Рішення

від 14.11.2024 по справі 922/2108/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2024м. ХарківСправа № 922/2108/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екобудінвест Плюс», м. Львів до Харківського орендного заводу "Спортінвентар", м.Харків про стягнення 63 726,07 грн за участю представників:

не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Екобудінвест Плюс» (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області 18 червня 2024 року із позовною заявою про стягнення з Харківського орендного заводу "Спортінвентар" (надалі - Відповідач) загальної суми заборгованість в розмірі 63 726,07 грн. (де: сума основного боргу в розмірі - 45 876,00 грн, суму 3% річних у розмірі 3 229,69 грн, суму індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 14 620,38 грн), а також суму судових витрат.

Ухвалою суду від 19.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №922/2108/24, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 01.08.2024 було задоволено клопотання (вх. №18973 від 29.07.2024) про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Вирішено здійснювати розгляд справи №922/2108/24 за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначено підготовче засіданні на "15" серпня 2024 р. о 10:30. Ухвалою від 15.08.2024 повідомлено учасників справи, що відзив (вх. № 20526 від 15.08.2024) прийнято та долучено судом до справи, а підготовче засідання у справі відбудеться 29 серпня 2024 року о(б) 11:15. Ухвалою від 29.08.2024 суд повідомив учасників справи, що з технічних підстав проведення засідання призначене на 29.08.2024 не відбулося, а отже підготовче засідання у справі відбудеться 12 вересня 2024 року о(б) 12:00.

12 вересня 2024 року су.дом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 03 жовтня 2024 року о 12:15. Ухвалою від 03.10.2024 повідомлено учасників справи, що судове засідання у справі відбудеться 24.10.2024 о 12:00. Ухвалою від 24.10.2024 судом було зазначено, що клопотання (вх. №25097 від 07.10.2024) про розгляд справи без участі представника долучено до матеріалів справи; додаткові пояснення (вх. № 26703 від 23.10.2024) долучено до матеріалів справи, а також повідомлено учасників справи, що судове засідання у справі відбудеться 31 жовтня 2024 року о(б) 10:15.

Суд своєю ухвалою від 05.11.2024 повідомлено учасників справи, що судове засідання призначене ухвалою суду від 24.10.2024 на 31.10.2024 року не відбулося з причин поточної обстановки, що склалася в місті Харкові, влучанням російської авіабомби у будівлю Держпром, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, що зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали суттєвих руйнувань, перебої у електропостачанні та повноцінного функціонування суду. Також, зазначене спричинило до затримки розгляду, вирішенні питань щодо поданих клопотань та заяв, виготовлення певних процесуальних документів. А отже, враховуючи усунення обставин, які зумовили підстави тимчасової затримки у вирішенні спорів, суд повідомив, що судове засідання у справі відбудеться 07 листопада 2024 року о(б) 12:45год. Ухвалою від 07.11.2024 було визначено, що судове засідання відбудеться 14.11.2024 о 10:15.

Представник Позивача у судове засідання не з`явився. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник Відповідача у судове засідання не з`явився, у наданому клопотанні (вх. №28711) про суд розглядати справу №922/2108/24 за відсутністю представника.

Суд зазначає, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

В силу приписів ст. 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

З врахуванням вказаних приписів чинного законодавства та з огляду на фактичні обставини справи суд констатує, що вчинив всі необхідні та можливі заходи для належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання по даній справі, їм надана можливість скористатись своїми процесуальними правами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України, в тому числі судом дотримано під час розгляду справи обумовлені чинним законом процесуальні строки для звернення учасників справи із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

Як вказує Позивач - ТОВ «ЕКОБУДІНВЕСТ ПЛЮС» планувало взяти участь у тендері «Капітальний ремонт парку Скнилівський у м. Львів. (Коригування)» (оголошення UA-2021-11-15-015448-а). Для участі у тендері, Позивач звернувся із запрошенням до співпраці ХОЗ «СПОРТІНВЕНТАР».

За підписом директора ХОЗ «СПОРТІНВЕНТАР» було надано гарантійний лист №000007/1-22 від 27.01.2022 року, на адреси ТОВ «ЕКОБУДІНВЕСТ ПЛЮС» та Львівське комунальне підприємство «Зелений Львів», в якому повідомив, що отримав запит на виготовлення елементів скейтпарку на спортивний майданчик розмірами 10*15 м. Надано гарантії своєчасного виготовлення по поставки елементів скейтпарку по тендеру за номером (ідентифікатором) закупівлі в електронній системі закупівель - UA-2021-11-15-015448-а, для Учасника, якщо той прийме участь у тендері або будь-яка офілльована особа, дилер, філія, дочірнє підприємство вказаного замовника, яке буде приймати участь у тендері. Гарантій лист має юридичну силу за умовами внесення на поточний рахунок заводу-виробника 10% вартості товару відповідно до наданого рахунку №2601-1/П1-22 від 26.01.2022 року до 17:59 01.02.2022. Якщо тенедерна пропозиція Учасника буде відхилена Замовником сума гарантійного внеску повертається за вирахуванням накладних розходів нарахованих третіми особами (банківські переводи). Гарантій платіж є передоплатою за товар і повертається за письмовою вимогою замовника як авансовий платіж за товар.

За рахунком №2601-1/П1-22 від 26.01.2022 року та на виконання гарантійного листа №000007/1-22 від 27.01.2022 року ТОВ «ЕКОБУДІНВЕСТ ПЛЮС» сплатило 45876,00 грн про що свідчить платіжного доручення №2802 від 27.01.2022 року.

Позивач зазначає, що зазначені обставини також підтверджуються електронним витягом з кабінету платника податків з ЄРПН № 26786 від 28.05.2024р. та зареєстрованою Відповідачем податковою накладною № 3 від 27.01.2022р. на суму 47 876,00 грн. в т.ч. ПДВ 7 979,334 (опис товарів та послуг продавця передплата за елементи скейтпарку для спортивного майданчику розміром 10*15м.), підписана електронним підписом Валерія Пахалкова.

Оскільки умовами гарантійного листа випливає, що сплачена сума є передоплатою за товар і повертається за письмовою вимогою замовника як авансовий платіж за товар, а Позивач не зміг взяти участь у запланованому тендері, звернувся до Відповідача про повернення коштів, а саме: - Листом №22-Т/89-22 від 04.02.2022 року.; - Листом №22-Т/89-23 від 15.02.2022 року.

Позивач у Листі №22-Т/89-24 від 27.09.2022 року повідомив Відповідача, що у разі неповернення зайво перерахованих коштів у розмірі 45 876,00 грн ТОВ «ЕКОБУДІНВЕСТ ПЛЮС» буде змушене звернутися із вимогою про захист своїх порушених прав до суду.

Позивачем здійснено направлення також на адресу Відповідача Лист №28 від 14.12.2023 року. Проте Відповідач проігнорував усі звернення та не виконав свого грошового зобов`язання.

У зв`язку з відсутністю повернення з боку Відповідача на користь Позивача грошової суми, як авансового платежу Позивач на підставі частини другої статті 625 ЦК України, просить сягнути з ХОЗ «СПОРТІНВЕНТАР» суму боргу у розмірі 45876,00 гривень, індекс інфляції за весь час прострочення у розмірі 14 620,38 гривень, а також 3% річних у розмірі 3 229,69 гривень.

У своєму відзиві Відповідач визнає, що на рахунок Харківського орендного заводу "Спортінвентар" надійшли грошові кошти від ТОВ Екобудінвест Плюс в сумі 45876,00 грн, проте не визнає заявлених Позивачем позовних вимог з підстав їх недоведеності, посилаючись на наступне.

По-перше. Позивачем у своїх вимогах про повернення коштів не зазначені підстави не прийняття ним участі у тендері (UA-2021-11-15-015448-а), посилаючись на викладені умови у гарантійному листі, де вказано, що сума гарантійного внеску повертається (за вирахуванням накладних розходів нарахованих третіми особами (банківські переводи)) в разі, якщо тендерна пропозиція Учасника буде відхилена Замовником.

По-друге. Вимога позивача про повернення передоплати за товар (як авансовий платіж за товар) в порядку ст. 570 ЦК України на користь ТОВ Екобудінвест Плюс у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань, є не обґрунтованою, оскільки відповідно до платіжного доручення №2802 від 27.01.2022 призначенням платежу є: «оплата згідно рахунку №2601-1/П1-22 від 26.01.2022 р. ПДВ 20% 7 646,00 грн».

В той же час, відповідно до рахунку №2601-1/П1-22 від 26.01.2022: «- Рахунок дійсний впродовж 14 робочих днів

- Умови оплати: 100 % передоплата

- Строки поставки: 24 робочих днів з моменту зарахування грошових коштів на розрахунковий paxунок (Замовник повинен надати підтвердження оплати товару)».

Відповідач зазначає, що 100% передоплати з боку позивача не було; строки поставки в 24 робочих днів з боку відповідача ХОЗ «Спортінвентар» порушені не були.

По-третє. Відповідач не сприймав претензії Позивача в порядку ст. 530 ЦК України та не реагував на листи останнього від 04.02.2022, 15.02.2022, 27.09.2022 та 14.12.2023 стосовно повернення «зайво перерахованих коштів, що були надіслані Товариством 27.01.2022», в той час як предметом позову визначено як стягнення з Відповідача авансу.

