Постанова

від 20.11.2024 по справі 910/3675/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2024 р. Справа №910/3675/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

секретар судового засідання - Ярітенко О.В.

представники сторін:

від позивача: Омельченко Д.В.

від відповідача: Поляк О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 (повний текст складено 03.09.2024)

у справі №910/3675/24 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коммодум"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 2 131 500,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Коммодум" (далі - ТОВ "Коммодум") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", в особі філії "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - АТ "НАЕК "Енергоатом") заборгованості у розмірі 2 131 500,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки від 14.01.2019 №53-129-01-19-0133, в частині оплати поставленої позивачем продукції, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 2 131 500,00 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 у справі №910/3675/24 позов задоволено.

Стягнуто з АТ "НАЕК "Енергоатом" на користь ТОВ "Коммодум" заборгованість у розмірі 2 131 500,00 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 31 972,50 грн.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції встановивши, що відповідач у порушення норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та умов спірного договору не здійснив оплату отриманої продукції, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 2 131 500,00 грн суми основної заборгованості є обґрунтованими. При цьому, ТОВ "Коммодум" не пропущено загальні строки позовної давності до відповідача щодо стягнення заборгованості, а тому відсутні правові підстави для застосування наслідків спливу позовної давності. Також місцевим господарським судом відмовлено у розстроченні виконання судового рішення, оскільки заявником (боржником), всупереч приписів частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не надано беззаперечних, неспростовних доказів неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду, винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов`язує можливість відстрочення виконання судового рішення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, АТ "НАЕК "Енергоатом" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 у справі №910/3675/24. У разі відмови у задоволенні апеляційної скарги щодо скасування рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 у справі №910/3675/24, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 у справі №910/3675/24, в частині відмови щодо відстрочки рішення першої інстанції та ухвалити нове судове рішення щодо відстрочки його виконання на один рік з дати ухвалення рішення у справі судом першої інстанції.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, нез`ясування обставин, які мають значення для справи, а саме щодо наявності надзвичайної ситуації в країні, визнаної такою Торгово-промисловою палатою України, у зв`язку з чим наявна об`єктивна неможливість АТ "НАЕК "Енергоатом" виконати свої зобов`язання щодо сплати заборгованості за договором та відсутність у нього вини за порушення таких зобов`язань ігнорування наявності підстав для відмови у задоволенні позову.

Також скаржник вказує на безпідставну відмову місцевим господарським судом у відстроченні виконання рішення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2024 апеляційну скаргу АТ "НАЕК "Енергоатом" у справі №910/3675/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Шапран В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "НАЕК "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 у справі №910/3675/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 23.10.2024. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3675/24. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 15.10.2024.

07.10.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/3675/24.

Розгляд справи, призначений на 23.10.2024, не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Сітайло Л.Г. у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 розгляд апеляційної скарги АТ "НАЕК "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 у справі №910/3675/24 призначено на 20.11.2024.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Позивач, у порядку статті 263 ГПК України, скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 у справі №910/3675/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу АТ "НАЕК "Енергоатом" - без задоволення. Відмовити у задоволенні вимоги про надання відстрочки виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 у справі №910/3675/24 на один рік.

Так, позивач погоджується, що податкову накладну за результатами даної господарської операції зареєстровано не було. Проте, дана обставина врахована під час формування позовних вимог і позивач звернувся до суду з позовною вимогою про стягнення 2 131 500,00 грн, без врахування ПДВ. Умови договору не містять застереження про те, що відповідач має право не платити за поставлену якісну продукцію, якщо не буде зареєстровано податкову накладну. Строк оплати за поставлену продукцію починає відраховуватися з дня підписання акта приймання-передачі, а не з моменту надання зареєстрованої податкової. Дана обставина врахована і судом першої інстанції, тому обґрунтування відповідача щодо незаконності рішення суду першої інстанції та, нібито, ненадання належної оцінки доводам останнього не відповідають дійсності.

Також позивач звертає увагу на те, що протиправне ухилення відповідача від сплати за поставлену продукцію ледь не спричинило доведення позивача до банкрутства, адже сума в розмірі 2 131 500,00 грн для малого суб`єкта господарської діяльності є значною. Позивач самостійно сплатив за поставлену продукцію, її розмитнення та установлення й очікував на те, що відповідач здійснить розрахунок, згідно з умовами договору. Більше того, відсутність розрахунку з позивачем співпав з кризовими періодами господарської діяльності ТОВ "Коммодум", які спричинені карантинними обмеженнями, а згодом повномасштабним вторгненням російської федерації від якого постраждала вся економіка країни, а особливо сектор малого бізнесу.

Крім того, позивач вказує, що задоволення вимоги про відстрочення виконання рішення суду першої інстанції на один рік є незаконним. Оскільки відповідачем до апеляційної скарги не додано жодного доказу, який би підтвердив наведені обставини, скрутне матеріальне становище останнього та унікальні обставини, які роблять неможливим виконання рішення. Крім того, у разі задоволення цієї вимоги буде порушено баланс інтересів між монополістом в енергетичній системі - АТ "НАЕК "Енергоатом" та ТОВ "Коммодум".

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 20.11.2024 з`явилися представники сторін.

Представник відповідача у судовому засіданні 20.11.2024 підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити та скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 у справі №910/3675/24.

Представник позивача у судовому засіданні 20.11.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 у справі №910/3675/24 залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

14.01.2019 між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) укладено договір поставки №53-129-01-19-01733 за умовами якого постачальник зобов`язується в порядку і на умовах визначених у договорі, поставити картридж іонообмінний виробництва Pall Corporation, США (Європа: Pall Poland Spolka z.0.0., Польща) для потреб ВП "Рівненська АЕС" ДП НАЕК "Енергоатом", а покупець зобов`язується прийняти і оплатити продукцію.

Відповідно до пункту 1.2 договору найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначено в специфікації, яка є невід`ємною частиною договору.

Сума договору становить 2 557 800,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 426 300,00 грн (пункт 3.1 договору).

За умовами пункту 4.2 договору покупець зобов`язаний оплатити продукцію протягом 30 робочих днів з моменту підписання сторонами акта (актів) приймання-передачі продукції.

Згідно з пунктом 4.3 договору оплата покупцем частини вартості поставленої партії продукції, розмір якої відповідає сумі податку на додану вартість, здійснюється виключно після надання постачальником податкової накладної (розрахунку коригування), оформленої та зареєстрованої в ЄРПН встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку.

Датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача (пункт 5.4 договору).

Відповідно до пункту 5.10 договору право власності на продукцію набувається покупцем з моменту успішного проходження вхідних контролів, що підтверджується відповідними актами та ярликом на придатну продукцію.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.12.2019, а в частині оплати за поставлену продукцію, до повного розрахунку (пункт 10.1 договору).

Специфікацією №1 до договору сторони узгодили найменування товару, кількість, ціну, загальну суму - 2 557 800,00 грн.

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу продукцію на суму 2 557 800,00 грн, що підтверджується актом приймання-передачі ТМЦ від 01.03.2019 №041-36/320 на суму 2 557 800,00 грн, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками цих суб`єктів господарювання, а також відповідною видатковою накладною від 25.02.2019 №1.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору.

Претензіями від 22.08.2023 та від 19.03.2024 позивач вимагав у відповідача сплатити заборгованість за договором. Проте вимоги вказаних претензій виконані не були.

Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ "Коммодум" посилається на те, що відповідач не оплатив отриманий товару у повному обсязі, у зв`язку з чим просить стягнути з останнього заборгованість у розмірі 2 131 500,00 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив таке.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За приписами частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов`язок здійснити поставку продукції, а у відповідача - прийняти таку продукцію в обсязі, погодженому сторонами та оплатити її вартість.

Матеріалами справи підтверджено, що за спірним договором позивачем поставлено відповідачу продукцію на суму 2 557 800,00 грн, що підтверджується актом приймання-передачі ТМЦ від 01.03.2019 №041-36/320 на суму 2 557 800,00 грн, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками цих суб`єктів господарювання, а також відповідною видатковою накладною від 25.02.2019 №1.

Обставини щодо належного виконання позивачем зобов`язань з поставки товару не були спростовані, доказів не прийняття товару відповідачем чи висування останнім претензій щодо поставленого позивачем товару суду також не надані.

Разом із тим позивач стверджує, що відповідач свого зобов`язання з оплати поставленої продукції за договором не виконав.

Згідно з пунктом 4.2 договору покупець зобов`язаний оплатити продукцію протягом 30 робочих днів з моменту підписання сторонами акта (актів) приймання-передачі продукції.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 4.3 договору сторони погодили, що оплата покупцем частини вартості поставленої партії продукції, розмір якої відповідає сумі податку на додану вартість, здійснюється виключно після надання постачальником податкової накладної (розрахунку коригування), оформленої та зареєстрованої в ЄРПН встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку.

Датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача (пункт 5.4 договору).

Право власності на продукцію набувається покупцем з моменту успішного проходження вхідних контролів, що підтверджується відповідними актами та ярликом на придатну продукцію (пункт 5.10 договору).

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач стверджує, що до моменту реєстрації податкової накладної обов`язок по оплаті продукції не настав.

У той же час, місцевий господарський суд слушно зауважив, що позивачем заявлено до стягнення суму боргу у розмірі 2 131 500,00 грн без урахування ПДВ, а тому вказані заперечення відповідача не беруться до уваги, з чим також погоджується судова колегія.

Враховуючи умови спірного договору, обов`язок відповідача по оплаті отриманого товару у загальному розмірі 2 131 500,00 грн настав 15.04.2019. Проте матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, відповідно до статей 76-79 ГПК України, на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів ТОВ "Коммодум" в розмірі 2 131 500,00 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що відповідач, у порушення вищезазначених норм ЦК України та умов договору, не здійснив оплату отриманого товару, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги про стягнення 2 131 500,00 грн суми основної заборгованості є обґрунтованими.

Стосовно клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду на один рік, колегія суддів зазначає наступне.

Обґрунтовуючи необхідність відстрочення виконання рішення суду відповідач зазначає, що він працює в кризових умовах та обмеженості ресурсів, серед іншого, загальновідома ситуація з окупацією міста Енергодар та Запорізької АЕС. Заборгованість АТ "НАЕК "Енергоатом" з боку ДП "Енергоринок", ДП "Гарантований покупець", ПАТ "НАК "Укренерго", постачальників універсальних послуг та операторів систем розподілу електроенергії становить 24 898 000,00 грн. Зазначене впливає на збільшення кредиторської заборгованості.

Відповідно до частини 1 статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

За приписами статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 30.06.2009 №16-рп/2009, виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Суд відзначає, що Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 13.12.2012 у справі №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 25.04.2012 у справі №11-рп/2012). Аналогічна правова позиція наведена в рішенні Конституційного Суду України від 26.06.2013 у справі №1-7/2013.

Виходячи з того, що згідно зі статтею 1 Конституції України, Україна є правовою державою, то обов`язковість виконання судових рішень є обов`язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

Суд зауважує, що враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи, у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити:

1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами;

2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми;

3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони";

4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, у зв`язку з військовою агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, відхиляються колегією суддів з огляду на таке.

За приписами статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до частини 2 статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно з пунктом 8.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо.

Відповідно до пункту 8.2 договору виникнення обставин непереборної сили та строк їх дії підтверджується висновком Торгово-промислової палати України чи іншою довідкою, процесуальним документом, виданим компетентним органом.

Сторона, що не може виконувати зобов`язання за договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше 10 (десяти) днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону в письмовій формі та протягом 30 (тридцяти) днів, але не раніше строку, визначеного законом (іншим нормативно-правовим актом) для надання відповідного документу, підтвердити вказані обставини у передбачений пунктом 8.2 договору спосіб (пункт 8.3 договору).

За умовами пункту 8.4 договору у разі пропущення стороною строків, визначених пунктом 8.3 договору, остання позбавляється права посилатися на обставини непереборної сили при вирішенні спору, що виник при виконанні договору.

Разом із тим, матеріали справи не містять жодного документального підтвердження того, що відповідачем на виконання умов пункту 8.3. договору повідомлено ТОВ "Коммодум" про настання форс-мажорних обставин у десятиденний строк з моменту настання таких обставин з обов`язковим подальшим підтвердженням даної обставини.

Отже, оскільки АТ "НАЕК "Енергоатом" належним чином не повідомило про настання форс-мажорних обставин, то воно позбавлено права посилатися на них в майбутньому як на підставу невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за договором.

При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракта, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, що адресований "Всім кого це стосується", згідно якого на підставі статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракта, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Таких висновків дотримується Верховний Суд у постановах від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 09.11.2021 у справі №913/20/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 14.06.2022 у справі №922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021 у справі №910/9258/20.

Тобто, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази, в разі виникнення спору.

Саме по собі посилання відповідача на наявність листа ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, як на наявність обставин непереборної сили без надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин щодо неможливості виконання зобов`язання перед позивачем.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 №904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за договором зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану з 24.02.2022 стало причиною неможливості виконання ним обов`язків з оплати поставленої продукції, проте жодних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 в контексті спірних правовідносин не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за спірним договором поставки, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката ТПП, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань за договором.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що обов`язок відповідача по оплаті отриманої продукції у загальному розмірі 2 131 500,00 грн настав 15.04.2019, тобто задовго до запровадження в Україні воєнного стану.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції оцінивши наявні у матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, дійшов висновку, що скаржником не доведено об`єктивної неможливості виконання умов договору поставки з незалежних від нього обставин.

Введення в Україні воєнного стану, складне фінансове становище заявника, відсутність достатніх коштів, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, на переконання суду не є підставою для надання відстрочки виконання судового рішення.

Суд, з урахуванням дотримання справедливого балансу між відповідачем та позивачем і можливістю тимчасового обмеження його права на законне сподівання отримати кошти, вважає, що наведені скаржником обставини не є такими, що істотно ускладнюють негайне виконання рішення про стягнення грошових коштів.

Крім того, доказів реальної можливості виконати рішення суду у справі, за умови надання судом відстрочення виконання, відповідачем суду не надано, як і не подано суду жодних доказів на підтвердження обставин, викладених у заяві про відстрочення виконання рішення суду.

Таким чином, враховуючи матеріальні інтереси сторін, фінансовий стан відповідача, ступінь його вини у виникненні спору, невиконання відповідачем зобов`язань понад 4 роки 11 місяців перед позивачем з оплати заборгованості за поставлені картриджі іонообмінні, наявність інфляційних процесів у економіці держави, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову відповідачу у відстроченні виконання рішення суду на 1 рік.

Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянтів, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 у справі №910/3675/24 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга АТ "НАЕК "Енергоатом" задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов`язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 у справі №910/3675/24, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Щодо заявлених ТОВ "Коммодум" до стягнення з АТ "НАЕК "Енергоатом" витрат на правничу допомогу апеляційний суд відзначає таке.

За приписами статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Апеляційним судом встановлено, що 10.12.2020 між адвокатом Омельченко Діаною Володимирівною та ТОВ "Коммодум" (замовник) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №10-12/20, за умовами якого адвокат зобов`язується за завданням замовника надати останньому адвокатські послуги, а замовник - оплатити зазначені послуги.

Згідно з пунктом 4.1 договору вартість послуг, що надаються адвокатом з цим договором буде визначена в акті приймання-передачі наданих послуг, що є невід`ємною частиною даного договору.

22.10.2024 між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі наданих послуг, підписанням якого сторони підтвердили, що адвокат у строк та на умовах встановлених договором надав замовнику послуги з правової допомоги на загальну суму 6 500,00 грн, а саме:

- підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу - 4 000,00 грн;

- участь у судовому засіданні - 2 500,00 грн.

Сторони претензій одна до одної не мають (пункт 3 акта).

Відповідачем також долучено до матеріалів справи звіт (опис) 22.10.2024 про надані послуги з правової допомоги №1, який містить перелік наданих виконавцем послуг.

Згідно з вимогами частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових втрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом, у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони, на підставі положень частини 4 статті 126 ГПК України, можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова Верховного Суду від 01.09.2021 у справі №910/13034/20).

За приписами частини 4 статті 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до частини 5 статті 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, з огляду на принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказаний правовий висновок викладено у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

31.10.2024, через систему "Електронний суд", відповідачем подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому останній посилається на те, що:

- складність справи є незначною, оскільки такого роду справи носять сталу судову практику та фактично не потребують значних зусиль у доведенні обставин на які посилався позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу;

- позивач скористався своїм правом на професійну правничу допомогу не із за того, що він не володів спеціальними, професійними навичками (тобто неминучості настання або необхідності скористатися послугами адвоката), а у зв`язку з власною фінансовою можливістю, його бажанням, а тому зазначені трати мають бути покладені на позивача, так як вони не були необхідними та неминучими у даній справі;

- частини 1, 2 статті 126 ГПК не встановлюють безумовного покладення судових витрат на професійну правничу допомогу на відповідача, а тому зазначені трати необхідно покласти на позивача.

- у відзиві на апеляційну скаргу позивачем не надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести, у зв`язку з розглядом справи.

- оподаткування гонорару не є його належним обґрунтуванням, оскільки заробіток кожної людини оподатковується, а тому сплата податків це не є чимось винятковим, а є закономірністю;

- позивачем не зазначено кількості годин, які останнім було потрачено при наданні зазначених послуг (опис послуг), що фактично не дає об`єктивної можливості встановити вартість кожної з описаної послуги, яка в кінцевому результаті склала 6 500,00 грн, як наслідок не можна сказати, що зазначена сума є обґрунтованою.

Колегія суддів зазначає, що за положенням частини 2 статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Пункт 1 частини 3 цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.

Зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема, в абзаці 2 підпункту 4.1 пункту 4 рішення від 02.11.2004 №15-рп/2004 ним акцентувалася увага на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Так, частина 3 статті 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оцінюючи зміст зазначених приписів, колегія суддів зазначає, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Судова колегія також зауважує, що частина 3 статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Колегія суддів дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною 4 вказаної статті.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Аналіз частини 2 статті 124 ГПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 124 ГПК України містяться у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №922/1897/18, від 24.12.2019 у справі №909/359/19, від 13.02.2020 у справі №911/2686/18, від 19.02.2020 у справі №910/16223/18, від 21.05.2020 у справі №922/2167/19.

Відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що розмір заявлених та присуджених до стягнення з нього витрат на правничу допомогу в сумі 6 500,00 грн є неспівмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), або є штучно завищеним. Судом, натомість, встановлено, що дії представника позивача були спрямовані на прагнення до якнайшвидшого вирішення спору, розмір витрат на професійну правничу допомогу належним чином підтверджений, обґрунтований та пропорційний до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, специфіку спірних правовідносин.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Правову позицію щодо обов`язку сторони довести належними доказами обставини неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу, які заявлено до розподілу, а не лише заявити про такі обставини, викладено у постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі №922/376/20.

Європейський суд з прав людини вказав, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" та у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015).

Одним з принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись, у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

За приписами частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.01.2021 у справі №925/1137/19.

З огляду на викладене вище, враховуючи, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи, є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині покладення на відповідача 6 500,00 грн витрат на правову допомогу адвоката.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 у справі №910/3675/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 у справі №910/3675/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі філії "Відокремлений підрозділ "Централізовані закупівлі" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01054, місто Київ, вулиця Франка Івана, будинок 31; ідентифікаційний код 26251923) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коммодум" (03048, місто Київ, вулиця Івана Пулюя, будинок 5 літ "А", ідентифікаційний код 37175178) 6 500 (шість тисяч п`ятсот) грн 00 коп витрат на правову допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Видачу наказу на виконання постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №910/3675/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано - 26.11.2024.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран