рішення Виконкому Виноградівської міськради від 24 лютого 2009 року № 54 міститься відбиток печатки Виконкому, код ЄДРПОУ 04053677 на якій, втім, належить не Виконкому, а Виноградівській міській раді, зареєстрованій як юридична особа з 21 травня 1997 року. Оспорене свідоцтво про право власності на нерухоме майно, на підставі якого й була здійснена 26 лютого 2009 року реєстрація права власності за ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика», було видане саме Виноградівською міською радою. За таких умов Виноградівська міська рада Закарпатської області, яка як представницький орган місцевого самоврядування - юридична особа вправі представляти всі інтереси територіальної громади, а також сама видала свідоцтво, що оспорюється, є належним відповідачем у спірних правовідносинах;

виходячи з викладеного, вимоги позову ОСОБА_1 про скасування як незаконних пункту 3 рішення Виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 24 лютого 2009 року № 54 «Про визнання права власності на будівлі» та Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26 лютого 2009 року, виданого Виноградівською міською радою Закарпатської області на ім`я ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика», якими було встановлено одноосібне (у цілому) право власності ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» на 4-квартирний житловий будинок АДРЕСА_1 , є обґрунтованими по суті, факт порушення його цивільних прав та законних цивільних інтересів як учасника договору про сумісну діяльність від 07 липня 1998 року є встановленим і доведеним у достатній для задоволення цих вимог мірі. Відповідні доводи позову та апеляції не спростовані;

після першої реєстрації права власності за ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» відбулися ще дві реєстрації за ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» зі зміною організаційно-правової форми господарського товариства, реєстраційного номера об`єкта нерухомого майна та номерів записів про право власності. Визначення предмета позову в цій частині в обраний позивачем спосіб не відображає ані дати державної реєстрації права власності на будинок, ані інших необхідних ідентифікуючих реквізитів такої реєстрації (рішення реєстратора, органу реєстрації, записи про реєстрацію з їх реквізитами тощо), яких на час пред`явлення позову вже було дві, а згодом була проведена й третя. Яку саме державну реєстрацію речового права просив скасувати позивач він чітко не зазначив, а також залишив поза увагою що на час пред`явлення позову зареєстрованим власником будинку було ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика». Формулювання предмета позову в цій частині не відповідає правилам щодо правової визначеності, конкретності та ясності, що вже само по собі унеможливлювало задоволення цієї вимоги позову та є достатньою підставою для відмови в її задоволенні, позаяк суд не може виходити з припущень стосовно того, що саме мав на увазі позивач, ґрунтуватися на таких припущеннях;

підстав для застосування в справі трирічної позовної давності за заявою відповідача ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» немає. Питання набуття ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» (у подальшому - ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика») права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та оформлення цього права неодноразово предметом спорів. Ухвалою судді Виноградівського районного суду від 28 липня 2015 відкрито провадження в цивільній справі № 299/2288/15-ц за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_10 до Виноградівської міської ради про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування (https://reyestr.court.gov.ua/Review/47883727). Рішенням Виноградівського районного суду від 18 серпня 2015 у справі № 299/2288/15-ц позов було задоволено, було визнано недійсним та скасовано пункт 3 рішення Виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 24 лютого 2009 року № 54 «Про визнання права власності на будівлі», скасовано державну реєстрацію права власності ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» на 4-х квартирний житловий будинок в АДРЕСА_1 (а.с. 21-26 т. 1, https://reyestr.court.gov.ua/Review/49072917). Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 18 грудня 2015 року рішення Виноградівського районного суду від 18 серпня 2015 року у справі № 299/2288/15-ц скасовано, у позові відмовлено з процесуальної підстави - внаслідок незалучення до участі в справі як відповідача ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» (а.с. 27-31 т. 1, https://reyestr.court.gov.ua/Review/54473219). Інші справи, які розглядалися в порядку цивільного судочинства (справа № 299/2240/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика», Виноградівської міської ради, Виноградівської районної державної адміністрації, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Виноградівської міської ради, розпорядження голови Виноградівської РДА та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, провадження в якій зупинено 13 січня 2020 року до вирішення цивільної справи № 299/3686/15-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/86945443), господарського судочинства (справа № 907/377/18 за позовом Прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Міністерства економічного розвитку і торгівлі до ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області), не мають значення в контексті питання про позовну давність. Тобто у періоди щонайменше з 22 вересня 2011 року до 26 квітня 2013 року і з 17 жовтня 2013 року до 28 січня 2015 року пункт 3 рішення Виконкому Виноградівської міськради від 24 лютого 2009 року № 54 був скасований чинними у відповідний час рішеннями Виноградівської міськради. У ці періоди позивач ОСОБА_1 не мав підстав вважати свої права порушеними зазначеним рішенням Виконкому Виноградівської міськради. За таких умов позов, що розглядається, ОСОБА_1 був 29 грудня 2015 року пред`явлений у межах трирічної позовної давності;

прийнявши одні документи і докази та відхиливши або залишивши поза увагою інші, які є ключовими щодо обставин, які підлягають з`ясуванню, перевірці та доказуванню, з надуманих, необґрунтованих підстав, на шкоду справі, суд зрештою дійшов висновку про те, що у зв`язку з відсутністю доказів обставини в частині прийняття оспорюваного рішення відповідачем Виноградівською міською радою, підстав його прийняття, видачі відповідачу ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» свідоцтва про право власності на нерухоме майно та державної реєстрації права власності відповідача на нерухоме майно не доведено, тому позов не підлягає задоволенню. Документи щодо будівництва, які складалися у 1993-1996 рр., суд без будь-якого врахування часу складання цих документів і елементарного розуміння реалій життя не взяв до уваги, позаяк такі викладені не державною мовою. Не взяв до уваги суд і наявні в справі копії судових рішень у численних спорах, що вирішувалися судами різних юрисдикцій як неналежно засвідчені, визнав їх недопустимими доказами. Апеляційний суд зауважує, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання і не є письмовими доказами у розумінні ЦПК України та не оцінюються судом за правилами оцінки саме доказів (статті 89 ЦПК України), навпаки, такі судові рішення звільняють від обов`язку доказування. Відповідними судовими рішеннями встановлювалися окремі обставини, до яких у спорі, що розглядається, можуть застосовуватися правила статті 82 ЦПК України, крім того, ці судові рішення мають значення в контексті питання про позовну давність. Закон України «Про доступ до судових рішень» передбачає, що: для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень; судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України; кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб; суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Суд за потреби не мав перешкод отримати з ЄДРСР судові рішення з усіма їх реквізитами, перевірити їх зміст і зобов`язаний був відповідним чином, з урахуванням обставин справи та обставин, встановлених чинними судовими рішеннями, враховувати наявні в справі судові рішення. Обов`язок суду дотримуватися норм процесуального права, якими регулюється рух документів у справі, та право приймати відповідні процесуальні рішення жодним чином не можуть ставитися під сумнів. Водночас недопустимими є надмірність і невиправданість уваги та часу, які приділялися вирішенню та опису формальних процесуальних питань, документів, які для суду в справі домінували, на шкоду з`ясуванню та перевірці обставин, які реально мали значення для справи та для її результату. Невиправданою є абсолютизація певних правил вирішення процесуальних питань, які можуть не бути істотними для результату справи, до ступеня, який зрештою шкодить з`ясуванню суті справи. Слід враховувати, що учасники процесу не можуть бути позбавлені права, до прикладу, на будь-якій стадії процесу подати суду як усні, так і письмові пояснення, а питання про докази та відомості, які мають значення для повного і всебічного з`ясування обставин справи, слід вирішувати зважаючи на мету і завдання цивільного судочинства, на значення, яке мають відповідні докази і дані для законного та правильного вирішення справи, в тому числі, враховуючи характер, тривалість спору, та оцінювати відповідні докази, якщо для цього немає виняткових процесуальних перешкод. Обставини, що мають ключове значення в справі, підлягали встановленню тільки шляхом проведення судової будівельно-технічної експертизи. Сторона позивача ОСОБА_1 у письмовому поясненні, що надійшло до суду 28.04.2021, наголошувала, що позивач неодноразово звертався до підприємства задля вжиття заходів до переоцінки вкладів учасників договору про сумісну діяльність, визначення остаточної вартості їхніх часток у майні, відповіді на що не отримав (а. с. 147 «а»-147 «е» т. 6);