По-четверте. Щодо нарахування Позивачем 3% річних та інфляційних згідно ст. 625 ЦК України, Відповідач зауважує, що ці нарахування є відповідальністю за неналежне виконання боржником грошового зобов`язання, тоді як Відповідач вважає, що строк виконання зобов`язання не настав.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

З положень ст. 11 ЦК України слідує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчиняться усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 ЦК України).

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Згідно з п. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду.

Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Із досліджених судом доказів, які містяться в матеріалах справи, слідує, що між Позивачем та Відповідачем в силу ст. ст. 11, 202, 509, 642 ЦК України, ст. 181 ГК України виникли зобов`язання, фактично сторонами у спрощений спосіб укладено договір поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, учасниками справи не заперечується, що після надання Відповідачем Гарантійного листа №000007/1-22 від 27.01.2022, для прийняття участі у тендері (UA-2021-11-15-015448-а), Позивачем здійснено внесення на поточний рахунок заводу-виробника 10% вартості товару відповідно до наданого рахунку №2601-1/П1-22 від 26.01.2022 року у розмірі 45 876,00 грн. При цьому, Відповідачем підтверджено зарахування даних коштів.

Таким чином вбачається, що з боку Позивача виконані свої обов`язки щодо сплати певної грошової суми, де сторони визначили його як "гарантійний внесок/гарантійний платіж", що є передоплатою за товар та підтверджується платіжним дорученням №2802 від 27.01.2022 року.

Позивачем здійснено направлення на адресу Відповідача вимоги 04.02.2022р., 15.02.2022р. 27.09.2022р. та 14.12.2023р. щодо повернення коштів, а саме: "На жаль наше товариство не змогло взяти участь у запланованому тендері.

Звертаємося до Вас з проханням повернути зайво перераховані кошти (за вирахуванням накладних розходів, нарахованих третіми особами (банківські переводи)), що були надіслані Товариством 27.01.2022 по платіжному дорученні №2802 на суму 45 876, 00 (Сорок п`ять тисяч вісімсот сімдесят шість гривень 00 копійок), як передоплата по рахунку №2601-1/П1-22 від 26.01.2022 виготовлення елементів скейтпарку для спортивного майданчика розміром 10*15 метрів.".

Проте з боку Відповідача не здійснено дій по поверненню коштів, як це було передбачено Гарантійним листом №000007/1-22 від 27.01.2022.

Суд дійшов до висновку, що поведінка Відповідач є недобросовісною, оскільки відмовляється від первинної позиції щодо повернення гарантійного внеску, тобто повернення грошових коштів, що є 10% вартості товару відповідно до наданого Відповідачем рахунку №2601-1/П1-22 від 26.01.2022 року у розмірі 45 876,00 грн. Така поведінка свідчить про недобросовісність Відповідача.

Принципі добросовісності, який є одним із основоположних принципів цивільного права. Добросовісність передбачає чесну та порядну поведінку сторін у цивільних правовідносинах.

Поведінка Відповідача визнається судом недобросовісною, оскільки Відповідач погодився здійснити повернення гарантійного платежу, що є передплатою за товар, за письмовою вимогою Замовника (Позивача), як авансовий платіж за товар, а потім Відповідач змінив свою позицію та на вимоги Замовника (Позивача) не повертає сплачені кошти.

Щодо добросовісності, як певного стандарту поведінки визначено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 року у справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18): «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.»

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов які біли викладені у Гарантійному листі, не здійснив повернення як авансового платежу за товар, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 45 876,00 грн - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, Позивач просив суд стягнути з Відповідача інфляційні втрати в розмірі 14 620,38 грн та 3% річних в розмірі 3 229,69 грн.

Пунктом 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (пункт 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до статті 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає пункту 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, інфляційні втрати вважає, що він є арифметично вірним та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Суд доходить висновку, що у розглядуваній справі підлягає застосуванню доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої принцип добросовісності. У статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Водночас, принцип добросовісності є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і його порушення у вигляді недодержання вимог доктрини «venire contra factum proprium» свідчить про зловживання з боку позивача правом на захист, якому не можна потурати, адже зловживання правом забороняється і право, яким зловживають, судом не захищається (частини 4 6 статті 13 Цивільного кодексу України).

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 79, 80, 86, 129, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Харківського орендного заводу "Спортінвентар" (адреса: 61010, Харківська область, місто Харків, вулиця Миргородська, будинок 4; ЄДРПОУ 02941497) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Екобудінвест Плюс (адреса: 79071, Україна, Львівська обл., місто Львів, провулок Скнилівський 8-й, будинок, 6, офіс, 36; ЄДРПОУ 37776004) загальної суми заборгованість в розмірі 63 726,07 грн. (де: сума основного боргу в розмірі - 45 876,00 грн, суму 3% річних у розмірі 3 229,69 грн, суму індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 14 620,38 грн), а також суму судового збору у розмірі 3028,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "25" листопада 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін