Рішення

від 13.11.2024 по справі 922/3451/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2024м. ХарківСправа № 922/3451/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Фермерського господарства "ТЕМПЕР-АГРО" (63743, Харківська обл., Куп`янський р-н, с. Піщане, вул. Сонячна, 45; код ЄДРПОУ: 40877225) до Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України" (62570, Харківська обл., Вовчанський р-н, с. Гонтарівка, вул. Дмитрівська, 102; код ЄДРПОУ: 01203834) про стягнення заборгованості за участю представників:

позивача - Косінської О.В., ордер ВА №1092158 від 30.09.2024;

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

30.09.2024 Фермерське господарство "ТЕМПЕР-АГРО" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України", в якій просить суд стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України" заборгованість за договором оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем №ПОС 1/01-01-2024 від 01.01.2024 у розмірі 527 199,93 грн., 3% річних у розмірі 8 342,88 грн., інфляційні втрати у розмірі 19 867,51 грн., пеню у розмірі 74 694,06 грн. а також просить суд стягнути з відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем №ПОС 1/01-01-2024 від 01.01.2024.

16.10.2024 через кабінет Електронного суду від представника Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України" надійшов відзив на позовну заяву (вх.№26126 від 16.10.2024).

У відзиві представник відповідача зазначила, що зважаючи на погоджені сторонами договірні умови, та те, що умови та обставини для здійснення виплати орендної плати не настали, нарахування пені, інфляційних та річних є необґрунтованим та безпідставним. А акт звірки між сторонами по усім укладеним між сторонами правочинам, в тому числі і договору, заборгованість по якому є предметом позову, свідчить про добросовісність в цілому відповідача, оскільки згідно цього акту звірку, будь-яка інша заборгованість окрім оскаржуваної між сторонами відсутня.

Також представник відповідача зазначила, що згідно Акту надання послуг №1 від 31 січня 2024 року загальна вартість наданих послуг склала 167 000,50 грн. в той час як розрахунок позивачем річних, інфляційних та пені здійснено виходячи із суми 167 500,50 грн., тобто сума є безпідставно збільшеною.

Разом з цим, у відзиві представник відповідача заявила клопотання про зменшення розміру пені, штрафу та річних сукупно до розміру 5% від суми основного боргу.

18.10.2024 через кабінет Електронного суду від представника Фермерського господарства "ТЕМПЕР-АГРО" надійшла відповідь на відзив (вх.№26310 від 18.10.2024).

У відповіді на відзив представник позивача категорично не погоджується з твердженням відповідача стосовно того, що умови та обставини для здійснення виплати орендної плати не настали.

На переконання представника позивача правовий аналіз положень пункту 5.2. договору №ПОС 1/01-01-2024 від 01.01.2024 в частині строку виконання відповідачем зобов`язань щодо сплати орендної плати дає підстави дійти висновку, що у договорі термін виконання відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати не встановлений, оскільки здійснення орендного платежу відповідачем ставиться в залежність від події, яка не є неминучою, оскільки настання такої події обумовлено вчиненням відповідачем певних дій , а саме виконанням сільськогосподарських робіт на кожних 200 га, що з огляду на обставини справи та те, що відповідачем взагалі можуть бути не виконані сільськогосподарські роботи в визначеному договором обсязі, не є та не може бути подією, яка неминуче (обов`язково та безумовно) має настати, при цьому позивач вважає на необхідне звернути увагу суду, що в якості підстави для виплати орендної плати визначено Акти приймання-передачі наданих послуг, які належним чином оформлено сторонами (копії містяться в матеріалах справи), а строк сплати встановлено протягом 5 ти днів або за домовленістю яка не мала існування між сторонами.

На думку представника позивача, у відповідача виникає обов`язок сплати наданих послуг після виконання кожних 200 га сільськогосподарських робіт на підставі Акта приймання-передачі наданих послуг протягом 5 ти днів або за домовленістю, або, відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, протягом семи днів з моменту пред`явлення вимоги позивача оплатити товар.

Також представник позивача зазначив, що дійсно під час розрахунку штрафних санкцій була допущена технічна описка, у зв`язку з чим позивач надає новий розрахунок штрафних санкцій та пені. При цьому, з урахуванням аргументів, викладених у п.1 відповіді на відзив щодо початку обчислення строку виконання відповідачем грошових зобов`язань, позивач надає суду новий розрахунок штрафних санкцій, інфляційних та пені.

Разом з відповіддю на відзив представник позивача звернувся до суду із заявою (вх.№26310 від 18.10.2024) про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив суд зменшити позовні вимоги в частині стягнення 3% річних, пені та інфляційних витрат, та визначити їх наступними: стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України" на користь Фермерського господарства "ТЕМПЕР-АГРО" штрафні санкції за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором №ПОС 1/01-01-2024 оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем від 01.01.2024 року: 3% річних в розмірі 5 205,68 грн., інфляційні витрати в розмірі 19 813,07 грн., пеню в розмірі 45 838,43 грн. Решту позовних вимог в частині стягнення основної суми заборгованості та судових витрат залишити без змін.

В обґрунтування заяви (вх.№26310 від 18.10.2024) про зменшення розміру позовних вимог представник заявника посилався на перерахунок штрафних санкцій та інфляційних втрат, сукупний розмір яких є меншим, ніж визначено у позовній заяві.

23.10.2024 через кабінет Електронного суду від представника Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України" надійшло заперечення на відповідь на відзив (вх.№26701 від 23.10.2024).