головуюча в справі суддя Бак М.В. не мала повертаючи позивачу подане ним письмове пояснення права на висновки чи коментарі щодо того, матиме цей документ юридичне значення в справі, чи ні, як це було зроблено. Суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді; незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (стаття 36 ЦПК України). Відвід, заявлений стороною позивача судді, зовнішньо (за формою) є незгодою з процесуальною дією (рішенням) судді власне в тому сенсі, що процесуальна дія була суддею вчинена фактично, письмові пояснення були повернуті стороні, з чим сторона не погодилася. Проте, за своїм реальним змістом відвід був заявлений не через незгоду сторони з процесуальною дією (рішенням) судді суто як із формальною, фактично вчиненою дією, процесуальним актом судді під час розгляду справи, а через висловлену суддею наперед певну негативну для позивача процесуальну позицію та фактичну відмову брати до уваги, долучати до справи доводи сторони про необхідність врахування правових позицій і вказівок Верховного Суду та встановлення реальних обставин справи щодо часток сторін у спірному майні, тоді як такі доводи вимагали щонайменше обговорення необхідних для правильного вирішення справи питань. Тому як заявлений відвід, так і відмову в його задоволенні слід розглядати в контексті реальних обставин справи, яка не знаходила вирішення з 2015 року. За обставинами справи, зважаючи на хід процесу, дії суду першої інстанції, мотивацію головуючої при поверненні письмових пояснень тощо позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Нечаєв В.В. мали підстави для виникнення обґрунтованого сумніву у неупередженості та об`єктивності судді Бак М. В. при розгляді справи. Відвід був відхилений необґрунтовано, відповідні доводи апеляції заслуговують на увагу;

з огляду на викладене, суд першої інстанції без розуміння завдання цивільного судочинства, не виконавши таке, розглянув справу з надмірним і невиправданим формалізмом, неправильно застосував норми матеріального права та істотно порушив норми процесуального права, фактично проігнорувавши вимоги закону, вказівки суду касаційної інстанції, не встановивши в дійсності обставин справи, по суті ухилившись від їх встановлення та не вмотивувавши по суті рішення щодо результату розв`язання спору, який виник із договору про сумісну діяльність. Справу розглянув суд, який підлягав відводу, чим було порушено право всіх учасників процесу на справедливий суд. Ухвалення судового рішення суддею, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (пункту 2 частині 3 статті 376 ЦПК України).

Додатковою постановою Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року по справі № 299/3686/15-ц:

заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Нечаєв В. В., про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у справі задоволено.

стягнуто з Виноградівської міської ради Закарпатської області та ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі по 36 748,71 грн з кожного, за проведення експертизи.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду;

ОСОБА_1 на підтвердження понесених ним судових витрат по оплаті судової будівельно-технічної експертизи надав дві квитанції № 9309-8576-7256-9035 від 26 червня 2023 року та № 9307-2425-08919178 від 31 травня 2023 року, згідно яких останній сплатив 73 497,42 грн.

Аргументи учасників справи

У січні 2024 року ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» подало касаційну скаргу, яка підписана представником Гнатенком О. А. , на постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року, в якій просило:

застосувати наслідки спливу позовної давності за позовом в цій справі;

скасувати повністю постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року;

залишити в силі рішення Виноградівського районного суду від 17 листопада 2021 року.

стягнути з ОСОБА_1 сплачений судовий збір на користь ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика».

Касаційна скарга мотивована тим, що:

визнаючи обґрунтованими заперечення позивача на ухвалу Виноградівського районного суду від 22 червня 2021 року суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за своїм реальним змістом відвід був заявлений не через незгоду сторони з процесуальною дією (рішенням) судді суто як із формальною, фактично вчиненою дією, процесуальним актом судді під час розгляду справи, а через висловлену суддею наперед певну негативну для позивача процесуальну позицію та фактичну відмову брати до уваги, долучати до справи доводи сторони про необхідність врахування правових позицій і вказівок Верховного Суду. Слід зазначити, що вказані висновки апеляційного суду протирічать самі собі та не відповідають дійсності, оскільки у випадку, якби суддя--першої інстанції долучила до матеріалів справи подані позивачем пояснення, тоді б позивач не заявляв би відвід. По суті своїй заявлений відвід є незгодою з процесуальним рішенням судді долучати до матеріалів справи пояснення. Тому, суд апеляційної інстанції в порушення норм права застосував частину першу статті 36 ЦПК України за відсутності висновку Верховного Суду в подібних правовідносинах, що є підставою для касаційного оскарження постанови апеляційного суду. Суд апеляційної інстанції повинен був застосувати частина четверта статті 36 ЦПК України та дійти висновку про відсутність підстав для відводу;

суд апеляційної інстанції не приймаючи до уваги заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 і ОСОБА_5 від 07 липня 1998 року на ім`я голови правління ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» застосував норми права , а саме положення ЦК України у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин (2003 рік), статі 202, 509, 525, 526 за відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах. Зазначені норми права не регулюють питання визначення належності документів зобов`язального характеру, в даному випадку заяв до договорів, що свідчить про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права;

суд апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального права застосував положення статей 118, 119 Конституції України та статей 1, 3, 6, 39, 41 Закону України «Про міські державні адміністрації»за відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах про те, що всупереч чинному договору від 07 липня 1998 року про сумісну діяльність, розпорядженню від 26 грудня 2008 року № 489 ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» 19 лютого 2009 року, не передавши будинок на баланс Виноградівській міській раді, звернулася до Виконавчого комітету цієї ради для оформлення за підприємством права власності на спірний будинок;

в матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили виконання умов договору позивачем. ОСОБА_1 не доведено, що спірний будинок 07 липня 1997 року перебував в аварійному стані, фотознімки не містять інформацію щодо предмета доказування, фінансові документи стосуються проведення оздоблювальних робіт, датовані 2007-2015 років. Крім цього прізвище позивача міститься тільки у накладній № 90 від 24 вересня 2007 року про оплату на суму 1441,80 грн, квитанціях до прибуткового касового ордеру № 43 та № 87 від 21 вересня 2007 року та 25 вересня 2007 року;

судом апеляційної інстанції не досліджено, що договір про спільну діяльність передбачає участь контрагентів своєю працею та коштами у добудові будинку. При виконанні усіх його умов у сторін з`являється правова підстава набуття права власності - право на викуп, а не право власності;

розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі. Однак спірний будинок не був створений внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, що також не було досліджено судом апеляційної інстанції. До даних правовідносин не підлягає застосування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 25 червня 2011 року у справі № 3-58гс11 та постанові Вищого господарського суду України від 03 серпня 2011 року у справі № 7/221-09;

позивачем пропущено позовну давність, оскільки ОСОБА_1 дізнався про те, що у підприємства існує право власності на спірний будинок у 2010 році, коли звернувся до відповідача із заявою про надання довідки - дозволу на приватизацію квартири АДРЕСА_5 у спірному будинку та про надання довідки щодо сплачених ним коштів, як частки у будівництві даної квартири;

суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 256 ЦК України без врахування висновків Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15. Натомість суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що строк позовної давності позивачем пропущений;

Суд апеляційної інстанції в порушення норм матеріального , права застосував частину першу статті 4 ЦПК України за відсутності висновку Верховного Суду в подібних правовідносинах, що є підставою для касаційного оскарження постанови апеляційного суду. В даних правовідносинах суд апеляційної інстанції для правильного застосування норм матеріального права з урахуванням статті 21 ЦК України повинен був дійти висновку про відсутність у позивача порушеного права. Оскаржуваним рішенням не вирішено питання про права чи обов`язки позивача та третіх осіб. В оскаржуваному рішенні навіть, згадки не має про таких осіб. Тому, відсутні підстави для висновку про І порушення відповідачем прав позивача. Обрання позивачем неналежного способу захисту права є самостійною підставою для відмови в позові. Відмовляючи в позові з підстави обрання неналежного способу захисту, суди керуються принципом процесуальної економії. Згідно з, цим принципом слід застосовувати такий спосіб захисту, який приведе до відновлення-порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду;

як вбачається з позовної заяви позивач обґрунтовує порушення своїх прав не набуттям у приватну власність спірну квартиру, тобто задоволенням даного позову має на меті оформлення та/або набуття права власності відповідно до умов Договору. Однак, задоволення даного позову, не призведе до відновлення нібито порушеного права позивача, оскільки за наслідком даного судового розгляду позивач не зможе оформити право власності на спірну квартиру. Отже, позивач повинен був пред`являти позов до ТОВ «Виноградівська взуттєва і фабрика» зобов`язального характеру відповідно до умов договору та можливо визнавати за собою право власності на нібито належну частку; квартири встановлену в судовому порядку, що наразі є неможливим на даній стадії судового розгляду, тому в задоволенні позову необхідно було відмовити.

У березні 2024 року ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» подало касаційну скаргу, яка підписана представником Гнатенком О. А. , на додаткову постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року, в якій просило:

скасувати повністю додаткову постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року.

відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.

Касаційна скарга на додаткову постанову, зокрема, мотивована тим, що:

під час розгляду питання щодо розподілу судових витрат положення частини четвертої статті 270 ЦПК України про те, що суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання у разі необхідності, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим). Подібний правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, провадження № 12-43гс22, в якій на розгляд Великої Палати Верховного Суду було передано правове питання про порядок і процедуру ухвалення додаткового судового рішення;

судом апеляційної інстанції при неправильному застосуванні норми матеріального права, а саме положення частини четвертої статті 270 ЦПК України без урахування вищевказаних .висновків Верховного суду в подібних правовідносинах не повідомлено ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» або їх представника про розгляд заяви позивача. Тлумачення положень статті 270 ЦПК України дає змогу дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення - засіб усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги.

У червні 2024 року ОСОБА_1 подав письмові пояснення, підписані представником Нечаєвим В. В. , в яких зазначив, що з постановою апеляційного суду погоджується та заперечує проти доводів касаційної скарги та просив касаційну скаргу відхилити.

У серпні 2024 року ОСОБА_1 подав додаткові письмові пояснення, підписані представником Нечаєвим В. В. , в яких зазначив, що з постановою апеляційного суду погоджується та просив врахувати висновки Верховного суду в постанові від 07 серпня 2024 року по справі № 200/6203/19 (провадження 61-11423св23) та те, що ОСОБА_1 вірно визначив спосіб захисту своїх прав.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2024 року:

відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» на постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року;

у задоволенні заяви ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» про зупинення виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2024 року:

відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» на додаткову постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року;

у задоволенні заяви ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» про зупинення виконання додаткової постанови Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року відмовлено.

09 травня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 22 березня 2024 року зазначено, що

наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц; від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц; від 01 листопада 2023 року у справі № 202/5154/21; від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16; від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц; від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц; від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19; від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а; від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16; від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18; від 23 грудня 2019 року у справі № 712/3842/17; від 27 лютого 2020 року у справі № 500/477/15-а; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2024 року:

Аналіз касаційних свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним і скасування пункту 3 рішення Виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 24 лютого 2009 року № 54, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» Виноградівською міською радою Закарпатської області 26 лютого 2009 року на підставі рішення Виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 24 лютого 2009 року № 54 на 4-квартирний житловий будинок та стягнення судових витрат. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому касаційним судом не переглядаються.

Фактичні обставини

Апеляційний суд встановив, що ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика», правонаступником якого є ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика», створено наказом Державного комітету України з легкої і текстильної промисловості від 25 липня 1994 року № 164 шляхом перетворення Виноградівської взуттєвої фабрики відповідно до Указу Президента України від 15 червня 1993 року № 210 «Про корпоратизацію підприємств» та Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 1993 року № 508.

Рішенням Виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 01 грудня 1988 року № 380 Виноградівській взуттєвій фабриці було виділено земельну ділянку по АДРЕСА_1 під будівництво п`яти 4-квартирних будинків.

Договором підряду № 1, укладеним 09 квітня 1993 року Виноградівською взуттєвою фабрикою (замовником) з МП «Спектр ЛТД» (підрядником), актом вибору земельної ділянки для внутрігосподарського будівництва, актами приймання виконаних робіт за липень, вересень 1993 року, жовтень 1994 року, грудень 1995 року, серпень, вересень 1996 року підтверджується досягнення угоди про будівництво 4-квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 кошторисною вартістю 65 млн. крб (на момент укладання договору), із початком виконання будівельних робіт не пізніше 13 квітня 1993 року, закінченням робіт не пізніше 31 грудня 1993 року, а також факт виконання певної частини будівельних робіт. Водночас факт закінчення будівництва і виконання зобов`язань за договором підряду № 1 від 09 квітня 1993 року документального підтвердження не має і ніким не заперечується та відповідає обставинам справи, що будинок у рамках цього договору не був збудований.

У Протоколі спільного засідання профкому і адміністрації підприємства від 16 січня 1997 року № 49 при розгляді питання щодо розподілу квартир спірного будинку вказано, що через брак коштів у підприємства, розпочате будівництво 4-х квартирного будинку для працівників не може бути завершений, а тому існує необхідність розподілу цих квартир за для завершення будівництва самими особами.

Згідно з актами прийому-передачі виконаних робіт від липня 1993 року, вересень 1993 року, жовтень 1994 року, грудень 1995 року, серпень 1996 року, вересень 1996 року, наданих малим підприємством «Спектр ЛТД», що надані Виноградівській взуттєвій фабриці в результаті виконання будівництва спірного будинку. У цих актах містяться відомості щодо робіт, які проводилися на замовлення фабрики.

07 липня 1998 року між Виноградівською взуттєвою фабрикою та ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 було укладено договір про сумісну діяльність, згідно з пунктом 1.2 якого вказані особи як мешканці зобов`язалися добудувати 4-квартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 , що належав підприємству, після чого - мали право на приватизацію квартир.

У пункті 2.2 вказаного договору передбачено, що сторони наділені переважним правом перед третіми особами на викуп (у тому числі приватизацію) майнової частки фабрики після здачі будинку до експлуатації.

Право фізичних осіб-учасників даного договору на викуп частки підприємства, передбаченого у пункті 2.2. цього договору, реалізується наступним чином: ОСОБА_13 має право на викуп квартири АДРЕСА_2 корисною площею 75,96 кв. м; ОСОБА_6 має право на викуп квартири АДРЕСА_3 корисною площею 61,56 кв. м; ОСОБА_5 має право на викуп квартири АДРЕСА_4 корисною площею 75,96 кв. м; ОСОБА_1 має право на викуп квартири АДРЕСА_5 корисною площею 61,56 кв. м.

Будівництво житлового будинку, що було предметом договору від 07липня 1998 року про сумісну діяльність, було закінчене лише в кінці 2008 року. Розпорядженнями голови Виноградівської райдержадміністрації: від 08 лютого 2007 року № 30 була створена державна комісія з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, які не є державною власністю, від 26.12.2008 № 489 був затверджений акт державної приймальної комісії, до складу якої входили серед інших і заст. директора взуттєвої фабрики ОСОБА_5 та міський голова ОСОБА_9 , від 22 грудня 2008 року про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом 4-квартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з актом державної приймальної комісії про прийняття до експлуатації закінченого будівництвом об`єкта від 22 грудня 2008 року, затвердженим розпорядженням голови Виноградівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 26 грудня 2008 року № 489:

4-квартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 було прийнято до експлуатації. Вартість основних фондів, прийнятих в експлуатацію була оцінена у сумі 1 221 840,00 грн, що є вартістю будівельно-монтажних робіт;

об`єкт, який вводиться в експлуатацію, та адресу його розташування; державну приймальну комісію та її склад; надану документацію (архітектурно-планувальне завдання і проектно-виконавча документація, пункти 2.7, 2.10 Державних будівельних норм A3.1-3-94); генерального підрядчика та субпідрядні організації; розробника проектно-кошторисної документації; затвердження архітектурно-планувального завдання та проектно-кошторисної документації; термін виконання будівельно-монтажних робіт, а також інші відомості;

забудовнику (заступнику директора взуттєвої фабрики ОСОБА_5 ) передати, а Виноградівській міській раді (міському голові ОСОБА_9 ) взяти на баланс 4-квартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 з метою подальшої приватизації квартир громадянами з урахуванням умов договору від 07 липня 1998 року про сумісну діяльність

Згідно з архітектурно-планувальним завданням, затвердженим районним архітектором 11 жовтня 1989 року, забудовником спірного будинку була Виноградівська взуттєва фабрика, а її представник - заступник директора фабрики ОСОБА_5 - виступав від імені експлуатаційної організації, про що також було зазначено в акті державної приймальної комісії про прийняття до експлуатації закінченого будівництвом об`єкта від 22 грудня 2008 року.

З метою забезпечення прав осіб, які уклали з товариством договір про спільну сумісну діяльність від 07 липня 1998 року, пунктом 2 розпорядження голови Виноградівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 26 грудня 2008 року № 489 було зобов`язано забудовника передати, а Виноградівську міську раду Закарпатської області - взяти на баланс 4-квартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 для подальшої приватизації громадянами квартир з врахуванням умов указаного договору.

За заявою заступника директора ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» ОСОБА_5 від 12 листопада 2008 року (замовлення № 7365) Виноградівським районним бюро технічної інвентаризації була проведена поточна інвентаризація житлового будинку, за результатами якої оформлена інвентаризаційна справа на будівлю житлового будинку.

У пункті 3 рішення виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 24 лютого 2009 року № 54 «Про визнання права власності на будівлі» визнано за ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» право приватної власності в цілому на 4-квартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 . Також вказаним рішенням доручено Виноградівському районному бюро технічної інвентаризації провести необхідну реєстрацію, а саме: оформити товариству свідоцтво про право власності на спірний будинок на підставі проведеної технічної інвентаризації.

26 лютого 2009 року виконавчий комітет Виноградівської міської ради Закарпатської області видав Виноградівській взуттєвій фабриці свідоцтво на право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 029817 - на 4-квартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 , а Виноградівське районне бюро технічної інвентаризації здійснило реєстрацію права власності на нерухоме майно, що стверджується витягом про реєстрацію права власності.

Спірний житловий будинок знаходився на земельній ділянці, яка була виділена Виноградівській взуттєвій фабриці під будівництво п`яти 4-квартирних житлових будинків на підставі рішення виконавчого комітету Виноградівської міської ради від 01 грудня 1988 року № 380.

Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 26 лютого 2009 року № 22000581, виданим Виноградівським БТІ, підтверджується факт реєстрації 26 лютого 2009 рокуправа власності ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» на 4-квартирний житловий будинок у АДРЕСА_1 у цілому (частка 1/1) на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.02.2009, номер запису: 453 у книзі: 2-ф, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 26565775.

Актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу Виноградівської взуттєвої фабрики, складеним комісією з корпоратизації, затвердженим Головою Державного комітету України з легкої і текстильної промисловості 25 липня 1994, зафіксовано та підтверджено листом ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» на адресу Мінпромполітики України від 07 серпня 1998 № 101, листом Мінпромполітики України від 16 серпня 2010 № 24/6-2-202 на адресу ОСОБА_1 , що з вартості цілісного майнового комплексу фабрики був виключений державний житловий фонд вартістю 297727 тис. крб, що становить вартість незавершеного будівництва чотириквартирного житлового будинку, будівництво якого не закінчене через відсутність коштів, це будівництво не увійшло до статутного фонду ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» та зареєстроване у Єдиному реєстрі об`єктів державної власності.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 лютого 2014 року № 17527652, виданим Реєстраційною службою Виноградівського райуправління юстиції Закарпатської області:

державна реєстрація здійснена 07 лютого 2014 року державним реєстратором Свириденко Н.С. права власності ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» у цілому (розмір частки 1) на 4-квартирний житловий будинок АДРЕСА_1 ;

рік побудови будинку - 1998;

загальна площа будинку - 388,8 кв. м;

житлова площа - 140,0 кв. м;

квартири: № 1 - трикімнатна, загальна площа 88,6 кв. м, житлова - 40,1 кв. м; № 2 - двокімнатна, загальна площа 79,2 кв. м, житлова - 30,3 кв. м; № 3 - трикімнатна, загальна площа 90,1 кв. м, житлова - 39,5 кв. м; № 4 - двокімнатна, загальна площа 81,5 кв. м, житлова - 30,1 кв. м;

підстава виникнення права власності: Свідоцтво про право власності, серія та номер: серія НОМЕР_1 , рішення № 54 від 24 лютого 2009 року, видане 26 лютого 2009 року, видавник: Виноградівська міська рада Закарпатської області;

рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 10750920 від 08 лютого 2014 року;

реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 288676921212;

номер запису про право власності: 46089975

Згідно з висновком експерта судової будівельно-технічної експертизи по цивільній справі № 299/3686/15 за зверненням ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від 19 квітня 2023 року № 620/05-23, виконаної судовим експертом Колчаром В. Д. у порядку статті 106 ЦПК України

дослідженням судового експерта встановлено та відповідним чином у висновку відображено:

1) на момент введення житлового будинку в експлуатацію будівництво цього будинку завершене не було, на час проведення експертизи будівельні роботи по будинку в основному завершені;

2) загалом будинок та прибудинкова територія є упорядкованими, зовнішні стіни будинку утеплено за допомогою пінополістирольних плит товщиною 0,05 м і покрито декоративною штукатуркою типу «короїд»;

3) система водопостачання для кожної з квартир є фактично індивідуальною: перед будинком улаштовано колодязь, в якому розташовується відгалуження від централізованого водопроводу міської мережі водопостачання, від якого прокладено три окремі нитки трубопроводу: у квартиру АДРЕСА_6 ; у квартири АДРЕСА_7 ;

4) систему газопостачання прокладено таким чином, що від стояка вуличного газопроводу повітряним шляхом прокладено вуличний трубопровід, з якого зроблені врізки для кожної з квартир;

5) система електропостачання влаштована таким чином, що від вуличної опори лінії електропередач повітряним шляхом прокладено чотири кабелі окремо для кожної з квартир;

6) теплопостачання кожної з квартир є автономним: у квартирах АДРЕСА_3 , АДРЕСА_8 установлені індивідуальні газові котли, теплопостачання квартири АДРЕСА_2 здійснюється за допомогою електричних радіаторів;

7) система каналізації влаштована в кожній із квартир, при цьому: стічні води з квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_7 направляються в спільний розташований у дворі каналізаційний колодязь, у подальшому стічні води відкачуються спеціальним асенізаційним транспортом; стічні води з квартири АДРЕСА_4 направляються в окрему розташовану в дворі металеву ємність, звідки в подальшому перекачуються у вуличну каналізаційну мережу;

8) частка кожного з учасників договору визначалася у вигляді відсотка шляхом відношення вартості робіт, що припадає на кожного з учасників, до загальної вартості робіт, що виконані на об`єкті;

9) роботи, що були виконані ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика», відносяться до загальнобудівельних робіт і пов`язані із зведенням основних несучих та огороджувальних конструкцій - фундаментів, стін, перегородок, перекриття, даху та покрівлі;

10) інші учасники договору виконували роботи з інженерного забезпечення будівлі (улаштування зовнішніх і внутрішніх мереж водо-, газо-, електро-, теплопостачання та каналізації), облаштування приміщень загального користування та допоміжних приміщень будинку, оздоблення загальних конструкцій будинку, зокрема, утеплення фасаду, а також оздоблювальні роботи в кожній із квартир;

11) деякі будівельні роботи, необхідні для здачі будинку в експлуатацію та забезпечення процесу життєдіяльності помешкань, окремими учасникам договору виконувалися сумісно без участі інших учасників, зокрема, це стосується системи каналізування стічних вод квартир АДРЕСА_7 , які мають один спільний каналізаційний колодязь;

12) вартість будівельних робіт у цінах за станом на час проведення експертизи, що є фактично виконаними на об`єкті, є такою: виконані учасником ОСОБА_2 (квартира АДРЕСА_2 , розрахунок № 1) - 989 978,18 грн; виконані учасником ОСОБА_6 (квартира АДРЕСА_3 , розрахунок № 2) - 422970,48 грн; виконані учасником ОСОБА_5 (квартира АДРЕСА_4 , розрахунок № 3) - 946 785,02 грн; виконані учасником ОСОБА_1 (квартира АДРЕСА_5 , розрахунок № 4) - 839 312,88 грн; виконані учасниками ОСОБА_6 і ОСОБА_1 (влаштування спільної системи каналізації квартир АДРЕСА_7 , розрахунок № 5) - 36 726 грн; виконані учасниками ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 і ОСОБА_1 у приміщеннях загального користування та інших будівельних елементах і конструкціях будинку (відмостка, фасад тощо) (розрахунок № 6) - 1 281 291,20 грн; виконані учасником ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» (розрахунок № 7) - 1 799 266,28 грн; разом - 6 316 330,04 грн;

13) беручи до уваги фактичний стан будинку і його елементів на час проведення експертизи, ступінь їх фізичного зносу, дані про час виконання окремих робіт по будинку тощо станом на 26 грудня 2008 року стан будівельної готовності житлового будинку не відрізнявся значним чином від стану, який має цей об`єкт на час проведення огляду, відмінність полягає лише у виконанні окремих будівельних робіт по квартирах АДРЕСА_9 , при цьому, станом на 26 грудня 2008 року по цих квартирах були виконані роботи вартістю: квартира АДРЕСА_2 (розрахунок № 8) - 865 911,41 грн; квартира АДРЕСА_3 (розрахунок № 9) - 399 933,11 грн; для визначення повного розміру вкладів цих учасників договору та їхніх часток у будівництві житлового будинку, до вартості робіт, зазначених у розрахунках № 8 і № 9, слід додати їхню частку у вартості робіт, що були виконані спільно з ОСОБА_5 і ОСОБА_1 (розрахунок № 6), а ОСОБА_6 слід додати також його частку у вартості робіт, що були виконані спільно з ОСОБА_1 (розрахунок № 5); сукупний коефіцієнт переводу цін із червня 2023 року в ціни станом на 26 грудня 2008 року (01 січня 2009 року) становить 5,69%; 14) за такими розрахунками, зважаючи на розподіл окремих робіт, які виконувалися не всіма учасниками договору, тільки між відповідними учасниками саме таких робіт у рівних частках, вартість будівельних робіт, розміри вкладів і частки по учасниках договору становитимуть: станом на 26 грудня 2008 року у цінах за станом на день введення будинку в експлуатацію (26 грудня 2008 року): ОСОБА_2 - 208 447,01 грн (19%); ОСОБА_6 - 129 810,00 грн (12%); ОСОБА_5 - 222 690,30 грн (21%); ОСОБА_1 - 207 029,64 грн (19%); ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» - 316 215,51 грн (29%); разом - 1 084 222,46 грн (100%); 15) станом на 26 грудня 2008 року у цінах за станом на час проведення експертизи (червень 2023 року): ОСОБА_2 - 1186 234,21 грн (21%); ОСОБА_6 - 738 618,91 грн (12%); ОСОБА_5 - 1 267 107,82 грн (20%); ОСОБА_1 - 1 177 998,68 грн (19%); ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» - 1 799 266,28 грн (28%); разом - 6 169 225,90 грн (100%); 16) станом на час проведення експертизи у вигляді, який має будинок на цей час, у цінах за станом на час проведення експертизи (червень 2023 року): ОСОБА_2 - 1 310 300,98 грн; ОСОБА_6 - 761 656,28 грн; ОСОБА_5 - 1 267 107,82 грн; ОСОБА_1 - 1 177 998,68 грн; ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» - 1 799 266,28 грн; разом - 6 316 330,04 грн.

Апеляційний суд встановив, що питання набуття ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» (у подальшому - ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика») права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та оформлення цього права неодноразово було предметом спорів.

Ухвалою судді Виноградівського районного суду від 26 липня 2012 року відкрито провадження в справі № 703/3103/12 за адміністративним позовом ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» до Виноградівської міської ради Закарпатської області про визнання нечинним та скасування рішення сесії (https://reyestr.court.gov.ua/Review/25391517).

Постановою Виноградівського районного суду від 05 грудня 2012 року в адміністративній справі № 703/3103/12, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року і ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 липня 2013 року, позов ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» задоволено, визнано нечинним і скасовано рішення 9-ї сесії 6-го скликання Виноградівської міської ради Закарпатської області від 22 вересня 2011 року № 259 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/27245214, https://reyestr.court.gov.ua/Review/31139702, ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Предметом оскарження в цій справі було рішення Виноградівської міської ради від 22 вересня 2011 року № 259, яким було скасовано пункт 3 рішення Виконавчого комітету Виноградівської міської ради від 24 лютого 2009 року № 54 «Про визнання права власності на будівлі», а саме - у частині визнання права власності на 4-х квартирний житловий будинок в АДРЕСА_1 за ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика».

Ухвалою Виноградівського районного суду від 17 квітня 2014 було відкрито провадження в справі № 299/1276/14-а за адміністративним позовом ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» до Виноградівської міської ради Закарпатської області, треті особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_2 , про визнання нечинним та скасування рішення сесії (https://reyestr.court.gov.ua/Review/38284332).

Постановою Виноградівського районного суду від 11 липня 2014 року в адміністративній справі № 299/1276/14-а, у позові відмовлено (https://reyestr.court.gov.ua/Review/39747988).

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 червня 2015 року, постанову Виноградівського районного суду від 11.07.2014 в адміністративній справі № 299/1276/14-а скасовано, позов ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення Виноградівської міської ради Закарпатської області від 17 січня 2013 року № 804 «Про скасування пункту 3 МВК № 54 від 24 лютого 2009 року «Про визнання права власності на будівлі»» (https://reyestr.court.gov.ua/Review/44832571).

Предметом оскарження в цій справі було рішення Виноградівської міської ради від 17 жовтня 2013 року № 804 «Про скасування пункту 3 рішення МВК від 24 лютого 2009 року № 54 «Про визнання права власності на будівлі»», яким було скасовано пункт 3 рішення Виконавчого комітету Виноградівської міської ради від 24 лютого 2009 року № 54 «Про визнання права власності на будівлі», а саме - у частині визнання права власності на 4-х квартирний житловий будинок в АДРЕСА_1 за ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика».

Ухвалою судді Виноградівського районного суду від 05 травня 2015 року відкрито провадження в справі № 299/1317/15-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Виноградівської міської ради про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування (https://reyestr.court.gov.ua/Review/43954806).

Чинною ухвалою Виноградівського районного суду від 21 липня 2015 провадження в справі № 299/1317/15-а закрито як у такій, що її розгляд належить здійснювати за правилами цивільного судочинства (https://reyestr.court.gov.ua/Review/47058583). Предметом оскарження в цій справі були пункт 3 рішення Виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 24.02.2009 № 54 «Про визнання права власності на будівлю» та державна реєстрація права власності ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» на 4-х квартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Виноградівського районного суду від 28 липня 2015 було відкрито провадження в цивільній справі № 299/2288/15-ц за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_10 до Виноградівської міської ради про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування (https://reyestr.court.gov.ua/Review/47883727).

Рішенням Виноградівського районного суду від 18 серпня 2015 у справі № 299/2288/15-ц позов було задоволено, було визнано недійсним та скасовано пункт 3 рішення Виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 24 лютого 2009 року № 54 «Про визнання права власності на будівлі», скасовано державну реєстрацію права власності ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» на 4-х квартирний житловий будинок в АДРЕСА_10 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/49072917).

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 18 грудня 2015 року рішення Виноградівського районного суду від 18 серпня 2015 року у справі № 299/2288/15-ц скасовано, у позові відмовлено з процесуальної підстави - внаслідок незалучення до участі в справі як відповідача ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» (https://reyestr.court.gov.ua/Review/54473219).

Позиція Верховного Суду

Щодо задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійснимі скасування пункту 3 рішення Виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 24 лютого 2009 року № 54 та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» Виноградівською міською радою Закарпатської області 26 лютого 2009 року на підставі рішення Виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 24 лютого 2009 року № 54

Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Об`єднана палата зауважує, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Слід розмежовувати матеріальну та процесуальну добру совість як за сферою застосування, так і наслідками. Матеріальна добра совість регулюється, зокрема, пунктом 6 статті 3 ЦК України, а процесуальна, зокрема, статтею 44 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23 (провадження № 61-4145сво24)).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип доброї совісті не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Апеляційний суд встановив, що:

у справі містяться численні засвідчені представником позивача адвокатом Нечаєвим В.В. копії документів і матеріалів, якими позивач ОСОБА_1 і треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_10 під час першого розгляду справи судом підтверджували та доводили свою участь у добудові будинку, у виконанні та оплаті будівельних, монтажних та інших робіт, а також ілюстрували фактичний стан будинку та ступінь його будівельної готовності на час укладення договору про сумісну діяльність і після цього: акти приймання-передачі виконаних робіт із розроблення проектної документації, монтажу систем електро-, водо-, газопостачання, водовідведення, земляних робіт, укладання та монтажу трубопроводів, транспортних послуг, товарні чеки, накладні, квитанції до прибуткових касових ордерів на купівлю та оплату будівельних матеріалів, бетонних кілець, труб, запірної арматури, цементу, інших матеріалів складені за період з березня 2007 року по жовтень 2008 року (а.с. 79-81, 83-90, 93, 107, 108 т. 1); світлини з фіксацією ступеня будівельної готовності будинку і його технічного стану, які виключали придатність будинку для проживання (а.с. 111-113 т. 1); фактичні обставини щодо технічного стану будинку як недобудованого і непридатного для проживання, ступеня готовності певних елементів будівлі, щодо реального виконання фізичними особами - учасниками договору про сумісну діяльність власними силами і коштом ряду будівельних і монтажних робіт задля добудови будинку та підключення його до інженерних мереж, від утеплення даху до влаштування водовідведення, які за видами та обсягом явно виходять за рамки ремонтів і облаштування власних квартир, підтверджувалися в суді першої інстанції поясненнями позивача ОСОБА_1 та допитаних як свідків третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_10 , свідка ОСОБА_11 , а також частково поясненнями допитаного як свідка третьої особи ОСОБА_5 (а.с. 39-43, 70-78, 125-129 т. 7). Ці обставини не були спростовані стороною відповідача ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика».

Відповідачі не подавали і в справі відсутні докази про те, що ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» виконала умови договору від 07 липня 1998 про сумісну діяльність і вимоги закону: щодо визначення розміру і вартості часток сторін (учасників) договору у новоствореному нерухомому майні на момент введення об`єкта в експлуатацію; щодо повідомлення фізичних осіб - учасників договору про хід виконання підприємством взятих на себе зобов`язань у спосіб, відповідно до якого підприємство звернулося по оформлення одноосібного його права власності на житловий будинок, збудований на виконання умов цього договору; щодо забезпечення фізичним особам - учасникам договору можливості брати участь при вирішенні питань ведення спільної діяльності, недопущення дій, які суперечать меті та задачам сумісної діяльності, сприяння учасникам договору у здійсненні ними умов сумісної діяльності, врахування їхніх майнових прав, обумовлених договором; що товариство як сторона договору від 07 липня 1998 року про сумісну діяльність повідомило Виноградівську міськраду та її Виконком про наявність чинного договору і про наявність відповідних майнових прав фізичних осіб - учасників договору щодо житлового будинку по АДРЕСА_1 .

актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу Виноградівської взуттєвої фабрики, складеним комісією з корпоратизації, затвердженим Головою Державного комітету України з легкої і текстильної промисловості 25 липня 1994 року, зафіксовано та підтверджено листом ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» на адресу Мінпромполітики України від 07 серпня 1998 року № 101, листом Мінпромполітики України від 16 серпня 2010 року № 24/6-2-202 на адресу ОСОБА_1 , що з вартості цілісного майнового комплексу фабрики був виключений державний житловий фонд вартістю 297727 тис. крб, що становить вартість незавершеного будівництва чотириквартирного житлового будинку, будівництво якого не закінчене через відсутність коштів, це будівництво не увійшло до статутного фонду ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» та зареєстроване у Єдиному реєстрі об`єктів державної власності;

зареєструвавши за собою одноосібне право власності на будинок відповідач поза своєю часткою в ньому безпідставно, всупереч закону та договору набув право власності на майно, створене іншими особами, що не належало йому, чим істотно порушив цивільні права та законні цивільні інтереси, зокрема, позивача ОСОБА_1 , позбавивши його як права на своє майно (вклад майном, грошима і працею в будівництво, частку в спільній власності), так і створивши юридичні та матеріальні перешкоди, поклавши на нього додатковий майновий тягар при набутті права власності на конкретну частку в нерухомому майні та квартиру, де у відповідній процедурі повинен враховуватися уже здійснений ним майновий вклад на виконання умов договору. Такі дії відповідача суперечать правилам добросовісності.

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позову. Тому касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги, оскільки більшість з них зводяться до переоцінки доказів в справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду. Аргументів щодо скасування свідоцтва касаційна скарга не містить.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Аргумент касаційної скарги про те, що обрані способи захисту неналежні, касаційний суд відхиляє, тому що позивач, як сторона договору, позбавлений можливості здійснити свої права внаслідок оспорюваного рішення та свідоцтва.

Аргумент касаційної скарги про те. що відсутні підстави апеляційного суду для констатації необґрунтованості відмови в задоволенні заяви про відвід в суді першої інстанції касаційний суд приймає з таких підстав.

Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 730/665/23 (провадження № 61-14150св23) зазначено, що: «вказаний відвід було заявлено у зв`язку з незгодою заявника із судовими рішеннями у справі № 730/393/22. Однак в силу вищенаведеної частини п`ятої статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу».

При відмові в задоволенні ОСОБА_1 про відвід судді суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що обставина, на яку позивач посилається у заяві про відвід, щодо порушення постановленою судом ухвалою його процесуального права надавати пояснення, є незгодою з процесуальним рішенням судді, що не є підставою для відводу. Натомість апеляційний суд не звернув уваги на положення частини четвертої статті 36 ЦПК України та неправильно вважав, що процесуальне рішення судді є підставою для відводу. Тому із постанови апеляційного суду належить виключити посилання на відвід як підставу для скасування рішення суду першої інстанції.

Аргументи касаційної скарги щодо позовної давності суд касаційної інстанції приймає частково з таких мотивів.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини - самий факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що «сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що «можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше».

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята статті 267 ЦК України).

За приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності Частина п`ята статті 267 ЦК України не пов`язує такі наслідки з обов`язком заінтересованої особи звернутися до суду з заявою про їх застосування. Перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)).

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20) зазначено, що:

«119. При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).

120. Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи поважність зазначених причин пропущення позивачем строку звернення до суду, зазначає таке.

121. За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.

122. Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

123. Очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо. Подібний правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, відступати від якого правові підстави відсутні.

124. Крім того, за змістом пункту 2 частини першої статті 81 ГПК України (у редакції, чинній на момент пред`явлення позову, за яким порушено провадження у справі № 904/9402/17) та пункту 3 частини першої статті 226 цього ж Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) наявність у провадженні суду справи із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є підставою для залишення позову без розгляду.

125. Ураховуючи викладене, зважаючи на факт порушення 06 листопада 2017 року Господарським судом Дніпропетровської області провадження у справі № 904/9402/17 та її тривалий розгляд до 29 липня 2019 року, і, як наслідок, наявність для позивача підстав вважати, що його права будуть захищені в цьому судовому провадженні, а також звернення позивача до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою у цій справі 06 серпня 2019 року, тобто через незначний проміжок часу після залишення його попереднього позову без розгляду, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду».

У справі, що переглядається:

при відхиленні заяви про застосування позовної давності апеляційний суд вважав, що підстав для застосування в справі трирічної позовної давності за заявою відповідача ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» немає. Питання набуття ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» (у подальшому - ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика») права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та оформлення цього права неодноразово предметом спорів. У періоди щонайменше з 22 вересня 2011 року до 26 квітня 2013 року і з 17 жовтня 2013 року до 28 січня 2015 року пункт 3 рішення Виконкому Виноградівської міськради від 24 лютого 2009 року № 54 був скасований чинними у відповідний час рішеннями Виноградівської міськради. У ці періоди позивач ОСОБА_1 не мав підстав вважати свої права порушеними зазначеним рішенням Виконкому Виноградівської міськради. За таких умов позов, що розглядається, ОСОБА_1 був 29 грудня 2015 року пред`явлений у межах трирічної позовної давності;

апеляційний суд не звернув уваги, що за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності Частина п`ята статті 267 ЦК України не пов`язує такі наслідки з обов`язком заінтересованої особи звернутися до суду з заявою про їх застосування. Перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів;

касаційний суд вважає, що причини пропуску позовної давності, за встановлених апеляційним судом обставин, є поважними а тому саме з цих причин позовна давність не підлягала застосуванню. Апеляційний суд вважав по іншому, тому в цій частині постанову апеляційного суду належить змінити в мотивувальній частині.

Щодо оскарження додаткової постанови апеляційного суду

Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що:

«7.23. Однаковим в обох кодексах є правило про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина четверта статті 244 ГПК України, частина четверта статті 270 ЦПК України). Отже, законодавцем уніфіковано правила щодо прийняття додаткового судового рішення, що вимагає єдиних підходів у їх застосуванні.

7.24. Аналіз положень статті 244 ГПК України та статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України). Подібне право має сторона в господарському судочинства згідно з частиною першою статті 221 ГПК України.

7.25. Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. Однак, через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі при прийнятті додаткового рішення скасовувати чи змінити первісне рішення, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема пов`язані з необхідністю розподілу судових витрат.

7.26. Частина перша статті 244 ГПК України (частина перша статті 270 ЦПК України) містить диспозитивну норму щодо права суду з власної ініціативи, або за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення. Винятком є розподіл судових витрат, який має ініціювати сторона з дотриманням правил статей 123-130, 221 ГПК України (статей 133 - 142, 246 ЦПК України).

7.27. ЦПК України та ГПК України однаково визначають обов`язок суду для вирішення питання про судові витрати призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше 15 днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог та ухвалення за наслідком такого судового засідання додаткового рішення в порядку, передбаченому частинами другою, третьою статті 221 ГПК України. У випадку розгляду такої заяви судом цивільної юрисдикції, засідання має бути проведено не пізніше 20 днів, якщо справа не слухається в письмовому провадженні (частини друга, третя статті 246 ЦПК України). Отже, для обох юрисдикцій законодавець визначив обов`язок суду призначити заяву сторони про розподіл судових витрат в судове засідання, якщо справа розглядалася з призначенням її до розгляду по суті в судових засіданнях (не в письмовому провадженні), за наслідком проведення якого має бути прийнято відповідне процесуальне рішення (додаткова постанова, додаткова ухвала)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22),на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що:

7.28. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 244 ГПК України, частина третя статті 270 ЦПК України). Дослідивши чи однаково процесуальні кодекси (цивільний та господарський) визначають поняття «порядку ухвалення судового рішення», Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що обидва кодекси під цим поняттям розуміють: ухвалення рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду; прийняття рішень та постанов, складення та їх підписання в нарадчій кімнаті тим складом суду, який розглянув справу; можливість вирішення питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті; оформлення окремим документом ухвал, які постановляються в нарадчій кімнаті, а інших ухвал, що постановляються без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання; особливості оформлення судових рішень (ухвал) що містять вступну та резолютивну частину, а також складення повного рішення (постанови, ухвали) у певні строки; можливість внесення виправлень в рішеннях чи ухвалах із застереженням перед підписом судді; викладення усіх судових рішень письмово у паперовій та електронній формі та вимоги їх викладення у Єдиній судово-інформаційно-телекомунікаційній системі ( стаття 259 ЦПК України, стаття 233 ГПК України). Отже, процесуальні кодекси поняття «порядок ухвалення судового рішення» визначають однаково та не включають до нього «процедуру розгляду справи по суті в загальному чи письмовому провадженні», яка виділена в окремі глави процесуальних кодексів (глава 6 ЦПК України, глава 6 ГПК України).

7.29. Велика Палата Верховного Суду висновує, що термін «ухвалення» додаткового судового рішення, а не термін «розгляд» законодавцем застосовано з метою, щоб підкреслити необхідність буквального тлумачення такого поняття відповідно до статті 259 ЦПК України (статті 233 ГПК України). Таке тлумачення є релевантним для з`ясування змісту положення другого речення частини третьої статті 270 ЦПК України (частини третьої статті 244 ГПК України), коли йдеться про усунення неповноти судового рішення, тобто відсутності у резолютивній частині рішення висновків щодо результатів розгляду справи. При цьому презюмується, що позовні вимоги та заперечення, докази, подані на їх обґрунтування, судом розглянуті згідно з вимогами статей 209 - 246 ЦПК України (статей 201 - 221 ГПК України), а розгляд справи належним чином відображений в описовій та мотивувальній частинах рішення. У протилежному випадку неповнота судового рішення може бути усунута шляхом його перегляду в апеляційному (касаційному) порядку, а не через ухвалення додаткового рішення.

7.30. Однак, у випадку задоволення заяви сторони про розподіл судових витрат, щодо яких сторона доказів не подавала, поданої на підставі статті 246 ЦПК України (статті 221 ГПК України), слід прийняти до уваги, що судом під час розгляду справи по суті питання про розподіл судових витрат не розглядалось на засадах змагальності та рівності, оскільки докази на підтвердження розміру судових витрат сторонами не були подані до закінчення судових дебатів чи внаслідок залишення позову без розгляду в підготовчому судовому засіданні.

7.31. Отже, у процедурі розгляду такої заяви суду належить забезпечити сторонам у справі можливість бути повідомленими про розгляд заяви та надати свої заперечення щодо розміру витрат, які заявник намагається компенсувати за рахунок протилежної сторони. Ключовими в цьому аспекті є приписи частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221 ГПК України), які в імперативному порядку встановлюють, що для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання.

7.32. Отже, положення частини четвертої статті 270 ЦПК України (частини четвертої 244 ГПК України) про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України (частини другої статті 221 ГПК України) чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим)».

Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року по справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22 (провадження № 14-117цс23) зазначено, що

«процесуальним законодавством, чинним на час ухвалення рішення судом першої інстанції, передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.

Надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов`язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції). У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим. Бажання учасника справи (фізичної особи) зазначити у скарзі (заяві) свою особисту електронну адресу, свідчить лише про бажання особи отримувати кореспонденцію від суду додатковим засобом зв`язку, та не звільняє суд обов`язку виконувати вимоги закону, зокрема щодо надіслання рішення суду у порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції).

Аналіз викладених вище приписів ЦПК України, якими встановлено порядок направлення копій судового рішення особі, яка не має офіційної електронної адреси, свідчить про обов`язок суду направлення копії судового рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, днем вручення якого є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. Надсилання відповідних процесуальних документів на електронну адресу сторони у справі, вказану в документах, що подавались до суду, не заборонена, та може здійснюватися як додаткова, однак такі дії не можуть замінити належне надсилання учаснику судового рішення відповідно до статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції)».

Офіційна електронна адреса - сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів. Адреса електронної пошти, що використовується при реєстрації Електронного кабінету, не може бути зареєстрована на доменних іменах, використання яких заборонено законодавством України (пункт 5.8. Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи).

У справі, що переглядається:

постанова Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року була ухвалена у відкритому судовому засіданні (а. с. 183, том 10);

в додатковій постанові Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року вказано, що рішення було ухвалене у відкритому судовому засіданні (а. с. 249, том 10);

як свідчить аналіз матеріалів справи, в ній відсутні докази повідомлення судом апеляційної інстанції ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» про розгляд заяви позивача про ухвалення додаткового рішення, незважаючи на те, що розгляд справи по суті в суді апеляційної інстанції відбувався у відкритому судовому засіданні;

суд апеляційної інстанції не врахував, що положення частини четвертої статті 270 ЦПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов`язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду заяви про розподіл судових витрат відповідно до частини другої статті 246 ЦПК України чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим);

апеляційний суд не звернув уваги на те, що правила щодо реалізації учасниками справи їх права на участь в судовому засіданні з розгляду заяви про розподіл судових витрат згідно з частиною четвертою статті 270 ЦПК України є спеціальними та повинні застосовуватися системно з приписами частини другої статті 246 ЦПК України, яка визначає обов`язок суду призначити судове засідання відповідно до процедури розгляду справи, що була визначена судом для розгляду справи в цілому (загального, спрощеного чи письмового провадження);

в матеріалах справи містяться: судова повістка-повідомлення від 23 січня 2024 року на 20 лютого 2024 року о 10 год. 30 хв. із вказівкою адреси ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» (Виноградів, пл. Миру, 2) та адреси представника ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика»- адвоката Юрик Б. І. (Закарпатська обл., Ужгородський район, Стрипа, буд.36) (а. с. 239, том 10); даних про направлення засобами поштового зв`язку ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» й її представнику судової повістки-повідомлення на 20 лютого 2024 року о 10 год. 30 хв. та про її отримання матеріали не містять;

довідка про доставку електронного листа одержувачу ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика», в якій зазначено, що документ в електронному вигляді «Повістка про виклик…» від 23 січня 2024 року в справі № 299/3686/15-ц було 23 січня 2024 року 11:47:16 одержувачу ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» на його електронну адресу vvf-@ukr.net. Документ доставлено до електронної скриньки: 23.01.2024 15:29:39 (а. с. 243, том 10); у справі відсутні дані про те, що vvf-@ukr.net є офіційною електронною адресою ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика».

За таких обставин, ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика»не було належним чином повідомлено про розгляд справи судом апеляційної інстанції 20 лютого 2024 року.

Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Оскільки встановлено підстави для скасування додаткової постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду, то інші підстави відкриття касаційного провадження щодо додаткової постанови суд касаційної інстанції не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята частково без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову апеляційного суду в оскарженій частині змінити, виключивши посилання на відвід як підставу для скасування рішення суду першої інстанції та шляхом викладення мотивувальної частини в частині відмови в застосуванні позовної давності в редакції цієї постанови; в іншій оскарженій частині постанову апеляційного суду належить залишити без змін.

Доводи касаційної скарги на додаткову постанову дають підстави для висновку про те, що додаткова постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу на додаткову постанову слід задовольнити частково; додаткову постанову апеляційного суду скасувати; передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:

«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи. З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц.

У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційних скарг, розподіл судових витрат, в тому числі й понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виноградівська взуттєва фабрика», яка підписана представником Гнатенком Олексієм Анатолійовичем, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним і скасування пункту 3 рішення Виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 24 лютого 2009 року № 54 та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» Виноградівською міською радою Закарпатської області 26 лютого 2009 року на підставі рішення Виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області від 24 лютого 2009 року № 54 змінити, виключивши посилання на відвід як підставу для скасування рішення суду першої інстанції та шляхом викладення мотивувальної частини в частині відмови в застосуванні позовної давності в редакції цієї постанови.

В іншій оскарженій частині постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 рокузалишити без змін.

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Виноградівська взуттєва фабрика», яка підписана представником Гнатенком Олексієм Анатолійовичем, на додаткову постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року задовольнити частково.

Додаткову постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції додаткова постанова Закарпатського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко


Суд	Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення	20.11.2024
Оприлюднено	28.11.2024
Номер документу	123338209
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:

Крат Василь Іванович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 20.11.2024 по справі 299/3686/15-цКАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Судовий реєстр по справі —299/3686/15-ц

Постанова від 20.11.2024

Постанова
від 20.11.2024 по справі 299/3686/15-ц
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