Постанова

від 26.11.2024 по справі 204/1868/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9688/24 Справа № 204/1868/24 Суддя у 1-й інстанції - Черкез Д. Л. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Барильської А.П.

суддів Макарова М.О., Ткаченко І.Ю.

секретар судового засідання Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 06 серпня 2024 року по справі за позовом Дніпровськоїміської радидо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,третя особаЦентральна адміністраціяДніпровської міськоїради проусунення перешкоду користуванніземельною ділянкоюта припиненняправа володіннямайном,та зазустрічною позовноюзаявою ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2024 року Дніпровська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа Центральна адміністрація Дніпровської міської ради, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та припинення права володіння майном.

Позовні вимоги Дніпровської міської ради мотивовані тим, що спірні правовідносини виникли щодо земельної ділянки, розташованої на території АДРЕСА_1 .

За вказаною адресою земельна ділянка належить до земель комунальної власності, цивільно-правові угоди, укладені між Дніпровською міською радою та фізичними або юридичними особами щодо землі за вищезазначеною адресою, відсутні.

Позивач зазначає, що при досліджені правовстановлюючих документів на нерухоме майно, а саме житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 було виявлено порушення прав та інтересів територіальної громади міста Дніпро.

Так, на адресу Дніпровської міської ради надійшли заяви, датовані 18 жовтня 2019 року (вх.№13/6422 від 23 жовтня 2019) від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 0,0689 га з кадастровим номером 1210100000:07:395:0078 по АДРЕСА_1 в натурі (на місцевості) та передачу її у власність.

До вищезазначених заяв були долучені правовстановлюючі документи.

При досліджені наданих документів заявниками та інформації, наявної у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень було встановлено, що право приватної часткової власності зареєстровано за відповідачами на підставі: ОСОБА_1 акту, виготовленого ТОВ «Лігал Істейт» від 01 листопада 2018 року (1/2 частина); ОСОБА_2 договору дарування між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Скосарєвою В.В. 11 квітня 2019 року за реєстровим № 692 (1/2 частина).

Відповідно до електронної реєстраційної справи, відкритої на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 з реєстраційним номером: 1693485012101, вбачається, що заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з доданими документами була отримана від ОСОБА_1 08 листопада 2018 року на розгляд державним реєстратором Дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Дніпропетровської області Бутюгіним Є.С., та без перевірки належності та повноти поданого пакету документів заявником, без встановлення правових підстав для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 , без направлення та перевірки інформації, що зберігається КП «ДМБТІ» ДМР, що здійснювали функції державної реєстрації до 01 січня 2013 року, було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 44033890 від 14 листопада 2018 року.

Позивач вважає, що з порушенням встановленого Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації прав, з порушенням норм Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відбулася незаконна реєстрація права приватної власності на житловий будинок, що розташований: АДРЕСА_1 , з наступними технічними характеристиками: житловий будинок літ. А-1 (загальна площа 81,8 кв.м, житлова площа 40,9 кв.м.), що складається із двох квартир ( АДРЕСА_2 та № 2), сарай літ. В, літня кухня літ. Г, сарай літ. Д, вбиральня літ. Е, споруди № 1-11, за ОСОБА_1 .

Позивач зазначає, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 не передавалась та не перебуває на праві користування, зокрема, під будівництво чи на праві власності у будь-яких фізичних чи юридичних осіб.

Крім того, дозвільні документи щодо права на здійснення будівельних робіт за зазначеною адресою відсутні.

Дніпровська міська рада стверджує, що спірний об`єкт нерухомого майна є об`єктом самочинного будівництва, а тому ОСОБА_1 , в силу закону, не набув права власності на нього.

На переконання позивача, державна реєстрація права власності є протиправною, здійсненою з порушенням норм законодавства, що регулює відносини у сфері державної реєстрації та не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття речових прав на нерухоме майно.

Не набувши право власності на спірний об`єкт нерухомого майна, ОСОБА_1 було відчужено частину житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, укладеного між ним та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Скосарєвою В.В. 11 квітня 2019 року за реєстровим № 692. Відсутні будь-які докази того, що спірне нерухоме майно було в установленому законом порядку введено в експлуатацію та відповідає архітектурно-будівельним нормам, що надає можливості дійти до думки про небезпеку для життя та здоров`я людей, які перебувають у спірному об`єкті нерухомого майна. Внаслідок самочинного будівництва житлового будинку, право власності на який було безпідставно зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, призвело до протиправного позбавлення міської ради комунальної власності.

Враховуючи, що спірний об`єкт нерухомого майна є об`єктом самочинного будівництва, позивач вважає, що ефективним способом захисту порушених прав Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, щодо користування і розпорядження цією земельною ділянкою є вимога про знесення такого будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України.

При цьому, обставина щодо державної реєстрації права власності на цей об`єкт не спростовує факт самочинності зведення цього нерухомого майна, та наявності підстав для застосування статті 376 ЦК України.

Враховуючи викладене, позивач просив усунути перешкоди у користуванні Дніпровській міській раді земельною ділянкою з кадастровим номером: 1210100000:07:395:0078, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу самочинно збудованого об`єкту нерухомого майна - житлового будинку літ. А-1, сарая літ. В, літньої кухні літ .Г, сарая літ. Д, вбиральні літ. Е, споруд № 1-11 за рахунок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; припинити право володіння ОСОБА_1 (номер запису про речове право 28907751, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1693485012101) та ОСОБА_2 (номер запису про речове право 31157709, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1693485012101) відповідним правом на нерухоме майно, а саме житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , із закриттям розділу.

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до Дніпровської міської ради про визнання права власності на частину житлового будинку.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 огли мотивовані тим, що між ним та ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (дочки ОСОБА_5 , яка здійснювала розпорядження об`єктом нерухомого майна у зв`язку з хворобою її рідної сестри ОСОБА_6 (за довіреністю) 08 червня 2004 року було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_1 , у простій письмовій формі.

Разом з тим, оскільки діюче законодавство передбачало та передбачає обов`язкове посвідчення договору купівлі-продажу в нотаріальному порядку ними було погоджено, що через місяць після його укладення та повного розрахунку, який відбувся в день підписання, звернутися до нотаріальної контори за нотаріальним посвідченням вказаного договору купівлі-продажу.

Проте, у подальшому, продавці ухилились від нотаріального посвідчення договору.

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що він є власником частини житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Крім того, позивач зазначає, що не введення спірного нерухомого майна в експлуатацію не є ознакою самочинного будівництва у розумінні положень статті 376 ЦК України, зважаючи на роки будівництва будинку, а саме, 1936 та 1978 роки.

Позивач за зустрічним позовом стверджує, що об`єкт нерухомого майна побудований до 05 серпня 1992 рік не підлягає введенню в експлуатацію.

Позивач вказує, що ним було замовлено та виготовлено технічний паспорт на спірний об`єкт нерухомого майна, додатком до якого було надано акт техніка-інвентаризатора з інформацією, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , не підлягає введенню в експлуатацію та не є самочинним будівництвом.

Крім того, позивач зазначає, що факт безперервного, відкритого та добросовісного володіння зазначеним нерухомими майном підтверджується показанням свідків, а саме усіх сусідів, друзів та родичів, численними квитанціями зі сплати комунальних послуг, квитанцій стосовно сплати земельного податку, квитанції щодо витрат на ремонтні роботи, що здійснювались у належній йому частині житлового будинку АДРЕСА_1 тощо.

Враховуючи викладене, позивач за зустрічним позовом просив визнати за ним право власності на нерухоме майно - 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з квартири АДРЕСА_2 (1-1 коридор, 1-2 житлова, 1-3 житлова).

Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 06 серпня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради та зустрічного позову ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі Дніпровська міська рада посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги міськради задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , не передавалась та не перебуває на праві користування, зокрема, під будівництво, чи на праві власності у будь-яких фізичних чи юридичних особах. Крім того, апелянт зазначає, що дозвільні документи щодо права на здійснення будівельних робіт за вказаною адресою відсутні. Також, Дніпровська міська рада вказує, що ОСОБА_1 відчужив 1/2 частину домоволодіння ОСОБА_2 на підставі договору дарування, тоді як сторони договору не є родичами, а лише сусідами, що згідно практики Верховного Суду може свідчити про недобросовісність обох сторін договору дарування. Крім того, апелянт вказує, що реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в договорі дарування значиться як 1580212812101, тоді як в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційним номером є 1693485012101. Оскільки спірне домоволодіння є самочинним, Дніпровська міська рада зазначає, що ефективним способом захисту порушеного права, як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення такого будівництва.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 06 серпня 2024 року залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Забара А.В. просила рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 06 серпня 2024 року залишити без змін та стягнути з Дніпровської міської ради витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 25 000,00 грн..

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, врахувавши надані відзиви на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, роками будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 ) є 1936 рік та 1978 роки.

Станом на 04 квітня 1988 року було виготовлено Технічний паспорт на житловий будинок індивідуального житлового фонду по АДРЕСА_1 .

Вказане домоволодіння розташоване на земельній ділянці площею 0,0689 га.

В Акті від 01 квітня 1988 року, складеному представником Міжміського бюро технічної інвентаризації, зазначено, що ОСОБА_6 повідомляла, що домоволодіння по АДРЕСА_1 належить їй на праві приватної власності, однак документи на підтвердження цього відсутні самовільна побудова. Були опитані свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які повідомили, що в 1936 році ОСОБА_5 сумісно з ОСОБА_9 побудували житловий будинок. У 1943 році ОСОБА_9 . безвісті зник, а його частина будинку перейшла у користування ЖЕК № 20. В 1982 році ОСОБА_5 помер та його частина будинку знаходиться в користуванні його дочки ОСОБА_6 . Спорів по домоволодінню немає.

В Акті від 05 квітня 1988 року, складеному представниками Міжміського бюро технічної інвентаризації, зазначено, що домоволодіння АДРЕСА_1 належало ОСОБА_5 (померлому) та місцевій раді.

Встановлено, що 08 червня 2004 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 як продавцями та ОСОБА_1 , як покупцем, в присутності свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , у простій письмовій формі було підписано договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 . Підписи на вказаному договорі були засвідчені головою квартального комітету № 24.

Реєстрація права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 не проводилась, що підтверджується відповідями Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради № 10456 від 07 вересня 2007 року, № 6545 від 29 травня 2009 року, № 6125 від 10 червня 2010 року та № 2450 від 01 березня 2011 року.

Встановлено, що ОСОБА_2 разом з родиною вселилась у житловий будинок АДРЕСА_1 , а саме у квартиру АДРЕСА_2 , на підставі ордеру № 2937 серії ІІІ, виданого її чоловіку ОСОБА_12 виконавчим комітетом Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради, згідно з рішенням виконавчого комітету Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради № 49 від 22 лютого 2007 року «Про надання житлової площі гр. ОСОБА_12 ».

ОСОБА_12 разом з ОСОБА_2 зареєстровані в будинку АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_3 з 15 березня 2007 року, а їх неповнолітня дочка ОСОБА_13 - з 26 червня 2020 року, що підтверджується Довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданою 03 серпня 2021 року.

Рішенням виконавчого комітету Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради № 266 від 23 серпня 2007 року «Про упорядкування нумерації квартир у будинку АДРЕСА_1 » було змінено номер квартири «один» у будинку АДРЕСА_1 , де мешкає родина ОСОБА_12 , на номер «два» та зобов`язано КВ ЖРЕП Красногвардійського району внести зміни до інвентарної справи будинку АДРЕСА_1 та провести перереєстрацію родини гр. ОСОБА_12 ..

На замовлення ОСОБА_1 станом на 01 листопада 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Лігал Істейт» було виготовлено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 . З вказаного технічного паспорту вбачається, що на земельній ділянці площею 0,0689 га розташовані: А-1 житловий будинок, В сарай, - Г. літня кухня, Д - сарай, Е вбиральня, № 1-11 споруди (хвіртки, огорожі, сходи, колодязь, ворота). При цьому, житловий будинок літ. А-1 загальною площею 81,8 кв.м., житловою площею 40,9 кв.м., складається з двох квартир: квартира АДРЕСА_2 загальною площею 40,2 кв.м., житловою площею 20,7 кв.м., допоміжною площею 19,5 кв.м. складається з: 1 коридор площею 19,5 кв.м., 2 житлова площею 7,4 кв.м., 3 житлова площею 13,3 кв.м.; квартира АДРЕСА_4 загальною площею 41,6 кв.м., житловою площею 20,2 кв.м., допоміжною площею 21,4 кв.м. складається з: 1 веранда площею 6,7 кв.м., 2 кухня площею 14,7 кв.м., 3 житлова площею 7,8 кв.м., житлова площею 12,4 кв.м.

Також, 01 листопада 2018 року інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_14 було складено Акт, з якого вбачається, що при обстеженні домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з`ясовано, що всі будівлі та споруди у домоволодінні за вищевказаною адресою побудовані до 05 серпня 1992 року, а тому згідно з п. 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24 травня 2001 року № 127, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за № 582/5773 (зі змінами та доповненнями), вони не належать до самочинного будівництва та не підлягають введенню в експлуатацію. Узаконенню не підлягають

Встановлено, що 08 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Бутюгіної Є.С. із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), в якій просив провести державну реєстрацію права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

14 листопада 2018 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» було прийнято рішення № 44033890 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та вирішено: провести державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна, на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , відкрити розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна.

На підставі вищевказаного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 44033890 від 14 листопада 2018 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» за ОСОБА_1 було зареєстровано право приватної власності на житловий будинок загальною площею 81,8 кв.м., житловою площею 40,9 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з двох квартир: квартира АДРЕСА_2 (коридор загальною площею 19,5 кв.м., житлова загальною площею 7,4 кв.м., житлова загальною площею 13,3 кв.м.) та квартира АДРЕСА_4 (веранда загальною площею 6,7 кв.м., кухня загальною площею 14,7 кв.м., житлова загальною площею 7,8 кв.м., житлова загальною площею 12,4 кв.м.), підстава виникнення права власності - акт серія та номер бн, виданий 01.11.2018, видавник ТОВ «Лігал Істейт», номер запису про право власності 28907751, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1693485012101.

Відмовляючи узадоволенні позовнихвимог Дніпровськоїміської ради,суд першоїінстанції виходивз того,що житловийбудинок АДРЕСА_1 ,не належитьдо самочинногобудівництва,рішення державногореєстратора правна нерухомемайно Дніпровськоїфілії комунальногопідприємства «Агенціяадміністративних послуг»Бутюгіної Є.С.про державнуреєстрацію правта їхобтяжень №44033890від 14листопада 2018року увстановленому законодавствомпорядку неоскаржувалось,документи,на підставіяких булопроведено державнуреєстрацію прав,не скасовувались,а тому факту порушення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прав Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 не встановлено. При цьому, відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за ОСОБА_1 вже зареєстровано право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 (квартиру АДРЕСА_2 ), а тому передбачені законом підстави для визнання за ним права власності на це ж нерухоме майно за набувальною давністю відсутні.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статею 41 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 2 ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність).

Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

При цьому, відповідно до п. 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24 травня 2001 року № 127, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за № 582/5773, яка була чинною станом на 01 листопада 2018 року, не належать до самочинного будівництва: для одноквартирних (садибних), дачних та садових будинків: зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд, навісів, альтанок, наметів, накриття, сходів, естакад, літніх душових, теплиць, свердловин, криниць, люфт-клозетів, вбиралень, вигрібних ям, замощень, парканів, відкритих басейнів та басейнів із накриттям полегшеної конструкції, погребів, входів в погреби, підпірних стін, воріт, хвірток, приямків, терас, ганків; улаштування чи закриття дверних (віконних) прорізів у внутрішніх не капітальних стінах, збільшення або зменшення житлової або допоміжної площі за рахунок демонтування або влаштування перегородок (без порушення капітальних несучих стін, несучих конструкцій, опор, балок), комор, утеплення і оздоблення стін; індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року.

Встановивши, що спірна нерухомість була побудована в 1936 рік та 1978 роки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що цей житловий будинок не підлягає проходженню процедури прийняття в експлуатацію та не належить до самочинного будівництва.

Твердження Дніпровської міської ради про те, що ОСОБА_1 було самочинно збудовано житловий будинок АДРЕСА_1 , не знайшли свого підтвердження та суперечать іншим наявним в матеріалах справи доказам в їх сукупності.

У ч. 15 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» закріплено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, що діяла на момент прийняття державним реєстратором вищезазначеного рішення, тобто станом на 14 листопада 2018 року, записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

Згідно ст. 377 ЦК України закріплено, що до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

На підставі вищевказаного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 44033890 від 14 листопада 2018 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Бутюгіною Є.С. за ОСОБА_1 було зареєстровано право приватної власності на житловий будинок загальною площею 81,8 кв.м., житловою площею 40,9 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з двох квартир: квартира АДРЕСА_2 (коридор загальною площею 19,5 кв.м., житлова загальною площею 7,4 кв.м., житлова загальною площею 13,3 кв.м.) та квартира АДРЕСА_4 (веранда загальною площею 6,7 кв.м., кухня загальною площею 14,7 кв.м., житлова загальною площею 7,8 кв.м., житлова загальною площею 12,4 кв.м.), підстава виникнення права власності - акт серія та номер бн, виданий 01.11.2018, видавник ТОВ «Лігал Істейт», номер запису про право власності 28907751, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1693485012101.

У позовній заяві представник Дніпровської міської ради наполягав на тому, що відчуження ОСОБА_1 частини житлового будинку АДРЕСА_1 за укладеним з ОСОБА_2 договором дарування, тобто за безоплатним договором, укладеним між сторонами, які не перебувають між собою в родинних чи інших близьких стосунках, може свідчити про недобросовісність обох сторін договору.

Стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Встановивши, що вищевказаний договір дарування недійсним не визнавався та його недійсність прямо не встановлена законом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладений договір дарування від 11 квітня 2019 року, є таким, що укладений правомірно.

На замовлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ПП «Новомосковське бюро технічної оцінки» було розроблено Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 .

Двічі, а саме у жовтні та у грудні 2019 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звертались до Дніпровської міської ради з заявами, в яких просили затвердити технічну документацію з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передати у власність земельну ділянку площею 0,0689 га, кадастровий номер 1210100000:07:395:0078 по АДРЕСА_1 , для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Однак, листами № 8/7-3382 від 19 листопада 2019 року та № 8/7-399 від 05 лютого 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було повідомлено про те, що їх заяви залишені без опрацювання у зв`язку з наявністю зауважень директора департаменту правового забезпечення Дніпровської міської ради, в яких він не погодив проект рішення міської ради щодо передачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельної ділянки у власність.

Таким чином встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, саме шляхом демонтажу житлового будинку АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами, є безпідставними та недоведеними.

При цьому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість тверджень міської ради про те, що спірний житловий будинок може становити небезпеку для життя та здоров`я людей, так як у встановленому законом порядку не введений в експлуатацію, оскільки такі твердження ґрунтуються виключно на припущеннях Дніпровської міської ради, жодних доказів на підтвердження таких обставин надано не було.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 за зустрічною позовною заявою до Дніпровської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, суд першої інстанції вірно виходив з наступного.

У зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю, тобто на підставі статті 344 ЦК України.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Матеріалами справи встановлено, що 14 листопада 2018 року за ОСОБА_1 вже зареєстровано право власності на частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

Тобто, на теперішній час власником частини житлового будинку АДРЕСА_1 (квартири АДРЕСА_2 ) є, саме ОСОБА_1 .

За таких обставин, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на це ж нерухоме майно за набувальною давністю.

Доводи апелянта в скарзі про те, що дозвільні документи щодо права на здійснення будівельних робіт за вказаною адресою відсутні, спірне домоволодіння є самочинним, а тому ефективним способом захисту порушеного права міської ради, як власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення такого будівництва, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що житловий будинок збудований до 05 серпня 1992 року за законодавчими приписами не є самочинним будівництвом.

Твердження апелянта про те, що ОСОБА_1 відчужив 1/2 частину домоволодіння ОСОБА_2 на підставі договору дарування, тоді як сторони договору не є родичами, а лише сусідами, що свідчить про недобросовісність обох сторін договору дарування, колегія суддів також вважає безпідставними з огляду на те, що договір дарування недійсним не визнавався та його недійсність прямо не встановлена законом.

Докази та обставини, на які посилається Дніпровська міська рада в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції чітко вказав підстави для відмови у позовах, які відповідають нормам чинного законодавства та з якими погоджується колегія суддів.

Твердження апелянта про те, що реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в договорі дарування значиться як 1580212812101, тоді як в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційним номером є 1693485012101, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що вказана помилка була виправлена нотаріусом, про що зроблено відповідний запис на договорі дарування від 11 квітня 2019 року.

Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення суду.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради та зустрічного позову ОСОБА_1 .

Рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_2 - адвокат Забара А.В. просила стягнути з Дніпровської міської ради витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 25 000,00 грн..

Колегія суддів вважає, що вказана заява підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч. 3 ст. 141 ЦПК України).

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру» визначено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов`язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об`єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язаний (зобов`язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов`язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.

Згідно ст. 30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_2 під час розгляду цивільної справи в суді апеляційної інстанції представляла адвокат Забара А.В..

На підтвердження понесених витрат матеріали справи містять, Договір про надання правової допомоги від 14 травня 2024 року, Додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 16 вересня 2024 року, акт прийому-передачі наданих послуг 20 вересня 2024 року, та копію платіжної інструкції від 17 вересня 2024 року.

З оглядуна викладене,керуючись принципомсправедливості таверховенства права,а такожвиходячи зкритеріїв реальностіадвокатських витрат,розумності їхрозміру,колегія суддіввважає занеобхідне стягнутиз з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн..

Визначений розмір таких витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 06 серпня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн..

Постанова набираєзаконної силиз дняїї прийняття,але можебути оскарженав касаційномупорядку безпосередньодо ВерховногоСуду протягомтридцяти днівз дняскладання повногосудового рішення.

Повний текст постанови виготовлений 27 листопада 2024 року.

Головуючий суддя А.П. Барильська

Судді М.О. Макаров

І.Ю. Ткаченко