У запереченні представник відповідача зазначив, що підстав та строків оплати послуг по договору, позивач у відповіді на відзив намагається якось інакше тлумачити погоджені сторонами умови щодо обробки саме 200 га для сплати орендної плати та відхилитися від прямо передбачених сторонами умов. Так, позивач розглядає вірогідність чи не вірогідність настання визначених сторонами умов Договору, тлумачення лексичного значення словосполучення "неминуче має настати", аналізує, що термін виконання відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати не встановлений, оскільки здійснення орендного платежу відповідачем ставиться в залежність від події, та схиляє до того, що умови оплати в такому разі мають виконуватися за вимогою позивача. Очевидно, позивач схиляє думати, що саме з моменту підписання Акту у відповідача настає обов`язок сплатити орендну плату, однак, звертаємо увагу суду на те, що Акт є лише засвідчення факту надання та прийняття послуг , в даному випадку факт надання послуг в певному об`ємі, згідно Акту №1 сторони засвідчили кількість виконаних сільськогосподарських робіт у розмірі 124 га соняшника, та 8 га кукурудзи, Акту №3 сторони засвідчили надання послуг де кількість виконаних сільськогосподарських робіт склала 57 га кукурудзи, але не може вважатися достатньою підставою для настання моменту оплати цих зафіксованих послуг за умовами договору.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.10.2024 заяву представника Фермерського господарства "ТЕМПЕР-АГРО" (вх.№26310 від 18.10.2024) про зменшення розміру позовних вимог у справі задоволено. Прийнято заяву представника Фермерського господарства "ТЕМПЕР-АГРО" (вх.№26310 від 18.10.2024) про зменшення розміру позовних вимог у справі до розгляду. Вирішено розгляд справи продовжувати з урахуванням зменшення позовних вимог. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 13.11.2024.

Присутня у судовому засіданні 13.11.2024 представник позивача позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач явку свого представника в судове засідання 13.11.2024 не забезпечив, про причини неявки не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджується інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

З огляду на зазначене, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 13.11.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промову присутніх учасників справи у судових дебатах, суд встановив наступне.

01.01.2024 між Фермерським господарством "ТЕМПЕР- АГРО" (орендодавець) та Державним підприємством "Дослідне господарство "ГОНТАРІВКА" Інституту тваринництва національної академії аграрних наук України (орендар) було укладено договір оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем №ПОС 1/01-01-2024 (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору, орендодавець зобов`язується передати орендареві в строкове платне користування транспортні засоби та самохідні машини чи механізми (далі - техніка) разом із обслуговуючим персоналом (далі - екіпажем), а орендар зобов`язується прийняти техніку орендодавця та сплачувати орендодавцеві орендну плату за її використання.

Ознаки техніки, її характеристики тощо, в розрізі кожної одиниці відображаються в Додатку №1 до цього Договору (п.1.2.Договору).

Управління (керування) технікою, що передається у користування орендареві за цим Договором, її технічне обслуговування в процесі експлуатації за цільовим призначенням провадяться екіпажем орендодавця, при чому екіпаж не припиняє трудових відносин з орендодавцем та не вступає у трудові відносини з орендарем (п.1.3.Договору).

Орендар зобов`язується використовувати техніку виключно за її цільовим призначенням, з метою провадження сільськогосподарської діяльності та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством (п.2.1.Договору).

Техніка повинна бути передана орендодавцем та прийнята орендарем в термін по 17.11.2023 включно або в інший термін, додатково погоджений сторонами. Передача техніки здійснюється за місцезнаходженням орендаря на умовах "DDP - склад орендаря або інше місце в межах України, додатково вказане орендарем згідно "Інкотермс-2010" (п.3.1.Договору).

Згідно з п.3.2. Договору передача техніки в оренду здійснюється сторонами за Актом приймання-передачі. Акт приймання-передачі підписується повноважними представниками сторін та скріплюються печатками орендаря та орендодавця (за наявності у орендаря печатки).

Передача техніки в оренду здійснюється сторонами за Актом приймання-передачі. Акт приймання-передачі підписується повноважними представниками сторін та скріплюються печатками орендаря та орендодавця (за наявності у орендаря печатки) (п.3.2.Договору).

Відповідно до п.4.1. Договору техніка вважається переданою в оренду з дати підписання відповідного Акту приймання-передачі.

Строк оренди: по 31.05.2024. На письмову вимогу орендаря строк може бути скорочений, в такому випадку термін дії Договору та строк оренди за ним припиняються з моменту отримання орендодавцем відповідної вимоги орендаря (якщо інший строк припинення зазначено у вимозі - зі вказаного у вимозі моменту), а техніка повинна бути повернутою орендарем орендодавцю протягом 3 (три) доби з моменту припинення термін дії оренди (п.4.2.Договору).

Строк оренди також може бути змінений за згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до цього Договору (п.4.3.Договору).

Згідно з п.5.1. Договору орендна плата за Договором складається із загальної вартості наданих послуг з оренди, сплачених орендарем орендодавцеві протягом дії Договору на підставі актів приймання-передачі наданих послуг із розрахунку:

- оренда транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем, культура кукурудза, всього 1500,00 га, ціна без ПДВ 1 250,00 грн., ПДВ 250,00 грн.

- оренда транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем, культура соняшник, всього 1041,67 га, ціна без ПДВ 1 041,67 грн., ПДВ 208,33 грн.

Відповідно до п.5.2. Договору виплата орендної плати проводиться за кожні виконані 200 га сільськогосподарських робіт на підставі Акта приймання-передачі наданих послуг з оренди протягом 5 (п`яти) днів після підписання зазначеного Акта або за домовленістю сторін. Орендар має право достроково сплатити орендну плату на користь орендодавця. Орендар має право здійснювати попередню оплату, яка здійснюється на підставі виставленого орендодавцем рахунку.

При цьому орендар повинен протягом 5-ти робочих днів після отримання від орендодавця на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 Акту приймання-передачі наданих послуг з оренди, підписати його та надати орендодавцеві (в електронному вигляді) на електронну адресу: temper-agrofg@ukr.net або в цей же строк направити останньому мотивовану відмову від підписання Акту. Якщо в вищевказані строки орендодавець не отримає підписаний Акт приймання-передачі наданих послуг з оренди або мотивовану відмову, послуги вважаються наданими у день подачі відповідного Акту.

Згідно з п.5.3. Договору розрахунки за цим Договором здійснюються в національній грошовій одиниці України (гривня) через установу банку згідно із правилами, передбаченими чинним законодавством для безготівкових розрахунків.

Під "банківським днем" у цьому Договорі розуміється будь-який день (за винятком суботи, неділі чи офіційного неробочого дня), коли працюють банки, що обслуговують сторін (п.5.4.Договору).

Відповідно до п.6.2. Договору орендар за цим Договором зобов`язався своєчасно сплачувати орендну плату.

У разі порушення своїх зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором і чинним законодавством України. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (п.8.1.Договору).

За несплату орендодавцю орендної плати орендар за кожний день прострочення платежу сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу (п.8.5.Договору).

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами свої зобов`язань за цим Договором (п.9.1.Договору).

Згідно Акту прийому-передачі техніки від 01.01.2024 орендодавцем було передано, а орендарем прийнято в технічно справному стані Комбайн зернозбиральний John Deere Т660, 2009 р.в. реєстраційний номер НОМЕР_1 , НОМЕР_3, двигун № НОМЕР_2 , в комплекті з зерновою жаткою John Deere 622R та Візок для транспортування жатки PERARD 4RFR заводський НОМЕР_4, 2012 р.в.

Згідно Акту надання послуг №1 від 31.01.2024 на суму 167 000,50 грн. орендарем було використано техніку в обсязі 124 га для збору соняшнику та в обсязі 8 га для збору кукурудзи.

Згідно Акту надання послуг №3 від 18.03.2024 на суму 85 500,00 грн. орендарем було використано техніку в обсязі 57 га для збору кукурудзи.

Згідно Акту надання послуг №5 від 09.04.2024 на суму 322 500,00 грн. орендарем було використано техніку в обсязі 215 га для збору кукурудзи.

Відтак, за вищевказаними Актами позивачем були надані відповідачу послуги оренди техніки на загальну суму 575 000,50 грн.

Також в матеріалах справи наявні довідки Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України про обсяги зібраного соняшника та кукурудзи.

31.03.2024 між Державним підприємством "Дослідне господарство "ГОНТАРІВКА" Інституту тваринництва національної академії аграрних наук України (сторона-1) та Фермерським господарством "ТЕМПЕР- АГРО" (сторона-2) було укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог б/н (надалі - Угода).

1. Сторона-і і Сторона-2, маючи одна до одної зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав керуючись статтею 601 Цивільного кодексу України дійшли згоди щодо зарахування зустрічних однорідних вимог що випливають з договорів зазначених далі, у яких Сторона-1 і Сторона-2 є сторонами:

Відповідно до п.1. Угоди за договорами:

а) договір поставки №П 01/03-24 від 14.03.2024 року

Сторона-2 є боржником, а сторона-1 є кредитором щодо виконання грошового зобов`язання в розмір 487 057,62 грн.;

б) договір оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем №ПОС 1/22-09-23 від 22.09.2023 року у сумі - 179 006,39 грн.; оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів екіпажем № ПОС 1/17-11-23 від 17.11.2023 року у сумі - 54 000,00 грн.; оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем № ПОС 1/04-12-23 від 04.12.2023 року у сумі - 206 250,66 грн.; оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем №ПОС 01/01-01-2024 від 01.01.2024 року у сумі - 47 800,57 грн.

Сторона-1 є боржником, а сторона-2 є кредитором щодо виконання грошового зобов`язання в розмірі 487 057,62 грн.;

Сторони здійснюють зарахування зустрічних однорідних вимог за вищезазначеними договорами на суму 487 057,62 грн.

Згідно п.2 Угоди з моменту набрання чинності цієї Угоди:

- зобов`язання сторони 2 за договором поставки № П 01/03-24 від 14.03.2024 року припиняються в повному обсязі;

- зобов`язання сторони 1 за договором договір оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем № ПОС 1/22-09-23 від 22.09.2023 року у сумі-179 006,39 грн. припиняються в повному обсязі; оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем № ПОС 1/17-11-23 від 17.1 1.2023 року у сумі-54 000,00 грн. припиняються в повному обсязі; оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем № ПОС 1/04-12-23 від 04.12.2023 року у сумі - 206 250,66 грн. припиняються в повному обсязі; оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем №ПОС 01/01-01-2024 від 01.01.2024 року погашається у сумі - 47 800,57 грн.

Підписання цієї Угоди сторонами свідчить про те, що сторони не мають претензій одна до одної (п.3.Угоди).

Господарські операції за Актами надання послуг №1 від 31.01.2024 на суму 167 000,50 та №3 від 18.03.2024 на суму 85 500,00 грн. відображено у Акті звірки взаємних розрахунків підписаного представниками сторін та засвідченого печатками підприємств за період з 01.07.2023 по 03.04.2024, відповідно до якого заборгованість Державного підприємства "Дослідне господарство "ГОНТАРІВКА" Інституту тваринництва національної академії аграрних наук України за надані послуги на користь Фермерського господарства "ТЕМПЕР-АГРО" станом на 03.04.2024 за Договором складала 204 699,92 грн.

Згідно Акту звірки взаємних розрахунків підписаного представниками сторін та засвідченого печатками підприємств за період з 01.07.2023 по 16.04.2024 заборгованість Державного підприємства "Дослідне господарство "ГОНТАРІВКА" Інституту тваринництва національної академії аграрних наук України за надані послуги, в тому числі за Актами надання послуг №1 від 31.01.2024 на суму 167 000,50 грн., №3 від 18.03.2024 на суму 85 500,00 грн. та №5 від 09.04.2024 на суму 322 500,00 грн., станом на 16.04.2024 за Договором на користь Фермерського господарства "ТЕМПЕР-АГРО" складала 527 199,93 грн.

07.08.2024 позивачем було направлено претензію про сплату заборгованості за договором оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем №ПОС 1/01-01-2024 від 01.01.2024, відповідно до якої позивач просить погасити наявну заборгованість у сумі 527 199,93 грн. протягом 7-ми календарних днів з моменту її отримання.

Як стверджує позивач, заборгованість Державного підприємства "Дослідне господарство "ГОНТАРІВКА" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України за договором №ПОС 1/01-01-2024 від 01.01.2024 в розмірі 527 199,93 грн. не було погашено перед позивачем, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).

Відповідності до приписів ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До виконання господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ст. 193 Цивільного кодексу України).

Зі змісту ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Договір оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем №ПОС 1/01-01-2024 від 01.01.2024, з якого виникли спірні відносини, за своєю правовою природою є договором найму (оренди), регулювання відносин за яким здійснюється приписами чинного цивільного та господарського законодавства.

Так, згідно із ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Аналогічні положення містить ч.1 ст.283 Господарського Кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.6 ст.283 ГК України).

Відповідно до ч.3 ст.283 ГК України, об`єктом оренди можуть бути інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Згідно з частинами 1, 4 статті 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно Акту прийому-передачі техніки від 01.01.2024 орендодавцем було передано, а орендарем прийнято в технічно справному стані Комбайн зернозбиральний John Deere Т660, 2009 р.в. реєстраційний номер НОМЕР_1 , НОМЕР_3, двигун № НОМЕР_2 , в комплекті з зерновою жаткою John Deere 622R та Візок для транспортування жатки PERARD 4RFR заводський НОМЕР_4, 2012 р.в.

На виконання умов Договору позивачем були надані відповідачу послуги оренди техніки на загальну суму 575 000,50 грн., що підтверджують актами надання послуг, зокрема:

- згідно Акту надання послуг №1 від 31.01.2024 на суму 167 000,50 грн. орендарем було використано техніку в обсязі 124 га для збору соняшнику та в обсязі 8 га для збору кукурудзи;

- згідно Акту надання послуг №3 від 18.03.2024 на суму 85 500,00 грн. орендарем було використано техніку в обсязі 57 га для збору кукурудзи;

- згідно Акту надання послуг №5 від 09.04.2024 на суму 322 500,00 грн. орендарем було використано техніку в обсязі 215 га для збору кукурудзи.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.3 ст.285 ГК України, орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п.5.2. Договору виплата орендної плати проводиться за кожні виконані 200 га сільськогосподарських робіт на підставі Акта приймання-передачі наданих послуг з оренди протягом 5 (п`яти) днів після підписання зазначеного Акта або за домовленістю сторін. Орендар має право достроково сплатити орендну плату на користь орендодавця. Орендар має право здійснювати попередню оплату, яка здійснюється на підставі виставленого орендодавцем рахунку.

Угодою про зарахування зустрічних однорідних вимог укладеною між Фермерським господарством "ТЕМПЕР-АГРО" (орендодавець) та Державним підприємством "Дослідне господарство "ГОНТАРІВКА" Інституту тваринництва національної академії аграрних наук України (орендар) 31.03.2024 зобов`язання орендаря за договором №ПОС 1/01-01-2024 від 01.01.2024 в сумі 47 800,57 грн. було погашено (зараховано) за рахунок зустрічних вимог орендаря до орендодавця.

Зважаючи на те, що відповідач тривалий час не виконував обов`язок зі сплати заборгованості за Договором, 07.08.2024 позивачем було направлено претензію про сплату заборгованості за договором оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем №ПОС 1/01-01-2024 від 01.01.2024, відповідно до якої позивач просить погасити наявну заборгованість у сумі 527 199,93 грн. протягом 7-ми календарних днів з моменту її отримання.

Відповіді відповідача на претензію матеріали справи не містять.

В свою чергу відповідач наполягає на тому, що зважаючи на погоджені сторонами договірні умови, зокрема п.5.2. Договору, умови та обставини для здійснення виплати орендної плати не настали.

Зокрема, як стверджує відповідач, відповідно до умов п. 5.2. Договору №ПОС 1/01-01-2024 від 01.01.2024 виплата орендної плати проводиться за кожні виконані 200 га сільськогосподарських робіт на підставі Акта приймання-передачі наданих послуг протягом 5 ти днів або за домовленістю. Тобто даним пунктом сторони чітко зазначили умови після настання яких мали сплачуватися послуги оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем, як і передбачили додаткову умову, що оплата не зважаючи на певні зазначені договором умови, може відбуватись за домовленістю, а так як договором не визначений спосіб у який такі домовленості повинні були чи не повинні були фіксуватись - такі домовленості між сторонами згідно умов договору також могли бути в простій усній формі. Згідно інформації, що містить Акт №1 надання послуг від 31 січня 2024, кількість виконаних сільськогосподарських робіт склала 124 га соняшника, та 8 га кукурудзи, що згідно п.5.2 Договору не є достатньою підставою для початку здійснення виплат орендної плати. Згідно інформації, що містить Акт №3 надання послуг від 18 березня 2024, кількість виконаних сільськогосподарських робіт склала 57 га кукурудзи, що згідно п.5.2 Договору також, не є достатньою підставою для початку здійснення виплат орендної плати, тобто навіть у сумарній сукупності з першим Актом, станом на 18 березня, ще не настали підстави та договірні умови для здійснення виплати орендної плати. Акт звірки взаємних розрахунків за період 01.07. 2023 р. по 03.04.2024 - взагалі не підтверджує жодних обставин, оскільки даний Акт не містить інформації як якими саме зобов`язаннями та правочинами складений цей Акт звірки, оскільки він складений за період ще до укладення між сторонами Договору №ПОС 1/01-01-2024 від 01.01.2024. Натомість, Акт звірки взаємних розрахунків між сторонами за період 01.07.2023 по 16.04.2024 уже містить розмежування по правочинам та їх зобов`язанням, та в тому числі показує добросовісність відповідача у виконанні численних інших договірних зобов`язань та правочинів, що були укладені між цими ж сторонами. Таким чином, зважаючи на погоджені сторонами договірні умови, та те, що умови та обставини для здійснення виплати орендної плати не настали, нарахування пені, інфляційних та річних є необґрунтованим та безпідставним. А акт звірки між сторонами по усім укладеним між сторонами правочинам, в тому числі і договору, заборгованість по якому є предметом позову, свідчить про добросовісність в цілому відповідача, оскільки згідно цього акту звірку, будь-яка інша заборгованість окрім оскаржуваної між сторонами відсутня.

Так, п.5.2. Договору сторони погодили, що виплата орендної плати проводиться за кожні виконані 200 га сільськогосподарських робіт на підставі Акта приймання-передачі наданих послуг з оренди протягом 5 (п`яти) днів після підписання зазначеного Акта або за домовленістю сторін.

Доказів того, що сторонами додатково було погоджено інший порядок виплати орендної плати, а ніж передбачений п.5.2. Договору, матеріали справи не містять.

Як уже було встановлено судом, згідно Акту надання послуг №1 від 31.01.2024 на суму 167 000,50 грн. орендарем було використано техніку в обсязі 124 га для збору соняшнику та в обсязі 8 га для збору кукурудзи. Вказаний Акт підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

Згідно Акту надання послуг №3 від 18.03.2024 на суму 85 500,00 грн. орендарем було використано техніку в обсязі 57 га для збору кукурудзи. Вказаний Акт підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

Згідно Акту надання послуг №5 від 09.04.2024 на суму 322 500,00 грн. орендарем було використано техніку в обсязі 215 га для збору кукурудзи. Вказаний Акт підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

Суд зазначає, що складання сторонами вказаних Актів на менший (Акти №1 від 31.01.2024 та №3 від 18.03.2024) або більший (Акт №5 від 09.04.2024) обсяг виконаних сільськогосподарських робіт не звільняє відповідача від оплати орендної плати за такі роботи.

По при те, що сторони передбачили оплату орендної плати за кожні виконані 200 га сільськогосподарських робіт, вони також визначили, що така оплата повинна здійснюватися відповідачем на підставі Акта приймання-передачі наданих послуг з оренди протягом 5 днів після підписання зазначеного Акта.

Вказані Акти №1, №3 та №5 було підписано сторонами 31.01.2024, 18.03.2024 та 09.04.2024 відповідно.

Доказів оплати відповідачем орендної плати протягом 5 днів після підписання зазначених Актів матеріали справи не містять.

Разом з цим суд звертає увагу, що умовами Договору не передбачено того, що 200 га виконаних сільськогосподарських робіт повинно фіксуватися одним Актом.

При цьому загальний обсяг виконаних сільськогосподарських робіт за Актами №1 від 31.01.2024, №3 від 18.03.2024 та №5 від 09.04.2024 складає 404 га, що дорівнює 200 га + 200 га + 4 га.

Однак відповідачем за кожні виконані 200 га сільськогосподарських робіт оплату орендної плати здійснено не було. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

В даному випадку суд звертає увагу на принцип Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою.

Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду по справі №753/11000/14-ц від 18 квітня 2018 року.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов до висновку про те, що строк виплата орендної плати згідно Актів №1 від 31.01.2024, №3 від 18.03.2024 та №5 від 09.04.2024 є таким, що настав.

Разом з цим, як уже було встановлено судом, господарські операції за Актами надання послуг №1 від 31.01.2024 на суму 167 000,50 та №3 від 18.03.2024 на суму 85 500,00 грн. відображено у Акті звірки взаємних розрахунків підписаного представниками сторін та засвідченого печатками підприємств за період з 01.07.2023 по 03.04.2024, відповідно до якого заборгованість Державного підприємства "Дослідне господарство "ГОНТАРІВКА" Інституту тваринництва національної академії аграрних наук України за надані послуги на користь Фермерського господарства "ТЕМПЕР-АГРО" станом на 03.04.2024 за Договором складала 204 699,92 грн.

Разом з цим, згідно Акту звірки взаємних розрахунків підписаного представниками сторін та засвідченого печатками підприємств за період з 01.07.2023 по 16.04.2024 заборгованість Державного підприємства "Дослідне господарство "ГОНТАРІВКА" Інституту тваринництва національної академії аграрних наук України за надані послуги, в тому числі за Актами надання послуг №1 від 31.01.2024 на суму 167 000,50 грн., №3 від 18.03.2024 на суму 85 500,00 грн. та №5 від 09.04.2024 на суму 322 500,00 грн., станом на 16.04.2024 за Договором на користь Фермерського господарства "ТЕМПЕР-АГРО" складала 527 199,93 грн.

У постанові Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №905/1198/17 та від 05.03.2019 у справі №910/1389/18 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №916/1727/17.

З огляду на зазначене, підписуючи Акти звірки, в яких відображена інформація, викладена сторонами в Актах надання послуг №1 від 31.01.2024, №3 від 18.03.2024 та №5 від 09.04.2024, відповідач фактично підтвердив наявність заборгованості перед позивачем на суму 527 199,93 грн.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, постановах Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №903/394/18 та від 17.11.2018 у справі №911/205/18.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявність перед позивачем заборгованості за Договором з оплати орендної плати у сумі 527 199,93 грн., отриманих згідно Актів надання послуг №1 від 31.01.2024, №3 від 18.03.2024 та №5 від 09.04.2024, керуючись приписами ст.526 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк, суд дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано пред`явлено позов про стягнення суми боргу з відповідача у розмірі 527 199,93 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 5 205,68 грн. та інфляційні втрати у розмірі 19 813,07 грн.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що дані розрахунки здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства і є арифметично вірними, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Разом з цим позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 22 919,22 грн.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Відповідальність у вигляді пені передбачена пунктом 8.5. Договору.

Відповідно до п.8.5. Договору за несплату орендодавцю орендної плати орендар за кожний день прострочення платежу сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені судом встановлено, що дані розрахунки здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства та умов Договору і є арифметично вірними, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

В свою чергу відповідач просить суд застосувати ч.1 ст.233 Господарського кодексу України та ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення пені, інфляційних та річних в даній справі шляхом зменшення сукупного розміру пені, інфляційних та річних сукупно до розміру 5% від суми основного боргу у випадку задоволення позову.

Однак, суд вважає за можливе частково задовольнити заяву відповідача з наступних підстав.

Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру пені, 3% річних та індексу інфляції представник відповідача зазначає про те, що у зв`язку із активізацією навесні російських військ та здійсненням активного наступу по напрямку Вовчанського району, з 10.05.2024 - Вовчанська міська територіальна громада включена до Переліку територій активних бойових дій, що затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309 «Про затвердження переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Тому період з весни 2024 став дуже важким для відповідача для виконання зобов`язань, оскільки підприємство опинилося та знаходиться у прифронтовій зоні Харківської області.

Вовчанський район, де розміщені поля відповідача зазнавав і продовжує досі зазнавати постійних обстрілів, руйнувань та збитків. Будівлі та територія, що знаходиться у володінні та користуванні відповідача вже зазнали численних пошкоджень і продовжують зазнавати руйнувань. З урахуванням чого підприємство зазнає постійних фінансових збитків та наразі не може повноцінно функціонувати, займатися своєю господарською діяльністю, та отримувати стабільний дохід.

Основним видом діяльності відповідача є 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. Таким чином, здійснення господарської діяльності для відповідача вже з 24.02.2022 року є утрудненим внаслідок дії форс-мажорних обставин, через заміновані сільськогосподарські угіддя, а також постійних ракетних (і не тільки) обстрілів як території Харківської області в цілому, так і території Старосалтівської селищної громади Чугуївського (колишнього Вовчанського) району.

Крім того, згідно загально відомих відомостей та наявної на сайті Харківської обласної військової адміністрації інформації, населені пункти які перебували в окупації, та розташовані в них земельні ділянки можуть бути заміновані (близько 500000 га землі).

На думку відповідача, з урахуванням викладеного наявні виняткові підстави для зменшення розміру штрафних санкцій, перевіривши ступінь виконання зобов`язань, причини неналежного виконання зобов`язань, враховуючи баланс інтересів обох сторін, а також проаналізувавши всі фактичні обставини справи та обставини не надання позивачем доказів завдання йому додаткових збитків внаслідок порушення відповідачем грошових зобов`язань, з урахування запровадженого воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та місцезнаходження відповідача у прифронтовій зоні суд може зменшити пеню, інфляційні та відсотки річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України.

Також представник відповідача зазначив, що згідно даних Акту звірки між сторонами (по всім укладеним між сторонами правочинами) відповідач не має жодних інших непогашених перед позивачем зобов`язань. Разом з цим, позивач не навів доказів понесення ним жодних додаткових фінансових витрат та/або інших матеріальних збитків.

В свою чергу позивач заперечує проти зменшення пені, 3% річних та індексу інфляції.

Згідно ч.1 ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 2, 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; строк прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання, відповідність/невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Згідно з пунктом 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17 зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 12.02.2020 у справі №924/414/19.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч.2 ст.224 ГК України).

При цьому, обов`язково варто розмежовувати вимоги про стягнення основної суми боргу і збитків. Аналіз судової практики дає підстави для висновку про недопустимість ототожнення збитків з несплаченими за товар грошовими сумами, які іменуються заборгованістю.

Цивільні та господарські відносини у країні ґрунтуються на засадах справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми в якості неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (Постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2019 р. по справі №910/1005/19).

Суд констатує, що матеріали справи не містять доказів неможливості сплати відповідачем штрафних санкцій (пені) в заявленому позивачем розмірі, а також доказів того, що сплата цих санкцій може істотно вплинути на можливість функціонування підприємства відповідача.

Однак, в даному випадку, суд враховує ту обставину, що у зв`язку із активізацією навесні російських військ та здійсненням активного наступу по напрямку Вовчанського району, з 10.05.2024 - Вовчанська міська територіальна громада включена до Переліку територій активних бойових дій, що затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309 «Про затвердження переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Основним видом діяльності відповідача є 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

При цьому, підприємство відповідача фактично знаходиться у прифронтовій зоні Харківської області.

Таким чином, здійснення господарської діяльності для відповідача з 24.02.2022 є утрудненим через постійні ракетні обстріли, зокрема, території Старосалтівської селищної громади Чугуївського (колишнього Вовчанського) району.

Крім того, згідно загально відомих відомостей та наявної на сайті Харківської обласної військової адміністрації інформації, населені пункти які перебували в окупації, та розташовані в них земельні ділянки можуть бути заміновані (близько 500000 га землі).

З огляду на зазначене, суд враховує вид діяльності відповідача та те, що підприємство відповідача фактично знаходиться у прифронтовій зоні Харківської області, що в свою чергу дійсно могло впливати на спроможність своєчасного ведення розрахунків відповідачем.

Крім того, у даній справі позивачем не доведено того, що порушенням виконання зобов`язань з оплати орендної плати у встановлений Договором строк, відповідач заподіяв йому збитків, розмір яких перевищує або дорівнює заявленому розміру пені.

У постанові від 23.03.2021 у справі №921/580/19 Верховний Суд вказує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 р. у справі 902/538/18).

Нормами чинного законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки.

Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 р. № 7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

В постанові від 16.03.2021 у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

У постанові від 24.02.2021 у справі №924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18).

Водночас, суд бере до уваги, що застосування штрафних санкцій у вигляду пені спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Зваживши на фактичні обставини спору, взявши до уваги інтереси обох сторін, з огляду на приписи статей 253, 509, 525, 526, 549, 551, 610, 611, 627, 629 Цивільного кодексу України та статей 231-233 Господарського кодексу України, спираючись на принципи справедливості та розумності, суд дійшов висновку про доцільність зменшення розміру пені на 50%, а саме до суми пені у розмірі 22 919,22 грн., у зв`язку з порушенням відповідачем своїх договірних зобов`язань.

За висновками суду, присудження до стягнення пені у вказаному розмірі, з урахуванням обставин справи, відповідає вимогам чинного законодавства України, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, способом стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань, а також засобом недопущення використання штрафних санкцій, як інструменту отримання безпідставних доходів.

Водночас, відповідно до ст.625 Цивільного Кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за Договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також повинен був усвідомлювати визначені Договором строки здійснення оплати орендної плати.

Індекс інфляції та три проценти річних, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, інфляція та проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною 2 статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання.

При цьому, ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Також суд враховує, що відповідачем не надано жодних доказів наявність в останнього обставин, що мають істотне значення для зменшення інфляції та 3% річних.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви відповідача в частині зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати на оплату судового збору, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача, не враховуючи зменшення розміру пені (зважаючи на те, що відповідні вимоги обґрунтовані, однак, суд скористався правом зменшити розмір пені), в повному обсязі.

Разом з цим, у позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати за професійну правничу допомогу у сумі 30 000,00 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективного захисту своїх прав в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як зазначено у частині 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами 2, 3 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Також, суд зазначає, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а також розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, суд приймає до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015р., п.п.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009р., п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006р., п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004р. та п.268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Аналогічна правова позиція також викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

Суд також враховує позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, де зазначено, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати: консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, з означених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

За змістом пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частин третьої, четвертої та шостої статті 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

У своїх рішеннях у справах "Баришевський проти України" від 26.02.2015 p., "Гімадуліна та інші проти України" від 10.12.2009 р., "Двойних проти України" від 12.10.2006 p., "Меріт проти України" від 30.03.2004 p., "East/West Jinnee Limited" проти України" від 23.01.2014 p. ЄСПЛ указував, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі "Неймайстер проти Австрії" було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення "Неймайстер проти Австрії").

Дослідивши матеріали справи суд констатує, що правовідносини між позивачем та адвокатом Косінською Оленою Василівною на момент розгляду справи Господарським судом Харківської області підтверджуються договором про надання правової (правничої) допомоги №03-2024 від 29.08.2024 та ордером на надання правничої допомоги серії ВА №1092158 від 30.09.2024.

Пунктом 1.3. договору про надання правової (правничої) допомоги №03-2024 від 29.08.2024 визначено, що за цим договором клієнту надається на території України наступна правова (правнича) допомога: наданий правової (правничої) допомоги щодо представництва інтересів клієнта у судах всіх інстанцій як позивача з питання стягнення заборгованості за договором №ПОС 1/01-01-2024 від 01.01.2024, укладеного клієнтом з ДП «Дослідне господарство «Гончарівка» Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України».

Згідно п.2.2. договору про надання правової (правничої) допомоги №03-2024 від 29.08.2024 за цим договором клієнту надаються на території України у визначеному нижче обсязі наступні послуги та виконуються наступні доручення клієнта:

- надання правової (правничої) допомоги щодо представництва клієнта в усіх органах, установах, підприємствах та організаціях, незалежно від форми власності та підпорядкування, перед будь-якими фізичними та юридичними особами, будь-яких банківських та фінансових установах, в адміністративних та інших установах, організаціях, державних, громадських, організаціях, усіх судах України без обмеження повноважень в межах предмета послуг визначеного пунктом 2.2.2. цього договору.

Згідно п.2.2.2. цього договору надання правової (правничої) допомоги щодо представництва інтересів клієнта у судах всіх інстанцій як позивача з питання стягнення заборгованості за договором №ПОС 1/01-01-2024 від 01.01.2024, укладеного клієнтом з ДП «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України», а саме:

- підготовка до судового розгляду справи у суді та представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції з питань представництва інтересів клієнта у судах всіх інстанцій як позивача з питання стягнення заборгованості за договором №ПОС 1/01-01-2024 від 01.01.2024, укладеного клієнтом з ДП «Дослідне господарство «Гоптарівка» Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України»: правовий аналіз документів за господарськими операціями, формування переліку доказів та документів, що мають значення для вирішення спору, визначення правової позиції, пошук та аналіз судової практики, складання позовної заяви, відповіді на відзив, клопотань, заперечень, заяв, письмових пояснень, подання доказів, ознайомлення з матеріалами справ, участь в судових засіданнях (у випадку виклику сторін у справі), користування іншими процесуальними правами, наданими позивачу процесуальним законом, з метою представництва інтересів клієнта в суді першої інстанції;

- підготовка до судового розгляду справ у суді та представництво інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції з питань представництва інтересів клієнта у судах всіх інстанцій як позивача з питання стягнення заборгованості за договором №ПОС 1/01-01-2024 від 01.01.2024, укладеного клієнтом з ДП «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України»: складання (за необхідності) апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, відповіді на відзив або складання відзиву на апеляційну скаргу (у випадку подання контролюючим органом апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції), складання клопотань, заперечень, заяв, письмових пояснень, ознайомлення з матеріалами справи, участь в судових засіданнях (у випадку виклику сторін апеляційного провадження) з метою представництва інтересів Клієнта в суді апеляційної інстанції;

- підготовка до судового розгляду справи у суді та представництво інтересів клієнта в суді касаційної інстанції з питань оскарження представництва інтересів клієнта у судах всіх інстанцій як позивача з питання стягнення заборгованості за договором №ПОС 1/01-01-2024 від 01.01.2024, укладеного клієнтом з ДП «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України»: складання (за необхідності) касаційної скарги на рішення суду апеляційної інстанції, відповіді на відзив або складання відзиву на касаційну скаргу (у випадку подання контролюючим органом касаційної скарги на рішення суду апеляційної інстанції), складання клопотань, заперечень, заяв, письмових пояснень, участь в судових засіданнях з метою представництва інтересів клієнта в суді касаційної інстанції (у випадку виклику представників сторін касаційного провадження).

Відповідно до пунктів 5.1., 5.2 договору про надання правової (правничої) допомоги №03-2024 від 29.08.2024 розмір винагороди адвокатського бюро (адвоката) складається з:

- 30 000,00 грн., без ПДВ - фіксований розмір винагороди, що підлягає сплаті клієнтом незалежно від результату їх надання.

Оплата винагороди здійснюється клієнтом на наступних умовах:

- клієнт сплачує авансовий платіж за цим договором в розмірі 15 000,00 грн. протягом 3-х (трьох) календарних днів з моменту укладання цього договору;

- клієнт сплачує залишок винагороди за цим договором в розмірі 15 000,00 грн. протягом 3-х (трьох) календарних днів з моменту винесення судового рішення судом першої інстанції.

На виконання умов договору про надання правової (правничої) допомоги №03-2024 від 29.08.2024 позивачем сплачено адвокату аванс в розмірі 15 000,00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією №95 від 30.08.2024 та банківською випискою.

Також позивач, посилаючись на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28.12.2020 по справі №640/18402/19, стверджує, що незалежно від кількості підготовлених документів, сума гонорару є зафіксованою в договорі та не потребує деталізації послуг, які надані адвокатом на виконання договору.

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Пунктом 3 частини 4 статті 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Відповідно до положень частин п`ятої, шостої статті 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи зі змісту наведених вище положень статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

В свою чергу відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти стягнення з останнього заявленої позивачем суми судових витрат на правову допомогу. На переконання відповідача сума 30 000,00 грн. є завищеною та не підлягає задоволенню.

Як стверджує відповідач, позивачем не подано до суду детального опису наданих послуг, як того вимагає п.3 ст.126 ГПК України, а натомість договір про надання правової допомоги позивачу, містить не чітко визначений обсяг послуг що є необхідним для цієї справи, а загальний обсяг послуг, що може надаватися клієнту (не залежно від такої потреби чи відсутності потреби у їх наданні) за обумовлену суму у 30 000 грн. Серед іншого це: представництво клієнта у всіх органах організаціях усіх форм власності та перед будь-якими фізичними чи юридичними особами, усіх судах усіх інстанцій; підготовка апеляційної та касаційної скарг та представництво інтересів клієнта у вищих інстанціях, з даної справи. Однак, під час підготовки позовної зави та розгляду цієї заяви в суді першої інстанції, достовірно не відомо чи необхідним буде звернення до апеляційного та касаційного суду для перегляду рішення суду, чи представництво клієнта у всіх перерахованих органах організаціях, юридичними та фізичними особами тощо як і не відомо кількості таких представництв так і витраченого на це часу. Тобто, більша частина передбаченого в договорі обсягу не співмірна із потребами позивача по даній справі наразі, та не буде необхідною для позивача в подальшому по даній справі взагалі, що свідчить про відсутність співмірності зі складністю справи, витрачанням часу та необхідністю тих чи інших послуг.

На переконання відповідача заявлена сума витрат на правничу допомогу є необґрунтованою, неспівмірною реальному обсягу правничої допомоги, завищеною в рази та не підтвердженою належними доказами. Відповідач вважає, що визнанню підлягають лише судові витрати позивача підтверджені належними доказами, тому витрати на правничу допомогу з урахуванням шаблонності та обсягу позову, відповідач вважає, що включення до складу судових витрат може бути не більше 5 000,00 витрат на правничу допомогу по даній справі.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року по справі №922/1964/21 зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Так, частина третя статті 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Враховуючи наведені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 23 листопада 2020 року у справі No 638/7748/18, відповідно до якого неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" Європейський суд з прав людини у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

У вирішенні спірного питання чи є розмір витрат позивача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд враховує конкретні обставини справи, зокрема, суб`єктний склад, характер спірних правовідносин, висновки Верховного Суду щодо застосування положень частин п`ятої - сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України та критерії Європейського суду з прав людини (відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір).

У даному випадку суд частково погоджується з твердженням відповідача про те, що частина передбаченого в договорі обсягу про надання правової допомоги не співмірна із потребами позивача по даній справі наразі, зокрема, підготовка до судового розгляду справ у суді та представництво інтересів клієнта в судах апеляційної та касаційної інстанцій представником не здійснювалась.

На підставі наведеного вище, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції підлягають частковому покладенню на відповідача. Зокрема, керуючись критеріями обґрунтованості, пропорційності та розумності, суд вважає, що розмір таких витрат має становити 20 000,00 грн.

За таких обставин, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, їх дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що заява позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у сумі 20 000,00 грн.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, Суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналізуючи судову практику, на яку посилаються сторони, суд зазначає, що кожен правовий висновок Верховного Суду було оцінено на релевантність в аспекті подібності до правовідносин, що склалися між учасниками цього спору і застосовано судом при прийнятті рішення у цій справі, якщо було встановлено подібність правовідносин. Проте, виходячи з завдань господарського судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні спорів, а не доведенні чи роз`ясненні учасникам провадження змісту постанов суду касаційної інстанції, оцінці правильності розуміння ними висновків суду за результатами розгляду касаційної скарги, враховуючи, що судом була надана відповідь на основні аргументи позову та заперечень щодо нього, суд вважає за недоцільне наводити у судовому рішенні аналіз всієї практики касаційних судів, на яку посилалися сторони.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Клопотання представника Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України" про зменшення розміру штрафних санкцій - задовольнити частково.

Зменшити розмір пені на 50%.

Позов Фермерського господарства "ТЕМПЕР-АГРО" до Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України" про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Гонтарівка" Інституту тваринництва Національної академії аграрних наук України" (62570, Харківська обл., Вовчанський р-н, с. Гонтарівка, вул. Дмитрівська, 102; код ЄДРПОУ: 01203834) на користь Фермерського господарства "ТЕМПЕР-АГРО" (63743, Харківська обл., Куп`янський р-н, с. Піщане, вул. Сонячна, 45; код ЄДРПОУ: 40877225) заборгованість за договором оренди транспортних засобів та самохідних машин чи механізмів з екіпажем №ПОС 1/01-01-2024 від 01.01.2024 у розмірі 527 199 (п`ятсот двадцять сім тисяч сто дев`яносто дев`ять) грн. 93 коп., 3% річних у розмірі 5 205 (п`ять тисяч двісті п`ять) грн. 68 коп., інфляційні втрати у розмірі 19 813 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот тринадцять) грн. 07 коп., пеню у розмірі 22 919 (двадцять дві тисячі дев`ятсот дев`ятнадцять) грн. 22 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 970 (вісім тисяч дев`ятсот сімдесят) грн. 86 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн.00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "25" листопада 2024 р.

Суддя Т.О. Пономаренко